Чому ісландці вірять у ельфів

Коли Йофрідир Акадоттір було дев’ять років, її покарали за те, що потурбувала ельфа. Чи принаймні так їй здається.

“Ми ходили гратися на поле між багатоквартирними будинками в Рейк’явіку, – розповіла мені ісландська співачка і композиторка. – Там був один камінь, більший за інші, що височіли на полі. Ми були переконані, що це ельфійська скеля, а ельфів турбувати не можна. Каменюка була вдвічі більшою за мене, я насилу на неї видерлася. Друзі застерігали мене, казали, що це невдала ідея. А коли я вже насолодилася тріумфом і зістрибнула додолу, то прикусила щоку зсередини, та так сильно, що потекла кров. Заплакавши, я побігла додому і більше ніколи не торкалася тієї каменюки”.

Історія Акадоттір – не якась дивина. Вся Ісландія буквально дихає оповідками про ельфів (маленьких створінь, схожих на людей, тільки з гострими вушками), “прихований народець” (ісландською huldufólk, надприродних людиноподібних істот з іншого виміру) та фей (якщо ви згадали фею Дзіньку, то не схибили). Їх вважають миролюбними істотами, що, співіснуючи з людьми, провадять таку саму повсякденну діяльність: рибалять, вирощують худобу й врожаї, виховують дітей, а також (якщо вірити легендам) час від часу допомагають людям, які без їхнього втручання просто загинули б.

За даними дослідження, яке 2007 року провели в Університеті Ісландії, близько 62% ісландців вірять у те, що ельфи – не чарівні створіння з казок, а існують насправді. Однак ця статистика включає як людей, що вірять в ельфів щиро, так і тих агностиків, які схиляються до варіанту “може, й так”.

До табору тих, хто ладен повірити, але сумнівається, належить житель Рейк’явіка Сігтриггур Балдурсон. Його мати виросла на ісландській фермі, де гралася з невидимими друзями, яких не бачили інші діти. (Цю історію він переповів із невеличким застереженням: то могли бути “вигадані задля розваги друзі”.) Однак задуматися про те, що в його матері справді могли бути друзі серед “хульдуфольку”, його змусила інша історія: одужання його бабусі після двобою з раком у термінальній стадії.

“Якось уночі мама прокинулась і побачила, як у кімнату до бабусі заходять лікарі й починають її лікувати, – згадує він. – Прислухавшись, вона почула розмову між медсестрою та двома лікарями. Один лікар сказав: “На мою думку, вона одужає”. Мамі відлягло від серця, і вона знову заснула. Вранці мама спитала у бабусі, коли та прокинулась: “Ти вночі розмовляла з лікарями?”. “З якими лікарями? – здивувалася бабуся. – Не було ніяких лікарів”. Але річ у тім, що після того вона дивовижним чином одужала”.

Місцеві жителі вірять, що хульдуфольк, або “прихований народець”, – це миролюбні створіння, які займаються тими ж справами, що і люди

Гіпотезу щодо цього має Магнус Скарп’єдінссон. Він керує “Школою ельфів” при Фонді паранормальної Ісландії, де туристам розповідають про ісландських магічних істот. Заплативши за лекцію (хоча це більше схоже відкрите обговорення), туристи можуть поспілкуватися на теми магії та фольклору під млинці та каву в бібліотеці, де вздовж стін виставлено різні предмети, пов’язані з ельфами, зокрема й підсвічені статуї ельфів у людський зріст.

Кидаючи слухачам шоколадні батончики й сиплючи масними жартиками на тему ельфійського сексу, Скарп’єдінссон зізнається: справжнього ельфа чи представника хульдуфольку сам він не зустрічав ніколи. (“В ельфійському світі думають, що я маніяк”, – хихоче він.) Проте він узяв інтерв’ю в 900 чи більше ісландців, які на власні очі бачили цих створінь. З них 75 стверджують, що заприязнилися з ельфом, а 35 – що ельфи запрошували їх додому. У цьому криється щось більше, ніж просто довіра до розповіді друга, брата чи матері. За словами Скарп’єдінссона, Ісландія вирізняється унікальною відкритістю до нетрадиційних ідей, а отже, ельфам тут показуватися безпечно. “Школа ельфів” Скарп’єдінссона – це ігровий підхід до важливої, на його думку, теми. Але він одразу стає серйознішим, коли йдеться про занепад віри в ельфів, який спостерігається в Ісландії.

