Урок зарубіжної літератури 11 клас Дж.Оруелл “Колгосп тварин”

Конспект уроку зарубіжної літератури (11 клас) Джордж Оруелл “Колгосп тварин”. Тема: Викриття сутності тоталітарної системи та її ієрархії в антиутопіях митця. Боротьба проти страху й рабської покори в суспільній свідомості. Художній конфлікт. Персонажі. До розробки уроку є додаток.

Конспект уроку зарубіжної літератури 11 клас

Урок №19 Антиутопія у світовій літературі. Велика Британія. Джордж Оруелл.

Тема: Викриття сутності тоталітарної системи та її ієрархії в антиутопіях митця. Боротьба проти страху й рабської покори в суспільній свідомості. Художній конфлікт. Персонажі.

Мета – формування компетентностей: предметні (поглиблення знань про творчість та оригінальність мислення Джорджа Оруелла, його безкомпромісність і дар передбачення); розвиток навичок дослідницько-аналітичної роботи з текстом; розвиток культури зв’язного мовлення; ключові ( уміння вчитися: навички пізнавальної діяльності та критичного мислення); комунікативні навички роботи в малих групах; інформаційні: уміння визначати символічний сенс сюжету, проблематику твору; навички роботи з текстом твору; уміння і навички аналітичного характеру; уміння відстоювати свою думку; громадянські: свідоме ставлення до розвитку суспільства й людства, почуття особистої та соціальної відповідальності за долю країни, неприйняття будь-яких проявів тоталітаризму; загальнкультурні: естетичний смак та зацікавленість читанням антиутопічних творів, гуманістичний світогляд.

Тип уроку: урок засвоєння нових знань і формування на їх основі відповідних умінь та навичок.

Основні терміни та поняття: антиутопічний твір, повість-притча, конфлікт, тоталітаризм.

Міжпредметні зв’язки : історія.

Обладнання: підручник «Зарубіжна література» 11 клас, Ю. Ковбасенко, опорна схема «Джордж Оруелл «Колгосп тварин», ілюстрації до твору, мультимедіа.

«Мало про кого радянська преса протягом сорока років

говорила з такою ненавистю, як про Джорджа Оруелла.

Говорила мало, та й то крізь зуби, захлинаючись злістю».

Ілан Полоцк, перекладач твору «Колгосп тварин »

І. Організаційний момент.

ІІ. Актуалізація опорних знань.

– Дайте визначення поняття утопія, антиутопія, антиутопічний твір.

– Назвіть основні ознаки антиутопічних творів.

– Назвіть відомих вам представників антиутопічного жанру у світовій літературі (Дж. Свіфт “Мандри Лемюеля Гуллівера. “, Г. Велс “”Машина часу”, Дж. Оруелл “1984”, “Колгосп тварин”, В. Дж. Голдінг “Володар мух”, Р.Д. Бредбері “451 за Фаренгейтом”, А. Азімов “Кінець вічності”).

– Як ви вважаєте, наскільки важлива форма художніх творів для втілення певних поглядів, переконань, застережень?

ІІІ. Оголошення теми і мети уроку. Мотивація навчальної діяльності.

– перегляд мультфільму “Аnimal farm” (1954 р.) – фрагмент, коли тварини, об’єднавшись, проганяють пияку-господаря містера Джонса і здобувають свободу, рівність. На фермі встановлюється мир, злагода, добробут.

Тож автор обирає саме пародійний жанр аби неприхованою сатирою відтворити еволюцію стану тварин від абсолютної свободи до диктатури свині на прізвисько Наполеон. Написаний у 1943 р, твір побачив світ у 1945 р. Його відмовилися друкувати в Англії та США через жорстку сатиру на сталінізм. Дж. Оруелл, який ненавидів імперіалізм, фашизм, у своєму творі, не ховаючись за метафорами, оповідає про новітню брехню, про брехню, замасковану під правду. За сатирою на несправедливе суспільство проступає відчай самого автора. І все-таки ідея твору “Колгосп тварин” вселяє усвідомлення того, що людство ніколи не відмовиться від боротьби за щастя і справедливість, а той, хто спробує встановити диктатуру й придушуватиме людську гідність, асоціюватиметься зі свиньми із твору Дж. Оруелла.

Оруелл, віртуоз англійської словесності, свідомо писав “Колгосп тварин” простою мовою, без метафор та ідіом, – щоб повість легко можна було перекласти будь-якою слов’янською мовою, і вона коли-небудь потрапила до СРСР. Хоч і мріяти про таке все ж Оруелл не міг: в НКВС на нього давно збирали досьє, де письменника називали троцькістом, що означало автоматичну заборону на публікацію його творів в СРСР.

Проблемне запитання:

– Чому створений на фермі ідилічний устрій, коли кожен працював, ніхто не крав, зазнав краху? На це та інші запитання ми сьогодні спробуємо відповісти.

IV. Робота над темою уроку.

1. Організація роботи учнів у малих групах (по 2-3 учні) за опорною схемою (додаток до уроку).

Завдання №1: розкрити алегоричний зміст конкретного розділу твору, наводячи цитати з повісті-притчі.

Завдання №2: розкрити зміст суперечностей, які виникли під час розгортання сюжету твору, визначити основний конфлікт.

– Як виникла у Дж. Оруелла ідея написати цей твір? (Якось у селі Джордж Оруелл побачив хлопчика, що гнав дорогою коня, б’ючи його лозиною щоразу, як той намагався звернути вбік. “Мене вразила думка, – згадував він, – що, якби лише тварини усвідомили свою силу, ми не змогли б панувати над ними, і що люди експлуатують тварин майже так само, як багаті експлуатують пролетаріат”).

– Назвіть сім заповідей, за якими тварини збиралися жити по-новому. (1. Усяка двонога істота – ворог. 2. Усяка чотиринога істота чи птах – друг. 3. Тварина ніколи не носить одяг. 4. Тварина ніколи не спить у ліжку. 5. Тварина не п’є спиртного. 6. Жодна тварина не вбиває іншої тварини. 7. Усі тварини рівні).

– Як звучала остання змінена заповідь? Про що це говорить? (Усі тварини рівні (пізніше додали: та деякі рівніші за інших). Відбулась узурпація влади в колективному господарстві тварин).

– Чому Наполеон намагається витлумачити сім заповідей по-своєму? (Наполеон, скриставшись допомогою псів, яких виховав, вигнав з ферми Обвала. Поступово всі заповіді змінюються, а потім і зовсім скасовуються. Настає одноосібне керування Наполеона, його безмежна влада, свавілля й терор – культ Наполеона).

– Чому так сталося, що наївні, але працьовиті тварини опинилися у іншому ярмі? Ярмі Наполеона (своїх над своїми)? (можливі відповіді: їхня необізнаність і довірливість; неможливість усвідомлення, що не люди (багатії), а свої (бідні) можуть так вчинити з ними; їхня малограмотність; страх перед загрозою всесильного лідера тощо).

– Хто у творі є основоположником філософії “тваринізму”? (Наполеон).

– Чому свині, яких автор називає найрозумнішими тваринами на фермі, починають жорстоку тиранію щодо таких, як і вони, свиней? (“Найрозумніші тварини” так само п рагнуть повного контролю над суспільством (колгоспом тварин), як і всі деспотичні правителі. Абсолютна влада не передбачає компромісів та милосердя до собі подібних. Найкращим захистом від тоталітаризму є заможне і освічене населення, що має широкі громадянські права, чого бракувало жителям ферми (малограмотні, бідні, безправні).

– Кого у творі виставлено як “ворогів народу”, і вони зазнали жорстокої розправи? (Молоді поросята, прибічники Сніжка).

– Чи можна виправдати систему, яка знищує людину як ворога народу? (Це був антигуманний режим, який не допускав інакомислення й непослух, пригнічував громадську волю та свідомість, йому немає виправдання).

– Як ви прокоментуєте у зв’язку з цим одну із переписаних заповідей на фермі “Тварини не мають убивати собі подібних. (без причини)” ? (Перебираючи на себе усю повноту влади на своїй фермі, Наполеон переписує і цю заповідь на свою користь, очевидно, тому, що причину можна завжди знайти. Тиран порушує цю заповідь, аби посіяти страх серед жителів ферми).

– Чому людство ніколи не відмовиться від боротьби за щастя і справедливість? (Можлива відповідь: хоч ідеального суспільства ми не назвемо, але людство завжди буде прагнути таке суспільство побудувати. Громадяни будь-якої країни борються за свої права і свободи, за щастя і справедливість, за свободу слова і демократію. Цей процес триває і зараз.).

– Чи є твір Дж. Оруелла актуальним у наш час? (Актуальність твору зумовлена його проблематикою: людина стає свинею внаслідок власного вибору).

– Як письменник став ворогом будь-якого тоталітарного режиму? (матеріал підручника стор. 121 про становлення Дж. Оруелла-антифашиста).

Навіть серед ідейних товаришів Оруелл був чужим. Британські інтелектуали ототожнювали соціалізм із сталінським СРСР, а Оруелл називав кремлівський режим злочинним, про що знав не з чуток. В Іспанії він вступив до Робітничої партії марксистської єдності (РПМЄ). Її лідери різко критикували політичні переслідування в СРСР й симпатизували Льву Троцькому, найлютішому ворогу Сталіна. РПМЄ була в Іспанії більш популярною, ніж місцеві комуністи, що дратувало Кремль ще більше. У 1936 році разом із військовою допомогою республіканцям, що боролися проти фашистського режиму генерала Франсіско Франка, на Піренеї прибули й агенти радянських спецслужб. За два роки вони повністю знищили партійний актив Робітничої партії. Така ж доля спіткала і Оруелла, але через поранення в шию його було відправлено на лікування, що й врятувало Дж. Оруелла від переслідування спецагентів. Письменник повернувся з тієї війни розчарованою у революції людиною. І головною причиною став Сталін та його політика масового терору. Про це Оруелл і написав свою повість “Колгосп тварин”, яку наприкінці 1945‑го все ж зміг опублікувати на батьківщині. Мине ще пару років, і голова іноземної комісії Спілки радянських письменників Михайло Аплєтін напише у біографічній довідці на Оруелла: “Автор мерзеннішої книги про Радянський Союз часів з 1917 по 1944 роки”.

– Як література впливає на життя? Яка премія в США пов’язана з персонажем роману Дж. Оруелла “1984”? (Рубрика “Це цікаво”, с. 122 підручника).

– Яке ідейне навантаження несе плакат, зображений на стор. 122 підручника?

– Прокоментуйте слова одного із персонажів роману “1984” О’Браєна про абсолютну владу (стор. 122 підручника).

– У чому виявилось пророцтво Дж. Оруелла? (Поступове становлення СРСР на шлях капіталізму (об’єднання свиней із містером Калмінґтоном) і повернення йому колишньої назви “Панський двір” (Російської Федерації замість зниклої Російської імперії)).

V. Узагальнення і систематизація здобутих знань, умінь та навичок.

1. Робота з епіграфом уроку.

– Як ви розумієте слова, що є епіграфом до нашого уроку? ( Для Москви саме ім’я Джорджа Оруелла було неприємним. За цим псевдонімом ховався Ерік Блер, ідейний ворог сталінської версії комунізму).

2. Надайте ваш коментар стосовно ілюстрації до твору “Колгосп тварин” Джорджа Оруелла.

VІ. П ідбиття підсумків уроку. Рефлексія.

– Давайте згадаємо етапи нашого уроку і відтворимо його деякі моменти. Які терміни теорії літератури ми сьогодні повторили?

– Вернімося до проблемного питання початку нашого уроку (чому створений на фермі ідилічний устрій, коли кожен працював, ніхто не крав, зазнав краху?).

– Як ви думаєте, чи змогли ми відповісти на це запитання?

– За допомогою цього запитання що нам все-таки вдалося з’ясувати?

2. Колективне узагальнення за темою уроку.

“Колгосп тварин” Джорджа Оруелла можна назвати карикатурою на реальні історичні події, що відбулись в Росії з 1917-го по 1944-й рік: комуністичне правління, що прийшло на зміну царському, встановлення диктатури, культ особи Й. Сталіна, індустріалізація СРСР, репресії, голод, війна тощо подаються через алегорію, гіперболізацію яскраво, пафосно, але ближче до фіналу твору атмосфера нагнітається, насувається сум і розпач.

