Гражданское право

Оскільки договір є спільним юридичним актом двох чи більше осіб, погодження ними умов договору проходить принаймні дві стадії: 1) пропозиція однієї сторони укласти договір, або оферта; 2) прийняття пропозиції другою стороною, або акцепт. Відповідно сторона, яка зробила пропозицію, називається оферентом, а сторона, яка прийняла її, — акцептантом.

Загальний порядок укладення цивільно-правових договорів визначено в статтях 153—159 ЦК України. Порядок укладення господарських договорів між юридичними особами і врегулювання між ними переддого вірних спорів відображено в статті 10 Арбітражного процесуального кодексу. Існують певні особливості укладення біржових угод (договорів), проведення торгів на аукціонах, у порядку конкурсу тощо.

Для того щоб вступити в договірні відносини, один з учасників повинен бути ініціатором, тобто виступити з пропозицією укласти договір (офертою). Проте чи кожна ініціатива (пропозиція) може вважатися офертою і породжувати певні юридичні наслідки для особи, що її виявила? Чинний Цивільний кодекс України не містить ознак оферти, хоч вони можуть бути виведені із загальних положень цивільного законодавства шляхом доктринального тлумачення.

Офертою визнається пропозиція укласти договір, яка адресована одній чи кільком особам, містить вказівку на істотні умови договору і виражає намір особи, яка зробила пропозицію, вважати себе зв’язаною договором у разі її прийняття. Отже, оферта характеризується такими рисами. По-перше, вона адресується конкретно одній чи кільком особам. Якщо пропозиція розрахована на невизначене коло осіб (наприклад, у рекламах), то вона розглядається як запрошення до оферти, якщо інше прямо не зазначено в цій пропозиції. По-друге, оферта повинна містити вказівку на істотні умови майбутнього договору, тобто ті, що визнані такими за законом або необхідні для договорів даного

виду, або в погодженні яких зацікавлений оферент. По-третє, пропозиція виражає твердий намір оферента вважати себе зв’язаним договором і запропонованими умовами в разі їх прийняття (акцепту) другою стороною.

Оферта може бути зроблена із зазначенням або без зазначення строку для відповіді. Пропозицію укласти договір можна змінити або взагалі відкликати (скасувати), але не пізніше як до моменту або в момент одержання її адресатом. У такому разі раніше зроблена оферта втрачає свою значимість і, отже, не зв’язує оферента. Оферта, одержана адресатом, не може бути відкликана протягом строку для її акцепту, якщо інше не застережено в самій оферті або не випливає із суті пропозиції чи з обставин, за яких її зроблено.

Відповідь особи, якій адресована оферта, про прийняття нею пропозиції визнається акцептом. Акцепт повинен бути повним і безумовним. Це означає, що акцептант повністю погоджується із запропонованими умовами договору і повідомляє про це оферента. Якщо пропозицію укласти договір зроблено із зазначенням строку для відповіді, то договір вважається укладеним за умови, що сторона, яка зробила пропозицію, одержала від іншої сторони відповідь про прийняття пропозиції протягом цього строку (ст.155 ЦК України).

У пропозиції укласти договір строк для відповіді може й не зазначатись.

В цьому разі укладення договору залежить від того, в якій формі зроблено пропозицію — в усній чи письмовій. Коли оферту зроблено усно, без зазначення строку для відповіді, договір вважається укладеним, якщо друга сторона негайно заявила оференту про прийняття нею пропозиції. Якщо таку пропозицію зроблено в письмовій формі, договір вважається укладеним, якщо відповідь про прийняття пропозиції одержана протягом нормально необхідного для цього часу (ст.156 ЦК України). При цьому враховуються встановлені терміни для проходження кореспонденції певного виду в обидва кінці.

Іноді замість відповіді про прийняття пропозиції укласти договір контрагент в установлений для акцепту строк вчиняє дії по виконанню зазначених в оферті умов договору: відвантажує товари, надає послуги, сплачує відповідні суми тощо. Такі дії слід вважати акцептом, якщо інше не передбачено законодавчими актами або не зазначено в оферті. Вчинення таких конклюдент-них дій означає і згоду на укладення договору, і одночасно його виконання. Як і оферта, акцепт може бути відкликаний і втратити чинність, якщо повідомлення про його скасування одержане оферентом до моменту або в момент одержання самого ак-

цепту. В разі відкликання акцепту або неодержання відповіді від акцептанта протягом встановленого для цього часу оферент вважається вільним від тих обов’язків, що пов’язані з раніше зробленою ним пропозицією.

