Сурогатне материнство

Ця консультація не перевірена досвідченим користувачем. Правова консультація не є офіційним роз’ясненням, носить інформаційний характер та не може безумовно застосовуватися в кожному конкретному випадку.

Зміст

Нормативна база

Поняття сурогатне материнство

Правове забезпечення сурогатного материнства є одним із законодавчо не врегульованих й найскладніших питань у галузі сімейного права України. Його актуальність обумовлена відсутністю достатнього нормативного регулювання здійснення процедури сурогатного материнства в Україні та необхідністю вирішити проблеми, що виникають на практиці під час реалізації програми сурогатного материнства.

Нормами чинного законодавства України не визначено поняття сурогатного материнства, воно існує лише в суспільних відносинах, пов’язаних із сучасними репродуктивними технологіями. У медичному аспекті сурогатне материнство передбачає перенесення ембріона, отриманого заплідненням яйцеклітини біологічної матері – дружини спермою біологічного батька – чоловіка, в порожнину матки іншої жінки та виношування дитини, яка є біологічно “чужою” для жінки. У перекладі на медичну термінологію така процедура називається екстракорпоральне запліднення та може здійснюватися лише у спеціалізованих медичних закладах високо кваліфікованими спеціалістами. У правовому аспекті під сурогатним материнством розуміють “запліднення жінки шляхом імплантації ембріона з використанням генетичного матеріалу подружжя з метою виношування і народження дитини, яка в подальшому буде визнана такою, що походить від подружжя, як правило, на комерційній основі на підставі відповідного договору між подружжям та сурогатною матір’ю”.

Таким чином, сутність сурогатного материнства полягає в тому, що запліднена яйцеклітина пересаджується до організму генетично сторонньої жінки, яка виношує і народжує дитину не для себе, а для бездітного подружжя. Так, у ст. 123 СК України закріплено порядок встановлення походження дитини, яка народилася в результаті трьох різновидів репродуктивних технологій: штучного запліднення, сурогатного материнства та імплантації ембріона. Такий вид медичної допомоги регулюється ст. 48 Основ законодавства України про охорону здоров’я, згідно з якою кожна дієздатна жінка має право на застосування штучного запліднення та імплантацію ембріона.

Подібні операції здійснюються в закладах, що мають відповідну ліцензію на вказаний вид діяльності, за наявності письмової згоди подружжя. Відомості про застосування штучного запліднення та імплантацію ембріона, а також про особу донора є лікарською таємницею.

Відповідно до Порядку застосування допоміжних репродуктивних технологій в Україні затвердженого наказом МОЗ України від 09.09.2013 № 787 сурогатною матір’ю може бути повнолітня дієздатна жінка за умов наявності власної здорової дитини, її добровільної письмово оформленої згоди, а також за відсутності медичних протипоказань.

Необхідними умовами для проведення сурогатного (замінного) материнства (далі – СМ) є:

– наявність медичних показань до СМ, а саме відсутність матки (вроджена або набута); деформація порожнини або шийки матки при вроджених вадах розвитку або внаслідок хірургічних втручань, доброякісних пухлин, при яких неможливе виношування вагітності; структурно-морфологічні або анатомічні зміни ендометрія, що призводять до втрати рецептивності, синехії порожнини матки, які не піддаються лікуванню; тяжкі соматичні захворювання, при яких виношування вагітності загрожує подальшому здоров’ю або життю реципієнта, але які не впливають на здоров’я майбутньої дитини; невдалі повторні спроби ДРТ (4 і більше разів) при неодноразовому отриманні ембріонів високої якості, перенесення яких не приводило до настання вагітності.

– документи, необхідні для проведення СМ, а саме

Перелік документів, необхідних для проведення СМ, з боку сурогатної матері:

заява сурогатної матері;

копія паспорта сурогатної матері;

копія свідоцтва про шлюб або про розлучення сурогатної матері (крім одиноких жінок);

копія свідоцтва про народження дитини (дітей);

згода чоловіка сурогатної матері на її участь у програмі сурогатного материнства за формою, наведеною в додатку 19 до Порядку (крім одиноких жінок).

