Муфтій розповів, як живе мусульманська громада України під час війни
Після повномасштабного військового вторгнення рф в Україну частина мусульман залишили свої домівки, країну, багато хто лишається на тимчасово окупованих територіях.
Про це під час брифінгу в Укрінформі розповів муфтій Духовного управління мусульман України «Умма» Шейх Мурат Сулейманов.
“Мусульмани України — невід’ємна частина українського суспільства. Так, як і всі, наша громада постраждала після повномасштабного вторгнення росії до України”, – сказав він.
За його словами, багато мусульман із Херсона, Харкова, Запоріжжя, Дніпра, особливо багатодітних сімей, залишили свої домівки.
“Мусульмани за кордоном активно долучаються до волонтерства. Для них дуже важливо, коли ми розповідаємо, як тут, в Україні. Багато з них хочуть повернутися”, – сказав муфтій.
Водночас він додав, що частина релігійної громади залишається на тимчасово окупованих територіях.
“Багато мусульман на Донбасі, в Маріуполі, в Новоолексіївці. Ми чуємо, що їм дуже важко. Ті, хто можуть, шукають для себе можливості виїхати, та є ті, хто терпить і чекає, коли їх звільнить Україна. Відомо, що щодо мусульман на тимчасово окупованих територіях, як і до інших громадян, росіяни вчиняють злочини, б’ють, тримають у полоні, погрожують смертю”, – розповів шейх Мурат Сулейманов.
За його словами, при Духовному управлінні мусульман “Умма” із 2015 року діє всеукраїнське капеланство мусульман. “Наші капелани беруть активну участь у подіях, що відбуваються на фронті, там, де багато мусульман. Адже духовна підтримка завжди необхідна для воїнів”, – акцентував він.
Також, додав муфтій, релігійна громада підтримує зв’язок із мусульманами Криму: “У Криму всі розуміють, що 90% кримських татар проти цієї війни. Арешти відбуваються, щоб налякати кримськотатарський народ, щоб вони змінили свою позицію”.
Як повідомлялося, муфтій Криму та голова Духовного управління мусульман Криму Айдер Рустемов заявляв, що мусульмани продовжуватимуть боротися до перемоги України.
Із духовного лідера у військові: чому муфтій мусульман України Саід Ісмагілов пішов на фронт?
Спершу, у 2014-му, російські загарбники прийшли до його дому в Донецьку, а у 2022 році – в Бучі.
Саід Ісмагілов 13 років був муфтієм Духовного управління мусульман України «Умма», духовним і богословським лідером. Після початку повномасштабної агресії Росії проти України він склав свої повноваження, щоб піти спочатку у тероборону, а потім і на фронт.
Нині Саід Ісмагілов служить у ЗСУ, він водій-стрілець. парамедик, займається евакуацією поранених з передової. В інтерв’ю Радіо Свобода Ісмагілов пояснив чому зробив такий крок. Розповів про те, як у Москві його однокурсників, майбутніх релігійних діячів, вербували російські спецслужби, зокрема ФСБ. Про те як війна прийшла у Донецьк? І про те, що
встиг пережити за минулі пів року у Лисичанську та інших гарячих точках? На думку Саіда, навіть його ім’я грає свою роль у його житті.
Розмову колишній муфтій «Умма» починає словами, що Україна – це «багатоетнічна, багатонаціональна, мультирелігійна спільнота», і, за його підрахунками, у ній живе близько мільйона мусульман.
– Поясніть, будь ласка, нашим позарелігійним глядачам чи читачам – хто такий муфтій?
– Муфтія можна порівняти із митрополитом у християнстів, наприклад. Тобто це керівник. У християнстві би казали окремої церкви незалежної, у нашому мусульманському випадку – незалежного духовного управління.
Уродженець Донецька, Ісмагілов неодноразово бував у Росії, навчався там. Йому навіть пропонували залишитися працювати у Москві. Проте, на день вручення дипломів він уже придбав квиток додому – в Україну. Про це розповідає з посмішкою.
– Я народився у Донецьку, і всі ці кримінальні події, які відбувалися на зорі незалежності у Донецьку, я все це бачив: перестрілки, вбивства, як люди живуть «блатним життям».