Фінал твору (цитата стор. 142 підручника).

Завершується історія “Колгоспу тварин” невтішно для останніх – встановлюються дружні стосунки з ненависними людьми і повним уподібненням свиней до людей. Скотний двір більше не був тим місцем, про яке вони так мріяли, борсаючись у свіжій землі в ніч після повстання.

За залізною завісою

Оруелл помер у 1950 році від туберкульозу. Письменник, на жаль, не дожив до того часу, коли його твори дійшли до головного адресата – російського читача. Сьогодні купити книжку «Аnimal farm» буде не важко, а пів століття тому її відшукували, крадькома передавали із рук у руки та прочитували за ніч.

70 років тому філолог Ігор Шевченко переклав для українців, що опинилися в Західній Німеччині, твір Джорджа Оруелла “Колгосп тварин”. Так вперше жителі СРСР змогли познайомитися з цією жорсткою сатирою на тоталітарний радянський лад. Пригадайте, про який сатиричний твір російського письменника ви чули щось подібне? (М.О. Булгаков “Майстер і Маргарита”).

“Колгосп тварин” Джорджа Оруелла – це його спостереження і застереження. Спостереження за політичними подіями початку ХХ ст. знайшли своє відображення в метафоричній історії життя суспільства в умовах тоталітаризму. Особливо яскраво й точно розкрито феномен того, як найблагородніші наміри і прогресивні ідеї людства можуть бути перекручені й використані йому на шкоду.

Джордж Оруелл застерігає читача-інтелектуала від наслідків відчуження влади від людей, коли вона перестає служити людям, а починає ними керувати.

– Чи була у тварин можливість побудувати насправді справедливе суспільство?

– Якими засобами суспільство має контролювати владу аби втримати демократичні свободи?

На ці та інші запитання, можливо, ви і не знайдете прямої відповіді у цьому творі. Автор скоріше дає нам можливість замислитися над основною проблемою, що постає у повісті-притчі: як відбувається перетворення мислячої людини на істоту, яка здатна тільки виконувати вимоги режиму?

Замислитись і правда є над чим, чи не так? Отже, своїми думками стосовно прочитаного ви можете поділитися зі мною. Мені буде цікаво дізнатися, а що думає молоде покоління незалежної суверенної України, історія якої тісно пов’язана із тими подіями, що описав англійський письменник у 1943 році.

VІІ. Домашнє завдання.

Написати есе на тему: “Голос правди Оруелла в сатиричній повісті-притчі “Колгосп тварин”.

Теорія літератури

Утопія – твір, що описує ідеальний суспільний устрій. Утопія як літературний жанр – це абстрактна модель ідеальної соціальної системи, що відповідала уявленням письменника про гармонію людини й суспільства.

Антиутопія – це антижанр, особливий вид літературного жанру, або, як його іноді називають, пародійний жанр.

Антиутопічний твір – це твір, у якому розкрито абсурдність та безглуздість нового порядку.

Конфлікт – 1) Зіткнення протилежних інтересів, поглядів; крайнє загострення суперечностей, що призводять до ускладнення чи гострої боротьби. 2) Відображення життєвих суперечностей у художніх творах, що виявляється в зіткненні й боротьбі протилежних ідей, прагнень і вчинків людей.

Тоталітаризм – ( італ. totalità і прикметник італ. totalitario , від лат. totalitos цілісний — той, що охоплює усе загалом) — система державно-політичної влади, яка регламентує усі суспільні та приватні сфери життя людини- громадянина і не визнає автономії від держави таких недержавних сфер людської діяльності як економіка і господарство , культура , виховання , релігія. Тоталітарний політичний режим є протилежністю демократичної правової держави .

Повість-притча – різновид жанру повісті, у центрі якого постає історія із життя героя (героїв), що набуває алегоричного змісту. Повість-притча будується на двоплановості зображення: за реальними особами, явищами, предметами приховуються проблеми буття людства. Характерні ознаки: відсутність розлогого сюжету; незначна кількість персонажів; символічність образів і ситуацій; повчальний характер; філософська або моральна насиченість.

Особливості антиутопічних творів:

• Змалювання певного суспільства або держави, їхньої політичної структури.
• Зображення дії в далекому майбутньому (передбачення майбутнього).
• Світ подано зсередини, через бачення його окремими мешканцями, які відчувають на собі його закони.
• Показано негативні явища в житті соціалістичного суспільства, класової моралі, нівелювання особистості.
• Оповідь ведеться від імені героїв (у формі щоденника, нотаток).
• Відсутність опису домашнього житла й родини як місця, де панують свої принципи й духовна атмосфера.
• Мешканцям антиутопічних міст притаманні такі риси, як раціоналізм та запрограмованість.

Джордж Оруелл “Колгосп тварин”

Дія/образи твору

Історичні паралелі,

Читацькі висновки

«Колгосп тварин»

Західний світ широко відзначив 1984-й як «рік Оруелла». Кажуть, що Дж. Оруелл наприкінці рукопису зазначив точну дату його завершення – «1948». А потім, добираючи назву роману, просто поміняв місцями дві останні цифри та виніс їх у заголовок. Таким чином дата завершення рукопису – «1948» – перетворилася на заголовок твору, що позначає час дії роману-антиутопії – «1984».

Хоч би там як, але похмурий прогноз Оруелла не справдився. Слід підкреслити, що велика увага до пророцтв письменника-антиутопіста стосується не лише згаданого, а й інших його творів, зокрема відомої повісті-притчі «Колгосп тварин» («Animal Farm», 1945). То в чому ж причина такого сильного впливу Оруелла на настрої людства? Звідки така сила в цього письменника-пророка?

ГОТУЄМОСЯ ДО ДІАЛОГУ

Джордж Оруелл. Близько 1940

Я вирішив виступити проти радянського міфу, використовуючи казкову форму, доступну майже кожному читачеві, яку легко перекласти іноземними мовами.

ДЖОРДЖ ОРУЕЛЛ (1903-1950)

Ерік Артур Блер (таке справжнє ім’я письменника) народився 23 січня 1903 р. в Індії в родині урядовця англійського адміністративного апарату. Освіту здобув у Ітоні, одному з найкращих і найдорожчих привілейованих навчальних закладів Великої Британії.

Упродовж 1922-1927 рр. юнак служив у англійській поліції в Бірмі, а потім покинув службу й захопився літературною творчістю. Його псевдонім «Джордж Оруелл» був пов’язаний із назвою невеликої річки Оруелл, де він у дитинстві любив рибалити.

Згодом письменник-початківець перебрався до Парижа, потім – до Лондона. Від 1935 р. він жив на літературні гонорари, а доти підробляв миттям посуду в кафе, викладанням у школі для бідняків, репетиторством. Водночас Дж. Оруелл спостерігав за людьми різних соціальних верств і статків, що забезпечувало глибоке проникнення в людські характери під час написання творів.

Враження про його нелегке життя відбилися у книжці «Собаче життя в Парижі й Лондоні» (1933). «Я цілими місяцями жив поміж бідняків і напівкримінальної публіки, яка мешкає в найгірших частинах бідняцьких кварталів або вештається, жебраючи чи крадучи, – писав він згодом. – Часто через брак грошей мені доводилося перебувати між ними; а втім, мене дуже цікавило їхнє життя. Кілька років я присвятив (цього разу систематичніше) вивченню умов побуту і праці шахтарів у Північній Англії. Я не вважав себе соціалістом аж до 1930 р. По суті, я не мав тоді чітко окреслених політичних поглядів. А став я соціалістом головним чином через несприйняття знедоленого життя бідніших частин промислового робітництва, а не через теоретичне захоплення плановим суспільством».

Британські поліцейські в Бірмі. 1923

Ерік Блер – третій праворуч у другому ряду. Спогади про цей період життя лягли в основу його перших оповідань «Страта через повішання», «Як я стріляв у слона», у яких він розмірковує про природу влади, насильство і смерть.

Тим часом Дж. Оруелл постійно вдосконалював свою письменницьку майстерність, орієнтуючись на творчість В. Шекспіра, Дж. Свіфта, Г. Філдінґа, Ч. Діккенса, Ґ. Флобера, Е. Золя, а також письменників-сучасників Дж. Джойса, Т. С. Еліота, Д. Г. Лоуренса.

З наближенням Другої світової війни Оруелл став переконаним антифашистом. Після початку громадянської війни в Іспанії разом із дружиною поїхав у 1936 р. до Барселони як кореспондент лондонського щотижневого видання, де згодом приєднався до партизанського руху. Він був тяжко поранений, ледь не загинув. 1937 року йому дивом вдалося втекти від переслідувань таємної поліції комуністичного уряду Іспанії, багато його друзів були ув’язнені або зникли безвісти.

Повернувшись до Англії, Дж. Оруелл чіткіше, аніж будь-коли, усвідомив негативний вплив радянського міфу на західний соціалістичний рух. Тож події в Іспанії стали каталізатором написання його знаменитих антиутопій.

Слід зауважити, що в тогочасній англійській літературі наукова фантастика була надзвичайно популярною. Чи не найвідомішим її представником і «володарем дум» європейської молоді початку XX ст. був Герберт Уеллс (автор «Війни світів», «Невидимця» та ін.). На думку Дж. Оруелла, сам по собі науково-технічний прогрес, який обстоював Уеллс, ще не є запорукою щастя людства. Тож у нарисі «Уеллс, Гітлер і світова держава» (1941) він проникливо зауважив, що наукові відкриття, «сталь, бетон, аероплани», – усе, що оспівував письменник-фантаст, мав і Гітлер. Однак новомодні технічні дива були «поставлені на службу ідеям, притаманним кам’яному віку. Наука воювала на боці забобону». Це прояснює позицію та особливості фантастики самого Дж. Оруелла, якого цікавила насамперед людська сутність, те, що робить людину Людиною (що є характерною рисою антиутопії).

Під час Другої світової війни Дж. Оруелла запросили на британську телерадіокомпанію ВВС готувати ефіри передач для індійських колоній, де на той час загострювалася ситуація. Репутація Оруелла, який мав чітку антиколоніальну і антиімперську позицію, мала позитивний вплив на місцеву інтелігенцію.

АНТИУТОПІЯ І ЖИТТЯ.

1998 року засновано щорічну «Премію Великого/Старшого Брата» (Big Brother Awards) за найгрубіше порушення свободи (недоторканності приватного життя) громадян державою чи компанією. Назва премії пов’язана з персонажем роману Оруелла «1984». У США вже відбувалися церемонії її вручення, тож література впливає на життя ще й у такий спосіб.

Саме на таких творчих і світоглядних засадах ґрунтувалася робота письменника над творами, які побачили світ з інтервалом у три роки: повістю-притчею «Колгосп тварин» (1945) і романом «1984» (1949). У романі автор до краю оголює основний принцип і єдину мету тоталітаризму: «Нам потрібна лише влада, – зізнається один із персонажів О’Браєн, – абсолютна влада. Ми знаємо, що ніхто не захоплює владу, щоб потім відмовитися від неї. Влада – не засіб, а кінцева мета. Диктатуру запроваджують не для того, щоб стати на сторожі революції, це революцію здійснюють для того, щоб запровадити диктатуру. Метою переслідування є переслідування. Метою тортур – тортури. Метою влади – влада». Ця та подібні цитати доводили до оскаженіння радянський режим, суть якого Оруелл висвітив, немов рентгеном. Адже це дуже різко контрастувало з міфом брехливої пропаганди про «найщасливіший у світі радянський народ», який СРСР посилено експортував за кордон.

Авторитет Дж. Оруелла в усьому світі зростав неймовірно швидко, твори друкували великими накладами, читачі чекали на нові книжки. Але, на жаль, здоров’я письменника було підірване, давалися взнаки туберкульоз і фронтове поранення, тож 21 січня 1950 р. в Лондоні Дж. Оруелл відійшов у вічність.

