§ 13. УНР ЗА ДОБИ ДИРЕКТОРІЇ

Які соціальні сили підтримали Директорію та чому? Якою була соціальна політика Директорії?

Революція в Німеччині та розпад Австро-Угорщини вплинули на політичну ситуацію в Україні. Союзні війська почали покидати її територію. П. Скоропадський, залишившись без їхньої підтримки, намагався порозумітися з політичною опозицією, яку представляв Український національний союз. Однак ці спроби виявилися безрезультатними, як і спроби знайти підтримку з боку Антанти. У ніч на 14 листопада в Києві на засіданні УНС було створено Директорію, до складу якої увійшли В. Винниченко, С. Петлюра, Ф. Швець, А. Макаренко, О. Андрієвський. Вона закликала до повстання проти гетьмана й обіцяла відновити демократичні завоювання УНР.

Директорія — найвищий орган державної влади відродженої Української Народної Республіки.

Директорію підтримало селянство. Згодом на її бік стали переходити й окремі гетьманські військові частини, які були сформовані здебільшого із селян. 18 листопада збройні сили Директорії вступили в бій з гетьманськими військами біля залізничної станції Мотовилівка поблизу Києва. Бій тривав цілий день, а під вечір війська гетьмана відступили. Збройні загони Директорії блокували столицю. Становище П. Скоропадського стало безнадійним. 14 грудня гетьман зрікся влади й покинув Україну разом з німецькими військами.

Того ж дня в’їхали в Київ збройні частини Директорії, а сама Директорія — 19 грудня. Невдовзі було проголошено відновлення УНР та призначено уряд на чолі з В. Чехівським. Було ухвалено постанову про звільнення з посад чиновників, призначених за часів гетьманату. Політичні лідери, враховуючи популярність серед зубожілого українського населення більшовицьких ідей, планували втілити їх на національному ґрунті. Із цією метою уряд оприлюднив кілька відозв, спрямованих проти поміщиків і буржуазії.

Яку внутрішню політику й у чиїх інтересах проголосила Директорія? Як ви думаєте, чи можна було здійснити таку програму дій наприкінці 1918 р.? Чому?

З Декларації Директорії УНР

Героїчним поривом українського озброєного трудового народу зметено з лиця землі поміщицько-монархічне панування — гетьманщину.

До земельної реформи Директорія УНР оголосила: дрібні селянські господарства і трудові господарства залишаються в користуванні попередніх власників, решта земель переходить у користування безземельних і малоземельних селян, в першу чергу тих, хто пішов у військо Республіки.

Відновлено восьмигодинний робочий день. Право коаліцій і страйків, а також повноту прав робітничих фабричних комітетів.

Директорія є тимчасова верховна влада революційного часу. Влада в УНР належить класам працюючим — робітництву і селянству. «Пануючі класи» земельної, промислової буржуазії доказали свою шкідливість для народу і управління державою. З боку революційного правительства буде злочином допустити ці класи до участі в управлінні країною.

Директорія вважає своїм обов’язком взяти під керування УНР головні галузі промисловості і направити господарство в інтересах працюючих класів і всього громадянства, а не малої групи класу великовласників.

Директорія декларувала вилучення землі в поміщиків без викупу та ліквідацію нетрудових господарств на селі. Але ці заходи сільська біднота розцінювала як недостатньо революційні, оскільки влада залишила в руках заможних селян ділянки площею до 15 десятин землі. Залишилися недоторканими й землі промислових підприємств, що належали поміщикам-цукрозаводчикам. Така політика Директорії була зумовлена бажанням зберегти в умовах розрухи товарне господарство.

Директорія заявляла про відданість інтересам робітників, її лідери захоплювалися демагогією щодо піклування про «трудовий народ», водночас вважаючи «ненадійними капіталістичними елементами» адвокатів, лікарів, учителів. Це не сприяло стабілізації суспільства, а лише посилювало напругу. Швидко виявилося, що від нової влади почали відвертатися більшість спеціалістів, промисловців, чиновників. У державі наростало безладдя.

Серед членів Директорії не було єдності в питаннях зовнішньої політики. Зокрема, В. Винниченко шукав порозуміння з радянською Росією, а С. Петлюра орієнтувався на Антанту, яка наприкінці 1918 р. висадила десанти в Севастополі й Одесі.

