Правоохоронна система: загальнотеоретична характеристика

Правоохоронна діяльність держави: поняття та ознаки

Проблема дослідження поняття і змісту правоохоронної діяльності сягає тих часів, коли виникає потреба в праві як регуляторі суспільних відносин, коли охорону інтересів окремих індивідів та суспільства в цілому взяла на себе держава. Загалом більшість державознавці різних країн і часів вбачали причину виникнення і суть держави саме в її “поліцейській функції”1. Через необхідність встановлення для людей громадського порядку визначав поняття держави видатний правознавець М.М. Коркунов, який писав, що держава є суспільний союз вільних людей з примусово встановленим мирним порядком завдяки наданню виключного права примусу тільки органам держави3. Тому не випадковим є те, що останнім часом у науковій літературі намітилась тенденція, коли дослідження правоохоронної діяльності починають з розгляду функцій держави. Підтвердженням такого підходу є характеристика правоохоронної діяльності, що наводиться польськими3 (В. Ланга, Е. Врублевський, С. Завадським) та чеськими4 (Е. Кучер, Ф.Червенанскі) вченими в роботах, присвяченим проблемам функцій держави. Дотримується такої ж думки і російський науковець Ю.В. Степаненко, який пише, що проблема дослідження правоохоронної діяльності сходить до проблем функцій права, функцій держави та її органів, а також форм їх здійснення; правоохоронної системи, юридичної діяльності, реалізації права1. Необхідно також погодитись з тезою О.Д. Тихомирова та Ю.А. Вєдернікова, що особливості правоохоронної діяльності держави лежать на “перехресті” особливостей її функцій, місця та ролі в теоретичних конструкціях механізмів держави та правового регулювання.

Однак зауважимо, що в юриспруденції не склалося єдиного підходу до визначення поняття цього напряму діяльності держави. Зокрема цілком справедливо зазначають М.І. Мельник та М.І. Хавронюк, що в одному випадку законодавець під функціями розуміє призначення державного органу, його роль, місце в структурі державного апарату, коло проблем, за вирішення яких він відповідає. В іншому випадку функції розуміються – як певне коло дій, які має виконувати державний орган.

У вітчизняній правовій науці домінує точка зору, яку поділяємо і ми, коли правоохоронну діяльність держави розглядають як єдину та неподільну основну функцію. И.І. Горінецький пропонує таке визначення “правоохоронна функція сучасної держави – це самостійний і пріоритетний напрям державної політики, який за допомогою юридичних засобів здійснюється для досягнення певного соціального ефекту, як захист права загалом, основ конституційного ладу, в тому числі прав, свобод і законних інтересів людини та громадянина, зміцнення законності та правопорядку, і одночасно виступає правовою формою досягнення інших цілей суспільства і держави”. Його підтримує І.В. Сажнєв: правоохоронна функція – це напрям діяльності держави, що виражає її сутність на певному історичному етапі, спрямований на вирішення основних завдань щодо забезпечення охорони конституційного ладу, прав та свобод громадян, законності та правопорядку, всіх врегульованих правом суспільних відносин, і здійснюється у відповідних формах та особливими методами1.

Реалізація правоохоронної функції неможлива без існування надійної правоохоронної системи, бо саме на неї покладається основний тягар щодо забезпечення захисту прав, свобод і законних інтересів населення і суспільства в цілому. Правоохоронна система та військова організація України утворюють єдиний сектор безпеки, до управління та контролю якого пред’являються певні вимоги2.

Правоохоронна система представляє собою сукупність державно-правових утворень і громадських формувань, які за допомогою притаманних їм засобів, способів та методів, а також з дотриманням відповідних гарантій забезпечують захищеність людини і громадянина від різного роду протиправній: діянь. Правоохоронну систему складають такі елементи як її принципи, мета, завдання, функції, об’єкти і суб’єкти правової охорони, охоронні правові норми, сама правоохоронна діяльність та правоохоронні відносини.

Класифікація правоохоронної діяльності:

• 1. З діяльнішої сторони, правоохоронна діяльність складає чотири взаємопов’язані соціальні реалії:
  • – правоохоронна діяльність як різновид правозастосовної діяльності, складовими якої виступають професійна юридична праця спеціально підготовлених та об’єднаних у відповідні державні установи (правоохоронні органи) людей та їх професійна юридична поведінка на соціальному й індивідуальному рівнях;
  • – соціальні умови та внутрішня інфраструктура професійної діяльності юриста-правоохоронця;
  • – закономірності та процедури здійснення правоохоронної діяльності;
  • – особливості здійснення професійної правоохоронної діяльності в окремих соціальних сферах та в межах різних професій.
  • – правова діяльність – певна сукупність урегульованих нормами права суспільних відносин у різних сферах політичного, економічного, громадського життя суспільства (держави та особи), особливістю яких є те, що вони (правовідносини) виникають між суб’єктами, де одна зі сторін має спеціальні владні повноваження і саме за її ініціативою виникають правовідносини, а її воля відіграє вирішальну роль у їх розвитку;
  • – різновид правового регулювання з боку компетентних державних органів і уповноважених державою інших суб’єктів, спрямованого на зміну, припинення або виникнення правовідносин, в основі яких є різні форми юридичної заборони (дозвіл, заборона, зобов’язання, уповноваження, цілевизначення, закріплення принципів і т. ін.);
  • – діяльність, яка базується на застосуванні державного примусу в разі зловживання правом, невиконанні позитивних обов’язків, недодержанні заборони тощо.

  Різними є погляди правознавців і на ознаки правоохоронної діяльності. О.В. Бубенцова до головних ознак відносить:

  • – направленість цієї діяльності на охорону права, що полягає в забезпеченні передбачених законом попереджувальних і припиняючих заходів з метою недопущення та припинення правопорушень;
  • – здійснення цієї діяльності за допомогою юридичних заходів впливу, які повинні відповідати закону та іншим правовим приписам та реалізація яких повинна здійснюватися в межах встановленої законом процедури;
  • – здійснення правоохоронної діяльності правоохоронними органами1. У свою чергу І.В. Бондаренко, аналізуючи юридичну літературу, визначає головні ознаки правоохоронної діяльності, до яких відносить:
  • – владний характер цієї діяльності, що має полягати в захисті певних суспільних відносин компетентними органами;
  • – підзаконність діяльності, що передбачає здійснення повноважень у чітко регламентованих законом процесуальних (процедурних) межах і формах, які навіть у певних випадках утворюють самостійні процесуальні галузі права (наприклад, кримінально-процесуальну);
  • – правозастосовний характер рішень, що приймаються, відмінність яких полягає не у встановленні нових норм права, а лише в застосуванні відповідних норм права, характерних своїм правоохоронним спрямуванням;
  • – використання примусу як запобіжного заходу з метою припинення протиправної діяльності та спроб уникнути відповідальності чи перешкодити провадженню встановленої законом процедури розслідування (розгляду справи).

  При цьому В.М. Скрипнюк, визначаючи місце правоохоронної діяльності в системі органів державної влади, до основних ознак відносить:

  • – по-перше, вся правоохоронна діяльність, яка здійснюється правоохоронними органами, відбувається лише відповідно до норм чинного законодавства, тільки у встановленому ним порядку з дотриманням цілої низки спеціальних процедур;
  • – по-друге, правоохоронна діяльність є завжди владною діяльністю, тобто такою, що здійснюється за допомогою правового впливу і має загальнообов’язковий характер;
  • – по-третє, правоохоронні органи наділені повноваженнями застосування заходів державного примусу.

  Таким чином, ми, до основних ознак правоохоронної діяльності пропонуємо віднести:

  • – завжди є владною діяльністю, тобто такою, що здійснюється не будь-яким способом, а лише за допомогою застосування юридичних заходів впливу;
  • – відповідність юридичних заходів впливу, що застосовуються під час здійснення правоохоронної діяльності приписам закону або іншого правового акта;
  • – реалізація правоохоронної діяльності у встановленому законом порядку, з дотриманням процедур;
  • – здійснення правоохоронної діяльності спеціально уповноваженими державними органами, громадськими організаціями та об’єднаннями, яким надано певні повноваження з урахуванням відповідного розподілу між ними компетенції, форм і засобів її здійснення.

  Розуміння сутності правоохоронної діяльності досить різноманітне, але поява терміна “правоохоронна діяльність” в юридичній літературі пов’язують з ім’ям І.С. Самощенка. На його думку, правоохоронна діяльність – це різновид правозастосування, особливістю якого є виявлення правопорушень, розгляд відповідних юридичних справ і прийняття рішень про застосування заходів юридичної відповідальності.

  А.Б. Сахаров під правоохоронною діяльністю розуміє діяльність спеціалізованих державних органів (прокуратури, органів внутрішніх справ, судів, виправно-трудових установ), що покликані здійснювати безпосередню боротьбу зі злочинністю1.

  Правоохоронну діяльність як державно-владну діяльність компетентних державних органів, змістом якої є припинення та запобігання правопорушень, контроль за правомірністю поведінки суб’єктів правовідносин, вирішення юридичних суперечок, що виникають між суб’єктами права, притягнення до юридичної відповідальності осіб, що вчинили правопорушення, та забезпечення Ті реалізації, розглядає А.Ф. Гранін.