Повість-притча «Колгосп тварин»

Творча історія

Джордж Оруелл прагнув якомога швидше розвінчати міф про СРСР як країну, де влада та статки нібито належать робітникам і селянам. Такі вигадки дезорієнтували світ Західної Європи і заважали змінювати життя людей на краще. «Незабаром після повернення з Іспанії, – пригадував він, – я вирішив виступити проти радянського міфу, використовуючи казкову форму, доступну майже кожному читачеві, яку легко перекласти іноземними мовами. У мене в голові давно крутився цей задум, аж якось (жив я тоді у селі) я побачив, як мале хлоп’я років десяти гнало по вузькій доріжці величезну їздову коняку і, щойно та намагалася звернути з доріжки, нещадно її лупцювало. Я подумав, що, якби лишень оці тварини усвідомили свою силу, ми б не змогли над ними панувати, і подумав, що людина експлуатує тварин майже так само, як заможні класи експлуатують пролетаріат».

Цей випадок і став відправною точкою, за допомогою якої Дж. Оруелл почав «перекладати» марксизм на мову тваринних понять: коли треба експлуатувати тварин – усі люди між собою союзники, а справжня боротьба точиться лише між тваринами й людьми. Базуючись на цій тезі, вже можна було починати оповідку про революцію тварин. До речі, тут Оруеллу знадобилися відкриття сатирика Дж. Свіфта, який чудово володів казково-алегоричною оповіддю.

Проблематика твору

Твір Дж. Оруелла пронизаний складними алегоріями, за якими приховано конкретну історичну ситуацію 1930-1940-х рр., зокрема негативні реалії СРСР.

Уже з перших розділів твору читач помічає риси антиутопії. Насамперед прочитується спроба удосконалити світ за допомогою революційної теорії (розповідь старого кнура Майора про «чудернацький сон»).

А в образах Сніжка й Наполеона – прибічників тваринізму (в оригіналі – «Animalism») бачимо алегорію із постатями Троцького й Сталіна, апологетами марксизму-ленінізму. Закономірним є й ім’я кнура Наполеона. Його реальний прототип спочатку брав участь у Великій французькій революції і боровся проти монархії, а згодом став самопроголошеним імператором. Так само й кнур Наполеон, який засуджував експлуатацію людьми тварин, зрештою почав визискувати «чотириногих» навіть більше, ніж це колись робили «двоногі». Свині стали на задні ноги, як ненависні їм люди, а кнур Наполеон узяв до ратиці батога.

Та найдошкульнішою критика «радянського міфу» стає тоді, коли автор зриває шати радянських вигадок про примарну рівність усіх громадян СРСР. Саркастичне твердження про «рівніших тварин» («Усі тварини рівні, але деякі тварини рівніші») напрочуд нагадувало так само «рівніших» партійних можновладців у СРСР. Під красивим гаслом «Народ і Партія єдині!» були двері спецрозподільників із товарами народного вжитку (в Оруелла – «яблука й молоко»), до яких дозволялося заходити лише партійним босам, таким як кнури Наполеон і Сніжок. Звичайним радянським роботягам на кшталт коняки Боксера доступ був обмежений.

Найтрагічнішим образом повісті Дж. Оруелла є простуватий і наївний трудяга – кінь Боксер. Це він тягав на собі важелезні брили під час будівництва млина. Це він сміливо бився з нападниками, хоча міг загинути. Це він міг би легко розчавити кровожерних псів, якби не послухався Наполеона. Саме Боксер щиро вірив у «світле майбутнє» – спокійне життя на пенсії й, напівголодний та виснажений, прагнув «працювати ще більше». Зрештою життя Боксера скінчилося на шкуродерні, він пішов на корм для вгодованих псів Наполеона. Тоталітарна система безжально знищує свої жертви.

Ральф Стедман. Обкладинка до повісті «Колгосп тварин»

Найщемнішими для українців є трагічно-алегоричні рядки про Голодомор, коли Наполеон «заборонив годувати курей і заявив, що кожного, хто дасть їм хоч зернятко, буде страчено. Пси стежили за неухильним виконанням цього наказу. Кури трималися п’ять днів, а тоді здалися й повернулися до своїх гнізд. За цей час здохло дев’ятеро курей». Курей змусили нести яйця для оплати «прожектів» Наполеона та його особистого збагачення.

Коли ми читаємо, що «біля ніг Наполеона виросла гора трупів, а у повітрі вперше з часів Джонса повис запах крові», спадає на думку порівняння зі сталінським терором. Постає запитання: чому тварини, які свого часу героїчно повстали проти людей і хай ціною власного життя, але перемогли, покірно прийняли свинську владу? Чи не тому, що свині тонко маніпулювали тваринами, ховаючи свою цинічну сутність за демагогічними обіцянками прекрасного майбутнього? А тварини, розділені брехливою пропагандою, гинули поодинці, так і не об’єднавшись проти влади свиней.

Композиція твору

Повість-притча «Колгосп тварин» невелика за обсягом і має «обрамлення», тобто закінчується так само, як і починалася: такою самою (якщо не гіршою) експлуатацією тварин на фермі з тією самою назвою – «Садиба». Це пересторога, тобто ще одна риса, притаманна антиутопії. Повість Дж. Оруелла сприймається як застереження суспільству і спонукає до боротьби проти страху й рабської покірності, до контролю за владою.

Джордж Оруелл, продовживши традицію світової антиутопії, досяг своєї політичної мети й завдав потужного удару як по «радянському міфу», так і по тоталітарній системі. Завдяки таланту письменника політична оповідка на злобу дня перетворилася на невмируще явище мистецтва.

ДІАЛОГ ІЗ ТЕКСТОМ

КОЛГОСП ТВАРИН

Щойно господарі ферми «Садиба» містер Джонс і його дружина заснули, тварини та птиця зібралися у хліву, щоб послухати про чудернацький сон, який наснився кнуру, старому Майорові. Тут були троє псів, свині, кури, вівці, корови, тяглові коні, Боксер, величезний кінь, що не вирізнявся розумом, але всі шанували його за врівноважену вдачу і нечувану працездатність, та Конюшинка, по-материнському лагідна кобила, що після четвертого лошати так і не повернула своєї колишньої стрункості. Потім прийшла біла коза Мюріел та осел Бенджамін, що був найстаршим на фермі і мав кепський норов. Коли до хліва зайшов виводок каченят, які втратили свою маму, Конюшинка зігнула свою передню ногу, утворивши своєрідну загорожу, де і вмостилися каченята. Останніми прийшли гарненька і дурненька з вигляду біла кобилка Моллі, яку запрягали в бричку містера Джонса і яка любила, коли їй у білу гривку вплітали червоні стрічки, та кіт.

Зібрання тварин. Ілюстрація Ральфа Стедмана до повісті «Колгосп тварин»

Майор прокашлявся і почав:

– Товариші, ви вже чули, що цієї ночі мені приснився химерний сон. Я прожив довге життя, тож мав досить часу для

роздумів, лежачи самотою в хлівці. Смію гадати, що сенс життя на цій землі я розумію незгірше від будь-кого з вас. У чому, власне, сенс нашого життя, товариші? Гляньмо правді в вічі: наше життя жалюгідне, виснажливе й недовге. Ми з’явилися на світ, а годують нас як? Аби лише життя жевріло. А ті, хто вдатніший, мусять працювати до цілковитого виснаження; щойно ж стаємо непридатними до роботи, нас ріжуть брутально і жорстоко. Жодна тварина в Англії не є вільною. Життя тварини – це злидні й рабство; отака вона, очевидна правда.

Але, може, це просто такий природний стан речей? Чи, може, наша земля настільки убога, що не здатна прогодувати тих, хто живе на ній? Ні, товариші! Англійська земля родюча і клімат сприятливий; земля спроможна прогодувати значно більше тварин, ніж є зараз. Чому ж тоді ми й досі отак гибіємо? Бо майже всю нашу працю крадуть собі людські створіння. Людина – ось наш справжній ворог. Усуньте Людину, і першопричина голоду та виснажливої праці зникне назавжди.

Людина – єдина істота, що не виробляє, а лише споживає. Вона не доїться, не несеться, вона заслабка тягнути плуга, надто повільна, щоб ловити зайців. Проте вона – господар над тваринами. Вона змушує їх тяжко працювати, віддаючи мізерну дещицю, аби ми лише не померли з голоду, решту ж забирає собі. Нашою працею ореться земля, нашим гноєм вона удобрюється, а ми тільки й маємо що власну шкуру.

При всій жалюгідності нашого існування нам не дають навіть померти своєю смертю. Я не нарікаю на свою долю, ні, бо мені ще пощастило. Мені дванадцять років, я – батько понад чотирьох сотень діток. І це природне життя свині. Але нікому врешті-решт не уникнути безжального рожна. Ви ось молоді підсвинки переді мною, через рік будете верещати в смертельному жахові на бойні. Через це жахіття ми всі повинні пройти: корови, свині, кури, вівці – всі. Навіть у коней та псів не краща доля. Як тільки в тебе, Боксере, знесиляться твої м’язи, як того ж дня Джонс продасть тебе живолупу, а той переріже тобі горло й твоє м’ясо згодує хортам. А псам, коли ті старіють і втрачають зуби, Джонс прив’язує на шиї цеглину й топить у найближчому ставку.

То хіба не ясніше ясного вам, товариші, що всі напасті наші через людську тиранію? Позбудьмося Людини, і плоди нашої праці належатимуть нам самим. І вже чи не наступного світанку ми стали б багатими і вільними. То що ж нам діяти?! А трудитися денно і нощно, душею і тілом, аби здолати людське поріддя! Тож мій заклик до вас, товариші, – Повстання! Не знаю, коли воно станеться, через тиждень чи через століття, але так само впевнено, як бачу цю билинку перед собою, бачу й те, що рано чи пізно справедливість восторжествує. Зверніть свої погляди до того дня, товариші, на той короткий залишок вашого життя. А найперше передайте мій заклик своїм нащадкам, щоб майбутні покоління боролися до остаточної перемоги.

І пам’ятайте, товариші, нехай ваша рішучість буде несхитною. Щоб ніяка чвара не збила вас на манівці. Не слухайте, коли вам казатимуть, нібито в людини й тварини спільні інтереси, що процвітання Людини – і ваше процвітання. То все – бридня! Людина знає свою і тільки свою користь. А серед нас, тварин, нехай запанує цілковита єдність, справжнє братерство у борні. Всі тварини – друзі!

Зчинився страшенний гармидер.

– Хочу іще одне сказати, – продовжив Майор. – Я лише нагадую, що ваш священний обов’язок – ненавидіти Людину й усе, що з нею пов’язане. Усе, що на двох ногах, – ваш ворог. Усе, що на чотирьох ногах і з крильми, – ваш друг. І затямте собі: в боротьбі з Людиною не уподібнюйтесь їй. Навіть коли здолаєте її, не перебирайте її вад. Тварина не повинна мешкати в будинку й спати в ліжку, носити одяг і пити спиртне, палити тютюн і мати гроші, торгувати. Звичаї Людини лихі. І понад усе – ніколи не тираньте собі подібних. Слабкі чи сильні, розумні чи простакуваті – усі ми брати. Тварина ніколи не повинна вбивати іншу тварину. Всі тварини рівні.

Майор оповів свій сон про те, якою стане земля, коли щезне Людина. До того ж він пригадав слова та мелодію пісні, яку колись давно співали тварини, але потім вона стерлася з плином часу:

День прийде, рано а чи пізно —

І стануть враз поля англійські

Пісня викликала у тварин несамовитий захват. І вся ферма п’ять разів проспівала від початку і до кінця пісню «Тварини Англії».

