Перевірені досвідом рекомендації Українцям Як правильно говорити на сповіді

Як правильно говорити на сповіді

Як підготуватися до першої сповіді

Опубліковано: 1 Січень 2016 Kатегорії: Православ’я Ви збираєтеся піти на сповідь, але ще остаточно не вирішили це зробити? Вас бентежить, що ви не знаєте, як правильно підготуватися до цього? За допомогою наведених нижче простих порад ви зможете зробити перші кроки.

Сповіддю називається таїнство примирення з Богом, коли людина, яка кається в присутності свідка-священика, відкриває Богові свої гріхи й обіцяє не повторювати їх, а священик молиться про прощення її гріхів. Той, хто кається, у результаті сповіді отримує повне прощення гріхів (не тільки названих, але й забутих або не усвідомлюваних), якщо навмисно не приховує чогось.

Від сповіді слід відрізняти довірчу бесіду зі священиком, де можна обговорити деякі подробиці свого життя й одержати відповіді на запитання. Звичайно, якісь питання можна вирішити й під час сповіді, але якщо питань багато або їх обговорення потребує чимало часу, то краще попросити священика призначити окремий час для бесіди.

    Усвідомити свої гріхи. Ви задумалися про сповідь ? Ви визнаєте, що у своєму житті щось робили не так, як потрібно? Саме з усвідомлення власних гріхів і починається покаяння.

Що є гріхом, а що ні? Частковим, найбільше стислим вираженням задуму Божого щодо практичного життя людини є заповіді знамениті Десять заповідей, дані Мойсеєві на Синаї. Суть цих заповідей Ісус Христос звів до наступного: «Люби Господа Бога всім серцем своїм» і «люби ближнього свого як самого себе».

Перед підготовкою до першої сповіді корисно перечитати Нагорну проповідь Спасителя (глави 5-7 Євангелія від Матвія) і притчу про Страшний суд, де Ісус Христос говорить, що життя наше буде оцінюватися на підставі того, як ми ставилися до своїх близьких.

