Микола Лисенко мав роман зі своєю на 44 роки молодшою ученицею 8

“В Киеве мне пришлось увидаться с… композитором Лысенко. У последнего я ел вареники и слушал отрывок из его “Тараса Бульбы”. Не понравилось. т.е. “Тарас Бульба”, а не вареники”, – записав якось у щоденнику російський композитор Римський-Корсаков. Історія напіванекдотична. Та за нею стоїть серйозне запитання: яке місце посідав Микола Лисенко в сучасній йому музичній культурі? Бо за певними стандартами, композитор – це той, хто має в своєму арсеналі симфонію. У Лисенка їх не було. І музикознавці досі дискутують: хто ж у нас формально перший “справжній” композитор – Микола Лисенко чи Борис Лятошинський?

Його порівнюють із угорцем Ференцом Лістом або поляком Фридериком Шопеном, основоположниками новочасної національної музики своїх народів. Але вони обидва жили та творили в Парижі – осередку передових музичних ідей, і завдяки цьому стали майстрами світового класу. Лисенко так само міг зробити кар’єру в Петербурзі або Лейпцигу, де йому пропонували залишитися після навчання. Але він повернувся в Україну – окраїну імперії, провінцію, позбавлену власного професійно-музичного середовища. У таких умовах, теоретично, висока музика просто не може з’явитися. Та все ж і Микола Римський-Корсаков, і Петро Чайковський вважали, що Лисенкова опера “Тарас Бульба” може йти на імператорській сцені. Обіцяли своє сприяння, тільки “это должно быть, разумеется, на русском языке”. Це й зупиняло Лисенка. Він навіть не закінчив оркестрування твору, а сама опера побачила світло рампи аж за 44 роки після написання.

Хто у нас формально перший “справжній” композитор – Микола Лисенко чи Борис Лятошинський?

Микола Лисенко застав старосвітське лівобережне панство, яке пам’ятало Гетьманщину. Козацький сентимент був головним у його житті й творчості, бо він сам належав до давнього роду. Шляхетський герб Лисенків – перехрещені шабля й стріла на золотому щиті, увінчаному шоломом із короною й трьома страусовими перами. За сімейною легендою, родовід їхній іде від запорожця Вовгури-Лиса. Хоч за документами, засновником роду по батьківській лінії вважали учасника війни 1648-1654 років Якова Лисенка. Його син Іван був переяславським полковником у кінці XVII ст.

Мати походила з козацького роду Булюбашів. Її предок – турок, який утік на Січ. Материному дядькові, Миколі Булюбашу, належало село Гриньки, де й народився майбутній композитор. У дворі дядька Булюбаша стояло дві старовинні козацькі гармати, з яких салютували по святах. У цьому середовищі всі добре знали одне одного, близькі сусіди часто ставали родичами.

Батько Миколи Лисенка командував ескадроном у кірасирському полку, що стояв у Кременчуцькому повіті. У тому полку служив російський поет Афанасій Фет. Він учив малого Миколу писати літери. Хлопчик у всіх випрошував для цього олівці, за що офіцери прозвали його Карандашиком. Ті самі офіцери навчили його триматися в сідлі. У нього рано проявився музичний слух: коли полковий оркестр фальшивив, малий тікав, затуливши вуха. Мати добре грала на фортепіано, і він з нею – у чотири руки.

Удома батько розмовляв українською. А мати, хоч із Полтавщини родом, випускниця петербурзького Смольного інституту, мову забула, не могла вимовити “паляниця”. Було, що вони з Миколою розмовляли тільки по-французьки – бо він не хотів по-російськи. Згодом, як став знаменитий, мати, на догоду йому, переходила на українську, але так невміло, що Лисенко сміявся:

– Мама, не терзайте Украину!

Удома батько розмовляв українською. А мати, хоч із Полтавщини родом, мову забула, не могла вимовити “паляниця”

Про перше кохання Миколи Лисенка залишив спогади письменник Михайло Старицький. Хлопець рано осиротів і виріс у сім’ї свого дядька Віталія Романовича Лисенка – батька Миколи. Останній доводився йому троюрідним братом.

