Поєдинок / Annapolis (2006)

Назва фільму українською: Поєдинок
В оригіналі: Annapolis
Рік виходу: 2006
Країна-виробник: США
Слоган: «Where Heroes Are Born And Legends Are Made.»
Режисер: Джастін Лін
Жанр: Драми, Мелодрами, Спортивні
Фільм Про: Фільми про бокс, Фільми про помсту
Акторський склад: Джеймс Франко, Мека Фолі, Джим Перрак, Донні Уолберг, Брайан Гудман, Біллі Финниган, Джордана Брюстер, Кеті Хейн, Джиммі Лін, Чарльз Неп’єр

У США одним з найпрестижніших навчальних закладів для майбутніх офіцерів військово-морського флоту вважається академія Аннаполіс, конкурс туди досягає 42 осіб на одне місце. Джейку Хаурду пощастило потрапити до цього елітного навчального закладу. Але ось порядки панують там його порядком здивували. Він просто не може прийти в себе від постійної муштри, величезних фізичних навантажень, жорстких навчальних планів і найсуворішої дисципліни. Найгірше що з перших же днів він потрапляє під пильний погляд самого суворого наставника в академії лейтенанта Коула. Той з першого погляду розпізнав у ньому прихованого лідера і вирішив докласти максимум зусиль для того щоб зламати хлопця. Джейк розуміє, що якщо він хоче закінчити навчання він повинен прийняти цей виклик, але з кожним днем стає все складніше і складніше терпіти постійні кпини і причіпки офіцера. Але у нього з’являється шанс помститися своєму кривднику і поставити його на місце, взявши участь у чемпіонаті з боксу академії, де немає поділу на кадетів та офіцерів і всі рівні на рингу.

Снігова Королева / Снежная Королева (1966)
Назва фільму українською: Снігова Королева В оригіналі: Снежная Королева Рік виходу: 1966 Країна-виробник: СРСР Слоган: — Режисер: Геннадій Казанський.

Жінка в чорному / The Woman in Black (2012)
Назва фільму українською: Жінка в чорному В оригіналі: The Woman in Black Рік виходу: 2012 Країна-виробник: Швеція, Канада, Великобританія.

Пила: Гра на виживання / Saw (2004)
Назва фільму українською: Пила: Гра на виживання В оригіналі: Saw Рік виходу: 2004 Країна-виробник: США, Австралія Слоган: «Скільки крові.

Поєдинок (2018) – дивитись онлайн

Типовий продукт вітчизняного кінематографа-напівбандитською атмосфера і сценарій, та й виглядає як російська народна казка-головний герой пішов туди, зробив те, потім зробив се. Наповнення та реалізація суто примітивна, актори при такому підході врятли зможуть розкритися, навіть талановиті.

Нормальний фільмец. Цікаво було дивитися.
Дівка ця сучка фарбована. Шкода Клепацкій, тільки незрозуміло якось все закінчилося. Сподіваюся, що він вижив, знайшов її і придушив))

Коли почала дивитися то було враження що дивлюся другу серію якогось фільму. Що за професіонал якого розвела як лоха якась каршеная курка, та ще не один раз. Та ще вийшла сухою з води, казки. Таких лохів не буває.

Поважайте себе. Таке не можна дивитися. Повний відстій.

Фільм звичайно сильний але. З жінку так спалиться (так че там гріха таїти через жінок багато чоловіків палятся).
Тут багато хто лає блондинок, а ви думаєте за 120 лямов евриков брюнетки і шатенки будуть іншими? Так з Квазімодо жити погодишся (пов не всіх жінок стосується).
Але все-таки, наскільки почуття притупляють пильність. На стрілці була ж Фраза кинута (хто бачив той зрозуміє) і такий профі як Артур пропустив її повз вуха. ЖАХ ЖАХ. через бабла кидається і побивається все і вся (Прости Артур). Але. труп не показали. Продовження повинно бути.

що це за нісенітниця? серіал і то краще. що то режисери з сценаристами наплутали. занадто багато не збігів в біографії джокера. таке враження що головні герої фільму і серіалу дві різні людини.

Хлопців, а що за трек грає в кінці другої хвилини і на середині 69?
підкажіть будь ласка якщо хто знає а то знайти не можу.

класний фільм, але блондинка з-ка. всі вони такі на гроші Відута.