  • невір’я в Бога, визнання будь-якої значимості за іншими «духовними силами», релігійними доктринами, крім християнської віри; участь в інших релігійних практиках або обрядах, навіть «за компанію», у жарт та ін.;
  • марновірство – досить розповсюджене явище серед віруючих: віра в різні прикмети, у тому числі пов’язані із церковними таїнствами й святами;
  • віра номінальна, що ніяк не виражається у житті, тобто практичний атеїзм (можна визнавати розумом існування Бога, але жити, немов невіруючий);
  • створення «кумирів», тобто винесення на перше місце серед життєвих цінностей будь-чого, крім Бога. Кумиром може стати що завгодно, чому реально «служить» людина: гроші, влада, кар’єра, здоров’я, знання, захоплення, усе це може бути й гарним, коли займає відповідне місце в особистій «ієрархії цінностей», але, стаючи на перше місце, перетворюється на кумира;
  • звертання до різного роду ворожок, чаклунів, екстрасенсів та ін. Спроба «підкорити» духовні сили магічним шляхом, без покаяння й особистого зусилля до зміни життя відповідно до заповідей.
  • зневага людьми, що виникає з гордині й себелюбності, неувага до потреб ближнього (ближній , не обов’язково родич або знайомий, це кожна людина, яка опинилася поруч із нами в цей момент);
  • осуд і обговорення недоліків ближніх («Від слів своїх будеш виправданий й від слів своїх будеш осуджений», говорить Господь), марна підозра інших людей у провинах. Той, хто осуджує ближнього, тим самим закриває для себе можливість одержати прощення від Бога, тому що Ісус Христос прямо сказав: «Не судіть, і не будете осуджені, бо яким судом судите, таким будете суджені; і якою мірою міряєте, такою й вам будуть міряти» (Мт 7:1-2);
  • блудні гріхи різного роду, особливо перелюб (порушення подружньої вірності) і протиприродні статеві зв’язки, що несумісне з перебуванням у Церкві. При сповіданні подібних гріхів не слід заглиблюватися у подробиці, називати такі гріхи краще по можливості коротко, не описуючи сексуальні сцени. До блудного співжиття відноситься й розповсюджений сьогодні т.зв. «цивільний шлюб», тобто співжиття без реєстрації шлюбу. Варто, однак, пам’ятати, що зареєстрований, але невінчаний шлюб не може розцінюватися як блуд і не є перешкодою для перебування в Церкві;
  • аборт – позбавлення життя людської істоти, по суті, вбивство. Слід каятися навіть у тому випадку, якщо аборт був зроблений за медичними показниками. Варто пам’ятати, що причиною внутрішньоутробної загибелі плода можуть стати захворювання, що передаються статевим шляхом, і в такий спосіб блудні гріхи можуть викликати ще більш важкий гріх убивства. Серйозним гріхом є й порада жінці зробити аборт (з боку чоловіка, наприклад). Покаяння в цьому гріху означає, що людина більше ніколи усвідомлено не повторить його;
  • зневага до виховання дітей, небажання приділяти їм час для спільних занять, прогулянок, ігор, довірчих бесід, прагнення “відкупитися” від дітей подарунками, покарання дітей у пориві гніву, без міркування;
  • малодушність, небажання приймати на себе відповідальність за своє життя і вчинки, прагнення перекласти відповідальність на інших людей, у тому числі на священика;
  • присвоєння чужої власності, відмова від оплати праці інших людей (безквитковий проїзд), утримання заробітної плати підлеглих або найманих робітників, несплата боргів, суворість до стягнення боргів з інших;
  • неправда різного роду, особливо – наклеп на ближнього, поширення пліток (як правило, ми не можемо бути впевненими у правдивості пліток), нетримання слова;
  • пияцтво й різного роду залежності, що позбавляють людину волі: пристрасть до наркотиків, тютюну, азартних ігор, інтернету та ін. Залежності є не тільки гріхом, але серйозним захворюванням, що руйнують особистість, подолати яке можна із кваліфікованою лікарською допомогою й твердою надією на Бога;
  • жадібність, скнарість, у тому числі на милостиню (слід жертвувати з розважливістю, спостерігаючи, щоб милостинею не провокувати гріхи й асоціальний спосіб життя);
  • заздрість, скорбота про благополуччя ближнього, відмова від здатності радіти успіхам і досягненням інших, що може привести навіть до здійснення злодіянь проти об?єкта заздрості;
  • зневага до власного здоров?я й здоров?я навколишніх, відмова від необхідної медичної допомоги, застосування засобів, що заподіюють шкоду здоров?ю;
  • лінь і розслабленість волі, відсутність ясних цілей у житті, прагнення “плисти за течією”, неорганізованість, звичка спізнюватися;
  • бажання “красивого життя”, надмірної вишуканості, розкоші, любов до дорогих дрібничок , витрата засобів на “дорогий бруд” замість допомоги нужденним;
  • байдужість до інших людей, відсутність інтересу до допомоги їм (зрозуміло, не слід допомогу нав’язувати, якщо від неї відмовляються), зокрема, байдужість до гріхів інших людей, відсутність спроб зупинити їх і відвернути від згубного шляху;
  • небажання змінювати своє життя й боротися із гріхами, апатія до духовного життя.

Це приблизний перелік не всіх, але найпоширеніших гріхів. Ще раз підкреслимо, що подібними “списками” не варто захоплюватися. Найкраще при подальшій підготовці до сповіді використовувати десять заповідей Божих і прислухатися до власної совісті.

Не здивуєте ви й священика. Часом людині буває соромно назвати священикові той або інший гріх, або є побоювання, що священик, почувши гріх, засудить вас. Насправді священику за роки служіння доводиться вислухувати дуже багато сповідей, і здивувати його непросто. А крім того, усі гріхи не є оригінальні: вони практично не змінилися протягом тисячоріч. Будучи свідком щирого покаяння в серйозних гріхах, священик ніколи не засудить, а зрадіє наверненню людини від гріха на шлях праведності.

