Як не кричати на дитину: поради, які дійсно допомагають

Навіть найбільш люблячі мами й тата іноді підвищують голос на свою дитину. Чому дорослі зриваються на дітях? Які наслідки можуть бути у таких зривів та як перестати кричати на своє чадо?

Чому не можна кричати на дитину?

Іноді батьки навіть не задумуються про те, чим може обернутися періодичне гаркання на дитину. Здебільшого мами й тата кричать на своє чадо у виховних цілях та вважають, що таким чином дисциплінують дитину. Але цей метод виховання має зворотній ефект.

1. Крик мами або тата ранить дитину, занижує самооцінку та знецінює гідність.
2. Перша емоція, яка виникає у дитини, коли дорослі кричать — страх. Не почуття провини, не самоаналіз, не бажання виправити помилку, а страх. Невже ви хочете, щоб ваш син чи донечка боялися вас?
3. У відповідь на крик діти або захищаються, тобто кричать у відповідь (за що на них знову накричать чи покарають), або тікають, намагаючись врятуватися від вашого «праведного гніву». Варто зауважити, що поведінка у кризових ситуаціях закладається в дитинстві, тому подумайте, яким дорослим ви хочете бачити малюка? Хочете, щоб він підкорявся тим, хто кричатиме на нього? Невже ваша ціль, як батьків, руйнувати особистість своєї крихітки?
4. Крик не допомагає. Просто запам’ятайте це. Крик не вирішить проблеми, лише додасть нових. Якщо ви хочете, щоб дитина змінила свою поведінку, переглянула вчинок та виправила помилки — поговоріть з нею та поясніть ситуацію. Спокійна розмова, а не крик, збільшить шанси на те, що дитина зробить висновки.

Навіть якщо вам здається, що крик — це єдиний ефективний метод виховання, це не так. Підвищувати голос можна лише в екстрених ситуаціях, коли життя дитини під загрозою.

Причини крику

Для багатьох батьків актуальна проблема контролю емоцій. І це нормально, адже мами й тата — це всього лише люди. Дуже часто дорослі підвищують голос на дітей не тому, що вони зробили щось погане, а тому, що самі не в змозі контролювати власні емоції.

Втома

Мабуть це найпоширеніша причина крику. До двох, або й трьох років мами постійно з малюком, без можливості спокійно поїсти, прийняти ванну чи виспатися. Але, крім догляду за немовлям, мамам ще потрібно готувати, прибирати, прати, прасувати й так без кінця, 24/7. Мами покладають на свої плечі непосильну ношу у вигляді обов’язків, які має виконувати хороша мама. Хороша мама повинна слідкувати за правильним харчуванням дитини, у хорошої мами малюк завжди охайно одягнений, у хорошої мами син відмінник, хороша мама повинна водити донечку у п’ять гуртків, і таких «повинна» незліченна кількість. Та як результат — фізична та психологічна втома, стрес та емоційні зриви.

Відчуття безсилля

Рано чи пізно, та всі батьки потрапляють в ситуацію, коли не знають що робити з дитиною. Наче і пояснювали, і говорили, та все марно. Відчуття власної некомпетентності та небажання йти довгим шляхом порозуміння з дитиною, стають причиною криків.

Злість

Злість, роздратування або гнів на когось іншого, здавалося б, не має відношення до дитини, але в такому напруженому емоційному стані будь-яка неслухняність, навіть найдрібніша провина з боку дитини, може стати «останньою краплею». Але зганяючи злість на дитині, ви може й позбавляєтеся негативу, але ж звалюєте все на дитину та травмуєте її.

Емоційна нестриманність

Не кожен дорослий може тримати себе в руках. Емоційно нестабільні батьки можуть зірватися у будь-який момент, і дітям важко вгадати настрій мами чи тата, щоб не потрапити «під гарячу руку».

Повторення дій своїх батьків

Ще 20-30 років тому підхід до виховання в нашій країні суттєво відрізнявся. На щастя, зараз більш гуманно ставляться до дітей, сприймаючи їх не як власність, а як особистостей, з якими потрібно рахуватися. Той факт, що у дитинстві вас сварили, кричали, або, навіть били, не означає, що ви маєте йти за цим сценарієм, а навпаки — пам’ятаючи як вам було неприємно, прикро та сумно, ви можете обрати інший шлях для себе та своєї дитини.

