§ 13. Що відомо про Стародавню Індію

Стародавня Індія розташовувалася у Південній Азії, на півострові Індостан. Від решти Азії на півночі та північному заході Індія відокремлена Гімалайськими горами — одними з найвищих гір у світі.

Природа Індії багата і різноманітна. У долині річки Інд дощі йдуть рідко, але влітку великі розливи Інду приносять родючий мул. Натомість, у місцевості, де тече річка Ганг, звичними є рясні дощі, тому земля покрита болотами і джунглями 10 . У них мешкають тигри, пантери, слони, отруйні змії, величезна кількість різноманітних комах. Також в Індії є степи та пустелі.

10 Джунглі — густі непрохідні тропічні ліси

Досліди

На основі проведеного аналізу припусти, яким заняттям давньоіндійського населення сприяли природно-географічні умови Індії.

2. Що відомо про найдавнішу цивілізацію Індії

Поміркуйте

Чому індську цивілізацію — третю за часом появи давньосхідну цивілізацію — вважають дуже розвиненою?

Завдяки археологічним розкопкам, людству стало відомо про існування в Північно-Західній Індії у III — на початку II тис. до н. е. Індської цивілізації. Археологи виявили руїни давніх міст, головним серед яких було Мохенджо-Даро.

Забудова тодішніх великих міст була чітко спланована. Міські будинки мали дворики та цегляні сходи, що вели на верхній поверх або плаский дах. Особливістю було використання каналізації з обпаленої цегли. В місті Хараппі поруч із зерносховищами були майданчики для обмолоту зерна, а біля них — казарми.

Археологами виявлено понад 500 стародавніх індійських поселень. Їхні мешканці вирощували пшеницю, ячмінь, горох, дині, цукрову тростину, рис, бавовну, утримували багато свійських тварин. Ймовірно, індійці першими у світі приручили і використали в господарстві слонів. Вони вперше почали застосовувати і прянощі: перець, імбир, корицю. Це подовжувало термін придатності продуктів і покращувало смак їжі. У господарстві використовували й фініки.

У давніх індійських містах розвивалися гончарство, ткацтво, ковальство, суднобудування. Ремісники вміли добре обробляти метали: мідь, срібло, бронзу, утім не знали заліза. Із золота, срібла, міді чи фаянсу робили прикраси.

Стародавні індійці вели жваву торгівлю. Про це свідчать знайдені археологами гирі та вимірювальні лінійки. Вивозили бавовняні тканини, золото, слонову кістку, цінну деревину, а купували метали, коштовне каміння тощо. Їм було відоме колесо — вони пересувалися на двоколісних візках, запряжених биками, а по воді ходили на веслових чи вітрильних суднах.

Досліди

Ученим небагато відомо про життя стародавніх індійців. Уяви себе істориком і, спираючись на світлини, вислови припущення про їхній спосіб життя.

1. Руїни Мохенджо-Даро. Сучасне фото

2. Візок з подвійною упряжжю — іграшка, знайдена археологами при розкопках Індської цивілізації

3. Статуетка з Мохенджо-Даро, названа археологами «цар-жрець», хоча вченим невідомо про існування царів чи релігії в ті часи

4. Церемоніальна керамічна посудина з Хараппи, 2600-2450 р. до н. е.

5. Печатки із биком-зебу, слоном і носорогом, 2500-1900 р. до н. е. (долина Інду)

Близько 1500 р. до н. е. Індська цивілізація таємничо зникла. Міста занесло піском і пилом, і про них забули на 3,5 тис. років, доки їх не виявили археологи.

3. Як з’явилась Ведійська цивілізація і держава Маур’їв

Поміркуйте

Які зміни відбулися в Індії з приходом арійських племен? Як виникла імперія Маур’їв?

У середині II тис. до н. е. на територію Давньої Індії прийшли племена кочовиків і скотарів — аріїв. Кожне плем’я очолював вождь — раджа. Корінне населення Індії було поневолене і стало безправним. Себе ж арії вважали благородними людьми.

Поступово арії змішалися (асимілювалися) з місцевим населенням й утворили з ним індійський народ. Цивілізацію II—І тис. до н. е., яка виникла внаслідок цього поєднання, називають Ведійською (від назви арійської збірки гімнів та молитов на честь богів — Веди.)

