Морфологічні ознаки і біологічні особливості рослин
За ботанічною класифікацією помідор належить до родини пасльонові – Solanaceae Guss. (Брежнев Д.Д., 1964; Кравченко В.А., 1992; Болотських О.С., 1997), роду Lycopersicon Tourn. Рід Lycopersicum поділяють на 3 види: L. peruvianum Mill – помідор перуанський; L. hirsutum – помідор опушений; L. esculentum Mill. – помідор звичайний (Медвєдєва Г.С., 1961; Брежнев Д.Д., 1964; Овощеводство Молдавии, 1972; Алпатьев А.В., Алпатьева Л.А., 1980; Прохоров И.А., Крючков А.В., Комиссаров В.А., 1981; Бондаренко Г.Л., Баранов М.І., Дорокін М.Д., 1989; Антонец А.П., 1990; Сич З.Д. , 1992 та ін.).
У межах виду L. esculentum Mill. виділено три підвиди: дикий – subs. pimpinellifolium Bresh, який має дві різновидності: смородиноподібний та китицеподібний (Прохоров И.А., Крючков А.В., Комиссаров В.А., 1981); напівкультурний – subs. subspontaneum Bresh, який має п’ять різновидностей: сливоподібний, вишнеподібний, грушоподібний, видовжений та багатогніздий (Брежнев Д.Д., 1964; Жученко А.А., 1973); культурний – subs. cultum Bresh, який поділено на три різновидності – звичайний, штамбовий, крупнолистий (Брежнев Д.Д., 1964; Прохоров И.А., Крючков А.В., Комиссаров В.А., 1981; Лихацький В.І., Бургарт Ю.Є., Васянович В.Д., 1996).
Академік В. А. Кравченко на основі проведених досліджень і спостережень подає детальну морфологічну характеристику рослин помідора (Кравченко В.А., 2007). Помідор (Lycopersicum esculentum Mill.) Помідор звичайний (var. vulgare) має тонке стебло, що вилягає в період плодоутворення. Колір листка від світло- до темно-зеленого. Більшість скоростиглих сортів і гібридів F1, які занесені до Державного Реєстру сортів рослин України, належать до цієї різновидності. Плоди в них можуть бути різних розмірів, форм, забарвлення, смакові якості задовільні і добрі. Багато овочівників-любителів вирощують їх з підв’язуванням і формуванням рослин.
Помідор штамбовий (var. validum) має товсті стебла з короткими міжвузлями, слаборозгалужений, прямостоячий, відносно компактний, сильно облистнений кущ. Листки зморшкуваті, темно-зеленого кольору. Штамбові форми помідора переважно середньо- та пізньостиглі, з коротким підсім’ядольним коліном, особливо при понижених температурах. Тому під час сівби насіння загортають на глибину 2 см. У виробництві штамбових форм небагато. Це пов’язано з тим, що вони мають низку недоліків, які впливають на скоростиглість, врожайність, якісні показники. Хоча серед них знаходяться унікальні, раніше дуже поширені сорти Донецький 3/2-1, Волгоградський 5/95. Вирощування їх вимагає великої суми ефективних температур, родючості грунту і поливів.
Великолистий картоплеподібний помідор (var. grandifolium) відзначається середньо- та слабооблистненими рослинами, з стеблами, що вилягають. Листки цільнокраї, схожі на картопляні. Комплекс їхніх рецесивних ознак, пов’язаний із пониженням фертильності, призводить до зниження врожайності. Тому сорти такого типу не мають великого виробничого поширення. У результаті селекційних досліджень створено ряд подібних форм, одна з яких, їжачок, користувалася значною увагою овочівників-любителів Московської області (Росія).
Помідор у практичному овочівництві – однорічна рослина, що розмножується насінням.
Коренева система в нього добре розвинена, в оптимальних умовах може досягати 1,5-2,5 м в діаметрі і 1,0-1,5 м – в глибину. Основна маса кореневої системи розміщена в орному шарі – на глибині 0,2-0,4 м. Продуктивні сорти й гібриди мають і краще розвинену кореневу систему. Помідор добре утворює додаткові корені, особливо з полеглим стеблом і за підвищеної вологості. Підвищена температура знижує інтенсивність росту коріння. Висока вологість сприяє збільшенню кореневої системи. Збагачення С02 сприяє формуванню кореневої системи. Її ріст призупиняється в період зав’язування плодів. Видалення квіток посилює ріст кореневої системи. Пониження температури (нижче 14 °С) призупиняє подальший ріст її.
Стебло у помідора округле, соковите, вкрите волосками. У період плодоношення воно дерев’яніє, грубішає. В процесі росту й розвитку галузиться і залежно від типу галуження розрізняють індетермінантні та детермінантні типи рослин. Зниження освітленості подовжує стебла, особливо на це впливає червоне освітлення. Подовжує стебло і підвищення температури. У молодих рослин розвиток стебла краще проходить за температури 30 °С, у старших – 13-18 °С. Чим вища концентрація СО2, тим стебла довші. Видалення листків стимулює формування бічних пагонів. Освітлення червоним світлом пригнічує ріст бокових пагонів.
Індетермінантні, з необмеженим ростом стебла, форми характеризуються рідким розміщенням китиць (через 2-3 листки), формуванням бокових пагонів, неодночасним достиганням плодів. Вони легко формуються в одне стебло, високоврожайні, в основному середньо- та пізньостиглі. Плоди мають високу товарність та смакові якості. Стійкі проти розтріскування та хвороб. Багато сучасних гібридів характеризуються лежкістю плодів (40-60 діб після збирання). Вирощують їх переважно в захищеному грунті.
Детермінантні – припиняють ріст після утворення 3-5-го суцвіть. Кількість листків між суцвіттями – два, один або жодного. Детермінантні форми скоростиглі, у них дружно достигають плоди, менше реагують на несприятливі умови вирощування, забезпечують стабільний урожай, що й обумовлює їхнє значне поширення. Здебільшого їх вирощують у відкритому грунті.
