Алісі Фрейндліх – 86: як сьогодні виглядає “мимра” зі “Службового роману”

8 грудня виповнюється 86 років радянській та російській актрисі Алісі Фрейндліх, яка відома за роллю Людмили Прокопівни Калугіної, або як її ще називали “наша мимра”, в комедії “Службовий роман”. theLime вирішив згадати життєвий і творчий шлях акторки.

Аліса Фрейндліх у “Службовому романі” Фото: pinterest.com

Аліса Фрейндліх народилася в Ленінграді (нині – Санкт-Петербург). Її мати, Ксенія Федорова, вийшла заміж за актора німецького походження Бруно Фрейндліха, і хотіла, щоб донька носила інше ім’я – Наташа. На “Алісі” наполягли батько і бабуся, які заявили, що “Наталя Бруновна Фрейндліх – дивна каша”.

Ще в дитинстві у неї проявився акторський талант – вона могла годинами грати сама із собою в “театр”, наспівуючи мелодії з опери і надягаючи мамині сукні.

Незадовго до початку війни батьки Аліси розлучилися. Батько з акторами свого театру виїхав на гастролі до Ташкента, а дівчинка залишилася жити з матір’ю.

У 1941 році Аліса Фрейндліх пішла в перший клас, а через кілька днів після цього почалася блокада Ленінграда. Вижити в ті непрості часи їм з матір’ю допомогла бабуся, яка видавала зовсім маленьку частину від буханки хліба по годинах, а решту ховала. Також дівчинка відчувала постійний тиск суспільства, яке зневажало її німецьке коріння.

Після війни Аліса з матір’ю переїхали жити в Таллінн на три роки, а в 1948 році вони повернулися в Ленінград, і Фрейндліх продовжила навчання в школі, де вона потрапила в театральний гурток. На той момент ним керувала знаменита радянська актриса Марія Призван-Соколова, яка відразу розгледіла акторський талант у юної Аліси.

Аліса Фрейндліх Фото: pinterest.com

Закінчивши школу в 1953 році, Аліса Фрейндліх вже точно знала, що стане актрисою – вона подала документи в Ленінградський театральний інститут імені О. М. Островського, прочитавши уривок з поеми Миколи Гоголя “Мертві душі” і виконавши романс “Не свари мене, рідна” .

За час навчання в інституті Фрейндліх удостоїлася безлічі подяк і нагород, в тому числі й грамоти за зразкове навчання. Незважаючи на це, також порушувалося питання про відрахування дівчини. Але тоді за неї заступився сам керівник курсу Борис Зон.

Аліса Фрейндліх Фото: pinterest.com

У 1955 році дівчина виконала епізодичні ролі в фільмах “Незакінчена повість” і “Таланти і шанувальники”. У той же час Фрейндліх вийшла заміж за свого однокурсника Володимира Карасьова, шлюб з яким незабаром розпався.

Дипломний спектакль “Мораль пані Дульської”, в якому Фрейндліх зіграла головну роль, допоміг їй потрапити в трупу Ленінградського драматичного театру імені В. Ф. Коміссаржевської. Однак там молодій актрисі не вдалося стати примою, а діставалися лише ті ролі, від яких відмовлялися її імениті колеги.

Аліса Фрейндліх Фото: pinterest.com

Всього за час роботи в театрі Фрейндліх зіграла більш десяти ролей; до цього часу відносяться її роботи у фільмах “Місто запалює вогні” і “Повість про молодят”.

У 1961 році вона перейшла в Ленінградський академічний театр імені Ленсовета. Тоді ж Фрейндліх вперше зустріла кінорежисера Ельдара Рязанова, який вів підготовку до зйомок комедії “Гусарська балада”. За визнанням Рязанова, Фрейндліх зіграла проби просто блискуче, але в актрисі було надзвичайно багато жіночності, а героїня фільму, як відомо, зображувала чоловіків.

Аліса Фрейндліх Фото: pinterest.com

Творчий союз з театральним режисером Ігорем Владіміровим, який був старший за неї на 16 років, незабаром переріс у шлюб. “Ігор Петрович Владимиров – мій справжній учитель в мистецтві, турботливий і строгий педагог, мій вірний друг. Всіма своїми досягненнями в театрі я зобов’язана тільки йому”.

