Культ особи: Вікторія Вороніна

Через голос до душі, а від душі знову до голосу. Хочете радіти звукам власного голосу і насолоджуватись його свободою? Цікаво дізнатися, як розкрити його прихований потенціал? Замислюєтеся, як зняти «затиски» з ділянки горла і дозволити голосу звучати набагато вільніше? Тоді вам до Вікторії Вороніної – дівчини, яка тямить в алхімії голосу.

Під час її майстер-класів учасники не лише виконують вокальні (і не тільки) вправи, але й вчаться вільно переживати різні емоційні стани, виражаючи їх своїм голосом, дізнаються багато нового про свій голос та особистість і що головне – нарешті дозволяють навколишнім чути їх такими, якими вони є насправді. І, звісно ж, усі насолоджуються процесом співу.

На свої майстер-класи Вікторія запрошує усіх, хто готовий пізнавати таємниці голосу. Йдеться і про непрофесійних вокалістів, які цікавляться темами співу, творчості та саморозвитку, і про співаків, котрі прагнуть розвитку, і про людей, які заїкаються, і тих, кому просто подобається досліджувати, на що здатні їхні голос і душа.
«Напевно, основною причиною всього, що я роблю, є те, що в мене самої були подібні проблеми, – ділиться дівчина. – Під час навчання вокалу в університеті те, що багатьом іншим студентам здавалося чимось легким та зрозумілим, у мене далеко не завжди легко виходило. Спершу я навіть думала, що це просто не моє, бо вимагає стількох сил, а віддачі мало. Але потім стала міркувати над питанням, чому так, і почала досліджувати своє тіло та його відчуття, продовжуючи шукати, як ще може звучати мій голос. Крім цього, мала певний психологічний бар’єр – перед тим, як заспівати голосно, у мене часто затискалося дихання і горло, я відчувала, начебто видавати такі звуки – це якось нескромно. Згодом навчилася налаштовувати себе і давати собі команду: «Потрібно просто зараз це зробити!»

Працювати над звільненням і вдосконаленням природного голосу дівчині допоміг самовчитель з технічними прийомами італійської школи оперного співу. Також вона цікавилася йогою для голосу.

Як пояснює Вікторія, для людини дуже важливо звільнити її справжній природний голос, який дуже часто буває недостатньо розкритий. Адже протягом життя людина накопичує різні психологічні затиски, і всі ці блоки виражаються, зокрема, і в голосі. Франківчанка переконує, що з перших хвилин спілкування може зрозуміти, чи голос вивільнений, чи ні.

Для чого взагалі вивільняти природний голос? Бо це впливає на розвиток творчої наснаги, талантів. На психосоматичному рівні ділянка горла відповідає за розкриття творчого потенціалу. Вивільнивши голос, людина стає більше собою, починає більше себе розуміти. Відповідно, всі її таланти так само розкриваються.

До речі, Вікторія – також виконавиця академічного вокалу, час від часу виступає в цьому жанрі. А великим її захопленням є альтернативна музика. Якось у столиці дівчина навіть організувала експериментальний виступ у такому стилі з елементами театралізованого дійства. Дещо подібне мріє представити і в Івано-Франківську. То має бути щось чарівне і для дуже вузького кола істинних поціновувачів.

Наталя МОСТОВА

Смерть Амеліної: нове українське розстріляне відродження

Українська письменниця Вікторія Амеліна померла від тяжкого поранення, отриманого 27 червня внаслідок ракетного удару армії РФ по Краматорську. Вона стала 13 жертвою тієї атаки.

Вікторія АмелінаФото: Larysa Denysenko

“Лети у вічність, світла пташко!” – так відреагували в своїх дописах митці, громадські активісти, журналісти, видавців на смерть української письменниці Вікторії Амеліної, яка померла внаслідок поранень, отриманих через ракетний удар російських військ 27 червня. Того дня вона перебувала в центрі Краматорська з делегацією колумбійських журналістів і письменників.

“З величезним болем повідомляємо, що 1 липня в лікарні Мечникова у Дніпрі перестало битися серце письменниці Вікторії Амеліної. Її життя обірвалося через поранення, несумісне з життям, спричинене ракетним ударом російських окупантів по ресторану в Краматорську 27 червня 2023 року. Ми повідомляємо цю новину нині, коли про неї дізналися всі рідні Вікторії та з їхньої згоди”, – йдеться у повідомленні від 2 липня українського ПЕН-клубу, членкинею якого була письменниця. Вікторії Амеліній було 37 років, вона – авторка двох романів та дитячої книги, лауреатка премії Джозефа Конрада, яку вручають молодим українським письменникам.

Включеність письменниці у війну була максимальною

Вікторія Амеліна народилася у Львові. У шкільні роки емігрувала з батьком до Канади, однак згодом вирішила повернутися в Україну. Навчалася у національному університеті “Львівська політехніка”, працювала в міжнародних технологічних компаніях, а потім присвятила себе письменницькій роботі.