Недарма ж кажуть, що немає в світі досконалості! Якщо він заради неї готовий на все, то раптом вона виявляється самої останньої сссучарой, а якщо ж навпаки, то найчастіше він кидає її! Нормальна казкове життя з хепі ендом буває тільки на жаль в амерікосних фільмах, які вони і знімають у множині кількості і які вже, якщо чесно, то набридло дивитися, а у нас саме так: завалив / ла і поїхав / ла зі 120 мільйонами.
Піппец який класний фільм, до сих пір якось не по собі, хоча тема Савичевой взагалі не прокатує в самому кінці, потрібно було щось інше все ж. Наші молодці, навчилися знімати нормально. Все-таки, українські бойовики з криміналом самі кльові, тому що закінчуються саме так, як воно насправді в житті і відбувається, тому що все наше життя – це суцільне кидалово!

russkie stali snimat xorowie filmi

фільм клас, дуже сподобався, не передбачуваний сюжет

Як можна оцінити фільм, в якому знімався. Звичайно, кльовий! Але “Джокер” буде ще крутіше! )

Що за тупий кінець. я в шоці. Блонда в шоколаді з чмирем.ФУ.

цієї осені дивіться передісторію цього фільму під назвою “Джокер” – 8 серій, це повинен бути канал РЕН-ТВ

грузиться звичайно ппц він як довго]: – gt;

Схожі статті

“Шоу Трумена”: фільм, який передбачив наше майбутнє

“Доброго ранку, і якщо я вас не побачу… доброго дня, доброго вечора та доброї ночі!” – весело промовляє Трумен Бербенк до свого сусіда. Це так само передбачувано, як схід і захід сонця – частина незмінної повсякденної рутини Трумена. Він навіть не підозрює, що все його життя – це брехня, яку дивляться мільйони.

Унікальний голлівудський фільм 1998 року, сатирична науково-фантастична психологічна комедійна драма про чоловіка, який живе у сфабрикованій реальності, вигаданій телевізійними продюсерами, справив великий вплив, коли вийшов на екрани – але тоді ніхто не міг уявити, наскільки точно він передбачить майбутнє.

У наступні роки він став втіленням безлічі культурних проблем: всюдисущого стеження, масового вуаєризму і захоплення реаліті-телебаченням, яке охопило світ – разом з усіма супутніми екзистенційними труднощами для аудиторії.

Фільм, який зняв режисер Пітер Вір за сценарієм Ендрю Ніккола, зібрав понад 125 мільйонів доларів у США та близько 264 мільйонів доларів у всьому світі й отримав три номінації на премію “Оскар” – за найкращу чоловічу роль другого плану, оригінальний сценарій і режисуру. Але уся ця статистика сама по собі не відображає масштабу його впливу.

Стрічка, що виявилася пророчою, описує повсякденне життя продавця страхових послуг Трумена, який абсолютно не усвідомлює, що його життя – сюжет телевізійного шоу, яке транслюють в усьому світі, його сім’я та друзі – актори, а світ навколо нього – штучний фасад.

Життя Трумена, якого обрали для цієї ролі від народження, документують за допомогою 5 тисяч камер, розміщених у його “рідному місті” на острові Сігейвен, які цілодобово транслюють його 1,5 млрд відданих глядачів.

Втім, одного доленосного дня брехня про його існування починає руйнуватися після низки випадкових збоїв – включно з освітлювальною установкою, що впала з “неба”, та “мертвим” батьком, якого Трумен побачив живим – що і призвело до прозріння.

І в той час, як Трумен сміливо вирішує втекти від штучної “реальності” та маніпуляцій, ми як суспільство, здається, колективно рухаємось у протилежному напрямку. Як виглядає, попередження у підтексті фільму залишилося непоміченим, оскільки вуаєризм у ЗМІ стає дедалі більш укоріненою частиною нашого життя.

Режисер стрічки Вір розповів BBC Culture, що попри надзвичайну актуальність фільму на момент його виходу, він навіть не сподівався, що “Шоу Трумена” виявиться настільки пророчим.

“Я навіть не підозрював, що цунамі реаліті-шоу вже прямо на горизонті”, – каже він.