Свиней визнавали за найрозумніших тварин. Ілюстрація Ральфа Стедмана

Через три ночі, на початку березня, старий Майор сконав. Кмітливіші тварини під впливом сповіді Майора по-новому подивилися на своє життя. Свині, яких визнавали за найрозумніших тварин, вважали своїм обов’язком готувати Повстання, хоча й не знали, коли воно відбудеться. Найпоказнішими серед них були два: Сніжок та Наполеон. Наполеон мав сувору вдачу. Сніжок, моторніший у розмові й винахідливіший, поступався Наполеону в поважності. Ще був підсвинок Пищик. Він умів блискуче говорити і в суперечці мав звичай підстрибувати з боку в бік і метляти хвостиком, що виглядало якось вкрай переконливо. Дехто казав про Пищика, що той здатен із чорного зробити біле. Саме ця трійця опрацювала вчення старого Майора і назвала його Тваринізмом. Найвідданішими послідовниками Тваринізму були коні Боксер і Конюшинка. Вони брали незмінну участь у таємних зборах у хліві й виступали заспівувачами «Тварин Англії» – пісні, якою завжди завершувалися збори.

Тим часом містер Джонс, програвши на суді гроші, запив. На день Літнього сонцестояння тварин не погодували. Тоді корови рогами виламали двері комори, й тварини допалися до засіків. Містер Джонс і його наймити почали шмагати корів, щоб їх відігнати. Це виявилося останньою краплею. Тварини накинулися на людей і прогнали їх із ферми. Потім вони спалили все, що нагадувало про містера Джонса та його дружину. Наполеон повів тварин до комори і видав кожному подвійну порцію зерна, а псам – по два бісквіти. Вони сім разів поспіль від початку до кінця проспівали «Тварин Англії», після чого повкладалися на ніч і спали так, як ще ніколи у житті. Вранці тварини, згадавши про свою славну перемогу, побігли на пасовисько. Вони були у захваті. Обстежили ферму та будинок містера Джонса: вони не могли повірити, що тепер усе це справді належить їм.

Після сніданку Сніжок і Наполеон зібрали тварин. Свині призналися, що останні три місяці вони вчилися писати і читати. На брамі, що виходила на шлях і складалася з п’яти перекладин, Сніжок зафарбував слова «Ферма “Садиба”» і написав «Ферма “Рай для тварин”». А на задній, обмазаній дьогтем стіні великого хліву білою фарбою великими літерами написали Сім Заповідей, до яких свині звели принципи Тваринізму:

Усяка двонога істота – ворог.

Усяка чотиринога або крилата істота – друг.

Жодна тварина не повинна носити одягу.

Жодна тварина не повинна спати в ліжку.

Жодна тварина не повинна вживати спиртного.

Жодна тварина не повинна вбивати іншу тварину.

Усі тварини рівні.

Девіз Боксера: «Я працюватиму ще завзятіше». Ілюстрація Ральфа Стедмана

Улітку всі тварини натхненно працювали. Особливий захват викликав Боксер, його девізом стало: «Я працюватиму ще завзятіше». У неділю не працювали, снідали на годину пізніше. Потім проводили незмінний ритуал: піднімали прапор (це була стара зелена скатертина, на якій білою фарбою Сніжок намалював ратицю і ріг: зелений колір символізував зелені лани, а ратиця з рогом означали Республіку Тварин, яка постане після остаточної перемоги над людством), потім усі рушали до великого хліва на Мітинг, на якому планували роботу, ухвалювали резолюції, виконували гімн «Тварини Англії». У збруярні свині облаштували штаб, де за книжками містера Джонса вчилися ремесел. Сніжок залучав тварин до Комітетів: курей – до Комітету виробництва яєць, корів – до Ліги Чистих Хвостів, овець – до Руху Білішої Вовни. Проте ці проекти не мали успіху. Потроху тварини опановували грамоту. Найкраще вони засвоїли гасло, основну засаду Тваринізму: «Чотири ноги – добре, дві ноги – погано». Вівцям воно припало до душі, і вони бекали його годинами.

Наполеона комітети Сніжка не обходили. Він уважав, що найголовніше – виховання молоді, а не дорослих. Коли собаки Джессі і Квітка ощенилися, він забрав від матерів дев’ять цуценят, заніс на горище і сказав, що сам їх виховуватиме. Невдовзі з’ясувалося, що молоко щодня домішували до свинячого пійла, а коли достигли яблука, то їх не розділили порівну, як усі сподівалися, між тваринами, а наказали віднести до збруярні для потреб свиней. Пищик пояснив, що свині так роблять не через егоїзм, адже багатьом із них молоко і яблука не до вподоби, але вони багато працюють розумово, керуючи та організовуючи роботу ферми. Тож саме заради тварин вони вимушені пити молоко та їсти яблука, щоб містер Джонс ніколи не повернувся.

Важливість здоров’я свиней було важко переоцінити. Отож без зайвих суперечок погодилися молоко і весь урожай яблук, коли ті дозріють, повністю виділити свиням.

Звістка про повстання тварин до кінця літа облетіла півкраїни. Це повстання дуже налякало фермерів. Особливо сусідів містера Джонса містера Пілкінгтона, власника занедбаної ферми «Лисячий Гай», та містера Фредеріка, власника доглянутої ферми «Лужок», який уважався спритним ділком. Вони робили все, щоб їхня худоба якомога менше дізналася про нього. На початку жовтня містер Джонс разом із наймитами, у тому числі з ферм «Лисячий Гай» і «Лужок», вирішив відвоювати свою ферму.

Цього давно сподівалися, тож і приготувалися заздалегідь. Сніжок, який проштудіював знайдену в домі стару книгу про воєнні виправи Юлія Цезаря, відав оборонними заходами. Пролунала його команда, і за кілька хвилин кожна тварина вже стояла на бойовому посту.

Людські істоти наблизилися до будівель, і Сніжок вдався до першого наступу. Голуби, а їх було п’ять, заметалися, залопотіли над головами людей, оглушаючи їх з невеликої висоти. А поки люди давали їм раду, вискочили гуси з-за живоплоту й заходилися дошкульно щипати їх за литки. Проте це був лише відволікаючий маневр, що мав посіяти певну паніку. Тож люди легко повідганяли гусей дрючками. Сніжок рушив другу наступальну лінію. Мюріел, Бенджамін та всі вівці, очолювані Сніжком, ринулися вперед, штурхаючи і буцаючи людей рогами. А Бенджамін крутився дзиґою й брикався на всі боки своїми копитцями. Та знову люди з їхніми кийками і підкутими черевиками виявилися дужчими; Сніжок раптом запищав, подаючи знак до відступу, і тварини кинулися через браму в двір.

Люди торжествуюче закричали, бо гадали, що перемога за ними. І безладно кинулися навздогін. Але саме цього Сніжок і сподівався. Щойно люди втягліїся в двір, як із тилу, перетинаючи шлях до відступу, вискочили троє коней, три корови і решта свиней, що засіли у корівнику. Сніжок подав сигнал до атаки, а сам кинувся просто на Джонса. Той, побачивши, що Сніжок мчить на нього, звів рушницю й вистрілив. Шріт прокреслив криваві смуги на Сніжковій спині, зваливши намертво одну вівцю. Не спинившись і на мить, Сніжок усіма шістьма пудами вдарив Джонса по ногах. Той беркицьнувся в купу гною, рушниця вилетіла йому з рук. Та найстрашніше було бачити Боксера; ставши дибки, він, як справжній жеребець, бив величезними кованими копитами. Найперше він звалив у багно конюха з ферми «Лисячий гай», влучивши йому в тім’я. Побачивши таке, дехто з людей покидав дрючки і кинувся навтьоки. їх охопила паніка, і вже наступної хвилини тварини ганялися за ними по всьому подвір’ю. їх буцали, копали, кусали, топтали. На фермі не було жодної тварини, що не помстилася, як сама знала. Навіть кіт несподівано плигнув з даху на дояра, запустивши йому в шию пазурі, що той аж несамовито заверещав. Щойно завиднів вихід, як люди притьмом дременули з двору, уганяючи в бік шляху. І хвилин за п’ять після нападу вони ганебно тікали тією ж дорогою, якою і прийшли. А навздогін мчала зграя гусей, що без упину сичали й щипали їх за литки.

Тепер тварини зійшлися в нестямному захваті, щодуху вихваляючи свої подвиги. Тут же зімпровізували святкування перемоги. Підняли прапор і кілька разів проспівали свій гімн, потім полеглій вівці влаштували урочистий похорон, а на її могилі посадили кущ глоду. Сніжок виголосив коротку промову, підкресливши, що кожна тварина має бути готовою, якщо виникне потреба, вмерти за ферму «Рай для Тварин».

Потім одностайно вирішили запровадити військову відзнаку «Тварина-Герой І ступеня», якою одразу ж нагородили Сніжка й Боксера. То була латунна медаль (насправді – старі кінські бляшки, знайдені серед збруї), що її малося носити в неділю й на свята. Медаллю «Тварина-Герой II ступеня» посмертно нагородили полеглу вівцю.

Довго сперечалися про те, як назвати саму битву. І врешті назвали її Битвою під Корівником, бо саме звідти у вирішальну мить вискочила засідка. З грязюки витягли Джонсову рушницю, а в домі, як усі знали, був запас патронів. Вирішили встановити рушницю біля флагштока як артилерійську одиницю й салютувати з неї двічі на рік: раз – дванадцятого жовтня, в річницю Битви під Корівником, і ще раз – на Івана Купала, в річницю Повстання.

На початку зими зникла кобилка Моллі. Голуби бачили її впряжену у чепурний візок, а в гриві красувалася кумачева стрічка. Моллі виглядала вкрай задоволеною.

У січні настали вкрай суворі часи. Земля затверділа, як залізо, і на полі годі було щось робити. У великому хліві проводилися безконечні збори, а свині розробляли графік роботи на наступний сезон. Стало звичним, що свині, помітно розумніші за інших тварин, вирішували всі стратегічні питання ферми, хоч їхні рішення й мали схвалюватися зборами. І все було б непогано, якби не суперечки між Сніжком та Наполеоном. Обоє сперечалися де тільки можна. Якщо один радив засіяти більше ячменю, то другий вимагав засівати більше вівса. А коли один казав, що певне поле годиться якраз під капусту, то інший заперечував, що воно придатне хіба для буряків. Кожен мав своїх прибічників, тож не дивно, що іноді розпалювалися гострі пристрасті. На мітингах Сніжок часто прихиляв більшість блискучими промовами, але Наполеон успішніше навертав собі прибічників у міжчассі. Особливих успіхів він досяг серед овець. Останнім часом вівці наловчилися мекати «Чотири ноги – добре, а дві – погано» де треба й де не треба і часто зривали Мітинг. Як усі помітили, вони особливо призвичаїлись мекати «Чотири ноги добре, а дві – погано» саме за вирішальних Сніжкових промов. Сніжок ретельно проштудіював кілька старих номерів журналу «Фермер і тваринник», що їх знайшов у домі, і тепер його переповнювали всілякі задуми та нововведення.

Сніжок переконував тварин, що вітряк, який вироблятиме електрику, дасть змогу освітлювати стійла й опалювати їх узимку, до того ж механізми виконуватимуть усю важку роботу, а тварини пастимуться на вигоні або розвиватимуть свій інтелект читанням і мудрими розмовами. У хлівці на підлозі Сніжок робив креслення вітряка. Тварини кожного дня приходили на них дивитися. Одного дня завітав Наполеон. Він придивлявся до кожної деталі, принюхувався, а тоді раптом підняв ногу, надзюрив на схеми і без жодного коментаря пішов геть. Вітряк розколов колгосп на два табори. Сніжок на зборах палко переконував тварин, що з побудовою вітряка життя на фермі стане кращим. Наполеон, нацькувавши на Сніжка дев’ять величезних вигодованих собак, потім оголосив, що мітингів більше не буде, фермою керуватиме Комітет свиней із ним на чолі.

Почалася весняна оранка. У садку відкопали череп старого Майора і встановили на пеньку під флагштоком, коло рушниці. Після урочистого підняття прапора кожна тварина мусила шанобливо пройти повз той череп. Тепер і сиділи вони не так, як раніше. Наполеон грубувато, по-солдатському читав завдання на тиждень, потім усі співали гімн «Тварини Англії» і розходилися. Третьої неділі після вигнання Сніжка Наполеон оголосив дещо здивованій аудиторії, що вітряк треба будувати. На будівництво піде два роки, і, можливо, доведеться урізати пайки. Пищик же пояснив тваринам, що Наполеон ніколи не виступав проти вітряка, а креслення Сніжок позичив із паперів Наполеона. Останній виступав проти будівництва, аби позбутися пройдисвіта Сніжка, який згубно на всіх впливав. Це називають тактикою. Не всі знали, що те слово означає, але Пищик говорив так переконливо, а троє псів за ним так погрозливо шкірилися, що всі без зайвих запитань прийняли його пояснення.

