§ 15. Природа і населення Південного Дворіччя

У горах Вірменії беруть початок дві річки: Євфрат, і Тигр. Вони течуть на південний схід і впадають у Перську затоку. Країну, яка в давнину була розташована в середній і нижній течії цих двох річок, називають Дворіччям. Греки називали її Месопотамія, що їхньою мовою означає Межиріччя. За природними умовами Дворіччя поділяють на Північне (тобто Верхнє) та Південне (або Нижнє) Дворіччя.

Південне Дворіччя – це зона пустельного клімату. Влітку надто жарко: спека сягала 50 °С у затінку, а засуха тривала по 7-8 місяців. Нерідко піщані й пилові бурі вкривали пилом навколишні поля й гаї. Узимку (3-4 місяці) ураганні зливи перетворювали низини в непрохідні болота. Вони кишіли різноманітними комахами, які розносили чимало хвороб. Таким чином, у найдавнішу епоху територія Південного Дворіччя була малопридатна для розселення людей. Перші поселенці, мабуть, прибули сюди не добровільно, а гнані тяжкою необхідністю (нестачею харчів та натиском вороже налаштованих сусідів).

Люди оселялися на цій негостинній землі лише завдяки двом річкам – Тигру та Євфрату, які несли в пустелю таку життєдайну вологу. У давнину вони текли майже паралельно, тому їх називали ріками-близнюками. Розливи Євфрату і Тигру не такі, як Нілу, а короткі, бурхливі і часто несподівані. Тому люди, які жили тут, перебували в постійному страху перед повінню. Тож не дивно, що саме у Дворіччі виник міф про Всесвітній потоп, який знищив майже все на Землі. Втім, коли вода поступово спадала, то залишався товстий шар масного мулу. Цей наносний ґрунт вельми родючий.

• Обговоріть у класі!

Як мешканцям Південного Дворіччя вдалося створити умови для значного розвитку хліборобства і тваринництва, процвітання всієї країни?

2. Як природа вплинула на заняття жителів Південного Дворіччя?

У V-IV тис. до н. е. на півдні Дворіччя, у районі Перської затоки оселилися шумери. Ця країна називалася Шумер. У ІІІ тис. до н. е на північ від шумерів оселилились аккадці. Їхня держава називалась Аккад.

Основними заняттями населення Південного Дворіччя в V-IV тис. до н. е. були землеробство та скотарство. Природа створила сприятливі умови для полювання та рибальства. Річки, озера й Перська затока кишіли рибою. У заростях очерету гніздилися водоплавні птахи. Із сусідніх степів заходили дикі бики, газелі та дрібна дичина, були також небезпечні хижаки – леви.

Поселення давніх шумерів (сучасний малюнок). Поселення будували по берегах річок. Для худоби споруджували стійла з плетених циновок

Каменю, металів і лісу в Південному Дворіччі не було. На місці вдосталь було лише глини й очерету, які широко використовувалися в повсякденному житті. Тому спочатку житла плели з очерету й обмазували глиною.

Найбільше багатство Південного Дворіччя – це земля. Родючі ґрунти давали великі врожаї. Однак займатися хліборобством у несприятливих природних умовах було важко. На півночі, в Аккаді, не вистачало води для зрошення. А на півдні, в Шумері, навпаки, часто відбувалися повені, тож місцевість була заболочена. Але люди не відступали перед труднощами. Вони будували канали для зрошення полів та осушення боліт. Споруджували штучні насипи, дамби і водойми, насипали цілі пагорби, на яких виникали міста.

Місто-держава Урук (сучасна художня реконструкція)

Наполеглива праця населення Південного Дворіччя перетворила цю річкову долину в квітучу країну, де збирали великі врожаї зерна, овочів і фруктів. Земля давала більше продуктів, ніж потрібно було для сім’ї землероба. У громадах з’явилася можливість утримувати спільним коштом певні суспільні прошарки, які могли професійно присвятити себе справам управління, релігійного культу, війни. Почали виникати перші державні утворення на чолі з правителем, на службі в якого були чиновники та армія.