Існують і напівдетермінантні форми. У своїх публікаціях селекціонер С.Ф. Гавриш вводить термін супердетермінантні форми, що формують лише одну, дві-три китиці на рослині, відзначаються значною скоростиглістю і низьким стеблом. Такі форми можуть мати перспективу у приватному секторі для тимчасових накрить, примітивних тепличних споруд (Кравченко В.А., 2007).
Листки помідора нерівномірно пірчасторозсічені, складаються з частин, часток і часточок, гладенькі або гофровані, з цілим краєм пластинки чи розсіченим. Світло-зелені, дрібно розсічені листки є ознакою ранньостиглості. Штамбові форми мають товщі, з коротким черешком листки, з густим розміщенням часток. Залежно від умов вирощування листок може змінювати свої розміри, забарвлення. У нормальних умовах новий листок закладається кожні 2,0-2,5 доби. При підвищенні температури й інтенсивності світла листки формуються швидше. Тривалість дня і підживлення СО2 не впливають на інтенсивність утворення листка. У період формування плодів швидкість утворення листків знижується. До цього призводить і погіршення освітлення. Постійне досвічування спричиняє хлорози. Для відновлення енергетичного ритму і тургору необхідний світловий період. Підвищення вмісту в повітрі СО2 до 0,03 % робить листки грубішими. Підвищена вологість сприяє збільшенню розмірів листка.
У помідора виділяють три типи китиць: проста – квітки розміщені на одному стрижні в почерговому порядку від основи китиці до кінця; проміжна – складається з двох розгалужених простих китиць; складна – являє собою кілька розгалужених простих китиць (Медвєдєва Г.С., 1973; Кравченко В.А., 1992; Барабаш О.Ю., 1994). Додатково у помідора виділено і четвертий тип суцвіття – сильно розгалужене – китиця багаточисельно галузиться і містить більше сотні квіток (Алпатьев А.В., 1981). Перше суцвіття закладається в період формування 3-го листка. Після того як сформується перше суцвіття, закладається друге. Температура – важливий фактор формування суцвіття. Низьке освітлення затримує процеси закладання суцвіть. Кількість квіток зростає при температурі ніч/день – 10/15 °С. Охолодження кореневої системи сприяє збільшенню кількості квіток. Вони найшвидше розвиваються за температури 20 °С. Підвищення температури сприяє розвитку другого суцвіття. Висока температура зумовлює лонгостилію і погіршення самозапилення, а також призводить до опадання квіток. Збільшення інтенсивності освітлення сприяє розвитку квіток. Короткий світловий день (8 год) призводить до осипання квіток. Те саме спостерігається при 16-годинному світловому дні. Підживлення СО2 зменшує процеси опадання квіток і збільшує їхню кількість на суцвітті. Забруднення повітря пропиленом, етиленом викликає повне опадання квіток. Якщо недостатньо NРК, закладання суцвіть розтягується. Нестача води зменшує кількість квіток (Кравченко В.А., 2007).
Перше суцвіття починає формуватися у фазі 2-3 справжніх листків, на 18-20 день після появи сходів. Цвітіння відбувається знизу вгору (Кравченко В.А., 1992). На складних китицях одночасно розкривається кілька квіток, що сприяє дружнішому достиганню плодів (Медвєдєва Г.С., 1973; Прохоров И.А., Крючков А.В., Комиссаров В.А., 1981). За структурою китиця може бути різною мірою компактна або нещільна (Алпатьев А.В., Алпатьева Л.А., 1961; Семендяев С.М., 1961; Аниферов Ф.Е., Веселовський И.А., Веселовская М.А., 1962; Алпатьев А.В., 1981). За довжиною розрізняють китиці: короткі – 12-15 см; середні – 16-30 см; довгі – 30 см і більше (Брежнев Д.Д., 1964; Алпатьев А.В., 1981).
У період утворення першої китиці сприятливі умови вирощування забезпечують формування раннього врожаю, а погіршення умов росту і розвитку зразу ж негативно позначається на процесі формувань суцвіть. Порушення технологій, режиму вирощування впливає на темпи закладання китиць, зменшується кількість квіток, китиці видовжуються, вкриваються листками (Кравченко В.А., 2007).
Квітка має 5-7 тичинок. У верхній частині вони зростаються, утворюючи при цьому конусоподібну трубочку, в середині якої міститься приймочка маточки. Тичинка складається з пиляків, що утворюють колонку, яка щільно охоплює стовпчик. Пиляки під час достигання розтріскуються, утворюючи повздовжні щілини. Пилок (важкий, великий, липкий) при цьому висипається всередину трубки, потрапляючи на приймочку маточки. Такою будовою репродуктивних органів квітки пояснюється явище самозапилення у більшості сортів помідора. Перехресне запилення спостерігається у сортів, приймочка маточки у яких розміщена на рівні або вище верхнього краю тичинок (лонгостильні квітки). За таких умов свій пилок не може потрапляти на приймочку і квітки запилюються пилком інших квіток. Таке явище спостерігається в жарку погоду, переважно в південних районах. Це потрібно враховувати при вирощуванні помідора на насіння – висаджувати сорти на певній відстані один від одного. Тому рослини помідора відносять до факультативних самозапилювачів (Алпатьев А.В., Алпатьева Л.А., 1961; Медвєдєва Г.С., 1973; Буренин В.И., 1983; Кравченко В.А., 1992).
Пилок помідора має здатність в суху жарку погоду у південних районах з допомогою вітру переноситися на відстань до 20 м, тому спостерігається часткове (у 10-20 %) перехресне запилення з рослинами інших сортів. Пилок помідора з однієї рослини на інші можуть також переносити (хоча і дуже рідко) комахи (трипси та джмелі). Тому в південних районах потрібно дотримуватися просторової ізоляції між сортами помідора на відкритій місцевості – 100 м, на захищеній – 50 м (Кравченко В.А., 1992).
Запилення помідора відбувається переважно за високої температури (30-32 °С) і низькій вологості повітря. Життєздатність пилку і приймочки настає за 2-3 доби до розкривання квітки. Найкраще квітки запилюються від 6 до 10 годин ранку (Бондаренко Г.Л., Баранов М.І., Дрокін М.Д., 1989).