У IV—ІII ст. до н. е. розрізнені індійські князівства було об’єднано в єдину державу Маур’їв, що охоплювала майже всю Індію. За часів правління царя Ашоки ця держава досягла найвищого розквіту. Він поділив землі держави на великі області, запровадив єдині для держави податкову та грошову системи, збудував тисячі релігійних споруд. За переказами, Ашока розширив мережу зрошувальних каналів, побудував у містах лікарні, оновив систему доріг. За його наказом вздовж головних доріг будували криниці, висаджували дерева та лікарські рослини для перепочинку подорожніх і бідного люду.

Ашока. Індійське зображення

Столиця держави вражала мандрівників розкішними палацами і храмами. За свідченнями греків, місто було обнесене мурами та мало 64 воріт і 570 оборонних веж.

Коли правитель під час урочистостей виходив з палацу, його супроводжували жерці, почесна варта і музиканти, а для пишності виводили приручених левів, тигрів, пантер і слонів.

Ашока ввів буддизм як державну релігію. Однак більшість індійців поклонялися власним богам, бо вважали себе представниками своїх племен, а вже потім — підданими царів Маур’я.

Досліди

Що ти можеш розповісти про правління Ашоки на основі світлин?

1. Скульптурне зображення Ашоки. І ст. до н. е.

2. Статуетка грифона із столичного палацу

3. Руїни царської палацової зали з колонами

4. Один із стовпів Ашоки, що були споруджені за його правління по всій Індії. На більшості з них є буддійські тексти

5. Написи царя Ашоки: зустрічаються на стовпах або в печерах та храмах і стосуються зазвичай поширення буддизму, релігійних і моральних норм поведінки

4. Що таке варни

Поміркуйте

Поясніть на прикладах, що таке варни.

Після приходу аріїв в Індії поступово склався своєрідний устрій суспільства, заснований на розподілі його на варни.

Досліди

Що таке варни, і які вони були?

Від народження кожен індієць належав до певної варни, створеною, за легендою, богом Брахмою із частин власного тіла. Людей, які не входили до жодної варни, називали недоторканні. У суспільстві вони були ізгоями (вигнанцями), і до них ставилися з презирством. Їм заборонялося жити в селищах та містах. Вони виконували важкі роботи, прибирали сміття і нечистоти, ховали померлих.

Поділ населення на варни вважали вічним та незмінним. Представники певної варни вели подібний спосіб життя, мали схожі житла, вживали однакову їжу. Представники варн носили одяг певного кольору: брахмани — білого (символ святості, чистоти), кшатрії — червоного (символ вогню, енергії), вайш’ї — жовтого (символ землі), а шудри — чорного (символ порочності, нечистоти). Перейти з однієї варни до іншої було неможливо. Шлюби між представниками різних варн забороняли. За один і той самий злочин людям із різних варн призначали різне покарання.

Досліди

Чи полегшував аріям управління Індією описаний поділ суспільства? Чому?

Перевір себе

• 1. Які цивілізації і коли існували у Стародавній Індії?
• 2. Розкажи про Індську цивілізацію та її здобутки.
• 3. Яку політику щодо місцевого населення проводили арії?
• 4. Чим відзначилася династія Маур’їв?
• 5. Порівняй спосіб життя індійців і мешканців Дворіччя і Єгипту ІІІ тис. до н. е. Чим вони схожі, а чим різняться?
• 6. Чи є справедливим, на твою думку, поділ людей на варни? Чому люди не чинили супротив такому поділу?

Виконай завдання до параграфа у робочому зошиті

Оціни себе та своїх однокласників / однокласниць

http://inform1.yakistosviti.com.ua/istoriia/6-klas

А ще ти можеш

Уяви, що ти потрапив / потрапила у долину Інду в одне з міст Стародавньої Індії. Розкажи, що ти там побачив / побачила. Кого відвідав / відвідала? Що тебе здивувало? А що запам’яталося найбільше?

Індія змінює назву на Бхарат? Що це значить і навіщо влада це робить

Назва Бхарат широко використовується для позначення Індії в мові гінді. Коли йдеться про офіційне спілкування англійською мовою, завжди вживається відповідник Індія.