3. Що таке міста-держави? Яким було господарство Південного Дворіччя в ІV-ІІІ тис. до н. е.?

Шумери й аккадці заснували багато міст – Ур, Урук, Лагаш, Аккад, Ашшур та ін. Кожне місто було столицею невеликої держави, до якої входили саме місто та міська округа. Таке невелике державне утворення історики називають місто-держава. Кожне з них мало свої закони, казну, органи управління і військо. Очолював місто-державу володар, якого називали лугаль («велика людина») або енсі («пан, що кладе наріжний камінь»).

• Працюймо в парі!

Порівняйте, що було спільного в господарствах Єгипту та Південного Дворіччя?

Місто-держава – держава, яка складається з одного міста та навколишньої території.

Статуя царя Гудеа – правителя міста Лагаш

Будівельним матеріалом у Дворіччі була глина, з неї робили цеглу і будували все – житлові будинки, храми, палаци. У Дворіччі було мало палива. Тому цеглу не обпалювали, а просто сушили на сонці. Але необпалена цегла нетривка, легко руйнується. Через це міську стіну будували такої товщини, щоб зверху по ній міг проїхати віз. У побудованих з такої цегли будинках улітку було прохолодно, а взимку – тепло.

Розгляньте «Штандарт миру та війни з міста Ур» (середина III тис. до н. е.). Поміркуйте, чому він отримав таку назву. Яку інформацію про спосіб життя в Південному Дворіччі можна довідатися з нього?

У Дворіччі вирощували зернові культури – просо, ячмінь, пшеницю, які давали високі врожаї двічі на рік. Садили також овочі – часник, цибулю, огірки, горох тощо. Основним плодовим деревом Дворіччя була фінікова пальма. Її називали «деревом життя». З фініків виготовляли різні солодощі й борошно, кісточки використовували як паливо, з волокон кори плели мотузки й кошики. Вирощували також яблуні, гранатове дерево.

Для допитливих!

Розгляньте 3-D реконструкції міст Південного Дворіччя. Опишіть свої враження.

Місцеві хлібороби винайшли плуг, яким було зручно орати ґрунт. Шумери розводили дрібну та велику рогату худобу, домашню птицю. Під час оранки у плуг запрягали биків та ослів, з їхньою допомогою також молотили хліб.

У містах працювали вмілі ремісники: будівельники, теслярі, суднобудівники, гончарі, чинбарі та ін. Майже все у Дворіччі робили з глини: винні бочки, посуд, дитячі іграшки, серпи з кам’яними зубцями, цвяхи, труби і навіть домовини. Саме тут уперше з’явилися глиняні конверти, у які вкладали глиняні листи. У III тис. до н. е. ремісники почали виробляти з бронзи знаряддя праці та зброю.

Міста були центрами жвавої торгівлі й обміну. Жителі Дворіччя обмінювали в інших народів зерно, вовну, тканини та фініки на дерево, будівельний камінь і метали.

4. Як і на чому писали у Дворіччі?

Для ділового листування потрібен був простий та дешевий матеріал. Але папірус на берегах Євфрату й Тигру не ріс. Жителі Дворіччя навчилися писати гострою паличкою на маленьких плитках-табличках з вогкої глини. Якщо документ був важливим, то табличку висушували на сонці або випалювали. Після цього її можна було зберігати дуже довго. Чимало таких табличок збереглося до наших днів.

• Працюймо в парі!

Порівняйте писемність Стародавнього Єгипту і Дворіччя. У чому полягає відмінність?

Спочатку у Дворіччі, як і в Єгипті, «писали» малюнками. Але на вогкій глині важко намалювати складний знак чи літеру, це вимагало багато часу. Можна було тільки витискувати окремі рисочки – клинці. Тому писемність жителів Стародавнього Дворіччя називають клинописом. Кожний знак складався з кількох клинців. Він позначав або окремий склад, або ціле слово, як і єгипетський ієрогліф. Загалом було вироблено близько тисячі таких знаків. Виникнувши в Південному Дворіччі, клинопис дуже швидко поширився серед народів Передньої Азії.