Я якось підсвідомо вважав, що люди не мають так жити. Не мають принижувати і стверджуватися за рахунок інших. Мені все це не подобалося. Я хотів займатися релігійною діяльністю.
У мене не було на той момент закордонного паспорта, не було фінансових можливостей, і я вирішив поїхати до Москви, і там навчатися в Ісламському університеті (Московський ісламський університет – ред.)
Деякі студенти росіяни, з якими я навчався, вони вже будучи студентами були завербовані, і вони цим хизувалися.
Бачили російських релігійних діячів, що живуть за Кораном? Я не бачив.
І на самому початку окупації Криму, делегації російських муфтіїв відправляли до Сімферополя, щоб вони приїжджали і переконували місцевих мусульман, аби вони не чинили опір, аби вони підкорилися. Обіцяли їм певні преференції, подарунки.
Скажу свою думку – весь цей сепаратизм у Донецьку почав розкачуватися місцевими елітами з Партії Регіонів, місцевими олігархами – це було тупо торгівля з Київською владою за те, щоб через тиск оцих сепаратистських елементів для місцевих князьків залишили право от таке, знаєте: «Ви там місцеві феодали, вирішуйте все, що завгодно!».
Але Росія вдало скористалась. І ці агенти ФСБ і російські диверсанти, які були закинуті, вони ще туди були закинуті – ще до початку Революції Гідності.
– А яким був Ваш останній день у Донецьку?
– На той час я вже не жив у своєму будинку, в якому я є прописаний, а переховувався за іншою адресою. І от у вересні (2014-го року – ред.), в один із днів, приїхали дві автівки із цими озброєними «днрівцями».
Про те, що проросійські бойовики на нього «полююють», Саіда Ісмагілова попередив пастор протестантської церкви із Донецька Олександр Хомченко, який був у полоні в окупантів, пережив тортури, і пізніше помер у 59 років внаслідок завданої катуваннями шкоди здоров’ю.
Помер пастор-протестант Олександр Хомченко, якого катували на території «ДНР»
Тоді муфтій Ісмагілов вирішив переодягнутися у звичайний одяг і вирушити до Маріуполя, на той момент, підконтрольного ЗСУ.
– На «днрівському» блокпосту мене витягнули, роздягли. Запитали, чи знаю я Ісмагілова Саіда. По паспорту я Ісмагілов Сергій. Я сказав – ну, може, це якийсь однофамілець?
Я на той момент працював в Державному інституті інформатики і штучного інтелекту, в мене було пластикове посвідчення викладача, я показав їм це посвідчення. А за їхніми даними я був « Саід – релігійний діяч». Таким чином і виїхав.
Колишній муфтій Духовного управління мусульман України «Умма» Саід Ісмагілов (праворуч) під час молитви в перший день Курбан-байрам разом із воїнами-мусульманами, які воюють за Україну у війні з Росією. Мечеть у Костянтинівці, що на Донеччині, 9 липня 2022 року
– Незадовго після тих подій Ви вирішили поїхати на фронт як військовий капелан. При цьому, могли когось відправити із колег, з огляду на посаду муфтія, але поїхали особисто. Чому?
– До мене звернулися православні капелани, вони сказали, мовляв, ми зустрічаємо у війську мусульман, до них ніхто не приїжджає. Тоді я просто сам зібрався, домовився з командиром однієї із частин, що я приїду.
Доїхав до Краматорська, там мене голова краматорської громади зустрів, ми сіли з ним в автівку і поїхали на передову.
Доводилося і ховати, і навіть одружувати в тій же Авдіївці, і п’ятничну молитву доводилося проводити в бліндажі.
– У вас було передчуття, що буде широкомасштабне вторгнення?
– У нас був запланований з’їзд духовного управління на березень 2022 року. І я попередив, що я не подаватиму свою кандидату на муфтія. Я вже 13 років ним був, і 20 років виконував релігійне служіння. Потрібно, щоб більш молоді імами (голови мусульманських громад – ред.) з новими ідеями, розвивали мусульманські громади.
Я точно знав, що буде війна. Від своїх одновірців у складі збройних сил Росії – вони казали – ми вас попереджаємо.
З грудня я почав тренуватися у батальйоні територіальної оборони. Це був бучансько-ірпінський об’єднаний батальйон територіальної оборони.