Цвіте помідор знизу вгору (акропетально). Спочатку починають цвісти квітки, розміщені ближче до стебла, а потім наступні (Кравченко В.А., 1992; Прохоров И.А., 1996). Останні квітки розпускаються тоді, коли перші квітки встигли сформувати плоди значних розмірів. Під час цвітіння спостерігається попарне розкривання квіток і попарне достигання плодів у суцвітті. Суцвіття, зазвичай, формує квітки різної величини. При запиленні не всі квітки дають зав’язь, з яких потім утворюються плоди (Брежнев Д.Д., 1964). Як у ранньостиглих, так і пізньостиглих сортів маса плодів зменшується від основи китиці до її вершини і від нижніх китиць до верхніх. Ріст кожного плоду обумовлюється строками 6 діб. Плоди помідора, а відповідно і насіння, достигають через 60-65 діб після запилення (Прохоров И.А., 1996).
За сухої і жаркої погоди квітка відцвітає за 2-3 доби і починається процес зав’язування та формування плоду. Одночасно цвітуть 2-5 квіток. У прохолодних погодних умовах цвітіння розтягується на 5-7 діб. Порушення температурного режиму та вологості грунту і повітря призводить до зростання квіток – фасціації, і перші плоди формуються ребристі, внаслідок чого значно знижується товарність раннього врожаю. Від зав’язування до достигання плоду минає 45-47 діб у ранньостиглих сортів і до 60-65 – у пізньостиглих. Тривалість цього періоду залежить від температури повітря і вологості: чим вища температура повітря і нижча вологість, тим коротший цей період (Кравченко В.А., 1992).
На характер цвітіння помідора на всіх китицях значний вплив має цілий ряд факторів: клімат, стан погодних умов року, умови вирощування розсади, родючість грунту, характер удобрення, догляд за рослинами, кількість теплих діб за вегетаційний період та ін. Під час цвітіння першої китиці друга знаходиться в стадії бутонізації і починає цвітіння через півтора-два тижні після першої, в якої до цього часу встигають сформуватися плоди до 2 см в діаметрі. Третя китиця починає своє цвітіння через тиждень після другої, четверта через тиждень після третьої і т.д. (Брянцева З.Н., Альтергот В.Ф., 1989; Кравченко В.А., 1992).
Цвітіння на китиці відбувається в певному порядку і послідовності. Квітки починають цвісти від основи китиці. За несприятливих умовах (посуха, різке зниження температури тощо) спостерігається масове опадання бутонів, квіток і зав’язі. Приймочка маточки стає сприйнятливою за 7 діб до розкривання квітки і зберігає цю здатність 4-5 діб після цвітіння. Цей період складає 8-10 і навіть 12 діб. В літературі є свідчення, що пилок помідора здатний зберігатися дуже тривалий час, навіть протягом тижнів і місяців. Існують дані, що найкращою для проростання пилку на приймочці є температура від 21 до 35 °С. Пилкові трубки за такої температури ростуть доволі швидко, але процес запліднення спостерігається лише через 45-50 год. після запилення. Відповідно пилок на приймочці маточки проростає не відразу, а залишається деякий час інертним (Брежнев Д.Д., 1964).
Плід помідора – соковита, дво – чи багатокамерна ягода (Загорнян Е.М., 1990), до 10 см в діаметрі (Алексашин В.И., Алпатьев А.В., Андреев Р.А., 1982). За формою плоди бувають від плескатих, плескатоокруглих до видовженоовальних (Медвєдєва Г.С., 1973; Лукьянец В.Н., 1975; Алпатьев А.В., 1981) та масою від 5-10 до 500-800 г і поділяються на три групи: малі, середні, великі. Забарвлення стиглих плодів залежно від сорту буває: жовте, рожеве, червоне, малиново-червоне або оранжево-червоне (Барабаш О.Ю., 1994). Деякі зразки мають плоди фіолетового кольору (Алпатьев А.В., 1981).
Світло має прямий вплив на розвиток і формування плодів. Оптимальна температура для зав’язування плодів 18-20 °С. Будь-який водний стрес зменшує розмір плоду. Оптимальний вміст NPK впливає на розмір плоду і хімічний склад. Збільшення калію покращує забарвлення плоду. Температура повітря нижче 18 °С зменшує урожай плодів (Кравченко В.А., 2007).
Найбільша кількість камер спостерігається в плодах перших китиць, менша – в середній частині стебла і дещо більша в верхній (Прохоров И.А., Крючков А.В., Комиссаров В.А., 1981; Загорнян Е.М., 1990). Насіннєві камери плоду заповнені пульпою, в якій знаходиться насіння і яка під час достигання ослизнюється (Алпатьев А.В., 1981).
Насіння помідора дрібне, плескате, жовтувато-сірого кольору, яйцеподібної та ниркоподібної форми з загостренням, опушене (Медвєдєва Г.С., 1973; Усик Г.Я., Щербенко О.В., 1979; Кравченко В.А., 1992; Барабаш О.Ю., 1974), яке в плодах знаходиться в драглистій масі насінних камер (Алексеев Р.В., 1990). Маса 1000 насінин – 2,8-3,3 г (Барабаш О.Ю., 1994). Насіння зберігає схожість 6-8 років (Алексеев Р.В., 1990). В 1 г міститься 250-350 насінин (Крючков А.В., Комиссаров В.А., 1981, 1997; Кравченко В.А., 1992). З 1 кг плодів можна отримати від 2-3 до 4-6 г насіння, з 1 т – 4-6 кг насіння, тобто вихід насіння становить 0,4-0,6 % від маси перероблених плодів (Ткаченко Ф.А., 1973). Середня врожайність насіння помідора 60-100 кг/га, в передових насінницьких господарствах – 120-180 кг/га (Барабаш О.Ю., 1994).