На канікулах після 5 класу гімназії Лисенко та Старицький закохалися в одну й ту саму дівчину. Вона гостювала на сусідньому хуторі. Кокетлива блондинка звалася Теклею. Можливо, була полька але, писав Старицький, “русским языком владела хорошо, а глазками еще лучше”. Ревнощів між хлопцями не було, і вони разом склали план, як завоювати її серце. Вирішили, що Микола напише музику, а Михайло – вірші. І потім співатиме їхній витвір, бо має добрий баритон. Так і зробили. Пісня закінчувалася словами:

Дай хоть единое лобзанье

За наш сердечный мадригал!

Коли батьків не було вдома, паничі впрохали кучера запрягти коней і в парадних гімназичних мундирах – червоний комір із золотим шиттям – подалися до Теклі. Вона сиділа на хуторі сама – господарі десь поїхали. Хлопці після вечірнього чаю з успіхом оприлюднили свій спільний твір.

На канікулах після 5 класу гімназії Лисенко та Старицький закохалися в одну й ту саму дівчину

У нагороду Текля простягнула їм обидві руки для поцілунку. “Мабуть, ми цілували їх довше, ніж годиться”, – зізнавався потім Старицький, – бо кокетка сказала: “Досить! Більше – якщо заслужите!” Але лишила їх ночувати на хуторі – щоб уранці їхати разом на пікнік до Дніпра. Хлопці не спали – ділилися враженнями та планами на завтра. “Вдруге такого трепету неземного блаженства в житті вже не повторялось”, – пише Михайло Старицький.

А на світанку з дому прислали грізну записку з наказом негайно повертатися. Нещасні коханці поїхали, не попрощавшись. Згодом, коли вчилися в Харківському університеті, Микола й Михайло закохувалися вже нарізно. А Старицький узяв собі за жінку Миколину сестру Софію.

Коли й Лисенки, і Старицькі жили в Києві, старі сусідські зв’язки підтримували й тут. Оселилися в районі, де сходяться вулиці Тарасівська та Маріїнсько-Благовіщенська – нинішня Саксаганського. Поруч жила родина Косачів. Ларису Косач – Лесю Українку – вчила грати на фортепіано Ольга, перша дружина Лисенка. А він сам ще раніше тримав вінець при вінчанні Лесиної матері, в літературі відомої під псевдонімом Олена Пчілка.

Пчілка переповідає таку історію з часів, коли в українській культурі вже набирав сили модернізм. Якось композитор попросив Лесю Українку написати вірш до його кантати на смерть Тараса Шевченка. Леся не терпіла писати вірші “з нагоди”, а тут Лисенко – патріарх. Та ще й вимагав, щоб вірш починався словами “Вмер батько наш та й покинув нас”.

– Коли то вже було! – сказала Леся.

Микола Віталійович дуже серйозно відповів, що ця втрата не має строку давності. І Леся таки почала вірш саме з того рядка – хоч будь-кому іншому відмовила б. Утім, він писав не лише “в народному дусі”. Узяти хоча б його увертюру до “Гамлета”, що в перекладі Старицького був уперше поставлений саме в домі Миколи Лисенка.

Лесю Українку вчила грати на фортепіано Ольга, перша дружина Лисенка

Батьки Ольги О’Коннор – першої дружини композитора – поміщики шотландсько-французького походження. Жили неподалік Лисенків – у Миколаївці, нині Фрунзівка Глобинського району на Полтавщині. У ній молодята й вінчалися в липні 1868 року. “Ольга была… очень хорошенькая, умная, острая и живая чрезвычайно. Приглянулась мне в период моего отъезда за границу в Консерваторию. Тоскуя по родине, я стал писать Ольге. Вот и начало Гименея! Приехав летом на вакации, я, подгоняемый Ольгой (я всегда был несколько конфузлив), объяснился”, – згадував Лисенко 1908-го.

Вони з Ольгою прожили 12 років, але не мали дітей. Очевидно, через те й розійшлися. Не офіційно, бо тоді це був складний процес, суд вимагав би назвати “винних”. А вони обоє цього не хотіли. Просто припинили жити разом і зберегли добрі стосунки. Вважають, що романс “Коли розлучаються двоє” на слова Генріха Гайне Лисенко присвятив саме Ользі О’Коннор.

Другою його дружиною стала знову Ольга – з чернігівського роду Липських (1860-1900). Вона хотіла в нього вчитися грі на фортепіано – для вступу до консерваторії. Він поселив ученицю в своєму домі на Хрещатику, 41 – навпроти нинішнього ЦУМу. Цей дім не зберігся. До консерваторії вона так і не вступила. Народила Лисенкові п’ятьох дітей. Померла 1900-го при народженні останнього – Тараса. Лисенко казав, що хлопець дуже схожий на матір, особливо – очима. Оскільки вони жили невінчані, діти, за тодішнім звичаєм, не могли вважатися законними. Але Ольга О’Коннор – вінчана дружина – надала всі необхідні свідчення та документи, щоб Микола Віталійович міг “усиновити” своїх дітей.

