Чи змусять Ахметова «ділитися» з державою?

Залізна руда, як і всі корисні копалини в Україні, належить народу. Але формальний власник отримує за свої багатства рівно стільки, скільки вирішить влада. Фактично ж заробляє на руді той, хто її видобуває і продає. І, як показує досвід, навіть неймовірні прибутки олігархів не означають, що вони погодяться ділитися ними з народом.

Руда для України — один із найважливіших ресурсів. Ми посідаємо сьоме місце в світі за покладами. І це одна з найбільших категорій експортної продукції країни.

Останніми роками лише офіційний прибуток гірничо-збагачувальних комбінатів України становив близько 40 млрд грн на рік. Тобто це колосально прибутковий бізнес.

70% усіх прибутків від видобутку руди припадає на компанії, власником або співвласником яких є Рінат Ахметов. У деяких компаніях він ділить частку власності з Вадимом Новинським та Ігорем Коломойським. Інший великий гравець — Костянтин Жеваго, кар’єри якого дають близько 10 млрд грн чистого прибутку щороку (див. табл. 1).

Табл. 1. Видобуток залізної руди: основні гравці

Компанія

Чистий прибуток за 2020 рік, млн грн

Власник

18 237

«Метінвест» Ріната Ахметова
і Вадима Новинського

СКМ Ріната Ахметова
і група «Приват» Ігоря Коломойського

Minerfin — 51%, «Запоріжсталь»
Ріната Ахметова — 29%

11 080

Ferrexpo Костянтина Жеваго

«АрселорМіттал Кривий Ріг»

Тут згадаємо про справжнього власника надр України — народ. Скільки ж дісталося йому? За 2020 рік державний бюджет отримав рентної плати за видобуток руди лише 3,9 млрд грн. Тобто власник корисних копалин отримує в десять разів менше, ніж власники компаній, які їх видобувають.

Однак 2021 року прибутки Ахметова і компанії можуть стати набагато більшими. Адже тільки за сім місяців цього року Україна відправила на експорт руди більше, ніж за весь 2020 рік. Обсяг експорту цього року становить 4,8 млрд дол ., тоді як за весь минулий рік — 4,4 млрд. А вартість руди на світових біржах уже три місяці тримається на історичному максимумі понад 210 дол. за тонну.

Секретом неймовірної прибутковості бізнесу із видобутку руди є високий попит на цю сировину на світовому ринку і низька собівартість в Україні. Високий попит, який зростає значно швидше, ніж пропозиція сировини, призводить до постійного збільшення її вартості на світових біржах.

Проте надмірний попит має негативний наслідок — подорожчання продукції з металу. І це подорожчання стосується як зовнішнього, так і внутрішнього клієнта. Наприклад, ціни на металопродукцію в Україні за останній рік також зросли майже вдвічі слідом за експортними цінами на руду. При тому, що собівартість виробництва металу майже не змінилася.

Продавати метал дешевше виробникам просто нецікаво. Вигідніше продати сировину на експорт.

Зважаючи, що більшість виробників металу в Україні входять у ті ж структури власності, що й гірничо-збагачувальні комбінати, питання підняття цін у зв’язці руда—метал узгоджується миттєво. Антимонопольний комітет України на це підвищення ніяк не відреагував.

Для того щоб компенсувати зростання цін на внутрішньому ринку, інші країни запроваджують додаткові експортні збори з руди, у такий спосіб зменшуючи прибуток компаній і компенсуючи негативний наслідок для економіки країни (див. табл. 2).

Табл. 2. Скільки платять добувні компанії в інших країнах

Місце

Країна

Річний обсяг видобутку руди на 2019 рік, млн тонн

Рента за видобуток руди

15% від вартості , визначеної урядом (приблизно 12 дол. за тонну)

16,8% від вартості + 15% експортне мито (але не менш як 54 дол. за тонну)

Наприклад, Росія запровадила спеціальне експортне мито на руду на рівні 15% від експортної вартості, але не менш як 54 дол. за тонну. А це 25% повної експортної вартості сировини за поточними світовими цінами. Таким чином там намагаються мінімізувати негативний вплив на економіку. Продавати руду на експорт стане менш вигідно, а тому виробники мають опустити ціни на метал для внутрішнього покупця.

