Останні із ніндзя у Японії
Епоха сьогунів та самураїв давно відійшла у минуле, але один чи два ніндзя в Японії ще залишилися. Майстри шпигунства й замовних убивств, вони передавали свої секрети від батька до сина. Але нинішні ніндзя називають себе останніми з роду.
Японські ніндзя, яких благородні воїни-самураї наймали для шпигунства, диверсій і вбивств, були оповиті таємницею.
Завдяки темному одягу, який лишав відкритими тільки очі, вони були практично невидимими у темряві. А також – безшумними: смерть ворогам несла їхня тиха метальна зброя – гострі сюрикени зіркоподібної форми чи фукія – трубка, з якої видували отруєні стріли.
Ще ніндзя неперевершено орудували мечем. А зброю використовували не лише для вбивства, а і для того, щоб видряпатись на кам’яну стіну, прокрастись до замку жертви чи вести спостереження.
Більшість місій ніндзя були таємними, тому згадок про них в офіційних джерелах дуже мало. Інформацію про свої прийоми й озброєння вони передавали усно, з покоління в покоління.
Через це режисери, письменники й автори коміксів почали вигадувати про них казна-що.
В голлівудських фільмах на кшталт “Входить ніндзя” чи “Американський ніндзя” ці найманці бігають по воді чи розчиняються у повітрі.
“Це неможливо, як не тренуйся. Ніндзя все-таки люди”, – сміється Дзін’іті Кавакамі, останній з великих ніндзя за версією Музею ніндзя в місті Іга.
Але у них справді було пристосування, яке дозволяло перейти річку ногами.
Кавакамі – 21-й голова сім’ї Бан, однієї з 53-х сімей клану Кога. Він почав вивчати професійне мистецтво ніндзя – ніндзюцу з шести років під керівництвом Масадзо Ісіди.
“Я думав, ми просто граємо, навіть не уявляв, що це ніндзюцу, – каже він. – Якось я запідозрив, що майстер тренує мене на злодія, бо він учив мене тихо ходити і пробиратися до будинків”.
Ще хлопець освоїв виготовлення вибухівки і ліків.
“Я і зараз можу виготовити отруту, змішавши кілька трав. Жертва не обов’язково помре, але буде думати, що в неї серйозна інфекція”, – каже Кавакамі.
Давні свитки клану Кога він успадкував у 18 років.
Хоча зазвичай секрети ніндзюцу передавались від батька до сина, до клану часто приймали і молодих людей зі сторони.
В Японії існувало щонайменше 49 кланів ніндзя, але найвідомішими є Кога, до якого належить Кавакамі, та Іга. Їхні представники працювали на могутніх феодалів, таких як Ієясу Токугава, котрий об’єднав Японію після століть міжусобиць, вигравши в 1600 р. битву при Секігахара.
Саме в епоху сьогунату Токугава (Едо) в офіційних джерелах з’являються уривчасті згадки про ніндзя.
“Вони не були просто найманими вбивцями, як думають деякі люди, надивившись фільмів”, – розповідає Кавакамі.
Більшість ніндзя мали якесь звичайне денне заняття. “Ніндзюцу на життя не заробиш”, – сміється Кавакамі.
Вважається, що дехто із ніндзя займався сільським господарством, дехто – мандрівною торгівлею, яка допомагала їм у шпигунських місіях.
“Ми думаємо, що в епоху Едо частина ніндзя пішли в самураї, – розповідає Кавакамі. – Їм довелося влитися в одну з чотирьох каст, на які поділив суспільство уряд Токугави: воїни, селяни, ремісники і торгівці”.
П’ять міфів про ніндзя, наближених до реальності
Ніндзюцу – бойове мистецтво. Насправді бійка була останнім засобом, до якого вдавалися ніндзя. Головними були шпигунські навики. Перемогти противника намагалися інтелектом – розмахувати мечем вважалося менш достойним.
