1.4. Порода та її структура

Порода є основною одиницею систематики в зоотехнії під час кла­сифікації сільськогосподарських тварин різних видів. Порода — це створена працею людини досить численна група домашніх тварин, які мають спільне походження і спільність низки господарсько ко­рисних особливостей, що стійко передаються за спадковістю.

Тварини однієї породи схожі за типом будови тіла, продуктивніс­тю, плодючістю, мастю. Це дає змогу відрізняти їх від таких іншої породи. У породі має бути достатня кількість тварин, інакше обме­жується можливість застосування відбору та підбору, що швидко призводить до вимушеного спорідненого парування і як наслідок — до виродження породи.

Чисельність тварин у породі залежить від їхнього виду, присто­сованості до природно-кліматичних умов, якості плідників, швидко­сті зміни поколінь, цінності й віку породи та інших чинників. У кож­ній новій породі має приблизно налічуватися племінних маток не менше ніж: коні — 2000 голів, свині — 5000, велика рогата худоба — 5000, вівці скороспілих м’ясо-вовнових порід — 10 000, інших порід — 25 000, водоплавна птиця — 15 000, кури-несучки — 40 000 голів. Деякі старі породи значно численніші й налічують кілька сотень тисяч тварин.

Порода повинна мати добрі якості, передусім — високу продук­тивність, інакше подальше використання її обмежуватиметься. Професор М. В. Зубець підкреслює, що порода — це економічна ка­тегорія і як засіб виробництва вона потребує безперервного вдоско­налення відповідно до змін соціально-економічних умов і мети її розведення.

Інтенсифікація тваринництва загострює міжпородну конкурен­цію, прискорює заміну одних порід іншими, продуктивнішими і до­сконалішими за господарсько корисними ознаками. Деякі класичні породи, які вважали одними з кращих, виявилися порівняно ни­зькопродуктивними і малопридатними для використання на висо- комеханізованих фермах і комплексах. Це, зокрема, стосується си­ментальської, яку свого часу вважали універсальною. Симентали, незважаючи на добрі м’ясні якості, поступаються за молочністю і придатністю до машинного доїння спеціалізованим породам. У по­дібному стані опинилися лебединська, бура карпатська, пінцгау та інші комбіновані породи.

Крім високої продуктивності й численності, порода повинна бути досить поширеною. Це збільшує можливості для створення в ній різних типів, що сприяє її подальшому поліпшенню. Великий вплив на формування особливостей порід мають природно-географічні умови — особливості ґрунтів, рослин, клімату, рельєфу місцевості тощо.

У разі завезення тварин у нові природно-кліматичні умови в їх­ньому організмі відбуваються фізіологічні зміни, причому в одних ви­падках глибокі, в інших — поверхові. Перебудова систем організму тим глибша, чим більша відмінність між новими і минулими умова­ми існування. Процес пристосування тварин до нових умов існування називається акліматизацією,що може тривати кілька поколінь.

Помісні та гібридні тварини акліматизуються легше, ніж чистопо­родні, молоді краще, ніж дорослі. Швидшій акліматизації сприяють повноцінна годівля, належні умови утримання, ретельний догляд. Якщо порода в нових умовах не знижує плодючості й основної про­дуктивності, заради якої її розводять, то породу вважають такою, що легко акліматизується. Це стосується порід широкого ареалу, таких як велика біла порода свиней, мериносові вівці, симентальська, гол­ландська, швіцька, герефордська породи великої рогатої худоби.

Породи сільськогосподарських тварин мають свою структуру, основними складовими частинами якої є: відріддя, породна група, внутрішньопородний тип, заводський тип, лінія, родина.

Відріддя (зональний тип) — досить велика за чисельністю части­на породи, добре пристосована до умов зони поширення. Симен­тальська порода, наприклад, розпадається на кілька відрідь: Укра­їнське, Східного і Західного Сибіру, Поволжя та ін. В Україні симен- тали Степу, Лісостепу, передгірної та гірської зон Карпат.

