Перевірені досвідом рекомендації Українцям Що сталося із дружиною Кратоса

Що сталося із дружиною Кратоса

“Нашого тата більше немає серед живих”: дружина боксера “Українських отаманів” розповіла, як родина переживає його загибель на фронті

Віртуальний меморіал загиблих борців за українську незалежність: вшануйте Героїв хвилиною вашої уваги!

Повномасштабне вторгнення колишній боксер національної збірної та “Українських отаманів” Олег Прудкий зустрів у складі спецпідрозділу КОРД, а у травні 2022-го вирушив на завдання на Запорізькому напрямку, яке стало для нього останнім. Дружина захисника Мар’яна Прудка зізналась, що відчула недобре після останньої розмови з чоловіком і проганяла погані думки, коли побачила новини про трагедію.

Уже потім стало відомо, що в кімнату, де перебували Олег із побратимами, поцілив снаряд – і в один момент забрав життя чотирьох бійців КОРД із Черкас. А всього від того удару загинуло 23 людини. Мар’яна не приховує, що їй дуже важко без коханого чоловіка, але треба жити і виховувати двох принцес, якими просто марив боксер.

До речі, з дружиною спортсмена та захисника ми перетнулися на турнірі з боксу в Києві, де згадали і про Олега та його величезний внесок у захист України.

– Особисто для мене це дуже важливо. Я дуже вдячна, що цей турнір організували й запросили мене з донечками. Тому що допоки вони організовують такі змагання, він живий серед усіх нас. Про нього пам’ятають, не забувають.

– Я добре пам’ятаю Олега за “Українськими отаманами”, він був чудовим боксером. Але не знала, що потім він вступив до спецпідрозділу Національної поліції КОРД. Коли спілкувалася з хлопцями, які виступали разом із ним, усі казали, що він був людиною з великим серцем, добрим і чуйним. І тут – КОРД. Як так сталося?

– Трапилося це неочікувано для всіх. Ми саме одружилися, і десь у 2014-2015 році Олежка вирішив зав’язати зі спортивною кар’єрою. 2015 року він склав присягу на вірність Україні та вступив до лав патрульної поліції міста Черкаси. З того часу і по 2021 рік він був у патрульній поліції, а 1 січня 2022 року якраз тільки перейшов до престижного спецпідрозділу КОРД. На жаль, там його вже застала війна.

– Яким він був у житті?

– Для мене він був, є і залишиться просто найкращим. Тому що я не знала іншого такого доброго, справедливого і чесного. Він був дуже цілеспрямованим, чітко перед собою ставив цілі, завжди вперто йшов до них. Якщо в нього щось не виходило, він ніколи не здавався.

Не здавався й у спорті, я це бачила, поки ми з ним просто зустрічалися протягом п’яти років, і ці всі роки я на нього чекала. Не здавався на роботі. Він так неочікувано пішов у патрульну поліцію, і якщо чогось не знав, то сидів до другої, до третьої години ночі й усе читав. Казав: “Я повинен знати всі закони, як де діяти і все таке інше”.

Щодо наших стосунків, то він просто був найкращим із кращих: вірний, люблячий, добрий. Я його дуже кохала, кохаю і завжди буду кохати.

– Бачила, що він приїздив у відпустку незадовго до того трагічного завдання.

– Так, незадовго до поїздки на Запоріжжя йому дали відпустку, ми саме були в селі у його батьків. І знаєте, в мене таке було відчуття, що все, я їду в Черкаси з ним, аби провести там більше часу разом.

Узагалі, коли він приїхав, я спитала: а чому ти тут? Ну, бо це було якось несподівано. Він відповів, що його відпустили. Я перепитала, чи все добре. Сказав, що так. А потім уточнила: “Ти що, їдеш у відрядження?” І він підтвердив. У мене це викликало якусь тривогу.

Але я скажу, що цей тиждень, який ми провели разом, був такий дійсно найкращий і найбільше запам’ятався. Скільки речей ми зробили разом, від мене і діток він просто не відходив. Скільки таких приємних слів говорив. “Я тебе кохаю” кожного дня – для наших стосунків було не диво, але він намагався проводити з нами якнайбільше часу.

– Я розумію, що це дуже важке, але як ви дізналися, що Олега більше немає? Бо про те, що сталося, насправді оголосили не відразу.

– Як тільки Олежка поїхав у відрядження, ми з ним домовилися, що я першою не буду ані телефонувати, ані писати повідомлення. Він буде виходити на зв’язок перший. Десь о 9-й годині ранку він надіслав мені есемеску: “Кохана, доброго ранку. У мене все ок, цілую тебе і наших принцес”. І от такого типу в нас було листування.