Під час зйомок “Шоу Трумена” реаліті-шоу перебувало в зародковому стані, почали з’являтися такі проєкти, як “Реальний світ”, але на явище світового масштабу цей жанр перетворило голландське шоу “Старший брат”, у якому звичайні люди мали жити в одному будинку кілька тижнів.

Вір каже, що навіть пам’ятає коментар творця “Старшого брата” – на момент виходу фільму шоу тільки планували.

“Він сказав щось на кшталт: “Коли я побачив “Трумена”, я подумав, що нам варто поквапитися”. “Старший брат” вийшов приблизно за рік”, – згадує режисер.

Але “Шоу Трумена” стало передвісником не лише епохи реаліті-шоу, а й усієї культури соціальних мереж.

З появою “Старшого брата” “Шоу Трумена” стало виглядати напрочуд правдивим. Але на момент створення, каже Вір, його концепція багатьом здавалася натяжкою: “Проблема полягала в тому, що ми мали прийняти, що [“Шоу Трумена”] дивилася аудиторія в усьому світі протягом 30 років, 24 години на добу”.

Тепер такі програми здаються набагато менш абсурдними, і не лише завдяки нескінченному параду реаліті-шоу, але й онлайн-стримінгам на різноманітних платформах соцмереж, у яких користувачі документують тривалі періоди свого життя, на які нескінченно дивляться глядачі.

Наскільки реальною є “реальність”?

Вір також “поцілив у яблучко” щодо так званого “несценарного” телебачення – ще до того, як воно власне виникло. Як і в усіх хороших реаліті-шоу, “реальність” “Шоу Трумена” насправді створюють продюсери.

Крістоф, якого грає Ед Гарріс, – творець “Шоу Трумена” з манією величі, який контролює все, що відбувається довкола. Зустрічі з перехожими та знайомими ретельно підготовлені, тому взаємодія Трумена зі світом здається органічною. Колективне бажання спостерігати за повсякденною “реальністю” Крістоф описує у перші моменти фільму: “Нам уже набридло спостерігати, як актори викликають у нас фальшиві емоції… Хоча світ, у якому він живе, є певною мірою підробкою, у самому Трумені немає нічого фальшивого”.

Ця неоднозначність щодо того, що є “справжнім”, а що є підробкою, лежить в основі сучасної слизької медіакультури – від сім’ї Кардаш’ян до “лайвів” у інстаграмі. Аудиторія жадає реальності, але “реальність”, яку їй надають, має сумнівну автентичність, адже доповнена інструкціями продюсерів, рекламою, фільтрами тощо.

Тим часом ті, хто бере участь у реаліті-шоу, здебільшого демонструють певний рівень “акторства” – через усвідомлення того, що за ними стежать камери. У цьому вони, звісно, відрізняються від невинного Трумена. Однак об’єднує їх те, що усі ці шоу живляться бажанням глядачів підглядати за “реальним” життям інших людей.

Чоловік, який смикає за ниточки у фільмі, – творець і продюсер маніпулятивного шоу Крістоф

Дійсно, багатошаровий наратив “Шоу Трумена” – “шоу всередині фільму” – також спрямований на те, щоб відповісти на екзистенційне питання про те, що ми вважаємо “реальним”. Це нагадує алегорію про печеру Платона, де люди, які все життя прожили у печері, вважають тіні, спроєктовані на протилежну стіну, “реальними” – хоч вони не є точним зображенням реального світу.

“Шоу Трумена” можна інтерпретувати як сучасне відображення цієї ідеї – у фільмі її висловив Крістоф: “Ми приймаємо реальність, яку нам презентують. Усе настільки просто”.

Те саме можна сказати про аудиторію XXI століття загалом; як і Трумену, нам представляють реальність, яка багато в чому зрежисована. Образи людей в інтернеті та реаліті-шоу – це “правда”, створена за допомогою значного редагування – так само як життя Трумена. Світ, який побудував Крістоф, – це правда Трумена, печера Трумена, і всі ми теж перебуваємо у печерах нашої власної правди.

“Шоу Трумена” також показує, як можна прожити життя для розваги інших. Тепер ми всі можемо стати Труменами завдяки широкому доступу до онлайн-платформ. Кожен може демонструвати своє життя глядачам в інтернеті – для цього є Twitter, Instagram, Facebook, TikTok і багато інших платформ.

Всі ми також можемо насолоджуватися так званим “Синдромом головного героя” – цей ненауковий термін експерти використовують для опису нарцисичної схильності поводитися так, ніби ваше життя – це фільм, у якому ви граєте головну роль.

“Я вважаю, що фільм яскраво демонструє це почуття дедалі більшої неможливості відокремити розваги від реальності, – розповідає BBC Culture програмістка та письменниця Лілія Пейвін-Френкс. – Можливо, глядачі люблять реаліті-шоу, оскільки воно дає відчуття причетності, але за своєю суттю реаліті-шоу залишається насамперед розвагою”.

Вона наголошує на складних стосунках між глядачем і учасниками, які є основою “Шоу Трумена” та реаліті-шоу загалом. Як глядачі дивляться на учасників: як на суб’єктів, які викликають емпатію, чи як на об’єкти, якими приємно маніпулювати? Чи й те, й інше разом?

Яким би не був зв’язок, він, безсумнівно, є сильним: згідно з дослідженням агенції маркетингових досліджень OnePoll у 2016 році, “майже кожен п’ятий з опитаних зазначив, що прив’язувався до зірки чи персонажа реаліті-шоу, причому кожен десятий зізнався, що став одержимим реаліті-шоу”.

Це повертає нас до ідеї того, що учасника шоу сприймають як продукт споживання: у фільмі Віра це виявляється в тому, як глядачі захоплюються персонажем Трумена, купуючи тематичні товари з Труменом. Але є також щось зачароване у тому, як вони спостерігають за ним – зі своїх диванів, у барах і навіть у ванні, 24 години на добу – цей глибокий колективний досвід.

Синдром шоу Трумена

Культурний резонанс “Шоу Трумена” можна побачити у дуже конкретному прояві – появі “синдрому Шоу Трумена”, терміну, який у 2008 році запровадили психіатр Джоел Голд та його брат-академік Ієн Голд для опису пацієнтів, які вважали, що їхнє життя документували для розваги інших.

Ієн Голд, доцент кафедри філософії та психіатрії в Університеті Макгілла, розповів BBC Culture, що, хоча фільм “зафіксував визначний момент в історії технологій і перегукувався з досвідом багатьох людей”, він не був єдиною причиною такого стану. Натомість вплив фільму перетнувся з посиленням стеження в західній культурі.

“Після 11 вересня Патріотичний акт зробив стеження характерною рисою американської культури, і це, ймовірно, стало важливим фактором загальної тривожності через втрату конфіденційності”, – додає він.

Також можна припустити, що широкий доступ до мобільних телефонів і соціальних медіа лише посилив таку тривожність. Таке переконання поділяє доктор Паоло Фусар-Полі, професор та завідувач кафедри превентивної психіатрії на кафедрі вивчення психозу в Королівському коледжі Лондона та співавтор дослідження феномену синдрому “Шоу Трумена”, опублікованого в Британському журналі психіатрії за 2008 рік.

“Безумовно, нещодавня глибока диджиталізація та надмірна публічність нашого життя в соціальних мережах можуть спровокувати такий [як у Трумена] досвід”, – розповів він BBC Culture.

Професор Голд додає, що “культурні реалії завжди втручаються в психотичний досвід”, і тому перехід до цифрового життя може посилити параною щодо глобального стеження.

І Голд, і Фусар-Полі говорять про актуальність “Шоу Трумена” для сучасної ідентичності, але Вір також вказує, що фільм демонструє фундаментальну параною, незалежну від сучасних культурних тенденцій. Коли він зустрівся з акторами, які проходили прослуховування для фільму, деякі з них зізналися, що ототожнювали себе з Труменом, бо в юності їм здавалося, що “всі навколо них грають ролі”.

Хоча розквіт реаліті-шоу та соціальних медіа вочевидь зміцнив спадщину фільму на віки, Віра все ще дивує така тривала актуальність “Шоу Трумена”.

“Здається, він приваблює молоду аудиторію, що незвично для фільму, який старший за них”, – каже він.

“Шоу Трумена” завершується тим, що Трумен знаходить шлях втечі через темні двері – протилежність світлу наприкінці тунелю. Однак, у відкритому фіналі є надія: що Трумен зможе продовжувати жити своїм життям без тривожної присутності всюдисущої аудиторії.

І нашому суспільству варто було б нарешті наслідувати його приклад.