Дополнительные материалы по теме:
Помідор – технологія вирощування
Серед овочевих культур у структурі посівних площ в Україні помідор займає перше місце (23,8%). Його вирощують на площі понад 100 тисяч гектар. Це – однорічна, трав’яниста, тепло- і світлолюбна культура. На батьківщині (в умовах тропіків) – багаторічна. При вирощуванні в теплицях помідор може культивуватися також як багаторічна культура. Його вирощують у відкритому та закритому ґрунті.
- Ботанічні та біологічні особливості помідору
- Вимоги рослин помідора до умов навколишнього середовища
- Особливості вирощування помідора у відкритому ґрунті
- Особливості вирощування помідора у закритому ґрунті
- Помідор – технологія вирощування
Ботанічні та біологічні особливості помідору
Коренева система при розсадній культурі мичкувата внаслідок обриву головного корінця. Вона проникає в ґрунт на глибину до 30—50 см і в діаметрі до 2,5 м. При безрозсадній культурі корінь стрижневий, який проникає в ґрунт на глибину до 1,5—2,0 м. На головному корені розвиваються корінці першого порядку, на них — другого порядку і т.д. Основна маса кореневої системи розміщається в орному шарі, багатому на поживні речовини з добрим газоповітряним обміном. При підгортанні рослин вологим ґрунтом на стеблах утворюються додаткові корінці.
Стебло округле або ребристе, соковите зі специфічним запахом і вкрите волосинками. Згодом стебло при основі дерев’яніє. За будовою воно симподіальне та складається з пагонів кількох порядків. За типом росту і галуження розрізняють три види куща: звичайний (індетермінант-ний), штамбовий і детермінантний. Звичайний кущ – високорослий, розгалужений, з великою кількістю пагонів, заввишки від 2 до 8 м і більше. Після утворення плодів стебло вилягає. В умовах достатнього зволоження у відкритому ґрунті ведуть колову культуру цих сортів і гібридів, а в спорудах закритого ґрунту -шпалерну. Переважно індетермінантні гібриди вирощують у зимових теплицях у подовженій культурі. Ріст куща починається з центральної бруньки і завершується восени при настанні несприятливих умов. Міжвузля у них довгі – до 15—20 см і більше. Китиці формуються через 2—3 листки. Штамбовий кущ компактний із стійким низькорослим стеблом, добре облистнений, стебло дерев’янисте і менш розгалужене. Висота куща досягає 40—100 см, залежно від сорту чи гібриду. Міжвузля короткі -до 5—10 см. Китиці формуються через 1—2 листки.
У детермінантних сортів і гібридів стебло низькоросле, закінчується суцвіттям. Ріст його продовжується завдяки розвитку бокового пагона з пазушної бруньки і так далі. Висота куща — від 80 до 200 см. Галуження добре. Міжвузля у них середньої довжини (7—15 см). Суцвіття формуються переважно через два листки.
У закритому ґрунті вирощують також гібриди супердетермінантні і напівдетермінантні. Супердетермінантні рослини закінчують ріст відразу після утворення першого суцвіття. При цьому замість одного суцвіття утворюються одночасно 2—3. Тому пагін продовження формують за рахунок пасинка, який формується під цими суцвіттями. На кожен завиток припадає 0,8 листка. Рослини напівдетермінантного типу закінчують ріст на сьомому суцвітті. Всі суцвіття формуються через 2 листки.
Листки. У рослин помідора листки лопатеві роздільнорозсічені, які поділяються на три типи:
1) звичайний розсічений — між великими долями розміщаються малі;
2) проміжний – із широкими долями, типовий для штамбових форм;
3) картопляний – із загостреними стрілоподібними долями (подібні до картопляних).
Листки черешкові, звичайні, розсічені, гофровані або гладенькі.
Забарвлення листків помідора від світло- до темно-зеленого. При недостатньому фосфорному живленні та тривалих похолоданнях набувають ледь помітного антоціанового забарвлення вподовж жилок.
Мал. 1. Типи листків:
1 – звичайний розсічений; 2 – проміжний; 3 – картопляний
Суцвіття у помідора — завиток. Розміщається він не в пазухах листків, а на стеблі між листками ближче до середини. Вони утворюються як на основному стеблі, так і на бокових пагонах усіх порядків. Залежно від будови розрізняють такі суцвіття: просте, проміжне, складне та дуже складне (мал. 2). Після утворення 4—6 справжнього листка у скоростиглих сортів (гібридів) формується перший завиток, у середньостиглих -після 7—9 і пізньостиглих — після утворення 10—12 справжнього листка. Недостатнє освітлення, що часто буває в зимовий період у теплицях і в парниках під час вирощування розсади, призводить до закладання першого завитка на 2—3 листки пізніше.
Мал. 2. Тип суцвіття:
1 – просте; 2 – проміжне; 3 – складне; 4 – дуже складне
Квітка правильної форми. Складається зі зрослих 5—7 чашолистиків і такої ж кількості пелюсток. Одночасно зацвітає в завитку 2—5 квіток. Запилюються квітки перехресно переважно за високої температури (26—32°С) і сухої погоди. В умовах сухої погоди квітка цвіте 2—3 доби, за низької температури та хмарної погоди — до 5—7 діб. Пиляки утворюють колонку, яка щільно облягає стовпчик. Вони великі, важкі та липкі. Приймочка маточки знаходиться близько пиляків, що сприяє самозапиленню. Життєздатність пилку і приймочки настає за 2—3 доби до розкривання квітки і стільки ж триває після її розкриття. При сухій погоді і високій тем пературі пилок переноситься також комахами (попелицею, мухами) та вітром на сусідні рослини до 20 м, у результаті чого спостерігається й часткове перезапилення. Тому в насінництві необхідно дотримуватися просторової ізоляції на відкритій місцевості до 100 м, на закритій — 50 м. Найкраще процес запилення квіток відбувається в ранкові години (з 6 до 10).
