§ 2. «Довге» XІХ століття: доба модернізації та національного відродження в Європі

Новий час в історії Європи і світу чітко відмежовується двома найголовнішими подіями: Великою Французькою революцією, що відбувалася від 1789 р. і тривала у 1790-ті роки, а отже хронологічно майже збіглася з початком XIX ст. та початком Першої світової війни у 1914 р., початок якої завершив добу Нового часу. Тому історики говорять про «довге XIX ст.», маючи на увазі, що факти кінця XVIII ст. і початку XX ст. є ланцюгом одного за змістом історичного процесу.

Варто запам’ятати!

«Довге XIX століття» (за визначенням британського історика Е. Гобсбаума) — історична доба, що тривала із часів Французької революції 1789 р. та індустріальної революції в Британії до початку Першої світової війни в 1914 р.

Думки істориків

На думку американського історика В. Мак-Ніла, підчас «довгого XIX століття» історія Заходу злилася зі світовою історією. Бурхливий технічний прогрес, демократичні перетворення в Європі стали «мірилом розвитку» всього світу. Відтоді поняття «цивілізований» стало для багатьох означати «європейський».

• У чому, на вашу думку, полягає причина цивілізаційного лідерства Європи в XIX ст.?

Період перебування України у складі Російської й Австрійської імперій інколи називають імперською добою. Складно було тоді знайти людей, які вірили, що після ліквідації Гетьманщини та поділу Речі Посполитої між Росією і Австрією Україна матиме майбутнє. Але з історії відомо, що імперії не вічні: вони з’являються, розвиваються і розпадаються. Російська й Австрійська імперії не стали винятком.

Наприкінці XVIII — на початку XIX ст. у світі розгорнулися історичні процеси, які врешті призвели до розпаду цих імперій. Це — модернізація і національне відродження, які розпочалися в Західній Європі і поступово перекинулися в Україну. Вони почалися ще наприкінці XVIII ст. і продовжувалися на світанку XX ст.

2. ДОБА МОДЕРНІЗАЦІЇ ТА НАЦІОНАЛЬНОГО ВІДРОДЖЕННЯ В ЄВРОПІ ТА В УКРАЇНІ

Модернізація перетворила всі сторони життя суспільства: у сфері економіки вона полягала у впроваджені нової техніки і технологій, у соціальній сфері — у формуванні підприємливої, активної людини, у політичній сфері — у виникненні централізованих держав і залученні широких верств суспільства у політичні процеси, у духовній сфері — в утвердженні світської системи цінностей.

Наприкінці XVIII — на початку XIX ст. у Західній Європі настала ера машин. Ручна робота в сільському господарстві й ремеслі, яка багато століть була основою життя суспільства, поступилася місцем машинному (індустріальному) виробництву.

Економічні відносини стали будуватися на приватній власності на засоби виробництва, вільнонайманій робочій силі, ринкових відносинах і конкуренції. Ринкова економіка запанувала у всіх розвинених європейських країнах. Відбувалася урбанізація — зростання міст. З’явилися великі корпорації, які розпочали експорт капіталу в інші країни. Набула розвитку сільськогосподарська кооперація.

Варто запам’ятати!

Модернізація — перехід від традиційного аграрно-ремісничого суспільства до світського, міського й індустріального, що охопив XIX — початок XX ст.

Думки істориків

Український історик Ярослав Грицак:

«Творення модерних націй слід розглядати як частину загальнішого процесу — поступового перетворення аграрного, малограмотного і маломобільного суспільства на індустріальне, освічене й мобільне, з широкими політичними правами й економічною свободою для всіх його членів, а не лише для верхівки. Головними історичними процесами, які визначали специфіку новітніх часів, вважають виникнення і поширення модерної демократії, розвиток індустріалізації та появу двох нових великих суспільних сил — націоналізму й соціалізму».

• 1. Які головні ознаки процесу модернізації визначає історик?
• 2. Зіставте основні ознаки традиційного і модерного суспільств.