Погляд зблизька

Яка роль С. Петлюри в національно-визвольному русі? Доведіть свою думку фактами його біографії.

Симон ПЕТЛЮРА (1879-1926) — політичний, державний діяч. Народився в Полтаві в сім’ї міщан козацького походження. Навчався в духовній семінарії. Був з неї виключений за революційні переконання. З 1900 р. — член Революційної української партії. У роки Першої світової війни працював в організації допомоги фронту. Активний учасник Української революції, член УЦР, Генеральний секретар з військових справ. Брав участь у боротьбі з гетьманатом. Один з лідерів Директорії. Головний отаман Армії УНР. Після поразки визвольних змагань — політичний емігрант. Оселившись у Франції, організував видання тижневика «Тризуб». У 1926 р. був убитий радянським агентом. Похований у Парижі.

Пам’ятник Симону Петлюрі у Вінниці

Політичний курс Директорії мав суперечливий характер, що посилювало дестабілізацію українського суспільства.

2. Трудовий конгрес. Отаманщина

Навіщо був скликаний Трудовий конгрес України? Чому, на вашу думку, таке явище, як отаманщина, було притаманне саме Україні?

Для розв’язання проблем організації влади й визначення форм державного правління Директорія ініціювала проведення Трудового конгресу України, що розпочався в Києві 23 січня 1919 р. Для участі в конгресі прибули 400 делегатів, 36 із них — із західноукраїнського регіону.

Які органи державної влади й управління були створені в УНР? Які завдання мала виконати Директорія?

З універсалу Трудового конгресу України від 28 січня 1919 р.

Ми — представники трудового народу України доручаємо всю вищу владу, на цей час, Директорії. Владу виконавчу — Раді Народних Міністрів, яка відповідає перед Трудовим конгресом, а на час перериву його засідань, перед Директорією. Владу на місцях здійснюють представники правительства Республіки, які мають працювати в контакті та під контролем повітових і губернських Трудових Рад, що складаються із селянства і робітництва. Конгрес висловлює побажання, щоб Директорія і Рада Народних Міністрів проводили земельну реформу, основою якої є передача землі без викупу трудящому народові. Одночасно правительство має дбати про знищення безробіття шляхом відновлення промисловості, про поліпшення долі робітництва. Конгрес визнає, що захват Московським більшовицьким військом нашої землі приведе до приходу нових чужоземців. Конгрес закликає синів землі української стати до зброї під стяг війська Директорії.

Конгрес відбувався в умовах нового наступу радянських військ на Київ. Ураховуючи загострення воєнно-політичної ситуації, конгрес передав усю повноту влади Директорії. Функції голови держави конгрес доручив виконувати В. Винниченку. Фактично Директорія отримала від конгресу необмежені повноваження.

Проте реальна влада на місцях належала не міфічним «трудовим радам», як це планував Трудовий конгрес, а виборним місцевим ватажкам, які очолювали загони озброєних односельців. Директорія вважала такі формування підрозділами своїх збройних сил. Проте ці загони переважно опікувалися власними інтересами й не хотіли підпорядковуватися державній владі. На місцях утверджувалася отаманщина на чолі з місцевими ватажками — отаманами.

Погляд зблизька

Якими були політичні погляди Н. Махна? Як ви оцінюєте його політичну діяльність?

Нестор МАХНО (МІХНЕНКО) (1888-1934) – лідер селянського повстанського руху. Народився в селянській родині в с. Гуляй-Поле на Катеринославщині. Здобув початкову освіту. Працював у поміщиків, потім робітником на заводі. Захопившись політичною діяльністю, став членом організації анархістів-комуністів — «Спілки бідних хліборобів». У 1910 р. засуджений на смерть, але кару замінили довічною каторгою. У 1917 р. повернувся до Гуляй-Поля, де почав революційні перетворення: розподіляв між селянами панську землю, створив збройний загін. Улітку 1918 р. очолив боротьбу селян з гетьманатом, потім Директорією й денікінцями на боці більшовиків. Після виступу проти політики «воєнного комунізму» оголошений радянською владою поза законом. З 1921 р. — емігрант. Помер у Парижі.

Як взаємодіяли між собою отаманщина та Директорія? Чому отамани не хотіли приєднуватись до Директорії?