Ніндзя уміли непомітно зникати. Вони не розчинялися у повітрі, як показують у кіно. Але, як знавці піротехніки, могли кинути димову бомбу і втекти під прикриттям диму.
Вони вдягалися в чорне. Одяг ніндзя мав бути легким і непомітним у темряві – але вугільно-чорний силует, навпаки, виділявся би в місячному світлі. Тому зазвичай носили темно-синє.
Ніндзя вміли літати. Вони справді рухались тихо і швидко, завдяки особливим дихальним технікам, які добре насичували тіло киснем. Але ноги ніндзя все-таки не відривалися від землі.
Ходіння по воді. На думку ЦРУ, ніндзя користувалися “водяним взуттям” – круглими дерев’яними дошками – і бамбуковими жердинами, щоб відштовхуватись від дна. Але ефективність цих пристосувань лишається сумнівною.
Сам Кавакамі, ніндзя ХХІ століття, – дипломований інженер. Одягнувши діловий костюм, він нічим не відрізняється від звичайного японського бізнесмена.
Однак, можливо, він не один, хто претендує на титул “останнього ніндзя Японії”. 80-річний Масаакі Хацумі називає себе головою іншого клану ніндзя – Тогакуре.
Хацумі – засновник міжнародної організації бойових мистецтв Будзінкан, яка налічує більш ніж 300 тисяч учнів в усьому світі.
“Серед них багато військових та поліцейських”, – розповідає мені Хацумі. Ми розмовляємо в одному з його тренувальних залів – додьзо, розташованому в місті Нода (префектура Тіба).
Це маленьке містечко, в якому не очікуєш побачити багато приїжджих. Але додьзо – чимале приміщення на 48 матів татамі – повне учнів, які жадібно стежать за кожним рухом Хацумі. Ці рухи ощадливі. Інколи він бере до рук зброю, але переважно – ні.
Хацумі пояснює учням, як за допомогою цих скупих, акуратних рухів можна розгромити ворогів.
Пол Гарпер з Великої Британії – один із багатьох відданих прихильників майстра. Вже протягом чверті століття він щороку приїжджає до Хацумі на кількатижневий курс.
“На початку 80-х існувало багато журналів, присвячених бойовим мистецтвам, і в одному з них я прочитав про Будзінкан, – розповідає він. – Я тоді займався карате, але система Будзінкан була значно складнішою і покривала всі аспекти бойового мистецтва, тож я захотів рухатись уперед”.
Гарпер каже, що досвід ніндзя, який має його вчитель, цікавив його попервах, але “коли починаєш розуміти, як працюють техніки Будзінкан, спадок ніндзя відсувається на другий план”.
Але Хацумі не тільки тренує учнів. Він був консультантом з бойових мистецтв для незліченної кількості фільмів, зокрема “Живеш тільки двічі” – однієї зі стрічок “бондіани”. Також він продовжує практикувати ніндзюцу.
У Кавакамі та Хацумі є дещо спільне. Ніхто з них не призначить собі наступника.
“В епоху міжусобиць чи сьогунату Едо уміння шпигувати, вбивати або готувати ліки, може, були і на часі, – каже Кавакамі. – Але тепер у нас є зброя, Інтернет і фармацевтична промисловість. Ніндзюцу просто не потрібне в сучасному світі”.
Тому він не обрав собі протеже, а просто викладає історію ніндзя в університеті Міє.
Пан Хацумі, хоч і має безліч учнів, вчинив так само.
“Мої учні понесуть в майбутнє деякі з технік ніндзя, але спадкоємцем клану треба призначити когось одного”, – каже він. І такої особи немає.
Ніндзя не будуть забуті. Але таємні убивці, які колись наводили жах на країну, нині асоціюються переважно з героями коміксів, фільмів та комп’ютерних ігор або перетворилися на туристичний атракціон.