Ніч із 21-го на 22 травня була незвичайна. 21-го я поговорила з ним по телефону, мабуть, десь о 10-й вечора, Олег сказав: “Кохана, все добре, ми будемо відпочивати”. Він же не міг мені все розповідати. І пообіцяв, що завтра вранці зідзвонимося. Я кажу: “Добре”. У той вечір я малих просто не могла вкласти, вони наскільки були активними, не хотіли спати й повторювали: “До тата, хочемо до тата”.

Нарешті вклала малих, а самій так неспокійно. Мабуть, заснула тільки о 12-й. Прокинулась десь о пів на другу ночі. І така тривога на душі. Я просто не знала, що зі мною коїться. Я беру телефон – і мені так хочеться набрати свого коханого. Але, думаю, не буду цього робити, тому що, можливо, вони зараз десь на завданні чи ще щось. Я заснула на пів години, прокинулась, а ця тривога нікуди так і не ділася.

Потім я ще прокидалася десь о п’ятій годині ранку. А коли встала, то думаю: таки напишу йому першою смс. Відправляю: “Добрий ранок, коханий! Я за тобою дуже скучила”. Дивлюсь, а повідомлення не дійшло. У мене почалась така тривога, я через кожну хвилину заглядала в той телефон, а воно так і не було доставлене.

Потім я прочитала у новинах, що був дуже кривавий і підступний обстріл на Запорізькому напрямку. А я не знала, де саме він перебуває. Просто було відомо, що Запорізький напрямок, і все. Але там дуже багато населених пунктів. І я думаю: “Ні, ні, ні, нічого поганого не сталося, ти про це не думай. Усе добре”.

Але періодично я все ж таки дивилась на той телефон, а повідомлення так і не було доставлене. Тому я набрала тих побратимів зі спецпідрозділу, які залишились тут. І мені всі говорили: “Мар’яшо, все добре, хлопці зараз без зв’язку, але в них усе гаразд. Наші хлопці туди поїхали. Як тільки ми щось знатимемо, тобі обов’язково скажемо”.

Але я одразу відчула: щось не так. Моя жіноча інтуїція підказувала, оскільки ми з Олегом були дуже близькі. Хоча вдень набирала хлопців і командира, та вони запевняли, що все добре.

Однак уже ближче до вечора почали телефонувати наші знайомі. Набрав мене й кум, який з Олежиком був у патрульній поліції, і запитав, чи я вдома. Каже, що зараз до мене під’їде. Запитала, чи він із чоловіком балакав. Відповів: “Ні, кума, не говорив”.

А потім, коли вже він приїхав, запитую: “Щось не так?” Бо я відчувала. Він сказав, що все добре і якби щось було не так, він би перший знав. Але за протоколом не міг мені сказати. Це мали зробити командир і спеціально призначена людина. Також повинен бути психолог і медпрацівник.

Потім, коли вже почали дзвонити інші хлопці, я кажу: “Щось не так. Бо всі хочуть до мене приїхати”. І я так повертаюся до нього, дивлюся, а в нього повні очі сліз. Вимовляю: “Ні. ” Він каже: “Так, кума”. І отак увечері 22 травня я дізналася, що дійсно його немає, що він загинув.

Для нас це дуже важка втрата – для всіх рідних, знайомих. Мені просто дуже важко без нього. Але я мушу жити. У нас є дві чудові квіточки. Дві донечки. Олежка їх дуже сильно любив. Він ними просто марив. І перед тим, як він їхав у відрядження, сказав так: “Кохана, ніколи ні в чому не відмовляй нашим принцесам. Бо хто знає, як буде далі, у житті трапляється різне”.

– Я знаю, що Олега нагородили.

– Так, президент України нагородив його орденом “За мужність” ІІІ ступеня. А зараз ми з дівчатками активно збираємо підписи на присвоєння йому “Героя України”, щоб ця петиція дійшла до президента, і її розглянули.

Поки ми спілкувалися з Мар’яною, від неї майже не відходила старша донька Соломія, яка підтримувала маму і також дуже хотіла розповісти про свого чудового тата.

– Тато був добрим, ніколи не здавався, не опускав рук. І завжди досягав своєї цілі. Нікому нічого поганого не робив. Був справедливим, чесним, щасливим, дуже сміливим і завжди приходив на допомогу.