Я розумів, що зараз капеланство або релігійна діяльність не наскільки потрібна. Я розумів, що в мене вже є підготовка, і я можу з іншими бійцями зустрічати ворога.
Наразі я є водій-стрілець, і я почав з самого початку війни співпрацювати з парамедиками з «ASAP HOTTABYCH». Це такий добровольчий загін військових парамедиків, який з’явився ще у 2014 році.
– Що сталося з Вашим домом у Бучі вже під час окупації міста?
– Він був пограбований. У нашому житловому комплексі, де я мешкав до війни розташувалися окупанти, вони поставили там свою військову техніку.
Мою форму військову, медалі навіщось вкрали, вкрали ножі, берці, фотоапарат, намет туристичний, парфумерію, косметику, дитячий планшет, годинник.
Саід Ісмагілов каже, що у перші місяці після вторгнення російських військ, він на Київщині під час евакуації і виносив людей, і вивозив. І тварин теж.
А вже 5 квітня разом із командою парамедиків прибув до Лисичанська.
Колишній муфтій Духовного управління мусульман України «Умма» Саід Ісмагілов працює з бригадою парамедиків на Донбасі. Костянтинівка, 9 липня 2022 року
– Мене поставили на перше плече евакуації, тобто від безпосереднього поля болю до стоп пункту. Це найнебезпечніша ділянка, оскільки вона прострілювана, там відбуваються бої.
Доводилося, наприклад, вивозити дітей, яких обстріляли у Лисичанську на пункті роздачі гуманітарки.
Один підліток, був настільки контужений , що у нього постійно була блювота, в іншого маленького взагалі хлопчика було поранення в обличчя, уламкове. Все обличчя було замотане, він навіть не міг розмовляти.
Моє завдання було їх забрати з Лисичанська і швидко довести до лікарні в Краматорську. Вся автівка була у крові, але я їх довіз, довіз цих цивільних.
Але ми більше працювали з нашими військовими. Найбільш стресова отака ситуація – коли ми вивозили поранених з Тошківки.
Нам підвезли хлопця молодого, 25 років, в нього було важке поранення в ногу, і уламок пробив не лише стегно, але й пошкодив статеві органи. Йому було дуже боляче, він дуже сильно кричав. Ми лише від’їжджаємо і лопається заднє праве колесо. І ми стали посеред поля.
– Тобто ви – мішень?
– Так. І просто на ободі від колеса довелося виїжджати звідти.
Знаєте, от моє мусульманське ім’я Саід, справжнє, яке мені дали при народженні, перекладається як «щасливий» арабською мовою.
Я вважаю, що я справді щасливий: в нашій автівці жодний поранений не помер.
Саід Ісмагілов, колишній муфтій Духовного управління мусульман України «Умма», військовослужбовець ЗСУ, парамедик і журналіст Радіо Свобода Тарас Левченко. Під час запису інтерв’ю. Серпень 2022 року
– Скільки часу Ви готові бути на фронті?
– До перемоги.
– А якщо війна затягнеться на роки?
– Ну, а що нам робити? Ця війна вже має онтологічний характер. Росіяни просто бажають нас знищити. Ми маємо боротися до кінця.
Бо коли починалися війна на Донбасі, ми просто не змогли добити ворога, війна перейшла в заморожену фазу, потім Росія назбирала військо, назбирала техніку – і що ми побачили в 2022 році? Новий наступ, вже глобальний.
– Часом хочеться знайти пораду, настанову чи аналогію на дійсність серед релігійних книг. Незалежно від конфесії. Наприклад, у Книзі Екклезіястовій зі Старого Завіту Біблії чи Дхаммападі, тобто буддизмі. З Корану у Вас якійсь аналогії виникають про те, що відбувається між Росією і Україною зараз?
– Для більш детального розуміння паралелей і аналогій краще звернутися до життєпису пророка Мухаммеда.
І ось те, з чим він зіштовхувався, за що він вимушений був боротися, як він вимушений був захищатися, отут є дуже чіткі аналогії.
Пророк Мухаммед казав: життя, гідність і майно мусульманина є недоторканними. Тому, хто посягає на твою країну, на життя твоїх дітей, твоєї родини, ти не просто можеш, ти зобов’язаний давати відсіч. Ти маєш захищатися.