«Отаманщина» в оцінці колишнього урядовця Директорії Бориса Мартоса

Багато людей вказують на «отаманію» як на причину наших невдач. Звісно, якби повстанці, замість того, щоб працювати кожен окремо, приєдналися до нашої армії, це подвоїло б кількість нашого війська. Часто на чолі тих загонів стояли кадрові старшини, які перед революцією були на фронті. Деякі з них виступали під українськими прапорами. Слід признати, що вони зробили совєтським військам велику шкоду і тим допомогли нам. Так, отаман Зелений об’єднав 25.000 повстанців і завдав совєтській армії кілька поразок. Але він не хотів приєднатися до нас. А я думаю, що якби він і схотів це зробити, то за ним пішла б невелика кількість повстанців.

Інший отаман Григорієв, штабс-капітан до революції, командував армією, що доходила до 40.000 повстанців. Помічники переконували його об’єднатися з Директорією, та він відмовився. Він з’єднався з анархістичною бандою Махна, і той застрелив його під час суперечки.

Отже, спроби Директорії зміцнити державну владу, зберігаючи отаманщину, не мали перспектив. В атмосфері зростаючої анархії масштабності набули масові погроми, спрямовані насамперед проти єврейського населення.

Населення втрачало довіру до центральної влади й само впорядковувало життя на місцях. Зокрема, в 1919 р. мешканці Чигиринського повіту на Черкащині створили в районі урочища Холодний Яр самопроголошене державне утворення — Холодноярську республіку з адміністративним центром у с. Мельники. Очільником Холодноярської республіки став місцевий ватажок, сільський учитель Василь Чучупак. З його ім’ям пов’язане піднесення республіки. Вона об’єднала територію майже трьох десятків ближніх сіл і мала близько 15 тис. озброєних козаків, які гуртувалися в загони, очолювані отаманами. Ці загони захищали місцеве населення від пограбувань і свавілля різних військових формувань (російських більшовицьких, білогвардійських та ін.), що боролися за українські землі. Республіка діяла упродовж трьох років, поки не була знищена більшовиками.

Розкажіть про Холодноярську республіку, спираючись на документи, подані в ЕД, а такождібрані самостійно.

1. Прапор 1-го куреня Холодного Яру

2. Козаки Холодного Яру із с. Мельники

3. Повстанці з Холодного Яру (1922 р.)

3. Друга війна більшовицької Росії з УНР

Які кроки здійснили більшовики після скасування Брестського миру? Як реагував на це уряд Директорії? У чому причини її воєнної поразки?

Радянська Росія відреагувала на революцію в Німеччині анулюванням Брестського мирного договору, за яким більшовицька влада визнавала самостійність УНР. Невдовзі почався новий воєнний похід на українські землі. Більшовики, намагаючись представити воєнні дії проти України як внутрішню боротьбу різних політичних сил, створили тимчасовий робітничо-селянський уряд України, що повністю підпорядковувався російському Раднаркому.

Кому адресовано документ? Яку вказівку лідери більшовиків дають Вацетісу й чому?

З телеграми В. Леніна, Й. Сталіна головкомові В. Вацетісу (29 листопада 1918 р.)

З просуванням наших військ на Україну створюються обласні радянські уряди, покликані зміцнити ради на місцях. Це позбавляє змоги шовіністів України. розглядати рух наших частин як окупацію і створює сприятливу атмосферу для просування наших військ. Без цього наші війська були б поставлені в окупованих областях у незручне становище і населення не зустрічало б їх як визволителів. Просимо дати вказівку, щоб наші війська підтримували радянський уряд України.

Уряд Директорії звернувся до Москви із запитом, чому більшовицьке російське військо без оголошення війни вдерлося на територію України.

У чому суть відповіді? У якому тоні її надано? Що роздражнило відповідача? Порівняйте цей документ із попереднім і зробіть висновок.

Відповідь Раднаркому РРФСР на ноту Директорії від 10 січня 1919 р.

Російське Совітське Правительство знов підтверджує в найкатегорічнішій формі свою попередню заяву, що серед військ, які борються проти Директорії, нема ніяких військових частин Російської Совітської Республіки. Тому ваша ультимативна вимога припинення нами військової акції проти Директорії й виводу російських військ з України є безпредметною.