Плід помідора — соковита, м’ясиста, двох- або багатокамерна ягода, різна за формою, масою та забарвленням (мал. 3). За формою плоди бувають округлі, округло-плескаті, округло-видовжені, овальні, цилін дричні, злегка приплюснуті, грушоподібні, сливоподібні, вишнеподібні т смородиноподібні. Забарвлення плодів, яке залежить від стиглості сорту, може бути зелене, білясто-зелене, рожеве, червоне, червоне з фіолетовим відтінком, жовте. Поверхня плодів буває гладенька, злегка або сильно ребриста.
Мал. 3. Форма плодів помідора:
1 – округла; 2 – округлоребриста; 3 – овальновидовжена; 4 – еліпсоподібна;
5 – плескатоокругла; 6 – малоребриста; 7 – сильноребриста;
8 – перцеподібна; 9 – грушоподібна;
10 – сливоподібна; 11 – вишнеподібна; 12 – смородиноподібна
Камерність плодів є ознакою господарської придатності. Плоди розрізняють багатокамерні (8—12 і більше камер), середньокамерні (4—7 камер) та малокамерні (2—3 камери). Для споживання у свіжому вигляді більше ціняться багатокамерні сорти і гібриди. В них менше насіння і соку, а більше м’якушу і цукрів. Для консервування більш придатні малокамерні сорти і гібриди переважно з сливоподібними та циліндричними плодами. Найбільша камерність характерна для плодів, сформованих на першій китиці. Для одержання високоякісного насіння плоди збирають у біологічній стиглості.
Біологічною особливістю помідора є й те, що він розмножується як насінням, так і вегетативним способом — частками стебел та пагонами. Вони добре вкорінюються у вологому ґрунті. В них розвивається мичкувата коренева система.
Насіння з плодів легко видаляється і відмивається (після бродіння). Його підсушують до вологості 11% для відкритого і 9% для закритого ґрунту і доводять до посівних кондицій. З 1 кг плодів одержують у середньому 2—3 г насіння. Період зберігання насіння при зазначеній вологості становить 4—6 років.
За тривалістю вегетаційного періоду сорти і гібриди помідора поділяють на ультраранні (до 100 діб), ранні (101—105), середньоранні (106—110), середньостиглі (111—115), середньопізні (116—120) та пізньостиглі (понад 120 діб). Вегетаційний період у помідора визначається часом від з’явлення масових сходів до початку достигання першого плоду (біологічна стиглість). Він залежить від сорту, гібриду, температури повітря і ґрунту, освітлення, вологості, живлення та зони вирощування. Недотримання або порушення агротехніки вирощування рослин уповільнюють ріст і розвиток, що призводить до збільшення вегетаційного періоду, особливо раннього врожаю. В умовах західних областей України і Полісся, де випадає багато опадів протягом літньо-осіннього періоду, створюються сприятливі умови для розвитку грибкових захворювань, що призводить до сильного ураження рослин та зниження їх продуктивності. Період плодоношення рослин помідора триває у відкритому ґрунті 2—3 місяці, залежно від ґрунтово-кліматичної зони. У відкритому — до 390 діб (у подовженій культурі).
Вимоги рослин помідора до умов навколишнього середовища
Вимоги рослин помідора до умов зовнішнього середовища тісно пов’язані з їх походженням. Батьківщиною помідора є Південна Америка (Бразилія, Колумбія, Перу, Чилі). Тут рослини формувалися в умовах теплого клімату, з підвищеною вологістю ґрунту та пониженою відносною вологістю повітря. Після завезення в Європу помідор швидко пристосувався до ґрунтово-кліматичних умов. В Україну він завезений в кінці XVII століття болгарськими переселенцями, які розпочали його вирощування на околицях Одеси. Однак, і тут він з біологічної точки зору мало в чому змінився в своїх вимогах до умов зовнішнього середовища.
Вимоги до тепла. Помідор — теплолюбна культура. Насіння його за температури 25—30°С проростає протягом 3—5 діб. При зниженні температури ґрунту до 13°С на глибині загортання насіння сходи з’являються лише через 17—22 дні. Після з’явлення повних сходів на ріст і розвиток рослин позитивно впливає зниження температури на 3—4 доби (вдень-до 12—15°С, а вночі — до 8—10°С). Це сприяє більш швидкому росту і розвитку кореневої системи і формуванню компактних (невитягнутих) добре облистнених рослин.
На початку цвітіння та плодоутворення вимогливість рослин помідора до температури зростає. Найсприятливішою для зав’язування плодів є температура вдень 25°С, а вночі — 17—19°С. Під час їх дозрівання зазначені параметри знижуються. Найкраще плоди достигають за температури 20—25°С, але слід відзначити, що й за температури 16—18°С цей процес проходить досить активно.
Оптимальною температурою для рослин помідора є 22—27°С, залежно від фази їх розвитку й росту, інтенсивності освітлення, сортових особливостей та інших чинників. Підвищення температури повітря до 35°С викликає затримання і навіть припинення росту рослин. Так, за температури 30—31°С та низької відносної вологості повітря процес фотосинтезу сповільнюється, а понад 33—35°С — пилок стає стерильним, запліднення не відбувається, і квітки опадають.
Низькі температури також негативно впливають на рослини. Так, за температури повітря нижчої 15°С рослини не квітують, а при 8°С припиняється ріст. Разом з тим рослини помідора можуть тривалий час (50—60 днів) витримувати температуру 8—10°С. Проте це призводить до затримання росту і формування генеративних органів рослин. За температури повітря 5—8°С у помідора гинуть квітки та плоди, а за мінус 1°С відмирає вся рослина. Рослини помідора також вимогливі й до температури ґрунту. Оптимальна його температура залежить від освітленості і становить 16—24°С. Зниження її до 11—12°С різко гальмує можливості коренів засвоювати фосфор. Тому в розсадний період сім’ядолі та листки рослин набувають фіолетового відтінку і припиняють ріст. При цьому гальмується синтез білків.
Вимоги до світла. Помідор — культура дуже вимоглива до світла, особливо в розсадний період та у фазі цвітіння. При недостатньому освітленні сіянці витягуються, листки ростуть дрібними, світло-зеленого забарвлення. Зниження інтенсивності освітлення на 25 і 50% від природного денного при вирощуванні розсади помідора зменшує кількість квіток, чашолистиків у суцвіттях і камер у плоді. Нестача ж освітлення у фазі цвітіння призводить до значного опадання квітів.
