Анатолій Дімаров — На коні й під конем (аналіз, паспорт твору)

Час створення. 1957–1968 роки, вперше надруковано 1973 року.

Автор. Анатолій Дімаров (1922-2014) – український письменник.

Тема. Зображення життєвого шляху головного героя – від перших спогадів дитинства і шкільних буднів до служби в армії та участі у війні.

Ідея. Утвердження думки про те, що в житті людини бувають не лише успіхи, але й труднощі, не лише злети, але й падіння, але головне – залишатися людиною, прагнути вдосконалюватися, вміти дружити, бути вдячним життю.

Проблеми. Формування особистості в умовах суспільно-політичних чинників ХХ століття; духовний розвиток нації; моральний обов’язок перед народом; внутрішній світ людини; дружба; дитинство; виховання особистості у сім’ї і школі; формування громадянина; цінність людського життя.

Композиція і сюжет твору

Повість “На коні й під конем” є автобіографічною. Події, зображені у творі охоплюють складний в українській історії період: кінець 20-х – 1941 рр. Починається повість з притчі про місточок над урвищем: чим більше набирала людина необхідного для життя, тим вужчим ставав місточок. “Я теж стою над таким урвищем, і по той бік – прожиті мною роки. І доки не щез місточок моєї пам’яті, буду ходити по ньому, хоча б він став такий вузенький, як лезо ножа”.

У першій частині повісті (“Через місточок”) показано ряд яскравих епізодів раннього дитинства головного героя Толі. У другій частині (“Блакитна дитина”) читачі бачать Толю вже як школяра, простежують його змужніння та моральне зростання, пізнають правду життя очима героя. Навчання хлопчика у старших класах відтворено у третій частині повісті (“На коні й під конем”). У цій же частині зображено службу в армії та початок війни. Кожна з частин повісті складається з окремих епізодів-оповідань. Фрагментарність композиції дозволяє авторові зосередити увагу читача на важливих, з його точки зору, морально-етичних проблемах. Згадуючи своє дитинство, радощі і біди своїх товаришів, письменник через окремі епізоди й навіть окремі деталі показує, як соціально формувалося його покоління. А. Дімаров справедливо вбачає у збереженні пам’яті про минуле запоруку майбутнього. Саме тому він починає твір з притчі про місточок.

• На коні й під конем (повний текст) ▲ читається трохи більше, ніж за 2 вечори
• На коні й під конем (характеристика та аналіз героїв твору)

• На коні й під конем (скорочено)
• Яка пригода Толі і її наслідки, на вашу думку, залишили слід у його серці, навчили цінувати чужу працю, пробудили совість?(та інші запитання)
• Біографія Анатолія Дімарова

Перша частина повісті “Через місточок” зображує п’ятирічного Толю і його дворічного брата. Неважко підрахувати, що розповідь починається з 1927 року. Малюки сидять самі у заметеній снігом хаті і виглядають маму, сільську вчительку, яка прийде, втомлена, вже коли зовсім стемніє. В хаті сутеніє, морок огортає кутки, і дітям стає страшно, здається, що хтось темний і волохатий причаївся під лавою. Але Толик соромиться свого страху: він старший, тож повинен бути сміливим і мужнім. Посікши дерев’яною шаблюкою уявне страховисько, хлопчик кладе спати маленького брата. У “Блакитній дитині” перед нами розгортаються непрості будні Толі-школяра, його змужніння і моральне зростання, пізнання правди і кривди життя. Оскільки в селах у ті часи здебільшого функціонували семирічки, для завершення навчання необхідно було їхати до містечок. Так сталося і з Толиком. Його навчання з восьмого по десятий клас художньо відтворені у третій частині повісті “На коні й під конем”. У цій частині також зображені служба в армії, нелегкі будні молодого бійця, загартування тіла й духу. Фінал твору розгортає перед нами страшний початок Великої Вітчизняної війни, її перші дні й тижні. Автобіографізм цієї частини повісті особливо очевидний. Це її найдраматичніша частина. Розгубленість, страх, тяжкість перших утрат, нелюдська втома, голод і біль зливаються в один важкий камінь, що душить людину. Розповідаючи епізод, коли сусідка проклинала хлопчиків за крадені огірки, письменник переплітає два часові плани, з минулого прокладає місточок у майбутнє: “Ми лежали, причаївшись у картоплинні, не раді уже й огіркам; лежали й не відали, що пророкування тітки Одарки здійсниться повністю, тільки набагато пізніше. Партизана Миколу повісили фашисти в сорок другому році. Ванька теж не минула лихая година, напророчена тіткою Одаркою. Горів мій товариш аж двічі в підбитому літакові, та обидва рази рятувався на парашуті. “.