Поки її театральна кар’єра стрімко йшла в гору, в кіно її, як і раніше, не запрошували.

Аліса Фрейндліх Фото: pinterest.com

У 1967 році вона знову перетнулася з Ельдаром Рязановим, який написав тоді кіноповість “Зигзаг удачі”. Роль Алевтини була написана спеціально для Аліси Фрейндліх, проте цього разу успішній ролі завадила вагітність актриси.

У 1968 році у неї народилася дочка Варвара, появи якої дуже чекала мати Аліси Ксенія Федорова.

Аліса Фрейндліх з дочкою Фото: pinterest.com

У 1974 році вийшло три фільми з її участю: мелодрама Євгенія Хрінюка “Анна і Командор” (яку і називають першим великим проектом Фрейндліх), музична комедія Леоніда Квініхідзе “Солом’яний капелюшок” та історична драма Елема Клімова “Агонія”.

У той же час режисер Ельдар Рязанов, закінчивши знімати “Іронію долі”, задався питанням: “А що знімати далі?”. Несподівано він згадав про п’єсу “Товариші по службі”, ключовою роллю в якій повинна була бути роль Людмили Прокопівни Калугіної. Тоді він згадав про талановиту актрису, яка розкрилася в театрі, але не в кіно. Фірмову ходу своєї героїні Фрейндліх взяла від реально існуючих начальниць того часу і сама ж знайшла костюм в гримерці Мосфільму.

Аліса Фрейндліх у “Службовому романі” Фото: pinterest.com

Фільм мав величезний успіх. І по сьогоднішній день роль Калугіної залишається найвідомішою в кар’єрі Аліси Брунівни, а вона вважає її однією з найулюбленіших. За роль Людмили Прокопівни Калугіної Аліса Фрейндліх була визнана кращою актрисою року за версією журналу “Радянський екран”.

Після тріумфу “Службового роману” актриса зіграла одну з кращих, як відзначали критики, ролей в кіно. Такою стала королева Анна в екранізації роману Олександра Дюма “Три мушкетери”.

Аліса Фрейндліх у фільмі “Три мушкетери” Фото: pinterest.com

У 1981 році відбулося кілька ключових подій в житті Аліси Фрейндліх. Актрисі було присвоєно звання “Народної артистки СРСР”, а незабаром після цього вона розлучилася з чоловіком Ігорем Владіміровим. Причиною цього Фрейндліх називала його велику любов до жінок і пристрасть до алкоголю.

Аліса Фрейндліх Фото: pinterest.com

У 1983 році Аліса Брунівна покинула трупу Театру імені Ленсовета і перейшла в Ленінградський академічний Великий драматичний театр імені М. Горького.

Аліса Фрейндліх Фото: pinterest.com

Після цього вона вийшла заміж втретє – за молодого артиста і художника Юрія Соловйова.

Найбільш успішною роллю Фрейндліх в кіно 1980-х років стала роль Харити Гнатівна Огудалової в екранізації п’єси “Безприданниця” Олександра Островського.

У 1990 році Аліса Фрейндліх розлучилася із третім чоловіком. У той же час розпався Радянський Союз, і Фрейндліх майже не запрошували в кіно.

Аліса Фрейндліх Фото: pinterest.com

У 2004 році вона знялася в картині “На Верхній Масловці” після 10-річної відсутності в кіно. Незважаючи на неоднозначне сприйняття фільму кінокритиками, акторська гра Аліси Фрейндліх високо оцінювалася журналістами та аналітиками. Також вона стала лауреатом другої премії “Ніка” за кращу жіночу роль.

У 2011 році Фрейндліх перенесла операцію на кишечнику, яка була пов’язана з наслідками багаторічного куріння. За словами Фрейндліх, курити вона почала в 36 років – відразу після смерті матері.

Аліса Фрейндліх Фото: pinterest.com

У квітні 2019 року Фрейндліх виконала головну роль у прем’єрі вистави “Хвилювання” за п’єсою Івана Вирипаєва, яку драматург написав спеціально для актриси. Вона продовжує грати в театрі, знімається в кіно і сьогодні.

Аліса Фрейндліх Фото: pinterest.com

• Дивіться також на theLime, як Ентоні Хопкінс, Морган Фрімен та інші зірки виглядали на зорі кар’єри.

Найцікавіші новини тепер у Telegram! Підписуйтесь на канал theLime, щоб нічого не пропустити.

