«Фуга смерті»

Цього митця літературні критики називали «магом поезії другої половини XX століття», творцем «абсолютного вірша», винахідником «мови оніміння», майстром «ілюзії мови», «сліпучою поетичною кометою Галлея», «поетом III тисячоліття» тощо. Він був лауреатом літературної премії міста Бремен (1958) і Бюхнерівської премії (1960). Усі ці визначення, епітети та премії адресовані Паулю Целанові, якого світу подарували Чернівці.

ГОТУЄМОСЯ ДО ДІАЛОГУ

Пауль Целан

Вірш – як рукостискання, це передавання не інформації, а себе.

ПАУЛЬ ЦЕЛАН (1920-1970)

Пауль Целан (справжнє ім’я – Пауль Лео Анчель) народився 23 листопада 1920 р. в єврейській німецькомовній родині у Чернівцях. Це місто 1918 р. після розпаду Австро-Угорської імперії відійшло до Румунії, тож у Чернівцях було унікальне поєднання етносів, релігій, культур і мов. Розмаїття національних традицій, пишний розквіт культури у період між двома світовими війнами – у такій атмосфері проходили дитинство та юність Целана. Талановитий хлопець відвідував спершу початкову школу з німецькою мовою навчання, потім єврейську народну школу, гімназію з румунською мовою навчання і, нарешті, ліцей, де, поруч із німецькою, викладали давньогрецьку, латинську, англійську, французьку та румунську мови. Тому не дивно, що Пауль став справжнім поліглотом і згодом талановитим перекладачем.

Завдяки його неперевершеним перекладам з англійської, французької, російської, італійської, румунської, португальської, гебрейської (івриту) мов по-новому зазвучали твори Вільяма Шекспіра і Поля Верлена, Ґійома Аполлінера й Михайла Лєрмонтова та багатьох інших письменників.

Целан вступив до Підготовчої медичної школи французького міста Тур, однак навчання перервала Друга світова війна. Повернувшись на батьківщину, Пауль студіював французьку та російську філологію у Чернівецькому університеті. Проте війна докотилася й до Чернівців. Поміж десятків тисяч євреїв Целан став жертвою нацистських переслідувань. За чотири роки він пройшов крізь жахи фашистського пекла: чернівецьке гетто, примусові роботи в румунському трудовому таборі, втрата батька й матері, які загинули в концтаборі.

Пауль Целан із дружиною Жизель де Лестранж

Проте й радянські порядки, встановлені в Чернівцях після перемоги над Гітлером, Целанові не сподобалися, тому він відновив своє румунське громадянство (1945). Працюючи в бухарестському видавництві «Російська книга», перекладав румунською російську прозу, а також писав власні вірші. 1947 року в авангардистському журналі «Агора» опублікували три його вірші, підписані новим, тоді ще нікому не відомим прізвищем – Целан: німецьке написання свого прізвища, «Ant-schel», Пауль переробив на псевдонім «Zelan», а згодом відредагував його на французький лад – «Celan». Того ж року журнал «Contemporanul» («Сучасність») надрукував найвідоміший Целанів вірш «Фуга смерті», котрий у перекладі румунською мав назву «Танго смерті» («Tangoul Mortii»).

Невдовзі поет відчув політичний дискомфорт і в Румунії, де також встановився тоталітарний комуністичний режим. Целан мав право на австрійське громадянство (як нащадок громадян Австрії і як жертва Голокосту), тому переїхав до Австрії (1947).

У Відні він підготував до друку свою першу поетичну збірку – «Пісок із урн» (1948), яка побачила світ, коли поет уже перебував у Парижі. Тут він не лише завершив освіту, а й став доцентом знаменитої Сорбонни (1959), одружився з талановитою художницею-графіком Жизель де Лестранж (вона – найкращий ілюстратор його творів); у них народився син Ерік.

1952 року Целан брав участь у виступах «Групи 47», але особливої суголосності з іншими її учасниками не мав. У Парижі поспіль з’явилися його поетичні збірки: «Мак і пам’ять» (1952), «Від порога до порога» (1955), «Мовні ґрати» (1959), «Диктат світла» (1970), «Рештка снігу» (1971) та ін. Однак його душу невпинно ятрили переживання через жахи Голокосту та втрату батьків: він пішов із життя в Парижі 20 квітня 1970 р., зробивши фатальний крок у Вічність із того самого моста Мірабо, що його так талановито оспівав Ґійом Аполлінер.