Хто зараз муфтій
Підтримайте Заборону в цей складний час, щоб ми могли продовжувати інформувати вас і записувати важливі історії.
Саїд Ісмагілов був муфтієм Духовного управління мусульман України і одним з найважливіших мусульманських лідерів країни понад 13 років. Багато хто знає його як рецензента перекладу Корану українською. Після того, як Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну 24 лютого, Саїд вступив в тероборону Бучі, де він мешкав, а в червні остаточно склав повноваження муфтія. Тепер він — водій-снайпер у складі медичного підрозділу ASAP Хоттабич, який займається евакуацією поранених на передовій.
Головна редакторка Заборони Катерина Сергацкова зустрілася з колишнім муфтієм неподалік від лінії фронту у Костянтинівці Донецької області і поговорила про те, що він бачив на передовій, як допомагає пораненим і чому вирішив стати військовим.
Відеорепортажі Заборони виходять на нашому ютуб-каналі, а також у мережі European Broadcasting Union, що об’єднує 112 суспільних мовників в 55 країнах.
Багато років ви були муфтієм Умми мусульман України. Зараз ви пішли з посади. Тепер ви водій-стрілець на Донбасі. Як відбулася ця зміна?
Життя українців поділилися на до 24 лютого і після. Попри те, що війна триває більш ніж вісім років — особливо тут, на Донбасі, — люди бачать і знають цю війну. Але для більшості українців проблема полягала в тому, що війна була десь далеко. Війна — це для професійних військових, а їх не стосується. Коли російські ракети полетіли і на Одесу, і на Львів, і на Київ, життя українців абсолютно змінилося. Навіть попри те, що ворога відкинуто від Києва, війна нікуди не поділася.
Я сам з Донецька, був змушений виїжджати [під час окупації Донбасу], приїхав до Бучі, придбав собі дім там. 25 лютого туди зайшла російська бронетанкова колона. Знаєте, коли в житті людини в дуже короткий проміжок часу [трапляється так], що двічі до твого дому приходять одні й ті самі окупанти, — таке можуть зрозуміти тільки переселенці з Донецька. Довелося виїжджати в тому числі і з Бучі. Але на той момент я вже чітко знав, що не буду втікачем — я буду захищати свою батьківщину. Ще в грудні вступив до батальйону територіальної оборони, [де ми] тренувалися.
Ви сказали, що евакуювалися з Бучі. Це було в березні чи на початку вторгнення?
Коли вранці 24 лютого я прокинувся від вибухів, то в першу чергу поїхав на найближчу заправку, залив автівку і каністри пальним, евакуював родину, а потім повернувся до батальйону, щоб виконувати накази. З того ранку я продовжую це робити. Я точно знав, що залишу посаду муфтія, бо строк моїх повноважень сплив 25 січня. У нас була домовленість, що в березні ми проведемо з’їзд духовного управління [мусульман], і я мав намір не висувати свою кандидатуру на посаду.
Зараз ви споряджені як солдат. Хіба можна заходити в мечеть зі зброєю?
Взагалі-то можна. Річ у тім, що за часів пророка Мухамеда, мир йому, було дозволено проходити в мечеть з мечами та списами. Але, що головніше, треба було поводитись зі зброєю так, щоб не завдати шкоди іншій людині, що прийшла до мечеті.
Для мене такий різкий перехід від цивільного, релігійного життя до військового — це дуже цікаво. Я жодного разу не бачив ворога в приціл, але я готовий його побачити.
Чи не сумуєте ви за вашим життям до 24 лютого?
Ні, не сумую. Я бачу дуже мало відмінностей між тим, що робив раніше, і тим, що роблю зараз. В мечеті я намагався рятувати проповідями, молитвами, тим, що спілкувався з вірянами. [Допомагав] врятувати духовний стан людини. Зараз це ще важливіше: я рятую — намагаюсь допомогти пораненому, нашому воїну, захиснику, — не просто духовно, а ще й фізично.