На схилі літ він мав іще один роман – із молодшою на 44 роки Інною Андріанопольською. Побачив її в Інституті шляхетних дівчат: вона там училася, а він викладав музику. Стосунки розвивалися переважно епістолярно. Листування спершу йшло через класну даму мадам Журавську. “Я человек немолодой, но не хочу сказать, что стар душой, духом, убеждениями, деятельностью, я не сдаюсь и не сдамся, пока хоть одна капля крови проходит через мое сердце”, – писав Лисенко Інні.

Вони жили невінчані, тож діти, за тодішнім звичаєм, не могли вважатися законними

У нього була закохана не одна інститутка. Через те ревнива Інна навіть посварилася з подругою Марусею Жученко. І Лисенко мусив виправдовуватися: мовляв, він байдужий до Марусі. Бачилися вони рідко: “Не мог ли бы я вас встретить хотя бы в коридоре, там, где залы для упражнений музыкой, или в какой-нибудь другой зале. ” – запитував в одному з листів. У іншому був трохи переінакшений текст народної пісні:

Де взялася дівчина Інна,

Вона моєму щастячку винна…

Якось Інна процитувала в своєму листі рядок з модного тоді поета Семена Надсона: “Поцелуй – первый шаг к охлажденью”. Лисенко відповів: я знав цього Надсона особисто, він бував у мене в гостях, чудовий поет, але міг і помилятися. “Не отказывайте мне, Инночка, в прежней любви! Любімося, як і спершу, а будущее решит!”, – написав 8 жовтня 1906 року.

Після інституту Інна стала вчителькою музики в Ромнах, звідки, очевидно, була родом. А листування тривало далі. “Может, я со своей мужской точки зрения неправ, но я не могу себе представить, как это может не хотеться поцеловать любимого человека? Нічого, Інночко, може, колись і діждемо!” – писав він 30 вересня 1908 року. 1910-го, коли Інна приїжджала до Києва з Ромен, вони вдвох сфотографувалися. Від знімка вціліла тільки половина – з портретом Лисенка. Тоді ж, судячи з останнього листа, що зберігся, батьки заборонили Інні подальше листування.

Помер Микола Лисенко раптово. У вересні 1912 року його приятель, професор Триштель, застерігав, що серце композитора в ненадійному стані. А вранці 24 жовтня Микола Віталійович зібрався йти до Музично-драматичної школи – і тут стався серцевий напад. За півгодини маестро не стало. Олена Пчілка згадувала, що після смерті на його обличчі ще якийсь час лишався живий вираз жалю й смутку. Згодом він зійшов і лице покійника стало суворе.

Захистив дисертацію про розмноження водоростей

1842, 22 березня – Микола Лисенко народився в селі Гриньки Кременчуцького повіту, тепер Глобинський район на Полтавщині. Названий на честь материного дядька Миколи Булюбаша. Мав братів Андрія і Віталія та сестру Софію. Грати на фортепіано його навчила мати. З 1854 року вчився в 2-й Харківській гімназії.

1859 – вступив на природниче відділення фізико-математичного факультету Харківського університету, за рік перевівся до Київського. Закінчив його 1864-го, а за рік захистив дисертацію “О половом размножении нитчатых водоростей”. Отримав ступінь кандидата природничих наук і вступив на посаду помічника мирового посередника в Таращанському повіті. Там прослужив рік і повернувся до Києва. Став заробляти як учитель музики.

1867 – почав учитися як піаніст у Лейпцизькій консерваторії. За навчання платив 80 талярів на рік. При тім голландська сорочка коштувала 2 таляри, пляшка бургундського – 1 таляр, двокімнатне житло – 9 талярів на місяць, а прокат рояля – 4 таляри на місяць. 1868-го приїхав додому на канікули, обвінчався з Ольгою О’Коннор, повернувся до Лейпцига вже з нею. Лисенкові, як піаністові, пророкували блискуче майбутнє в Німеччині, але він не залишився там після завершення навчання 1869-го.