Мінімальна інтенсивність світла, при якій можливий вегетативний Ріст рослин, становить 2—3 тис. лк. Для формування бутонів і переходу до цвітіння вона повинна бути не нижче 4—5 тис. лк, а для безперервного розвитку та плодоношення — не нижче 10 тис. лк. Оптимальною інтенсивністю освітлення для рослин помідора є 20—35 тис. лк залежно від фази росту й розвитку, тривалості освітлення і сортових особливостей. Висока освітленість також негативно впливає на рослини. Так, при збільшенні інтенсивності освітлення (більше 40 тис. лк) листки помідора жовтіють і опадають.
Для нормального росту і розвитку рослин тривалість світлового дня повинна бути не менша 12 год. Разом з тим протягом вегетації рослини помідора неоднаково вимогливі до тривалості дня. Так, позитивно помідор реагує на 12-годинний день на початку розвитку рослин (до фази бутонізації). Після бутонізації рослина помідора найбільш інтенсивно накопичує сухі речовини при 14—18-годинному дні. Проте дальше збільшення тривалості дня призводить до руйнування хлорофілу, а часом і до загибелі рослин. Поряд із тим реакція помідора на тривалість світлового дня значною мірою залежить від сортових особливостей та їх походження. Наприклад, сорти південного походження належать до корот-коденних, а північного — до довгоденних або нейтральних.
На ріст і розвиток рослин та їх хімічний склад істотно впливає світло (його спектральний склад). Встановлено, що під дією синього світла рослини помідора розвиваються так само швидко, як і при достатньому денному освітленні, а під червоним – їх розвиток дещо затримується. Під зеленим світлом рослини значно відстають у розвитку, а деякі сорти навіть не цвітуть. При збільшенні у фотосинтетичній активній радіації (ФАР) долі червоних променів у рослинах утворюється більше вуглеводів, а синіх і фіолетових — більше білків.
Вимоги до вологи. В житті рослин помідора важливу роль відіграє волога ґрунту. Це пов’язано з тим, що фізіологічні процеси проходять нормально лише при оптимальному (80—90%) вмісті води в клітинах і тканинах. Проте протягом вегетації потреба рослин у воді неоднакова. Найбільша вимога в них до вологості ґрунту проявляється під час проростання насіння (особливо від „накільчення“ до з’явлення сходів) та після висаджування розсади на постійне місце вирощування і в період від початку плодоутворення до дозрівання плодів. Велика потреба у воді при проростанні насіння пов’язана з його високою всмоктуючою здатністю. Для набубнявіння насіння необхідно 325—364% води від повітряно-сухої маси самого насіння.
Дослідженнями також встановлено, що навіть короткочасне (на 1—2 доби) зменшення вологості ґрунту порівняно з оптимальною в цей час призводить до зниження польової схожості насіння в 1,5—2 рази.
У зв’язку з цим дружні сходи бувають лише при вологості ґрунту 70—80% НВ. При недостатній вологості ґрунту після висаджування розсади на постійне місце вирощування рослини погано приживаються, затримується відновлення кореневої системи, а відповідно і продуктивність їх знижується. Нестача вологи в ґрунті з часу від початку зав’язування до дозрівання плодів призводить до затримання росту рослин, опадання квітів, зниження середньої маси й урожайності плодів, тому вологість ґрунту в період плодоношення підвищують до 80% НВ. Оптимальна вологість ґрунту при вирощуванні помідора — 70—80% НВ. Надлишок вологи, як і нестача її, шкідливий для рослин — спричиняє припинення росту, зміни кольору (до світло-фіолетового) стебла і листків та опадання бутонів. Коливання вмісту вологи в ґрунті призводить до розтріскування плодів.
Поряд із великою вимогливістю до ґрунтової вологи помідор добре росте при помірній вологості повітря — 50—60%. Якщо вона перевищує 70%, тоді погано запилюються квітки. Крім того, рослини пошкоджуються грибковими хворобами. Надмірно низька відносна вологість повітря і різкі коливання її також негативно впливають на ріст і розвиток рослин. Наприклад, коли відносна вологість повітря менша 30—35%, пиляки в’януть і не розвиваються, а квітки опадають. При різких коливаннях вологості повітря плоди помідора пошкоджуються верхівковою гниллю.
Вимоги до мінерального живлення. Для нормального росту, розвитку та одержання максимальної врожайності плодів помідора велике значення має оптимальне мінеральне живлення рослин. Разом з тим рослини помідора реагують на умови ґрунтового живлення протягом вегетаційного періоду по-різному. Так, молоді рослини на одиницю сухої речовини потребують у 3—5 разів більше мінеральних речовин, ніж дорослі. Тому для вирощування розсади готують збагачену поживну суміш.
Поряд з повним забезпеченням рослин поживними речовинами належну увагу необхідно приділяти і їх співвідношенню. Адже в розсадний період рослини помідора інтенсивно споживають фосфор і калій, а після висаджування на постійне місце вирощування — азот. Тому для одержання високоякісної розсади рослини посилено підживлюють фосфорно-калійними добривами на фоні помірних доз азоту.
Після висаджування розсади у відкритий ґрунт дози азоту збільшують до рівня фосфорно-калійного живлення. У подальшому (до утворення плодів на першій китиці) рослини помідора потребують помірного азотного живлення і посиленого фосфорного. У період формування плодів на перших трьох китицях для помідора необхідне посилене азотне живлення, а при їх дозріванні – калійне.