Повну картину часу, зображеного у творі, автор передає за допомогою глибокого психологізму. Спогади А. Дімарова подаються через призму дитячого сприйняття. Тож Толі їхня убога хата, нестатки, тяжка праця матері не здавалися чимось неприродним. З інтер’єрних, портретних, психологічних деталей складається картина злиденного побуту сільської вчительки Марії Олексіївни та її синів Толі і Сергійка. Показуючи життя Толика, Анатолій Дімаров змальовує не просто пригоди хлопчика, а вказує на вплив життєвих ситуацій на формування особистості хлопчика.

Вся повість, крім останньої частини, особливо “Блакитна дитина”, обрамлена добрим і м’яким гумором, який є художньою домінантою книги. Навіть про сумні, драматичні події автору вдається говорити так, що труднощі видаються подоланними. Також домінантами твору, але вже з психологічного боку, є оптимізм і життєлюбство.

Символіка коня в українському фольклорі

Ориґінальною гранню образу коня в українському фольклорі є його еротична символіка. В одній із так званих “еротичних” казок, варіант якої побутував на Поділлі в середині XIX ст., персонажі – пані та її прислужник – розмовляють поміж собою метафоричною мовою, в якій прутень зветься “конем”, піхва – “колодязем”, тож, відповідно, і статеві зносини образно описано як напування коня.

Часто символ коня набуває еротичного забарвлення у весільних піснях:

Етнографи зафіксували весільний обряд, коли молодий із боярами їде по наречену, мати у вивернутому кожусі виходить на поріг і обсипає всіх вівсом, а один із бояр тим часом обводить коня навколо діжі.

У ліричних піснях напувати або пасти коня – ознака найбільшої довіри до милого:

Фольклорні сюжети розмаїті… Одна дівчина “взяла коня за вудила, по подвір’ячку поводила”. Інша каже: “А я свому миленькому коня напуваю”. Проте буває, що парубок просить: “Дівчино моя, напій мя коня”, а вона не погоджується:

Польський лінгвіст Януш Анусєвіч, аналізуючи етнокультурну символіку “коня”, показує на прикладах народної творчості поляків, що образ коня має також досить потужний еротичний символізм. Цей домашній улюбленець символізує палке бажання, тобто є чоловічим символом. Але водночас, за твердженням дослідника, коневі у польському фольклорі притаманні й такі риси як демонічність, мудрість, вірність. Учений також запевняє, що ставлення людини до коня в народних творах завжди є позитивним, що свідчить про спорідненість польського та українського народного світогляду у відображенні символічного значення зооморфного образу.

Отож, із образом коня і польський і український фольклор пов’язуює уявлення про кохання, милу дівчину, бо саме кінь є свідком почуттів і переживань козака. Дівчина, віддаючи честь своєму коханому, перш за все піклується про його коня:

У багатьох народів кінь символізує – плодючость, мужність та сильну владу. Він є давнім знаком циклічного розвитку світу явищ, посланцем богів. Кінь означає як життя, так і смерть. У шаманській традиції – це перевізник душ та поховальна тварина.

В аналітичній психології кінь – це інтуїтивне пізнання. Восьмикопитні або безголові коні зафіксовані в міфології та обрядах германських та японських “чоловічих спілок” та асоціюються із сексуальною енергією, поривами бажань.

З психоаналітичної точки зору кінь є архетипом чоловічого початку – Анімусу, як його назвав Карл Густав Юнг. Анімус є і в чоловікові, і в жінці, оскільки все у світі створене за принципом гармонії.

В ідеалі кінь уявляється гарним, майже прекрасним, сильним і енергійним, з ним хочеться повзаємодіяти: покататися, погладити. В цьому образі відображається ставлення до свого “внутрішнього мужчини”, якщо воно позитивне, то відсутні й труднощі, пов’язані зі своєю статтю.

Іноді кінь може бути ворожим, злим, агресивним, який викликає страх і бажання втекти. Це свідчить про негативний стереотип щодо чоловічого, як руйнуючого і нестримного. Чоловіче лякає, відповідно не вдається реалізувати безумовно позитивний потенціал цього початку.

Катання на коні – символічне поєднання і прийняття чоловічого початку. Для чоловіка – це володарювання і керування своєю мужністю, для жінки – це можливість довіритись, віддатись чоловікові.

– Культурно-історичний портал “Спадщина Предків”

Долучайтесь до спільноти та діліться публікацією у соцмережах:

• Прикмети, прислів’я та приказки про кота
• Українські народні прислів’я та приказки про матір
• Загадки про іграшки для дітей українською
• Історичні пісні українців на Кубані
• 5 українських мультиків, які ви повинні подивитися зі своєю дитиною
• Народні прикмети на жовтень
• Віник – народний символ і оберіг
• Сороміцькі прислів’я і приказки
• Прислів’я та приказки про дружбу і громаду
• Прислів’я та приказки про вовка