1874 – поїхав учитися оркестрування в Миколи Римського-Корсакова до Петербурзької консерваторії. За два роки повернувся до Києва, а Ольга вчилася в консерваторії ще два роки. Із 1878-го викладав гру на фортепіано в інституті шляхетних панянок.

1880 – почав писати оперу “Тарас Бульба”, якої так і не побачив на сцені. Всього створив кілька опер, з них три дитячі, понад 80 творів на вірші Шевченка, духовні та світські інструментальні композиції різних жанрів. Видане у 1950-1959 роках 20-томне зібрання не вмістило всієї спадщини композитора.

1900 – померла Ольга Липська, мати п’ятьох дітей Миколи Лисенка – Катерини (1880-1948), Галини (1883-1964), Остапа (1885-1968), Мар’яни (1887-1946), Тараса (1900-1921).

1902 – подорож Україною хору Лисенка – 36 хористів і двох солістів. Хоровою справою займався все життя, починаючи від 1861 року, коли вперше керував студентським хором у Києві. У грудні 1903-го урочисте святкування 35-ліття творчої діяльності Лисенка в Києві тривало три дні. Потім, за участі композитора, продовжилося у Львові. Наступного року на кошти, зібрані до його ювілею, Лисенко відкрив власну Музично-драматичну школу, що мала програму вищого навчального закладу. Під школу винайняв особняк професора Івана Сікорського, батька авіаконструктора Ігоря Сікорського, на вул. Підвальній, 1, сучасний Ярославів Вал. Будинок не зберігся. Школа після смерті Лисенка носила його ім’я, потім на її основі утворені Київську консерваторію та Київський театральний інститут.

1912, 6 листопада – Микола Лисенко помер у Києві. Похований на п’ятий день – чекали, доки з’їдуться родичі, діти та численні делегації з усієї України. На Байкове кладовище труну супроводжували тисячі людей, кілька хорів. Коли процесія йшла Васильківською повз театр Садовського, нинішня Оперета, оркестр театру заграв Жалобний марш Лисенка.

Діти Лисенка:

Катерина (1880-1948) – найстарша донька Миколи Лисенка. У заміжжі – Масленикова. Чоловік – художник з Полтави. Піаністка, акомпаніатор, очолювала Музично-драматичну школу після смерті батька

Галина (1883-1964), у заміжжі – Шило, працювала в Музично-драматичній школі, клас вокалу та фортепіано.

Мар’яна (1887-1946) – піаністка, педагог, закінчила Московську консерваторію, працювала у Києві та Львові

Остап Лисенко (1885-1968) – музикознавець, вчився в Петербурзькій консерваторії. У 1914-1916 роках керував хором при клубі “Родина”, у 1941-1942-му – Київською музакадемією, брав туди багатьох хлопців, які потрапили в полон або підлягали вивезенню в Німеччину, і тим їх рятував

Тарас Лисенко (1900-1921) грав на багатьох інструментах, працював у нотному відділі бібліотеки Всеукраїнської Академії наук. Помер, очевидно, від тифу

Кумири, ідоли, секс-символи. Гаряча двадцятка молодих акторів України

«Главком» котрий рік уважно моніторить вітчизняні вистави та фільми у пошуках нових зірок. Наш попередній рейтинг молодих та перспективних викликав справжній ажіотаж. Багато з хлопців та дівчат, які обрали акторську професію і потрапили у той перелік, довели, що сталось це зовсім невипадково. Усі вони мають величезний потенціал, а деякі вже стати кумирами, секс-символами та майстрами акторського мистецтва.

Динамічний розвиток театрального та кінобізнесу в останні роки був би неможливим без плеяди молодих зірок. Тому справа відзначення яскравих і непересічних має жити і далі. Та цього разу «Главком» суттєво вдосконалив процес відбору.

Який мотив рейтингу?

Мотивація творення нового рейтингу об’єктивна та очевидна – карантинний період та самоізоляція багатьом з нас дали змогу надолужити пропущене: переглянути в мережі чимало нових українських стрічок та вистав, а отже, зробити для себе певні висновки та відкриття. Обирати є з чого – рясне сузір’я молодих українських акторів, що за роки війни та інших випробувань у державі активно заявили про себе на екрані, на сценах.

Які рамки рейтингу?

Оглядаючи акторські лави «Главком» сфокусував увагу лише на молодих митцях з віковим рубежем 30 років. І, звісно, з певним творчим доробком (помітною фільмографією, зокрема).