Головна увага повинна бути приділена ставленню до Бога й ближніх. Причому під ближніми, згідно з Євангелієм, розуміються не тільки люди, які нам приємні, але усі, хто зустрілися нам на життєвому шляху. І насамперед , члени нашої родини. Християнське життя для сімейних людей починається в родині й нею же перевіряється. Тут краще поле для виховання в собі християнських якостей: любові, терпіння, прощення, прийняття.

Потрібно зауважити, що коли ми говоримо про зміну життя й відмову від гріха, то маються на увазі насамперед гріхи так звані “смертні”, по слову апостола Іоанна, тобто несумісні з перебуванням у Церкві. Такими гріхами християнська Церква здавна вважала зречення від віри, убивство й перелюб. До гріхів такого роду можна віднести й крайній ступінь інших людських пристрастей: злість на ближнього, злодійство, жорстокість та інше, що може бути припинено водночас і назавжди зусиллям волі, що поєднується із допомогою Божою. Що ж стосується гріхів дрібних, так званих “повсякденних”, то вони багато в чому будуть повторюватися й після сповіді. До цього треба бути готовим і приймати це смиренно як щеплення проти духовного звеличування: досконалих серед людей немає, безгрішний лише тільки Бог.

Перш ніж ви прийдете сповідатися, непогано було б дізнатися, коли в храмі зазвичай сповідують. Існують спеціальні молитви, що виражають покаянний «настрій”. Їх добре прочитати напередодні перед сповіддю. Покаянний канон Господу Ісусу Христу друкується практично у будь-якому молитовнику, крім самих коротких. Якщо вам незвично молитися церковнослов’янською, можна скористатися українським або російським перекладом.

Як правильно говорити на сповіді

Ви замислюєтеся про те, щоб піти на, але ще не зважилися це зробити? Вас бентежить, що ви не знаєте, як правильно підготуватися до цього? За допомогою наведених нижче простих порад ви зможете зробити перші кроки.

Сповідь – це таїнство примирення з Богом, коли той, хто кається у присутності свідка – священика – відкриває Богові свої гріхи і обіцяє не повторювати їх, а священик молиться про прощення гріхів того, хто сповідався. Від сповіді слід відрізняти довірливу бесіду зі священиком, де можна обговорити деякі подробиці свого життя та отримати відповіді на питання. Звичайно, якісь питання можна вирішити і під час сповіді, але якщо питань багато або їх обговорення вимагає тривалого часу, то краще попросити священика призначити вам час для бесіди окремо.

Далі перейдемо безпосередньо до порад з підготовки до сповіді.

1. Усвідомити свої гріхи. Якщо ви задумалися про сповідь, значить, ви визнаєте, що у своєму житті щось робили не так, як потрібно. Саме з усвідомлення своїх гріхів і починається покаяння. Що є гріхом, а що ні? Гріх – це все, що суперечить Божій волі, або, інакше кажучи, задумам Бога щодо світу і людини. Задум Божий про світ відкривається в Священному Писанні – Біблії. Частковим, найбільш «стислим» виразом задуму Божого щодо практичного життя людини є заповіді – усім відомі Десять заповідей, що дані Мойсеєві на Синаї[1]. Суть цих заповідей Ісус Христос звів до такої простої думки: «Люби Господа Бога свого всім серцем своїм» і «люби ближнього свого, як самого себе»[2]. Перед підготовкою до першої сповіді корисно перечитати Нагірну проповідь Спасителя (глави 5-7 Євангелія від Матея) і притчу про Страшний суд, де Ісус Христос говорить, що життя наше буде оцінюватися на підставі того, як ми ставилися до своїх ближніх[3].