Формуючи врожай, рослини виносять із ґрунту поживні елементи. Середній винос їх на 10 тонн продукції становить: азоту — 33 кг, фосфору — 13,0, калію — 45,3, кальцію — 44, магнію — 8 кг. Незважаючи на те, що помідор виносить з ґрунту фосфору в 2,9 рази менше, ніж азоту, і в 4 рази менше, ніж калію, він швидко реагує на його нестачу, особливо в розсадний період і під час формування репродуктивних органів. При нестачі фосфору ріст рослин уповільнюється і навіть припиняється, листки стають вузькими, сіруватого кольору, а стебло і черешки набувають лілово-коричневого забарвлення. При цьому утворення зав’язі і дозрівання плодів затримується. Нестача калію в ґрунті спричиняє припинення росту стебел, рослини підсихають, на краях листків з’являються жовто-коричневі плями, після чого вони закручуються всередину і засихають.
На врожайності рослин помідора негативно позначається як нестача, так і надлишок азоту. При нестачі його ріст стебел і листків припиняється, рослини набувають світло-зеленого забарвлення, листки жовтіють і завчасно опадають. Це затримує розвиток рослин, знижує врожай та погіршує його якість. Надлишок азоту в ґрунті затримує дозрівання плодів, знижує стійкість рослин помідора проти хвороб.
Особливості вирощування помідора у відкритому ґрунті
Ріст і розвиток рослин тісно пов’язаний із біологічними особливостями. Протягом усього періоду вегетації він проходить від набубнявіння насіння до кінця вегетації. У відкритому ґрунті він складає до 165—180 діб, залежно від ґрунтово-кліматичних умов зони, а в спорудах закритого ґрунту — від 210 до 390 діб, залежно від конструкції теплиць і способів вирощування (найдовше в продовженій культурі). Вегетативний ріст і формування репродуктивних органів у житті однорічних культур є нерозривним протягом усього періоду вегетації. Тому виділення окремих фаз розвитку рослин є умовним.
Ріст рослин розпочинається з набубнявіння насіння та з’явлення зародкового корінчика. Потім розпочинається збільшення підсім’я-дольного коліна і винос сім’ядолей на поверхню ґрунту. У штамбових сортів підсім’ядольне коліно коротше, ніж у детермінантних та індетермінантних. При з’явленні сходів у розсадній культурі протягом 4—7 діб уночі знижують температуру повітря до 14—16°С, а вдень її підвищують до 18—20°С та покращують освітлення. Це запобігає витягуванню під-сім’ядольного коліна та сприяє розвитку кореневої системи рослин. У подальшому температуру повітря підвищують до 22—25°С вдень і 18—20°С вночі. У фазі першого справжнього листка (20—25-денного віку) сіянці пікірують до сім’ядолей у торфоперегнійні та насипні горщечки розміром 6×6, 8×8 та 10×10 см або в касети. Відразу після пікірування сіянці поливають водою з температурою не нижче 18—20°С. При вирощуванні розсади в парниках і плівкових теплицях сіянці можна пікірувати у ґрунт споруди з шириною міжрядь 6—7 см і в рядку 5—6 см. У сонячні дні протягом 2—3 днів сіянці захищають від надмірного сонячного опромінювання, щоб вони не прив’яли.
При безпікіровочному способі вирощування розсади насіння висівають у парники і теплиці на грядки з міжряддям 6—7 см, а у фазі 1—2 справжніх листків рослини проривають на відстані 5—6 см. Вирвані рослини пікірують на вільну площу.
За 10—15 днів до висаджування розсаду загартовують. Спочатку піднімають парникові рами на стояки, а за 7—8 днів до висаджування їх знімають з парників і на ніч. У плівкових теплицях піднімають фартухи та знімають плівкове покриття. Добре загартована розсада витримує зниження температури до 3—5°С.
При безрозсадному вирощуванні помідора насіння висівають при прогріванні ґрунту на глибину 5 см до 10—15°С. За такої температури сходи з’являються через 10—12 днів. Рослини більш холодостійкі і легко переносять зниження температури повітря в нічний період до 2—3°С.
У відкритий ґрунт розсаду висаджують, коли ґрунт прогріється до 14—15°С і мине загроза весняних приморозків. Горщечкову розсаду можна висаджувати й з квітконосною китицею. Кращою площею живлення рослин помідора для формування високого врожаю є для низькорослих 2100—2400 см², а для високорослих — до 4200 см². Розсаду висаджують до першого листка. Перерослу розсаду висаджують похило в ґрунт, залишаючи на ній 7—8 листків. Через 3—4 дні рослини випрямляються, а на стеблі, яке заглиблене в ґрунт, утворюється додаткова коренева система.
У зв’язку з тим, що насіння помідора дрібне, для його безрозсадного вирощування ґрунт повинен бути старанно підготовленим, чистим від бур’янів, удобреним, вологим, а верхній шар — добре вирівняним. Насіння висівають рядковим або стрічковим способами з шириною міжрядь 70 см або за схемою 90+50 см. Щоб наблизити мінеральне добриво до рослин, його вносять локально в рядки (N15—20P30—40K10—15) 3 мінеральних Добрив краще вносити комплексні форми типу нітрофоски. Глибина сівби залежить від вологості ґрунту і в середньому становить 2—3 см. Для покращання підтягання вологи до насіння посіви після сівби коткують середніми водоналивними або кільчастими котками. Із з’явленням сходів або через 5—7 днів після висаджування розсади розпочинають розпушування ґрунту в міжряддях. Розпушують міжряддя 5—6 разів аж до змикання рядків на глибину 4—12 см. Спочатку глибина менша, а з розвитком рослин вона поступово збільшується. Найкраще розпушувати міжряддя після випадання дощу або поливу. Оскільки при розпушуванні частково коренева система обривається, у вологому ґрунті вона швидко відновлюється, внаслідок чого врожайність плодів підвищується.
Залежно від сорту та гібриду в завитку формується від 2 до 10 плодів і більше. Як правило, перші плоди більш крупні, ніж пізні. Це пов’язано з тим, що в процесі росту рослини постійно формують суцвіття, внаслідок чого на них відтягується значна частина поживних речовин. З розвитком куща і великого облистнення всередині рослини затримується волога, що призводить до створення сприятливих умов для розвитку грибкових хвороб. Тому, щоб не створювати підвищеної вологості, поливи потрібно проводити в ранкові години сонячної погоди і до вечора закрити вологу розпушуванням міжрядь. Пасинкування рослин та обривання відмираючих листків також проводять у ранкові години сонячної погоди, щоб поранення до вечора зарубцювалися. Такий агробіологічний захід запобігає ураженню рослин грибковими хворобами.