Коли я була маленькою, він завжди був поруч із мамою і їй допомагав. А коли народилася моя менша сестра, в нього була робота, і він не міг. То ми з мамою Емілію вже самі виховували.

– А як тебе тато балував? Чого встиг навчити?

– Дуже багато чого навчив. Одного разу мама відвела мене на англійську, а тато був у відрядженні, але після роботи він не поїхав додому, а забрав мене із заняття. (Після зміни він завжди йшов не відпочивати, а забирав її з гімнастики чи англійської, а після відряджень поспішав до нас, своїх принцес, – додала Мар’яна).

Тато навчив мене кататися на роликах. Спочатку я падала, а потім уже почала швидко їхати. І на велосипеді він вчив мене кататися. Разом ми збирали конструктори й пазли. А ще тато будив мене зранку в садочок. Але зараз я вже у другому класі, тому в садочок більше не треба. Але я б хотіла повернутися туди, щоб спати. А так – усе нормально.

– Так. І я би хотіла помити посуд хоча б один раз, але в нас посудомийка є.

А коли я дізналася, що тата вже немає. Це був спокійний день, я сиділа біля телевізора. З нами була моя тьотя Оксана, це мамина сестра. Я така сиділа і дивилася мультики, приходить мама у кімнату і говорить, що нам треба з нею відверто поговорити. Потім мама попросила вимкнути мультики. А я дивилася про собачок.

Потім я присіла, і мама сказала: “Якщо хочеш поплакати, то плач”. А я така: “Мамо, що ти плачеш там? Розказуй уже”. А мама потім говорить, мовляв, я б не хотіла в це вірити, але нашого тата більше немає серед живих”. Я як заревіла! Тьотя Оксана потім прийшла, подивилась. А я капець як плакала. Потім навіть мультики не заспокоювали. Я дуже була сумна, чесно кажучи.

Потім настав останній день зустрічі з татом. На прощанні з героями я теж була присутня і трошки поплакала. Попрощалася і поїхала додому. Це був дуже важкий день для мене.

– Ти така мужня. І дуже гарно все розповідаєш. Мабуть, будеш ведучою.

– Мар’яно, як живете ці рік і 9 місяців після такої важкої втрати?

– Коли загинув чоловік, знаєте, я почувалася малою дитиною, яка заново навчається ходити, говорити, дихати. Тому що я розуміла, що всі обов’язки, які ми виконували разом, тепер лягли на мої плечі.

Коли загинув Олег, у мене вже закінчувалась декретна відпустка, і я вийшла на роботу. Працюю дитячим тренером з легкої атлетики. І, звичайно, всю свою душу і всі свої сили вкладаю в наших дітей. Соломійка ходить вже у другий клас, а Емілька – у старшу групу садочка. Воджу їх на різноманітні гуртки і намагаюсь здійснити все те, про що мріяв Олежик.

Тільки перевірена інформація в нас у Telegram-каналі OBOZ.UA та Viber. Не ведіться на фейки!

Костянтин Стогній: «Зустрічаюся з дружиною, як Штірліц!»

24 жовтня на телеканалі ICTV стартує шпигунське реаліті-шоу “Крот”. Ведучим динамічного та захоплюючого проекту став Костянтин Стогній. Як кажуть творці шоу, сильний і мужній Костянтин, який має за плечима не один десяток резонансних сюжетів, складних відряджень і небезпечних завдань, якнайкраще впорався з цією роллю. Напередодні прем’єри журнал «Відпочинь!» вирішив показати вам іншого Костянтина — романтичного чоловіка, дбайливого батька трьох доньок та справжнього господаря свого дому.

Жодного дня без пригод
Костя, головна ідея реаліті «Крот», в якому ви зараз задіяні, — кинути виклик своїм страхам та перемогти себе. А чого боїться ведучий проекту?
Страхи у мене такі ж, як і у звичайної людини. Вони з’являються, коли хтось із близьких та друзів захворів чи помер. Ось коли нічого не можна змінити, я відчуваю страх. А все, що можна виправити, я розцінюю як завдання. Наприклад, на зйомках «Крота» мені довелося ловити змію, яка заповзла зі знімального майданчика та виявилася поряд із лежаками відпочиваючих на сусідньому пляжі. Збоку це, напевно, дуже героїчно виглядало — всі розбіглися врозтіч, а я підійшов і питаю: «Що у вас трапилося? Змія? Де вона? Не чіпайте!” Взяв її та поніс під загальне захоплення на майданчик. А насправді, для мене в цьому не було нічого складного. Просто з того часу, як у Марокко мене вкусила отруйна змія і все закінчилося благополучно, я не боюся повзучих. (Усміхається.)