2014 року Амеліна дебютувала з романом “Синдром листопаду, або Homo Compatiens”. Книжка увійшла в десятку рейтингу “ЛітАкцент – 2014”, а 2015 року – до короткого списку премії Валерія Шевчука. Її роман “Дім для Дома”, який вийшов 2017 року у “Видавництві Старого Лева”, відзначений як краща прозова книга року за версією Запорізької Книжкової Толоки й увійшов до коротких списків національних та міжнародних премій: “ЛітАкцент року – 2017”, Премії Міста Літератури ЮНЕСКО, Європейської Літературної Премії. У 2016 році вийшла дитяча книжка Вікторії Амеліної “Хтось, або Водяне Серце”. Тексти Амеліної публікувалися в перекладах польською, чеською, німецькою, нідерландською та англійською мовами.

“Українська література втратила дуже зрілу письменницю, – каже у розмові з DW письменниця, редакторка “Видавництва Старого Лева” Мар’яна Савка. – Вона намагалася повністю охопити собою болючі речі цієї війни. Її включеність у це була максимальною. Ми сподівалися, що саме Віка напише головний роман про цю війну, бо вона постійно була в епіцентрі подій, була близько до лінії фронту, до дітей, які лишилися без дому і без батьків, до жінок, які втратили все у цій війні, до військових”.

“Документування злочинів проростало в творчості”

Під час повномасштабної війни Росії проти України Вікторія Амеліна не обмежилась лише письменницькою діяльністю. Влітку 2022-го вона приєдналася до правозахисної організації Truth Hounds і разом із командою працювала над документуванням воєнних злочинів на деокупованих територіях на сході, півдні та півночі України.

У цей же час письменниця розпочала роботу над своєю першою нон-фікшн книжкою англійською мовою “War and Justice Diary: Looking at Women Looking at War”. Вона незабаром має вийти друком за кордоном. У цій книжці Амеліна розповідає про українських жінок, котрі документують воєнні злочини, та їхнє життя під час війни.

Усе, що залишилось від ресторану в Краматорську після влучення російської ракети 27 червня 2023 рокуФото: Narciso Contreras/AA/picture alliance

“Скільки сили було в цій тендітній дівчині. Скільки глибини й таланту. А головне – доброти. Я не знаю, як вона стягувала те, що робила. Дивитися в очі людям, що зазнали болю від окупантів. Спокійно записувати те, що неможливо спокійно слухати” ,- згадує українська письменниця Ірена Карпа.

Колеги Амеліної вважають, що завдяки такому досвіду її творчість дістала новий поштовх. “Досвід документування злочинів переходив у неї, як у письменницю і поетку, бо вона почала писати дуже сильні вірші. Поетика її віршів проростає з цих документальних свідчень”, – каже Мар’яна Савка. Вона сподівається, що родина письменниці дозволить видати збірку поетичних творів Вікторії Амеліної, аби про її поетичну творчість, яка склалася з емоцій, пережитих на війні, дізналося якомога більше людей.

“Здавалося, вона намагалася вмістити у своє серце все горе, пропустити через себе, першою намагалася допомогти, бути поруч. Переймалася, що її ресурсів часом не вистачало на ту глибину катастрофи, яка на нас звалилася, і тримала небо й землю, щоб усім, ким вона опікувалася, була надана підтримка”, – написала на своїй сторінці Фейсбук голова “Центру прав людини ZMINA” Тетяна Печончик.

Нове розстріляне відродження

Саме Вікторія Амеліна знайшла закопаний у саду в селі Капитолівка щоденник убитого російськими окупантами письменника з Ізюма Володимира Вакуленка. Пізніше в передмові до його книги “Я перетворююсь… Щоденник окупації. Вибрані вірші” вона написала, що перебуває в середині “нового розстріляного відродження” України.

“Ми не думали, що ця фраза Вікторії Амеліної буде настільки буквально пророчою. От тепер вона сама – це “нове розстріляне відродження”. Є якийсь страшний символізм в тому, що Віка померла в день народження Володимира Вакуленка”, – зауважила Мар’яна Савка. За її словами, Амеліна після смерті Володимира Вакуленка опікувалася його батьками та допомагала сину вбитого окупантами письменника.

Українські митці вірять, що вбивці Вікторії Амеліної та Володимира Вакуленка рано чи пізно понесуть покарання. “Одного дня їхня робота допоможе притягнути військових злочинців до відповідальності, бо це єдиний спосіб розірвати коло насильства”, – написала українська письменниця Тетяна Малярчук.

“Нас єднає біль”: вдови загиблих воїнів ЗСУ

To view this video please enable JavaScript, and consider upgrading to a web browser that supports HTML5 video