Іл-2 – літаючий танк. До 80-річчя першого польоту
Пономарев, А. Н. Советские авиационные конструкторы / А. Н. Пономарев. – 3-е изд., испр. и доп. – М. : Воениздат, 1990. – 320 с.
Асташенков, П. Т. Конструктор легендарных Илов / П. Т. Асташенков. – М. : Политиздат, 1970. – 120 с.
Ученый и конструктор С. В. Ильюшин / АН СССР, Отд-е механики и процессов упр. – М. : Наука, 1978. – 208 с.
Пономарев, А. Н. Конструктор С.В. Ильюшин / А. Н. Пономарев. – М. : Воениздат, 1988. – 400 с.
Самолеты страны Советов : 1917–1970 / под общ. ред. Б. Л. Симакова. – М. : ДОСААФ, 1974. – 264 с.
Из истории советской авиации. Самолеты ОКБ имени С. В. Ильюшина / Г. В. Новожилов, Д. В. Лещинер, В. М. Шейнин [и др.] ; под ред. Г.В. Новожилова. – 2-е изд., доп. – М. : Машиностроение, 1990. – 384 с.
Крылья Родины : сборник / сост. В. В. Рыбалка, Л. М. Шишов. – М. : ДОСААФ СССР, 1983. – 288 с.
Гильберг, Л. А. Покорение неба / Л. А. Гильберг. – 3-е изд., перераб. и доп. – М. : ДОСААФ, 1977. – 224 с.
Гумилевский, Л. Крылья Родины / Л. Гумилевский. – 2-е изд., испр. и доп. – М. : Детгиз, 1954. – 384 с.
Инструкция летчику по эксплуатации самолета Ил-2 с мотором АМ-38 / ГУИ-АС ВВС КА. – М. : Воениздат, 1942. – 84 с.
Селезнев, В. История с бронекорпусами / В. Селезнев // Авиация и космонавтика. – 2009. – № 3. – С. 37–38.
Растренин, О. Ил-2 за кадром боя / О. Растренин // Авиация и космонавтика. – 2009. – № 7. – С. 25–34.
Растренин, О. Ил-2 за кадром боя / О. Растренин // Авиация и космонавтика. – 2009. – № 8. – С. 34.
Растренин, О. Ил-2 за кадром боя / О. Растренин // Авиация и космонавтика. – 2009. – № 9. – С. 14–23, 25–26.
Растренин, О. Ил-2 за кадром боя. Реалии 1942 г. / О. Растренин // Авиация и космонавтика. – 2009. – № 10. – С. 30–35.
Растренин, О. Ил-2 за кадром боя / О. Растренин // Авиация и космонавтика. – 2009. – № 11. – С. 22–31.
Растренин, О. Ил-2 за кадром боя / О. Растренин // Авиация и космонавтика. – 2009. – № 12. – С. 9–12.
Аэроархив // Авиация и космонавтика. – 2010. – № 9. – С. 38–39.
Широкорад, А. Артиллерийские эскадрильи в бою / А. Широкорад // Авиация и космонавтика. – 2015. – № 3. – С. 46–53.
Растренин, О. Уход «летающего танка» / О. Растренин // Авиация и космонавтика. – 2016. – № 3. – С. 16–27.
Растренин, О. Уход «летающего танка» / О. Растренин // Авиация и космонавтика. – 2016. – № 4. – С. 33–43.
Раритетная звезда Московского авиасалона // Авиация и космонавтика. – 2017. – № 9. – С. 14–15.
Щербаков, А. Ил-2 со слов его создателя / А. Щербаков // Крылья Родины. – 2003. – № 5. – С. 9–11.
Блинов, Ю. Оружие Победы : Легендарный Ил-2 / Ю. Блинов // Крылья Родины. – 2005. – № 3/4. – С. 3–9.
Блинов, Ю. Оружие Победы : Легендарный Ил-2 / Ю. Блинов // Крылья Родины. – 2005. – № 5. – С. 23–25.
Блинов, Ю. Оружие Победы : Легендарный Ил-2 / Ю. Блинов // Крылья Родины. – 2005. – № 6. – С. 31–33
Растренин, О. «Крыло со стрелкой», или как «лечили» Ил-2 / О. Растренин // Крылья Родины. – 2007. – № 2. – С. 13–20.