Проте як бути з відповіддю на пропозицію, яка була відправлена своєчасно, але з вини органів зв’язку або з інших причин надійшла до оферента із запізненням? Адже закінчення строку для відповіді та її відсутність могли бути розцінені оферентом як відмова від пропозиції, і буває, що оферент вже уклав договір з іншою особою. З іншого боку, акцептант, упевнений в тому, що своєчасно відправлена відповідь вже одержана оферентом, міг розпочати виконання договору і зробити певні витрати. Відповідно до статті 157 ЦК України, якщо з одержаної із запізненням відповіді про згоду укласти договір видно, що відповідь була надіслана своєчасно, вона визнається такою, що запізнилася, лише в тому разі, якщо оферент негайно повідомить другій стороні про одержання відповіді з запізненням. У цьому разі запіз-ніла відповідь вважається новою пропозицією. Якщо такого повідомлення оферент не зробить, то він або повинен виконати укладений договір, або відшкодувати збитки, яких зазнав акцептант у зв’язку з невиконанням договору. Оферент може підтвердити чинність раніше зробленої пропозиції і в тому разі, якщо відповідь на неї запізнилась.

Як відзначалося, акцепт повинен бути повним і безумовним, тільки тоді він свідчить про згоду сторін щодо істотних умов договору. Проте часто, погоджуючись у принципі укласти договір, друга сторона висуває свої умови або пропонує укласти інший за характером договір. Згода, яка супроводжується застереженнями та контрпропозиціями, не може вважатися акцептом. Тому згідно з частиною першою статті 158 ЦК України відповідь про згоду укласти договір на інших, ніж було запропоновано, умовах визнається відмовою від пропозиції і водночас новою пропозицією. Сторони в цьому разі міняються місцями:

акцептант стає оферентом, а оферент — акцептантом, бо на нову пропозицію потрібна згода колишнього оферента. Переговори чи обмін листами між сторонами можуть тривати довго і або завершитись досягненням згоди щодо умов договору, або не привести до бажаного результату.

Важливим є встановлення моменту, з якого договір вважається укладеним. Визначити цей момент можна на основі аналізу статей 155 і 156 ЦК України, з якого випливає, що договір вважається укладеним у момент одержання акцепту особою, яка направила оферту. Якщо для укладення договору, крім згоди

сторін, потрібна передача майна або вчинення іншої ди (реальний договір), то він вважається укладеним з моменту передачі відповідного майна або вчинення певної дії.

Договір укладають у певній формі: усній, письмовій чи шляхом вчинення конклюдентних дій (ст.42 ЦК України). Якщо сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому обумовленої форми, хоч би за законом для даного виду договорів ця форма і не потребувалась. Якщо згідно з законом або угодою сторін договір повинен бути укладений у письмовій формі, він може бути укладений як шляхом складення одного документа, так і шляхом обміну листами, телеграмами, телефонограмами тощо, підписаними стороною, яка їх надіслала. В передбачених законом випадках договір може бути укладений шляхом прийняття до виконання замовлення (ст.154 ЦК України). Нині значно розширилися технічні можливості вираження волі сторін на укладення договору, зокрема за допомогою факсимільного, електронного чи іншого зв’язку. Використовуються й інші засоби оформлення договірних відносин, які дають змогу достовірно встановити, що документ виходить від сторони по договору.

Певними відмінностями від зазначеного загального порядку характеризується укладення господарських договорів між юридичними особами. Чинне цивільне законодавство виходить з вимоги письмового оформлення угод (договорів), що укладаються між організаціями (частина перша ст.44 ЦК України). Ініціативу в укладенні договору може виявити будь-яка сторона. При цьому складаються проект договору або лист (телеграма, телефонограма тощо), які виконують роль пропозиції укласти договір (оферти). Найчастіше це здійснюють постачальник, підрядчик та інші особи, які в широкому розумінні є послугона-давачами.

У деяких видах господарських відносин складанню проекту договору передують так звані переддоговірні контакти, коли, наприклад, замовник передає підрядчику необхідну проектно-кошторисну та іншу документацію для здійснення капітального будівництва, а проектувальнику — вихідні дані для проектування тощо.

Одержавши проект договору у двох примірниках, друга сторона розглядає його і в разі згоди із запропонованими умовами договору підписує його та надсилає один примірник оференту. Договір вважається укладеним. За наявності заперечень щодо умов договору підприємство чи організація, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робить

застереження в договорі, та в 20-денний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором. У цьому разі укладення договору проходить ще одну стадію — стадію переддоговірного спору.

Сторона, яка одержала протокол розбіжностей, зобов’язана протягом 20 днів розглянути його, вжити заходів щодо врегулювання розбіжностей з другою стороною. На цій стадії укладення господарського договору дуже плідною є особиста участь керівників організацій або їхніх відповідальних представників у розгляді та погодженні спірних питань договору. Погоджені пункти включаються в текст договору, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передаються в цей самий 20-денний строк на вирішення арбітражного суду, якщо це спеціально передбачено законом або погодженням сторін (ст.Ю Арбітражного процесуального кодексу та ст.159 ЦК України).