  Заслуговує на увагу поняття правоохоронної діяльності, запропоноване О.Ф. Скакун – це правова форма діяльності держави, спрямована на охорону суспільних відносин, урегульованих правом, захист індивіда від правопорушень і притягнення винних до відповідальності.

  О.М. Бандурка наводить таке визначення: правоохоронна діяльність – це державна діяльність, яка здійснюється з метою охорони права спеціально уповноваженими органами шляхом застосування юридичних заходів впливу в точній відповідності із законом та при неухильному дотриманні встановленого ним порядку.

  У І.В. Солов’євич правоохоронна діяльність – це різновид право-застосовної організаційно-правової державно-владної діяльності, що базується, в першу чергу, на примусі та здійснюється компетентними органами в спеціально встановлених формах, її зміст полягає у реалізації юридичних норм шляхом видання (прийняття) індивідуально-конкретних правових велінь (державно-владних приписів) з метою протидії виникненню та розвитку протиправних вчинків (провин і злочинів), нейтралізації та ліквідації шкідливого впишу (наслідків), правовій оцінці вчиненого, забезпеченні відповідного соціального результату тощо.

  Пропонує визначення правоохоронної діяльності і О.В. Негодченко – це така владна діяльність, яка здійснюється уповноваженими державою органами на підставі закону й у встановленому ним порядку з метою охорони й захисту прав та законних інтересів громадян, державних і громадських формувань шляхом застосування правових заходів впливу.

  На думку О.В. Тюріної, власне правоохоронну діяльність слід розуміти як певний різновид правозастосовної діяльності, яка є однією із специфічних форм реалізації права та полягає в тому, що це одна із форм активної організаційно-владної діяльності компетентних органів, які діють від імені держави за її повноваженнями.

  У свою чергу В.Є. Студені кий вважає, що правоохоронна діяльність представляє собою діяльність, яка спирається на підвалини законності та правопорядку, функції по охороні прав та свобод людини і громадянина, власності та суспільного порядку, конституційного ладу від злочинних посягань та правопорушень, а також попередження (профілактика) злочинів, де зазначені функції притаманні державним органам і громадським об’єднанням (організаціям).

  У науковій літературі навіть наводиться поняття – “міжнародна правоохоронна діяльність держави” – це діяльність, що визначається міжнародною правоохоронною та міжнародною судовою функціями держави, які реалізуються національною системою правоохоронних та судових органів, здійснюється в межах міжнародних охоронних та регулятивних правовідносин і має відповідати системі їх принципів.

  Аналіз правоохоронної діяльності потребує встановлення співвідношення понять “правоохоронна діяльність” і “правозахисна діяльність”. Досить чітко розрізняє вказані поняття A.M. Кучук, він, зокрема, зазначає, що охорона пов’язується з превенцією, недопущенням протиправних дій, а необхідність же в захисті виникає лише тоді, коли є перешкоди в здійсненні прав і свобод, або загроза їх порушення1. Якщо ж розглядати діяльність щодо охорони (захисту) права, то можна помітити, що немає такого органу, організації, що виконували б лише завдання з відновлення порушеного суб’єктивного права і припинення реальної небезпеки його порушення, не здійснюючи при цьому превентивної функції. У свою чергу суб’єкти, які реалізують функцію охорони громадського порядку та забезпечення громадської безпеки не можуть не виконувати діяльність з припинення протиправної поведінки. Тому розрізнення охоронних та захисних засобів, правоохоронної та правозахисної діяльності є надто умовним. Таким чином, показуючи синонімію термінів “охорона” і “захист” у нормотворчій практиці,

  A.M. Кучук підводить підсумок: охорону можна розглядати як родове поняття, котре охоплює “захист” як певний, особливий вид “охорони”.

  Також, на нашу думку, необхідно наголосити на методологічно важливих моментах зокрема, що правоохоронна переважно здійснюється на основі імперативних методів, а захист – диспозитивних, правоохоронну діяльність переважно здійснюють державні органи і ця діяльність є їх обов’язком, правозахисною діяльністю займаються переважно недержавні організації добровільно.

