Чим відрізняється сибірський манул?

Манул або палас кіт – це представник сімейства котячих, що має незвичайний зовнішній вигляд і унікальні очі з круглими зіницями. Ареал проживання цього дикого кота великий і включає в себе території Центральної та Середньої Азії, а також більш північні райони від Південного Закавказзя до Забайкалля.

Складно визначити точну кількість особин, які проживають на тій чи іншій території, так як манул – потайне тварина, яке рідко потрапляє на очі людині. Улюбленими місцями цього кота є пустельні горбисті місцевості, але манул селиться і в степах, і негусто лісових масивах.

У природі існують три різновиди манула, кожна з яких мешкає на певній території ареалу. Представники цього виду, що мешкають в самих північних районах, називаються сибірськими манула. Раніше вважалося, що сибірський манул зустрічається тільки в Забайкаллі, але вже з`явилися відомості про манула, які прекрасно адаптувалися для життя і в більш північних районах.

Від своїх Південних родичів сибірський манул відрізняється характерним світло сірим забарвленням, а також більш густою шерстю.

Сибірський манул за розмірами мало відрізняється від звичайної домашньої кішки, довжина тіла досягає 52-60 см, а довжина хвоста 23-30 см. У природі вага кота коливається в залежності від сезону, так в літній період дорослий сибірський манул важить близько 2-х кг , але вже до середини осені набирає до 4 кг жиру.

Сибірський манул прекрасно пристосований до різко-континентального клімату з температурою до -50 в зимовий період. Будова тіла допомагає тварині переживати найсильніші морози. У цих котів зовсім маленькі кінцівки і вуха, що дозволяють скоротити тепловіддачу. Початок періоду розмноження сибірського манула припадає на лютий – березень. У цей період можна чути характерне нявкання цих котів, схоже з нявканням домашніх котів, але більш інтенсивне.

У приплоді зазвичай від 6 до 9 кошенят, але, як правило, дорослого віку досягають усього 2-3 кошеня. Довгий час манулів по всій території ареалу проживання переслідували через їх густого хутра, що привело до практично повного вимирання виду. Зараз завдяки спільним діям біологів і уряду паласов кіт знаходиться під охороною закону і полювання на нього заборонена, що дозволить зберегти популяцію цих незвичайних кішок.

Манув та його особливості

Дикий кіт манув – це хижий представник малих котів із сімейства Котячих. Манув цікаву та незвичайну тварину. Кіт махнув розумний, обережний і потайливий. Тварина манул також називається паласом кіт. У цій статті Ви знайдете опис манула та його фото, а також зможете дізнатися багато цікавого про дивовижну тварину із загадковою назвою манул.

Історія відкриття виду Манул

Своїм відкриттям дикий лісовий кіт Манул завдячує німецькому вченому-натуралісту Дніпру Палласу, на його ім’я він і отримав своє наукове найменування. Відкрив і описав вид дослідник природи в 1776 році при дослідженні Прикаспійських степів.

Цей хижак сімейства котячих відноситься до одного з найдавніших тварин планети, якого практично не торкнулися еволюційні зміни.

Вчені вважають, що Палласів кіт виглядає так само, як і мільйони років тому. Маленькому звірятку пощастило більше, ніж, наприклад, шаблезубим тиграм.

Слово «манув» тюркське та його точного значення вчені не знають. Швидше за все, воно означає «кіт». Хоча корінне населення Прикаспію та сусідні племена монголів належали до цієї тварини не тільки з повагою, але і з вищою повагою, практично обожнювали звіра.

У науковому світі Манула досить довго відносили до диких лісових котів, але в результаті поглибленого вивчення особливостей виду вчені виділили тварину в окремий клас з найменуванням Otocolobus manul або Felis manul.

Зовнішній вигляд

Манул – тварина розміром з домашню кішку: довжина його тіла 52-65 хвоста 23-31 см; важить він 2-5. Від звичайної кішки він відрізняється щільнішим, масивнішим тілом на коротких товстих лапах і дуже густою шерстю (на один квадратний сантиметр припадає 9000 волосків, які можуть досягати довжини 7 см [3]). Голова манула невелика, широка і сплощена, з маленькими округлими вушками, які широко розставлені. Очі жовті, зіниці яких при яскравому світлі на відміну від зіниць очей домашньої кішки не набувають щілинної форми, а залишаються круглими. На щоках — пучки видовженого волосся (баки). Хвіст довгий і товстий, із закругленим кінчиком.