Зараз уряд Нарендри Моді змінює цю давню практику. Він розіслав запрошення на вечерю у суботу, 9 вересня, на саміті G20 від імені “президента Бхарату”.

До цього додався пресреліз щодо саміту АСЕАН-Індія, в якому Нарендру Моді називають “прем’єр-міністром Бхарату”.

А вже 18 вересня питання офіційного перейменування може розглянути індійський парламент.

Що таке Бхарат?

Індуїстська література визначає землю, розташовану між Гімалаями та океанами, як “Бхаратварш”.

Автор фото, Getty Images

Нарендра Моді приєднався до групи Hindu RSS ще підлітком

Відповідно до індуїстської міфології, Бхарата був царем Хастінапури (тепер це місце називається Хастінапур і розташоване воно на схід від Делі). Він підкорив усі землі і вважався праведним царем.

У найдавнішому індуїстському тексті, Рігведі, Бхарата згадується як назва групи людей.

Слово Бхарата на санскриті також означає землю, яка ростить та забезпечує. Це може символізувати культуру.

Майбутній прем’єр-міністр Індії Джавахарлал Неру писав у 1927 році: “Індія була Бхаратою, священною землею індусів, і недарма важливо, що великі місця паломництва індуїстів розташовані в чотирьох кутах Індії”.

Але Бхарат не є історичною особою.

Паризька академікиня Кетрін Клементен-Оджа написала в статті 2014 року: “Бхарата – це дискурс про простір, але дискурс, який не дозволяє візуально відобразити цей простір. На основі цього дискурсу неможливо намалювати карту в сучасному розумінні цього слова”.

А як щодо назв Індія та Індостан?

Перси називали річку Інд “Хінду” (Hindu), що в латині перетворилося на “Індія” (India). Назва “Індія” також є стародавньою.

Автор фото, By Arrangement

У преамбулі конституції використовується назва “Індія”, а в першій статті – “Індія, тобто Бхарат”

Мусульманські моголи, які правили країною більше двох століть, з гордістю називали себе “падишахами Індостану”, тобто правителями чи імператорами Індостану.

Назва “Індостан” також походить від перської. Таким чином, і Індія, і Індостан – це давні назви, що передували британському колоніальному правлінню, яке почалося із завоювання Бенгалії в 1757 році.

Уряд каже, що зміна назви на “Бхарат” допоможе країні позбутися британських колоніальних зв’язків.

“Рішення використовувати “Бхарат” – це серйозний виступ проти колоніального мислення”, – каже міністр освіти Індії Дхармендра Прадхан.

Але назву Індія використовують вже понад два тисячоліття.

Можливо, найстаріша згадка про Індію походить від грецького історика Мегасфена, який народився в 350 р. до н. е. Він написав чотири книги під назвою “Indica”.

Англійський драматург Вільям Шекспір також використовував назву Індія у своїй творчості.

“Моя корона в моєму серці, а не на моїй голові, не прикрашена діамантами та індійським камінням”, – говорить король Генріх VI у п’єсі “Генріх VI”, яка, як вважають, була написана в 1591-1592 роках.

Британські трейдери прибули до Індії в 1600 році, щоб заснувати Ост-Індську компанію. У першому виданні Біблії короля Якова для протестантів країна також згадувалася як “Інді” (Indie). Усі ці події відбулися до колонізації Індії Британією.

Страхи і спротив

Прем’єр-міністр Нарендра Моді керує Індією з 2014 року і є вихідцем із партії Бхаратія Джаната (BJP), яка також перебуває при владі в більшості штатів. Це права партія, тісно пов’язана з парамілітарною організацією Rashtriya Swayamsevak Sangh (RSS, Національні загони добровольців), яка стверджує, що Індія має бути “індуїстською нацією”.

Нарендра Моді приєднався до RSS ще підлітком і піднявся по кар’єрній драбині.

RSS тричі забороняли в Індії після здобуття незалежності. Перший раз після вбивства Махатми Ганді в 1948 році, коли RSS звинуватили у підготовці його вбивства, але пізніше звинувачення зняли.