Упродовж року тварини працювали, як каторжні, по десять годин у день. Вони почувалися щасливими, бо працювали не для збіговиська людей, а задля власного блага й блага наступних поколінь. У серпні Наполеон повідомив, що прийдеться працювати й у неділю. Ця робота добровільна, але тим, хто відмовиться, вдвічі зменшать пайку. Будівництво вітряка рухалося тяжко й повільно. Боксер працював на будівництві завзято, він попросив півня, щоб той будив його на сорок п’ять хвилин раніше, а вільної часини, хоча їх тепер було обмаль, сам рушав до каменоломні і тягнув візок із камінням до вітряка. Восени з’ясувалося, що фермі не вистачає цвяхів, мотузок, тобто того, що не виробляється на місці.

Одного недільного ранку, коли тварини зібралися вислухати розпорядження, Наполеон оголосив про свою нову політику. Відтепер їхня ферма торгуватиме з сусідніми фермами: певно ж, не з якихось комерційних міркувань, а щоб отримати дефіцитні матеріали. Він заявив, що вітрякові мусить підлягати все. Тому він і провадив переговори про збут копиці сіна й частини врожаю пшениці: згодом, як знадобиться більше грошей, доведеться пустити на продаж і яйця, на які в Уїллінгдоні завжди був попит. Кури, сказав Наполеон, мусять охоче піти на цю жертву, це стане їхнім особистим внеском у спорудження вітряка.

І знову тварини відчули невиразну тривогу. Не мати діла з людськими істотами, не торгувати, не користуватися грішми – хіба цих резолюцій вони не прийняли найперше на Мітингу після звитяги над Джонсом? Усі добре пам’ятали, як схвалювали ці резолюції, принаймні їм здавалося, що пам’ятали. Чотири підсвинки, що оскаржували скасування Наполеоном Мітингів, несміливо подали голос, але відразу вмовкли, зачувши страхітливе гарчання псів. Потім своїм звичаєм замекали вівці: «Чотири ноги – добре, а дві – погано», згладивши хвилинне замішання. Наполеон підніс ратицю, закликаючи до тиші, і оголосив, що вже про все домовлено. Жодна тварина не спілкуватиметься з людськими створіннями, що, певно ж, і вкрай небажано. Цю тяжку повинність він бере на себе. Якийсь містер Вімпер, повірений з Уїллінгдона, погодився посередничати між фермою і зовнішнім світом; він навідуватиметься сюди щопонеділка вранці за вказівками. Наполеон закінчив промову звичним вигуком: «Хай живе “Рай для Тварин!”» А коли проспівали «Тварин Англії», відпустив усіх.

Потім, щоб заспокоїти тварин, ферму обійшов Пищик. Він запевняв усіх, що резолюція проти торгівлі й використання грошей ніколи не схвалювалася, ба навіть не пропонувалася. Та чистісінька вигадка, можливо, брала початок з побрехеньок, що їх поширював Сніжок. Однак дехто ще вагався, тож Пищик запитав їх проникливо:

– Ви певні, що вам це не наснилося, товариші? Може, ви таку резолюцію маєте десь на папері? Де ж вона записана? А оскільки нічого подібного, звісна річ, на папері не існувало, то тварини втішилися тим, що вони помиляються.

Людські істоти не стали більше любити «Рай для Тварин» тепер, коли вона процвітала, де там – вони ще ніколи не ненавиділи її так. Кожна людина непохитно вірила, що рано чи пізно ферма зазнає краху, і насамперед зі спорудженням вітряка. Вони збиралися в пивничках і на діаграмах доводили один одному, що вітряк мусить розвалитися. А якщо й стоятиме, то нізащо не працюватиме. І все ж, всупереч самим собі, відчували аж наче повагу до того, як справно хазяйнують тварини. Одним із виявів цього було те, що вони стали називати ферму її теперішньою назвою і вже не вдавали, що її назва – «Садиба». Перестали й підтримувати Джонса, який, полишивши надію запопасти собі ферму, переселився в інші краї. За винятком Вімпера, ферма не мала ніяких зв’язків із зовнішнім світом. Проте ходили вперті чутки, що Наполеон готується до ділової угоди чи то з містером Пілкінгтоном з ферми «Лисячий Гай», чи то з містером Фредеріком із ферми «Лужок». Проте, як відзначалося, в жодному разі не з обома відразу.

На ту пору свині несподівано зробили будинок своєю резиденцією. І тварини знову невиразно пригадали, нібито колись щодо цього теж приймалося певне рішення. І знову Пищик мусив переконувати їх, що такого не було і не могло бути. Вкрай необхідно, казав він, щоб свині, цей мозок ферми, мали тиху місцину для напруженої роботи. Та й гідності вождя – так він останнім часом називав Наполеона – більш підходить жити в будинку, аніж у свинарнику. Проте деякі тварини занепокоїлися, зачувши, що свині не лише їдять на кухні, а й використовують вітальню для відпочинку і сплять у ліжках. Боксер знехтував це своїм звичним «Наполеон завжди правий», але Конюшинка, що, як їй здавалося, добре пам’ятала категоричне застереження щодо ліжок, подалася до Заповідей і спробувала розібратися в них. Переконавшись, що в написаному вона знає лише окремі літери, вона гукнула Мюріел.

– Мюріел, – попрохала вона, – прочитай-но мені Четверту Заповідь. Невже там не мовиться нічого щодо спання в ліжку?

Хоч і не без труднощів, Мюріел прочитала Заповідь.

– Тут мовиться: «Жодна тварина не повинна спати в ліжку з простирадлами», – виголосила вона.

Дивно, але Конюшинка не пригадувала, щоб у Четвертій Заповіді йшлося про простирадла. Та оскільки Заповідь була тут, на стіні, то, мабуть, вони там значились. А Пищик, який саме випадково проходив повз них у супроводі кількох псів, спрямував їхні думки в потрібному напрямку.

– Отже, товариші, – сказав він, – ви чули, що ми, свині, спимо тепер у ліжках. А чому б і не спати? Ви, звичайно, не допускаєте, що існувало якесь застереження проти ліжок? Ліжко – всього-на-всього місце для спання. Оберемок соломи в стійлі – це теж, власне, ліжко. А застерігалося проти простирадел, цього винаходу людини. Тож ми й позтягували простирадла з ліжок і спимо лише під ковдрами. І такі ліжка напрочуд зручні! Але не зручніші, ніж це необхідно, запевняю вас, товариші, при тому розумовому напруженні, що його ми маємо нині. Ви ж не позбавите нас відпочинку, адже ж так, товариші? Ви ж не хочете, аби ми від утоми стали нездатними ні до чого? Невже хтось із вас хоче, щоб повернувся Джонс?

Тварини переконали його в протилежному і про те, що свині сплять у ліжках, більше не згадували. А коли невдовзі оголосили, що свині вставатимуть вранці на годину пізніше, ніж інші, то ніхто теж не ремствував.

Тварини прожили важкий рік, запасалися на зиму провізією, не шкодуючи сил добудовували вітряк. Боксер навіть уночі виходив на роботу. Тварини ходили до вітряка, милувалися міцністю його стін. Через настання негоди будівництво довелося припинити. Страхітлива буря зруйнувала вітряк – символ їхньої боротьби. Наполеон, після нетривалих роздумів, несподівано для всіх сказав, що зловмисник – Сніжок, і оголосив йому смертний вирок. Усі, хто допоможе виконати вирок, отримають нагороду «Тварина-Герой II ступеня» і два відра яблук, а тому, хто схопить його живцем, – чотири. Тварини почали міркувати, як його упіймати.

Попри сувору зиму, холод і голод, тварини тяжко працювали, відбудовуючи вітряк. Вони не хотіли бути посміховиськом заздрісних людей із зовнішнього світу, тому прагнули звести його в строк. Тварин більше надихали не палкі промови, а Боксерова сила і неухильне дотримання ним обіцянки: «Я працюватиму ще завзятіше!». Щоб про скруту з продовольством не дізнався зовнішній світ, Наполеон провів екскурсію Вімперу, який бачив повні засіки збіжжя, а насправді вони були заповнені піском і лише припорошені зерном, вівці в його присутності мали говорити, що їм збільшили пайку. Так обдурений Вімпер сповіщав світові, що Фермі голод не загрожує. Насправді ситуація настільки погіршилася, що Наполеон, побоюючись гніву тварин, виходив у оточенні злих собак, окремі доручення виконував Пищик.

Якоїсь неділі вранці Пищик оголосив, що в курей, які почали нестися, яйця забиратимуть. Наполеон через Вімпера уклав контракт на продаж чотирьох сотень яєць щотижня. За той виторг, мовляв, куплять збіжжя і провіанту, щоб вистачило протриматися до літа, коли становище покращиться.

На це кури здійняли страшенний ґвалт. їх попереджали про ймовірність такої жертви, та вони не йняли віри, що таке колись станеться. Якраз нанесли яєць для весняного висиджування і тепер протестували, що забрати їх – то самогубство. Вперше після вигнання Джонса виник мало не бунт. З трьома молодими мінорками на чолі кури спробували протистояти Наполеонові. Вони злітали на сідало і там неслися. Яйця падали на землю і розбивалися. Проте Наполеон діяв рішуче й безжалісно. Він заборонив годувати курей і звелів, щоб кожен, хто дасть їм хоч зернятко, буде скараний на горло. Пси стежили за неухильним виконанням цього наказу. П’ять днів трималися кури, а тоді здалися й повернулися до своїх гнізд. За цей час здохло дев’ятеро курей. їх поховали в садку й оголосили, що вони здохли від коксидіозу. Вімпер нічого про цю подію не чув: яйця довозилися вчасно, і фургон бакалійника приїжджав за ними раз на тиждень.

Сніжка більше не бачили. У Наполеона покращилися стосунки з іншими фермерами – їх зацікавив ліс, що зберігався в колгоспі. Коли Наполеон домовлявся про продаж із Фредеріком, то проносився слух, що Сніжок переховується у «Лисячому Гаю», коли він схилявся до Пілкінгтона, то виявлялося, що Сніжок начебто зараз живе у «Лужку». Навесні пройшов слух, що Сніжок таємно навідується на Ферму. Відтоді всі негаразди, що траплялися, пов’язували з підривною діяльністю Сніжка.

Тварини нетямилися зі страху. їм здавалося, що Сніжок – то якась невідома сила, що заповнює собою все довкола і несе їм всілякі напасті. Увечері їх зібрав Пищик і стривожено повідомив, що має для них вкрай важливу новину.

– Товариші! – вигукнув він і нервово затупцяв. – Виявлено жахливу річ – Сніжок запродався Фредерікові з «Лужка». Той навіть плете змову, аби напасти й відібрати нашу ферму. А Сніжок буде за провідника під час нападу. Але не це найгірше. Ми гадали, що Сніжок збунтувався через свої марнослав’я і пиху. Та ми прикро помилялися, товариші! А знаєте, яка справжня причина? Сніжок злигався з Джонсом від самого початку! І весь час був таємним агентом Джонса! Про це свідчать документи, що нам їх вдалося заполучити після його втечі. Гадаю, це багато що пояснює, товариші! Та хіба ж ми й самі не бачили, як він силкувався – на щастя, невдало, – щоб ми зазнали поразки й програли Битву під Корівником?

Тварини похололи, бо навіть підступно розвалений Сніжком вітряк на цьому тлі виглядав дитячою забавкою. І все ж не відразу вони до кінця усвідомили все. Вони пам’ятали – чи їм здавалося, що пам’ятали, – як Сніжок першим кинувся в атаку в Битві під Корівником, як згуртовував і підбадьорював у вирішальну мить, як не завагався, навіть коли шріт із Джонсової рушниці молоснув по його спині. Спершу нелегко було збагнути, як це узгодити з тим, що він – агент Джонса. Навіть Боксер, скупий на запитання, був спантеличений. Він ліг, підібравши під себе копита, і заплющив очі, щосили намагаючись зібрати докупи свої думки.