Хутро у манула найпухнастіший і найгустіший серед котячих. Забарвлення хутра є комбінацією світло-сірого і палево-охристого кольорів; волоски мають білі кінчики, у результаті створюється враження, що хутро манула припорошений снігом. На задній частині тулуба та на хвості є вузькі темні поперечні смуги, з боків морди від кутів очей йдуть вертикальні чорні смуги. Кінчик хвоста чорний. Низ тіла бурий з білим нальотом.

Своєрідна зовнішність манула стала підставою для гіпотези, що цей дикий кіт перебуває у спорідненості з перськими кішками, які схожі на нього пухнастою шерстю, округлими формами і досить незвичайною для інших порід кішок формою голови.

Містер Кіт рекомендує: характеристики, ареал

Слово «Otocolobus» із давньогрецької означає «карликове вухо». У тварини справді маленькі вушка, на тлі об’ємної густої вовни вони просто губляться.

Це невелике звірятко, навряд чи перевершує за розмірами звичайну домашню кішку. Довжина тіла від 50 до 65 см, хвіст довгий, близько 20-35 см. Маса хижака всього від двох до п’яти кілограмів. На цьому подібність із свійською твариною закінчується. У Манула тіло щільне, сильне, мускулисте, часто покрите довгою (до 7 см) вовною. На один квадратний сантиметр шкіри припадає до дев’яти тисяч волосків.

Голова в порівнянні з кулястим тілом здається маленькою, а яскраво-жовті очі мають незвичайну зіницю – вона завжди залишається круглою, не приймаючи вертикальну форму, як у будь-якого іншого представника котячих. На щоках звірка ще довше волосся – густі «бакенбарди».

Відмінні характеристики Манула наступні:

• міцний, щільно збитий тулуб;
• короткі сильні лапи;
• довгий товстий хвіст із закругленим кінчиком;
• невеликі опуклі золотаві очі з круглою зіницею;
• довга густа шерсть;
• забарвлення тикований, основний сірий фон з білим;
• вугільного кольору смужки на тілі та хвості;
• по дві чорні лінії на вилицях;
• вибілені ділянки вовни на кінчиках вух;
• самі вуха дуже маленькі, низько і широко розставлені з боків голови;
• голова невелика з густими баками з боків.

Хутряна шубка Манула, безперечно, найгустіша і пухнастіша серед усіх представників котячих, що дає можливість припустити, що з аналогічним покривом Перси перебувають у дальній спорідненості з цим незвичайним і цікавим хижаком. Подібні тварини також округлими формами тіл і незвичайною будовою черепа.

У забарвленні Палласова кота переважають охристо-палеві та сіруваті тони, але за рахунок тикінгу весь вовняний покрив здається припорошеним сніговим пилом. На грудях, черевці та внутрішній поверхні лап забарвлення хутра швидше буре з тим же сніговим пилом.

Ці звірі вважають за краще проживати в регіонах із різко континентальним кліматом.

Густа шубка із потужним підшерстком дозволяє легко переносити значні перепади температур. При цьому короткі лапи ускладнюють переміщення глибоким сніговим покривом.

Віддає перевагу степу і напівпустельні гірські зони, дрібносопочники, міжгірські улоговини з чагарниками, кам’яними розсипами і ущелинами в скелях. Може існувати у горах, піднімаючись на висоту до 3-4 тисячі метрів над рівнем моря.

Дуже рідко зустрічається у лісах та низинах. Найчастіше Палласова кота можна знайти в Центральній та Середній Азії, де вони заселяють степові райони з малосніжною територією, що продується, а також в горах і передгір’ях Тибету і Непалу. Невеликі популяції Манула є також у Монголії, Китаї, Забайкаллі, Кашмірі та Прикаспійських низовинах.

Опис кота манула

За даними зоопарків, коти в умовах, створених ним людьми, мешкають 11-12 років. Через брак спостережень і потайного життя поки немає точних даних у тому, скільки ці степові жителі живуть у природі. Манули – володарі дикої і лютої вдачі. Їхня реакція блискавична, повільні, повільні рухи тварин — оманливі.