Породна група — це велика однорідна група тварин, яка є осно­вою для створення нової породи. Вона характеризується певним ти­пом будови тіла й напрямом продуктивності, але ще не набула стій­ких ознак, характерних для нової породи. Породна група повинна налічувати певну кількість тварин і складатися з кількох неспорід- нених між собою ліній та родин.

Внутрішньопородний тип — однорідна група тварин у межах породи, які відрізняються напрямом продуктивності, конституційно- екстер’єрними ознаками, пристосованістю до умов розведення. Се­ред свиней великої білої породи є тварини як м’ясного, так і сально­го типів, у симентальській породі — молочно-м’ясного та м’ясо- молочного типів тощо.

Заводський тип — порівняно однорідна, дещо обмежена група тварин із специфічними особливостями будови тіла і продуктивнос­ті, характерними для тварин тільки певного племінного заводу або дочірніх господарств.

Лінія — це група високопродуктивних племінних тварин, що по­ходять від видатного родоначальника і мають подібні з ним госпо­дарсько корисні ознаки. В заводських породах має бути 10 — 15 лі­ній.

Родина — група високопродуктивних племінних маток, які похо­дять від видатної родоначальниці й мають подібні з нею певні біо­логічні та господарські ознаки, що стійко передаються потомству.

Усі породи поділяють на племінну та неплемінну (користу­вальну) частини. Племінне тваринництво займається виведенням нових порід, удосконаленням існуючих, вирощуванням молодняку для поліпшення стад неплемінних ферм. Ця робота провадиться на племзаводах та в інших племінних господарствах. Мета корис­тувального тваринництва — виробляти основну кількість товарної продукції.

Для порівняння тварин різних порід і видів уведено стандарти, тобто встановлено на сьогодні мінімальні показники щодо розвитку та продуктивності. Вони є орієнтиром у роботі з породою. На підста­ві стандартів визначають класи тварин за їхньою індивідуальною оцінкою (бонітуванням). Стандарти періодично переглядають, оскі­льки породи постійно вдосконалюються, поліпшуються.

Класифікація порід. Породи тварин створювалися у різний час і за неоднакових географічних, кліматичних, соціально-еконо­мічних умов. Тварин, подібних за екстер’єрно-конституціональ­ними особливостями, живою масою, продуктивністю, плодючістю та іншими ознаками, прийнято об’єднувати у певні групи (класи). В різний час пропонувалося багато класифікацій, але найбільш поширеними є ті, що ґрунтуються на таких основних принципах, як ареал (поширення) породи, місце походження (географічний принцип), рівень племінної роботи з породою та напрям продук­тивності.

За поширенням виділяють чотири типи порід: широкого ареа­лу — по всій земній кулі; міжзональні — поголів’я менше, ніж у по­передній групі; зональні — в одній певній зоні; локальні породи — в обмеженому регіоні (область, край).

За місцем виведення породи поділяють на низинні й гірські, сте­пові та лісові, континентальні й острівні, північні та південні тощо. Під час класифікації за кількістю та якістю праці, затраченої на формування порід, їх поділяють на три групи: примітивні, заводські (культурні) й перехідні.

Продукція — головне, заради чого розводять сільськогосподарсь­ких тварин, тому класифікації за продуктивністю надають великого значення. Від тварин зазвичай отримують кілька видів продукції. Якщо ж одна з них переважає інші, то таку породу вважають спеці­алізованою за цим напрямом продуктивності. У зоотехнії породи тварин за напрямом продуктивності поділяють на спеціалізовані й комбіновані.

Породи сільськогосподарських тварин створювалися в певних кліматичних та економічних зонах, що й зумовило їхню спеціаліза­цію і поширення. Тому правильне розміщення або переміщення по­рід має вирішуватися з урахуванням їхніх біологічних особливостей, відповідно до плану породного районування, спеціалізації тварин­ництва певного району.