З метою одержання екологічно допустимої овочевої продукції потрібно використовувати як агротехнічні, так і біологічні методи боротьби з шкідниками і хворобами. З агротехнічних заходів ефективними є очищення верхнього шару ґрунту від насіння бур’янів за допомогою парового або напівпарового обробітку, а також проведення обробки рослин протягом усього періоду вегетації біологічними препаратами. Обробляти такими препаратами рослини потрібно при виявленні на плантаціях перших вогнищ шкідників і хвороб. При масовому з’явленні хвороб і шкідників обробляти площі менш ефективно.
Кращою вологістю ґрунту для помідора є 70—80% НВ. Тому для одержання високого врожаю плодів у посушливі роки (періоди) і в південних районах рослини потрібно поливати водою в першій половині дня в нормі 350—500 м 3 /га. Відразу за поливом, як тільки підсохне ґрунт, розпушують міжряддя. Це запобігає ураженню рослин грибковими хворобами. Кращою відносною вологістю повітря для помідора є 60—70%.
Урожай плодів збирають вибірково через кожні 3—5 днів, залежно від їх достигання, в технічній (знімальній) або біологічній стиглості. У знімальній — коли плоди повністю сформовані, але ще зелені; блан-жевій — плоди білувато-зелені; бурій (рожевій) – плоди починають червоніти; біологічній — плоди червоні, малинові або жовті. Плоди зелені або бланжевої стиглості збирають для дозарювання і транспортування на великі відстані. Для реалізації та переробки збирають плоди в рожевій або біологічній стиглості.
Середня врожайність помідора у відкритому ґрунті при належній технології вирощування становить від 30 до 50 т/га, залежно від агро-кліматичної зони та агрозаходів вирощування.
Особливості вирощування помідора у закритому ґрунті
У спорудах закритого ґрунту помідор вирощують у зимових ґрунтових і гідропонних теплицях у зимово-весняний період та в продовженій культурі на ґрунтових та мінеральних субстратах, у весняних плівкових теплицях і парниках — на ґрунтових субстратах або добре удобрених і підготовлених природних ґрунтах. Для зимових теплиць розсаду вирощують у горщечках (касетах) або нарізують квадрати з такого ж самого субстрату, який використовують у спорудах. При використанні щебеню або керамзиту горщечки заповнюють дрібною (не більше 3—5 мм) фракцією їх. Для зимових теплиць розсаду вирощують з електродосвічуванням. Для весняних теплиць і парників (після 15 січня) електродосвічування не потрібне.
В зимові теплиці розсаду висаджують у фазі 7—8 справжніх листків у кінці грудня — на початку січня. У весняних парниках — залежно від забезпечення в спорудах оптимальної температури для росту і розвитку рослин. Способи висаджування: широкорядний — 160×20—25 см (2,5—3,0 шт. рослин на 1 м²); 160×15—20 см (3,0—4,0 шт./м²) або стрічковий-100+60×40—50 см (3,0—5,0 шт./м²); 90+50×40—50 см (3,5—5,1 шт./м²); 70+30—40×25—30 см (6,0—8,0 шт./м²). У зимових і весняних теплицях з обігрівом споруд рослини розміщують рідше, а без обігріву (сонячний обігрів) – густіше. Над кожним рядком протягують дріт, який з обох кінців кріплять до каркасу.
Після приживання рослини підв’язують до шпалери. При формуванні рослин на пересувній шпалері, коли стебло досягне її висоти, нижні листки до суцвіття, на якому сформувалися товарні плоди або вони вже зібрані, обривають. Оголене від листків стебло вкладають на підставку (сітку) або на субстрат, попускають шпагат і переміщають верхівку рослин на шпалері. Завдяки цьому загальна довжина стебла може Досягати 7 м і більше. При вирощуванні помідора у весняних теплицях при досягненні рослиною шпалери стебло перекидають через дріт і на ньому формується ще 4—5 плодоносних китиць.
Протягом усього періоду вегетації систематично видаляють пасинки завдовжки 3—5 см та відмираючі листки. Видалені пасинки та листки негайно вивозять за межі споруд. У ґрунтових теплицях систематично розпушують міжряддя. Поливи, обривання пасинків і листків краще проводити в ранкові години, щоб протягом дня зажили ранки на рослинах. Зразу після поливу споруди провітрюють, щоб знизити відносну вологість повітря.
Температуру повітря і вологість його регулюють за допомогою обігріву, поливу та вентиляції. Оптимальний температурний режим, вологість ґрунту і повітря наведені в таблиці 1.
| Фактори росту | Фаза розвитку рослин | ||
| до цвітіння | цвітіння | плодоношення | |
| Температура повітря, °С: | |||
| вдень у ясну погоду | 20—22 | 20—25 | 20—26 |
| вдень у хмарну погоду | 18—20 | 20—22 | 20—22 |
| вночі | 15—16 | 15—16 | 17—18 |
| Температура ґрунту,°С | 20—22 | 20—22 | 22—24 |
| Вологість ґрунту,% НВ | 70—80 | 70—75 | 75—80 |
| Відносна вологість повітря% | 65—70 | 65 | 60—65 |
У сучасних зимових теплицях застосовують краплинний полив. У гідропонних теплицях підживлення рослин проводять живильним розчином за допомогою поливної системи, широко використовують моніторинг регулювання мікроклімату в спорудах за допомогою комп’ютерного управління.
Урожай плодів збирають через кожних 2—3 дні. Урожайність їх залежить від виду теплиць і способів вирощування: в зимових теплицях у продовженій культурі в передових господарствах вона досягає 50—55 кг/м², у тому числі раннього — 30—35 кг/м², у весняних із калориферним обігрівом — 20—25 кг/м², з сонячним — 12—18 кг/м², у парниках — 16—20 кг з рами.