Групи індуїстських націоналістів відігравали маргінальну роль у боротьбі за свободу Індії.

Автор фото, Getty Images

RSS звинувачують у розпалюванні антимусульманського насильства

Уряд Моді скликав спеціальну сесію парламенту, яка має відбутися 18-22 вересня. Опозиційні політики та коментатори припускають, що там будуть обговорювати зміну назви країни.

Це буде перша сесія у новозбудованій будівлі парламенту, де вже є карта Великого Бхарату. Ця карта включає території сусідніх країн, зокрема частини Афганістану, весь Пакистан, Непал, Бангладеш, Шрі-Ланку та М’янму.

Сусіди Індії висловили офіційний протест.

Автор фото, Getty Images

Перша сесія в новій будівлі парламенту Індії може змінити назву країни

Водночас індійська опозиція вже готується до протистояння.

“Хоча немає жодних конституційних заперечень проти того, щоб називати Індію “Бхарат”, що є однією з двох офіційних назв країни, я сподіваюся, що уряд не буде настільки дурним, щоб повністю відмовитися від назви “Індія”, яка є брендом, що створювався протягом століть”, – написав Шаші Тарур, законодавець від партії Індійський національний конгрес, у соцмережі X, раніше відомій як твіттер.

Яким був розділ Індії?

Поділ Індії був процесом поділу субконтиненту за сектантським принципом, який відбувся в 1947 році, коли Індія здобула незалежність від Британського Раджу . Північні, переважно мусульманські частини Індії стали державою Пакистан , тоді як південні та переважно індуїстські частини стали Республікою Індія .

Короткі факти: розділ Індії

• Короткий опис: під час незалежності Індії від Великої Британії субконтинент був розбитий на дві частини
• Ключові гравці/учасники : Мухаммед Алі Джинна, Джавахарлал Неру, Мохандас Ганді, Луїс Маунтбеттен, Сиріл Редкліфф
• Дата початку події: кінець Другої світової війни, усунення Черчилля та прихід Лейбористської партії у Великобританії
• Дата закінчення події: 17 серпня 1947 року
• Інші визначні дати: 30 січня 1948 року вбивство Мохандаса Ганді; 14 серпня 1947 року утворення Ісламської Республіки Пакистан; 15 серпня 1947 року утворення Республіки Індія
• Маловідомий факт: у 19 столітті сектантські громади мусульман, сикхів та індуїстів розділяли міста та сільську місцевість Індії та співпрацювали, щоб змусити Великобританію «вийти з Індії»; лише після того, як незалежність стала потенційною реальністю, почала вирувати релігійна ненависть.

Фон для розділу

Починаючи з 1757 року, британське комерційне підприємство, відоме як Ост-Індська компанія, керувало частинами субконтиненту, починаючи з Бенгалії, період, відомий як Правило Компанії або Радж Компанії. У 1858 році, після жорстокого повстання сипаїв , правління Індією було передано англійській короні, а королева Вікторія була проголошена імператрицею Індії в 1878 році. До другої половини 19 століття Англія принесла всю силу промислової революції до регіону, завдяки залізницям, каналам, мостам і телеграфним лініям, які забезпечують нові комунікаційні зв’язки та можливості. Більшість створених робочих місць отримали англійці; значна частина землі, яка використовувалася для цих авансів, надходила від фермерів і оплачувалася за рахунок місцевих податків.

Досягнення медицини під час Компанії та Британського Раджу, такі як щеплення від віспи, покращення санітарії та карантинних процедур, призвели до різкого зростання населення. Поміщики-протекціоністи пригнічували нововведення в сільському господарстві, внаслідок чого спалахував голод. Найгірший був відомий як Великий голод 1876–1878 років, коли загинуло від 6 до 10 мільйонів людей. Університети, засновані в Індії, привели до нового середнього класу, і, у свою чергу, почалися соціальні реформи та політичні дії.