Разом з іншими країнами Європи в епоху модернізації вступила й Україна.

1. За допомогою пропонованої схеми сформулюйте власне визначення поняття «модернізація».

2. Визначте основні особливості модернізації в Україні.

В умовах бездержавності й розподілу її території між Російською й Австрійською імперіями модернізація в Україні набула певних особливостей. Кріпацтво в Австрії було ліквідовано тільки в 1848 р., у Російській імперії — аж у 1861 р. Промисловий переворот в Україні відбувся із запізненням на півстоліття, а індустріалізація охопила головним чином ті галузі промисловості, які постачали ресурси імперіям: вугільну й металургійну — в Російській, нафтодобувну — в Австрійській.

Ще одна особливість полягала в тому, що розвиток капіталізму меншою мірою охопив українське населення. В Україні переважало підприємництво інших націй: передусім росіян, поляків, німців, асимільованих євреїв, греків тощо. Робітництво, особливо у важкій промисловості, так само здебільшого було неукраїнським: російським і польським. Українська нація, як і раніше, переважно складалася з селянства.

Думки істориків

Український історик Ярослав Грицак:

«Особливість української історії полягає в тому, що абсолютна більшість українців продовжувала жити традиційним укладом життя, слабо реагуючи на економічні зміни. Українське суспільство до 1920-х років дуже слабо зачеплене модернізаційними процесами. Інакше кажучи, українцям багато в чому вдалося зберегти свою ідентичність не внаслідок модернізації, а всупереч їй».

• Чим, на вашу думку, пояснюється така особливість українського суспільства XIX ст.?

В економічному і суспільному вимірах Україна розвивалася нерівномірно. Важка промисловість швидше розвивалися в регіонах відносно нової української колонізації: на Сході України та Півдні. Гірнича промисловість і видобування вугілля почали розвиватися з середини XIX ст. на Донбасі. Металургія виникла на колишніх землях Січі — Катеринославщина (Січеславщина) стала центром металургійної промисловості.

На Правобережній Україні розвивалися види промисловості, пов’язані з обробітком сільськогосподарської продукції. Великий поштовх для господарського розвитку спричинило те, що Правобережжя стало центром цукрової промисловості, продукція якої була важливою частиною міжнародного експорту Російської імперії.

Позаяк соціальна структура суспільства залишалася головно домодерною, переважало сільське населення, а міста розвивалися повільно, то й український національно-визвольний рух не мав тих стартових економічних можливостей, які мали інші провідні національно-визвольні рухи Центрально-Східної Європи.

Поміркуймо!

Прокоментуйте думку українсько-канадського історика Ореста Субтельного: «Все, що в Україні було модерним, не було українським, а все, що було українським — не було модерним».

Однак це не змінило суті й загальної спрямованості модерного розвитку України. Цей розвиток у XIX — на початку XX ст. відбувався відповідно до загальноєвропейських і загальносвітових тенденцій. У тісному зв’язку з модерними процесами і становленням індустріального суспільства відбувалося українське національне відродження.

Варто запам’ятати!

Національне відродження — соціально-культурний і політичний процес, у ході якого етнос, усвідомлюючи свою історичну, культурну і економічну єдність, прагне здобути політичну самостійність. Це прагнення перетворює його в націю.

Співвідношення понять «етнос» і «нація: «Етнос» (народність) і «нація» є відмінними за значенням термінами. В першому переважають категорії мовно-культурного порядку: побут, розмовна мова, обряд, етнографічні особливості. В другому — належність до цивілізованого світу, яке не можливо без усвідомлення себе окремою політичною спільнотою людей, відмінною від сусідніх націй.

Національно-визвольний рух — боротьба поневолених націй за здобуття власної державності на своїх етнічних землях.

Національно-визвольний рух означав не повернення до того, що було, а нову якість боротьби в нових умовах буржуазного суспільства. Започаткував руйнування монархічних імперій в Європі.