§ 14. Мінерали та гірські породи

У земній корі зберігаються накопичені протягом мільйонів років багатства — мінерали й гірські породи. Мінерали — це однорідні природні сполуки, які відрізняються за твердістю, блиском, кольором та іншими властивостями. Об’єднуючись у різноманітні сполуки, мінерали утворюють гірські породи. Деякі гірські породи складаються тільки з одного мінералу: чистий пісок — із кварцу, вапняк — із кальциту.

У земних надрах зосереджено декілька тисяч видів мінералів та гірських порід. Найпоширенішими серед них є граніт, пісок, глина, вапняк, базальт, крейда.

Вивчення гірських порід під мікроскопом дає можливість не лише дослідити їхній склад та властивості, а й розкрити таємниці їхнього походження (мал. 1). За умовами утворення гірські породи розділяють на три великі групи: магматичні, осадові та метаморфічні.

Мал. 1. Зріз граніту (0,03 мм) під мікроскопом. До складу цієї гірської породи входять три мінерали: кварц, слюда й польовий шпат.

2. Походження гірських порід

Магматичні гірські породи утворюються внаслідок охолодження й затвердіння розплавленої магми (мал. 2). Залежно від умов застигання, на поверхні або в глибинах земних надр, формуються різні гірські породи. На великих глибинах магма остигає повільно (як у термосі). Це призводить до утворення гірських порід із великими кристалами, наприклад, граніту або габро. На земній поверхні магма застигає досить швидко, у результаті чого утворюються інші гірські породи — базальт, обсидіан тощо.

Мал. 2. Магматичні гірські породи: а) граніт; б) базальт; в) обсидіан.

Найпоширенішими на поверхні нашої планети є осадові гірські породи (мал. 3). Вони займають більшу частину її площі. Уже сама назва цих порід указує на те, як вони утворюються: осаджуються на дні океанів, морів, інших водойм, на суходолі. У формуванні осадових порід беруть участь багато чинників: сонячне світло, коливання температури, вода, атмосферні опади та навіть організми. Тому способи накопичення осадових гірських порід досить різноманітні. Деякі осадові породи, наприклад, пісок, гравій, утворюються з уламків різних мінералів та гірських порід. Інші, такі як кам’яна сіль, гіпс, накопичуються на дні водойм із розчинів під час випаровування води. А ось відомі вам кам’яне вугілля, крейда, торф є результатом життєдіяльності організмів. Осадові породи в основному м’які та легко руйнуються.

Мал. 3. Осадові гірські породи: а) гравій; б) гіпс; в) кам’яне вугілля.

Метаморфічні гірські породи виникають унаслідок перетворення магматичних і осадових порід під дією високого тиску й температур у надрах Землі (мал. 4). Це відбувається дуже повільно — десятки й сотні мільйонів років. Під час рухів земної кори товщі порід поступово переміщуються в глиб земних надр. Потрапляючи в інші умови, вони набувають інших властивостей. Так, граніт перетворюється на гнейс, вапняк — на мармур, кам’яне вугілля — на антрацит.

Мал. 4. Метаморфічні гірські породи: а) гнейс; б) мармур; в) антрацит.

А далі — знову переплавлення, магматизм, руйнування, накопичення осадів. Тож у природі постійно відбувається процес перетворення одних гірських порід на інші.

3. Корисні копалини — дарунок земних надр

Гірські породи та мінерали, які люди видобувають із надр Землі й використовують для своїх потреб, називають корисними копалинами. Залежно від застосування розрізняють паливні, рудні й нерудні корисні копалини (мал. 5).

Мал. 5. Основні види корисних копалин.

РОБОТА В ГРУПІ. Виберіть по одному виду корисних копалин кожної групи. Доберіть та розгляньте їх зразки з колекції корисних копалин (за можливості). Складіть характеристику вибраних корисних копалин за планом: 1) походження; 2) наявність запасів у світі та Україні; 3) способи видобутку; 4) шляхи раціонального використання.