2. Не використовувати так звані «списки гріхів». Останнім часом серед віруючих (як кажуть, «воцерковлених», тобто більш знайомих з церковною традицією, а на практиці – і з прицерковними забобонами) поширені різного роду «списки гріхів». Підготовці до сповіді вони швидше шкодять, бо дуже успішно допомагають перетворити сповідь у формальне перерахування того, що є гріхом. Насправді сповідь формальною бути не повинна ні в якому разі. Крім того, серед «переліків гріхів» зустрічаються і зовсім курйозні зразки, так що брошури подібного роду краще взагалі не розглядати всерйоз.[4]

Єдиним винятком може бути коротенька «пам’ятка» основних гріхів, які часто не усвідомлюються такими. Приклад такої пам’ятки:

а. Гріхи проти Господа Бога:

– невір’я в Бога, визнання будь-якої значущості за іншими «духовними силами», релігійними доктринами окрім християнської віри; участь в інших релігійних практиках або обрядах, навіть «за компанію», жартома тощо;

– віра номінальна, ніяким чином не висловлювана в житті, тобто практичний атеїзм (можна визнавати розумом існування Бога, але жити так, немовби невіруючий);

– творення «кумирів», тобто надання пріоритету серед життєвих цінностей будь-чому окрім Бога. Кумиром може стати що завгодно, чому реально «служить» людина: гроші, влада, кар’єра, здоров’я, знання, захоплення, – все це може бути навіть хорошим, коли займає відповідне місце в особистій «ієрархії цінностей», але, займаючи перше місце, перетворюється на кумира;

– звертання до різноманітних ворожок, чаклунів, екстрасенсів та інших – спроба «підпорядкувати» духовні сили за допомогою магії, без покаяння і особистого зусилля щодо зміни життя відповідно до заповідей.

б. Гріхи проти ближнього:

– зневага до людей, що виникає з гордині і себелюбства, неувага до потреб ближнього (ближній – це не обов’язково родич або знайомий, це кожна людина, яка виявилась поруч з нами цієї миті);

– осуд і обговорення недоліків ближніх («Зо слів своїх будеш виправданий, і зо слів своїх будеш засуджений», – каже Господь[5]);

– різноманітні блудні гріхи, особливо перелюб (порушення подружньої вірності) і протиприродні статеві зв’язки, які не сумісні з перебуванням у Церкві. До блудного співжиття відноситься також поширений сьогодні так званий «цивільний шлюб», тобто співжиття без реєстрації шлюбу. Слід, однак, пам’ятати, що зареєстрований, але невінчаний шлюб не може розцінюватися як блуд і не є перешкодою для перебування в Церкві[6];

– аборт – позбавлення життя людської істоти, фактично вбивство. Слід каятися навіть тоді, якщо аборт було вчинено за медичними показниками. Серйозним гріхом також є спонукання жінки до аборту (з боку чоловіка, наприклад). Покаяння з цього гріха передбачає те, що каянник більше ніколи свідомо не повторить його.

– присвоєння чужої власності, відмова від оплати праці інших людей (безквитковий проїзд), утримання заробітної плати підлеглих або найманих робітників;

– різноманітна брехня, особливо – наклеп на ближнього, поширення чуток (зазвичай, ми не можемо бути впевнені в правдивості чуток), недотримання слова.

Це приблизний перелік найпоширеніших гріхів, але ще раз підкреслимо, що подібними «списками» не варто захоплюватися. Найкраще при подальшій підготовці до сповіді використовувати Десять заповідей Божих і прислухатися до власної совісті.

3. Говорити лише про гріхи, причому особисті. Говорити на сповіді треба про свої гріхи, не намагаючись їх применшити або виправдати. Здавалося б, це очевидно, але як часто священики, приймаючи сповідь, чують замість сповідання гріхів життєві історії про всіх родичів, сусідів і знайомих. Коли на сповіді людина розповідає про заподіяні їй образи, він оцінює і засуджує ближніх, фактично, виправдовуючи себе. Часто в подібних розповідях особисті гріхи виявляються в такому світлі, що уникнути їх, здавалося б, і зовсім неможливо. Але гріх – це завжди плід особистого вибору. Вкрай рідко ми потрапляємо в такі колізії, коли змушені вибирати з-поміж двох родів гріха.

4. Не вигадувати особливої мови. Кажучи про свої гріхи, не варто піклуватися про те, як би їх «правильно» або «по-церковному» назвати. Треба називати речі своїми іменами, звичайною мовою . Ви сповідаєтеся Богові, Який знає про ваші гріхи навіть більше, ніж ви самі, і називаючи гріх так, як він є, Бога ви точно не здивуєте.