Перелік документів, необхідних для проведення СМ, з боку подружжя, в інтересах якого здійснюється СМ:

заява пацієнта/пацієнтів щодо застосування ДРТ;

копія свідоцтва про шлюб;

нотаріально засвідчена копія письмового спільного договору між сурогатною матір’ю та жінкою (чоловіком) або подружжям.

– подружжя (або один з майбутніх батьків), в інтересах якого здійснюється СМ, повинно (повинен) мати генетичний зв’язок з дитиною;

– сурогатна мати не повинна мати безпосередній генетичний зв’язок з дитиною. Дозволяється виношування вагітності близькими родичами майбутніх батьків (мати, сестра, двоюрідна сестра тощо).

Отже, у разі перенесення в організм іншої жінки ембріона людини, зачатого подружжям (чоловіком та жінкою) в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій, батьками дитини є подружжя.

Інформація про дитину, народжену сурогатною матір’ю, в день виписки з пологового будинку/відділення по телефону надається до дитячої поліклініки (за місцем проживання дитини).

Якщо батьками дитини, народженої сурогатною матір’ю, є іноземці, вони повідомляють тимчасове місце проживання до моменту оформлення документів та виїзду з країни для здійснення патронажу спеціалістами з педіатрії та спостереження.

Україна належить до числа небагатьох країн, де сурогатне материнство дозволено законом. Ставлення до легалізації сурогатного материнства в інших країнах світу до сих пір залишається різним.
Сімейний кодекс України у питаннях штучного запліднення за допомогою сучасних репродуктивних технологій не захищає інтереси біологічної матері, а ставить на перше місце умови угоди, яка була укладена між сурогатною матір’ю та подружжям. Момент укладення угоди є суттєвим у цих правовідносинах.

Щодо визначення законних батька та матері дитини, народженої сурогатною матір’ю в результаті застосування екстракорпорального запліднення, то слід керуватися положеннями Сімейного кодексу України. Відповідно до положень ч. 2 ст. 123 СК України “у разі перенесення в організм іншої жінки ембріона людини, зачатого подружжям у результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій, батьками дитини є подружжя”. При цьому згідно з ч. 2 ст. 139 СК України оспорювання материнства не допускається у разі перенесення в організм іншої жінки ембріона людини, зачатого подружжям у результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій.

Наведені положення чинного законодавства України спрямовано на забезпечення захисту прав дитини та прав подружжя, що є біологічними батьками дитини. Зокрема, дитині, що зачата в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій, гарантовано право на родину, наявність матері та батька, що є її біологічними батьками. Такі батьки і дитина мають права, обов’язки та гарантії відповідно до СК України. Таким чином, біологічні батьки дитини, що була виношена та народжена сурогатною матір’ю із застосуванням екстракорпорального запліднення, є законними батьками такої дитини.

Положеннями Розділу ІІІ Сімейного кодексу України встановлено права та обов’язки матері, батька і дитини. Зокрема, ст. 139 СК України передбачено можливість оспорювання материнства жінкою, яка записана матір’ю дитини, або жінкою, яка вважає себе матір’ю дитини, але не записана нею. Проте не допускається оспорювання материнства біологічної матері сурогатною матір’ю. Вважається, що зазначене положення регламентовано законом, виходячи з моральних позицій. Передбачена можливість виникнення у жінки, що виношувала дитину (сурогатної матері), материнських почуттів до дитини, що є для неї біологічно чужою. У такому разі права біологічної матері захищено законом; та перш за все захищено права та інтереси дитини з урахуванням її генетичної та біологічної спорідненості з матір’ю.