Клинопис – тип письма жителів Дворіччя, у якому кожний знак складався з кількох клинців. Він позначав або окремий склад, або ціле слово, як і єгипетський ієрогліф.

Як писали клинописом

5. Де і як навчалися ваші ровесники в Дворіччі?

Ознайомтеся відповідним матеріалом за QR-кодом. Порівняйте сучасну школу зі школою Дворіччя. Що між ними спільного, а що відмінного?

ПЕРЕВІРТЕ ЗАСВОЄНЕ НА УРОЦІ

ЗНАЮ

• 1. Які великі річки протікають територією Дворіччя?
• 2. У якому тисячолітті у Дворіччі оселилися шумери та аккадці?
• 3. Як називається писемність жителів Стародавнього Дворіччя?

РОЗУМІЮ

• 1. Як природні умови впливали на спосіб життя населення Дворіччя?
• 2. Поясніть, що таке місто-держава.
• 3. Поміркуйте, чому знаки для письма у Дворіччі складалися з клинців, а не ієрогліфів.
• 4. Який матеріал був найпоширеніший у Дворіччі? Наведіть приклади його використання.

ВМІЮ

• 1. Опишіть способи боротьби людей з несприятливими природними умовами в Єгипті і Південному Дворіччі. Що було спільного, а що відмінного в господарстві обох країн?
• 2. Порівняйте писемність жителів Південного Дворіччя з писемністю єгиптян. Що в них було спільного, а що відмінного?

ВИСЛОВЛЮЮ ДУМКУ

• 1. Висловіть судження, чому у Дворіччі виникла не єдина держава, як у Єгипті, а міста-держави.
• 2. Уявіть, що за допомогою машини часу ви перенеслися до Південного Дворіччя. Вам вдалося побувати у місцевій школі. Складіть розповідь про те, як минув цей день. Опишіть свої враження.

ЗВ’ЯЗОК ІЗ СУЧАСНІСТЮ

Поміркуйте, чому лише об’єднавшись у громади, люди могли перетворити Південне Дворіччя у квітучу країну, де збирали великі врожаї зерна, овочів і фруктів. Висловіть судження про роль громад у суспільстві та житті окремої людини. Які потреби задовольняє людина через громаду?

Для допитливих!

Релігійні вірування давніх мешканців Дворіччя

Наукові досягнення мешканців Дворіччя

§ 8. ПОХОДИ ВІКІНГІВ ТА ЇХНІ ЗАВОЮВАННЯ

• Визначте за картою (с. 100) природні й кліматичні умови Скандинавського півострова.

• Які моря омивають півострів?

• Як природні умови впливають на зайнятість населення?

1. Нормани

Скандинавський півострів — завдовжки майже 2000 км — найбільший у Європі. Здавна його заселяли північні германські племена, яких у Західній Європі називали норманами, тобто «людьми Півночі». Серед них виокремилися данці, шведи та норвеги, які згодом утворили свої держави.

Головні заняття населення Скандинавського півострова — мореплавство, рибальство, скотарство й мисливство. Це було зумовлено переважанням тут лісів і гір. Земля була малопридатною для землеробства, тому в житті скандинавів велике значення мало море.

Мореплавство відоме жителям Скандинавського півострова з давніх-давен. Вони добре вивчили морські шляхи та вправно пересувалися фіордами — довгими й вузькими затоками з високими, стрімкими, скелястими берегами. Нормани були чудовими майстрами-корабелами, а їхні судна на той час уважалися найкращими. Вони були скріплені з гнучких дерев’яних планок і легко витримували удари морських хвиль. Ніс корабля прикрашали вирізьбленою з дерева головою дракона або змія. За тогочасними віруваннями, це надавало кораблю магічної сили, боронило його від злих духів і відлякувало ворогів. Коли нормани приставали до берега й витягували корабель на сушу, то голову звіра знімали, щоб не розгнівати місцевих богів. Із VIII ст., крім невеликих човнів, нормани будували вже й вітрильні багатовесельні військові кораблі, довжина яких сягала 30-40 м, а ширина — від 4 до 5 м. Такі судна вміщували до 150 осіб, а за потреби їх можна було перенести в потрібне місце. Корма й ніс корабля мали загострену форму, тому для зміни курсу досить було тільки переставити весла. На великому кораблі було 42 пари весел, одним веслом гребли двоє воїнів. Корабель мав вітрило чотирикутної форми, яке часто фарбували в червоний колір.