Певні правила діють при укладенні біржових угод (договорів). Біржові операції (угоди) дозволяється здійснювати тільки членам біржі або брокерам. Біржові брокери — це фізичні особи, зареєстровані на біржі відповідно до її статуту. Обов’язки брокерів полягають у виконанні доручень членів біржі, яких вони представляють, на здійснення біржових операцій шляхом підшукування контрактів і в поданні здійснюваних ними операцій для реєстрації на біржі (ст.16 Закону «Про товарну біржу»).

За певну кількість днів до початку торгів, визначених у правилах біржової торгівлі, клієнт (продавець або покупець) повинен дати брокерові замовлення.

Брокер має право перевірити інформацію, зазначену в замовленні, фінансовий стан клієнта, кількість і якість товару. За наявності згоди представляти клієнта на біржових торгах брокер повинен одержати від нього належно оформлене доручення. Клієнт, у свою чергу, повинен перерахувати на рахунок брокера гарантійний внесок (маржу), що становить певний відсоток від вартості товарів за повною купівельною (продажною) ціною. Розмір відсотків визначається угодою сторін. Продавець товару повинен зазначити у замовленні мінімальну продажну ціну, а покупець — бажану і максимальну ціну. Після цього брокер складає картку замовлення, одна копія якої залишається у брокера, а друга передається маклерові, що веде торги. Реєстрація укладених угод здійснюється відповідною службою біржі як під час торгів, так і в певний строк після їх завершення, зазначений у правилах торгівлі на даній біржі.

Укладення договорів на аукціоні, зокрема продаж об’єктів малої приватизації, здійснюється відповідно до Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу прива-

тизацію)» (1992 р.). Продаж на аукціоні полягає у прямій передачі права власності на об’єкт покупцеві, який запропонував у ході торгів найвищу ціну. Аукціон проводиться відповідним органом приватизації або уповноваженою ним юридичною особою при наявності не менш як трьох покупців, які повинні зареєструвати себе як учасники аукціону. Перед початком торгів ведучий (ліцітатор) описує об’єкт приватизації та умови його продажу. Початком торгів вважається момент оголошення початкової ціни об’єкта. Якщо протягом трьох хвилин після оголошення не буде запропоновано більш високу ціну, ліцітатор одночасно з ударом молотка робить оголошення про придбання об’єкта тією особою, яка запропонувала найвищу ціну. Результати продажу майна на аукціоні оформляються договором купівлі-продажу, який укладається між покупцем і уповноваженим представником відповідного органу приватизації. Цей договір підлягає нотаріальному посвідченню і реєстрації місцевою Радою народних депутатів.

Продаж об’єктів малої приватизації за конкурсом полягає у передачі права власності покупцеві, який запропонував найкращі умови подальшої експлуатації об’єкта або за рівних умов — найвищу ціну. Відбір покупців здійснює конкурсна комісія, яка створюється органом приватизації. Конкурсна комісія визначає умови і термін проведення конкурсу. Покупець подає до конкурсної комісії свій план приватизації об’єкта. Конкурс здійснюється у два етапи. На першому етапі оголошується попередній переможець. Інформація про його пропозиції доводиться до всіх учасників конкурсу. Якщо протягом п’яти робочих днів від них не надійдуть додаткові пропозиції, то попередній переможець оголошується покупцем. За наявності інших пропозицій проводиться додаткове засідання, на якому конкурсна комісія розглядає ці пропозиції і визначає остаточного переможця. Працівники підприємства, які створили товариство покупців і беруть участь у конкурсі, за інших рівних умов мають пріоритетне право на його придбання. Результати конкурсу оформляються протоколом і затверджуються органом приватизації. З переможцем конкурсу укладається договір купівлі-продажу, який підлягає нотаріальному посвідченню і реєстрації місцевою Радою.

Після укладення договору може виникнути потреба у його зміні чи розірванні. З метою забезпечення стабільності майнового обороту і впевненості учасників у непорушності взятих зобов’язань, закон (ст.162 ЦК України) забороняє односторонню відмову від виконання зобов’язання або односторонню зміну умов договору, за винятком випадків, передбачених законодавчими актами.

Зміна договору означає, що зобов’язання сторін діють відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо. При розірванні договору зобов’язання сторін припиняється. Зміна і розірвання договору допускаються лише за угодою сторін, якщо інше не передбачено законодавчими актами або договором. Угода про зміну або розірвання договору вчиняється в тій самій формі, в якій був укладений договір, якщо із законодавчого акта, договору або звичаїв ділового обороту не випливає інше.