“Якби в 1700-ті роки не почалася доба Просвітництва, ми б зараз жили в цілковито іншому суспільстві, – повідомив він на нещодавньому занятті, яке відбувалося в п’ятницю по обіді. – Але ціна Просвітництва жахлива. Воно вбило віру. Віра – одна з ланок, на яких тримається цивілізація. Просвітництво вбило не лише віру, а й міф. Та екстрасенсорні здібності. В Ісландії багато хто вірить в ельфів, тому що ми були ізольовані. Сюди Просвітництво дійшло тільки 1941 року, після вторгнення в Ісландію американської армії. Відтоді в нас Просвітництво, і через це зникають ельфи”.

Магнус Скарп’єдінссон, який керує “Школою ельфів” в Рейк’явіку, каже, що 35 людей розповідали йому, що ельфи запрошували їх у гості

Здається, ісландцям, які все-таки досі вірять в ельфів, байдуже до того, що ця віра існує поряд з атеїзмом та традиційною релігією. На своїх заняттях Скарп’єдінссон розповідає історії про ісландських священиків, які хрестили дітей хульдуфольку (за його припущенням, це такий собі продуманий хід для наведення мостів між двома громадами). Також дослідник ельфів роздає слухачам книжечку ісландських чарівних казок, серед яких є й оповідка про Ельфійську церкву Тунгюстапі – про те, як її знайшла людина.

Мати Балдурссона, ревна християнка, ставилася до цього так само, як і він. “Я багато чого не розумію в духовному житті, – пригадує він її слова. – Але вірю, що ми з Ісусом – друзі, тож зі мною не станеться нічого поганого”.

Психотерапевт з ліцензією Пем Шеффер вважає, що віра в щось більше, ніж ти сам, породжує інші позитивні переконання. Якщо ваш світ такий великий, що його населяють ельфи, то чом би не пофантазувати про щось навіть більше?

“Насправді магічне мислення дає людині певні переваги, – пояснює вона. – Навіть якщо ви ніколи не спілкувалися з ельфами чи хульдуфольком, віра в те, що вони десь там є, розвиває ваш погляд на світ, а це веде до гнучкості мислення й розширення кругозору. А ще це корисно тому, що розумово-емоційна гнучкість допомагає людям долати життєві труднощі й загалом мати кращі стосунки з іншими. Фактично віра в існування іншого світу розширює горизонти уявлень про те, яким може бути наш світ”.

За легендою, ельфи та хульдуфольк мешкають у великих валунах, переважно на пляжах і лавових полях

Непросто визначити, скільки ісландців щиро вірять в ельфів чи хульдуфольк. Але безсумнівно, сам факт існування цієї віри певним чином пов’язаний з туристичним ринком країни, який бурхливо розвивається. Фігурки ельфів – популярний сувенір, що не поступається птаху тупику. А діяльність “ясновидців”, охочих показати туристам місця, де водяться ельфи, вже стала підприємницькою.

Однак не думайте, що в повсякденному житті Ісландії все завжди відбувається з дотриманням прав ельфів.

У 2013 році група небайдужих ісландців на чолі з Рагнілдуром Йонсдоттіром протестувала проти будівництва дороги, яку мали прокласти через територію громади хульдуфольку, розташовану на лавовому полі. (За поширеними уявленнями, ельфи й хульдуфольк будують собі домівки у великих валунах, переважно на пляжах і лавових полях. Скарп’єдінссон стверджує, що ці місцини стабільніші в плані переходу між вимірами.) Спорудження дороги призупинили на час, поки уряд шукав рішення, яке задовольнить усі сторони. Проте керівник служби зв’язків з громадськістю Управління доріг та узбережжя Ісландії Петур Маттіассон запевняє, що зміна планів – це хід, продиктований практичністю, а не вірою.

“Одна з протестувальниць наполягала на тому, що там живуть ельфи, – пояснив він суть протесту та прийнятого рішення. – Особливо вона переймалася одним каменем, що лежав якраз на шляху запланованої дороги. Ми розглянули цю ситуацію не тому, що віримо в ельфів, а тому, що ельфи й прихований народець – частина нашої культурної спадщини. Ми переконалися в унікальності цього великого скельного утворення і вирішили, що [дорогу] можна змістити, тож спробуємо це зробити”.

Віра в ельфів розвиває погляд на світ, а це веде до гнучкості мислення й розширення кругозору, каже Пем Шеффер

Безумовно, коли населення країни складає приблизно 340 000 людей, то вірування і цінності сусідів треба обов’язково враховувати, інакше не уникнути сварок. Наприклад, у Хафнарфйордурі, передмісті Рейк’явіка, можна побачити ельфійські каплички (часом зі свічками) та непотривожені лавові камені на подвір’ях будинків, особливо тих, що навколо Парку Хеллісгерді. Ця місцина відома надзвичайною ельфійською активністю. Крім того, тут часто проводять екскурсії люди, що бачать ельфів. Є тут і великий камінь на подвір’ї Фйофкіркян, місцевого храму національної церкви Ісландії, який не прибирали, щоб не наразитися на гнів його мешканців, якщо вони там є. Усе це вкупі з мультяшними вказівниками, які повідомляють про наявність ельфів, нагадує про існування в Ісландії іншого світу, який живе паралельно з тутешнім повсякденням.