Растренин, О. Главная ударная сила / О. Растренин // Крылья Родины. – 2007. – № 6. – С. 40–47.
Растренин, О. Главная ударная сила / О. Растренин // Крылья Родины. – 2007. – № 6. – С. 40–47.
Растренин, О. Главная ударная сила / О. Растренин // Крылья Родины. – 2007. – № 8. – С. 19–22. – Продолжение. Начало № 6,7/2007 г.
Растренин, О. Главная ударная сила / О. Растренин // Крылья Родины. – 2007. – № 11. – С. 41–43.
Растренин, О. Главная ударная сила / О. Растренин // Крылья Родины. – 2008. – № 1. – С. 43–47.
Растренин, О. Главная ударная сила / О. Растренин // Крылья Родины. – 2008. – № 2. – С. 44–47.
Новожилов, Г. Самолеты ОКБ Главного конструктора С.В.Ильюшина в Великой Отечественной войне / Г. Новожилов // Крылья Родины. – 2015. – № 3. – С. 82–85.
Растренин, О. В. Приказано выжить! / О. В. Растренин // Техника и вооружение. Вчера, сегодня, завтра. – 2014. – № 10. – С. 25–32.
Растренин, О. В. Приказано выжить! / О. В. Растренин // Техника и вооружение. Вчера, сегодня, завтра. – 2015. – № 3. – С. 37–46.
Растренин, О. В. Приказано выжить / О. В. Растренин // Техника и вооружение. Вчера, сегодня, завтра. – 2015. – № 12. – С. 30–39.
Растренин, О. В. Приказано выжить! / О. В. Растренин // Техника и вооружение. Вчера, сегодня, завтра. – 2016. – № 4. – С. 25–34.
Растренин, О. В. Приказано выжить! / О. В. Растренин // Техника и вооружение. Вчера, сегодня, завтра. – 2016. – № 5. – С. 33–39.
Растренин, О. В. Приказано выжить! / О. В. Растренин // Техника и вооружение. Вчера, сегодня, завтра. – 2016. – № 5. – С. 33–39.
Растренин, О. В. Приказано выжить! / О. В. Растренин // Техника и вооружение. Вчера, сегодня, завтра. – 2016. – № 10. – С. 36–42.
Хаустов, А. Возрожденный штурмовик / А. Хаустов // Авиация и время. – 2012. – № 3. – С. 24.
Каневский, А. 219 боевых вылетов / А. Каневский // Авиапанорама. – 2008. – № 3. – С. 59.
Рон, В. Пушка «Горбатого» / В. Рон // Оружие. – 2006. – № 4. – С. 52–57
Ливанов, В. Самолеты Ил-2 и Ил-4 – главная ударная сила советских ВВС в Великой Отечественной войне / В. Ливанов, Г. Новожилов // Военный парад. – 2004. – № 4. – С. 72–73.
Жилин, С. Оружие Победы / С. Жилин // Популярная механика. – 2009. – № 5. – С. 94–97
Мировая авиация. – 2013. – № 195.
Егоров, Ю. Испытание огнем (1941–1942 гг.). Бронированные штурмовики Ил-2 в небе войны / Ю. Егоров // Вестник воздушного флота. – 2005. – № 1. – С. 58–62.
Іл-2: танк із крилами
2 жовтня 1939 року льотчик Володимир Коккінакі вперше підняв на крило залізного птаха, що згодом з висоти допомагатиме солдатам Червоної Армії битися з ворогом. Це був відомий Іл-2 – наймасовіший літак Великої Вітчизняної війни. Ця машина заслужено зажила в історії слави ефективної зброї, але її пілотів поза очі називали «смертниками».
Дорога в небо
1909 року на паризькій виставці літаки-«етажерки» розважали глядачів показовими виступами. Польоти були небезпечною, але модною забавкою на початку ХХ століття. Тоді ще ніхто не знав, що ця небезпека – ніщо у порівнянні з тим, що доведеться пережити пілотам на війні. Вже в Першу світову авіація використовувалася як зброя, здатна налякати, стримати і знищити суперника. Та літаки виготовлялися з дерева, що робило їх досить вразливою мішенню навіть для звичайних гвинтівок.