Національний рух на арену суспільного життя України вийшов у першій половині XIX ст. Саме тоді українці згадали свою славну історію і стали замислюватися над питанням: «Чи можливе повернення до незалежного існування?». З’явилися окремі особи і групи людей, як правило, освічених, які пропагували ідею об’єднання українців в єдине ціле з метою створити власну державу. Ця ідея дедалі глибше пускала коріння в свідомість суспільства. У XIX — на початку XX ст. український етнос почав усвідомлювати свою єдність і прагнув самостійно вирішувати власну долю.

Варто запам’ятати!

Національна еліта — провідники національно-визвольного руху: політичні, культурні, громадські діячі.

Національною елітою називають частину нації, яка бере на себе роль її лідера і керівника у політичній, культурній, економічній та інших сферах.

Не варто плутати поняття еліти з людьми, що мають економічну владу через свої статки. В українському випадку така економічна аристократія головним чином протистояла національній еліті.

Національний міф — сукупність уявлень про історичне минуле нації, спільні переживання його, на основі яких вибудовуються пріоритети на майбутнє.

Конструкцією національного міфу, розробленням галереї «героїв» і «зрадників» займається національна еліта, після чого через літературу, ЗМІ, науково-популярні книжки вона шириться серед широкого загалу — наприклад, культ Тараса Шевченка. Ціннісні пріоритети минулого зазвичай протиставляються імперським міфам. Національні і імперські міфи є кардинально протилежними.

Історична пам’ять — сукупність образів і уявлень, що відтворюють спільний історичний досвід спільноти.

Історична пам’ять пов’язана безпосередньо з формуванням національної ідеї (міфу). З нею пов’язані оціночні пріоритети подій минулого. У XIX ст. підросійським українцям нав’язували чужу, російську історичну пам’ять, що було однією з головних причин неготовності української нації здобути в 1917-1921-х роках свою незалежність. Історична пам’ять нації про своє минуле закладається у працях істориків, а потім використовується у політичній боротьбі.

Факт чи фейк?

Інтернет-портал «Архіви Росії» пише: «Зрада стала фінальним етапом життя Мазепи. Після Полтави в біографії Мазепи залишаються лише втеча і безславна смерть на чужині. Зрада і життєвий шлях Мазепи характеризують його як людину хитру, не мудру, для якої цілком характерним було зраджувати друзів і покровителів. »

• Поміркуйте, які історичні міфи є основою таких російських публікацій. Як вони сформувалися?

НАЦІОНАЛЬНА ІНТЕЛІГЕНЦІЯ І ВИЗВОЛЬНИЙ РУХ. УКРАЇНСЬКИЙ ВИПАДОК

Інтелігенція в будь-якій країні є рушійною силою суспільного прогресу. Від неї залежить перемога або поразка національного проєкту.

Недержавні нації починали з того, що виховували в межах чужонаціональних імперій представників своєї національної інтелігенції.

Поміркуймо!

Дізнайтеся з додаткових джерел, які заборони на українське слово існували у підросійській Україні в XIX ст.

Наддніпрянська інтелігенція сама не проявила достатньої витривалості у відстоюванні своїх національних інтересів перед російським суспільством і його урядом. Була схильна до компромісу, здійснення загальноросійської фахової кар’єри. Російська освіта виконувала функцію тотального русифікатора Наддніпрянщини.

Інша ситуація склалася на Західній Україні при владі Австрії. Там була дозволена українська національна діяльність. Австрійська влада намагалася протиставити русинів (українців) полякам, була зацікавлена у поборенні серед українців москвофільських поглядів. Тому дозволяла і початкові українські школи і навіть відкривала українські державні гімназії, практикувала двомовність у польських школах. Греко-католицька церква продукувала національну інтелігенцію. Українсько-галицька інтелігенція усвідомлювала себе з другої половини XIX ст. не як представницю великого «русского» народу від Камчатки до Карпат, а окремим українським народом. Західні українці підтримували зв’язок з підросійською Україною.