Лютий палласів кіт має довгі гострі ікла

За одну секунду в чужу руку, яка спробує погладити дикого кота, вп’ються всі його пазурі та зуби. Він із розлюченістю почне рвати шкіру та м’ясо, за якихось 15 секунд рука людини буде вся подерта до такого ступеня, що заліковувати рани доведеться дуже довго, можливо, за допомогою доведеться звертатися до травматологів. Жінок чи дітей великий манул взагалі може загризти.

Як виглядає печерний кіт

Здивований і одночасний лютий і незадоволений вираз морди — характерна ознака, властива цій печерній тварині. Загалом зовнішність звіра мало відрізняється від зовнішності домашніх котів. Вперше опис дикого кота манула в 1776 зробив натураліст П. С. Паллас. На честь автора першого опису звір отримав своє друге ім’я – паласом кіт.

Ще одне ім’я, яким називають степового звіра, пов’язане з розмірами його округлих широко розставлених вух. Вони у очеретяного мешканця маленькі, карликові, тому йому в наукових колах було присвоєно латинську назву “оtocolobus”, яка перекладається як “карликове вухо”.

Для довідки: ім’я звіра в українськомовному сегменті інтернету переінакшується на різні лади. Його називають і мануал кіт, і мангул кіт, і манун кіт – але всі, хто цікавляться цим звіром, безсумнівно, мають на увазі кота породи манул – ссавця з сімейства котячих.

Основною відмінністю зовнішності дикої кішки від звичних котячих порід є форма його голови. Вона у нього невелика, пласка і широка, коротка шия приєднує голову до щільного масивного тіла, вкритого довгою густою шерстю. Лапи котів короткі та товсті, хвіст довгий пухнастий із закругленим чорним кінчиком. У розмальовці хвоста можуть бути смуги темного кольору.

Забарвлення вовни тварини комбінована, кольорова гама від світло-сірого, жовтувато-коричневого до червоного відтінку. Кінчики волосся біле, через них кіт виглядає припорошеним снігом. З боків морди від куточків очей є смуги – темні парні смужки, на лобі – темні круглі цятки. Жовті очі манула мають круглі зіниці, які не змінюють свою форму, як це відбувається зі зіницями інших дрібних котячих.

Скільки важить

Манув коти за своїми розмірами практично не відрізняються від своїх домашніх родичів. Важать дорослі особини від 2 до 5 кг. Восени коти набирають додаткової ваги, у природі великі запаси жиру взимку йому дуже необхідні. У цей період вони стають великими та малорухливими.

Розміри кота

Манули мають практично такі самі пропорції тіла, як і середньостатистичні домашні коти – довжину хвоста від 23 до 30 см, довжину тулуба від 50 до 65 см.

Історія походження

Сліди перших предків кішок з’явилися на планеті Земля близько 50 млн років тому. Це були ссавці, яких вчених назвали міацидами. Від цих звірів відокремилися динікти, від яких ведуть свій родовід всі сучасні земні представники котячих.

Через форму очей у мануалів завжди сумний і насторожений погляд

За мільйони років еволюції кішки роздяглися на дві групи — великі та малі коти, які різняться за будовою очей та звичками.

Манул кішка не відноситься до жодної з цих гілок. Це перехідна форма сімейства котячих, що поєднує ознаки обох груп.

Середовище проживання

Манулов не просто побачити, це дуже потайливі тварини. Основна активність котів посідає нічний час. У холодну погоду побачити їх можна в сутінки після заходу сонця або рано вранці. Влітку звірі виходять зі своїх укриттям та вдень. Їх можна зустріти у степових та напівпустельних районах Центральної та Середньої Азії, Східної Європи, у регіонах із різко континентальним кліматом.

Кіт махнув у природі

Живуть ці тварини там, де не буває багато снігу, але зимові температури дуже низькі. Місцями гніздування дикої кішки манул є кам’янисті схили з ущелинами, заплавні зарості гірських річок, пагорби, невисокі урвища. Вони займають кинуті борсуками, лисицями, бабаками нори, один раз на рік виводять до 6 кошенят. Розміри територій їхнього існування через господарську діяльність людей постійно зменшуються, скорочується і чисельність тварин.