– Не вірю я в це, – озвався він нарешті. – Сніжок відважно боровся у Битві під Корівником, я сам бачив. За віщо ж тоді ми одразу після битви дали йому «Тварину-Героя І ступеня»?

– Вийшла прикра помилка, товаришу. Бо зараз ми знаємо – те зазначено в знайдених секретних паперах, що насправді він заманював нас у смертельну пастку.

– Але ж його поранило, – наполягав Боксер. – Ми самі бачили, як, закривавлений, він мчав в атаку.

– То лише вдала гра! – згукнув Пищик. – Постріл Джонса лише дряпнув його. Я навіть показав би вам, що про це пише сам Джонс, але ж ви не прочитаєте. Змова полягала в тому, щоб Сніжок у критичну мить підбив до втечі і залишив ворогові поле бою. І йому майже вдалося це, я навіть сказав би, товариші, йому вдалося б це, якби не наш героїчний вождь, товариш Наполеон. Невже ви не пригадуєте, що саме тієї миті, як Джонс із своїми посіпаками зайшли у двір, Сніжок несподівано кинувся навтьоки, а за ним і багато хто? Невже не пригадуєте й те, що, коли виникла паніка й здалося, що нічим уже не зарадити, товариш Наполеон із вигуком «Смерть людству!» ринувся вперед і вп’явся зубами Джонсові в ногу? Та ні ж бо, ви це пам’ятаєте, товариші! – гукнув Пищик, збуджено підстрибуючи з боку на бік.

Пищик так яскраво намалював ту картину, що тваринам уже здавалося, ніби вони й справді пригадують її. Принаймні згадали, що в переломний момент бою Сніжок зірвався бігти. Та Боксер усе ще вагався.

– Не вірю, щоб Сніжок був тоді зрадником, – усумнився він. – Щодо пізніших його дій – не скажу. Але в Битві під Корівником він був справжнім бійцем.

– Наш вождь, товариш Наполеон, – з притиском мовив Пищик, – заявив категорично, категорично, товаришу, що Сніжок продався Джонсові давно, ще тоді, коли про Повстання ніхто й не думав.

– Хіба що так, – здався Боксер. – Якщо це каже товариш Наполеон, то так воно, певно, й було.

– Оце вірний висновок, товаришу! – згукнув Пищик, та повз увагу присутніх не проминуло те, як він люто зиркнув на Боксера своїми кліпливими оченятами.

Пищик повернувся, щоб іти, а тоді раптом спинився і додав з притиском:

– Я застерігаю кожного на цій фермі – пильнуйтеся. Бо є підстави гадати, що таємні агенти Сніжка можуть бути й серед нас!

Через чотири дні Наполеон, який перед цим нагородив себе медалями «Тварина-Герой І ступеня» та «Тварина-Герой II ступеня», звелів тваринам надвечір зібратися у дворі.

Його супроводжували дев’ять вгодованих псів, які гасали коло нього й гарчали так, що мурашки пробігали по спині. Потім вони застигли, наїжачені, мовби знаючи, що гряде щось жахливе. Наполеон став і похмуро озирнув присутніх. І зненацька пронизливо запищав. Пси метнулися вперед, ухопили за вуха чотири свині, які заверещали від болю й жаху, і приволокли до Наполеонових ніг.

Запала моторошна тиша. Четверо свиней чекали й тремтіли, у кожної на писку вбачалася вина. Тоді Наполеон закликав їх признатися в своїх злочинах. То були ті самі четверо підсвинків, що виступали проти скасування Наполеоном недільних мітингів. Без ніякої спонуки призналися, що таємно спілкувалися з Сніжком, поки того не вигнали. І що допомагали йому руйнувати вітряк, що уклали з ним угоду на передачу ферми містерові Фредеріку. І додали, що Сніжок сказав їм по секрету, що не один рік був таємним агентом Джонса. Після таких зізнань пси порозривали їх на шматки, а Наполеон недобрим голосом запитав, чи не хоче іще хтось признатися в чомусь.

Три курки, заводійки невдалого яєчного бунту, виступили наперед і розповіли, що Сніжок являвся їм уві сні і підбивав чинити непослух вождеві. їх теж роздерли. Тоді вийшов гусак і признав, що на минулі жнива приховав шість кукурудзяних качанів: їх він потай поїв уночі. Потім ще й вівця призналася, що надзюрила в басейн з питною водою; до цього її підбурив той же Сніжок. Ще двоє овець повинилися, що вколошкали старого барана, ревного прибічника Наполеона; вони ганяли його навколо вогнища, доки той не відкинув ратиці. Їх усіх тут же скарали на горло. Зізнання й страти тривали, поки біля ніг Наполеона не виросла гора трупів, а повітря не просякло запахом крові, що його не знали на фермі з часів Джонса.

Нарешті все скінчилося, і решта тварин, окрім свиней та собак, почвалали собі геть, приголомшені й нещасні. Вони не знали, що жахливіше – зрада тих, що вступили в змову із Сніжком, чи немилосердна кара, свідками якої стали. І колись не раз траплялися такі ж страхітливі криваві сцени, але тепер це здавалося куди гіршим, бо ж відбувалося серед них самих. Відколи Джонс утік з ферми, жодна тварина не позбавила життя іншої. Навіть жодного щура не забили. Вони піднялися на пагорб, до напівзведеного вітряка, і полягали на землю, тулячись один до одного, наче щоб зігрітися: Конюшинка, Мюріел, Бенджамін, корови, вівці і все птаство – гуси та кури. Усі, окрім кота, що раптом зник, перш ніж Наполеон оголосив збір. Деякий час усі мовчали. Лише Боксер іще стояв. Він вовтузився, стьобаючи себе по боках чорним довгим хвостом, і час від часу тихо й здивовано іржав. Нарешті він озвався:

– Я не збагну цього. Ніколи б не повірив, що таке може статися на нашій фермі. Тут, певно, ми самі завинили. Вихід, як я розумію, в тому, щоб працювати ще завзятіше. Відтепер я вставатиму на годину раніше.

І незграбною ходою рушив до каменоломні. Там назбирав два вози каміння й приволік його до вітряка, перш ніж іти спати.

Тварини мовчки юрмилися навколо Конюшинки. З пагорба, де вони лежали, поставав розлогий краєвид. Перед ними лежала ферма «Рай для Тварин» – довге пасовисько тяглося аж до шляху, а ще лука, гай, басейн для пиття, лани з молоденькою пшеницею, густою й зеленою, червоні дахи будівель, з коминів здіймався дим. Був погожий весняний вечір. Трава й молода зелень живоплотів золотавіла під скісним промінням сонця. Ніколи ще ферма, а кожен з якимось подивом відзначив, що вона їхня до останнього дюйма, не здавалася тваринам такою жаданою. Зі слізьми на очах Конюшинка дивилася з пагорба на долину. Якби могла, то сказала б, що не таку мету вони ставили собі, коли кілька років тому повстали проти роду людського. Не видовища жахів і кровопролиття поставали перед ними тієї ночі, коли старий Майор закликав їх до повстання. Якщо вона й уявляє майбутнє, то як суспільство рівноправних тварин без голоду й батога, де кожен працює за здібностями, а дужий захищає слабшого, як-от вона, зігнувши ногу, прихистила останній виводок каченят у ніч, коли Майор виступав. Натомість, незрозуміло як, дожилися до часів, коли лячно сказати те, що думаєш, коли скрізь гарчать і нишпорять люті пси, коли мусиш дивитися, як шматують твоїх товаришів, коли ті зізналися в страшних злочинах. У її голові не виникло й думки про бунт чи непокору. Вона знала, що навіть за таких обставин жити куди краще, ніж за Джонса, що насамперед слід пильнувати, аби не повернулися людські істоти. Що б не сталося, вона буде лояльною, ревно працюватиме, виконуватиме всі накази і визнаватиме Наполеона. Та все ж не цього сподівалася і не заради цього гарувала вона та інші. Не для цього зводили вони вітряк і підставляли себе під Джонсову рушницю. Так вона міркувала, але їй бракувало слів, щоб висловити це.

Нарешті, відчуваючи, що це якось замінить слова, які не спливали на язик, вона заспівала «Тварини Англії». Всі довкола підхопили гімн і проспівали його тричі від початку до кінця. Вкрай мелодійно, але повільно й скорботно, як ще ніколи досі не співали.

Щойно вони закінчили співати втретє, як із двома псами нагодився Пищик. Його вигляд свідчив, що він має повідомити щось вкрай важливе. Він оголосив, що спеціальним указом товариша Наполеона гімн «Тварини Англії» скасовується. Відтепер співати його заборонено.

Розділ VIII

Через кілька днів, коли жах, викликаний стратами, трохи влігся, дехто пригадав, чи, як йому здалося, що пригадав, ніби Шоста Заповідь проголошувала: «Жодна тварина не повинна вбивати іншу тварину». І хоч ніхто не виявляв бажання згадувати про неї при свинях чи собаках, не зникало відчуття, що скоєні вбивства суперечили їй. Конюшинка попрохала Бенджаміна прочитати їй Шосту Заповідь, і, коли той своїм звичаєм відказав, що бажає не встрявати в такі справи, вона привела Мюріел. Мюріел прочитала їй ту Заповідь. А в ній мовилося: «Жодна тварина не повинна вбивати іншу тварину без причини». Чомусь останні два слова якось випали усім з пам’яті. Тепер вони впевнилися, що Заповіді не порушено, бо, звісно ж, було через що знищувати зрадників, які увійшли в змову із Сніжком.

Увесь той рік тварини трудилися навіть ревніше, ніж доти. Перебудувати вітряк з удвічі товщими стінами й пустити його в призначений день, та ще й порати інші щоденні справи на фермі – те вимагало велетенської праці. Іноді тваринам здавалося, що вони і працюють довше, і харчуються не краще, аніж за Джонса. Недільними ранками Пищик з довгої смужки паперу в ратиці зачитував їм цифри, доводячи, що виробництво продукції в кожному конкретному випадку збільшилося на 200, 300, а то й 500 відсотків. Тварини не бачили причини не вірити йому, тим паче що неспроможні були виразно пригадати умови, що існували до Повстання. Та все ж траплялися дні, коли вони відчували, що краще б тих цифр було менше, а харчу більше.

Всі накази тепер ішли через Пищика або якусь іншу свиню. Сам Наполеон з’являвся не частіше ніж раз на два тижні. Коли ж таки з’являвся, то не лише з почтом псів, а й з чорним півнем: той виступав попереду і був ніби сурмачем, голосно кукурікаючи перед промовою Наполеона. Подейкували, що навіть у будинку Наполеон займав окремі покої. Він і харчувався осібно, а двоє псів не відходили від нього; їв він завжди з розкішного обіднього сервізу «Королівське дербі», що стояв у скляному серванті у вітальні. Оголосили також, що на кожен день народження Наполеона салютуватимуть із рушниці, як і на інші два свята.

Пищик оголосив, що тепер співати гімн заборонено. Ілюстрація Ральфа Стедмана

Тепер на Наполеона не казали просто «Наполеон», а офіційно: «Наш вождь, товариш Наполеон». Свині ще й полюбляли придумувати всілякі епітети, як Батько всіх тварин, Гроза людства, Оборонець вівчарні, Друг каченят і таке інше. Сльози котилися Пищикові по щоках, коли він розводився про Наполеонову мудрість, чулість його серця, про його незмірну любов до тварин, навіть і насамперед до тих нещасних, що й надалі жили у злиднях та рабстві по інших фермах. Стало вже звичним приписувати Наполеону кожен успіх і кожну усмішку долі. Не раз чулося, як одна курка казала іншій: «Під проводом нашого вождя, товариша Наполеона, я за шість днів знесла п’ять яєць» – чи, як дві корови, з насолодою цмулячи воду з басейна, вигукували: «Яка смачнюща ця вода! А все завдяки мудрому керівництву товариша Наполеона!».