Поміркуймо!

Чому, на вашу думку, наддніпрянська інтелігенція була схильна до компромісів?

3. ПЕРІОДИЗАЦІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ XIX СТ.

Періодизація не лише українського, а й усіх національно-визвольних рухів включає в себе три головних періоди: академічний (літературно-культурний); культурницький (суспільний); політичний (партійний).

Історичні подробиці

Культурництво. Для здобуття незалежності необхідно було розбудовувати культурні основи: поширити спершу серед інтелігенції, а потім серед народу новітньої літературної національної мови, пробудити історичну пам’ять, заснувати народні школи з національною мовою викладання, відкрити університети і наукові осередки (товариства і академії). Культурництво буває аполітичним, коли не пов’язує свою долю з національним майбутнім краю, а задовольняється «архівним» інтересом щодо свого минулого. Головною ж умовою для політичного періоду визвольного руху є існування саме політичного культурництва, яке культурні здобутки спрямовує на політичні вимоги перед імперським центром.

Політична окремішність. Питання самостійності України не можливо було відкрито ставити в Російській імперії. Це був державний злочин. Тому представники української еліти, не говорячи про свої далекі мрії, мусили висувати вимоги досягнення різних форм суспільно-культурної відмінності від метрополії — окремішності. Своя мова, література, наука формували свій культурний простір, відмінний від імперського російського. Без цього неможливо було сподіватися в майбутньому політичної самостійності. На жаль, такого власного простору українці не збудували, на відміну від поляків, чехів, фінів за Новий час, а тому проблеми державного будівництва в Україні спостерігаються донині.

ПЕРІОДИЗАЦІЯ УКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНОГО РУХУ

Різні нації, що відроджувалися, проходили цей шлях у різних хронологічних межах. Першість вели чехи, балтійські народи і фіни. Вони випереджали українців на 30-50 років. Польська нація утворилася вже на час втрати своєї незалежності, тому правомірно щодо поляків говорити не про національне відродження, а боротьбу за відновлення власної держави.

Український рух характеризується такими явищами і хронологічними межами:

АКАДЕМІЧНИЙ ЕТАП

Предтечею модерного руху в Україні був вихід у світ «Енеїди» Івана Котляревського живою українською мовою у 1798 р.

Перший період відбувався у 1830-1840-і роки — кінець 1850-х. Віховими подіями були поява «Кобзаря» Тараса Шевченка у 1840-му році в Петербурзі та заснування першої суспільно-політичної організації Кирило-Мефодіївського братства при університеті Св. Володимира в Києві у 1846-1847 роках.

КУЛЬТУРНИЦЬКИЙ ЕТАП

Другий період розпочався наприкінці 1850-х років з постання центральної Петербурзької української громади та, головно, Київської громади при київському університеті. Розпочався громадівський період національно-визвольного руху, знаковими віхами якого були приєднання В. Антоновича і нащадків польської шляхти Правобережжя у 1861 р. до «хлопоманського руху».

Окремою добою академічного (або громадівського) періоду українського руху була діяльність Михайла Драгоманова. Він розпочав політизацію цього руху у своїй закордонній місії, як висланець у позацензурну Європу (Женеву) для пропаганди української ідеї в світі (1876-1889 рр.). Це була перша політична еміграція українців модерного часу.

Кінцем другого періоду треба вважати початок 1890-х років. Постання Братства тарасівців у 1891-му та поява «України ірредента» Ю. Бачинського 1895 р. свідчила про політичний шлях розвитку України. Віховою подією була також зайняття посади катедри української історії Михайлом Грушевським у Львівському університеті. Ці події фактично стали початком третього етапу визвольного руху.

Поміркуймо!

Подумайте, чим зумовлено вибір назви членами Братства тарасівців. Як подібні організації могли впливати на розвиток українського національного руху та в чому ви бачите їхнє головне завдання?