Українською мовою німецькомовні твори Пауля Целана перекладали Микола Бажан, Михайло Орест, Василь Стус, Марина Новикова, Михайло Білорусець, Петро Рихло.

Пора серця. Листування Пауля Целана з Інґеборг Бахман, відомою австрійською письменницею. Видавництво «Книги – XXI». 2012

Листування між Інґеборг Бахман та Паулем Целаном можна прочитувати як окрему історію, окремий художній текст, у якому поєднано епістолярний жанр із романним, а біографічний – із поетичним. Двоє письменників зустрічаються у повоєнні роки і проносять свої почуття крізь усе життя, хоч долею їм не судилося бути разом. «Пора серця» – це шедевр європейського «любовного епістолярію» середини XX ст., який можна порівняти хіба що з листуванням Рільке, Пастернака і Цвєтаєвої.

Вірш «Фуга смерті»

Вірш «Фуга смерті» Целан написав наприкінці Другої світової війни, коли людство із якимось заціпенінням починало усвідомлювати увесь жах гітлеризму. Жахало усвідомлення сюрреалістичних картин, що їх солдати антигітлерівської коаліції спостерігали в таборах смерті, де винищення людей було поставлено на промислові рейки, де робили торшери із людської шкіри, а людський попіл використовували як добриво. Німецький філософ Теодор Адорно навіть зауважив: «Писати вірші після Освенціма – це варварство», і його вислів став крилатим.

Вірш «Фуга смерті» саме показує, про що може говорити поезія після жахіть масового знищення людей. Шлях вірша до читачів був непростим. Спочатку він з’явився у румунському перекладі (1947), твір супроводжувався коментарем редактора, котрий стверджував, що текст ґрунтується на конкретних фактах. Через рік був надрукований у збірці «Пісок із урн», але відомим став лише після опублікування у збірці «Мак і пам’ять» (1952).

У вірші поетично відтворено жахливу картину буднів табору смерті. Традиційно вважають, що мова йде про Освенцім, однак таке відбувалося і в Бухенвальді, і в Дахау, в будь-якому нацистському концтаборі. Ввечері «один чоловік», імовірно комендант табору, пише листа Маргариті, дівчині з золотистими косами. А потім примушує одну частину ув’язнених євреїв копати собі могилу, а іншу – грати танцювальну музику, нацьковуючи на них псів. Постійні повтори («ми п’ємо і п’ємо», «чорне молоко світання» та ін.), що їх використовує Пауль Целан, натякають на неперервність цього страшного ритуалу. Саме він і стає втіленням трагічної приреченості людини під час світових катаклізмів, на які вона не здатна вплинути, як це сталося під час Другої світової війни.

Цей твір вважають своєрідним реквіємом за жертвами Голокосту. У вірші домінують образи й художні засоби, які символізують торжество смерті: «чорне молоко світання» (контекст обумовлює метаморфозу-оксюморон – біле від природи молоко набуває кольору жалоби. Чи це звичайний білий вранішній туман став чорним від диму крематоріїв?), «могили в повітрі, де лежати не буде тісно» (як метафора того страшного диму?), «попеляста (присипана попелом жертв чи дочасно посивіла?) коса Суламіф» тощо.

Ансельм Кіфер. Маргарита. 1981

Ансельм Кіфер – один із найвидатніших художників Німеччини (нар. 1945 р.). Головна больова точка творчості – Голокост як утілення німецької катастрофи. У 1990—2000-х рр. створив серії картин під впливом творчості Пауля Целана. Його мета – звернути увагу людства на живучість нацизму.

Вірш побудований за принципом антитези. З одного боку, «ми», ув’язнені євреї, Суламіф із попелястими косами (образ із біблійної «Пісні над Піснями», символ палкого й прекрасного кохання), з іншого – «один чоловік», від якого залежить їхнє життя і смерть, та золотокоса Маргарита, можливо, героїня Ґете чи ідеальний образ світловолосої красуні, традиційний у живописі та німецькому фольклорі.