Австралія, яка є абсолютним лідером за обсягами видобутку руди, планує цього року повернути 40% податку на надприбутки компаній, які видобувають руду. Це іще один шлях, як змусити компанії, що розробляють надра, ділитися з їхнім власником.

Основна проблема України полягає в тому, що сума дивідендів (ренти) власнику корисних копалин обчислюється відносно вартості видобутку цих корисних копалин. Відповідно, що дешевше добувати руду, то менше отримує бюджет.

Фактична ціна, яку одержує держава, — близько 2,5–3 дол. за тонну руди. Зважаючи, що світові ціни давно сягнули 200 дол. за тонну, дивіденди для народу становлять більш ніж скромні 1,5% кінцевої вартості товару.

Так, Росія, окрім експортного мита в 54 дол. за тонну, іще й у 3,5 разу збільшила рентну плату (там до минулого року діяла ставка 4,8%). Тепер держава одержує близько 4 дол. з тонни, яка йде на внутрішній ринок, і близько 60 дол. за тонну руди, яка йде на експорт.

При цьому більшість країн давно перейшли до розрахунку плати за користування надрами відповідно до ринкової ціни на руду. Приміром, для Австралії рента становить 7,5% від продажів. За нинішніми цінами це 15,75 дол. за тонну.

Якби ми використовували принцип плати відповідно до ринкової ціни руди, як у Австралії, то замість 3,9 млрд грн за минулий рік отримали б до бюджету більш як 12 млрд грн тільки рентної плати.

Однак рента це далеко не все, що платять гірничі компанії в інших країнах. У багатьох країнах, окрім плати за користування надрами, передбачаються і додаткові податки з так званого надприбутку компаній, що добувають руду.

Наприклад, для Австралії діє додатковий податок MRRT (Minerals Resource Rent Tax), який становить 22,5% від прибутку компаній. Цього року влада хоче підвищити його до 40% від прибутку на тлі рекордних цін на руду.

Якби наші компанії платили такий податок, то бюджет отримав би додаткові 10 млрд грн за минулий рік.

У підсумку австралійські добувні компанії платять до бюджету своєї країни в 5–6 разів більше, ніж Ахметов і Жеваго. Тому наші олігархи мають можливість збільшувати свої статки в геометричній прогресії та покращувати своє місце в списку Forbes.

Збільшити мито — місія нездійсненна

Навесні цього року у Верховній Раді з’явилося кілька законопроєктів щодо внесення змін до Податкового кодексу країни в частині визначення рентної плати за видобуток руди.

Основний проєкт №5600, ініціатором якого записано прем’єр-міністра Дениса Шмигаля, передбачає два головні нововведення:

1) рахувати вартість руди пропонується не відносно ціни видобутку, а відносно ціни на світовому ринку (за індексом IODEX 62% FE CFR China);

2) рентна плата буде диференційованою і залежатиме від вартості на китайській біржі.

Максимальний розмір ренти мав становити 16% при ціні понад 180 дол. за тонну. Але вже в першому читанні законопроєкт добряче переполовинили. Результатом підкилимних домовленостей стало те, що максимальну ренту значно знизили.

Тепер законопроект передбачає три розміри ставок:

— 3,5%, якщо середня вартість залізної руди за індексом IODEX 62% FE CFR China за податковий (звітний) період становить 100 дол. і менше;

— 5,0%, якщо середня вартість залізної руди за індексом IODEX 62% FE CFR China становить більш як 100 дол. і не перевищує 200 дол.;

— 10,0%, якщо середня вартість залізної руди за індексом IODEX 62% FE CFR China становить понад 200 дол.