ПОЛІТИЧНИЙ ЕТАП

Політичний час українського національно-визвольного руху розпочався з заснування Русько-української радикальної партії (РУРП) Галичини (1890 р.) та Революційної української партії (РУП) (1900 р.). Знаковою подією стала поява у 1900 р. брошури «Самостійна Україна» Миколи Міхновського, яка була до 1904 р. програмою РУП. У 1905 р. постала УСДРП та національно-демократичні партії у Києві (УРДП). Закінченням етапу став початок Української революції в березні 1917 р.

Варто запам’ятати!

Соборна держава — держава, яка об’єднує в своєму складі всі етнічні (у нашому випадку українські) землі.

Соборність українських земель — об’єднання всіх етнічних українських територій у складі єдиної національної держави.

Думки істориків

Українсько-канадський історик Іван Лисяк-Рудницький:

«Для цих трьох періодів пропонуємо наступні назви: шляхетська, народницька та модерністична епохи. Першу з них характеризує перевага дворянства козацького походження на Лівобережжі, а польсько-українського шляхетства на Правобережжі. На другому етапі на провідне місце суспільного життя вибивається демократична інтелігенція, опанована ідеєю «служіння народові». Врешті на третьому етапі український рух від інтелігенції починає проникати в маси. Галичина теж проходила засадничо ці самі ступені розвитку, але вони не були відмежовані чіткими гранями, вони зливалися в одну тяглу лінію».

• 1. За якими головними ознаками історик виділяє періоди історії України XIX ст.?
• 2. Які ще ознаки, на вашу думку, можна покласти в основу періодизації «українського XIX століття»?

Деякі дослідники кінцем періоду вважають початок Першої світової війни, коли західні українці зробили ставку на побудову самостійної України та соборність українських земель.

Діємо: практичні завдання

Підготуйте історичне есе на тему: «Чому формування націй є ознакою модернізації суспільства?».

Відскануйте QR-код та виконайте онлайн-вправу «Етапи українського національного руху»

ЗНАЮ МИНУЛЕ • ОСМИСЛЮЮ СЬОГОДЕННЯ • ПРОГНОЗУЮ МАЙБУТНЄ

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

Знаю і систематизую нову інформацію

1. Утворіть на три групи. Обговоріть, які особливості притаманні кожному з етапів українського національно-визвольного руху. За результатами обговорення заповніть таблицю.

Етап

Особливості етапу

Події, які характеризують етап

Хронологічні межі етапу

2. За матеріалами параграфа прокоментуйте хронологічну пряму «Розвиток українського національного руху».

Мислю творчо

1. Прокоментуйте думку громадського діяча Євгена Чикаленка, що «Т. Шевченко і І. Карпенко-Карий тільки тому стали українцями, що не вчилися у російській гімназіях і університетах». Напишіть есе на тему «Російська освіта як засіб русифікації Наддніпрянщини».

2. Опрацюйте історичний колаж. Уявіть себе журналістом/журналісткою й на основі колажу підготуйте публікацію на тему «Роль національної еліти у розвитку національного українського руху».

урок Середньовіччя як доба, її хронологічні межі й специфічні ознаки в історії європейських і східних літератур. Вплив релігії та філософії на літературу й культуру в добу Середнь

Середньовіччя як доба, її хронологічні межі й специфічні ознаки в історії європейських і східних літератур. Вплив релігії та філософії на літературу й культуру в добу Середньовіччя. Основні жанри середньовічної літератури на Заході та на Сході.

Тема. Середньовіччя як доба , її хронологічні межі й специфічні ознаки в історії європейських і східних літератур. Вплив релігії та філософії на літературу й культуру в добу Середньовіччя. Основні жанри середньовічної літератури на Заході та на Сході.