Не здивуєте ви і священика. Часом каянникам соромно назвати священику той чи інший гріх, або є побоювання, що священик, почувши гріх, осудить вас. Насправді священикові за роки служіння доводиться вислуховувати дуже багато сповідей, і здивувати його непросто. А крім того, всі гріхи не оригінальні: вони практично не змінилися протягом тисячоліть. Будучи свідком щирого покаяння в серйозних гріхах, священик ніколи не осудить, а зрадіє наверненню людини від гріха на шлях праведності.

5. Говорити про серйозне, а не про дрібниці. Не треба починати сповідь з таких гріхів як порушення посту, невідвідування храму, праця в свята, перегляд телевізора, носіння/не носіння певного роду одягу тощо. По-перше, це точно не найсерйозніші ваші гріхи. По-друге, це може й зовсім не бути гріхом: якщо людина протягом довгих років не приходила до Бога, то навіщо каятися в недотриманні постів, якщо сам «вектор» життя був спрямований не туди? По-третє, кому потрібне нескінченне копання в повсякденних дрібницях? Господь чекає від нас любові і віддачі серця, а ми йому: «рибку в пісний день з’їла» і «вишивала в свято»[7].

Головна увага має бути зосереджена на відносинах з Богом і ближніми. Причому під ближніми, згідно Євангелія[8], слід розуміти не тільки людей, які нам приємні, але всіх, яких ми зустріли на життєвому шляху. І насамперед – члени нашої родини. Християнське життя для сімейних людей починається в сім’ї і нею ж перевіряється. Тут найкраще поле для виховання в собі християнських якостей: любові, терпіння, прощення, прийняття.

6. Почати змінювати життя ще до сповіді. Покаяння грецькою мовою звучить як «метанойя», буквально – «переміна розуму». Недостатньо визнати, що в житті здійснював такі і сякі проступки. Бог – не прокурор, а сповідь – не явка з повинною. Покаяння має бути переміною життя: каянник має намір не повертатися до гріхів і всіма силами намагається утримати себе від них. Таке покаяння починається за якийсь час до сповіді, і прихід у храм до священика вже «запечатує» переміну, яка стається в житті. Це вкрай важливо. Якщо людина має намір продовжувати грішити й після сповіді, то, можливо, зі сповіддю варто почекати?

Треба зазначити, що коли ми говоримо про зміну життя і відмову від гріха, то маємо на увазі насамперед гріхи так звані «смертні», за словом апостола Йоана[9], тобто несумісні з перебуванням в Церкві. Такими гріхами християнська Церква здавна вважала зречення від віри, вбивство і перелюб. До гріхів такого роду можна віднести також крайню ступінь інших людських пристрастей: злість на ближнього, злодійство, жорстокість та інше, яке може бути припинено раз і назавжди зусиллям волі в єдності з поміччю Божою. Відносно ж гріхів дрібних, так званих «повсякденних», то вони часто будуть повторюватися і після сповіді. До цього треба бути готовим і приймати це смиренно як щеплення проти духовного звеличування: досконалих серед людей немає, безгрішний тільки один Бог.

7. Бути в мирі з усіма. «Прощайте, то простять і вам»[10], – говорить Господь. – «Яким судом судити будете, таким же осудять і вас»[11]. І ще більш сильно: «Якщо ти принесеш дар твій до жертовника, і там згадаєш, що брат твій має щось проти тебе, залиш там дар твій перед жертовником, і піди спочатку примирись із братом, і тоді прийди і принеси твій дар»[12]. Якщо ми просимо у Бога прощення, то й самі повинні спершу пробачити кривдників. Звісно, бувають ситуації, коли попросити вибачення безпосередньо у людини неможливо фізично, або ж це спричинить загострення і без того складних відносин. Тоді важливо простити принаймні зі свого боку і не мати в серці нічого супроти ближнього.