Харчуються манули дрібними гризунами, полюють на зайців, підстерігають птахів, що втратили обережність, у голодні сезони не гидують комахами. Під час відстеження їжі можуть довго сидіти, не рухаючись, у траві. Сила кота в раптовості та стрімкому стрибку. Бігають манули рідко і на малі відстані, короткі лапи та невеликі розміри серця не дозволяють їм бути сильними бігунами.

Кошеня манула може загинути від лисиці, вовка чи орла.

Види манулів

Населення українського підвиду котів манулів – звичайного номінального скандинавського манула – мешкають на Алтаї, в Забайкаллі, в Красноярському краї і республіці Тува. У країнах Азії – Афганістані, Пакистані, Киргизії, Ірані, Таджикистані, Узбекистані, зустрічається середньоазіатський закаспійський манул. Гори Тибету та Непалу є ареалом проживання тибетського різновиду хижих котів.

Середньоазіатський дикий манув

Звичайний скандинавський манул має сірий забарвлення шерсті, руда шуба з червоними відтінками належить середньоазіатському вигляду, тибетський манул відрізняється сріблясто-сірим кольором шубки. Популяції котів не перетинаються один з одним і тому зберігають свої відмінності протягом тривалого часу.

Додаткова інформація: про породу скандинавських манулів вперше стало відомо в 1776, опис тибетських і середньоазіатських різновидів зроблено в 1842 році.

Різновиди Манула

Палласов кіт має три підтипи:

• Otocolobus manul manul або Скандинавський Манул – зустрічається повсюдно на більшій частині природного ареалу, але найбільш типовий для Монголії, Китаю, Українського Скандинавії. У тварини сіруватий, скоріше світле забарвлення.

• Otocolobus manul ferruginea відомий як Середньоазіатський Манул. Ця тварина має більш темне коричнево-червоне забарвлення з бурими мітками у вигляді смужок на тілі, хвості та мордочці. Мешкає переважно у передгірських та степових зонах Іраку, Казахстану, Киргизії, Туркменії, Узбекистану, Таджикистану, Афганістану, Пакистану.

• Otocolobus manul nigripecta або Тибетський Манул характеризується темним забарвленням, в якому переважають охристі і сіруваті тони. У зимовий період у хутра з’являється сріблястий блиск. Основні місця природного проживання – Кашмір, Непал та Тибет.

У нашій країні ареал поширення Палласова кота обмежений трьома зонами – східною, забайкальською та тувино-алтайською.

На сході Манул мешкає у степах Читинської області, у Забайкальському краї, зустрічається у бурятських лісостепових та степових районах. На Алтаї та Тувінській республіці звір практично винищений, невеликі популяції відзначаються лише у південно-східних областях.

Наразі Манул штучно розлучається також в Азербайджані у Зангезурському національному парку.

Особливості поведінки Манула

Палласов кіт веде одиночний спосіб життя і не схильний до переміщень на великі відстані. Манул облаштовує в скелях, печерах, вузьких лазах, також займає норки, залишені іншими тваринами – борсуками, бабаками, лисицями. Цей хижак у повсякденному житті веде себе дуже повільно, здається навіть незграбним та неповоротким.

Вдень він зазвичай спить у лігві, а в сутінках виходить на полювання. Забарвлення допомагає тварині зливатися з навколишнім середовищем та бути непомітним. І при полюванні, і при захисті Манул воліє причаїтися і почекати, швидко бігати він не може і не любить стрімких переміщень.

Може досить спритно видертися на скелі і забратися у вузьку ущелину, куди точно не дістанеться великий хижак. А ось по деревах лазити Манул практично не вміє.

Якщо кіт стривожений, він видає характерне пирхання або утробне хриплуватие бурчання.

Такий високий рівень обережності Палласова кота пояснюється великою кількістю природних ворогів – вовків, диких і диких собак, орлів, філінів, ведмедів.

За своєю майбутньою здобиччю Манул може спостерігати із засідки годинами, часто вистежуючи її біля нірки, але кидок на жертву буває стрімким та безпомилковим.

Манул здається похмурим і недружнім. Справді, цей звір не дуже шанує навіть своїх родичів.