Мета: формування предметних компетентностей: ознайомити здобувачів освіти з особливостями Середньовіччя як історичної та літературної доби, її хронологічними межами; звернути увагу на характерні ознаки середньовічної літератури; формування ключових компетентностей: вільне володіння державною мовою; уміння вчитися впродовж життя : активізувати пізнавальну діяльність учнів; інформаційно – комунікаційна: формувати навички спілкування в колективі, формувати вміння знаходити потрібну інформацію та подавати її; культурної: виховувати прагнення до літературної освіти, формувати естетичний смак, розширювати кругозір здобувачів освіти.

Теорія літератури: героїчний епос, жанри літератури.

Обладнання: презентація

Тип уроку: урок – міні-лекція

ХІД УРОКУ

I. Організаційний момент

II. Оголошення теми й мети уроку

Учитель . У Європі у Vст. , здавалося б, непохитна Римська імперія остаточно розпалася під ударами варварів. Легіони один за одним залишали завойовані землі, щоб захистити столицю – Рим, але й він упав. А на вільних просторах Європи утворилися нові держави: на землях кельтів і франків – Франція, прирейнських германців – Німеччина, бритів – Англія, на Піренейському півострові – Іспанія, в Апеннінах – Італія. Почався процес формування націй. У суспільстві виникли нові феодальні відносини. І в усіх цих нових народів були свої мови і культури, не схожі на античну.

Так почався новий етап європейської історії – Середньовіччя. Поняття «середньовіччя» ввели в ужиток італійські гуманісти в ХVIст., вважаючи даний період часом глибокого занепаду європейської культури. Гуманісти свою епоху сприймали як «новий вік», бо античність розглядали як «старий вік». Тому період між цими етапами в історії людства італійські мислителі називали «середнім віком». Учені розділили цей великий історичний етап на кілька періодів:

1. Раннє Середньовіччя (від V до ХІ ст.)

2. Зріле або високе Середньовіччя (ХІІ – початок ХІV ст.)

3. Пізнє Середньовіччя, початок Відродження – XIV–XV ст.

ІІІ. Актуалізація опорних знань

Інтерактивна вправа «Асоціатавний кущ» («Гронування»)

Складіть асоціативний кущ до поняття «Середньовіччя», яке розглядали на уроках історії, мистецтва.

ІV. Сприйняття та засвоєння нового матеріалу

Міні-лекція вчителя.

В епоху Середньовіччя світова література вступила у новий період розвитку, який відбувався в умовах формування феодального способу виробництва. У цей період літературний процес на Заході і Сході має спільні звкономірності і характеризується певною єдністю. Середні віки не були якимось «провалом» у літературному розвитку, як це колись вважалось. Культура Середньовіччя навряд чи поступається стародавній культурі. Можна говорити лише про нерівномірність літературного процесу: одні регіони світу входили у Середні віки в умовах занепаду античного світу, маючи в минулому багату політичну та культурну історію, інші з»явилися на історичній арені із «запізненням», в період розкладу первісного ладу (варвари), маючи лише архаїчні форми усно-поетичної творчості. Розпад старих регіонів не призводив до повного зникнення стародавніх культур. Протягом Раннього Середньовіччя йшла перебудова, поступове формування нової культури та літератури, в процесі його не все відкидалося від старої культури, органічно засвоювався фольклор та література нових народностей. Крім того, на нові культури впливали сусідні народності, що вело до взаємодії та змішання різних культур.

У Середні віки деякі народи пережили «золотий вік» своєї літератури, якому вжене судилося повторитися (наприклад , література Провансу в ХІ-ХІІІст.). До Середньовіччя належить класичний період розвитку арабської, ірано-таджицької, японської літератур; слов»яни також зазнали першого значного піднесення: Київська Русь – одна з провідних культурних держав тієї доби..

Культура та література Середньовіччя розвивалася під впливом релігії. Християнська церква мала абсолютний вплив на духовне життя європейців. Вона формувала їхню релігійну свідомість, сприяла розвитку культури й зміцненню єдності Європи. Офіційною релігією Середньовіччя було християнство.