Літературознавці порівнюють будову вірша з композицією фуги, у якій музична тема немов перетікає від одного музичного інструмента до іншого, проступаючи у різних варіаціях-повторах. Це спостереження видається певного мірою слушним, бо у вірші весь час повторюються ті самі мотиви. Однак слово «фуга» у заголовку з’явилося, напевно, з якихось інших причин, адже спочатку вірш мав назву «Танго смерті». Якщо ми шукатимемо аналоги композиції цього вірша у музиці, то передусім варто згадати про єврейські мелодії. У тексті є пряме посилання: один чоловік вимагає від музикантів грати танцювальну музику («грати до танцю наказує нам»). Звісно, навряд чи вони грали фуги. Мабуть, ті мелодії, які знали з дитинства, тобто традиційну народну музику східноєвропейських євреїв, яка мала назву клезмерської і яку чернівчанин Пауль Анчель добре знав. До того ж характерною особливістю хасидських мелодій є симетричність і повторюваність музичних тем, що ми бачимо у вірші «Фуга смерті». Тож назву вірша треба співвідносити не з конкретним музичним жанром, а з тим культурно-естетичним тлом, із яким цей музичний жанр асоціюється.

Центральна метафора твору – «чорне молоко світання» – має безліч інтерпретацій, перетворюючись на символ трагічної безнадії ув’язнених, приречених на страшну смерть у концтаборах.

Вірш сугестивний, він пробуджує низку асоціацій, тому що жахливу абсурдність та алогізм трагедії Другої світової війни важко вкласти у рамки раціонального осмислення.

ДІАЛОГ ІЗ ТЕКСТОМ

ФУГА СМЕРТІ

Чорне молоко світання ми п’ємо його надвечір

ми п’ємо його опівдні і зранку ми п’ємо його вночі ми п’ємо

і п’ємо ми копаєм могилу в повітрі де лежати не буде тісно

Один чоловік живе в хаті він зі зміями грає він пише

він пише коли темніє в Німеччині твоя золотиста коса Маргарито

він пише це й з хати виходить і зорі блищать і свистить він на псів

свистить на євреїв своїх і велить копати могилу в землі

і грати до танцю наказує нам

Чорне молоко світання тебе ми п’ємо вночі

ми п’ємо тебе зранку й опівдні ми п’ємо тебе надвечір

Ансельм Кіфер. Суламіф. 1983

Один чоловік живе в хаті він зі зміями грає він пише

він пише коли темніє в Німеччині твоя золотиста коса Маргарито

твоя попеляста коса Суламіф ми копаєм могилу в повітрі

Він гукає глибше рийте землю ви перші ви другі співайте і грайте

він хапається заліза в кобурі він хитається очі в нього блакитні

глибше лопатами рийте ви перші ви другі грайте далі до танцю

Чорне молоко світання ми п’ємо тебе вночі

ми п’ємо тебе опівдні і зранку ми п’ємо тебе надвечір

Один чоловік живе в хаті твоя золотиста коса Маргарито

твоя попеляста коса Суламіф він зі зміями грає

Він гукає солодше грайте смерті бо смерть це з Німеччини майстер

Він гукає темніше торкайтеся скрипок ви злинете димом в повітря

для вас є могила у хмарах де буде лежати не тісно

Чорне молоко світання ми п’ємо тебе вночі

ми п’ємо тебе опівдні смерть це з Німеччини майстер

ми п’ємо тебе зранку й надвечір ми п’ємо і п’ємо

Смерть це з Німеччини майстер очі в нього блакитні

він влучить у тебе свинцевою кулею він влучить точно

Один чоловік живе в хаті твоя золотиста коса Маргарито

Він нацьковує своїх псів на нас він дарує нам могилу в повітрі

він зі зміями грає і марить смерть це з Німеччини майстер

твоя золотиста коса Маргарито

твоя попеляста коса Суламіф.