Палласів кіт добре пристосований до життя в умовах степу. Сухий морозний вітер тварині не страшний. Тіло захищає довга шерсть з потужним підшерстком, а око має спеціальні перетинки, які за рахунок частого моргання оберігають рогівку від зневоднення.

Незважаючи на свою неквапливість, Манул здатний дуже швидко подолати невелику відстань, але потім потребує тривалого сна. Це зумовлено невеликими розмірами серцевої сумки, завдяки цьому судинна система не виносить довгі навантаження.

Слух, зір та нюх у звіра чудові, тому степ для нього є рідним будинком. Він здалеку здатний відчути небезпеку і причаїтися, пролізти в найвужчу ущелину, а при необхідності може й захищатися, грізно гарчачи і демонструючи гострі ікла.

Харчовий раціон

Вночі хижак виходить на полювання, неквапливо пробираючись крізь високу траву чи рідкісний чагарник. Звуки кіт видає дуже рідко.

Від свого лігва Манул воліє не йти далеко, тому побачити його поряд із поселеннями людей практично нереально. Без видобутку Палласів кіт не залишиться ніколи, його мисливське мистецтво на найвищому рівні.

Основні жертви хижака – дрібні гризуни. Крім мишей, ховрахів, пищух, не відмовиться і від упіймання зайця, бабака чи навіть невеликого птаха. Втім, у голодний час звірятко не гидує навіть комахами.

Приблизний раціон забайкальського Манула в природних умовах більш ніж наполовину складається з даурських пищух, 1/5 денного обсягу він поїдає жучків, а близько 10% видобутку становлять голуби, стрижі, куріпки, синьохвості, перепела. Частина, що залишилася, припадає на ховрахів, тушканчиків, хом’яків, полевок, ягоди і рослини.

Статеве дозрівання та розмноження

Незважаючи на свій складний та недружній характер, під час шлюбного гону Манул перетворюється. Спостереження за невеликими популяціями звірів дозволили встановити, що зі своєю подругою кіт дуже ніжний.

Спочатку кішку необхідно відвоювати у битві із суперниками, адже тече самка всього 2 дні із 365 і треба поспішати.

Шлюбний сезон буває один раз на рік і найчастіше припадає на лютий-березень. Виношує потомство самка близько двох місяців, у середньому 60 днів.

У середині весни у лігві з’являються від двох до шести сліпих, досить великих (до 200 гр вагою та 12 см у довжину) кошенят. Вовняний покрив малюків набагато темніший, ніж у батьків, і вони абсолютно безпорадні.

Зростають дитинчата швидко, до місяця вони починають виповзати з нори і куштувати тверду їжу, а до чотирьох-п’яти вже вміють самостійно полювати. Виховує їх лише мати, самці після парування залишають запліднену самку.

Підлітки до 10-11 місяців досягають статевої зрілості і починають жити самостійно, але повністю дорослими особин можна вважати з 15-18 місяців.

У диких умовах живуть дикі коти 12-13 років, у неволі довше – до 20-23.

Розмноження

Статева зрілість у самців і самок настає у віці 10-11 місяців. Період гону зазвичай посідає кінець лютого-початок березня. Між самцями можуть виникати сутички право покрити самку. Після закінчення шлюбного періоду тварини повертаються до своїх територій. Годуванням та вихованням дитинчат займається виключно самка.

Під час вагітності, яка триває 7-8 тижнів, кішка готує місце для майбутнього потомства. За раз вона приносить від 2 до 6 кошенят. До 10-12 дня малюки залишаються сліпими та повністю залежать від матері. Самка годує дитинчат молоком протягом 3 місяців. Далі кошенята, що підросли, намагаються полювати самостійно, залишаючись з матір’ю ще протягом декількох місяців. Перед настанням статевої зрілості молоді тварини залишають самку і підшукують собі вільну ділянку для полювання.

Утримання в неволі

Екзотична зовнішність і невеликі розміри, порівняні зі зростанням і довжиною домашнього вихованця, часто вводять людей в оману. Зробити з Манула сімейного улюбленця практично неможливо, навіть якщо вдасться придбати маленьке кошеня.