  Висновки про сутність, соціальну та правову природу правоохоронної діяльності зробив і В.Є. Студенікин:

  • – по-перше, в широкому загально-філософському та історичному контексті правоохоронна діяльність являє собою об’єктивно зумовлений потребами людини особливий вид соціальної діяльності;
  • – по-друге, соціальна природа правоохоронної діяльності опосередкована сутністю людини і детермінована необхідністю специфічними способами забезпечувати спільну життєдіяльність людей;
  • – по-третє, правова природа правоохоронної діяльності в силу пристосовчо-адаптаційного та перетворювального характеру людської діяльності визначена правом і об’єктивною необхідністю впливу на суспільні відносини для забезпечення їх відповідності правовим приписам (нормам);
  • – по-четверте, соціально-правова природа правоохоронної діяльності обумовлює її системний характер;
  • – по-п’яте, суб’єктом правоохоронної діяльності може виступати держава, різні її органи, органи місцевого самоврядування, об’єднання громадян.

  Ураховуючи викладене, вважаємо за необхідне навести авторське визначення правоохоронної діяльності, що являє собою зумовлений потребами людини особливий вид соціальної діяльності, яка визначена нормами права та об’єктивною необхідністю впливу на суспільні відносини для забезпечення охорони конституційного ладу, прав та свобод людини і громадянина, зміцнення законності та правопорядку, і яка здійснюється лише уповноваженими на те суб’єктами.

  Правоохоронні органи: хто вони і що робити при іх бездіяльності

  Правоохоронні органи – це державні органи, що на підставі законодавства держави здійснюють правоохоронну функцію. Простими слова це органи влади, які мають охороняти наші права. Діяльність правоохоронних органів спрямована на забезпечення законності і правопорядку, захист прав та інтересів громадян, соціальних груп, суспільства і держави, попередження, припинення правопорушень, застосування державного примусу або заходів громадського впливу до осіб, які порушили закон та правопорядок.

  Які органи державної влади відносяться до правоохоронних

  1. Органи прокуратури;
  2. Органи внутрішніх справ;
  3. Органи служби безпеки;
  4. Антикорупційні органи (НАБУ, НАЗК, Нацагентство з повернення активів );
  5. Військова служба правопорядку у Збройних Силах України;
  6. Служба зовнішньої розвідки України;
  7. Митні органи;
  8. Органи охорони державного кордону;
  9. Органи Державної податкової служби (у тому числі підрозділи податкової міліції органів Державної податкової служби);
  10. Органи і установи виконання покарань;
  11. Слідчі ізолятори;
  12. Органи Державної фінансової інспекції;
  13. Органи рибоохорони;
  14. Органи державної лісової охорони;
  15. Антимонопольний комітет України;
  16. Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку;
  17. Управління державної охорони України;
  18. Державна санітарно-епідеміологічна служба;
  19. Державна екологічна інспекція;
  20. Державна інспекція ядерного регулювання України;
  21. Органи захисту прав споживачів;
  22. Державна архітектурно-будівельна інспекція України;
  23. Нотаріат;
  24. Виконавча служба;
  25. Суд.

  Їх перелік не є вичерпним та змінюється в залежності від утворення, ліквідації, реорганізації тих чи інших органів, реформ в державі.

  Що робити, якщо поліція нічого не робить з заявою про злочин

  Згідно статті 214 Кримінально Процесуального Кодексу слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов’язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань. Слідчий, прокурор, інша службова особа, уповноважена на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, зобов’язані прийняти та зареєструвати таку заяву чи повідомлення. Відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається.

  У випадку, якщо Вам відмовили у внесенні відомостей з Вашої заяви ЄДРДР Ви наділені можливістю оскаржити таку відмову в суді.

  П.1 ч.1 ст.303 Кримінально Процесуального Кодексу зазначає, що є можливість оскарження рішення, дій чи бездіяльності слідчого чи прокурора, а саме бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 Кримінально Процесуального Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов’язаний вчинити у визначений строк. Право на таке оскарження мають – заявник, потерпілий, його представник чи законний представник, підозрюваний, його захисник чи законний представник, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, володільця тимчасово вилученого майна, інша особа, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування. Строк оскарження є обмежений і становить десяти днів з моменту прийняття рішення, вчинення дії або бездіяльності. Якщо рішення слідчого чи прокурора оформлюється постановою, строк подання скарги починається з дня отримання особою її копії. Потрібно слідкувати щоб скарга відповідала встановленим законодавством вимогам. У моїй практиці були позитивні судові розгляди на бездіяльність слідчого та прокурора, які відмовлялись вносити повідомлення про злочин до ЄДРДР. Суд приймав позитивне рішення стосовно задоволення вимог скарги, повідомлення про вчинення злочину вносились до відповідного реєстру.

  Під час розгляду даної категорії справ важливо користуватись правничою професійною допомогою адвоката. Кваліфікований адвокат допоможе Вам сформувати потрібні заяви, опитає свідків , допоможе зібрати доказову базу та контролюватиме процедуру внесення в ЄДРДР відомостей зазначених у Вашій заяві чи повідомленні, оскаржить в суді рішення дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора, подаватиме відповідні запити та надасть іншу необхідну допомогу.