Самі нормани з гордістю називали свої кораблі «кіньми моря». Жителі Півночі давали кораблям імена («Дракон», «Великий змій»), дорожили ними й берегли їх. Оскільки морських карт не було, то нормани знаходили дорогу за сонцем і зірками чи за обрисами землі.

На світанку епохи Середньовіччя нормани жили племенами, кожне з яких очолював ярл, або конунг. Це був військовий вождь, який мав добре озброєну дружину. Жителі Скандинавії були передусім воїнами. Вони шанували богів війни — верховного бога й носія магічної сили Одина та його сина Тора, бога грому й блискавки. Кожний воїн давав своєму вождеві клятву вірності.

Є. Войтвілло. Судно вікінгів XI ст. 1991 р.

Наприкінці VIII ст. в Скандинавії налічувалося не більше 2 млн жителів. Однак на початку IX ст. населення починає зростати. Це спонукало скандинавів здійснювати набіги на сусідні землі. Із насиджених місць їх гнала також жадоба пізнання і пригод. Такі походи організовували й очолювали вихідці зі знатних родин. Так, у VIII ст. з’явилося чимало «берегових вождів», які були безземельними, але мали хоробрі серця. Навесні вони лаштували кораблі та зброю, набирали загін відважних воїнів і вирушали в далеке плавання. Часто перед відплиттям догори підкидали спис і за напрямком його падіння визначали шлях майбутнього походу.

2. Походи вікінгів

Починаючи з кінця VIII до другої половини XI ст. напади скандинавів тривали з перервами. У Франції їх називали норманами, в Англії — данцями, у Візантії — варатами, на Русі — варягами. У самій Скандинавії воїнів, які здійснювали походи в інші країни, іменували вікінгами (із скандинавськ. вік, затока, бухта).

Перші походи вікінгів були спрямовані на Британські острови наприкінці VIII ст. На той час значна частина Британії перебувала під владою германських племен — саксів, англів і ютів. Вони утворили тут сім королівств: Кент, Вессекс, Ессекс і Сассекс, Нортумбрію, Східну Англію та Мерсію. Між цими англосаксонськими королівствами тривало постійне суперництво за лідерство, чим і скористалися вікінги.

У 793 р. вікінги на своїх кораблях пристали до східного узбережжя Англії, пограбували й спалили тамтешній монастир. Так почався майже трьохсотрічний період походів норманів, який увійшов в історію Північної Європи під назвою епоха вікінгів. Як правило, вікінги здійснювали свої набіги влітку. Уночі або вранці вони запливали в гирла річок, а потім проникали в глиб країни.

Серед вікінгів найбільшою жорстокістю в бою відзначалися воїни-звірі, так звані берсерки («подібні до ведмедя»). Крім воїнів-ведмедів, були також воїни-вовки. Можливо, це різні назви тих самих воїнів — багато берсерків мали прізвисько Вовк або Ведмідь. Під час атаки вони ніби перевтілювалися в хижаків. Берсерки відмовлялися від захисного спорядження й оборонної зброї. За стародавніми переказами, воїни йшли в бій без кольчуг, охоплені божевіллям, неначе скажені пси й вовки. Уважають, що берсерки жували отруйні гриби мухомори і це викликало в них якусь гіпнотичну одержимість. Багато хто вірив, що берсерки володіли чаклунською силою й тому невразливі. Різноманітні джерела стверджують, що воїна-звіра не могли вбити в бою.