Я водій-стрілець в екіпажі медиків. Моє завдання — швидко довезти пораненого і парамедика та вжити всіх заходів безпеки, щоб вони не постраждали. Ціль — довезти пораненого живим до операційного столу в шпиталі, передати його в руки хірургів живим від окопу, де нам його віддали. За цей шлях ми маємо надати йому домедичну допомогу. Це порятунок і тіла, і душі людини. Якщо людина притомна, ти з нею розмовляєш, намагаєшся підтримати, сказати, що все буде добре, ти вже з нами, ми тебе не залишимо, врятуємо. Людина хоче це чути. Вона отримує якусь впевненість, спокій.
Евакуація складається з двох частин. Перша — це забрати з поля бою і довезти до стабпункту, а друга — після хірургічного столу довезти до місця, де вже є гарний шпиталь, гарні лікарі, і [де можна] більш безпечно надавати допомогу. Я працюю на першому відрізку.
[Одного раз під час евакуації] у нас луснуло колесо. Останні кілометри довелося везти важкопораненого бійця фактично без колеса. Ми їхали на ободі. Гума розлетілася на шмати. Я не можу нічого зробити: не можу посеред поля зупинитися, не можу поставити запаску, — мені потрібно його довезти. Нехай це буде 50 кілометрів на годину, але це [значить] не стояти на місці. Іншого виходу немає. Ніхто не приїде на допомогу — тобі потрібно не втратити пораненого. Що довше ти його везтимеш, то більший ризик, що його стан погіршиться або він взагалі помре. Ми довезли людину до шпиталю, вона вижила, але це був такий стрес.
Люди, які дають добро на вбивство цілої країни і народу — що їм уготовано?
У священному Корані Всевишній Аллах каже, що той, хто вбив одну невинну людину, немовби вбив всіх людей, що живуть на Землі. Мається на увазі те, що перед Богом гріх вбивства однієї невинної людини настільки великий, ніби вбито всіх людей. Бо кожна людина — це світ. Бо ж від цієї людини підуть наступні генерації. Може, саме ця людина або її нащадки щось винайдуть, наприклад, якісь ліки, — зроблять щось, що допоможе усьому людству. Ми не знаємо майбутнього. Знищуючи людину, ти фактично припиняєш розвиток і людства, і, можливо, гуманності, культури, мистецтва, науки.
Всевишній буде карати людей — не тільки тих, що натискали на гачок або на кнопку, коли випускали ракету. А й тих, що закликали і благословляли — релігійний діячів, які продовжують закликати [йти] на цю війну. До речі, ніхто з них не покаявся, ніхто не сказав, що був неправий. Думаю, вони і не скажуть. Вони до кінця будуть вірити, що виконують якусь місію. Я не вірю в те, що вони не розуміють, що роблять.
Ми маємо чітко усвідомлювати, що вони нас всіх знищать, якщо ми програємо у цій війні. Ця війна набула онтологічного характеру. Або вони знищують українців та українськість, — культуру, мову, наше прагнення бути окремою нацією, — або ми захищаємось від них. І якщо ми не зможемо перемогти у цій війні, то за декілька років Росія назбирає армію і знову на нас нападе.
У Бучі і під Києвом були дагестанські і чеченські солдати — мусульмани. Чи ви вже не вважаєте людей, які прийшли сюди вбивати, мусульманами?
Ми не маємо права виносити рішення про те, віряни вони чи ні. Вирішує Господь. Я залишаю все це на суд божий. Але якщо вони прийшли як загарбники, це не означає, що ми не маємо від них захищатися. До пророка Мухамеда прийшов чоловік і спитав: «Що мені робити, якщо хтось хоче забрати в мене те, що належить мені?» Пророк відповів: «Не віддавай те, що належить тобі». Чоловік сказав: «А якщо він прийде зі зброєю і буде намагатися силою відібрати?» Пророк відповів: «Тоді ти бери зброю і захищайся». — «А якщо він вб’є мене?» — «То ти потрапиш до раю». — «А якщо я його вб’ю?» — «То він потрапить до пекла».
В перші дні війни я написав звернення до мусульман Росії. Я сказав: не робіть [цього], згадайте священний Коран, пророка Мухамеда, мир йому, і відмовтеся від цієї війни. Ця війна не дасть вам нічого.
Вони нічого не відповіли?
Була відповідь муфтія Чечні. Він сказав, що я самозванець, що він мене не визнає, і все, що я кажу, — це маячня, яку не варто слухати. Тобто мене почули.