До музею ніндзя в Іга з’їжджаються відвідувачі з усього світу – подивитись на експозицію та шоу групи Ашура, яка демонструє відвідувачам прийоми ніндзя.
На відміну від безшумного мистецтва ніндзюцу, шоу – гучне і видовищне. Таємничість ніндзя розвіялась ще до того, як помер останній їх представник.
Останній наставник ніндзя в Японії ділиться прийомами
Наставник ніндзя каже, що що коли помре, смертоносне мистецтво ніндзюцу помре разом з ним.
У вас немає необхідної версії Флешплеєра
6 головних життєвих правил, яких дотримувалися японські ніндзя
Кажуть, що ніндзя були не лише майстерними воїнами, але й дуже розумними і освіченими людьми. Вони знали багато про людське тіло і людську душу. Експерти поділилися важливими життєвими правилами, яких дотримувалися ці воїни, інформує Ukr.Media.
Навчіться чекати
Як говорили самі ніндзя, переможцем стає той, хто вміє чекати хоча б на секунду більше свого ворога. У цих словах є частка істини, адже навіть у сучасному світі діє так зване “правило одного відсотка”. Воно говорить нам про те, що навіть якщо ви витратите на 1% більше зусиль, ніж інші, ви все одно вирветеся вперед і станете успішнішими за інших. З погляду енергетики вміння вичікувати і бути спокійними допомагає зберігати сили і направляти їх у потрібне русло, уникаючи зайвих стресів.
Використовуйте собі на благо кожну дрібницю. Дійте не швидко, а постійно. Ніндзя не поспішає, тому завжди досягає успіху — просто часом це відбувається не відразу.
Завзятість і праця — важливіше будь-якого таланту
Долайте проблеми, не відступаючи. Не витрачайте свою енергію, послану Всесвіту, просто так. У будь-якій біді і на будь-якому завданні нінздя зберігали холодний розум. Те ж саме вони робили і в ті моменти, коли вчилися чомусь новому. Праця завжди окупається, а будь-яка енергія, спрямована в творче русло, дає свої плоди.
Найталановитіша людина може бути менш успішною, ніж та, що старанно працює, але яку таланти обійшли стороною. Досконалості немає меж, а інформація і знання корисні лише тоді, коли їх можна застосувати на практиці.
Кожен хороший по-своєму
У кожного є своя вища мета. Якими б не були ваші якості, вони гарні по-своєму. Дуже важко сказати, хто з нас дійсно найкращий. Головне, щоб ви хотіли ставати кращими за себе колишніх. Ось це дійсно важливо.
Ваше завдання — у будь-який спосіб досягти поставлених цілей
Ніндзя були воїнами, проте вони завжди сподівалися і на свої інтелектуальні здібності. Вони досягали своїх цілей за допомогою хитрості, допитливого розуму і мудрості. Вони прекрасно розуміли, що якщо загинуть на першому ж завданні, то про них не складуть легенди і про них ніколи не згадають.
Не поспішайте, адже поспіх убиває ефективність. Будьте гранично уважними і використовуйте всі можливі засоби для досягнення цілей.
Не обговорюйте з іншими свої страждання
Японська мудрість говорить: кожен раз, коли ви комусь розповідаєте про те, що вас робить нещасними, ви тільки підсилюєте негатив. Так ви ще сильніше занурюєтеся в переживання.
Навчіться цінувати подарунки долі, адже той, хто не приймає приємні дрібниці, не зможе ніколи стати воістину щасливим. З самого дитинства японських ніндзя вчили тому, що радість можна знайти скрізь і всюди. Потрібно лише розкрити очі і душу.
Радійте, якщо ви помилилися
Помилка — це не кінець. Помилка — це безцінний досвід, який ви отримуєте, щоб ставати кращими. Не буває, щоб людина ніколи не помилялася, тому не варто картати себе за те, що ви зробили щось неправильно. Намагайтеся витягувати уроки з недоліків, щоб ставати сильнішими. Лише так ви чогось навчитеся.