Соціаліза́ція (лат. socialis — громадський) — процес входження індивіда у суспільство. Містить засвоєння системи знань, норм, правил поведінки, цінностей та переконань, що дозволять ефективно функціонувати в межах певного суспільства.
Значущим результатом соціалізації особистості є розвиток певної системи індивідуальних якостей, що фіксується поняттям «соціальна зрілість» і включає в себе інтелектуальну, трудову, професійну, світоглядну, політичну, моральну й інші сторони особистісної зрілості.
Соціаліза́ція — комплексний процес та результат засвоєння й активного відтворення людиною соціально-культурного досвіду (знань, цінностей, норм, моралі, традицій тощо) на основі її діяльності, спілкування і відносин, обов'язковий фактор розвитку особистості.
Ці фактори певною мірою виявляються у процесі соціалізації особистості у трьох стадіях: – до трудова соціалізація (раннє дитинство, період навчання); – трудова соціалізація (активна участь у трудовій діяльності); – післятрудова соціалізація. На кожному етапі відбувається поступове формування власного «Я» особи.
Автором терміна "соціалізація" стосовно до людини, очевидно, є американський соціолог Ф. Г. Гідінгс, котрий у 1887 р. у книжці "Теорія соціалізації" вжив його в значенні, близькому до сучасного, – "розвиток соціальної природи або характеру індивіда, підготовка людського матеріалу до соціального життя".
Ось чому прийнято виділення трьох основних стадій соціалізації особистості: дотрудовой, трудової та послетрудовой (Г. М. Андрєєва).