Підйом сектантського поділу

У 1885 році Індійський національний конгрес (ІНК), де домінували індуїсти, зібрався вперше. Коли британці зробили спробу розділити штат Бенгалія за релігійною ознакою в 1905 році, ІНК очолив величезні протести проти цього плану. Це стало поштовхом до створення Мусульманської ліги, яка прагнула гарантувати права мусульман у будь-яких майбутніх переговорах про незалежність. Незважаючи на те, що Мусульманська ліга сформувалася на противагу ІНК, а британський колоніальний уряд намагався налаштувати ІНК і Мусульманську лігу одна на одну, обидві політичні партії загалом співпрацювали у досягненні спільної мети змусити Великобританію «вийти з Індії». Як описав британський історик Ясмін Хан (1977 року народження), політичні події мали зруйнувати довгострокове майбутнє цього непростого альянсу.

У 1909 році британці дали окремі виборчі округи різним релігійним громадам, що призвело до зміцнення кордонів між різними сектами. Колоніальний уряд наголошував на цих відмінностях за допомогою таких заходів, як надання окремих туалетів і водопостачання для мусульман та індуїстів на залізничних терміналах. До 1920-х років стало очевидним загострене почуття релігійної етнічної приналежності. Заворушення спалахували в такі моменти, як під час фестивалю Холі, коли вбивали священних корів або коли індуїстська релігійна музика звучала перед мечетями під час молитви.

Перша світова війна та після неї

Незважаючи на зростання хвилювань, як INC, так і Мусульманська ліга підтримали відправку індійських добровольчих військ воювати на стороні Британії в Першій світовій війні . В обмін на службу понад мільйон індійських солдатів народ Індії очікував політичних поступок аж до незалежності включно. Однак після війни Британія не запропонувала таких поступок.

У квітні 1919 року підрозділ британської армії вирушив до Амрітсара в Пенджабі, щоб заглушити заворушення, які виступали за незалежність. Командир підрозділу наказав своїм людям відкрити вогонь по беззбройному натовпу, убивши понад 1000 протестувальників. Коли інформація про різанину в Амрітсарі поширилася по Індії, сотні тисяч раніше аполітичних людей стали прихильниками ІНК і Мусульманської ліги.

У 1930-х роках Мохандас Ганді (1869–1948) став провідною фігурою в ІНК. Хоча він виступав за об’єднану індуїстську та мусульманську Індію з рівними правами для всіх, інші члени ІНК були менш схильні приєднатися до мусульман проти британців. У результаті Мусульманська ліга почала будувати плани окремої мусульманської держави.

Друга Світова війна

Друга світова війна викликала кризу у відносинах між англійцями, ІНК і Мусульманською лігою. Британський уряд очікував, що Індія знову надасть вкрай необхідних солдатів і матеріали для військових зусиль, але ІНК виступив проти відправки індійців воювати і вмирати на війні Британії. Після зради після Першої світової війни ІНК не бачив користі для Індії в такій жертві. Мусульманська ліга, однак, вирішила підтримати заклик Британії до волонтерів, намагаючись заслужити прихильність Британії на підтримку мусульманської нації в північній Індії після здобуття незалежності.

Ще до того, як війна закінчилася, громадська думка в Британії хилилася проти відволікання та витрат імперії: ціна війни серйозно виснажила скарбницю Британії. Партія британського прем’єр-міністра Вінстона Черчилля (1874–1965) була усунена з посади, а Лейбористська партія, яка виступала за незалежність, була обрана протягом 1945 року. Лейбористи закликали до майже негайної незалежності для Індії, а також до більш поступової свободи для інших британських країн. колоніальні володіння.

Окрема мусульманська держава

Лідер Мусульманської ліги Мухаммед Алі Джинна (1876–1948) розпочав публічну кампанію на користь окремої мусульманської держави, а Джавахарлал Неру (1889–1964) з ІНК закликав до об’єднання Індії. Лідери ІНК, такі як Неру, виступали за об’єднану Індію, оскільки індуїсти становили б переважну більшість населення Індії та контролювали б будь-яку демократичну форму правління.

З наближенням незалежності країна почала скочуватися до конфесійної громадянської війни. Незважаючи на те, що Ганді закликав індійський народ об’єднатися в мирному протистоянні британському правлінню, Мусульманська ліга організувала «День прямої дії» 16 серпня 1946 року, який призвів до смерті понад 4000 індусів і сикхів у Калькутті (Калькутта). Це поклало початок «Тижню довгих ножів», оргії сектантського насильства, яка призвела до сотень смертей з обох сторін у різних містах країни.