Окремі правила діють щодо зміни або розірвання господарських договорів між юридичними особами. Відповідно до статті 11 Арбітражного процесуального кодексу України підприємство чи організація, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, надсилає пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона, яка одержала таку пропозицію, повинна відповісти на неї не пізніше 20 днів після її одержання. Якщо учасники не досягли згоди щодо зміни чи розірвання договору, а також у разі неодержання відповіді в установлений строк з урахуванням поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення арбітражного суду.

Крім зміни або розірвання договору, допускається продовження (пролонгація) його дії на новий строк. Так, відповідно до частини другої статті 19 Закону «Про оренду майна державних підприємств та організацій» за відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну договору після закінчення його строку він вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Найчастіше продовження дії договору оформляється угодою сторін, вчиненою шляхом обміну листами, телеграмами або іншим способом.

Не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (частини перша та друга статті 640 ЦК України).

Згідно з частиною другою статті 642 ЦК України, якщо особа , яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним ( таким, що не відбувся ). Якщо одна зі сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами ЦК України (частина восьма статті 181 ГК України).

З огляду на вказані приписи не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону.

Зважаючи на встановлені обставини, а саме: погодження сторонами переліку та вартості робіт, часткове виконання узгоджених умов як з боку позивача (перерахування частини авансу), так і з боку відповідача ( виготовлення та доставка частини брусів), Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що договір підряду сторони уклали.

За змістом статей 15 та 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання.

Абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачав, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, який встановлений договором або законом. Такого способу захисту як визнання договору підряду укладеним цивільне законодавство не передбачало, а суд не мав відповідного повноваження.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина друга статті 5 Цивільного процесуального кодексу.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи і нтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Встановивши, що дії сторін свідчать про те, що договір підряду фактично був ними укладений, з метою ефективного захисту порушеного права відповідача суди мали вирішити питання щодо наслідків часткового виконання сторонами вказаного договору, а саме: задовольнити вимогу відповідача про стягнення з позивача 51 000 грн як різниці між перерахованим позивачем авансом і вартістю доставлених брусів та відмовити у задоволенні вимоги про визнання укладеним 3 серпня 2016 року договору підряду.

Іменем України

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача – ГудимиД.А.,

суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.

розглянула справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фуд Трейдінг Компані» (далі також – позивач) до ОСОБА_3 (далі також – відповідач) про стягнення безпідставно одержаних коштів і за зустрічним позовом відповідача до позивача про визнання договору укладеним та стягнення заборгованості за договором підряду

за касаційною скаргою позивача на рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 8 вересня 2017 року, ухваленого суддею Битківським Л. М., і ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 5 грудня 2017 року, постановлену колегією суддів у складі: ГорейкоМ.Д., БойчукаІ.В., ЯсеновенкоЛ.В.

Учасники справи:

– позивач (відповідач за зустрічним позовом): Товариство з обмеженою відповідальністю «Фуд Трейдінг Компані»,

– відповідач (позивач за зустрічним позовом): ОСОБА_3.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. 9 лютого 2017 року позивач звернувся до суду з позовом, вякому з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, просив стягнути з відповідача 104 699 грн, з яких 100 000 грн – безпідставно одержані кошти, 750 грн – три проценти річних і 3 949 грн – інфляційні втрати.

2. Позовна заява мотивована такими обставинами:

2.1. 3 серпня 2016 року та 17 серпня 2016 року позивач згідно з платіжними дорученнями перерахував на рахунок відповідача кошти у сумі 100 000 грн, які, за твердженнями позивача, перераховані помилково, оскільки будь-які договірні відносини між позивачем і відповідачем відсутні.

2.2. 16 грудня 2016 року позивач звернувся до відповідача з листом-вимогою повернути вказані кошти протягом п’яти банківських днів. Вказаний лист вручений відповідачу особисто 22 грудня 2016 року, однак добровільно він кошти не повернув.

2.3. Позивач вважав, що, окрім цієї суми, має право стягнути з відповідача три відсотки річних – 750 грн та інфляційні втрати – 3 949 грн.

2.4. Також вказував, що 26 грудня 2016 року проведена державна реєстрація припинення підприємницької діяльності відповідача як фізичної особи-підприємця.

3. 3 травня 2017 року відповідач звернувся до суду із зустрічним позовом і просив, зокрема, визнати укладеним 3 серпня 2016 року договір підряду між ним і позивачем та стягнути з останнього на свою користь 51 000 грн боргу за поставлені будівельні матеріали.

4. Зустрічний позов мотивований такими обставинами:

4.1. На початку лютого 2016 року до відповідача звернувся уповноважений представник позивача (СтецівІ. І.) та запропонував укласти договір підряду, за яким відповідач мав виготовити зі свого матеріалу та поставити дерев’яні бруси за адресою : АДРЕСА_1, для подальшого будівництва каркасу дерев’яної колиби. Відповідач узгодив із представником позивача креслення каркасу колиби, перелік робіт і ціну будівельних матеріалів.