  Що робити, якщо складають адмінпротокол

  Актуальним на сьогодні є складення адміністративних протоколів правоохоронними органами за порушення заборон, які встановлені надзвичайною ситуацією та карантинними обмеженнями. У випадку, якщо до Вас підійшли працівники поліції та намагаються скласти адмінпротокол щодо Вас пропоную наступний алгоритм дій:

  • Попросіть людей в формі представитись та надати документи, що підтверджують їх повноваження.
  • З’ясуйте у чому Вас обвинувачують та ознайомтесь зі змістом документа (по можливості сфотографуйте його).
  • Викликайте адвоката, який спеціалізується по адмінпротоколам.
  • Не підписуйте документів без консультації з адвокатом.
  • Спробуйте знайти докази, які можуть підтвердити правомірність Вашої поведінки (найдіть свідків, уточніть їх контактні дані, телефони, відшукайте розміщені поблизу відеокамери).
  • Очікуйте приїзду адвоката.

  Справи про адміністративні правопорушення розглядаються в судовому порядку, постанови про накладення адміністративних стягнень можуть бути оскаржені в суді. Згідно статті 2772 Кодексу про Адміністративні правопорушення повістка особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, вручається не пізніш як за три доби до дня розгляду справи в суді, в якій зазначаються дата і місце розгляду справи. Інші особи, які беруть участь у провадженні по справі про адміністративні правопорушення, повідомляються про день розгляду справи в той же строк. Звичайно можливий людський фактор, що може призвести до неотримання Вами повістки у справі про адміністративне правопорушення ( повістка може загубитись на пошті, бути доставлена не на ту адресу, суд не надішле її через відсутність марок чи конвертів або надішле не за вірною адресою. Адвокат допоможе Вам проконтролювати процес виклику Вас в суд ( подасть запит про стан руху по справі, перевірить інформацію в реєстрі, передзвонить або навідається в суд).

  Скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови, а щодо постанов по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, та/або про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), – протягом десяти днів з дня набрання постановою законної сили. В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу. Тому важливо контролювати терміни оскарження постанови про адміністративне правопорушення, якщо Ви маєте намір її оскаржувати.

  Також важливим нюансом являється питання строків накладення адміністративного стягнення, які передбачені статте. 38 Кодексу про Адміністративні Правопорушення. Контролюйте дані строки, адже після їх закінчення виключається застосування адміністративних стягнень.

  Про це і інше на відео в рамках проекту Експерти Радять

  ПРАВООХОРОННА ФУНКЦІЯ СУЧАСНОЇ ДЕМОКРАТИЧНОЇ ДЕРЖАВИ: ПУБЛІЧНО-УПРАВЛІНСЬКИЙ АСПЕКТ

  Стаття присвячена дослідженню сутності правоохоронної функції демократичної держави. Охарактеризовано правоохоронну функцію держави. Розмежовано поняття «правоохоронна функція держави», «функції правоохоронної діяльності», «функції правоохоронних органів». Встановлено зміст правоохоронної функції серед функцій демократичної держави. Проаналізовано дослідницькі підходи щодо основних функцій держави в контексті сучасних державноуправлінських реформ. Визначені головні особливості механізмів реалізації правоохоронної функції в контексті інституціонального змісту державної влади. Наведена авторська класифікація змісту правоохоронної функції з позицій суб’єктності управління, особливостей регулювання, а також предметного поля реалізації такої функції. Запропонована авторська наукова позиція щодо змісту правоохорони, правореалізації та правозабезпечення. Конкретизовано зміст механізмів регулювання діяльності правоохоронних органів та органів, що включені у процес реалізації правоохоронної функції. Систематизовано наукові підходи щодо законодавчого закріплення поняття «правоохоронна функція» у контексті понять «функція держави» та «функція державного управління». Доведено, що сучасний правовий механізм реалізації здійснення правоохоронної функції може бути сформований на основі принципів публічного управління у сфері державної безпеки й охорони громадського порядку, базується на виключній ролі засад існування сучасної європейської держави. Результатом концептуалізації поняття «правоохоронна функція» виступатиме формування методологічного розуміння такої функції як поєднання забезпечення державою демократичного алгоритму забезпечення прав і свобод громадян шляхом раціонального нормотворення та діяльності держави щодо забезпечення правопорядку, конституційного режиму захисту прав та законних інтересів людини шляхом точного та повного дотримання законодавства всіма громадянами, організаціями та державними органами.