Важливі аспекти сурогатного материнства

Реєстрація дитини, народженої за методом сурогатного материнства, здійснюється в установленому чинним законодавством України порядку (з документом, що підтверджує факт народження дитини іншою жінкою, подається заява про її згоду на запис подружжя батьками дитини, справжність підпису на якій має бути нотаріально засвідчено) за наявності довідки про генетичну спорідненість батьків (матері чи батька) з плодом (генетичні аналізи ДНК, окрім встановлення батьківства і материнства дозволяють встановити або спростувати наявність іншої спорідненості між людьми), про що зазначено в наказі МОЗ України від 09.09.2013 № 787.

Важливим аспектом сурогатного материнства є те, що застосовується воно тільки до подружньої пари (бездітної), самотні ж чоловік/жінка (та/або гомосексуальні пари) не мають права брати участі у програмі сурогатного материнства.

На думку багатьох українців, це скоріше недолік, аніж перевага, оскільки в Україні безліч самотніх людей репродуктивного віку, і відмовити людині (чоловіку/жінці) у її природньому та конституційно закріпленому праві (ст. ст. 21, 24 Конституції України) бути батьками є фактичним злочином проти людства.

Враховуючи зазначене вище, можна зробити висновок, що законодавством України регламентовано деякі аспекти сурогатного материнства, а саме: визначено батьківство та материнство дитини, народженої сурогатною матір’ю, встановлено правила оформлення документів у разі народження дитини сурогатною матір’ю, врегульовано медичну процедуру застосування програми сурогатного материнства.

Недоліки програми сурогатного материнства та шляхи їх уникнення

Щодо вдосконалення правового регулювання сурогатного материнства в Україні, на сьогодні ще не відбулася в повному обсязі правова адаптація українського суспільства до розвитку медицини в галузі репродуктивних технологій, через що в законодавчому регулюванні сурогатного материнства є такі недоліки:

• відсутність спеціального нормативно-правового акта, що детально регламентує всі аспекти відносин сурогатного материнства;
• неврегульованість суттєвих умов договору, що укладається між сурогатною матір’ю та біологічними батьками (подружжям).

Відсутність належного правового регулювання відносин сурогатної матері та подружжя може призвести до порушень прав як біологічних батьків, так і сурогатної матері. Так, через законодавчі прогалини в правовому регулюванні сурогатного материнства на практиці можуть виникнути небажані життєві ситуації, пов’язані з відмовою сурогатної матері віддавати дитину біологічним батькам, шантажем переривання вагітності, вимогами додаткових грошей, погрозами розголошення інформації про народження дитини, про те, хто її виношував, або ж відмовою біологічних батьків виплатити сурогатній матері обіцяну грошову компенсацію, незабезпечення сурогатної матері належними умовами під час вагітності та пологів.

Щоб уникнути зазначених наслідків, необхідно захистити майнові та немайнові права й законні інтереси осіб, які беруть участь у програмі сурогатного материнства, за допомогою застосування індивідуальних юридичних засобів та механізмів. Такими юридичними засобами та механізмами мають бути:

• підготовка договору між сурогатною матір’ю та біологічними батьками про виношування дитини;
• оформлення письмової згоди біологічних батьків на виношування сурогатною матір’ю ембріона, отриманого в результаті екстракорпорального запліднення;
• оформлення письмової згоди сурогатної матері на виношування ембріона біологічних батьків, а також згоди чоловіка сурогатної матері (за наявності);
• підготовка заяви сурогатної матері про відсутність претензій до біологічних батьків після закінчення програми сурогатного материнства;
• оформлення згоди сурогатної матері на запис біологічних батьків як батьків дитини в органах ДРАЦС;
• інші юридичні засоби та механізми.

Особливої уваги заслуговує договір між сурогатною матір’ю та біологічними батьками про виношування дитини, який має виступати основним засобом правового регулювання відносин учасників програми сурогатного материнства. Такий договір є головним документом, що визначає відносини біологічних батьків із сурогатною матір’ю, та має складатися відповідно до положень чинного законодавства України, враховуючи індивідуальні вимоги, побажання та можливості подружжя та сурогатної матері.