Тобто влада вже пішла на поступки Ахметову. При нинішніх цінах депутати готові отримувати ренту до бюджету на 10–15 дол. меншу, ніж у початковому варіанті. А у тому разі, якщо ціни впадуть нижче 100 дол. за тонну, то платити Ахметов і компанія будуть так само, як і зараз.

Та навіть цей компромісний варіант зовсім не гарантує того, що законопроєкт швидко приймуть у другому читанні і що приймуть узагалі. Планувалося, що зміни в законодавстві запрацюють уже з 1 липня. Але тепер у найкращому разі закон вступить у силу лише з вересня.

Основна проблема законопроєкту полягає в тому, що він майже гарантовано призведе до зростання ціни на метал на внутрішньому ринку. Зважаючи на монополізованість ринку металопродукції в Україні, підняття ренти означатиме миттєве зростання цін на прокат і литво на українському ринку. І сподіватися на те, що Антимонопольний комітет цього разу стане серйозним запобіжником для зловживань досить складно.

У разі застосування комплексного підходу (рента + додатковий податок з прибутку або рента + експортне мито) друга складова фактично не впливає на собівартість виробництва продукції для внутрішнього ринку, а відповідно, не є навіть теоретичною підставою для збільшення цін для внутрішнього клієнта.

Серед критиків законопроєкту є ті, кому більше до вподоби російський підхід із застосуванням додаткових експортних мит. У такому випадку застосування додаткової плати стосується лише експортної продукції, а вартість металу на внутрішньому ринку залишається незмінною. Щоправда, експортні мита — це, радше, тимчасовий захід, ніж постійне рішення.

Австралійський варіант із застосуванням додаткового податку на прибуток поки що як варіант для України усерйоз не розглядається. Хоча цей варіант теж виглядає цілком логічним з огляду на те, що добувні компанії не є власниками руди, а лише здійснюють видобуток і реалізацію народного майна. Відповідно, розподіляти прибуток із державою є цілком закономірним, коли йдеться про копалини.

Найближчими місяцями очікується напружена боротьба за руду. Чи вдасться змусити олігархів ділитися з народом прибутками, ми побачимо вже зовсім скоро. Але вже зараз можна сказати, що наразі влада не виглядає готовою до безкомпромісної боротьби. Те, що вже в першому читанні амбіції влади втратили більше третини, говорить про подальший тиск і торги з боку Ахметова. Для цього буде застосовано всі ресурси: від лояльних депутатів, власних медіа і «експертів» до можливого шантажу і підкупу народних обранців. Адже йдеться про десятки мільярдів гривень, які Ахметов і компанія можуть платити, а можуть і не платити. А залежить це від влади.

Паралельно з цією боротьбою також відбуватиметься битва за збереження пільгової ставки для перевезення руди залізницею і вплив на порт «Южний». Залізниця і морський торговельний порт забезпечують для експортерів руди не менш важливі умови дешевого транспортування і відправки сировини за кордон. Причому «Укрзалізниця» робить це фактично собі на збиток і перекриває дешевий тариф на транспортування руди за рахунок інших категорій товарів. Тобто дотує бізнес Ахметова і Жеваго.

Отже, дешева рента та дешеві перевезення і перевалка приносять гірничо-збагачувальним компаніям близько 25 млрд грн щороку. Це ті кошти, яких не отримує держава.

Як видобувають руду в Україні: колоси на залізних ногах і масові вибухи

Кар’єр. За півстоліття розробки воронка в землі досягла розмірів 3 & mdash; 4 км в довжину і ширину і глибини більше 400 м. Обрано породи розміром з гору Аю-Даг.

Не секрет, що основний приплив валюти в бюджет України дає експорт металу, адже наша країна входить в десятку основних його продавців на світовому ринку. Але мало хто замислюється про те, звідки береться стільки сталевих чушок і прокату і чому вони дешевше, ніж у конкурентів.

За словами доктора геолого-мінералогічних наук, професора Володимира Михайлова, сприяє цьому унікальне геологічне будова землі на південному сході країни: там компактно розташовані одні з найбільших на планеті покладів кам’яного вугілля, залізних руд і марганцю, без якого якісної стали не виплавити.