Спроби чинити опір вікінгам спочатку були безуспішними. Приголомшені жителі країн, на які постійно нападали вікінги, тривалий час залишалися беззахисними перед цією загрозою й убачали в ній Божу кару за гріхи. Підтвердженням страху європейців перед «людьми з Півночі» стала молитва, що вперше пролунала 888 р. й була введена в усі церковні та монастирські богослужіння: «. і від лютості норманів убережи нас, Господи!»

ВИВЧАЄМО ДЖЕРЕЛА

IX ст. «Ведастинські аннали» про вторгнення норманів на територію Франції (Західнофранкського королівства)

Року Божого 876. ланці, або ж нормани, що займалися піратством, увійшли в Сену й, грабуючи та вбиваючи, жорстоко спустошили Королівство франків. Карл (Карл Лисий) відрядив проти них військо, однак це не дало жодних результатів. Тоді він став думати про звільнення королівства за допомогою викупу й 877 року відрядив послів, які поговорили б з норманами [про те], аби вони, наділені дарами, покинули королівство. Після укладення такого договору церкви були пограбовані й усе королівство сплачувало податки для того, аби звільнитися від цієї біди.

1. Чим займалися вікінги на чужих землях? 2. Чи було готове Західнофранкське королівство дати відсіч ворогу? 3. Чим обернулося норманське вторгнення для простих людей?

Європейські правителі були змушені збирати зі своїх підданих і виплачувати норманам чималі суми грошей. Цей вид податку став називатися данські гроші. Інколи при сплаті данини з ватажками вікінгів укладалась угода, згідно з якою вони нібито зобов’язувалися надавати населенню допомогу при обороні від інших скандинавських нападників. Однак усі ці заходи були марними й набіги тривали.

З другої половини IX ст. набіги норманів набувають нових форм. Вони стають дедалі більш незалежними від своїх поселень у Скандинавії і не повертаються туди на зимівлю. Натомість починають споруджувати укріплення в прибережних районах Англії та Франції і використовувати їх як бази для довготривалих грабіжницьких походів і захоплення земель. Своїми набігами скандинави тероризували також населення Німеччини, Іспанії та Італії.

Один з опорних пунктів норманів знаходився в гирлі річки Сени. Саме звідти данські вікінги періодично нападали й плюндрували безборонні міста Північної Франції і навіть чотири рази брали в облогу Париж.

На початку X ст. вікінги захопили частину території Північної Франції. Верховодив ними ярл Роллон. У 911 р. західнофранкський король Карл III Простакуватий в обмін на мир віддав йому ці землі в ленне володіння. Так виникло фактично незалежне герцогство Нормандія.

Військові набіги й походи вікінгів відбувались одночасно з освоєнням ними нових земель. Так, 867 р. кораблі з норвезькими переселенцями відпливли в Ісландію. До речі, назва Ісландія, тобто «Країна льоду», належить саме їм. Згодом норвеги відкрили Гренландію («Зелена земля»). Приблизно 1000 р. Лейф Щасливий приплив до узбережжя Північної Америки. Оскільки тут ріс дикий виноград, то нову землю він назвав Вінланд («Країна винограду»). Однак там норманам не вдалося закріпитися, тому шлях в Америку було надовго забуто. Тільки через 500 років для європейців Америку ще раз відкрив Христофор Колумб.

Вікінги здійснювали також походи в Східну Європу. У цьому напрямку переважно діяли шведи, відомі на Русі як варяги. Вони брали участь у торгово-грабіжницьких походах до Білого моря та Північної Балтики, доходили до Волги й спускалися до берегів Каспійського моря. Тут шведи торгували з арабськими купцями. Дніпром запливали в Чорне море й добиралися до Константинополя. Це був шлях «із варяг у греки», який згадується в давньоруських літописах.

В XI ст. вихідці з Нормандії відвоювали у візантійців Південну Італію, а потім виступили проти арабів і захопили острів Сицилію. На правах ленних володінь нормандські завойовники отримали від Пани Римського Апулію, Калабрію, Беневент, Капую, Салерно та Сицилію. На початку XII ст. нормандський вождь Рожер II отримав титул герцога, а в р. став королем. Так виникло Сицилійське королівство. Пізніше воно перетворилося на могутню державу — Королівство Двох Сицилій (південь Італії вважався другою Сицилією).