Другий режисер майбутнього документального фільму “Iceland: A Story of Belief” (Ісландія: історія віри) Майкл Навроцкі під час зйомок ходив тими самими вулицями. Він розповідає, що з часу його першої поїздки до Ісландії 2016 року рівень сприйняття віри у хульдуфольк не змінився.

“Уявіть, що ви – власник будинку, а на задньому дворі у вас – велике скельне утворення, офіційно визнане ельфійським каменем. А ви б хотіли облаштувати в тому валуні ванну з підігрівом. Ви починаєте розламувати ельфійський камінь, і тут з’являється ваш сусід і питає: “А що це ти робиш з ельфійським каменем”. Це – лише одна з історій, яку режисер почув під час знімання фільму.

“Неприємностей не уникнути. Близько 80-90% ісландців облишать [ту скелю]. Частково тому, що під тією каменюкою справді може хтось жити. А частково – з поваги до культурної спадщини. Я жертвую ванною з підігрівом заради ельфійського каменя”.

Більшість ісландців намагаються не чіпати кам’яні брили, в яких можуть жити ельфи

Але для таких ісландців, як Скарп’єдінссон, котрі щиро вірять в існування ельфів, – це не просто нагода погратися в гру “А раптом. “. Свою віру він описує як можливість за допомогою науки й інтелекту пошукати відповіді на найважливіші життєві питання – і збагнути, що всіх відповідей ніколи не знатиме ніхто.

“Ми гадки не маємо, чому ці створіння переходять з одного виміру в інший, – розводить руками він. – Усе, що ми можемо, – збирати свідчення очевидців. Єдине джерело інформації – розшукати всіх можливих свідків і детально їх розпитати: які вони з себе, ці ельфи? У якому одязі ходять? Що думають про Бога й вічність? Чому вони тут?”.

У цьому місці Скарп’єдінссон перестає бути серйозним, щоби поглузувати з себе самого:

“Мої друзі цікавилися в ельфів: “А чому ви не запрошуєте Магнуса?”

Він сміється, бо відповідь ельфів звучить так: “Ми не можемо. Нам страшно, бо тоді ми вже ніколи його не здихаємося”.

Прочитати оригінал цієї статті англійською мовою ви можете на сайті BBC Travel.

Хочете поділитися з нами своїми життєвими історіями? Напишіть про себе на адресу [email protected], і наші журналісти з вами зв’яжуться.

Хочете отримувати головні статті в месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

Ельфи

Ельфи посідали помітне місце у скандинавській, германській, кельтській міфології та фольклорі, увійшли до легендаріуму різних європейських народів: англійців, германців, скандинавів, ісландців, ірландців, шотландців.

Так, у скандинавській міфології аналогічні персонажі відомі як альви — чарівний народ, молодші божества, духи природи, повітря, стихій. Їм приписували антропоморфніший (див. Антропоморфізм) вигляд і спосіб життя, ніж іншим духам. Альви неодноразово згадані в «Старшій Едді», де посідають проміжну сходинку між богами (асами) і людьми. Едда містить згадки про різні види ельфів: світлих і прекрасних (liosâlfar), темних (dökâlfar), чорних як смола (svartâlfar) (питання про те, чи два останніх є самостійними видами або ж різними назвами одного лишається дискусійним). За «Молодшою Еддою», ельфи не тільки різняться зовні, а й мешкають у різних царствах. Світлі живуть в одному з дев’яти світів — Альвгеймі (давньосканд. Álfheimr — букв. земля альвів), на південь від святилища богів Асґарда. Альвгейм описано як незрівнянний небесний світ, його населення — повітряні яскраві істоти, доброзичливі чарівники, чудові музиканти, зовні прекрасніші за сонце. Чорних ельфів Сноррі Стурлусон ототожнив з карликами (двергами), що живуть в глибоких печерах під землею.

Германомовні народи здебільшого уявляли ельфів схожими на людей — стрункими високими красенями з ясними очима, тонкими рисами обличчя та загостреними вухами. Вони начебто обдаровані неземним довголіттям, вічною молодістю і мудрістю, непідвладні хворобам, володіють магічними здібностями, можуть зникати з поля зору людей і перетворюватись на різних тварин, впливати на стихії. Їм приписували дар передбачення, збереження знань, що невідомі людям, виняткову майстерність у ремеслах, любов до танців і музики.