Значення корисних копалин для людства важко переоцінити. Одні з них використовуються як джерело енергії, інші — для виготовлення промислової продукції.

До паливних корисних копалин належать вугілля, нафта, природний газ, торф. Вони мають властивість горіння та під час згоряння виділяють багато тепла. Із рудних корисних копалин виробляють метали та їх сплави. Наприклад, із залізної руди виплавляють чавун і сталь. До нерудних корисних копалин належить хімічна й будівельна сировина. Наприклад, із калійних солей та фосфоритів виготовляють добрива, а з піску, глини, мергелю — будівельні матеріали.

Місця, де корисні копалини залягають у кількості, достатній для промислового видобутку, називають родовищами. Для пошуку нових родовищ корисних копалин здійснюють геологічні дослідження. Родовища позначають на географічній карті за допомогою умовних знаків. Кожна корисна копалина мас свій умовний знак.

Зараз із надр Землі видобувають сотні різноманітних корисних копалин. Для цього бурять свердловини, будують шахти, викопують кар’єри. Такі способи видобутку мають негативний вплив на стан навколишнього середовища. До того ж видобуток корисних копалин у світі постійно зростає. Учені підрахували, що запасів корисних копалин людству може вистачити лише на 100-150 років. Тож постає необхідність охороняти надра, ощадливо використовувати підземні багатства. Для цього є кілька шляхів: знижувати втрати корисних копалин під час їх видобування, більш повно вилучати з породи всі корисні компоненти, відкривати нові родовища.

МОЇ НОТАТКИ

• Земна кора складається з мінералів та гірських порід.

• За походженням розрізняють магматичні, осадові та метаморфічні гірські породи.

• Корисні копалини — гірські породи та мінерали, які люди видобувають із надр Землі й використовують у господарській діяльності.

• За способом використання корисні копалини поділяють на паливні, рудні й нерудні.

МОЇ ВРАЖЕННЯ. Чому в наш час постає проблема охорони земних надр? Який внесок ви можете зробити у справу ощадливого використання корисних копалин?

ПЕРЕВІРТЕ ТА ОЦІНІТЬ СЕБЕ. 1. Що таке гірські породи та мінерали? 2. Назвіть способи утворення гірських порід та коротко охарактеризуйте їх. 3. Наведіть приклади гірських порід, які мають різне походження. 4. Поясніть значення корисних копалин для людства.

ОБЕРІТЬ, ЩО ВАМ ЦІКАВО

• 1. Сучасній людині важко уявити життя без речей, виготовлених із корисних копалин. Подивіться уважно навколо себе вдома або в школі та складіть п’ять-шість пар: річ — корисна копалина.
• 2. Дізнайтеся: 1) які гірські породи поширені у вашій місцевості; 2) чи ведеться там їх видобуток; 3) якщо так, то в який спосіб.
• 3. Укажіть спільне та відмінне між поняттями «гірська порода» та «корисна копалина».
• 4. Доберіть п’ять-шість прислів’їв та приказок, у яких ідеться про корисні копалини та їхнє значення в житті людей.
• 5. Виростіть вдома кристали солі. За рекомендованими вчителем (вчителькою) джерелами знайдіть в інтернеті інструкцію щодо проведення досліду. Сфотографуйте та опишіть хід спостережень.

МОЇ ГЕОГРАФІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ. Створення власної колекції гірських порід.

Обладнання: коробка з комірками (її можна виготовити власноруч із картону або взяти готову пластикову коробку).

• 1. Зберіть декілька зразків гірських порід та мінералів, пронумеруйте їх.
• 2. Зробіть підпис для кожного зразка. Укажіть назву гірської породи (мінералу), місце й дату, коли було знайдено зразок. Якщо ви маєте сумніви щодо назви певного зразка, скористайтеся визначником мінералів та гірських порід на сайті https://www.twirpx.com або http://www.nas.gov.ua.