Хто експерти?

У цьому питанні цього року є ноу-хау. Простіше було би опитати журналістів, які відслідковують кінопроцес. Можна було би опитати і кастинг-директорів, але у кожного з них є свій пул акторів.

«Главком» пішов іншим шляхом. Ми звернулися до вже визнаних зірок українського театру та кіно з проханням назвати імена перспективних молодих колег. Тобто, по суті, експерти мали обрати своїх наступників.

Приємно, що на ідею щиро відгукнулися. Метри сцени і кадру згадали чимало гідних молодих імен.

Дякуємо всім акторам, які знайшли час і визначились зі своїми фаворитами.

• Ірма Вітовська, Заслужена артистка України, («Леся+Рома», «Брама», «Мої думки тихі»), двічі лавреатка національних премій «Золота Дзиґа» та «КіноКоло»

• Володимир Горянський, Народний артист України («День народження Буржуя», «Останній москаль», «Слуга народу»);

• Ольга Сумська, Народна артистка України («Роксолана», «Гречанка», «Кріпосна»);

• Віталіна Біблів, актриса театру «Золоті Ворота», лауреат національної премії «Золота Дзиґа» («Пісня Пісень», «Офіцерські дружини», «Свати-2», «Будиночок з вежею»);

• В’ячеслав Довженко, актор Київського театру на Подолі («Кіборги», «Дільничний з ДВРЗ»);

• Назар Задніпровський, Народний артист України («Скажене Весілля);

• Яніна Соколова, актриса, журналістка, телеведуча;

• Роман Ясіновський, актор театру і кіно. («Кіборги», «Спіймати Кайдаша»);

• Наталя Васько, вже колишня актриса Молодого театру, лауреат «Золотої Дзиґи» («Гніздо Горлиці», «Крути-1918», «Кріпосна»);

• Віталій Салій, актор Театру драми і комедії на Лівому березі Дніпра, номінант премії «Золота Дзиґа». («Крути-1918», «Птах душі», «Не зарікайся», «Капітанша»);

• Дмитро Лаленков, Заслужений артист України «Принцеса на бобах», «Леся +Рома», «Слуга народу-2»).

Загалом наші мастите журі в межах проєкту назвало десятки прізвищ зірок, які починають сходити. І принцип формування шорт-листа – суто арифметичний. Тобто в основі – кількість згадок про того чи іншого актора.

Загальними зусиллями вдалося визначити два десятки лідерів молодої плеяди акторів. У першу трійку беззаперечних фаворитів увійшли Марина Кошкіна, Олександр Рудинський та Анастасія Пустовіт. Імена цих акторів згадувались більшістю членів журі.

1. Марина Кошкіна

Актриса Київського Національного театру імені Івана Франка. Народилася в багатодітній родині на Луганщині (місто Кремінна). Учениця Богдана Бенюка

В доробку Марини добрий десяток телепроектів, а також повнометражні художні фільми – «Кіборги», «Будинок «Слово», «Захар Беркут».

Деякі наші зіркові експерти, зокрема Ірма Вітовська, передбачають, що наступний 2021 рік може стати «роком Кошкіної», коли до широкого загалу та кіноспільноти нарешті дійдуть найновіші проекти за участю молодої актриси – «Віддана», «Забуті», «Із зав’язаними очима».

Вихід деяких стрічок передбачався цьогоріч, але коронавірус змістив графіки релізів та фестивальних прем’єр. Отже, треба чекати.

Особливі ставки у зв’язку з Мариною роблять на фільм «Із зав’язаними очима», де вона грає дівчину Юлю, спортсменку ММА (в боях без правил). Той, хто бачив окремі робочі фрагменти нової стрічки, переконаний, що на неї чекає і касовий, і художній успіх. Дай Боже, як кажуть.

З боку укладача рейтингу зазначу, що Марина сьогодні є лідеркою і в деяких театральних пасьянсах. Вона стала номінантом премії «Київська пектораль» за кращу жіночу роль у виставі столичних франківців «Лимерівна». Режисер Іван Уривський побачив Марину у виставі Молодого театру «Гагарін і Барселона» (режисер Андрій Білоус) і вирішив, що його Лимерівна з п’єси Панаса Мирного має бути саме така – не волоока класична красуня-брюнетка з тугою косою, а дівчина-бешкетниця, яка марить про свободу та право власного вибору.