4.2. За результатами домовленостей зі СтецівимІ.І. відповідач підписав зі свого боку примірник договору підряду та неодноразово надсилав його для підписання позивачу.

4.3. 3 серпня 2016 року та 17 серпня 2016 року позивач перерахував на рахунок відповідача кошти у розмірі 100 000 грн (по 50 000 грн) з призначенням платежів «оплата за будівельні матеріали». Відповідач вважав вказані кошти частиною авансу, з перерахуванням якого договір пов’язував початок виконання робіт. Вказував, що саме з 3 серпня 2016 року договір підряду є укладеним.

4.4. 29 листопада 2016 року відповідач відпустив позивачу дерев’яні бруси, які були доставлені та відвантажені 30 листопада 2016 року за узгодженою сторонами адресою. Представник позивача СтецівІ. І відмовився від підписання акта виконаних робіт, не заявивши про їх можливі недоліки.

4.5. Оскільки відповідач виконав обов’язки за договором, виготовив і поставив бруси, то просив стягнути з позивача на свою користь різницю у сумі 51 000 грн між перерахованими позивачем авансовими коштами та вартістю виготовлених і поставлених брусів.

Короткий зміст ухвали та рішення суду першої інстанції

5. 8 вересня 2017 року Богородчанський районний суд Івано-Франківської області постановив ухвалу, якою первісний позов залишив без розгляду, й ухвалив рішення, яким задовольнив зустрічний позов повністю: визнав укладеним ФОП ОСОБА_3 з позивачем договір підряду від 3 серпня 2016 року і стягнув з позивача на користь відповідача 51 000 грн недоплачених коштів за виконану роботу та поставлені будівельні матеріали.

6. Рішення мотивоване тим, що позивач, перерахувавши 3 серпня 2016 року ФОП ОСОБА_3 кошти як частину авансу за будівельні матеріали, підтвердив укладення з ним договору підряду. Оскільки представник позивача відмовився від підписання акта виконаних робіт, не заявивши про їх недоліки, позивач не був звільнений від обов’язку оплатити роботи.

7. Щодо суб’єктної юрисдикції, то суд першої інстанції вказав, що у разі припинення діяльності фізичної особи-підприємця її права й обов’язки за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою. Відтак, суд першої інстанції вирішив, що справа мала розглядатися за правилами цивільного судочинства.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

8. 5 грудня 2017 року Апеляційний суд Івано-Франківської області постановив ухвалу, якою рішення суду першої інстанції залишив без змін.

9. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про визнання укладеним з 3 серпня 2016 року договору підряду, оскільки сторони узгодили перелік робіт і вартість 1 куб. м. виготовленого брусу в кресленні, а позивач підтвердив укладення договору, перерахувавши частину авансу в розмірі 50 000 грн.

10. Стосовно суб’єктної юрисдикції апеляційний суд вказав, що правовідносини між позивачем і відповідачем пов’язані зі здійсненням останнім підприємницької діяльності, проте державну реєстрацію ФОП ОСОБА_3 припинено. А тому відповідно до роз’яснень, викладених в абзаці 3 пункту 14 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 березня 2013 року № 3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ», такий спір необхідно розглядати за правилами цивільного судочинства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

11. 23 грудня 2017 року позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів першої й апеляційної інстанцій та закрити провадження у справі.

12. Обґрунтовує скаргу неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції

13. 4 квітня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

14. Вказану ухвалу суд обґрунтував тим, що позивач оскаржує рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 8 вересня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 5 грудня 2017 року, зокрема, з підстав порушення правил суб’єктної юрисдикції.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

15. Позивач вказує, що про наявність проекту договору підряду йому стало відомо лише з матеріалів зустрічної позовної заяви. Обґрунтовує, що суди неправильно застосували статтю 640 Цивільного кодексу (далі – ЦК) України, оскільки позивач та відповідач не укладали договору підряду. Зазначає, що суди не встановили наявності всіх істотних умов договору підряду та їх відповідність чинному законодавству.

16. Мотивує, що зустрічний позов поданий щодо визнання укладеним договору підряду між позивачем і відповідачем як фізичною особою. Натомість, долучена до зустрічного позову копія цього договору стосується врегулювання правових відносин між позивачем і ФОП ОСОБА_3 як суб’єктом господарювання, якого на час подання зустрічного позову, розгляду справи у суді й ухвалення рішення у такому правовому статусі не існувало. Позивач вважає, що цей спір мав розглядатися за правилами господарського судочинства.