Іван Франко: біографія та цікаві факти з життя письменника

Саме так вважав один із найвидатніших, найвеличніших поетів і письменників України, Іван Франко. І хіба можна з цим сперечатися? Тим паче, що це слова людини, яка за своє життя досягла чимало! Франко був не тільки талановитим автором, а й літературним критиком, публіцистом, науковцем, громадським та політичним діячем. А його творчий доробок лише за приблизними оцінками налічує кілька тисяч творів загальним обсягом понад 100 томів. Тільки уявіть собі! І коли лише він усе це встигав?

Тож розгляньмо детальніше біографію цієї непересічної особистості! Життєвий і творчий шлях Івана Франка безперечно вартий нашої із вами уваги.

Про батьків

Іван Франко народився 27 серпня 1856 року в присілку Війтова гора (Слобода) села Нагуєвичі, що розташувалося в Самбірському окрузі Королівства Галичини та Володимирії (тепер це Львівська область) Його батько, Яків Франко, був сільским ковалем, шанованою та заможною людиною. Існує версія (і сам митець у неї вірив), що їхній рід походив від німецьких колоністів, чим і пояснювалося трохи незвичне прізвище.

Перша дружина Якова померла, але після її смерті він одружився з Марією Кульчицькою, майбутньою матір’ю Івана. Марія походила зі збіднілого шляхетського роду та була на 30 років молодшою за чоловіка. Коли дитина народилася, Якову було близько 50 років.

Батько майбутнього генія української літератури мав життєве кредо «З людьми і для людей». Тож не дивно, що його кузня була не просто робочим місцем – згодом вона перетворилася на справжнісінький сільский клуб, куди люди приходили заради спілкування.

На жаль, Іван Франко рано залишився сиротою: батько помер, коли хлопчику було лишень 9 років. Для того, аби впоратися із чималим господарством, його мати вийшла заміж удруге за Григорія Гаврилика, який із часом став війтом села Нагуєвичі. Він був добрим і порядним чоловіком, добре ставився до дітей, фактично замінивши їм батька. Франко був вдячний вітчиму та підтримував із ними дружні стосунки протягом усього життя.

Коли митцю було 16 років, не стало і матері. Він згадував, що дізнавшися про те, що мати помирає, побіг до неї з Дрогобича (де тоді вчився в гімназії) до Нагуєвичів.

Навчання

Яків Франко чудово розумів, наскільки важлива освіта, тож бажав, аби його син мав змогу вчитися. Саме тому він віддав дитину вчитися до сусіднього села, де була краща школа, а потім – і до гімназії в Дрогобичі. Батько дуже радів успіхам сина. За спогадами Івана Франка, батька якось запросили на іспит, під час якого нагороджували найуспішніших учнів. Почувши першим ім’я свого сина, Яків заплакав.

На щастя, вітчим Франка теж вважав освіту важливою, тому завжди допомагав хлопцю. Саме Гаврилко згодом утримував Івана у Львові.

Пощастило йому і зі вчителями – освіту Франко справді здобув хорошу. Під час навчання у Дрогобицької реальній гімназії ім. Франца-Йосифа він став учасникам літературного гуртка, організованого видатним педагогом Іваном Верхратським, де діти читали книги Шевченка, Драгоманова, Куліша і не тільки.

Взагалі майбутній поет був надзвичайно здібним, у наші часи його, певно, назвали б вундеркіндом. Наприклад, він міг фактично дослівно переказати годинну лекцію вчителя, вивчив напам’ять усього «Кобзаря» (а ви так можете?), а завдання з польскої мови взагалі виконував у поетичному форматі! На цьому тлі той факт, що талановитий учень ще й багато читав, зокрема твори європейських класиків, переклади античних авторів, а також культурологічні й історіософські праці, сприймається вже трохи буденно.

Вражає, чи не так? Але насправді вся біографія Івана Франка складається з отаких цікавинок та неймовірностей.

Після закінчення гімназії Франко став студентом філософського факультету Львівського університету. Там він вивчав, до речі, не лише філософію, а й класичну філологію, українську мову та літературу. Звісно, довго простим студентом він пробути не зміг та став членом студентського громадсько-культурного товариства «Академический кружок», що мало москвофільску орієнтацію.