2. Олександр Рудинський

Актор Київського Національного театру імені Івана Франка, один з найпомітніших учнів Дмитра Богомазова. Народився у Миколаєві

Його яскравість має зовнішні фактори. В тусовці його інколи називають «Рудий» (за яскравий колір волосся).

Широку глядацьку популярність та упізнаваність Олександру Рудинському принесла головна роль Ніка в українському молодіжному серіалі «Перші ластівки».

У фільмографії Рудинського також проекти: «Одинадцять дітей з Моршина», «Село на мільйон», «Черговий лікар», «Подорожники», «За законами воєнного часу» та інші.

На сцені франківців він поки чекає свою знакову головну роль, а відтак не цурається ні маленьких ролей, ні вводів у старі вистави. Бо нема маленьких ролей, а є лише лінощі.

Сашко каже, що після «Перших ластівок» його почали впізнавати на вулиці та в транспорті, але така упізнаваність, на його погляд, може бути корисною тільки для театральної справи, щоби глядачі, зацікавившись молодим актором після кіно, згодом прийшли і в театр, а вже там визначилися зі своїми вподобаннями.

Улюблений актор Рудинського – Євген Миронов. У Рудинського також репутація надійного друга.

3. Анастасія Пустовіт

Актриса Київського театру драми і комедії на Лівому березі Дніпра. Народилася в Скадовську

Переконливий і помітний творчий успіх прийшов до актриси після участі у фільмі Марисі Нікітюк «Коли падають дерева», де вона зіграла Ларису. 2018 року на Одеському міжнародному кінофестивалі Анастасія отримала нагороду у номінації «Найкраща акторська робота».

Анастасія активно задіяна не тільки в кіно (фільми та серіали «Тінь кохання», «Подаруй мені щастя», «Пташка співоча»), але й на театральній сцені. Популярні вистави – «Клас» (режисер Стас Жирков), «Погані дороги» (Тамара Трунова), «12-та ніч» (Дмитро Богомазов), «Дім на краю душі» (Тамара Трунова).

Очевидно, що цю актрису, як героїню та свою музу високо цінують провідні українські театральні та кінорежисери. І не має сумнівів, що попереду в неї інші помітні проекти, як на сцені, так і на кіноекрані.

4. Даша Легейда

Актриса Національного театру ім. І. Франка. Народилася в Одесі

Красуня-одеситка (учениця режисера Стаса Мойсеєва), як риба у воді, вільно почувається у хитросплетіннях драматичних кіносюжетів (проекти «Спокуса», «Безсмертник», «Артистка», «Кріпосна»).

На сцені Київського театру ім. Івана Франка задіяна у виставах «Ідіот», «Всі мої сини», «Поминальна молитва».

Запит на красиву різнопланову героїню в театрі і кіно буде завжди.

5. Поліна Василина

Акторка кіно. Народилася у Києві

На особистій сторінці юної актриси у Вікіпедії значиться близько 20 проектів за її участю. Серед таких «Скажене весілля», «Спокуса», «Рідна кров», «Дорога додому», «Крути.1918».

Поліна Русланівна – учениця майстерні Тараса Денисенка.

6. Іван Шаран

Актор Національного театру ім. І. Франка. Народився в Бориславі

Герой кінопроєктів «Шляхетні волоцюги», «Великі Вуйки», «Останній москаль», «Артист».

У театрі імені Івана Франка грає помітні ролі у виставах «Буна», «Земля», «Коріолан».

Назар Задніпровський вважає, що за гарного збігу творчих обставин цей молодий актор-франківець згодом може виявити художній потенціал на рівні молодого Богдана Ступки.

Така оцінка від колеги з рідного театру дорогого коштує.

7. Антоніна Хижняк

Акторка. Народилася на Київщині (м. Українка)

Роль-виклик – Мотря з проекту СТБ «Спіймати Кайдаша». Як би автори сучасного фільму не намагалися дистанціюватися від класичного оригіналу І.Нечуя-Левицького, але присутність такоі Мотрі (Хижняк) додала у цей фільм справжній характер нечуєвих героїнь: серце з перцем, емоційний норов, народний (складний) характер.

Здається, така помітна роль має відкрити для молодої актриси двері в різні нові кінопроекти та драматичні театри.