Переклад з німецької Миколи Бажана

• 1. Знайдіть у творі образи-символи, метафори, оксюмороны тощо, за допомогою яких поет розповідає про жахіття таборів смерті. Чому замість реалістично-натуралістичного зображення злочинів нацистів поет обрав виклад образно-асоціативний, сугестивний?
• 2. Німецька влада активно використовувала вірш «Фуга смерті» під час денацифікації у 1960-1970-х рр. Чи можна стверджувати, що у такий спосіб вона прагнула не стільки розповісти про жахіття Голокосту, скільки спонукати німецьке суспільство усвідомити і свою відповідальність за злочини нацистів?
• 3. Схарактеризуйте образ «одного чоловіка». Чи можна назвати його сентиментально-романтичним? Чому в одній людині можуть поєднуватися сентиментально-романтичні почуття і маніакальна жорстокість?
• 4. У Німеччині цитата «бо смерть – це з Німеччини майстер» перетворилася на сталий вислів. Спробуйте пояснити його значення.
• 5. Пауль Целан якось зауважив, що «волосся часто перетворюється (як у казках, так і в міфах) на змій». Чи можна віднести це спостереження до рядків «він зі зміями грає він пише // він пише коли темніє в Німеччині твоя золотиста коса Маргарито // твоя попеляста коса Суламіф»? Відповідь аргументуйте.
• 6. Спробуйте пояснити символіку жіночих образів – Маргарити і Суламіфі – у творі Целана.
• 7. Розгляньте картини Ансельма Кіфера. Чи асоціюються вони особисто у вас із «Фугою смерті» П. Целана? Якби ви не знали, що це ілюстрації до згаданого твору Целана, чи здогадалися би про це самі? Чому?
• 8. Прослухайте токату і фугу ремінор Й. С. Баха та зразки клезмерської музики (наприклад нігуни). Який із цих музичних жанрів, на вашу думку, ближчий за своєю композицією до твору Пауля Целана? (Факультативно)

ЦЕЛАН І УКРАЇНА

Літературний центр імені Пауля Целана, який відкрили 2013 р. в Чернівцях із метою популяризації багатонаціональної та багатомовної літератури Буковини. До нього входять бібліотека, літературний архів із документами про життя і творчість митців, конференц-зал для проведення конференцій, читання лекцій, презентацій книжок і виставок.

Образ Івана Флягіна у повісті М. С. Лєскова “Зачарований мандрівник”

Повість Лєскова “Зачарований мандрівник” була написана у другій половині XІX століття. У центрі цього добутку – життя звичайного російського мужика Івана Север’яновича Флягіна. Цей образ увібрав в себе усі риси народного характеру російської людини. Лєсков відзначає зовнішню подібність Івана Север’яновича з легендарним героєм билин Іллею Муромцем. “Це була людина величезного росту, зі смаглявим відкритим обличчям і густим хвилястим волоссям свинцевих кольорів: так дивно відливала його просідь. Він був одягнений у послушнічий

Цьому новому нашому супутнику по виду можна було дати з невеликим років за п’ятдесят, але він був у повному розумінні слова богатир, що нагадує дідуся Іллю Муромця”, – пише Лєсков. З подальшого оповідання нам стає відомо життя цієї людини. Він народився “у кріпосному званні” і походив із двірських людей графа К. з Орловської губернії. Будучи у своєї матері “молитовним сином”, Іван був із самого народження призначений для служіння Богу. Але доля жорстоко обійшлася із цією людиною. Він всупереч

своїй волі робить такі вчинки, які неможливо виправдати: вбивство безневинного ченця, жінки, що кохав. По суті справи він не був винний у своїх злочинах. Здається, що цю людину переслідує зла доля. Недарма Іванові Флягіну пророчив вмираючий старець: “А от… тобі знамення, що будеш ти багато разів гинути і жодного разу не загинеш, поки прийде твоя теперішня погибель, і ти тоді згадаєш матері обіцянку за тебе і підеш у ченці”. Причиною багатьох вчинків Флягіна була величезна природна сила, що “так живчиком і переливається” по його жилах. І ця невгамовна енергія штовхає його на самі безрозсудні вчинки. Ченця, що заснув на возі із сіном, він погубив випадково, в азарті швидкої їзди. І хоча у молодості Івана не занадто обтяжує цей гріх, з роками він починає почувати, що коли-небудь йому доведеться його надолужити. Але ми бачимо, що богатирська міць, спритність і швидкість героя – це не завжди руйнуюча сила. Коли ще зовсім хлопчиком Іван їде із графом і графинею у Воронеж, їхній візок ледве не зривається в прірву. Він зупиняє коней, рятує своїх хазяїв, хоча сам ледве не гине, падаючи з обриву. Іван демонструє своє молодецтво, коли вступає у двобій з татарином. Знову ж через безрозсудне молодецтво він попадає у полон до татар. Ми бачимо, як у полоні він починає відчувати тугу за батьківщиною. Він говорить: “…додому хочеться… туга зробилася, особливо по вечорах, або навіть коли серед дня стоїть погода гарна, спека, у стану тихо, уся татарва від спеці попадає так по наметах спить, а я підніму у свого намету полог і дивлюся на степ…