А. Шишкін. Вікінг. 2004 р.

На батьківщині норманів, у Скандинавії, самостійну державу ще наприкінці VIII ст. стали формувати данці. На межі ІХ-Х ст. король Гаральд Пишноволосий підпорядкував собі значну частину Норвегії. Першим визначним данським королем був Горм Старий (помер 936 р.). Найбільшої могутності Данія досягла за правління Кнута (Канута) Могутнього (1016-1035), який об’єднав під своєю владою Данію, Англію та Норвегію. Він створив найбільшу на той час державу — Імперію Північного моря, яка після його смерті розпалася. Остаточне оформлення Швеції в єдину державу припало на період правління короля Улава Скотконунга (995-1022).

Неповторність духовного світу людей доби вікінгів знайшла своє вираження в мистецтві. Особливу славу мали міфи й епічні твори про богів і героїв. Яскравим зразком є міфологічний скандинавський епос «Едда». Відомі також поети-співці — скальди («піднесені»). Основним мотивом орнаменту, яким прикрашали зброю, предмети культу й побуту, було зображення фантастичних звірів, боротьби людини з ними.

3. Англія та вікінги

Наприкінці VIII ст. у зв’язку з появою норманів (вікінгів) серед англосаксонських королівств посилюється прагнення до державної єдності. Оскільки Вессекс був розташований досить далеко від районів набігів норманів, то це давало йому переваги в боротьбі за першість. У 829 р. вессекський король Егберт об’єднав під своєю владою всі англосаксонські королівства.

В об’єднаній державі помітну політичну роль почав відігравати новий орган — Рада мудрих, яка складалася з найвпливовіших представників знаті й разом із королем вирішувала всі життєво важливі справи країни.

Говірку англів, найуживанішу в країні, з часом було взято за основу англійської літературної мови. Поступово англи, сакси та юти змішалися з місцевим кельтським населенням. Так виник єдиний народ, за яким закріпилася назва англосакси. Англосаксонське суспільство складалося переважно з вільних селян і родової знаті. Крім них, були ще напівзалежні селяни та раби. Згодом з’явилися великі землевласники — лорди, у залежність до яких потрапила значна кількість вільних селян.

Із вторгненням германських племен християнізована ще за римських часів Британія знову повертається до поганської віри. Незалежна від Риму християнська церква збереглася тільки в Ірландії. Тож ірландським ченцям-місіонерам довелося докласти чимало зусиль для навернення англосаксів у християнство. Паралельно з ірландцями за цю благочестиву справу активно взялася також римсько-католицька церква. Спочатку між двома християнськими церквами тривало гостре суперництво. Та зрештою перемогла підтримана королівською владою римська церква. Процес християнізації Британії завершився наприкінці VII ст.

Монета із зображенням Альфреда Великого. 2004

У 60-х роках IX ст. вікінги, переважно ланці, перейшли від піратських набігів до завоювання Британії. Вони захопили значну територію на північному сході країни й витіснили англосаксів на південь. Подальше просування норманів у цьому напрямку було призупинено за правління короля Альфреда Великого (871-900).

Король переміг данців і уклав із ними мирний договір, згідно з яким Британію було поділено на дві частини. За Альфредом зберігалася південно-західна територія країни з центром у Вессексі, а данцям залишалася північно-східна частина Британії, яку назвали тобто Область данського права.

ВИВЧАЄМО ДЖЕРЕЛА

IX ст. З «Хроніки про діяння Альфреда Великого» єпископа Ассерія

На суді вій (король Альфред) був невтомним шукачем істини, особливо, якщо йшлося про бідних людей.