8. Наталя Бабенко

Акторка театру і кіно. Народилася в місті Енергодар

Можливо, найважливіша її роль (на сьогодні) – легкоатлетка Оксана у спортивній драмі «Пульс» (на основі реальних подій). Під час зйомок актриса інтенсивно займалася спортом, познайомилася у Дніпрі зі спортсменкою Оксаною Боторчук і це допомогло актрисі у роботі над роллю.

9. Андрій Лідаговський

Актор

Кажуть, що він є непрофесійним актором, одначе українські кінокритики вже назвали його відкриттям року після фільму «Мої думки тихі». Високий атмосферний герой. Для актора такого психотипу надзвичайно важливо знайти свого режисера. І Андрій знайшов такого – це режисер Антоніо Лукіч, який поставив «Думки», відкрив Лідаговського і подарував чудового екранного сина Ірмі Вітовській.

10. Тарас Цимбалюк

Актор театру та кіно (сьогодні грає на сцені рідко). Народився у Корсунь-Шевченківському

Тарас – актор на ролі справжніх (помітних) українських героїв. Таких він і зіграв у проектах «Чорний Ворон» (Іван), «Спіймати Кайдаша» (Карпо). А ще народні маси запам’ятали його як красеня-коваля у серіалі «Кріпосна».

На сьогодні у доробку Тараса близько 60 кінопроектів різних форматів та жанрів. Водночас саме за таким героєм плаче українська сцена! Гриця нема кому грати, а тут таке добро у серіалах пропадає. Такі герої і нам потрібні!

11. Євген Ламах

Кіноактор, номінант премії Кіногалузі. Народився на Сумщині (Лебедин)

У доробку Євгена вже є два знакових кінопроєкти – «Черкаси» та «Крути-1918». Плюс – добрий десяток телевізійних фільмів.

Виразна зовнішність та внутрішня артистична гнучкість, ці риси якраз і вирізняють Ламаха серед деяких ровесників-акторів і допомагають не забути його героїв відразу ж після перегляду кінострічки.

12. Анна Адамович

Кіноактора. Народилася у Києві

У доробку молодої актриси – рейтингові популярні телепроекти, такі, як «Нитки долі», «Жіночий лікар», «Тільки не відпускай мене», «Нюхач-2», «Клан ювелірів». Попрацювала актриса також з оскароносним режисером Вадимом Перельманом (фільм «Купи мене!»).

13. Андрій Федінчик

Актор театру, кіно, дубляжу

Народився в Улан-Баторі. Дитинство – Житомир, навчання і кар’єра – Київ. Учень видатного актора Юрія Миколайовича Мажуги.

Зіграв Олексу Савицького у фільмі «Крути-1918». Вікіпедія наполягає, що це перша роль молодого актора у повнометражному фільмі.

Серіальний доробок актора теж чималий, починаючи від всюдисущого «Мухтара», пригоди якого не оминули, мабуть, жодного українського актора теперішніх часів.

Андрій на екрані – відкрита емоція, романтизм, обов’язковий прихований другий план.

Актор з очевидною і цікавою перспективою.

14. Ксенія Мішина

Акторка театру і кіно, учениця Дмитра Богомазова. Народилася у Севастополі

Зірка проєктів «Кріпосна», «Не відпускай»,«У неділю рано зілля копала», «Маркус».

Актриса на ролі фатальних героїнь, жінок-вамп, які їй завжди вдається грати переконливо, стильно та смачно.

Наш ексклюзивний український аналог Джоан Колінз. У доробку актриси – майже три десятки проектів різної ваги та жанрів. Де би не знімалася, фатальна краса притягує глядача до екрану і іноді виникає враження, що насправді грає запрошена голівудська зірка.

Як казала Фаїна Раневська, «красота – это страшная сила»!

15. Міла Сивацька

Кіноакторка, фотомодель, співачка. Народилася у Києві

Міла Олексіївна стала зірочкою ще зі своїх перших кроків у шоу-бізнесі. Участь у дитячому Євробаченні, проект «Голос. Діти», робота фотомоделлю для обкладинок дитячих журналів та каталогів.

У кіно – з 10 років. У її фільмографії є епічні саги – «Нитки долі», «Хазяйка».

Ольга Сумська щиро підтримує свою молоду колегу і відзначає її серйозний потенціал, який згодом розкриється у наступних проектах. Рання слава Міли народжує навколо і хейтерські зазіхання, але тільки і тільки робота доводить право молодої успішної актриси займати те місце, яке сьогодні вона і зайняла у сучасному кінобізнесі.