16 січня 1919 р. Директорія оголосила війну радянській Росії, 24 січня на території У HP було оголошено воєнний стан. Ситуацію ускладнював не так сам наступ більшовицької Червоної армії, як розвал військ Директорії, у складі яких було чимало загонів, очолюваних місцевими отаманами. Останні нерідко ставили свої вимоги Директорії та в разі їх невиконання переходили на бік більшовиків.

У чому вбачав П. Болбочан складність воєнного становища України? Як цей документ пов’язаний із попередніми?

Доповідь полковника Петра Болбочана головному отаманові Симону Петлюрі по апарату. Станція Люботин (10 січня 1919 р.)

Я гадаю, що Україна ще ніколи не переживала такого скрутного становища, як зараз. На нас насуваються російські більшовицькі війська, над організацією котрих працювали цілий рік найкращі старшини Генерального Штабу Російської армії. Раніш я просив 3-4 полки. То було раніш, а тепер давайте вже дві дивізії в повній організації. Через тиждень двох дивізій буде уже мало. маю дуже багато ріжних полків, але всі ці полки треба поставити хоч на один місяць у нормальні умови, на кожний такий полк дати по кілька старшин і козаків Запорожського корпусу, котрі обучали би і кожний день пороли би половину так званих товаришів, а деяких і розстрілювали, а через місяць будуть розкішні полки.

У січні червоноармійські частини захопили Харків, Полтаву, Катеринослав, Чернігів і наблизилися до Броварів, де розташувалася 40-тисячна петлюрівська армія. Війська УНР мали чотирикратну перевагу в живій силі, але після триденних боїв відступили. Наприкінці січня збільшовизувалися частини Задніпровської дивізії, які перебували на Півдні України. Вони вийшли з-під контролю Директорії й розгорнули бойові дії на боці Червоної армії проти білогвардійців та військ Антанти. Армія УНР танула на очах: у грудні 1918 р. вона нараховувала 100 тисяч, а наприкінці січня 1919 р. — 21 тисячу вояків.

Невдовзі Червона армія, за допомоги отаманів Д. Зеленого, Н. Махна, які перейшли на її бік, захопила майже всю Лівобережну Україну. 5 лютого 1919 р. радянські війська увійшли до Києва, а на початку березня наблизились до Вінниці, де перебувала Директорія. Остання звернулася по допомогу до Антанти. Але та поставила Директорії жорсткі умови: вивести зі складу уряду УНР і самої Директорії представників соціалістичних партій; відійти від соціалістичних принципів у соціально-економічній політиці; реорганізувати збройні сили УНР і підпорядкувати їх командуванню Антанти.

Директорія намагалася знайти компромісні варіанти. Зокрема, змінила керівництво уряду УНР, відправила у відставку голову Директорії В. Винниченка. С. Петлюра заявив про свій вихід з Української соціал-демократичної партії, але залишився на посаді Головного отамана армії УНР. Проте всі ці спроби виявилися марними.

Якою є головна ідея карикатури? Які сили несли в Україну «мир і свободу»? У чому це виявлялось? У якому становищі опинилося населення України?

Карикатура «За свободу і мир в Україні» (1919 р.)

У квітні Директорія переїхала до Проскурова. Уся Наддніпрянщина опинилася під владою більшовиків. Але невдовзі проти них сталися масові повстання місцевого населення, незадоволеного відбиранням хліба для потреб радянської Росії. За такої ситуації влітку 1919 р. залишки військ УНР, об’єднавшись із Галицькою армією, яку поляки витіснили із західноукраїнських земель, спільними зусиллями вибили більшовиків з більшої частини Правобережної України. Червона армія не могла активно діяти в Україні, оскільки тримала фронт проти білогвардійської армії Антона Денікіна.

30 серпня Червона армія залишила Київ, і до міста вступили об’єднані українські частини. Але вже наступного дня до Києва підійшла кавалерія білогвардійців і захопила значну його частину. Зрештою, обидві сторони підписали угоду, за якою українські війська залишили столицю. Проте в подальшому стало очевидним, що військам С. Петлюри не уникнути воєнних дій з білогвардійцями, котрі прагнули відновити «Велику Росію», в межах якої не передбачалося самостійної України. Тому у вересні 1919 р. С. Петлюра уклав договір з отаманом Н. Махном про спільну боротьбу проти денікінців. Зроблено це було вчасно, оскільки А. Денікін того ж місяця наказав своїм військам захопити територію, контрольовану УНР, і знищити її збройні сили. Коли денікінці почали виконувати цей наказ, махновці здійснили рейд тилами білогвардійців і зруйнували їхні плани.