На цій війні Росія використовує народи Північного Кавказу як гарматне м’ясо. Найбільша кількість загиблих — з Дагестану. Дагестан — це регіон з тисячорічною мусульманською традицією. Найбільша кількість загиблих і поранених саме з Північного Кавказу. Тобто Росія не відправляє москвичів, петербуржців, — вона збирає дагестанців, бурятів, тувинців, інші національні меншини, щоб використовувати їх для своїх загарбницьких планів.
Посланець Аллаха сказав: «Якщо вони загинуть, вони потраплять до пекла. Немає їм виправдання, вони прийшли як вбивці!»
Мабуть, вони цього не знали…
Може, і знали. Але їхні муфтії казали їм інше. Духовні лідери вже три місяці кажуть їм, що потрібно іти воювати проти України. Що це нібито джихад, блага справа, — і все це абсолютна брехня.
Колись вважалося, що найжорстокіша терористична організація у світі — це «Ісламська держава». Зараз багато говорять, що Російська Федерація набагато гірша. Що ви про це думаєте?
Всі ці жахи навколо так званої «Ісламської держави» були скоріш медійними. Вони дійсно робили на камери певні злочини, але в них не було ракет, бомбардувальників, важкої артилерії, якою вони могли б знищувати цілі міста. А у Росії — є. Вона запросто може скинути ракету на дитячий будинок, розбомбити людей, що переховуються у театрі, може ґвалтувати і потім вбивати жінок, обстрілювати і знищувати міста. У «Ісламської держави» і близько не було таких можливостей. Вони і близько не могли робити таких злочинів. Ті злочини, що робить зараз Росія, перевершили все — навіть гітлерівську Німеччину.
Кадиров — один з найголовніших ворогів України. Як ви до нього ставитесь?
Кадиров — це російський проєкт. Його зробили медійною постаттю, в нього вкладались ресурси, його піарили як політичного лідера мусульман Росії. Кадирівців, що знімають TikTok-ролики, в мусульманському світі називають TikTok-воїнами, оскільки вони воюють не в справжніх боях, а в постановчих. Там, де немає нічого страшного, немає небезпеки…
Вони атакують то кущі, то порожні будинки. Найбільше мене веселять оператори, які біжать попереду [росгвардійців], ніби вони безсмертні. Той, хто був у справжньому бою, розуміє, що це таке низькосортне кіно, навіть не Боллівуд. Весь контент робиться для арабо-мусульманського світу — Росія має для нього потужну пропаганду. РФ показує, що нібито саме тут справжні мусульмани підкреслюють свою мусульманськість, кричать «Аллаху Акбар», моляться. Кадиров показово молився на заправці і казав, що він в Маріуполі [хоча насправді у місті не був]. Що цікаво, піпл хаває.
Росія має потужний вплив на арабо-мусульманський світ, в них є канал Russia Today, який транслюється майже в усіх мусульманських країнах. Від України немає ніякої об’єктивної інформації [яка б транслювалася на мусульманську аудиторію за кордоном], ми не працювали над питанням підтримки з боку східних країн. А Росія туди вкладалася.
Якби ви зустріли Кадирова, що б ви йому сказали?
Я не хочу з ним розмовляти, мені немає що йому сказати. Знаєте, якби я зустрів людей, які можуть нам допомогти і є нашими союзниками, в мене є що в них попросити, розповісти, яка допомога потрібна, може, сказати якісь слова правди. Але я не бачу жодного сенсу розмовляти з людьми, які вже пробили дно аморальності. Що я йому скажу? Ви думаєте, вони не знають, що роблять? Не знають, скільки вони тут вбивають, ґвалтують? Як вони грабують, знищують нашу країну, крадуть наше борошно? Все вони добре знають. Я завжди кажу: нехай нас Всевишній Аллах розсудить.
Ви думаєте, він колись розсудить?
Звичайно. Я ж вірянин. Наступить судний день. За мусульманською есхатологією, в судний день настане абсолютно божественна справедливість, і кожна людина буде нести відповідальність не тільки перед Богом, а й перед скривдженими людьми. І навіть якщо в цьому житті хтось когось вбив, скривдив або завдав якоїсь шкоди, в судний день Господь накаже, щоб кривдник відшкодував тій людині, яка була скривджена.