До всіх складнощів соціалізації додаються проблеми зі здоров’ям. Як показує практика, в умовах неволі до 90% манулів заражаються токсоплазмозом. Читайте про це захворювання у кішок та людей. У степу з яскравим сонцем і холодним повітрям коти не хворіють, а за найменшого відхилення від природних умов мікроорганізми активізуються, і інфекція захоплює тварину.

Навіть за умов зоопарку, де за Манулами спостерігають найкращі ветеринарні фахівці, а умови проживання максимально наближені до природних, вдається виходити не всіх звірів. Це ще один фактор для того, щоб відмовитися від утримання Манула у приватному будинку чи квартирі.

Є й інші причини, чому не варто намагатися перетворювати Палласова кота на домашнього улюбленця.

Ця тварина має дику, неуживливу вдачу. Навіть маленькі кошенята, рано відібрані від матері, у період статевого дозрівання стають некерованими.

У три-чотири місяці у маленьких Манулів прокидаються усі задатки мисливця, тоді від гострих кігтів та зубів може постраждати не лише меблі та стіни, а й людина. Хоча доросла тварина реагує на людей досить спокійно, але при цьому не виявляє жодних ознак симпатії. Більше того, кіт завжди прагнутиме сховатися і уникнути будь-яких контактів з господарем та домочадцями.

Довга жорстка шерсть також принесе багато неприємностей. В умовах постійного стресу тварина буде линяти цілий рік, залишаючи всюди клапті волосся.

Читайте, чому кішка линяє і що з цим робити.

Манув у домашніх умовах

У зоопарку, як говорилося вище, манул може легко проживати і навіть розмножуватися. Пов’язано це з тим, що там набагато легше виходить створити для нього максимально наближені до його довкілля в дикій природі умови. Настільки відчуженим манув став саме через те, що мешкає в місцевостях із дуже малим населенням. А в умовах зоопарку, перебуваючи у своєму вольєрі, він почуватиметься як удома. Сьогодні можна зустріти півтори сотні манулів у 50 зоопарках у всьому світі.

А ось із манулами у стінах будинку чи квартири все набагато складніше. Як відомо, деякі породи домашніх кішок можуть постійно кудись ховатися, і захищати свій притулок від людей, які намагаються проникнути в нього. Манул поводитиметься також – захищатиме стійко виділене йому під житло місце. Хоча за природою він не є агресивним хижаком, але в цьому випадку напасти на людину цілком здатний. А зуби та кігті у нього гостріші, ніж у будь-якої домашньої кішки.

Якщо манул захворіє, то, оскільки він через свою нелюдимість нікого до себе не підпускає, проблематично його обстежити з метою постановки діагнозу захворювання і лікувати. З розмноженням в умовах квартири у манулів, на відміну від утримання в зоопарках, також виникнуть великі проблеми.

Придбання кошеня

Легально купити кошеня Манула практично неможливо. Ця тварина зараз перебуває на межі зникнення, занесена до Міжнародної Червоної книги та охороняється державами багатьох країн.

Проте зрідка пропозиції про продаж рідкісної тварини досі з’являються в мережі із ціною від п’яти тисяч доларів.

Слід пам’ятати, що придбання контрабандного Манула незаконно та суворо карається. Та й який сенс купувати кошеня, яке ніколи не стане ручним, скільки б з ним не грали і не годували з рук.

Навіть якщо малюк буде рости поряд із звичайними кошенятами від домашньої кішки, рано чи пізно дика природа візьме своє. Втрати може зазнати не лише обстановка квартири, під загрозою здоров’я людей.

Палласов кіт зараз дуже рідкісний і в природних ареалах поширення. За орієнтовними оцінками вчених на десять квадратних кілометрів у рідних зонах проживання проживає не більше двох-трьох диких котів.

Вважається, що загальна чисельність Манулів, що мешкають на території Української , не більше 3500-3700 особин. Досі на цю тварину здійснюється браконьєрське полювання з метою видобутку хутряної шкірки та вилову дитинчат.

Зменшуються популяції і з природних причин – щорічно скорочується кормова база через повсюдне знищення гризунів, багато молоді гине від великих хижаків та інфекційних хвороб, поганий вплив на чисельність котів надають зими з великою кількістю снігових опадів та ожеледицею.