Що може успадкувати дитина від сурогатної матері

Сурогатне материнство – одночасно важливе досягнення репродуктивної медицини і велика етична проблема. Однак батьків, як правило, цікавить тільки одне питання – що може успадкувати дитина від сурогатної матері? Біологічно сурогатні матері не є матерями дитині, якого вони виношують, і не можуть передати йому свої гени. Однак розберемо все по порядку.

Чи передаються гени від сурогатної матері

При сурогатному материнстві ДНК дитини надходить від майбутньої біологічної матері або донорської яйцеклітини, а також від батька або донора сперми. У більшості угод про сурогатне материнство раніше запліднений ембріон від біологічних батьків імплантується сурогатної матері (за винятком випадків, коли сурогатна мати також є донором яйцеклітини). Таким чином, учасниками сурогатного материнства є:

• генетична матір – особа, яка надала свою яйцеклітину;
• генетичний батько – особа, яка надала свою сперму;
• сурогатна мати – жінка, яка згодна виносити і народити дитину.

Тим не менш, деякі задаються питанням, чи проходить кров сурогатної матері через серце плоду і, якщо так, чи означає це, що вона, в свою чергу, передає свою ДНК і чи може дитина успадкувати ДНК від сурогатної мами?

Коротка відповідь – ні: у дитини своя кров, що тече по його венах, і ДНК, створена з ДНК яйцеклітини і сперми, використовуваних при заплідненні.

Після того, як ембріон успішно імплантується в матку носія, він продовжує рости там. Розвиток плаценти – неймовірно важлива частина вагітності, тому що вона не тільки живить зростаючого дитини, розщеплюючи молекули поживних речовин за допомогою своїх ферментів, але і виконує функцію фільтру. Це дозволяє тільки строго певних речовин проходити через цей бар’єр.

В даний час дослідження показують, що клітини дійсно можуть долати плацентарний бар’єр і вводити сурогатну ДНК дитині і навпаки. Але чи достатньо цього, щоб вплинути на склад хромосом дитини? Чи буде дитина схожа на сурогатну матір? Однозначно ні. Жінка, що виношує донорський ембріон, може внести свій вклад в ДНК дитини, однак цей внесок буде мізерно малим і ніяк не вплине на зовнішність малюка або його характер.

Важливо пам’ятати, що дитина отримує всю свою ДНК від своєї матері і батька. Максимум лише кілька клітин сурогатної ДНК будуть змішані з трильйонами клітин, заповнених ДНК біологічної матері і батька дитини. ДНК, що проходить через плаценту, недостатньо, щоб впливати на дитину, адже плацента – дійсно ефективний фільтр. Тут важливіше умови вагітності. Саме тому майбутні батьки, як правило, повністю беруть на себе забезпечення сурогатної матері, щоб вона відчувала себе комфортно і не відчувала стрес під час всієї вагітності.

Ще одне питання, яке часто можна почути – чи може сурогатна матір передати свої звички дитині? Наприклад, звички в харчуванні? Вчені Лондонського університету вивчили пристрасті жінок-близнят у віці від 18 до 79 років і зробили висновки, що приблизно 50% переваг в їжі можуть визначатися генетично. Тобто сурогатна мати на це вплинути не може. А як щодо любові до спорту, музиці, літературі? Це поширений міф, що вагітна жінка може передати подібні пристрасті дитині. Попросту кажучи, механізму їх передачі не існує. І якщо біологічні батьки ще можуть вплинути на ті чи інші схильності дитини (що, втім, теж не підтверджується дослідження), все ж звички людини завжди обумовлені його вихованням і соціальними чинниками. Словом, сурогатна мати нічого не може передати дитині, яку виношує.