Тому витрати на логістику низькі. Вистачає руди і на експорт, що теж дає валюту в скарбницю, адже Україна займає перше місце в світі за запасами залізних руд. І якщо через війну в Донеччині вугілля ми, на жаль, тепер не продаємо, а купуємо, то залізна руда і продукція з неї як і раніше йде за кордон.

Як видобувають руду, журналісти “Сегодня” побачили в Кривому Розі, де знаходяться 4 гірничозбагачувальних комбінату (ГЗК): Північний – найбільший, Південний – найстаріший, працює з 1955 р, Центральний – на ньому руду добувають як відкритим, так підземним способом і Інгулецький – найсучасніший, йому всього півстоліття.

Гіганти. У ковші екскаватора поміщається до 10 кубометрів гірської маси, які важать близько 30 тонн. Для повного завантаження 130-тонного БілАЗа потрібно 4-5 ковшів.

МАСШТАБИ. Людини, вперше опинився на краю гірничорудного кар’єру, вражають насамперед його розміри і масштаби робіт: вони ведуться на глибині 300-500 м, розміри кар’єра за 50-60 років вироблення досягли в довжину і ширину 3-4 км. Вивозять руду і пусту породу потужними кар’єрними самоскидами БелАЗ і “Катерпіллер”, в кузовах яких, в залежності від моделі, поміщається від 120 до 220 т вантажу (2-4 залізничні вагони). Під стать чотириколісним гігантам і вантажна техніка. Наприклад, ківш гусеничного екскаватора має об’єм 8-10 куб. м і за раз висипає в кузов самоскида до 30 тонн подрібнених вибухом важких “кругляків”.

Очевидно, що ведення робіт в таких обсягах вимагає мільярдних інвестицій. За словами генерального директора “Групи Метінвест” Юрія Риженкова, в структуру якої входять Криворізькі ГЗК, за 9 років “Метінвест” інвестував в ГЗК 26,3 млрд грн (це близько 5% доходів держбюджету України на 2015 г.). При цьому працювати гірникам стає все складніше, тому що ціни на метал і руду на світових ринках з кожним роком знижуються, а собівартість видобутку зростає. “За 1,5 року ціна залізної руди на зовнішніх ринках впала більш ніж втричі, рента за її видобуток виросла в 18 разів, з 3,64 грн / т до 65,52 грн / т, зараз балансуємо на межі рентабельності, крім того, є проблеми з відшкодуванням ПДВ. Ситуація стала поліпшуватися, але цього недостатньо “, – говорить Риженков.

Щоб залишатися на плаву, на ГЗК впроваджують передові технології, перш за все це циклічно-потокова транспортування руди. По-простому – будуються підземні конвеєри, і на дробильні і збагачувальні фабрики все більша частина руди надходить по ним і все менше руди перевозиться туди самоскидами. Виграш подвійний: знижується собівартість видобутку (на $ 2-3 на тонні, або до 10%) за рахунок економії солярки для самоскидів, витрат на ремонт і т. Д. І поліпшується екологія.

Мирний вибух. Роздробив скелю об’ємом зі 100-поверховий будинок.

ЯК ВИДОБУВАЮТЬ. Розробка розкритої (частково очищеної від землі і каменю, які вивозять у відвали ж / д транспортом або кар’єрними самоскидами) твердої гірської породи починається з вибухових робіт. Для дроблення твердої породи використовуються щомісяця сотні тонн вибухівки. “Масові вибухи проводяться двічі на місяць, потім розробляється порода, – каже гендиректор Південного ГЗК Костянтин Федін. – Масовий вибух – це значить, що одночасно підривають кілька сотень свердловин (кожна глибиною 15-16 м і діаметром до 30 см). На цей раз в 417 свердловин закладено 306 т вибухівки, яка измельчит 280 тис. куб. м гірничої маси. у тому числі 90 тис. кубів розкриву (яку треба буде вивезти в відвал) і 180 тис. кубів руди “.