Дивишся сам не знаєш куди, і раптом перед тобою звідкіль не візьметься, позначається монастир або храм, і згадаєш хрещену землю і заплачеш”. І хоча прожив він у татар десять років (і вони до нього ставилися шанобливо), однаково його тягнуло на батьківщину. Тому герой тікає з полону, як тільки у нього з’являється така можливість. Коли пізніше Іван іде у чернецтво, його на кару надовго саджають у льох. Але там йому однаково краще, ніж у степу: “Ну як можна порівнювати? тут і церковний дзенькіт чутно, і товариші відвідували”. Віра для російської людини завжди мала велике значення. Тому Іван Флягін так мучиться серед чужинців у полоні. Серед ночі він “виповзав потихеньку… і починав молитися”. “Так молишся, – говорить Іван, – що навіть сніг іноді під колінами протане і де сльози падали – ранком травичку побачиш”. Цей герой багато випробував на своєму віку. Широка душа цієї людини, його вміння бачити прекрасне розкривається при його зустрічі із Грушею. Він зумів зрозуміти неї, виявити самовіддану любов і відданість. Іван дуже сильно переживав загибель Груші, яка не змогла винести зради коханця – князя. Після загибелі циганки Іван бреде невідомо куди, занурений у думах. На шляху він зустрічає старого з бабою. І йде замість їхнього сина на п’ятнадцять років воювати на Кавказ. За військовий подвиг його представляють до нагороди, роблять офіцером. Але Іван однаково не задоволений собою.

Йому не дає спокою голос совісті. Він стає одержимим ідеєю самопожертви, йому “за народ дуже померти хочеться”. Наприкінці повести Іван виправданий, очищений від гріхів. Він став ченцем, ченцем, як і пророкував вмираючий старець, і знайшов заспокоєння у монастирі. На прикладі “зачарованого богатиря” Івана Флягіна Лєсков відкриває читачеві риси російського національного характеру. Цей герой далеко не ідеальний. Він суперечливий: і добрий, і твердий, і простий, і хитрий, глибокий і легковажний, поетичний і грубий. Він робить безрозсудні вчинки, але і приносить людям добро. По моєму, у цьому образі дуже добре показана широта російської натури, її, якщо можна так виразитися, безмежність.

Схожі твори:

1. Образ головного героя повісті М. С. Лєскова “Зачарований мандрівник” У повісті “Зачарований мандрівник” М. Лєсков створює зовсім особливий, не порівнянний з жодним з героїв російської літератури образ людини, що настільки органічно злита з мінливою стихією життя, що її не страшно у ній загубитися. Це – Іван Север’янович Флягін, “зачарований мандрівник”; він “зачарований” казкою життя, її чарівництвом, тому для нього.
2. Зміст мандрівок Івана Флягина (По нарисі Лєскова “Зачарований мандрівник”) Головної у творчості Н. С. Лєскова є тема особистості, що звільняється від станових уз. Ця тема історично пов’язана з тими соціальними процесами, які відбувалися в Росії після скасування кріпосного права. Особливо важлива для розуміння змісту й руху цієї Теми повість “Зачарований мандрівник”, що ввійшов у цикл повістей про праведників землі.
3. Росіянин характер у повісті Н. С. Лєскова “Зачарований мандрівник” Повість Лєскова “Зачарований країнникнув” була створена в 1873 році. Первоначально вона називалася “Чорноземний Телемак”. В образі блукача Івана Флягина узагальнені чудові риси людей енергійних, талановитих від природи, водушевлених безмежною любов’ю до людей. Герой повести – людина з народу, не зломлений важкою долею, хоч “він все життя гинув і ніяк не.
4. “Загадкова російська душу” у повісті Н. С. Лєскова “Зачарований мандрівник” “ЗАГАДКОВА РОСІЙСЬКА ДУШУ” У ПОВІСТІ Н. С. ЛЄСКОВА “ЗАЧАРОВАНИЙ МАНДРІВНИК” Миколи Семеновича Лєскова завжди цікавили характери сильних, незвичайних натур, парадоксальних у своїх проявах. Такий герой повести “Зачарований мандрівник”. Піввіку прожитого власного життя Іван Северьяныч Флягин оповідає попутникам із простотою й правдивістю, що граничать зі сповіддю. Перед слухачами й читачами розкривається.
5. Герой повісті-нарису Лєскова “Зачарований мандрівник” Флягин – герой повісті-нарису Н. С. Лєскова “Зачарований мандрівник” (1873). Ф. перебуває в ряді лесковских героїв-мандрівників, диваків, богатирів-праведників, таких, як Ахілла Десницин (“Соборяне”), Розанов (“Нікуди”) і ін. Образ Флягина є одним із центральних у величезній галереї “російських характерів” Лєскова й персоніфікує собою “живого” російського богатиря. Сам сюжет “Зачарованого мандрівника” –.
6. “Зачарований мандрівник” Н. С. Лєскова Дивний росіянин письменник Н. С. Лєсков у повісті “Зачарований мандрівник” створює зовсім особий, не порівнянний з жодним з героїв російської літератури образ. Це Іван Север’янович Флягин, “очарованний мандрівник”. У нього немає ніякої конкретної мети подорожі, тому що життя неисчерпаема. Широка душа мандрівника уживается абсолютно з усіма – будь те дикие.
7. Життєві перипетії головного героя повести Н. С. Лєскова “Зачарований мандрівник” Одним із самих чудових і значних добутків Н. С. Лєскова є повість “Зачарований мандрівник”, у якій автор як щирий художник запам’ятав чудовий тип російського мужика в образі головного героя – Івана Северьянича Фпягина. Іван Флягин і є той самий “зачарований мандрівник”, що, як і некрасовские мужики, подорожує поодинці по Русі.
8. Які риси російського національного характеру втілені в Івані Север’яновичі Флягине? (по повісті Зачарований мандрівник) Сбирается із силами російський народ И вчиться бути громадянином. Н. А. Некрасов У повісті Н. С. Лєскова “Зачарований мандрівник” (1873) розповідається історія головного героя – Івана Север’яновича Флягина, життя якого – ланцюг незвичайних, іноді навіть неймовірних пригод. Не випадково перший варіант повести називався “Чорноземний Телемак”. Телемак – це син гомеровского.
9. Зачарований мандрівник – Микола Лєсков По дорозі до Валаама на Ладозькому озері зустрічаються кілька подорожніх. Один з них, одягнений у послушнічій підрясник і по вигляду “типовий богатир”, розповідає, що, маючи “Божий дар” до пріручіванію коней, він, по батьківському обіцянки, все життя гинув і ніяк не міг загинути. За прохання подорожніх колишній конесер (“Я конесер-с, я.
10. Образ Івана Денисовича в однойменній повісті Солженицина Оповідання (або, по визначенню деяких дослідників, повість) Олександра Ісайовича Солженицина “Один день Івана Денисовича” був задуманий автором на загальних роботах в екибастузском Особливому таборі взимку 1950-1951 р. Задум був здійснений в 1959 р. спершу як “Щ-854 (один день одного зека)”, “більше гострий політичний”, причому автор пояснює свою “задум” так: “Як.