Нерозуміння

Для більшості мам і тат їхня дитина завжди залишається маленькою крихіткою, незалежно від віку. Але дуже важливо усвідомити, що діти дорослішають і не треба заважати їм у цьому. Батькам може здаватися, що дитина не збагне, якщо пояснювати, а от крик дійде швидше. Однак діти розуміють набагато більше, ніж може здаватися.

Сором

Молодим батькам і так вдосталь стресу вдома, тому переповнюють чашу терпіння несхвальні погляди перехожих на схлипування трирічки, горезвісні повчання «а хто це такий невихований», чи «мама, вгамуйте свою дитину» у відповідь на чергову істерику в супермаркеті. Мами й тата відчувають тиск через реакцію оточуючих та зганяють злість на дитині.

Обмеження

Дуже часто трапляється, що мами не можуть реалізуватися «через дитину». Наприклад, мама не може працювати, бо «хороші мами не віддають дворічок в садочок», або ж не може зустрітися з подругами, бо «хороші мами не залишають свою кровинку з нянею».

Як перестати кричати на дитину?

Те, що ви читаєте цю статтю, вже означає, що ви хороші батьки. Ви піклуєтеся про свою дитину, любите її та бажаєте їй лише найкращого. Всі помиляються. Головне — це усвідомити проблему та шукати шляхи її вирішення. І ось що ми пропонуємо.

Передусім треба з’ясувати справжні причини крику та вирішити їх. Якщо ви постійно втомлені — попросіть про допомогу рідних чи друзів, найміть няньку. Ніхто не вимагає від вас ідеальності, залишайте трохи часу тільки для себе. Проаналізуйте свою поведінку, перегляньте пріоритети та зробіть висновки. Та знайте, легкого шляху немає, доведеться довго та старанно вчитися контролювати власні емоції та домовлятися з дітьми.

Спосіб 1

Запам’ятайте — ви більше ніколи не будете кричати на дітей. Ні-ко-ли. Що б діти не робили, як би не дратували та не намагалися вивести з рівноваги – ви залишитеся спокійною та врівноваженою, як англійська королева. Хіба ви можете собі уявити, щоб Єлизавета || гримала на королівських нащадків? У стресових ситуаціях просто намагайтеся поводити себе як еталон стриманості та витримки. Прийміть для себе постулат: «Жінка апріорі ніколи не кричить».

Спосіб 2

Домовтеся з дитиною перестати кричати одне на одного. Нехай коли ви почнете підвищувати голос, вона буде закривати вушка, або прикривати долонькою рот, і це буде сигналом для вас, що ви перевищуєте допустимий рівень децибел. У ситуації, якщо дитина кричить на вас, робіть так само. Важливо дати зрозуміти дитині, що ви усвідомили, що кричати неправильно і намагаєтеся виправитися.

Спосіб 3

Попросіть близьку людину зняти вас на відео, коли ви гримаєте на дитину. Після того, як ви побачите своє обличчя, ви гарантовано не захочете знову кричати.

Спосіб 4

Установіть чіткі правила. Дуже часто батьки зриваються, коли діти не виконують свої обов’язки, або не роблять того, про що їх попросили. Солодощі тільки після їжі, один мультик перед сном, домашнє завдання має бути зроблене до восьмої вечора і т.д. І, звичайно, має бути покарання за порушення правил. Але ніяких фізичних покарань: ні ременів, ні ляпасів, ні підзатильників, ні шльопань по попі. Не варто пояснювати, чому не можна бити дітей, просто не можна і крапка.

Коли дитина після другого вашого прохання не виконуватиме правил, ви не будете зриватися на крик, а нагадаєте дитині про домовленість та застосуєте допустимі покарання. Наприклад, ніяких мультиків, вечір без гаджетів, а неприбрані іграшки можна відправити у вигнання.

Спосіб 5

Якщо ви вже дійшли до «точки кипіння» і розумієте, що через мить вибухнете — ричіть, гарчіть або тупотіть ногами. Для дитини це буде сигналом, що ви на межі й напруження спаде. Говоріть про свої емоції, але акцентуйте увагу не на дитині, а на її поведінці або вчинку. Ще один дієвий спосіб — не підвищувати голос, а навпаки, говорити тихіше, тоді дитині, як мінімум, доведеться притихнути, щоб почути вас.

Що робити, якщо вже зірвалися?

Ідеальних батьків не буває, є люблячі, а помиляються всі. Якщо ви не стрималися та накричали на дитину, пропонуємо вам зробити так:

Крок 1

Необхідно налагодити відносини з дитиною. І перше, що треба зробити — вибачитися. Присядьте біля дитини так, щоб ваші очі були на одному рівні й скажіть: «Вибач, я даремно підвищив(ла) на тебе голос. Я знаю, що це неправильно, але мене дуже розгнівав твій вчинок. Я прошу вибачення і намагатимуся виправитися і не кричати на тебе.»

Крок 2

Дайте дитині час, щоб заспокоїтися та вгамуйте свої емоції. У спокійній атмосфері поясніть дитині, що саме призвело до зриву і вирішіть разом як уникати подібних ситуацій. Розкажіть дитині про свої емоції, а вона нехай розкаже про свої.

Крок 3

На цьому етапі необхідно побудувати модель поведінки у подібних ситуаціях. Можете використати один із способів, описаний вище, а можете вигадати свій. Головне, щоб його метою було налагодження відносин та порозуміння між усіма членами родини.

ЮНІСЕФ та UNFPA у рамках проекту «Говори проти насильства» створили інформаційний ресурс. На сайті розміщена інформація про види насильства в сім’ї, поради психолога та контакти мобільних бригад соціально-психологічної допомоги. Крім цього, на сайті можна знайти відповіді на актуальні питання про виховання без насильства, або поради що робити, якщо ви стали свідком психологічного або фізичного насилля над дітьми.

Прості техніки, як навчитися не кричати на дитину

Якщо батьки розмовляють з дитиною переважно криком «Я що сказав / а!», «А ну швидко!», то вони регулярно залякують дитину, у неї підсвідомо закладаються страхи, що потім негативно позначиться на її дорослому житті. У дитини, що живе в атмосфері роздратування і гніву, коли її «передавлюють» криком, знижується самооцінка аж до формування комплексу неповноцінності. Тому окрик, як попередження — так, крик — ні.

Дитина до 7 років не вміє відчувати одночасно дві емоції. Навіть якщо ви кричите не своїм голосом, вона все одно вас любить. Тільки у неї буде дисгармонія любові. Дитина буде думати, що любити (турбуватися про когось, переживати за когось) — це кричати, і потім зі своїм супутником життя і дітьми буде поводитися так само. Існує парадокс — ми кричимо тільки на тих, кому довіряємо, і при цьому втрачаємо довіру тих, на кого кричимо. Ви готові втратити довіру найдорожчих вам людей?

Частий крик батьків загрожує тим, що дитина буде ховати емоції. Наслідки плачевні. Краще нехай позлиться і потупотить ніжкою — розкажіть, що вона злиться / гнівається — називайте емоції, вона має право їх пережити. І впоратися з ними. Крик виправданий тільки в одному випадку. І цей випадок — небезпека для життя.

Як розмовляти з дитиною, щоб не доходило до крику

Опустіться на її рівень — присядьте, візьміть на руки. Якщо сидите один навпроти одного, візьміть руки дитини у свої, зберігайте зоровий контакт. Якщо дитина розплакалася через ваші слова — не відмовляйте в обіймах, якщо вони їй потрібні. Нагадайте про те, що любите її. Малюк повинен бути впевнений в тому, що якщо йому потрібна мама / тато, його вдома приймуть таким, яким він є, навіть якщо він ннаробив шкоди. Малюк повинен робити помилки та вчитися на них.

Якщо дитина, копіюючи ваше «Якщо ти з’їси суп, тоді будуть цукерки», починає розмовляти подібним чином — «Якщо ти мені не даси зараз цукерку, я не буду їсти суп», не поспішайте сказати «Як ти зі мною розмовляєш!», краще так: «Ти, напевно, хотів / а сказати: Мама, будь ласка, давай я зараз з’їм одну цукерку і потім з’їм суп».

Якщо вам здається, що дитина реагує лише на крик, подумайте, може, дитина відчуває нестачу в любові? Як часто ви читаєте з нею книги, спілкуєтеся, говорите про те, як день пройшов, цілуєте та обіймаєте її, говорите, як сильно любите? Скільки часу ви проводите «включеними» для дітей? Якщо ви працюєте за комп’ютером, а дитина поруч грає, це рівноцінно тому, що вас немає поруч.

Алгоритм дій, якщо ви вже зірвалися і накричали

• Робимо «перемотування» — поясніть, що був напружений день, ви дуже втомилися, тому не стрималися. Вибачитеся, якщо ви неправі. Пояснюючи, будьте уважні — говоріть, що ви відчуваєте стосовно ситуації: «Твоя поведінка / твоя реакція / твій вчинок (НЕ ти) мене розлютив». Якщо критикувати безпосередньо дитину, у неї з часом може сформуватися комплекс неповноцінності.
• Тепер потрібно зробити «наладку» — налагодити відносини: «Те, як ти вчинив — недобре, але мені не треба було підвищувати на тебе голос».
• «Повтор запису» — я засмучена, тому що ти зробила так. Дитина має право на прощення у вигляді налагодження діалогу. Якщо ваша дитина напустувала не по-дитячому, не треба відразу приймати її вибачення. Треба розібратися в ситуації, зрозуміти насправді, що і чому пішло не так, як повинно було б, поглянути на ситуацію з різних сторін. Пам’ятайте про те, що на людях ви повинні завжди бути на боці дитини, з’ясовуйте відносини тільки наодинці. Лаючи дитину при сторонніх, її друзях, наприклад, ви принижуєте свою улюблену малечу.

Що робити, щоб не кричати

Для початку домовтеся з дитиною, щоб вона давала вам знак, коли ви підвищуєте голос. Нехай скаже «Мама / Тато не кричи на мене, будь ласка», підніме руку або клацне пальцем, даючи знати, що ви вже перевищили допустимий рівень децибелів.

Встановіть правила: «Прийшовши додому, ми йдемо відразу мити руки», «Рівне о 9 годині ти лягаєш спати». Правила стосуються здоров’я / безпеки та кордонів. Вони потрібні для того, щоб дитина стала повноцінним членом суспільства. За недотриманням правил слідують два попередження. При відсутності реакції на друге попередження, слідує покарання — позбавлення планшета на один день, солодощів, спілкування з друзями й т.п.

Покарання має бути адекватним, ні в якому разі не фізичним, і ніяких «Іди в кут». Якщо у вашому випадку працює «стільчик» і «посидь у своїй кімнаті», то тут слід пам’ятати про правило «скільки років, стільки хвилин діє покарання»: якщо дитині 3 роки, то на стільчику їй сидіти не більше трьох хвилин.

• Якщо ніяк не виходить позбутися крику, попросіть близьких зняти вас кричущу / кричущого на свою дитину. Після перегляду такого відео ви ніколи більше не підвищите голос.
• Або уявіть, що ваш найлютіший ворог (через брак такого нехай буде просто чужа вам людина) кричить на ваше чадо цими ж словами. Які у вас відчуття?
• Або уявіть, як ваша дитина розповідає про своє дитинство і згадує ось як раз цю ситуацію, коли мама накричала на неї або вилаяла на очах у людей. Чи хочете ви цього?
• Або візьміть для себе постулат «Жінка апріорі ніколи не кричить». Ви — принцеса / королева, ви ніколи ні на кого не підвищуєте голос.
• Або в ситуаціях, коли дуже хочеться накричати, починайте видавати тварини крики «Гав-Гав», «МЯЯЯУУУУ» і т. д. Гострота ситуації відразу ж зійде нанівець.

Дуже часто кричать ті, хто не приділяє собі належної уваги. У списку особистісних пріоритетів черговість повинна бути такою: Я / чоловік (а) / діти / робота. Почніть собі приділяти увагу й, можливо, ви, задоволені собою і життям, перестанете зриватися.