Сирена, яка несамовито вила 15 хвилин, попереджаючи всіх на кар’єрі, що зараз рвоне і треба ще раз переконатися, що люди і техніка відведені на безпечну відстань (500-700 м), відключені лінії електропередач, змовкає. Вибух! Тонни вибухівки піднімають породу на десятки метрів. Вибухова хвиля по вухах не б’є – далеко, але добре видно, як пилові хмари піднімається на добру сотню метрів. Поступово воно осідає. Навіть після такого потужного вибуху кар’єр майже не змінився, настільки він величезний, хоча в камені перетворилася частина скелі розмірами зі 100-поверховий будинок. Тепер у гірників є робота на найближчі тижні. Першими “в бій” підуть потужні бульдозери, які розчистять дорогу екскаваторів і самоскидів.

Початок шляху. Добуту руду самоскиди везуть на дробильну фабрику.

МІНІ-Словничок гірників

Наводимо значення деяких геологічних і технічних термінів, які зустрічаються в репортажі.

Розкрив. М’які і тверді гірські порожні породи (камінь, пісок), під якими знаходяться корисні копалини.

Залізисті кварцити. Бідна залізом гірська порода, містить 25-40% заліза, а наприклад, магнітний залізняк до 70%.

Рудний концентрат. Порошок, продукт збагачення корисних копалин, в якому вміст руди в 2-2,5 рази вище, ніж в гірничій масі.

Окатиші. Рудний матеріал, міцні кульки з концентрату, розмір 9-16 мм, одержувані шляхом випалу в печах. Окатиші добре транспортуються і зберігаються. Використовуються в чорній металургії для виплавки з них стали.

Думпкар – ж / д вагон-самоскид. На ГЗК ними перевозять руду на збагачувальні фабрики і пусту породу в відвали.

Кар’єрний самоскид. Спецавтомобіль вантажопідйомністю понад 100 т.

ТЕХНІКА: імена поетів і гетьманів

Інгулецький ГЗК – єдиний в Україні, де вже рік обкатується нова техніка – два БілАЗа вантажопідйомністю 220 т. Кожен обійшовся в $ 2 млн (масово використовуваний тут 130-тонний БелАЗ коштує $ 130 тис.). За словами в. о. гендиректора ГЗК Олександра Герасимчука, новинка себе виправдовує, адже перевезення на ньому кожної тонни руди обходиться дешевше, ніж на 120-130-тонних махина, яких на кар’єрі півсотні. До речі, 220-тонник не найбільший БелАЗ, є і 450-тонники, але вони завеликі для наших кар’єрів.

Журналісту “Сегодня” дозволили піднятися по крутому трапу в кабіну 220-тонного велетня і посидіти в кріслі водія. Подолавши 13 ступенів і Обзир дорогу з майже 6-метрової висоти (габарити машини 13,4х8,4х6,6 м, потужність двигуна 2300 л. С., Як у 25-ти легковиків, вага порожнього – 156 т, діаметр колеса – більше 4 м, а важить вона 5,5 т), згадав жарт про водія БілАЗа, який дивиться на дорожні знаки тільки з цікавості. Насправді дисципліна руху техніки в кар’єрі дуже сувора, розповів нам один з кращих водіїв “Метінвесту” Геннадій Ступак. “Швидкість дозволена не більше 30 км / год (максимальна у БілАЗа – 50 км / ч), на поворотах треба бути особливо уважним, щоб не перевернутися, що не з’їхати в кювет”, – говорить Ступак. Найважче водіям доводиться вночі і взимку, адже кар’єр працює цілодобово і цілий рік.