Цікаво, а чи були випадки, коли вам доводилося переступати через себе?
Був один такий цікавий випадок. Перед тим як вирушити на зйомки до Карпат, ми запропонували учасникам (щоб не брати багато валіз) відібрати один у одного зайві речі та за кожен «зайвий» кілограм пообіцяли гроші. В результаті, коли всі зважили, набігла сума у ​​кілька десятків тисяч гривень. Але учасникам цього здалося мало, і вони запропонували: “А давайте ми дозволимо вам ці речі спалити, а ви збільшите наш виграш у кілька разів”. І ось як людина юридично підкована я стою і розумію, що це протизаконно — ніхто не має права позбавити людину її майна, окрім як за рішенням суду. Але камери працюють, зйомка продовжується. Виплутатися з цієї історії мені допоміг один член команди ціною власного благополуччя. Але тоді мені довелося приймати непросте рішення та переступити через себе.

На зйомках трапляється багато дивовижних історій, чи не так? Взяти, наприклад, вашу подорож по Папуа — Новій Гвінеї, коли хлопець із місцевого племені попросив вас побути його «батьком» і сватати дівчину.
Так, ця подорож запам’яталася багатьма пригодами. Якось ми випадково зустрілися з мисливцями – представниками місцевого племені. Наш проводжник, як тільки їх побачив, упав горілиць і затрусився від страху. Ми зі знімальною групою запитуємо: Що сталося? — а він: «Поводьтеся дуже добре, це смерть!» Дивимося, стоять голі люди у пов’язках, а в руках тримають лише раковини.
Я посміявся, подарував їм пиво. Для них це – що машину подарувати, відразу до дружби має в своєму розпорядженні. А трохи пізніше представники племені пояснили, як вони цими мушлями полюють. Виявляється, вони в них дмуть і ці мушлі створюють особливий резонанс і звуки різної частоти. З одного боку, наші барабанні перетинки їх не вловлюють, але з іншого боку — від них може зупинитися серце. Коли я дізнався, чого нам удалося уникнути, не по собі стало.

“За нас все вирішує життя”
Ви корінний киянин і маєте будинок за містом. Де ви живете?
Спочатку, коли ми з сім’єю ще тільки обживалися, було так: узимку ми жили у Києві, а влітку за містом. Потім діти не схотіли повертатися до Києва. Виходить, саме життя підказало нам, як краще. А я намагаюся прислухатися до її підказок і не напружуватись. Останнім часом з’явився ще один аргумент на користь заміського життя наш домашній зоопарк. Все почалося з хворого білченята, якого привезли мої друзі перед поїздкою за кордон. Ми його вилікували, а вони не стали забирати. І пішло-поїхало: папужки, собачки, кішки, пташки, кролики. Когось підбирали, хтось потрапив до нас від знайомих «пожити на природі», когось самі купили. Мені неважко це все утримувати. Та й діти тепер знають про білочки та кроликів не тільки те, що вони по деревах та лісі скачуть. Вони вчаться дбати про них. Нещодавно ми знайшли кульгавих пташок – теж вилікували. У дітей тепер своя ветлікарня. Та й до того ж, якщо ми їхатимемо, ну куди їх подіти? Таких маленьких аргументів зібралося вже досить багато. (Усміхається.)

Костю, одного разу ви казали, що дуже хочете сина. Але священик попередив вас, що поки ви не зміните свого ставлення до виховання хлопчика, цього не станеться. Це мало на увазі «не робити бійця»: тренувати, гартувати… Ви не змінили свою думку?
Я покладаюсь на життєву мудрість. Так, я знаю, за традицією треба мати сина. Але штучно я ситуацію не підстьобую і кардинально не міняюся. Я, як і раніше, вважаю, що чоловік повинен пройти силову підготовку і в період юності спробувати пожити без спідниці мами. Чоловіки мають бути надійними, щоб я знав — якщо я своїх доньок видав заміж, то чоловіки зможуть їх захистити і забезпечити. Але сьогодні складається якась неправильна ситуація з чоловіками, вони дедалі більше якісь непристосовані до життя. Тому поки сина немає, доведеться мені своїх доньок навчити, щоб вони змогли за себе постояти.