Характерним для цього періоду є жанр «житія», які описують відлюдників, що вирушають у пустелю, добровільно зазнають катувань. Поширюються також «видіння», тобто розповіді людей, що немовби побували у потойбічному світі. У них описуються фантастичні картини райських насолод та пекельних мук.

На відміну античної культури, яка проголошувала «Mens sana in corpore sano», що означає «здоровий дух в здоровому тілі», середньовічна культура проголошувала верховенство духу над плоттю, духовної краси над фізичною. Були проголошені догмати християнства й розроблені способи пристосування їх до повсякденного життя.

Отож, ідеальною людиною може бути або чернець, або людина, яка зреклася земних утіх, протистоїть спокусам і живе з Богом у серці.

Незважаючи на такі суворі догмати, людство жило своїм життям, відкривалися університети, розвивалися всі види мистецтв, становилися національні літератури. Люди залишалися людьми. Як і в інші історичні епохи, вони тягнулися до світла і краси.

Водночас із церковною літературою, що писалася переважно латиною, протягом усього середньовіччя розвивається література світська, яка є далекою від похмурого, аскетичного світосприйняття. Різні її напрями та види походять із народної творчості, що існувала з давніхдавен, а темою її була людина зі своїми земними радощами та бідами.

Найзначнішою та найціннішою спадщиною середньовічної літератури був епос — поеми про героїв-воїнів, які були створені народом і висловлювали його ідеали. Епос виник у формі сказань, які тривалий час існували в усній формі. Виконавців сказань називали у Франції жонглерами, у Німеччині — шпільманами. Зазвичай це були акробати-фокусники, що розважали народ на дорогах та площах. Вони також співали або читали пісні про воїнів-героїв. А пізніше, вже з XII ст., поети переробляють ці сказання і записують їх у вигляді великих поем .

Невід’ємною частиною середньовічного суспільства є хрестові походи. Це військові експедиції, організовані західним християнським світом, проти мусульман з метою звільнення Єрусалиму і Святої Землі (Палестини). Вони тривали з 1096 по 1291р. Всього нараховувалося вісім великих хрестових походів. В цей час при дворах феодалів створюється пишна та витончена культура: рицарі навчаються музики, мистецтва писати вірші. У цей час виникає нова, рицарська, або куртуазна (придворна), література. Рицарська лірика оспівує любов рицаря до «дами серця». Заради її кохання рицарі (у романах) переживають різні пригоди, б’ються з велетнями і чудовиськами.

Для рицарського роману домінуючою була тема кохання. Розгортається вона на тлі рицарських пригод, оповитих таємничістю та фантастикою. Популярними в епоху Середньовіччя були романи про рицарів при дворі короля Артура, про хранителів святого Грааля, а також роман про Трістана та Ізольду. Батько Трістана, король Рівален, загинув, захищаючи свої володіння. Королевич сирота потрапляє до свого дядька, короля Марка. Барони вимагають від короля, щоб той одружився. Трістан шукає волосину Ізольди Золотоволосої, вбиває людожера і висватує Ізольду за короля. Ізольда і Трістан покохали одне одного, але золотоволоса красуня змушена стати дружиною старого короля. Трістан покидає володіння і на чужині з відчаю одружується з Ізольдою Білорукою. Смертельно поранений Трістан хоче побачити Золотоволосу Ізольду, наказуючи підняти білі вітрила, якщо вона зможе приїхати. Ображена Ізольда Білорука обманює Трістана, кажучи йому, що бачить корабель з чорними вітрилами. Трістан помирає, не витримує цього горя і Золотоволоса Ізольда. Їх поховали по обидва боки каплиці. Квітучий терен, що виріс на могилі за ніч, переріс через каплицю на Ізольдину могилу. Тричі зрубували кущ, і тричі він виростав як символ невмирущого кохання, кохання сильнішого від смерті.