За допомогою Вімпера Наполеон провадив перемовини з Фредеріком і Пілкінгтоном щодо продажу лісу. Коли Наполеон домовлявся з Фредеріком, прокотилася чутка, ніби його люди виношують задум напасти на колгосп і зруйнувати вітряк, а сам він знущається з тварин. Тваринам сповістили, що вирішено продати ліс Пілкінгтону, а старе гасло «Смерть людству» було замінено на «Смерть Фредеріку». Курей, які начебто хотіли отруїти Наполеона, було страчено, а гусак, який нібито перемішав посівкове зерно з бур’яном, наклав на себе лапи, ковтнувши ягід отруйної блекоти. Тварини дізналися, що Сніжка ніхто не нагороджував медаллю «Тварина-Герой І ступеня», а навпаки, осудили за боягузтво. Восени нарешті вітряк, який тепер зруйнувати можна було хіба вибухівкою, було добудовано, завершили у точно визначений день. Тварини, забувши про втому, уявляли, як зміниться тепер їхнє життя.

Сам Наполеон у супроводі псів та півня прийшов оглянути завершену роботу; він особисто привітав тварин з нечуваним досягненням і сповістив, що вітряк називатиметься Вітряком імені Наполеона.

Через два дні тварин скликали на надзвичайні збори в хліву. Вони заніміли з подиву, коли Наполеон оголосив, що продав деревину Фредерікові. Завтра за нею прибудуть підводи й почнуть вивозити. Мовляв, весь цей час він удавав, що дружить з Пілкінгтоном, а насправді вже домовився з Фредеріком.

Всі стосунки з фермою «Лисячий Гай» було розірвано, а Пілкінгтону надіслано образливу ноту. Голубам наказали обминати «Лужок» й змінили гасло «Смерть Фредеріку» на «Смерть Пілкінгтону». Водночас Наполеон запевнив збори, що розповіді про близький напад на «Рай для Тварин» – цілковита вигадка і що чутки про жорстокість Фредеріка до своїх тварин надто перебільшені. Ці поголоски, певно, розпускав Сніжок та його поплічники. Як тепер з’ясувалося, Сніжка ніколи не було на фермі «Лужок» – і ніколи там не був – а замешкав – і то, кажуть, на всю губу, на фермі «Лисячий Гай»; останні кілька років отримує від Пілкінгтона чималу пенсію.

У свиней викликали захват Наполеонові хитрощі. Удаючи, нібито друг Пілкінгтонові, він змусив Фредеріка підняти ціну на дванадцять фунтів. Але найхарактерніша особливість Наполеонової гри, відзначив Пищик, та, що вождь не вірив нікому, навіть Фредерікові. Фредерік хотів узяти деревину за якісь чеки, по суті, за клапоть паперу, який нібито обіцяє сплату. Та Наполеон не піддався. Він наполіг, щоб той виклав справжні п’ятифунтові банкноти, причому наперед.

«Раз у раз ляскали рушничні постріли. ». Ілюстрація Ральфа Стедмана

Фредерік уже виклав їх, а отриманої суми якраз вистачає, щоб закупити обладнання для вітряка.

Тим часом деревину швидко вивозили. А коли вивезли всю, в хліві відбулися загальні збори, аби тварини подивилися на Фредерікові банкноти. Прикрашений двома високими відзнаками, Наполеон приліг на солом’яну підстилку на підвищенні, вдоволено всміхаючись. Обабіч нього на принесеному з кухні порцеляновому блюдці акуратними пачечками лежали гроші. Тварини повільно проходили повз них, дивлячися досхочу. Боксер навіть потягнувся мордою, щоб понюхати банкноти, і тоненькі білі папірці зашелестіли від його подиху.

А через три дні зчинився несосвітенний ґвалт. Стежкою на велосипеді примчав блідий як смерть Вімпер, пожбурив велосипед на землю і метнувся в будинок. А вже наступної миті з Наполеонових покоїв долинув лютий рев. Звістка про те, що сталося, блискавично облетіла ферму. Гроші виявилися фальшивими, Фредерік отримав деревину задарма!

Розлючений Наполеон оголосив Фредерікові смертну кару, а ще застеріг про можливий наступ. Зранку Фредерік з озброєними людьми відкрив вогонь, тварини, попри те, що Наполеон та Боксер гуртували їх, відступили, порозбігались по хлівах, боязко визираючи крізь щілини. На допомогу Пілкінгтона розраховувати не доводилося: Наполеон отримав від нього записку: «Так вам і треба». Раптом пролунав вибух, то Фредерік та його люди підірвали вітряк.

Тварини побачили таке, і до них повернулася відвага. Страх і розпач, що охопили їх ще хвилину тому, затопила лють на цей підлий і негідний вчинок. Залунав могутній поклик до помсти, і без подальших наказів вони ринулися на ворога. І не помічали безжалісних куль, що градом сипалися на них. То була запекла, страшна січа. Раз у раз ляскали рушничні постріли, а коли тварини таки пробилися впритул, їх стали мотлошити кийками і важкими черевиками. Полягли корова, три вівці й дві гуски, а майже всі інші дістали поранення. Навіть Наполеону, який керував атакою з тилу, кулею одірвало кінчик хвостика. Але ж і людям дісталося. Трьом Боксер копитом розтрощив голову; іншому корова простромила рогами живіт; у того Джессі та Квітка мало не стягли штанів. А коли на людей з лютим гавкотом вискочила дев’ятка псів із особистої охорони Наполеона, які дістали наказ зайти їм у фланг під прикриттям живоплоту, людей опосів панічний жах. їх от-от могли оточити! Фредерік гукнув людям тікати, і малодушний ворог дав ногам знати, рятуючи свою дорогоцінну шкуру. Тварини гналися за ними аж до поля, а коли ті продиралися крізь колючий живопліт, вгамселили їм останнього копняка.

Знесилені та зранені тварини пошкутильгали до ферми. їх зустрів Пищик, сказав, що завдяки товаришу Наполеону вони здобули перемогу і відвоювали свою землю. Полеглих у бою тварин поховали з почестями, кожна тварина отримала подарунки – чи то яблуко, чи то дві жмені зерна, чи то три сухарі. Наполеон запровадив нову відзнаку – Орден Зеленого Прапора, якою себе і нагородив.

За кілька днів свині у коморі знайшли ящик віскі. На ранок тваринам повідомили, що Наполеон при смерті, а своєю останньою волею вождь заповів карати смертною карою споживання алкоголю. Проте під вечір йому покращало, він звелів придбати брошури з броварної справи та засіяти ячменем вигін для тварин-пенсіонерів. Тоді ж трапилася пригода з Пищиком, який упав з драбини, коли вночі заходився виправляти на стіні хліву Сім Заповідей. П’ята Заповідь «Жодна тварина не повинна вживати спиртного» тепер мала такий вигляд: «Жодна тварина не повинна вживати спиртного надміру».

Пищик, який упав з драбини, дописуючи П’яту Заповідь. Ілюстрація Ральфа Стедмана

Довго гоїлося Боксерове поламане копито. Відбудовувати вітряка почали відразу після святкування перемоги. Боксер і слухати не хотів про вихідний, для нього було справою честі мужньо зносити свої страждання, хоч увечері іноді нишком жалівся Конюшинці, що копито дошкуляє дедалі дужче. Конюшинка прикладала до копита відвари з трав, що їх вона для цього пережовувала; як вона, так і Бенджамін умовляли Боксера не надриватися. «Кінські легені не вічні», – казала Конюшинка. Але де там, Боксер, знай, торочив, що живе тільки одним – побачити вітряк на добру половину збудованим, перш ніж вийде на пенсію.

Спочатку, коли творилися закони «Раю для Тварин», пенсійний вік для коней і свиней встановили дванадцять років, для корів – чотирнадцять, для собак – дев’ять, для овець – сім, для курей і гусей – п’ять. Вирішено було, що пенсії будуть щедрі. Але й досі жодна тварина не пішла на пенсію, хоч останнім часом це питання поставало все частіше. Тепер, коли вигонець за садком пустили під ячмінь, ходила чутка, нібито мають відгородити шмат великого пасовиська для випасу пенсійних тварин. Пенсія для коня, казали, становитиме п’ять фунтів вівса на день, узимку – п’ятнадцять фунтів сіна, а на свята ще й даватимуть по морквині чи й навіть по яблуку. Дванадцятиріччя Боксера припадало на кінець наступного літа.

Життя на фермі ставало все тяжчим, взимку дуже дошкуляв голод. Пищик виголошував своїм писклявим голосом цифри, наводив приклади, доводячи, що життя за Джонса було гірше. Тварини погоджувалися, вірили в це, а надто їх надихала теза, що колись вони були рабами, а тепер – вільні.

У квітні ферму проголосили республікою, і одразу виникла потреба в президенті. Кандидат був лише один – Наполеон, і його обрали одноголосно. Того ж дня повідомили, що знайдено нові свідчення Сніжкової змови з Джонсом. Виявлялося, Сніжок не лише намагався сприяти поразці в Битві під Корівником, як спочатку гадалося, але й відкрито бився на боці Джонса. Не хто інший, як він, очолював людські сили й кидався в атаку з кличем «Хай живе людство!». А Сніжкове поранення, що про нього ще дехто пам’ятав, – від Наполеонових зубів.

Копито загоїлося, і Боксер запрацював як ніколи доти. А втім, усі тварини працювали того року, як каторжні. Окрім звичної роботи на фермі та будівництва вітряка, була ще школа для поросят; її почали зводити в березні. Часом нестерпно ставало після тривалого недоїдання, але Боксер не ремствував. Ніщо – ні в словах, ні в роботі – не свідчило, що він ослаб. Лише виглядом трохи змінився; шерсть уже не лисніла, а великі стегна немов усохлися. Дехто казав: «На весняній травичці Боксер оклигає». Та прийшла весна, а Боксер не вилюднював. Іноді, коли він щосили налягав на величезний валун, що його тягнув на верх каменоломні, здавалося, лише воля тримає його на ногах. У такі хвилини видно було, як губи його шепотіли: «Я працюватиму ще завзятіше». Бо сили сказати це вголос уже бракувало. І знову Конюшинка й Бенджамін благали його берегтися, але Боксер наче й не чув. Наближалися його дванадцяті роковини. Та його обходило лише одне: як би до пенсії вивезти чимбільше каменю.

Якось пізнім літнім вечором ферму сполошила чутка, що з Боксером щось сталося. Він сам зголосився зробити до вітряка ще одну ходку з каменем, і, мабуть, так воно й було. А невдовзі прилетіли двоє голубів і сповістили: «Боксер упав! Лежить на боці і не підводиться!».

Усі, хто міг, кинулися до вітряка на пагорбі. Там, випроставшись між дишел, лежав Боксер і не міг навіть підвести голови. Його очі потьмяніли, а боки були мокрими від поту. З рота у нього тяглася цівочка крові. Конюшинка впала біля нього на коліна.

– Боксере! – скрикнула вона. – Що з тобою?

– Щось у легенях, – мовив той спроквола. – Пусте. Доведеться вам кінчати вітряк без мене. Каменю навезено чимало. Все одно мені лишилося працювати тільки місяць. Чесно кажучи, я вже чекав пенсії. А коли Бенджамін постаріє, то йому, певно, також дадуть пенсію. Удвох воно буде веселіше.

Всі одразу помчали до Пищика, лишилися тільки Конюшинка й Бенджамін, який приліг біля Боксера й довгим хвостом мовчки відганяв мух. Через чверть години з’явився Пищик, співчутливий і турботливий. Він повідомив, що товариш Наполеон з незмірною скорботою довідався про недугу найсумліннішого працівника ферми і оце робить усе, щоб покласти Боксера в уїллінгдонський шпиталь. Тварини дещо занепокоїлись на таку звістку. Бо ще ніхто, окрім хіба Моллі та Сніжка, не потикалися з ферми, і їх жахала думка, що їхній хворий товариш втрапить до людських рук. Проте Пищик заспокоїв їх, що ветеринар в Уїллінгдоні гарний фахівець і легко вилікує Боксерову недугу. Не те що на фермі. А десь за півгодини, коли Боксерові трохи покращало, йому допомогли звестися на ноги, і він якось дошкандибав до стійла; там Конюшинка й Бенджамін вже приготували йому м’яку солом’яну підстилку.