17. В обґрунтування касаційної скарги наводить правовий висновок Верховного Суду України, сформульований у постанові від 4 грудня 2013 року у справі № 6-125цс13. Згідно з цим висновком у разі припинення суб’єкта підприємницької діяльності-фізичної особи (виключення з відповідного реєстру) її зобов’язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки остання не перестає існувати. Фізична особа-підприємець відповідає за її зобов’язаннями, пов’язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном. А тому після припинення такої діяльності, на думку позивача, відповідач позбавив себе права звертатися до суду з будь-якою вимогою господарсько-правового характеру та мав лише обов’язки за невиконаними зобов’язаннями.

18. На переконання позивача, апеляційний суд неправильно витлумачив пункт 14 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 березня 2013 року № 3. Позивач стверджує, що у разі виникнення спору між господарським товариством і фізичною особою, яка є підприємцем, суд має з урахуванням змісту договору й інших документів з’ясувати, з використанням якого правового статусу при укладенні такого договору діяла фізична особа (як фізична особа чи як фізична особа-підприємець), а також врахувати, які саме правовідносини виникли між сторонами.

(2) Позиція відповідача

19. 3 лютого 2018 року відповідач подав відзив на касаційну скаргу. Вважає, що оскаржені судові рішення є законними, обґрунтованими, ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

20. Вказує, що суди правильно застосували норми матеріального права, визнавши укладеним договір підряду з 3 серпня 2016 року.

21. Стосовно правил суб’єктної юрисдикції зазначає, що відповідно до роз’яснень, викладених в абзаці 4 підпункту 4.7 пункту 4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», громадянин, який мав статус суб’єкта підприємницької діяльності, але на дату подання позову втратив такий статус, не може бути стороною в судовому процесі у господарському суді. На момент подання зустрічного позову відповідач припинив підприємницьку діяльність, а тому звернувся до суду за правилами цивільного судочинства.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

(1) Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій

(1.1) Щодо юрисдикції суду

22. Цивільний процесуальний кодекс (далі – ЦПК) України в редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, з цивільних відносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15).

23. ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, також встановлює, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, з цивільних правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19).

24. За змістом статті 30 ЦПК України в редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, сторонами у цивільному процесі (позивачем і відповідачем) можуть бути фізичні та юридичні особи, а також держава.

25. Господарський процесуальний кодекс (далі – ГПК) України в редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, встановлював юрисдикцію господарських судів у вирішенні, зокрема, спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів (пункт 1 частини першої статті 12).

26. Визначальною для розмежування юрисдикції за пунктом 1 частини першої статті 12 ГПК України у вказаній редакції була участь у відносинах, з приводу яких виник спір, суб’єкта господарської діяльності.

27. Згідно зі статтею 21 ГПК України у зазначеній редакції сторонами в судовому процесі (позивачами та відповідачами) могли бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу.

28. За змістом статті 1 ГПК України у вказаній редакції право звертатися до господарського суду мали підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, а також громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності.

29. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 80 ГПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, господарський суд припиняв провадження у справі, якщо припинено діяльність суб’єкта господарювання, який був однією зі сторін у справі.

30. Фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до відповідного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою (частина восьма статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань»).

31. Велика Палата Верховного Суду вважає, що фізична особа, яка мала статус суб’єкта підприємницької діяльності, але на дату подання позову втратила його, до 15 грудня 2017 року не могла бути стороною у господарському процесі, якщо для цього не було визначених ГПК України підстав. З часу державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи спори за її участю, зокрема пов’язані з підприємницькою діяльністю, що здійснювалася нею раніше, слід було розглядати за правилами цивільного судочинства, за винятком випадків, коли провадження у відповідних справах було відкрите у господарському суді до настання таких обставин. У разі припинення провадження у господарській справі на підставі пункту 6 частини першої статті 80 ГПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, спори за участю фізичної особи, яка припинила підприємницьку діяльність, мали розглядатися за правилами цивільного судочинства.

32. Вказані висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 14 березня 2018 року у справі № 593/793/14-ц.

33. Відповідач втратив статус підприємця 26 грудня 2016 року. Позивач звернувся до суду 9 лютого 2017 року, а зустрічна позовна заява подана відповідачем 3 травня 2017 року.

34. Відтак, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів першої й апеляційної інстанцій, що ця справа мала розглядатися за правилами цивільного судочинства.

35. ВеликаПалата Верховного Суду відхиляє доводи позивача щодо неврахування судами правової позиції, висловленої у постанові Верховного Суду України від 4 грудня 2013 року у справі № 6-125цс13.

36. Згідно з висновком Верховного Суду України у вказаній справі у разі припинення суб’єкта підприємницької діяльності-фізичної особи (виключення з відповідного реєстру) її зобов’язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки остання не перестає існувати; фізична особа-підприємець відповідає за її зобов’язаннями, пов’язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.