Досвід, винесений з цієї війни, змусив усі авіабудівні фірми замислитися над тим, як все ж таки захистити літак, покращити його технічні якості та озброїти як годиться. Це завдання було складним: один малесенький прорахунок – і через занадто велику вагу крилата машина приречена. І все ж знайшлися люди, яким це завдання вдалося виконати. Один із них – авіаконструктор Сергій Іллюшин.
Старт його кар’єрі поклали міжнародні конструкторські змагання в Німеччині 1925 року, де юний винахідник представив свій новий планер «Москва». До речі, в цих змаганнях брав участь і один з перших членів націонал-соціалістичної партії Гітлера, в майбутньому корифей військової авіації Вільям Мессершміт. Та головний приз у Берліні все ж здобув радянський конструктор. Тоді він ще навіть не здогадувався, що за якихось 16 років саме його літаки бомбардуватимуть це місто. Повернувшись до Москви, Іллюшин очолив одне з вітчизняних авіаконструкторських бюро.
Ось що розповідає про ті часи сам Сергій Іллюшин у своїй книзі «Дорога в небо»: «Ідея «летючого танка» витала в повітрі, але вперше висловлена, вона вразила нас своєю ірреальністю. Справді, важко було уявити більш несумісні речі, ніж огрядний неповороткий танк і легкий, меткий літачок-«етажерку» (якими були тоді більшість із них). У той же час переваги кожного елемента цієї пари були напрочуд привабливі: броня танка, його вогнева міць мали саме ті властивості, яких так не вистачало літаку. І навпаки, сама можливість польоту над полем бою надавала б танку панівне становище і, по суті, вирішувала б результат будь-якої наземної битви. »
І все ж ця ірреальність, «Чорна смерть», «Залізний Густав», «Бетонний літак», як називали Іл-2 на війні німці, була втілена в реальності. Це були масивні машини, озброєні в основній серії двома 23-міліметровими гарматами, а в протитанковому варіанті – 37-міліметровими, а також криловими кулеметами, бомбами, а пізніше ПТАБ (протитанковими авіабомбами), яких вони могли підняти до півтонни. Двигун для цього «звіра» створив Олександр Мікулін, котрий свого часу навчався в Київському політехнічному інституті.
Універсальний боєць
Серед багатьох людей побутує думка, що літаки воюють десь там, у небі, між собою. Це, звісно, правда. Втім, не це їх основне завдання: перш за все, літаки воюють із. землею. Завдання ж штурмової авіації – підтримувати наземні частини, парашутно-десантні війська та дії флоту біля берегів. Така авіація не лише допомагала знищити війська супротивника, а й деморалізувала його, що часто ставало вирішальним для успіху на багатьох ділянках фронту.
Основними ж завданням Іл-2 стало знищення бронетехніки, артилерії, мінометів, вогневих точок, живої сили, а також пошук ДОТів і ДЗОТів, щоб покращити умови пристрілки для важкої артилерії. Окрім цього, Іл-2 завдавали ударів по вузлах зв’язку і штабах ворога, «придушуючи» їхню систему керування військами. Уражання однієї чи кількох цілей, розташованих поблизу, виконувалося двома способами: одночасним чи послідовним ударами. Загальна кількість Іл-2 в таких групах становила 60-100 машин.
«Іли» також часто забезпечували створення димової завіси перед фронтом наступу наземних військ. Складність та небезпека цього завдання полягали в тому, що «завіса» мала утворитися своєчасно й у чітко визначеному місці, щоб засліпити супротивника на час, необхідний піхоті для захоплення першої траншеї. При цьому Іл-2 мали летіти без маневрів по прямій і максимально низько. Інакше завіса виходила рваною, а це зумовлювало великі втрати з нашого боку в ході наступу.
Власне, на етапі прориву оборони штурмовики повинні були постійно супроводжувати танки і стрільців. «Іли» безперервно «висіли» над полем бою і знищували живу силу, зброю та бронетехніку ворога. До того ж штурмовики мали точно бомбардувати цілі буквально за 100–200 м від своїх передових частин. Тому льотчикам категорично заборонялося робити це без радіонаведення. Якщо з якихось причин з авіанавідником не було зв’язку, то головний літак мав відвести свою групу на 5-6 км у тил ворога, знайти там ціль і «розрядити» по ній боєкомплект.