Він звертав таку увагу на суд заради добробуту знатних і незнатних осіб, які дуже часто під час зборів графів і начальників безжально сварилися між собою. Доведені своєю впертістю до протистояння, усі бажали шукати правди в короля (. ), позаяк кожен знав, що не буде найменшої можливості приховати від нього свої недобрі наміри. Король був найчеснішим слідчим під час оголошення вироків, як, зрештою, і в інших життєвих обставинах. Майже всі процеси, що проводилися в державі за його відсутності, він детально вивчав, які б вироки не були оголошені — справедливі чи несправедливі. Якщо йому вдавалося розгледіти в деяких вироках хоч найменшу неправду, він, прикликавши самих суддів до себе або через інших довірених осіб, уважно допитувався, чому вони вершили суд несправедливо.

1. Яка сфера діяльності короля висвітлена в наведеному тексті? 2. Як оцінює автор королівське судочинство в цілому і роль короля зокрема?

Попри підписану мирну угоду, Альфред посилено готувався до нової боротьби: збудував флот, спорудив потужні укріплення, створив професійне військо. Король намагався різними способами посилити систему державного управління. Країну було поділено на графства. Альфред дав наказ зібрати всі давні англосаксонські закони, опрацювати їх і звести разом з його королівськими постановами. Так приблизно у 890 р. виник звід законів «Правда короля Альфреда».

Король Альфред докладав чимало зусиль для розвитку освіти. Він невтомно вчився сам і змушував учитися інших. За його дорученням при монастирях відкривалися школи, де викладали найкращі вчителі. До здійснення просвітницької місії долучалися також учені монахи з континенту. Саме король Альфред наказав писати «Англосаксонську хроніку».

Успіхи в боротьбі з данцями, досягнуті за правління Альфреда, були закріплені його наступниками. Упродовж першої половини X ст. англосаксонські королі поступово відвоювали Область данського права, приєднання якої до своїх володінь завершив король Едгар (959- 975). Тоді ж стару назву Британія було замінено на England («Земля англів»), тобто Англія.

Наприкінці X ст. нова хвиля нашестя зі Скандинавського півострова знову змінила співвідношення сил в Англії на користь данців. У цей період країна була послаблена безконечними міжусобицями та чварами. Тож 1016 р. володарем Англії став данський король Кнут Могутній, правління якого не змінило життя країни. У 1042 р. данське панування припинилося й на англійський трон зійшов представник англосаксонської династії Едвард Сповідник (1042-1066).

Король Едвард Сповідник виявився слабким правителем. Це використала у власних інтересах англосаксонська знать, передусім Годвін, котрий зумів підкорити його своєму впливу. Король Едвард був бездітним, а тому заповів англійський трон Годвіновому старшому синові Гарольдові, який відзначався неабиякою сміливістю й розсудливістю, мав повагу серед народу.

Після Едвардової смерті 1066 р. англосаксонська знать одразу ж обрала Гарольда своїм королем. Цього ж року норвезький конунг Гаральд Суворий, дружиною якого, до речі, була донька великого князя київського Ярослава Мудрого, спорядив великий флот і підплив до берегів Англії з наміром завоювати трон. Однак англосаксонський правитель Гарольд переміг норвезького Гаральда. Той загинув, й Англія назавжди позбулася загрози з боку вікінгів. А невдовзі експансія вікінгів припинилася зовсім.

Нормани, вікінги, фіорди, ярл, англосакси, Альфред Великий, Область данського права.

1. Як називали мешканців Скандинавії в різних країнах?

2. Покажіть на карті (с. 100) напрямки походів вікінгів, нововідкриті землі.

3. Князь Олег прибув до Києва річковим шляхом. Як називався цей шлях? Що він з’єднував?

4. Як вплинула Скандинавія на розвиток Англії, Київської держави?

5. Чому частина території Північної Франції називається Нормандією?

6. Назвіть наслідки норманського завоювання Англії.

7. Установіть відповідність.

1 Канут Могутній

2 Улав Гаральдсон (Святий)

4 Улав Скотконунг

А данський король

Б володар Імперії Північного моря

В шведський король

Г норвезький король

8. Уявіть себе вікінгом, який повертається з походу. Ви захопили багато полонених і ділитимете здобич. Кого б із військовополонених ви хотіли залишити в себе на службі? Про що доцільно запитати в полоненого?