Головні трудяги на кар’єрах – 120 і 130-тонні БєлАЗи. Майже всі вони мають особисті імена, як кораблі. За словами Герасимчука, як назвати машину, вирішують самі робітники. “У нас є БєлАЗи, названі на честь гетьманів України, в честь кращих робітників і керівників”. Один з 130-тонніков – “Тарас Шевченко “- якраз під’їхав на навантаження руди до екскаватора №34, ці машини, на відміну від БелАЗ, безіменні (як вантажать БєлАЗи – див. Відео на сайті segodnya.ua). Проходить менш 10 хвилин, і заповнений рудою велетень повільно їде по серпантину до приймального бункера дробарки (180 м нижче рівня землі) і спорожняєте в нього кузов. Тут брили тиснуть на шматки розміром до 30 см, і по підземному стрічкового конвеєру довжиною 3,4 км руда йде на поверхню на дробильну фабрику. Там її розбивають на ще дрібніші частини. На збагачувальних фабриках їх перемелюють у порошок в ш арів млинах (величезні обертові циліндри зі сталевими кулями всередині), в які насипають кілька десятків тонн руди. Далі руда відділяється за допомогою магнітів, порожня порода йде у відвал, а збагачена руда на гірничозбагачувальних фабриках перетворюється в рудний концентрат або окатиші. Вміст заліза і там , і там в 2-2,5 рази вище, ніж в руді (63-67%). Це для гірників – кінцевий продукт, собівартість якого – $ 25-30 за тонну. До речі, на Північному ГЗК я “здобув” шматочок руди, приблизно півкіло. За словами фахівців, в ньому – 24-25% заліза.

Скидання. Сто тридцять тонн руди зараз опиняться в дробарці.

Дробарка. Перемелює брили руди в булижники розміром 20-30 см.

Колесо. Його діаметр – понад 4 м.

ГЗК В ЦИФРАХ

Чотири ГЗК – це більше 24 тис. Працівників і 7 тис. Підрядників. Проводять рудний концентрат (до 48 млн т на рік) і окатиші (до 10 млн т на рік). Середня зарплата до 7000 грн / міс.

ПІВДЕННИЙ. Площа 6,18 млн кв. м. Розміри: 3х2,65 км, глибина 345 м. Найстаріший ГЗК, початок видобутку – 1955 р видобуто 1,5 млрд т руди, з неї вироблено 700 млн т концентрату.

ПІВНІЧНИЙ. Площа 68 млн кв. м (площа Житомира). Два кар’єра – Первомайський: 3,3х2,5 км, глибина 475 м. Ганнівська: 5,25х1,2 км, глибина 300 м. Впроваджується циклічно-потокова (ЦП) технологія видобутку руди.

ЦЕНТРАЛЬНИЙ. Три невеликих кар’єра і шахта глибиною 690 м. Єдине підприємство, що використовує відкритий і підземний способи видобутку руди.

ІНГУЛЕЦЬКИЙ. Розміри: 3,3х2,4 км, глибина 460 м. Використовується ЦП-технологія.

КАДРИ: від боса до водія

Віталій Лісовський, ветеран ІнГЗК

“Династія Лісовських-Бєднова відпрацювала на Інгулецькому ГЗК в сумі 270 років. У нас все автомобілісти, три покоління, мій син мріє сісти за кермо. Я починав слюсарем, зараз – начальник цеху технологічного транспорту”.

Юрій Риженков, гендиректор “Метінвест холдинг”

“За 9 років” Метінвест “інвестував в ГЗК 26,3 млрд грн. Основний обсяг інвестицій спрямований на технічне переозброєння, впровадження сучасних технологій (20,3 млрд грн), охорону праці (1,5 млрд грн), екологію (4 млрд грн ) і соціальну сферу (0,5 млрд грн). з 2006 р сплачено до бюджетів усіх рівнів понад 33 млрд грн. в рамках соцпартнерства з міській владі ГЗК виділяють щороку на розвиток інфраструктури Кривого Рогу понад 35 млн грн “.

Геннадій Ступак, водій БілАЗа

“Керувати БелАЗ не складніше, ніж тролейбусом, але їздити на ньому по кар’єру непросто. За зміну проїжджаю 130-150 км. Найнеприємніше – міняти колесо, треба ключем довжиною 2 м відкрутити 24 гайки”.

Читайте найважливіші та найцікавіші новини в нашому Telegram