Кожен політ – як останній
Хоча ці літаки і були ефективною зброєю, та все ж самі вони зазнавали дуже великих утрат. Можливо, саме через це Іл-2 і став наймасовішим літаком: за часи війни виготовили понад 36 тис. машин. Штурмова авіація здійснила за роки Великої Вітчизняної 17,2% загальних вильотів від зроблених усією радянською авіацією, а винищувальна – 47%. Проте бойові поранення серед пілотів-штурмовиків становили 39,3%, а смертельні втрати – 35,4%.
Найбільшу небезпеку для залізних птахів Іллюшина становила німецька зенітна малокаліберна автоматична зброя, позиції якої розміщувалися на 1-2 км від переднього краю. Ворожа зенітна артилерія середнього калібру поливала вогнем штурмовиків з великих дистанцій (до 8 км) і основного збитку завдавала першим залпом.
Штурмовик багато в чому поступався німецьким літакам, а тим більше, винищувачам. Адже основне завдання конструкторів цього літака полягало в тому, щоб зробити крилатий танк, який би допомагав наземним військам з повітря і який було б складно збити. Саме тому він був «обшитий» суцільною бронею. Звісно, це надавало йому фантастичної живучості й не один льотчик дякував долі за те, що, маючи кілька дірок у корпусі, Іл-2 летів далі й успішно приземлявся. Проте через додаткову вагу він був повільним і не таким поворотким, як винищувачі.
Утім, справа не лише у швидкості. На відміну від інших літаків, Іл-2 спочатку був одномісним, а отже, ніхто не прикривав його з хвоста. На початку війни, коли німці ще не були знайомі з цими машинами, радянські льотчики навіть закріплювали позаду звичайну. швабру. Здалеку здавалося, що це кулемет, тож деякі німецькі пілоти не так сміливо заходили до Іл-2 ззаду.
Промах був очевидним, і вже на початку 1942 року розпочалася розробка двомісного Іл-2 з оборонним озброєнням. Та мова йшла лише про спрощений варіант, адже повне бронювання кабіни стрільця знижувало бомбопідйомність літака до 200 кілограмів. Тож коли до «Іла» все ж приладнали друге місце, це не надто покращило ситуацію. Адже то був майже незахищений купол. На старих фотографіях добре видно, що часто стрілець фактично залишався під відкритим небом. У нього був лише невеличкий броньований щит біля ніг і кулемет, який, як відомо зі спогадів механіків, занадто часто давав збої, перезаряджався вручну і мав дуже обмежену кількість боєприпасів. Отже, стрілець був легкою мішенню для ворожої кулі. Що, власне, й засвідчила статистика: за нею стрільці гинули в 7 разів частіше, ніж пілоти.
Фактично знизити втрати «Ілів» вдалося лише тоді, коли разом з ними на операцію стали літати винищувачі, які прикривали штурмовиків. А що стосується славних перемог Іл-2 над ворожими танками, то це стало реальністю лише в 1943 році, після включення у боєкомплект малокаліберних бомб, ПТАБ. Ними можна було вражати слабоброньовані цілі і навіть легкі танки.
Хоч би як там було, а основних утрат літак зазнавав, певно, зовсім через інше. Він не просто брав участь фактично в усіх бойових діях Великої Вітчизняної війни – льотчики-штурмовики спрямовували свої машини у самісіньке пекло, в гущину боїв. Кожний такий виліт міг стати останнім.
До речі, розповідають, що під час Курської битви четвірка німецьких «Мессершміт Bf-109» зустріла Іл-2, який летів сам, і пішла на нього в атаку, розраховуючи на легку здобич. Перший винищувач зайшов у хвіст штурмовика і відкрив вогонь. Але нічого не змінилося – літак незворушно летів далі. Зрештою, кожен з четвірки спробував його підбити, але марно. Не вірячи своїм очам, командир ланки зв’язався по рації з іншим пілотом і запитав, чому російський літак не падає. І почув у відповідь: «Гер полковник, їжака в дупу не вкусиш!»
Підготувала Тамара ТРЕТЯК,
«Моменти»
Коментарi
e-cigarette kits This content is written truly well. Your share of formatting whereas making your minutes constructs your attentions truly cloudless further carefree to comp