Вважали, що ельфи часом можуть укладати з людьми шлюби, а також допускати або забирати вибраних у свій світ.

Закріпилися уявлення про різні категорії ельфів. Лісові ельфи мешкають переважно в глибині лісів, навіть будують там свої міста або облаштовують їх як підземні. Морські — на узбережжях, у важкодоступних бухтах і гротах та на невідомих островах, є вправними мореплавцями, часом надають допомогу людям, чий корабель заблукав або потрапив у кораблетрощу.

Ельфи та аналогічні істоти, відомі під різними назвами (сіди, ші та ін.) у віруваннях, легендах, сагах, казках, переказах народів більшої території Європи. Згадки про них є в «Історії» Геродота.

Ельфи: трансформація образу

У міфологічній картині світу, сформованій у дохристиянські часи, ельфи потрактовані як нижчі від богів духовні істоти, сусіди людей, що могли стати їхніми порадниками, помічниками і навіть родичами, але могли і шкодити, і мститися людям, якщо ті зазіхали на їх прихований світ.

Із розповсюдженням християнства зовнішність і ролі ельфів частково трансформувались у народній уяві в різний спосіб:

• у малодоступних таємничих мешканців підземного або потойбічного світу, що зрідка спілкуються з людьми, можуть бути як прихильними до них, так помститись за докучання;
• у злісних створінь, що здатні завдати збитки господарству та підміняти гарних людських дітей на своїх невдалих;
• у феєподібних невеликих крилатих істот, що живуть у квітках, полюбляють танцювати у сонячному чи місячному промінні, зачаровують співом і музикою;
• у пустотливих карликів, що можуть капосно жартувати над людьми, плутати гриви коням та ін.;
• у вигнаних з неба ангелів, що не долетіли до пекла;
• у добрих помічників Санта Клауса, які готують і доправляють разом із ним подарунки малечі.

Ельфи в культурних традиціях європейців

Ельфи лишаються не тільки частиною легендаріуму європейських народів, але й складником їхньої культури. Так, в Англії з раннього середньовіччя і дотепер побутують імена, що включають корінь «ельф» (витоково як претензію на спорідненість з ельфами, їх спадок або подібність до них): Елфред/Альфред — букв. «порада ельфа», Албьуїн/Елвін — «друг ельфів», Елфрік/Елдрідж — «правитель ельфів», Ельфледа — «ельфійська краса» та ін.

До образів ельфів зверталися класики європейської літератури, зокрема В. Шекспір, Й. В. Гете.

У країнах Центральної Європи традиційно популярні «ельфійські сади» біля будинків, а фігурки ельфів й досі вважаються одними з найдоречніших подарунків-оберігів на весілля.

В Ісландії, згідно з опитуваннями, 62 % населення вважають ельфів своїми реальними сусідами, які довго жили поруч з людьми, але зрештою перебрались у кургани (особливо — з каменями на них), пагорби, гроти та підземелля Зеленого Острова (у цих переказах вбачають зв’язок образу ельфів з духами померлих). У цей відсоток входять ісландці, що переконані, припускають чи стверджують, що вони самі або люди з їхнього близького оточення мали спілкування з ельфами, причому неодноразове. Популярність ельфів враховують навіть у застосуванні юридичних норм (зокрема, щодо земельних ділянок), що відображають ставлення до ельфів як невід’ємної частини ісландської культурної спадщини.

Серед ірландців та шотландців розповсюджені перекази, за якими частина їх одноплемінників походить від нащадків змішаних шлюбів людей і альвів, котрі жили поруч. Так, дружиною верховного короля Ірландії Конна Ста Битв (1-а пол. 2 ст.) вважали представницю народу альвів — Бекуму Білошкіру.

Ельфи дотепер є популярними героями казок, літератури й кінематографу в жанрі фентезі.

У різних європейських країнах, зокрема в Україні (а також у США та Канаді, в Японії та ін.), існують різноманітні субкультури любителів ельфів — рольовики (толкіністи та ін.), котрі об’єднуються у фандоми (від англ. fandom — букв. фанатство) за ельфійськими родами улюблених письменників і збираються на рольові «ельфійські» ігри (наживо й онлайн). Частина з таких любителів роблять собі «ельфійські» тату, виготовляють одяг, прикраси, ужиткові речі та домашній декор з «ельфійськими» елементами, пишуть фанфіки (оповідання за мотивами творів відомих письменників) про ельфів та твори з самостійними сюжетами тощо.