З 2013 року в нашій країні діє програма збереження чисельності Манула в Забайкальському окрузі. Тварин намагаються розводити у заповіднику «Даурський».

На кінець минулого століття звірі утримувалися лише у 15 зоопарках світу, та їх загальна чисельність у штучних умовах утримання не перевищувала 40 одиниць. Зараз ця цифра дещо вища, у неволі хижаки досить добре розмножуються, але висока смертність серед потомства через токсоплазмоз зберігається.

Манув у дикій природі

Дикого кота, що мешкає на території багатьох тюркомовних країн, назвали «манул», що означає швидкий. Незважаючи на те, що швидкістю тварина не відрізняється, назва за нею закріпилася.

Український дослідник Петро Паллас, який об’їздив зі своїми експедиціями величезні території від Криму до Скандинавії, ​​знайшов та описав манула. За звичаями того часу, кіт став називатися латиною «Otocolobusmanul» — «потворне вухо». У наш час манул має третю назву – палласів кіт на честь свого першовідкривача. Втім, ім’ям Палласа названо не лише дикий кіт, а й інші тварини, рослини та птиці.

Оцінити чисельність населення пройшла дуже складно. Тварина веде потайливий спосіб життя, у разі небезпеки ховається на місцевості, користуючись своїм камуфляжним забарвленням вовни.

Кількість тварин початку 21 століття країни оцінювалося приблизно 3500 особин.

У України розподіл по регіонах, де мешкає дикий кіт, приблизно таке:

• Гірський Алтай – в межах 250-300 котів,
• Бурятія – близько 70 котів,
• Читинська область – близько 2500 котів.

У України, республіках Середньої Азії, Китаї, Монголії манул занесений до Червоних книг і має статус «близький до загрозливого».

Чисельність манула скорочується з низки причин:

• незаконне полювання на тварину, яка має пухнасту шубку;
• наявність в ареалі проживання диких собак і більших природних хижаків;
• конкуренція за видобуток з боку інших хижих тварин – лисиці, куниці, росомахи;
• скорочення житла, через заняття їх людиною.

Вчені розрізняють три підвиди породи кота манула.

Степова кішка живе у Скандинавії, ​​Монголії та Китаї. Має характерний світло-сірий колір. Вперше описана вченими у 1776 році. Степовий кіт манул живе в рівнинній і напівпустельній місцевості, слушний ландшафт для них — це різнотрав’я та невеликі чагарники.

Середньоазіатський різновид тварини відрізняється рудуватим відтінком вовни і живе в Середній Азії, описаний дослідниками в 1842 році. Зустрічається у Середній Азії від Ірану до Таджикистану.

Кіт, що живе у Скандинавії

Тибетський підвид має сріблясто-сірий колір взимку і темніший влітку. Відомий із 1842 року. Мешкає в Тибеті, на півночі Індії, Непалі, Пакистані. У передгір’ях зустрічається печерний кіт, який воліє селитися в природних порожнинах скель, а також у покинутих норах інших звірів, або сам вириває собі укриття. На безлісних пагорбах манул може зустрітися на висоті до 3000 метрів.

Цікаві факти про Манулу

Манул – одна з найунікальніших тварин Землі, яка змогла зберегтися в незмінному вигляді протягом мільйонів років.

Це одна з найпопулярніших кішок, яка проживає у багатьох світових заповідниках та зоопарках.

Через важкий неуживливий характер Манула часто називають степовим самотнім воїном.

Незважаючи на нічний спосіб життя, навесні та влітку Палласов кіт любить погрітися на сонечку і вибирається з лігва вдень.

Манул не вміє нявкати і муркотіти. Навіть маленькі кошенята тільки шиплять і пирхають, а між собою спілкуються за допомогою грубих хрипких звуків, які швидше нагадують «вау», а не «мяу».

Саме Манул під час інтернет-голосування на звання претендента символу Київського зоопарку набрав найбільшу кількість голосів і став талісманом.

Цікава зовнішність тварини зробила його зображення дуже популярним – випущено безліч поштових марок Таджикистану, Азербайджану, Монголії, Киргизії та навіть ООН та Беніну.

У багатьох країнах випущені срібні монети із зображенням цього екзотичного звіра.

Leave a Comment Отменить ответ

Для отправки комментария вам необходимо авторизоваться.