37. Зобов’язання виникають, зокрема, з договорів та інших юридичних фактів (стаття 11 ЦК України). Зобов’язанням є правовідношення (частина перша статті 509 ЦК України), а змістом правовідношення – права й обов’язки його сторін.

38. Відтак, у разі припинення підприємницької діяльності фізичною особою як її права, так і обов’язки за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як за фізичною особою.

39. Отже, доводи позивача про те, що після припинення підприємницької діяльності відповідач позбавив себе права звертися до суду з будь-якою вимогою господарсько-правового характеру та мав лише обов’язки за невиконаними зобов’язаннями, не відповідають наведеним вище приписам ЦК України та висновку Верховного Суду України, сформульованому у постанові від 4 грудня 2013 року у справі № 6-125цс13.

(1.2) Щодо визнання договору укладеним

40. Позивач вважає, що договір підряду з відповідачем не був укладений, оскільки позивач не підписав проект договору, а суди не встановили, чи були погоджені між сторонами істотні умови договору.

41. Майново-господарські зобов’язання, які виникають між суб’єктами господарювання або між суб’єктами господарювання і негосподарюючими суб’єктами-юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов’язаннями. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України, з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом (далі – ГК) України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (частини перша та сьома статті 179 ГК України).

42. За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов’язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов’язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові (частини перша та друга статті 837 ЦК України).

43. У договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Якщо у договорі підряду не встановлено ціну роботи або способи її визначення, ціна встановлюється за рішенням суду на основі цін, що звичайно застосовуються за аналогічні роботи з урахуванням необхідних витрат, визначених сторонами (частини перша та друга статті 843 ЦК України).

44. Строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов’язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов’язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту (стаття 846 ЦК України).

45. Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

46. Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (частини перша та друга статті 640 ЦК України).

47. Згідно з частиною другою статті 642 ЦК України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

48. У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна зі сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами ЦК України (частина восьма статті 181 ГК України).

49. З огляду на вказані приписи не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону.

50. Суди попередніх інстанцій встановили, що у 2016 році позивач і відповідач провели переговори щодо виконання останнім робіт з виготовлення стінових дерев’яних брусів для будівництва колиби. Сторони досягли домовленості щодо вартості виготовленого брусу, а також переліку робіт, що підтверджується планом, підписаним відповідачем та повноважним представником позивача.Відповідно до умов проекту договору оплата мала бути проведена у безготівковій формі. До початку виконання відповідачем робіт позивач мав сплатити йому аванс у розмірі 500 000 грн. Саме з оплатою авансу спірний договір пов’язував початок виконання робіт у строк, не пізніше ніж 120 календарних днів після його отримання. І 3 серпня 2016 року позивач перерахував на рахунок відповідача 50 000 грн з призначенням платежу «оплата за будівельні матеріали».

51. Суди також встановили, що 29 листопада 2016 року відповідач відпустив позивачу дерев’яні бруси, які були доставлені та відвантажені 30 листопада 2016 року за узгодженою сторонами адресою. Проте представник позивача відмовився від підписання акта виконаних робіт, не заявивши про їх можливі недоліки.

52. Зважаючи на встановлені обставини, а саме: погодження сторонами переліку та вартості робіт, часткове виконання узгоджених умов як з боку позивача (перерахування частини авансу), так і з боку відповідача (виготовлення та доставка частини брусів), Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що договір підряду сторони уклали.

53. Проте суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, задовольнив вимогу відповідача за зустрічним позовом про визнання договору підряду укладеним з 3 серпня 2016 року.

54. За змістом статей 15 та 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання.

55. Абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачав, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, який встановлений договором або законом. Такого способу захисту як визнання договору підряду укладеним цивільне законодавство не передбачало, а суд не мав відповідного повноваження. Лише з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 3 жовтня 2017 року суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений не тільки договором або законом, але й судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

56. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина друга статті 5 Цивільного процесуального кодексу (далі – ЦПК) України в редакції, чинній на момент розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду).

57. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

58. Відповідач заявив у зустрічному позові дві окремі вимоги: про визнання договору підряду укладеним та про стягнення 51 000 грн як різниці між перерахованим позивачем авансом і вартістю фактично поставлених брусів.

59. Велика Палата Верховного Суду вважає, що задоволення вимоги про стягнення різниці між перерахованим позивачем авансом і вартістю поставлених йому відповідачем брусів за результатами часткового виконання вже укладеного сторонами договору підряду було ефективним способом захисту права відповідача.

60. Відтак, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди, встановивши фактичні обставини та зміст спірних правовідносин, помилково дійшли висновку про необхідність задоволення вимоги відповідача про визнання укладеним 3 серпня 2016 року договору підряду.

