Обжинки традиції

После вознесения Иисуса возле его матери, Девы Марии, остался один апостол Иоанн. Он забрал ее в свой дом на Сионе. Богородица все время проводила в молитвах, прося поскорее соединить ее с сыном. Бог услышал мольбу и отправил к ней Архангела Гавриила с посланием, что через три дня исполнится ее мечта.

Перед концом земного пути Мария изъявила лишь одно желание – проститься с учениками Иисуса. Святой Дух помог перенестись им из разных мест и предстать у ложа пречистой девы.

Спустя три дня после похорон Марии прибыл апостол Фома, которого в пути удержало особое устроение Божие. Он так сильно горевал, что остальные братья решили открыть вход в пещеру, где была могила, и дать ему проститься. Вскрыв гроб, они не нашли в нем тела. Там были лишь погребальные одежды, источавшие благоухание. Апостолы возрадовались данному явлению. Не смертью, а успением называется произошедшее именно потому, что тело Богородицы стало нетленным и вместе с духом ее перенеслось на небеса.

Традиции и обряды на Обжинки

Главные традиции на этот праздник – завершение жатвы, чествование последнего снопа, обряд завивания «бороды», засолка огурцов.

– В этот день по сжатому полю катались жнецы, прося землю вернуть им силу, потраченную на сбор урожая.

– Традиционным обрядом являлось завивание «бороды» («козы»). На поле оставляли немного колосьев и связывали их лентой. Считалось, что это поможет земле восстановиться.

– Последний сноп наряжали и несли в деревню, где начинались гуляния с ломившимися от еды столами, плясками, песнями.

Приметы и поговорки на Обжинки

• Утром нет заморозков – не будет еще две недели.
• Радуга в эти дни означает долгую теплую осень.
• Много паутины, значит, зима будет холодная.
• Успение провожай, осень встречай.
• На Успенье огурцы солить, на Сергия (8 октября) капусту рубить.
• Молодое бабье лето начинается, а солнце засыпается.
• Погода хорошая – вторая половина сентября будет ненастной.
• Много паутины, значит, зима будет холодная.
• Начало Молодого бабьего лета или лета молодух.
• Молодое бабье лето ведряное — жди ненастья на старое.
• На Успенье огурцы солить, на Сергия капусту рубить.
• Спажа — хлеба дежа.
• Первая пречистая жито засевает, а Вторая помогает.

Именины 28 августа

Никита, Максим, Мария, Степан, Иосиф.

Жнива: українські традиції збору урожаю

Період жнив, як правило, розпочинався у липні, коли на більшості території України достигали зернові культури. Жнива традиційно включали ряд послідовних етапів: «зажин», «жниво», «дожинки», або «обжинки», яким відповідали певні ритуально-магічні дії.

Перед тим як розпочати збір урожаю жита чи пшениці, селяни у чистому одязі виходили на поле, дякували Богу, що дочекалися цього великого свята, й просили: «Господи-Боже, поможи легенько, добренько, щоб вижати хутенько».

Першим зажинав хто-небудь з господарів поля або «легка на руку» весела, моторна жінка. В деяких місцевостях збирання хліба намагалися розпочати в так звані «легкі дні», тобто дні тижня з жіночими назвами — у середу, п’ятницю, суботу.

Перший зжатий сніп, який в українців називався «воєводою» або «зажином», урочисто приносили додому і встановлювали на покуті, де він знаходився до кінця жнив. Церемонії з цим снопом нерідко супроводжувалися піснями, в яких висловлювалися побажання веселої праці, здоров’я женцям та багатства господарю.

Прикрашений червоною стрічкою обжинковий сніп — «дід», «дідух» — на Святвечір урочисто ставили на покуті поряд з кутею та узваром. Потім його за символічну плату й частування обмолочували парубки й хлопчики-сівачі. Якщо в сім’ї була дівчина на виданні, перший сніп тримали до весілля, адже борошно з нього додавали до весільного короваю.

Більшість обрядів, присвячених закінченню жнив, відбувалися безпосередньо на полі. Українці так само, як і решта землеробських народів Європи, обов’язково залишали на хлібній ниві декілька пучечків незжатого колосся. У кожній місцевості вони називалися по-різному – «спасовою бородою», «хвостом», «козою», «перепілкою» тощо. К.Копержинський, описуючи обрядові дії, пов’язані з «бородою», згадував символічну оранку серпами з наступним «боронуванням» зораного поля пальцями. Іноді «бороду» обсипали зерном або клали під неї шматок хліба і дрібку солі. Чимало дослідників вбачають у цьому звичаї пережитки жертвоприношення матері-землі. Існувало повір’я, що в «бороді» знаходять притулок польові духи. Вірили також, що останнє колосся зберігає врожайну силу поля до наступного року, тому його заламування і зав’язування повинне було сприяти переходу цієї сили в землю. Подекуди зберігався звичай, за яким, скінчивши роботу, потомлені жниці качалися по стерні й снопах, примовляючи: «Нивко, нивко, верни мою силку!» або «Рілля, рілля! Хліба нам дай, а силу нашу віддай!». Однак, вже у XIX ст. цей звичай виконувався селянами не з магічною, а з розважальною метою.

З останніх колосків пшениці, жита або ячменю в’язали також красивий сніп і вінок, останній прикрашали польовими квітами, стрічками і одягали на голову найкращій жниці. Коронована вінком жінка (у деяких місцях її називали княжною, царівною) зі снопом у руках йшла попереду процесії, що з піснями й танцями рухалася з поля в село. Обжинкові пісні створювали урочистий настрій і розкривали символіку обряду. У них звучала радість з приводу успішних жнив, гордість за свою нелегку працю. Зокрема, про обжинковий вінок співали, що він «вищий від плота, ще дорожчий від золота». На різні лади у гіперболізованих образах прославлявся багатий урожай і щедрість господаря поля. Органічно вплітався в обжинкові пісні мотив обрядового частування:

А вже сонце заходить,
А місяченько сходить.
Женці вже дожинають,
Стигле жито кінчають.
Жніте, женчики, жниво,
Буде горілка і пиво.

В окремих місцевостях Лівобережжя замість вінка плели хрест з колосся. Це — один з елементів впливу християнської церкви на народний обряд. На Поділлі обжинковий сніп нерідко заміняла «квітка» — символ успішно завершеної роботи, врожаю і достатку.

Звичайно вона мала вигляд сплетеного з колосків жита або пшениці букета заввишки близько 50 см., що розділявся в основі на 3 пучки — ніжки. «Квітку» виготовляли з останньої вижатої жмені або із зібраних на полі загублених колосків.

У більш давні часи, коли українці ще суворо дотримувалися аграрно-магічних традицій, особі жниці, якій належало нести вінок з поля, приділялася особлива увага. Його могла нести лише молода, красива дівчина з хорошою репутацією, обов’язково незаймана. Символічний зміст цієї переваги пояснює обжинкова пісня:

Ідіте, дівочки, в долину,
В червоную калину.
Становіться в рядочок:
Котра подобная — під віночок,
Позаторік несла старая,
То вродила мітла самая,
А вже торік — молода,
То вродило жито, як стіна.

У тих випадках, коли обжинки влаштовувались після збирання врожаю толокою, тобто колективно, господар поля зустрічав процесію женців у себе на подвір’ї, після чого запрошував усіх до святкового столу. Натомість женці з традиційними побажаннями щастя і добробуту йому передавали символічні сніп та вінок. Цей вінок зберігали в коморі до весни і зерном з нього розпочинали сівбу наступного року.