Два дні Боксер лишався у стійлі. Свині прислали велику пляшку з ліками рожевого кольору, що їх знайшли в аптечці у ванній, і Конюшинка поїла ними Боксера двічі на день після їжі. Ввечері вона лежала в стійлі і розмовляла з ним, тоді як Бенджамін відганяв мух. Боксер вдавав, що не особливо переживає. Якщо він швидко одужає, то може сподіватися, що проживе ще років зо три: він чекає тих погідних днів, коли зможе пастися в закутку великого пасовиська. А тоді матиме час і для навчання та інтелектуального розвитку. Він признався, що решту життя хоче присвятити двадцяти двом літерам, що їх досі не вдалося осягнути.

Але Бенджамін та Конюшинка могли провідувати Боксера лише після роботи. А фургон приїхав по нього десь опівдні. Всі якраз прополювали ріпу під наглядом свині, коли з подивом побачили, як від хлівів до них щодуху мчить

Бенджамін і щось горлає. Вони вперше бачили Бенджаміна таким збудженим, як і те, що Бенджамін мчить щодуху.

– Мерщій! Мерщій! – гукав він. – Мерщій сюди! Вони забирають Боксера! Незважаючи на свиню, тварини кинули роботу й помчали до хлівів. Таки справді, в дворі стояв великий критий фургон, в нього були впряжені двоє коней. З одного боку на фургоні виднів напис, а візникував хитруватий чоловік з насунутим на очі капелюхом. Боксерове ж стійло було порожнє.

Тварини з’юрмилися навколо фургона.

– До побачення, Боксере! – гукали вони. – До побачення!

– Дурні! Дурні! – заволав Бенджамін, стрибаючи навколо них і б’ючи копитцями землю. – Дурні! Та ви погляньте, що написано на фургоні! Невже не розумієте, що це значить? Вони ж забирають Боксера на шкуродерню.

Зойк жаху вихопився у тварин. Чоловік на козлах раптом шмагонув коней, і фургон рвонув з подвір’я. Всі кинулися навздогін з розпачливими криками. Конюшинна вирвалася вперед, але й фургон помчав дужче. Конюшинна силкувалася побігти ще швидше на своїх товстих ногах, але спромоглася лише на легенький галоп.

– Боксере! – гукала вона. – Боксере! Боксере!

І тоді, немов почувши той ґвалт, у задньому віконці фургона з’явилася Боксерова морда з білою смужкою на носі.

– Боксере! – несамовито горлала Конюшинна. – Боксере, тікай! Мерщій тікай! Вони везуть тебе на погибель!

Тварини підхопили її крик:

Але фургон помчав швидше, віддаляючись від них. Хтозна, чи почув Боксер Конюшинну. Але за хвилину його голова зникла у віконці і у фургоні почулося гупання копит: то Боксер намагався вирватися на волю. Колись від кількох ударів Боксерових копит фургон розлетівся б на друзки. Та ба! Сили полишали його, і невдовзі удари копит ослабли, а тоді й зовсім стихли. Тварини розпачливо благали коней, які мчали фургон, зупинитися.

– Друзі! Друзі! – волали вони. – Не везіть на погибель свого брата!

Але дурнуватим створінням годі було зрозуміти, що й до чого; вони тільки притиснули вуха й побігли ще швидше. Боксер більше не виглядав у віконце. Надто пізно хтось кинувся наперед, щоб зачинити браму з п’яти перекладин. Бо фургон вже вихопився за неї і швидко віддалявся. Боксера більше ніхто не бачив.

Через три дні Пищик повідомив, що був поруч із Боксером до останнього. Кінь жалкував, що не побачить готового вітряка, а його останніми словами були: «Хай живе товариш Наполеон! Наполеон завжди має рацію!». Тварини тішилися з того, що Боксер помер щасливим. Наступної неділі на ранковому мітингу Наполеон сказав, що у них не було можливості поховати Боксера на фермі, але він відіслав на його могилу великий вінок з лавру. Під час поминальної учти за Боксером на ферму привезли великий ящик: поповзли чутки, що свині десь роздобули гроші на віскі.

«Два дні Боксер лишався у стійлі». Ілюстрація Ральфа Стедмана

Змінювалися пори року, добігало кінця недовге життя тварин. Окрім Конюшинки і Бенджаміна, вже ніхто не пам’ятав старих часів. Ферма стала заможнішою, але життя тварин від цього легшим не стало. Гарно жилося лише свиням і псам. Часом старші тварини намагалися пригадати, коли їм жилося краще – за часів містера Джонса чи зараз. Та Пищик цифрами переконував, що насправді життя дедалі покращується. А старий Бенджамін твердив, що голод, нужда і злигодні – незмінні супутники тваринного життя. Ніхто з них не занепадав духом, вони пишалися єдиним на всю Англію господарством, яким володіли і керували тварини, нишком навіть мугикали гімн «Тварини Англії». Якщо вони голодували, то не через те, що в них відбирали жорстокі люди. У них ніхто не ходить на двох ногах, а всі тварини є рівними. Коли одного разу вони порозходилися по своїх хлівах, стривожене іржання Конюшинки змусило їх залишити свої стійла. Те, що вони побачили, їх приголомшило.

«З будинку потяглася вервечка свиней, всі на задніх ніжках». Ілюстрація Ральфа Стедмана

Подвір’ям на задніх ногах ішла свиня.

Так, то був Пищик. Трохи незграбно, ще не зовсім вправно утримуючи свою тушу прямо, проте з подиву гідною рівновагою він ступав через двір. А за хвилину з будинку потяглася вервечка свиней, всі на задніх ніжках. У декого це виходило краще, у декого гірше, дехто трохи заточувався і норовив зіпертися на щось, проте всі вони успішно пройшли по двору. І відразу розлігся оглушливий гавкіт і пронизливе кукурікання чорного півня. На двір, велично випроставшись, пихато позираючи довкола, виплив сам Наполеон з тічкою метушливих псів.

У ратиці він тримав батіг.

Запала моторошна тиша. Вражені й приголомшені, нажахано збившись докупи, тварини дивилися, як довга вервечка свиней повільно крокує подвір’ям. Здавалося, світ перевернувся догори дном. Коли ж минуло перше потрясіння, коли, попри все – попри страх перед псами, попри набуту за довгі роки звичку не нарікати й обурюватись на що б там не було – вони, може, й кинули б слово протесту. Та саме цієї миті, мовби за знаком, вівці несамовито замекали:

– Чотири ноги добре, а дві – краще! Чотири ноги добре, а дві – краще! Чотири ноги добре, а дві – краще!

Так тривало хвилин зо п’ять. А коли вівці втихомирилися, нічого було протестувати, бо свині вже зникли в будинку.

Бенджамін відчув, як йому в плече ткнувся чийсь ніс – то була Конюшинка. Її старечі очі наче ще більше потьмянішали. Вона мовчки й лагідно потягла його за гриву й повела в кінець великого хліва, де були Сім Заповідей. Якусь хвилину вони стояли й дивилися на замазану дьогтем стіну з білими літерами.

– У мене слабкий зір,- мовила Конюшинка. – Хоч і замолоду я ледве чи й прочитала б, що там написано. Але мені здається, що стіна нібито не така, як була. А чи Сім Заповідей такі ж, як і раніше, Бенджаміне?

Уперше в житті Бенджамін порушив своє правило й прочитав уголос написане на стіні. Проте тепер там була одна-єдина заповідь, і вона провіщала:

ВСІ ТВАРИНИ РІВНІ

АЛЕ ДЕЯКІ ТВАРИНИ РІВНІШІ ЗА ІНШИХ

Тож воно і не дивно, що наступного дня свині-наглядачі тримали в ратицях батоги. Не дивно й те, що свині придбали собі радіоприймач і вже домовлялися про телефон; та передплатили журнали «Джон Булль», «Лагоминка» та газету «Дейлі Міррор». Не дивно було й те, що Наполеон прогулюється в садку з люлькою в роті; ба навіть і те, що свині подіставали з шаф одяг містера Джонса й повбиралися в нього. Сам Наполеон постав у чорному пальті, бриджах та шкіряних наколінниках, а його фаворитка-свинка – в муаровій шовковій сукні, що її місіс Джонс зазвичай вдягала на свята.

За тиждень на фермі приймали делегацію з сусідніх господарств. Тварини сумлінно працювали весь день у полі. Увечері вони наважилися підійти до будинку, де Наполеон приймав гостей, і зазирнути у вікно. За довгим столом сиділи свині та фермери, грали в карти, випивали та виголошували промови.

Наполеон під оплески гостей розказав про нововведення на фермі. Покладено край звичаю тварин говорити одна одній «товариш», відтепер не маршируватимуть щонеділі повз череп кнура Майора, на зеленому прапорі замалювали ратиці та ріг. Ферма «Рай для тварин» повернула собі початкову назву «Садиба».

«За довгим столом сиділи свині і фермери». Ілюстрація Ральфа Стедмана

Коли вщухли оплески, товариство знову взялося до карт, продовжити перервану гру. А тварини нишком розходилися.

Та не відійшли вони й на двадцять ярдів, як зненацька зупинилися. З будинку долинуло ревище голосів. Вони поквапилися назад і знову заглянули в вікно. Там розгорялася люта сварка, чулися вигуки, удари по столу, гострі, підозріливі звинувачення й затяті заперечення. А спричинилося до сварки те, що Наполеон і містер Пілкінгтон одночасно походили виновим тузом.

Дванадцять лютих голосів волали, і всі вони злилися в один. Тепер стало зрозумілим, що трапилося з рилами свиней. Тварини надворі переводили погляд із свині на людину, з людини на свиню, а тоді знову із свині на людину. Але розібрати, де тепер людина, а де свиня, було годі.

Листопад 1943 – лютий 1944

Переклад з англійської Юрія Шевчука

• 1. Що таке антиутопія? Доведіть, що твір Дж. Оруелла є антиутопією.
• 2. Порівняйте початок і фінал твору. Чи можна стверджувати, що у повісті письменник використав прийом обрамлення?
• 3. У передмові до українського видання Дж. Оруелл написав, що у своєму творі він звернувся до казкової форми, щоб зруйнувати радянський міф. Чи вдалося йому це зробити?
• 4. Що таке «тваринізм»? Як змінювалися основні заповіді «тваринізму»?
• 5. Чи справді головним ворогом тварин була людина? Чому після повстання тварини до влади допустили саме свиней? Чи можна стверджувати, що саме це призвело до фатальних наслідків?
• 6. Поясніть алегоричне значення образів Сніжка та Наполеона як прибічників «тваринізму». Чи випадкові їхні прізвиська? Чому?
• 7. Які паралелі ви можете окреслити, звертаючись до образу одного з основних персонажів твору – кнура Наполеона та історичної постаті Наполеона Бонапарта, спочатку лідера Великої французької революції, а згодом імператора?
• 8. Прослідкуйте за долею основних персонажів твору: Боксера, Конюшинки, Сніжка, Наполеона та ін. Як вона змінювалася упродовж твору? Чи виправдалися їхні сподівання? Чому?
• 9. Заповніть таблицю:

Образи та символи твору

Значення на початку твору

Значення наприкінці твору

Історичні паралелі

Читацькі висновки

• 10. Прослідкуйте, як змінювалася думка тварин щодо подій на фермі (наприклад, Битва біля Корівника і участь у ній Сніжка)? Хто впливав на думку тварин і навіщо це робилося?
• 11. Чому тварини, які наважилися повстати проти людей і перемогти, покірливо прийняли владу свиней? Що допомогло свиням тримати тварин у покорі?
• 12. Знайдіть у творі зображення обрядів (ритуалів). Чи допомагають вони пригнічувати тварин? Пригадайте, що говорив про обряди Лис, персонаж повісті А. де Сент-Екзюпері «Маленький принц»? Чи можна їх співвіднести з подіями, змальованими в творі «Колгосп тварин»? Чому?
• 13. Чи була у тварин можливість збудувати насправді справедливе суспільство? Чому в них нічого не вийшло?