Ведмедик

На муріжку, серед двора,
Гуляла дітвора;
Гостинчики переглядала,
Що матінка понадавала.
— Нум у ведмедика гулять! —
Сусідній Хлопчик став казать.
— Нум, нум! — всі почали кричати.
— Ведмедиком лежати буду я,—
Вигадує Хлоп’я,—
Гарчатиму на вас, мов хочу похапати,
А ви кажіть мені: «Ведмедику, цить, цить!»
У рот гостинчики потрошечку кладіть.—
Послухали, усі докупи збились
І у ведмедика гуляти заходились.
Лежить Ведмедик і гуде,
А дітвора у рот йому кладе
Потрошку та по половинці,
Пооддавали всі гостинці.
— Тепер ви кидайтесь Ведмедика побить,—
Навчає Хлопчик,— віточки беріть! —
І діти віточки побрали,
Ведмедика ганяти стали.
Ведмедик хитрий скік та скік,
Туди-сюди і, сміючись, утік.
Ведмедика нема, гостинчики пропали,
І діти матері жаліться стали:
— Ведмедик, мамо, обдурив,
Гостинчики поїв…—
А в оченятах слізочки блищали…
— А нащо ж ви йому давали? —
Сказала мати їм,—
Так вам і слід, дурним:
Ото з дурлигою не знайтесь
І у ведмедика не грайтесь!

Так іноді і ми, як дітвора,
Дурієм, ніде правди діти:
Ведмедикам надаємо добра,
А самі плачемо, як діти.

Сподобався твір? Залиш оцінку!

Про ведмедика

У ведмедика пропало барильце з медом. Хто взяв? Ведмедик подумав-подумав і вирішив, що це зробила білка.

— Звичайно, такий ароматний мед, як він може не сподобатися білці? Вона лапку в барило опустить, з’їсть трохи, потім знову бере. Яке гарне заняття! Медком смакує та чайок попиває. Точно, ​​вона взяла.

Пішло ведмежатко до білки. Прийшло, подивилося, медом у хаті не пахне.

— Ти що загубив, клишоногий? – Запитала білка.

— Та мед у мене пропав, думав, що ти з’їла.

– Я твій мед не брала, – відповіла білка.

Ведмедик повернувся додому. Сидить, міркує.

— Хто ж міг узяти мед? Напевно, їжак. Він любить медком поласувати. Точно, їжак. Піду до нього.

Приходить до їжаки в хатинку і носом водить туди-сюди. Намагається занюхати мід. Їжак розгублено дивиться на ведмежа і каже:

— Зникло кудись барильце з медом. Ти не брав, Колючий?

— Я й не знав, що в тебе є мед, — сказав їжак.

Ведмедик знову пішов до свого барлогу.

— Якщо це не білка і не їжак, то хто тоді взяв мед? – розмірковував клишоногий. – Ага, точно знаю, це – сова. Вона скрізь літає, все підглядає, от мед і сховала. А теплими вечорами влаштовує, мабуть, медові посиденьки. Сидить, медком бавиться. Піду до неї.

Прийшло ведмежа до того дерева, де живе сова, і полізло на нього. Совина хатинка високо. Побачила сова гостя і питає:

— Що трапилося, клишоногий? Я тебе не запрошувала до себе.

— У мене мед пропав, — сказало ведмежатко. – Білка та їжак його не брали. Виходить, він у тебе.

— А ось і ні, — сказала сова. – Ні я, ні білка, ні їжак мед не їмо. У мене його в хаті ніколи й не було.

Зовсім розгубилося ведмежа. Не міг же мед крізь землю провалитися. А сова каже:

У найдальшій кімнаті, в найдальшому кутку, на найдальшій полиці сова знайшла барильце з медом.

— Ось я забудько, — сказав ведмежатко, —це я сам від себе заховав, щоб не з’їсти все одразу. І забув про це. Дякую, сова, що знайшла мед. Сідай, я тобі липового чаю наллю.

До вечора ведмежа з совою чаювали. Потім сова полетіла, а ведмідь ліг спати. Йому снився мед: ароматний, запашний, солодкий.

Цікаво, а що сьогодні насниться тобі, друже? Можливо, теж солодкий мед? Чи солодкий сон про щось інше? Давай, скоріше засинай.