ПЕРЕВІРТЕ СЕВЕ

1. Коли та за яких обставин було утворено Директорію УНР?

2. Чому було відновлено УНР?

3. Якими були основні напрями політичного курсу Директорії?

4. Що таке отаманщина? Опишіть це явище, використовуючи карту № 4 (див. Альбом карт).

5. Спираючись на карту № 4, розкажіть про події другої війни радянської Росії проти УНР.

6. Коли війська Антанти висадились на Півдні України й де саме?

7. Які причини поразки Директорії?

8. За яких обставин, з якою метою було здійснено об’єднання українських армій?

9. Проаналізуйте період перебування Директорії при владі за планом:

1) причини приходу до влади;

3) основні напрями внутрішньої та зовнішньої політики;

4) реальні політичні заходи та кроки;

10. Порівняйте УЦР, гетьманат і Директорію за допомогою таблиці за такими критеріями: назва, органи влади; термін перебування при владі; соціальна підтримка; основні напрями внутрішньої та зовнішньої політики; реальні політичні заходи та кроки. Проаналізуйте й зробіть висновки.

11. Нещодавно у Вінниці відкрили пам’ятник Симону Петлюрі (див. с. 93), що викликало неоднозначну реакцію українського суспільства. Яка ваша думка із цього приводу? Кого з українських громадських діячів і політиків досліджуваного нами періоду варто увіковічити в пам’ятнику? Свою думку об ґрунтуйте.

Коли було створено БНБ

Зміст

Зберігати гроші у банках вигідно – таким чином ви пускаєте їх в обіг, допомагаєте розвивати економіку (бо їх позичать людям, які використають їх для ведення бізнесу), за що отримуєте відсотки. Але, якщо ви обрали неправильний банк або банк неправильно розпорядився вашими грошима, їх можна втратити. Дійсно великі проблеми виникають тоді, коли ненадійних банків стає надто багато. Їх стає складно розрізнити. Схожа ситуація виникла в Україні у 2014 році, проте Національному банку України вдалось впоратися з керуванням банківською системою і навести лад. Давайте трохи розберемось в тому, що таке банківська система, звідки вона взялася та що за проблеми були в Україні.

Коли виникають банки

Коли виникли банки достеменно невідомо. Хтось вважає, що у Давньому Вавилоні, хтось – у стародавній Греції, проте найпоширенішою точкою зору є те, що перший банк був заснований у Венеції в 1171 р. Імовірно, вона базується на тому, що середньовічні банки мають історичний зв’язок із банками сучасними. Власне, навіть слово “банк” походить від італ. banco, тобто конторка або стіл, на якому міняйли розкладали монети. В Італії ж виникли і перші банківські мережі (банк із філіалами). По-суті – банківські системи в мініатюрі. Те ж, що ми сьогодні називаємо державною банківською системою виникає лише із появою Центральних державних банків. Коли вони виникли також немає єдиної точки зору. Хтось вважає, що в XVII ст., а хтось – що лише в ХІХ ст. Проблема тут не у відсутності історичних свідчень, а в тому, що дослідники висувають різні критерії до того, що ж таке Центральний державний банк. Але менше з тим, вважатимемо, що Центральні банки сформувалися у Новий час, а з ними і державна банківська система.

Банківська система

Вважається, що банківську систему країни утворюють Центральний банк та всі інші банки та фінансові установи країни. Ці системи виникають стихійно. Так, приміром, в Англії малось чимало сільськогосподарських банків, які в разі жорстких неврожаїв могли брати позики у банків, пов’язаних із міжнародною торгівлею, тим самим убезпечуючи населення від голоду та вберігаючи себе і своїх клієнтів від економічної кризи. Така кооперація робила банки сильнішими та більш стійкими до негараздів. Утім, подальші неврожаї могли вже спричинити кризу у торгівлі, спричинену неповернутими боргами. Чим більше банків і чим ширша їх мережа, тим більше вони починають нагадувати економіку країни в цілому (наче малюнок, що складається із пікселів). І тут вже можуть виникнути проблеми, бо криза в одному секторі може потягнути кризу у всій економіці в цілому і тоді постраждає не хтось один, а всі. Щоби цього не було і потрібен Центральний банк. Він виступає у ролі регулятора – випускає гроші, слідкує за державним бюджетом та шукає джерела покриття дефіциту бюджету, виступає кінцевим кредитором, визначає валютну політику, і, врешті-решт, наглядає за іншими банками – видає і позбавляє їх ліцензій. Все це потрібно для того, щоби економіки країни працювала без збоїв (чи, принаймні, наслідки цих збоїв не були такими страшними як могли б).