61. Встановивши, що дії сторін свідчать про те, що договір підряду фактично був ними укладений, з метою ефективного захисту порушеного права відповідача суди мали вирішити питання щодо наслідків часткового виконання сторонами вказаного договору, а саме: задовольнити вимогу відповідача про стягнення з позивача 51 000 грн як різниці між перерахованим позивачем авансом і вартістю доставлених брусів та відмовити у задоволенні вимоги про визнання укладеним 3 серпня 2016 року договору підряду.

(2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

62. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має, зокрема, право скасувати судові рішення частково й ухвалити нове рішення у відповідній частині, не передаючи справи на новий розгляд.

63. Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

64. ВеликаПалата Верховного Суду вважає, що з огляду на встановлені судами обставини справи підстав для задоволення позовної вимоги про визнання договору підряду укладеним у суду першої інстанції не було. Вказану помилку суд апеляційної інстанції не виправив.

65. Відтак, Велика Палата Верховного Суду частково задовольняє касаційну скаргу та скасовує рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 8 вересня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 5 грудня 2017 року в частині задоволення вимоги відповідача про визнання договору укладеним.

66. В іншій частині рішення судів першої й апеляційної інстанцій є правильними по суті. Велика Палата Верховного Суду залишає їх без змін, а касаційну скаргу в цій частині – без задоволення.

(3) Висновки про правильне застосування норм права

67. Фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до відповідного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою (частина восьма статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань»).

68. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 80 ГПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, господарський суд припиняв провадження у справі, якщо припинено діяльність суб’єкта господарювання, який був однією зі сторін у справі.

69. Згідно з пунктом 6 частини першої статті 231 ГПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, господарський суд закриває провадження у справі, якщо настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

70. У разі припинення підприємницької діяльності фізичною особою її права й обов’язки за укладеними під час здійснення підприємницької діяльності договорами не припиняються, а залишаються за нею як за фізичною особою.

71. Фізична особа, яка мала статус суб’єкта підприємницької діяльності, але на дату подання позову втратила його, до 15 грудня 2017 року не могла бути стороною у господарському процесі, якщо для цього не було визначених ГПК України підстав. З часу державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи спори за її участю, зокрема пов’язані з підприємницькою діяльністю, що здійснювалася нею раніше, слід було розглядати за правилами цивільного судочинства, за винятком випадків, коли провадження у відповідних справах було відкрите у господарському суді до настання таких обставин. У разі припинення провадження у господарській справі на підставі пункту 6 частини першої статті 80 ГПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, спори за участю фізичної особи, яка припинила підприємницьку діяльність, мали розглядатися за правилами цивільного судочинства.

72. З 15 грудня 2017 року господарський суд згідно з пунктом 6 частини першої статті 231 ГПК України у редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 3 жовтня 2017 року не може закрити провадження у справі, якщо до подання позову припинено діяльність фізичної особи-підприємця, яка є однією зі сторін у справі.

73. Відтак, з 15 грудня 2017 року господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України у вказаній редакції спорів, в яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб’єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов’язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.

74. У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна зі сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами ЦК України (частина восьма статті 181 ГК України).

75. Згідно з частиною другою статті 642 ЦК України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

76. Не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону та залежно від встановлених обставин вирішити питання щодо наслідків його часткового чи повного виконання сторонами. У такому разі визнання вказаного договору укладеним не буде належним способом захисту.

З огляду на наведене, керуючись частинами першою, десятою, тринадцятою статті 141, частиною першою статті 400, пунктом 3 частини першої статті 409, статтями 412, 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

П О С Т А Н О В И Л А :

1. Касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «Фуд Трейдінг Компані» задовольнити частково.

2. Рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 8 вересня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 5 грудня 2017 року скасувати в частині визнання укладеним з 3 серпня 2016 року договору підряду на виготовлення стінових брусів між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 і Товариством з обмеженою відповідальністю «Фуд Трейдінг Компані».

3. Прийняти в цій частині нове рішення: зустрічну позовну заяву ОСОБА_3 в частині визнання укладеним з 3 серпня 2016 року договору підряду на виготовлення стінових брусів між ним і Товариством з обмеженою відповідальністю «Фуд Трейдінг Компані» залишити без задоволення.

4. В іншій частині рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 8 вересня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 5 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Д.А.Гудима

Судді: Н.О.АнтонюкН.П.Лященко С.В.БакулінаО.Б.Прокопенко В.В.БританчукЛ.І.Рогач В.І.ДанішевськаІ.В.Саприкіна О.С.ЗолотніковО.М.Ситнік О.Р.КібенкоО.С.ТкачукВ.С.КнязєвВ.Ю.Уркевич Л.М.ЛобойкоО.Г.Яновська

Повний текст постанови підписаний 26 червня 2018 року.