Але згодом, під впливом Драгоманова, Іван Якович пристав на радикально зорієнтовані світоглядні позиції. Настільки радикальні, що австрійська влада чотири рази кидала його до в’язниці за так звану соціалістичну пропаганду. Перший арешт у 1877 році став причино тимчасової перерви в навчанні. Зрештою, повну вищу освіту Франко отримав пізніше, в 1890-1891 рр., у Чернівецькому університеті.

Творчість

За 40 років творчої діяльность Іван Франко написав 6000 творів! Тобто, якщо порахувати в середньому, це по одному твору (віршу, новелі, повісті) за кожні два дні. Чимало, чи не так? До того ж не варто думати, що Іван Франко тільки поет. Він також був талановитим прозаїком, драматургом, критиком й істориком літератури, перекладачем, видавцем. За все це його цілком заслужено називали титаном праці.

Насправді великий Каменяр банально не міг не писати, в чому сам і зізнавався. Він просто дуже любив писати! До того ж варто розуміти, що в ті часи літературна та журналістська праця були чи не єдиним способом розказати щось світові, поділитися власними думками. Насправді хто зна, можливо, якби Франко жив у наші часи, він був би активним блогером!

А ще варто розуміти, що творчість була для Івана Яковича ще й роботою, способом заробити на життя.

Поетична творчість Франка

Його поетичний доробок становить пів тисячі окремих ліричних і ліро-епічних творів. Частина з них виходила за життя поета в 11 збірках (з урахуванням перевиданих). Франкознавці ділять поетичну творчість на світоглядно-естетичні періоди:

• лірика «молодечого романтизму» (1873-1876 рр.);
• поезія «пророцтва і бунту» (1876-1889 рр.);
• лірика «болю існування» та «щиролюдської моральности» (1890-1901 рр.);
• поезія років недуги, або «катастрофи і катарсису» (1907-1916 рр.).

Починаючи зі збірки «З вершин і низин» (яку, до речі, присвятив дружині) поет почав структурувати свої поезії за циклами, а називав їх «жмутками» або «карткою».

Франко написав понад 50 поем, але 13 із них так и лишилися незавершеними. Та й за життя поета окремою книжкою було видано лише одну збірку.

Проза

10 романів і повістей та близько 150 творів малої прози – ми ж уже казали, що Іван Якович був надзвичайно працьовитим? А писав він трьома мовами: українською, польською та німецькою. А в яких тільки жанрах він не працював! Тут вам і готика, і реалізм, і, звісно, модернізм.

Драматургія

Франко працював у сфері історичної та психологічної драми. Сам поет зізнавався, що «драма – моя стародавня страсть». Ще б пак, адже першу драму він написав ще в шостому класі гімназії! Він написав дуже багато, але саме соціально-психологічна драма «Украдене щастя» Івана Франка стала однією з найвідоміших та найкращих.

Про кохання

Ну кому не подобаються вірші Івана Франка зі збірки «Зів’яле листя»? Будь-хто, хто їх читав, може бути впевненим – перед ним людина, що вміє глибоко та вірно кохати. Але ким же були ті жінки, яким Каменяр присвячував такі чудові твори?

Перше кохання сталося зі Франком ще під час навчання в Дрогобицькій гімназії. Там він потоваришував із Ярославом Рошкевичем, якому також допомагав як репетитор. Одного разу Рошкевич запросив друга до себе в гості, він приїхав та. Закохався в сестру Ярослава, Ольгу. Треба зазначити, що батьки Ольги нормально сприйняли це, все навіть йшло до шлюбу! Але тут стався перший арешт. Звісно, ніхто б не віддав доньку за людину, яка сиділа в тюрьмі. Дівчину, яка щиро кохала Франка, силоміць віддали заміж за іншого. Це розбило серце поета та стало для нього справжньою драмою.

Згодом поет закохався в польку Юзефу Дзвонковську, яка належала до збіднілої шляхти. Але вона хворіла на сухоти та знала, що, на жаль, швидко помре, тож відмовила Франкові. І її дійсно скоро не стало.

У 1886 році Іван Франко одружився із Ольгою Хоружинською. Як він сам писав, це був шлюб не з любові, а з доктрини. Але не варто думати, що це був шлюб із розрахунку та без кохання, ні. Зараз пояснимо: для поета було надзвичайно важливо одружитися з українкою, яка мала б вищу освіту. А оскільки жив він на Галичині, завдання автоматично ускладнювалося – на той час освічених жінок там, на жаль, було не так багато.