У вас імідж людини суворої, але справедливої, такого собі «доброго поліцейського». Дочок ви теж у строгості виховуєте?
Дівчата мають рости в добрі, вони ж майбутні господині та мами. Але своїм донькам я намагаюся дати уроки самостійності, навчаю їх приймати рішення, розраховувати лише на себе. З’являться чоловіки, які зможуть взяти всю турботу про моїх доньок на себе — добре, розраховуватимемо і на них. Зараз у школі у доньок розпочалися уроки інформатики, і вони просять мене купити їм принтер. Я говорю: «Добре, проведіть для мене презентацію, поясніть, навіщо він вам потрібен, і я ухвалю рішення». Найближчими вихідними вони роблять для мене презентацію (посміхається). Суворий я батько чи ні після цього? Напевно, так. До своїх дітей я належу так, щоб вони не виросли мажорами. Ось де межа, що вони захочуть отримати в подарунок? Якщо нескінченно їм купувати щось, не приноситимуть такі подарунки радість. Щастя приносить тільки те, що довго мрієш.

Ви із дружиною вже довго разом. Як ви розвиваєте стосунки? Даруєте подарунки, влаштовуєте побачення?
Ми нічого не робимо спеціально: жодних штучних зустрічей та побачень. За нас все вирішує життя. Наприклад, ми рідко бачимося, обидва багато працюємо і часто їдемо у закордонні відрядження. Тому, якщо є така можливість, влаштовуємо романтичні зустрічі в містах стикувань наших рейсів. Востаннє зустрічалися у Стамбулі. У мене була пересадка на шляху до Гонконгу з Мюнхена. А дружина летіла із Києва до Іспанії. У Стамбулі неподалік рибного ринку у нас є улюблений ресторанчик. Залітаю в нього прямо з аеропорту з валізою, а там на мене вже чекає дружина. Пам’ятайте, як у знаменитій сцені зустрічі Штірліца із дружиною з фільму «17 миттєвостей весни». Ось так і живемо.

Чутками земля наповнюється. Який найбезглуздіший ви чули про себе?
З останніх чутка про те, що ми з Юрієм Луценком з’їздили на рибалку і напилися. Говорять, навіть є фото. А найбезглуздіший я прочитав про себе в одній газеті кілька років тому. Мені приписали роман з Іреною Кільчицькою та її дитиною. (Сміється.) Більшої дурниці я ще не чув.
в домашній обстановці

Ви майстер на всі руки. Правоохоронець, журналіст, письменник, мандрівник, архітектор – власний будинок самі проектували! А є щось, чого ви не вмієте чи не любите робити?
Не люблю готувати перші страви типу борщу. Це треба все начистити, нарізати, обсмажити, змішати. А потім виявляється, що його можу їсти лише я. (Усміхається.) Загалом, приготування складних страв – це не моє.

У вас є улюблене місце у домі?
Так, воно розташоване між холодильником, телевізором та кухнею. Спочатку там була задумана барна стійка. Коли я там сідаю, повз мене обов’язково хтось пробігає: діти, дружина або ті, хто прийшов у гості. І мені це так сподобалося, що я переніс туди комп’ютер і ноутбук. Тепер це моє робоче місце, яке вдало розташоване на перетині всіх домашніх шляхів.

Опишіть ваш недільний ранок!
Останні півроку повертаюся вранці з нічних зйомок проекту «Крот». А в інший час – зазвичай мрію довше поспати, але встаю максимум о сьомій – йду купатися в озері. Потім пробіжка пересіченою місцевістю 10 кілометрів. А коли повертаюся додому — на кухні на мене вже чекає мій теплий чай та улюблені заварні тістечка.

Related Post

Коли ДР у ІтануКоли ДР у Ітану

Ітан Гоук Рід занять: Актор, сценарист, режисер, продюсер Ім’я (лат.): Ethan HawkeЗріст: 1.80 мДата народження: 6 листопада, 1970 | скорпіонМісце народження: Остін, Техас, СШАДружина: Ума Турман (розлучення) . двоє дітей..;

Повернення ґрунтової родючості до вихідного стану означаєПовернення ґрунтової родючості до вихідного стану означає

Зміст:1 Повернення ґрунтової родючості до вихідного стану означає2 Родючість Ґрунту: Як Зберегти Та Підвищити?2.1 Що Таке Родючість Ґрунту Та Від Чого Вона Залежить?2.2 Класифікація Ґрунтів За Родючістю2.3 Основні Фактори Та

Як усунення несправностейЯк усунення несправностей

Засіб усунення неполадок Windows Update Якщо ви отримали код помилки під час завантаження та інсталювання оновлень Windows, засіб усунення неполадок оновлення може допомогти вирішити проблему. Натисніть кнопку Пуск > Настройки