Існують, однак, деякі рідкісні випадки сурогатного материнства, при яких дитина або зачатий традиційно, або сурогатна мати піддалася штучного запліднення. У цих ситуаціях використовується яйцеклітина сурогатної матері, а значить ДНК дитини буде містити половину її ДНК. З цієї причини потенційного донора вибирають так, щоб його зовнішність мала щось спільне із зовнішністю майбутніх батьків. Але ця спадковість – то, що змушує людей задуматися, чи мають сурогатні матері права на дитину. Справа в тому, що якщо сурмама генетично пов’язана з дитиною через яйцеклітину, це може ускладнити ситуацію. Через ці етичних і правових наслідків традиційне сурогатне материнство є рідкісною практикою.

Яка група крові буде у дитини

Група крові дитини залежить від групи крові його біологічних батьків. Залежно від того, чи використовуєте ви свої статеві клітини або донорські, цілком можливо, що у вашої дитини буде група крові, що відрізняється від вашої групи, вашого партнера і навіть вашого донора. І сурогатна мати, яка не є донором яйцеклітини, не робить взагалі ніякого впливу на групу крові плоду. Збіги груп крові в цьому випадку – це випадковість. Але щодо сурогатного материнства знання групи крові сурогатної матері грає велику роль.

Групи крові зазвичай діляться на типи (A, B, AB або O), а потім отримують резус-фактор (позитивний або негативний). Резус – це антиген, який може існувати на поверхні еритроцитів. Простий аналіз крові визначить, чи присутній цей антиген і, отже, чи є у людини Rh +.

Наявність цього антигену має важливе значення при вагітності, особливо при сурогатної, тому що можуть існувати ризики, в яких сурмама може бути резус-негативної, в той час як дитина, якого вона носить, буде резус-позитивним. Якщо кров Rh- носія змішується з кров’ю Rh + плода, це може привести до проблем. У цій ситуації Rh-носій почне виробляти антитіла до Rh + крові. Ці антитіла можуть викликати проблеми під час вагітності, і, швидше за все, будуть атакувати і вбивати еритроцити майбутнього Rh + плода.

При першому дородовому дослідженні у сурогатної матері береться кров для визначення резус-фактора. Резус-позитивна кров означає, що у матері є резус-фактор, антиген, стерпний еритроцитами. Резус-негативна кров його не має. Дитина може успадковувати резус-фактор тільки від біологічного батька або матері, але не від сурогатної матері.

Чи необхідно робити ДНК-тест дитини, яку виношує нерідна мати?

Існують різні ситуації, коли може знадобитися ДНК-тести під час вагітності. На щастя, сучасні технології дозволяють робити це неінвазивний шляхом, що не зможе нашкодити ні дитині, ні сурогатної матері. Для цього береться кров сурогатної матері, в якої вже починаючи з десятого тижня вагітності можна виявити ДНК дитини. ДНК-тести проводять у наступних випадках:

• з медичних причин. Необхідно для виявлення аномалій в хромосомах, таких як, наприклад, синдром Дауна;
• з юридичних причин. Іноді це необхідно для завершення процедури сурогатного материнства. А іноді трапляється, що сурогатна мати вагітніє незабаром після імплантації ембріона, тому необхідно буде переконатися в тому, що вона є генетичною матір’ю для другої дитини.

Під час ДНК-дослідження визначаються унікальні маркери, які збігаються тільки у генетично пов’язаних людей. ДНК-дослідження можна проводити відразу після народження малюка, оскільки для тесту потрібен тільки мазок з внутрішньої сторони щоки – це швидко, безпечно і абсолютно безболісно.

Сурогатне материнство – альтернативний, але ефективний спосіб створити сім’ю. Це дуже особистий процес, що вимагає від передбачуваних батьків і сурогатної матері ділитися своєю дуже інтимної інформацією, що стосується фізичного і психологічного здоров’я і багато чого іншого, з людьми, яких вони не знають. Але медичні обстеження необхідні для успішного сурогатного материнства і для здоров’я нового дитини – вашої дитини.