Банківська система України

Вперше центральний банк в Україні було створено за часів гетьмана Павла Скоропадського, у 1918 році. Хоча формально банк було створено іще Центральною радою Української народної республіки, але фактично далі перейменування філії імперського банку справа не пішла. За часів гетьмана центральний банк отримав назву Українського державного банку. 10 серпня 1918 року було затверджено його статут і виділені кошти для створення капіталу. Утім, прихід до влади більшовиків та захоплення ними України як державі, так і її банківській системі. Сьогодні український центральний банк має назву «Національного банку України». Його було утворено у березні 1991 р. на базі Української республіканської контори Держбанку СРСР. Сучасна банківська система України складається із Національного банку України, інших банків (у тому числі – філій іноземних банків), Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та різноманітних кредитних установ.

Очищення банківської системи

Свої обов’язки регулювати інші банки та рятувати економіку від кризи Національний банк України втілив у життя під час кризи 2014 р., коли внаслідок багатьох потрясінь українська економіка зазнала значного удару. Криза, зокрема, проявлялася в тому, що люди масово почали забирати кошти із банківської системи. За 12 місяців банки втратили 23% гривневих і 49% доларових депозитів. Це неминучо мало викликати проблеми, бо банки використовують депозитні кошти для кредитування інших осіб, при цьому обсяг «віртуальних» коштів у банки завжди більший за фактичний. У випадку масового зняття коштів банк не зможе повернути всім борги, особливо, якщо цих грошей іще менше ніж мало б бути на екстрений випадок.

Проаналізувавши ситуацію, Нацбанк виявив, що низка банків у країні виявилась проблемною – одні були спеціально створені для того, щоби «відмивати» і красти бюджетні кошти, інші мали характер фінансової піраміди, тобто гроші могли повернути не всі вкладники, інші не мали достатньої кількості коштів, інші вели надто ризиковані операції. Деякі банки існували лише на папері, а деякі – навпаки, існували, хоча вже були ліквідовані. Не кажучи вже про те, що низка банків та їх філіалів опинилась на окупованих територіях, а гроші з них були вкрадені.

Для того аби навести лад, Нацбанк почав перевіряти та ліквідовувати проблемні банки. За перші два роки – 2014-2016 – 90 банків були визнані неплатоспроможними. Станом на початок літа 2017 року функціонувало лише 90 банків – із них 38 з іноземним капіталом. На початок травня 2019 р. залишилось 76 діючих банків. Цей процес отримав назву «Банкопаду».

Окремі банки, як, наприклад, «Приватбанк», були визнані системно важливими. Тобто їх не можна було ліквідувати без значних негативних наслідків для економіки країни. Тому їм було вирішено допомогти. «Приватбанк» було докапіталізовано за рахунок державного бюджету. Оскільки для його підтримки було надано значну кількість державних коштів, банк перейшов у власність держави (був націоналізований). Загалом, держава витратила 4,4 % ВВП на виплати компенсацій вкладникам збанкрутілих банків. Вважається, що банківська криза завершилася у 2018 році.

В результаті очищення банківської системи довіра до банків підвищилася (у тому числі через розкриття їхніх власників), вартість кредитів знизилася, стабільність банків підвищилася і, відповідно, шанси вкладників повернути гроші зросли. Відповідальність за штучне доведення банку до банкрутства зросла. Відтепер за це передбачено позбавлення волі на 5 років.

На думку експертів, банківська криза настала через відсутність стандартів корпоративного управління банками. Не було визначено які дії для банків є категорично неприйнятними, а бізнес моделі були зроблені неякісно. Хоча не всі задоволені діями Нацбанку і дехто вважає, що очищення банківської системи було не надто продуманим, тим не менш, центральний банк України виконав одну зі своїх важливих функцій – врятував економіку країни у часи великої кризи.