11. Образ Івана Котигорошка з повісті И. Коцюбинського “Дорогою ціною” Із теорії літератури ми добре знаємо, що в кожному творі бувають головні та другорядні персонажі. Мабуть, так само, як і в житті. Але “другорядність” персонажа найчастіше не робить його образ менш цікавим читачеві. Саме таким є герой повісті М. Коцюбинського Іван Котигорошко. Він діє протягом усього твору поруч із головними.
12. Образ Миколи Джері в однойменній повісті Івана Нечуя-Левицького Найбільшим творчим досягненням І. Нечуя-Левицького є повість “Микола Джеря”. У ній письменник дає зразок антикріпосницької соціально-побутової повісті й разом з тим створює широкі картини поневірянь заробітчан, що стають найманими робітниками на фабриках та в артілях. Нечуй-Левицький показує такі похмурі явища суспільного життя, які почасти стали надбанням історії: ворожість, навіть ненависть.
13. Образ Євгенія Рафаловича представника покривджених у повісті Івана Франка “Перехресні стежки” Іван Франко у своїй творчості часто звертався до зображення селян і робітників, які через об’єктивні і суб’єктивні причини ставали провідниками народних заворушень. У повісті “Перехресні стежки” письменник виписав образ інтелігента, головною метою якого було покласти своє життя на жертовник щастя людського. Саме з цією метою адвокат Євгеній Рафалович після закінчення.
14. Образ Євгена Рафаловича в повісті “Перехресні стежки” Івана Франка У повісті “Перехресні стежки” письменник виписав образ інтелігента, головною метою якого було покласти своє життя на жертовник щастя людського. Саме з цією метою адвокат Євгеній Рафалович після закінчення Львівського університету приїжджає в невеличке повітове містечко працювати на благо селян. Молодий адвокат мав намір розпочати просвітню роботу, а далі й створити.
15. Образ Івана Палийчука Твір по повісті М. Коцюбинського ” Тіні забутих предків “. Повість М. Коцюбинського “Тіні забутих предків” – одне із самих ліричних, навіть фантастичних добутків. Автор начебто пропонує читачам виявитися в чарівному царстві природи, відчути “сум горнах смерекових лісів”, уловити подих гір, пізнати разом з героями таїнство любові, таїнство людської душі.
16. Образ Ярослава Мудрого в однойменній поемі Івана Кочерги Більшість драм Івана Кочерги – це твори на історичну тему. Грунтовна обізнаність письменника з історією України, вивчення архівних документів допомогли митцеві піти у глиб віків і відтворити княжі часи XІ століття, внаслідок чого було створено коштовну перлину української драматургії – історичну драматичну поему “Ярослав Мудрий”. Центральним образом твору став образ.
17. Образ Івана Васильовича героя оповідання “Після балу” В образі Івана Васильовича – героя оповідання “Після балу” – Л. Н. Толстой показав нам типової людини того часу, студента, можна сказати, обивателя, що коштує осторонь від більших справ, що живе скромно й нічим не відрізняється від інших зовні. Разом з тим за цією безликою фігурою коштує щось більше: через.
18. “Поетичне змалювання кохання і невмирущості почуттів Івана та Марічки в повісті Михайла Коцюбинського “Тіні забутих предків” Любов займає одне з найважливіших місць у житті кожної людини. Українська та світова література містять велику кількість прикладів того, яка важлива любов для людей і того, що люди готові робити, щоб бути коханими і кохати. Крім того, література повниться розповідями про те, що відбувається з людьми, які назавжди позбавлені своєї.
19. Твір по повісті Н. С. Лєскова “Леді Макбет Мценского повіту” Заголовок повести Н. С. Лєскова – “Леді Макбет Мценского повіту” (1865)1 – запрошує до порівняльного аналізу добутку із трагедією У. Шекспіра “Макбет” (1606). До даного типу заголовків – “з ускладненою семантикою” – А. В. Ламзина відносить ” заголовка-символи, алюзії, метафори, цитати”2 . Заголовок повести – пряма ремінісценція із трагедії Шекспіра.
20. Життя людини в повісті Лєскова “Леді Макбет Мценского повіту” Варто відзначити, що для російської літератури взагалі не характерні чіткі, концентричні сюжети, доцентровість і напруженість дії (згадаємо “п’єси життя” Островського, “підводний плин” у Чехова). Лісочків особливо тяжів до хронікального, екстенсивного принципу сюжетосложения. Багато хто його добутки написані в жанрі хроніки, і слова оповідача в “Дитячих роках (Зі спогадів Меркула Праотцева)”.