Кілька практичних рекомендацій. Перш ніж ви прийдете сповідатися, непогано було б дізнатися, коли в храмі зазвичай проводять сповідь. У багатьох церквах служать не тільки в неділі та свята, але й у суботи, а у великих храмах і монастирях – і в будні дні. Найбільший наплив каянників буває під час Великого посту. Звичайно, великопосний період – винятковий час покаяння, але для тих, хто приходить вперше або після дуже довгої перерви, краще підібрати час, коли священик не надто завантажений. Може виявитися, що в храмі сповідають у п’ятницю ввечері або вранці в суботу – в ці дні людей буде напевно менше, ніж під час недільної служби. Добре, якщо ви маєте змогу особисто звернутися до священика і попросити, щоб призначив вам зручний час для сповіді.

Існують спеціальні молитви, які виражають покаянний «настрій». Їх варто прочитати напередодні сповіді. Покаянний канон до Господа Ісуса Христа друкується практично в будь-якому молитовнику, крім найкоротших. Якщо вам незвично молитися церковнослов’янською, можна скористатися перекладами російською чи українською мовами.

Під час сповіді священик може призначити вам епітимію: утримання на деякий час від Причастя, читання особливих молитов, доземні поклони або діла милосердя. Це не покарання, а засіб для того, щоб позбутись гріха і отримати повне прощення. Епітимія може бути призначена, коли священик не зустрічає з боку каянника належного ставлення до серйозних гріхів, або, навпаки, коли бачить, що у людини є потреба в тому, щоб щось зробити щось практичне для «викорінення» гріха. Епітимія не може бути безстроковою: вона призначається на якийсь певний час[13].

Після сповіді віруючі зазвичай причащаються. Хоча сповідь і Причастя – два різних таїнства, краще підготовку до сповіді з’єднати з підготовкою до Причастя.

Якщо ці невеликі поради допомогли вам у підготовці до сповіді – слава Богу. Не забувайте, що це таїнство має бути регулярним. Не відкладайте наступної сповіді на довгі роки. Сповідь не рідше разу на місяць допомагає завжди бути «в тонусі», пильно і відповідально ставитися до свого повсякденного життя, в якому, власне, й повинна виявлятись наша християнська віра.

переклад Ольги Бойко для Християнського порталу КІРІОС

[1] Див. Вих. гл. 20 (тут і далі – примітки редакційної ради КІРІОСу).

[4] Автор перестерігає від різноманітних деталізованих переліків гріхів, які виробляють у каянників неправильний підхід до сповіді не як до таїнства Божого милосердя, а як до «церковної реєстрації прогрішень» замість справжнього каяття.

[6] Російська Православна Церква з повагою ставиться до шлюбу не вінчаного, однак зареєстрованого у РАГСі. Натомість Католицька Церква та УГКЦ особливо наголошують на церковному благословенні для подругів.

[7] Тут не йдеться про легковаження дрібними, так званими «повсякденними» гріхами – вони теж ображають Господа, як і великі гріхи. Однак, наша сповідь має бути спрямована насамперед на виявлення головних духовних проблем, що походять від пристрастей, а малі гріхи часто можуть бути «побічним продуктом» саме отаких великих і серйозних гріхів. Ми не маємо, кажучи по-євангельськи, «відціджувати комарів, ковтаючи верблюдів».

[13] Тут викладено покутну практику православних Церков. Католицька Церква та УГКЦ вважають епітимію важливим елементом кожної сповіді; в практиці останніх також звичайно не буває заборони причащатись.

Related Post

Коли пересаджувати морозникКоли пересаджувати морозник

Зміст:1 Як правильно садити і доглядати за морозником2 Морозник: выращивание из семян, виды и сорта2.1 Прослушать статью2.2 Посадка и уход за морозником2.3 Ботаническое описание2.4 Посадка морозника2.4.1 Когда сажать2.4.2 Как посадить2.5

Як правильно багато яблук чи яблукЯк правильно багато яблук чи яблук

Морфосинтаксичні ознаки відмінок однина множина З. я́блуко я́блука Ор. я́блуком я́блуками М. я́блуку я́блуках Кл. я́блуко* я́блука* я́блуко відмінок однина множина називний я́блуко я́блука родовий я́блука я́блук давальний я́блукові, я́блуку