Із Ольгою Хоружинською його звела мати Лесі Українки, Ольга Косач, коли Франко приїхав до Києва. Ольга одразу сподобалася чоловіку, оскільки була дуже милою. Майбутня дружина великого поета була дворянкою, походила зі шляхетного козацького роду. Але була сиротою, великих статків не мала, хоча і отримала невеликий посаг від діда.

Є цікава історія про одруження поета. Коли все вже було готово: гості на місці, молода гарно вбрана, дружки та бояри поруч, раптово з’ясувалося, що самого нареченого ніде немає. Його кинулися шукати та зрештою знайшли в кабінеті батька Ольги, де Іван Якович випадково знайшов якусь стару книжку з віршами. І так захопився, що геть забув про весілля та почав переписувати один із рідкісних творів.

У цьому шлюбі народилося четверо дітей: троє синів – Андрій, Петро і Тарас, та дочка Ганна. На жаль, життя подружжя не було безхмарним: нестача грошей, необхідність багато працювати, четверо дітей, відсутність власного помешкання. Все це згодом спричинило взаємне невдоволення. Крім того, Ольга мала спадкову схильність до психічного захворювання та навіть лікувалася в психлікарні у Львові.

Цікаві факти про Івана Франка

Ми вже зрозуміли, що Каменяр був дійсно непересічною особистістю. Але аби у вас точно не виникало жодних сумнівів, пропонуємо до вашої уваги топ-10 цікавих фактів із життя поета.

1. Знав 19 (!) мов: російську, білоруську, польську, чеську, словацьку, болгарську, сербську, хорватську, старослов’янську, литовську, давньогрецьку, латинську, німецьку, англійську, французьку, італійську, іспанську, єврейську і староєврейську.
2. Мав нетипові та прогресивні для свого часу погляди: вважав, що жінка створена не лише для родини, що вона може і має реалізовувати свої творчі таланти. І допомагав письменницям у цьому! Фактично Франко був одним із перших чоловіків-феміністів.
3. Дуже любив тварин. І не просто тримав кроликів та собак (які своїм гавкотом дратували сусіда Франка, Михайла Грушевського), а ще й влаштував вдома перетримку для хворих тваринок.
4. Вважав, що стан тіла так само важливий, як і розуму. Тож ранок починав із водних процедур, займався гімнастикою, багато ходив пішки та до старості вправлявся з гантелями.
5. Став першим українським письменником, який почав заробляти на життя пером.
6. Був у неймовірному захваті від книжок та зібрав величезну бібліотеку. Особиста бібліотека поета налічувала приблизно 12 тисяч книг.
7. Любив вишиванки. Настільки, що носив їх і в будні, і у свята. Став першопроходцем, одягнувши вишиту сорочку з класичним європейським костюмом. І цим започаткував нову моду!
8. Мав хобі – рибалку. Ніколи не втрачав можливості піти порибалити.
9. Переклав біблійну «Книгу буття». І цей переклад і досі вважається найточнішим.
10. Був номінований на Нобелівську премію 1916 року, але отримати її не судилося – поет помер.

Псевдоніми Івана Франка

У Івана Франка було не просто багато псевдонімів, а дуже багато, більше 100! Серед найвідоміших: Джеджалик, Брут Хома, Мирон, Іван Живий, Руслан, Кремінь, Марко, Віршороб Голопупенко, Невідомий, Не-Давид, Не-Теофраст, Non severus, Vivus, Марко В-а, Один з молодіжи, Один з русинів міста Львова. Також користувався поет і численними криптонімами: Д., І.Ф., К., М., Ів.Фр., Ив.Фр., М-он.

Особливо часто в різних варіаціях використовувався псевдонім «Мирон»: Мирон***, Myron, Miron***, Myron***, Мирон Сторож, Мирон Ковалишин. Чому саме це ім’я? Є свідчення, що вдома його так і називали. Це народний звичай: аби захистити дитину від нечистої сили, перші кілька років її звали чужим ім’ям. Франко був для батька довгоочікуваною дитиною, тож не дивно, що він не хотів втратити сина.

Іван Франко прожив цікаве життя. А який із фактів вразив вас найбільше?