Българска народна банка

На 25 януари 1879 г. руският императорски комисар в България княз Александър Дондуков-Корсаков утвърждава устава на Българската народна банка. На 4 април 1879 г. е назначен първият управител на БНБ, на 23 май същата година банката е официално открита, а на 6 юни е извършена първата банкова операция. През 1880 г. е приет Закон за правото на рязане на монети в Княжеството, с който се създава и българската парична единица – левът, а през следващата година са отсечени първите български монети от 2, 5 и 10 стотинки.

В началото БНБ е централна държавна банка, поставена под контрола на министъра на финансите, която обслужва държавния бюджет и касовата дейност на държавата и извършва банкови операции, присъщи на търговска банка, без да притежава правото да отпечатва и да пуска в обращение банкноти. Със Закона за учредяване на БНБ и с новия устав, приети през 1885 г., е извършено преустройство на банката, разширена е нейната самостоятелност, предоставени са й права за печатане на банкноти и през същата година тя пуска в обращение първите български банкноти.

До Балканската война (1912 г.) БНБ натрупва богат опит като емисионна банка и укрепва самостоятелността си. Освен като главен кредитен център на страната тя се утвърждава и като регулатор на паричната система, като изчиства монетното обращение от циркулиращите чуждестранни монети и се справя с голямата парична криза в България в края на ХІХ век и с последиците от европейската парична криза през първите години на новото столетие.

В годините на войните (1912–1918 г.) БНБ е принудена да кредитира почти неограничено държавата и да увеличава банкнотната емисия и количеството на банкнотите в обращение. Българският лев излиза от войните силно обезценен и през десетилетието след това банката полага усилия за неговото възстановяване, в резултат на което през 1928 г. с подкрепата на Финансовия комитет на Обществото на народите на България е предоставен голям външен държавен заем (наречен Стабилизационен), чието предназначение е да стабилизира лева, да подобри капиталовата база на БНБ и да ликвидира дълга на държавата към нея. Със същата цел са приети и два нови закона: Закон за БНБ, с който се извършва най-дълбокото институционно преустройство на банката и тя се превръща в истинска емисионна централна банка, освободена от всяка неприсъща на този тип банки дейност; и Закон за стабилизирането на лева и за монетната циркулация, с който в България е установен златнодевизен паричен стандарт и 92 лева се равняват на 1 грам чисто злато. Тези стъпки подпомагат дейността на банката в годините на Голямата депресия (1929–1933 г.). От средата на 30-те години до включването на България във Втората световна война през 1941 г. БНБ преживява разцвет. Тогава е построена и сградата, в която и досега банката осъществява дейността си.

През Втората световна война БНБ отново е принудена да кредитира държавата и да се справя с обезценяването на лева. С приетия в края на 1947 г. Закон за банките е извършена коренна реформа: частните банки са национализирани, а банковата система е преобразувана по съветски образец и функционира така до края на 80-те години. На БНБ е вменена задачата за цялостно финансово обслужване на създадената свръхцентрализирана държавна планова икономика. Банката е длъжна освен това пряко да кредитира държавата и икономиката, като е пряко подчинена на Министерския съвет и на министъра на финансите.

През 1952 г. е открит Българският монетен двор, в който започват да се секат разменни и възпоменателни монети.

Възвръщането на банковата система на България към принципите на пазарната икономика и на БНБ към принципите на независима централна банка става възможно едва през 1991 г., когато влизат в сила два основополагащи закона: Търговският закон, с който е възстановена нормативната основа за осъществяване на търговско банкерство, и новият Закон за БНБ, който възстановява независимостта на банката и й възлага отговорността да осъществява надзор върху дейността на банките. През 1997 г. е приет нов Закон за БНБ, с който е реорганизирана паричната система и от 1 юли се въвежда паричен съвет. Българският лев е фиксиран първоначално към германската марка, а от 1999 г. – към еврото по курс 1.95583 лева за 1 евро. През същата година е извършена деноминация на лева.

През 1998 г. започва да работи Печатницата на БНБ за производството на банкноти и ценни книжа с висока степен на защита.

През 2005 г. влизат в сила изменения и допълнения в Закона за БНБ, с които се гарантира институционната, функционалната, финансовата и персоналната независимост на БНБ, променя се основната цел на банката и изрично се забранява паричното финансиране от централната банка на публични институции.

С приемането на България в Европейския съюз на 1 януари 2007 г. БНБ става част от Европейската система на централните банки.