16. Вадим Головко

Актор театру і кіно. Народився в Донецьку

Головний його фільм – «За правом любові» (2018), де актор зіграв Петра-Дмитра Кречета, котрий втратив пам’ять після катастрофи, а згодом його дружина виходить заміж за іншого, а потім доля знову їх зводить (і так далі, за фірмовим сценарієм Тетяни Гнєдаш).

Фільм демонструвався на «1+1», отримавши багатомільйонну аудиторію і подарувавши одеському акторові миттєву впізнаваність серед глядачів.

Вадим – одеський Жерар Філіп. Актор романтичної зовнішності та глибокої інтелектуальної напруги.

Ці риси він гідно демонструє на українській театральній сцені в Одесі – у виставах «Містифікація», «Турандот», «Вона його любила».

17. Наталія Денисенко

Кіноакторка. Народилася в Чернігові

Знімалася у фільмах «Ніч Святого Валентина», «Село на мільйон», «Століття Якова», «Казка старого мельника», «Дорога додому», «Кріпосна».

Звісно, був у кінобіографії і фатальний детективний «Пес» (куди ж без нього?).

Займається кінодубляжем, задіяна в незалежних театральних проєктах.

18. Іван Бліндар

Актор театру і кіно. Народився в Івано-Франківську

Зірка не тільки місцева, але й з претензіями на всеукраїнський масштаб. У рідному театрі дихає у спину Роману Луцькому (загально визнаний секс-символ нового українського кіно).

Фільми Івана – «Кров’янка» (короткий метр), «Коли падають дерева», «Шлях мерця», «Сквот-32».

Актор-запальничка, безперебійні вибухи артистичної енергії, здатність переконливо грати на сцені Котигорошка, Тіля Уленшпігеля, Евріала (в Енеіді), а також алкоголіка-художника Моріса Утрілло (в «Модільяні»).

Самобутній яскравий актор- самородок, який також чекає в українському кіно на свого кінорежисера.

Кастинг-директора, здається, він вже знайшов. (А цього немало).

19. Даша Плахтій

Кіноакторка, учениця Дмитра Богомазова. Народилася в Павлограді

Одна з найзатребуваніших кіноактрис свого покоління («Стрімголов», «Жіночий лікар», «Пастка», «Незламна»).

На 2021 й рік перенесли прем’єри очікуваної кіноcтрічки «Довбуш» режисера Олеся Саніна, де у Даші головна роль Марічки. Режисер обіцяє у своєму фільмі яскраві акторські творчі вибухи.

20. Анатоль фон Філандра

Актор театру і кіно. Народився у Києві

Працював у Молодому театрі, де грав, як Бог, у камерній виставі Гра в Бога. Потім грав у театрі «Актор» у виставі «Двоє на гойдалці». Знімався – «Село на мільйон», «Нитки долі». Але найбільший його успіх – Моріарті, віртурозна пародія на роль Ендрю Скотта у британському серіалі Шерлок (це був гумористичний серіал від Студії Квартал 95). Цього самобутнього трохи екзотичного актора виділяли, ще коли він ще грав у Молодому театрі. Нині він виховує маленького сина Крістіана-Доріана. Особливо відзначив актора Володимир Горянський у межах нашого рейтингу.

Кожен барон мріє бути королем (екрану).

Зіркові актори-експерти також згадували у своїх відповідях серед таких талановитих молодих акторів.

Резюме

Той чи інший рейтинг акторів не є соціологічним опитуванням, на кшталт замірів політичного лідерства. Він є насамперед творчою версією, мета якої – підтримка молодих українських митців та ствердження їх на художньому і медійному ландшафті.

І, мабуть, кожен міг запропонувати до такого переліку кращих інші імена, інших фаворитів. Це буде свідчити лише про одне – в українському театрі і кіно дійсно є зараз активне молоде покоління, яке згодом визначатиме вектори та тренди нашого екранного та сценічного мистецтва.

Один з наших експертів, суперпопулярний Вячеслав Довженко, щиро зізнався, що йому насправді доволі важко визначати трійку чи навіть п’ятірку молодих потенційних зірок. Адже талановитої молоді дуже багато.

«Бажаю їм усім тримати марку! Дай Боже, витримати шалену дистанцію і не розмінятися на тимчасові бонуси, не розчавитись у великій масі невиправданих сподівань і розтоптаних самолюбств. ».

Олег Вергеліс, театральний критик, для «Главкома»

Читайте також: