Які повноваження у Державної Думи

1. Утворення української думської громади (І та II Дум).

2. Склад та діяльність громади.

У період спаду першої російської революції 1905—1907 pp. працювали І і II Державні Думи.

І Державна Дума працювала в Петербурзі 27 квітня — 8 липня 1906 р. Вибори до Думи ліві партії бойкотували. Здобули перемогу кадети. У виборах брали участь Українська радикально-демократична партія, Українська народна партія. Серед 102 депутатів від 9 українських губерній налічувалось 24 поміщики, 42 селянина, 26 представників міської інтелігенції, 8 робітників, 1 священик. За партійною ознакою 38 депутатів були кадетами і співчуваючими цій партії, 28 — трудовиками. Трудова партія становила не політичну партію, а парламентську фракцію, яка об’єднувала, в основному, безпартійних селянських членів Думи.

Українська думська громада (тобто фракція Державної Думи, що складалася з національно свідомих депутатів від губерній України) у складі 45 чол. сформувалася майже негайно. Очолив її адвокат і громадський діяч з Чернігівщини І. Шраг.

Громада вимагала надати Україні в її етнографічних межах політичну автономію, запровадити українську мову в школах, судових і адміністративних органах. Щодо головного питання революції – аграрного — в громаді не існувало єдиної думки. Кадетські депутати відстоювали передачу частини поміщицьких земель селянам за викуп, а селянські підтримували трудовиків – конфіскацію поміщицьких земель і націоналізацію всієї землі. Для висвітлення своєї діяльності в Думі громада заснувала друкований орган – журнал “Украинский вестник”, в якому співробітничали М. Грушевський, І. Франко, М. Туган-Барановський.

I Дума була розпущена трохи більше як через 2 місяці її роботи.

На початку 1907 р. царизм дозволив вибори до II Державної Думи. Вибори до II Думи не бойкотувалися, а тому її склад значно “полівішав”: з 518 депутатів 65 були соціал-демократами (у І Думі – 18), 157 – трудовиками (разом з есерами) порівняно з 94 у І Думі. Серед 102 депутатів від українських губерній налічувалося 40 трудовиків, 34 представники правих партій, по 11 кадетів і соціал-демократів (в т. ч. 6 членів Спілки, 3 меншовики, 1 більшовик, 1 представник УСДРП). За соціальним станом українські губернії були представлені 16 поміщиками, 4 священиками, 17 інтелігентами, 59 селянами і 6 робітниками. Знову, як і в І Думі, тон задавали селянські депутати.

II Дума розпочала роботу 20 лютого 1907 р. і працювала до 3 червня 1907 р.

Українська громада нового складу налічувала в Думі 47 членів. Вона видавала журнал українською мовою “Рідна справа (Вісті з Думи)”. Платформа громади складалася на основі програмних установок УСДРП: автономія України, амністія політв’язням, свобода слова, друку, зборів, пересувань, союзів і віросповідань, українізація школи, судочинства й церкви. Щодо аграрного питання нова думська громада також не мала єдиної позиції.

II Державну Думу було розігнано. З червня 1907 р. Микола II видав новий виборчий закон, який забезпечував цілковиту перевагу в новому складі Думи поміщикам і представникам буржуазії. Цей крок правлячих кіл став можливим у результаті спаду революції і вважається її кінцем. Юридично його можна охарактеризувати як державний переворот, оскільки він не відповідав положенню маніфесту 17 жовтня 1905 р. про те, що жодний законодавчий акт не повинен прийматися без згоди Думи.

Почалася політична реакція в країні. Діяльність політичних партій практично призупинилася. Однак досвід в ході першої російської революції був використаний українськими політичними діячами у майбутньому, зокрема в 1917 р.

27 квітня – 8 липня 1906 р. – діяльність І Державної Думи

20 лютого – 3 червня 1907 р. – діяльність II Державної Думи

Повноваження Державної думи: можливості та обов’язки

Повноваження Державної думи, її роль в участі управлінні державою – все це викликає великий інтерес у народу. Державна дума є органом законодавчої влади, і саме тому її діяльність повинна бути спрямована на інтереси населення в цілому.

Повноваження Державної думи

Об’єкти, що знаходяться у віданні цього законодавчого органу влади, закріплені в Конституції Російської Федерації. Варто нагадати, що вона була прийнята народним референдумом. Отже, повноваження Державної думи РФ включають в себе:

• Прийняття та розгляд законопроектів (це основна функція нижньої палати Федеральних зборів).
• Видача згоди на призначення глави Уряду Президенту країни. Саме Державна дума протягом тижня розглядає пропозицію Президента. Варто відзначити, що кандидат повинен особисто з’явитися до органу законодавчої влади і відповісти на питання, які будуть задаватися не більше півгодини. Після такого опитування відбувається голосування фракцій. Також може виникнути ситуація, коли знадобиться таємне закрите голосування. Якщо кандидат відхиляється, то вноситься новий проект, на розгляд якого відводиться також один тиждень. Після відхилення третьої кандидатури Президент має право розпустити Держдуму і призначити главу виконавчої влади самостійно.

Вищепредставлених повноваження Державної думи є важливими для нашої країни, оскільки це орган законодавчої влади, і саме від нього залежить благополуччя населення Росії.

I і II Державні думи

У березні – квітні 1906 р пройшли вибори в I Державну думу. Було обрано 448 депутатів, що представляли переважно ліберально-буржуазні і демократичні партії: 153 кадета, 107 трудовиків, 63 “автономіста” (депутати національних окраїн поляки, литовці, латиші, українці, мусульмани), 13 октябристів, 105 безпартійних і 7 інших. Таким чином, кадетів і примикали до них в Думі виявилося 43%, трудовиків – 23, представників націоналістичних груп – 14%; п’яту частину депутатів становили безпартійні.

27 квітня 1906 депутати, обрані в I Державну думу, були зібрані в Зимовому палаці. До них з короткою вітальною промовою звернувся Микола II, який обіцяв “зберегти непорушні встановлення”, даровані їм народу. Потім депутатів на пароплавах доставили в Таврійський палац – місце роботи Думи. Головою I Державної думи був обраний представник ліберальної московської професури кадет С. А. Муромцев.

I Державна дума пропрацювала всього 72 дні. Центральне місце в її засіданнях зайняло обговорення аграрного питання. Розглядалися два аграрних законопроекти – від кадетської партії за підписом 42 депутатів (“проект 42-х”) і 104 депутатів трудової групи Думи.

І той і інший пропонували створення “державного земельного фонду” для наділення землею безземельного і малоземельного селянства. Кадети вимагали включити в цей фонд казенні, удільні, монастирські і частина поміщицьких земель, виступали за збереження зразкових поміщицьких господарств і відчуження за ринкову ціну у поміщиків тієї землі, яка здасться ними в оренду. Вони навіювали поміщикам, що без відчуження частини їх землі не уникнути жакерии. Твердолобих поміщиків вони називали “революціонерами справа”, не розуміють, що єдиний спосіб уникнути революції – наділити селян землею. Трудовики вимагали для забезпечення малоземельних і безземельних селян відвести їм ділянки за трудовою нормою за рахунок казенних, удільних, монастирських і приватновласницьких земель, що перевищували трудову норму, ввести уравнительно-трудове землекористування. Більшість депутатів-трудовиків зажадало також оголошення політичної амністії, скасування Державної ради, розширення законодавчих прав Думи, встановлення відповідальності міністрів перед “народним представництвом” (тобто Думою). До депутатів-трудовикам надійшла маса наказів від селян: “Вимагайте землі волі, не бійтеся конфлікту, ми за вас. Ваші вимоги справедливі, вони ж – наші, відступати нікуди, краще померти разом, ніж померти без землі голодною смертю”. У наказах селяни вимагали скликати Народну думу з справжніх представників народу, бо тільки така Дума і може вирішити земельне питання в інтересах народу. За попередньо необхідно було скликати Установчі збори на основі загального, рівного, прямого і таємного голосування.

13 травня 1906 в Думі була оголошена урядова декларація, яка оголошувала “безумовно неприпустимим” примусове відчуження навіть частини поміщицької землі. Уряд відповів також відмовою на вимоги депутатів Думи дарувати амністію політичним в’язням, розширити прерогативи Думи і ввести принцип відповідальності перед нею міністрів. У відповідь на це урядова заява Дума за пропозицією трудовиків прийняла рішення про недовіру уряду і заміні його іншим.

Царський уряд під приводом, що Дума нс тільки не “заспокоює парод”, а ще більш “розпалює смуту”,

8 липня 1906 розпустив її. Коли вранці наступного дня депутати з’явилися на засідання в Таврійський палац, на дверях вони побачили маніфест про розпуск Думи. Трудовики запропонували зібратися в Петербурзі і видати маніфест про те, що Дума не підкоряється цьому урядовим актом і закликає народ згуртуватися навколо неї. Але кадети виступили з пропозицією всім депутатам відправитися в Виборг. Тут 9-10 липня 200 депутатами (кадетами, трудовиками і соціал-демократами з меншовиків) було підписано відозву “народу від народних представників” (так зване Виборзьке відозву). Населення закликалося в знак протесту проти розгону Думи припинити виплату податків, виконання інших повинностей – явку новобранців на призовні пункти і пр. до тих пір, поки не будуть оголошені вибори у II Думу. Підписавши “Виборзьке відозву” піддалися короткострокового арешту. Коли уряд оприлюднив дату виборів у II Державну думу, кадетська фракція заявила, що необхідність в пасивному опорі відпала.

У лютому 1907 р пройшли вибори в II Державну думу. Вона виявилася “лівіше” першою. З 518 депутатів Думи 223 належали до лівих партій і групам (66 соціал-демократів, 37 есерів, 16 народних соціалістів і 104 трудовика), 99 місць мали кадети, 44 – октябристи, 10 – вкрай праві. Перше засідання Думи відбулося 20 лютого 1907 Головою її було обрано земський діяч, кадет Ф. А. Головін.

У II Думі, як і в першій, центральне місце зайняв аграрне питання. Ліві фракції Думи зажадали повної і безоплатній конфіскація поміщицької землі і перетворення всього земельного фонду країни в загальнонародну власність.

Державний переворот 3 червня 1907. Підсумки і значення революції 1905-1907 років

II Державна дума проіснувала 102 дня. Запеклі дебати в Думі та висунуті нею радикальні вимоги, особливо з аграрного питання, стривожили уряд. 1 червня 1907 на закритому засіданні Думи Столипін виступив із заявою про наявні в розпорядженні слідства матеріалах, нібито вказують на наявність антиурядової змови, до якого причетна соціал-демократична фракція Думи, і зажадав позбавити депутатської недоторканності і притягнути до слідства 65 депутатів цієї фракції, а для 16 з них дати санкцію на негайний арешт. Приводом до цього послужила сфабрикована охранкою фальшивка про “умислі” депутатів соціал-демократів “ниспровергнуть існуючий державний лад”. За пропозицією кадетської фракції терміново була створена спеціальна думська комісія для з’ясування обґрунтованості вимог уряду. Але не чекаючи рішення думської комісії, влади в ніч на 3 червня заарештували 16Депутати соціал-демократичної фракції. Заарештовані депутати були віддані суду, який визнав їх винними і засудив частина з них до каторжних робіт, а інших до заслання на поселення.

3 червня 1907 були оприлюднені царський маніфест про розпуск Думи і новий закон, який змінив порядок виборів в Думу. Видання нового виборчого закону однієї волею царя стало грубим порушенням Маніфесту 17 жовтня 1905 року і оприлюднених 23 квітня 1906 “Основних державних законів” , згідно з якими “ніякий новий закон не може послідувати без схвалення Державної ради і Державної думи”. Тим самим був здійснений акт державного перевороту. Він знаменував собою поразка революції 1905 1907 рр. і наступ реакції.

Революція 1905-1907 рр. зазнала поразки, проте її історичне значення було величезне. Вона не тільки з’явилася школою революційної боротьби, “репетицією 1917”, в чому раніше бачили головне її значення, але в першу чергу серйозно потрясла основи російського самодержавства, яке змушене було піти на ряд істотних поступок: скликати законодавчу Державну думу, проголосити ряд свобод, у тому числі свободу віросповідання і скасування цензури, легалізувати профспілки, зайнятися аграрною реформою в селі. Робочі домоглися скорочення робочого дня і підвищення заробітної плати. Таким чином, революція принесла певні завоювання народним масам.

Революція 1905-1907 р отримала і великий міжнародний резонанс. Вона сприяла підйому страйкової боротьби робітників і Німеччини, Франції, Англії, Італії, Австро-Угорщині, Бельгії. За особливо значним було її вплив на країни Сходу, де сталися антифеодальні революції: в 1905-1909 рр. – В Ірані, в 1908 р – в Туреччині, в 1911 1913 рр. – У Китаї, розгорнулося національно-визвольний рух на Балканах, в Індії та Індонезії.