Середні віки відзначаються також і значним культурним розвитком народів Сходу, що отримав назву «золотого віку» арабської та іранотаджицької літератур. Література «золотого віку» писалася двома мовами — арабською і фарсі. В ній часто пропагувалася любов до людини, жінки, оспівування життя.

Перлиною арабської лірики є твори написані на основі давньої легенди про трагічну любов поета Меджнуна до дівчини на ім»я Лейла. Розлучений воргами і долею з подругою, юнак іде в пустелю, де спілкується лише з дикими звірами і зрештою помирає з ім»ям коханої на вустах. До наших днів легенда про Лейлу й Меджнуна залишається улюбленим сюжетом багатьох східних літератур. Першим до нього звернувся класик перської поезії Нізамі Гянджеві, який в 1188р. Написав поему «Лейла і Меджнун».

Мовою фарсі написано поему Абулькасима Фірдоусі (934-1025) «Шах-наме»(«Книга царів»)- найвідоміший твір персько-таджицької літератури. На основі давньоіранського епосу та наукових праць Фірдоусі в поетичній формі виклав історію Середньої Азії від найдавніших часів до арабського нашестя. Рядки «Шах-наме» сповнені героїки й любові до батьківщини..

Перський поет-філософ Омар Хайям уславився чотиривіршами (рубаї), пройнятими духом життєлюбства і свободи. Нині твори цього митця перекладено всіма європейськими і східними мовами.

Розвивалася в східній літературі Середніх віків і проза. Це казки, народні романи, любовно пригодницькі, побутові новели, розповіді.

Між Х і ХV ст. На Близькому Сході було укладено збірку народних казок «Тисяча і одна ніч», яка згодом стала всесвітньо відомою. Крім арабів до її створення долучилися перси та індійці. Нині ця збірка казок входить до десятки найпоширеніших перекладних видань.

У Середні віки література накопичила значний творчий досвід і створила невмиручі цінності, тому Середньовіччя – один з найбільш суттєвих етапів розвитку світової літератури.

V. Закріплення знань, умінь і навичок

Складання паспорта-характеристики літературного періоду

– Складіть паспорт-характеристику літератури Середньовіччя

Паспорт-характеристика літератури Середньовіччя

Раннє Середньовіччя (від V до ІХ – ХІ ст.); високе(зріле) Середньовіччя (ХІІ – початок ХІV ст.); пізнє Середньовіччя (ХV-

ХVІ ст.; цей період деякі історики також називають Відродженням, або Ренесансом; ХІV- початок ХVІІст.):

• раннє Середньовіччя – література розкладу родового ладу(велике переселення народів, падіння Римської Імперії);
• високе(зріле) Середньовіччя – література зородження феодальних відносин;
• пізнє Середньовіччя, воно ж Відродження (Ренесанс)- література розвинутого феодалізму(епоха видатних географічних відкриттів, активний розвиток науки та мистецтв, відродження інтересу до надбань античної культури)

Релігійна, міфологічна, героїчна, куртуазна, література міста

Епос, житія, сказання, поезія, роман, балада

Теоцентризм – спрямованість до бога; дуалізм світу: земна і духовна частини; зміна моральних пріоритетів; символізм та алегоризм

VІ. Узагальнення й систематизація вивченого

– Назвіть хронологічні межі доби Середньовіччя.

– Які періоди має доба Середньовіччя?

– Чому середні віки мають таку назву?

– Назвіть жанри церковної літератури, поширеної у Середньовіччі.

– Як виник героїчний епос?

-Коли та як виникає куртуазна література?

-Якими є особливості середньовічної культури Сходу?

VІ. Підсумки уроку

Інтерактивна вправа «Мікрофон»

Продовжте речення: «Моє уявлення про Середньовіччя змінилося на стільки,

Для всіх. Опрацювати текст підручника с. 130-135.

Індивідуальне. Підготувати повідомлення про золоту добу китайської літератури.