Акт про незалежність Індії 1947 року

У лютому 1947 року британський уряд оголосив, що Індія отримає незалежність до червня 1948 року. Віце-король Індії Луїс Маунтбеттен (1900–1979) благав індуїстських і мусульманських лідерів погодитися на створення об’єднаної країни, але вони не змогли. Лише Ганді підтримав позицію Маунтбеттена. Оскільки країна все більше занурювалася в хаос, Маунтбеттен неохоче погодився на утворення двох окремих держав.

Маунтбаттен запропонував, щоб нова держава Пакистан була створена з мусульманських провінцій Белуджистан і Сінд, а дві спірні провінції Пенджаб і Бенгал були б розділені навпіл, створивши індуїстську Бенгалію і Пенджаб, а також мусульманську Бенгалію і Пенджаб. План отримав схвалення Мусульманської ліги та ІНК, і його було оголошено 3 червня 1947 року. Дату незалежності перенесли на 15 серпня 1947 року, і все, що залишилося, це «точне налаштування», визначення фізичний кордон, що розділяє дві нові держави.

Труднощі розлуки

Після прийняття рішення на користь поділу сторони зіткнулися з майже неможливим завданням встановлення кордону між новими державами. Мусульмани займали два головних регіони на півночі на протилежних сторонах країни, розділені індуїстською частиною. Крім того, на більшій частині північної Індії представники двох релігій були змішані разом, не кажучи вже про населення сикхів, християн та інших релігійних меншин. Сикхи виступали за створення власної нації, але їх заклик було відхилено.

У багатому та родючому регіоні Пенджабу проблема була надзвичайною, коли індуїсти та мусульмани майже рівномірно проживали. Жодна сторона не хотіла відмовлятися від цієї дорогоцінної землі, і міжконфесійна ненависть вибухнула.

Лінія Редкліффа

Щоб визначити остаточний або «справжній» кордон, Маунтбаттен заснував Комісію з встановлення кордонів під головуванням Сиріла Редкліффа (1899–1977), британського судді та рангу аутсайдера. Редкліфф прибув до Індії 8 липня та опублікував демаркаційну лінію лише через шість тижнів, 17 серпня. Пенджабські та бенгальські законодавці мали можливість проголосувати щодо можливого поділу провінцій, а плебісцит за або проти приєднання до Пакистану мав би відбутися необхідні для Північно-Західної прикордонної провінції.

Редкліффу дали п’ять тижнів на завершення демаркації. Він не мав досвіду в індійських справах і не мав попереднього досвіду розгляду таких суперечок. Він був «впевненим аматором», за словами індійського історика Джої Чаттерджі, обраний тому, що Редкліфф нібито був позапартійним і, отже, аполітичним актором.

Джинна запропонував єдину комісію з трьох неупереджених осіб; але Неру запропонував дві комісії, одну для Бенгалії та одну для Пенджабу. Кожен із них складатиметься з незалежного голови та двох осіб, призначених Мусульманською лігою, і двох — від ІНК. Редкліфф виконував обов’язки обох голів: його робота полягала в тому, щоб якнайшвидше скласти приблизний і готовий план поділу кожної провінції. наскільки це можливо, а тонкі деталі будуть вирішені пізніше.

14 серпня 1947 року була заснована Ісламська Республіка Пакистан. Наступного дня на півдні була заснована Республіка Індія. 17 серпня 1947 року було опубліковано нагороду Редкліффа.

Нагорода

Лінія Редкліффа провела кордон прямо посередині провінції Пенджаб, між Лахором і Амрітсаром. Нагорода надала Західній Бенгалії територію близько 28 000 квадратних миль з населенням 21 мільйон людей, з яких приблизно 29 відсотків були мусульманами. Східна Бенгалія отримала 49 000 квадратних миль з населенням 39 мільйонів, з яких 29 відсотків були індуїстами. По суті, премія створила два штати, в яких співвідношення населення меншин було майже однаковим.

Коли реальність поділу стала головною, мешканці, які опинилися не по той бік лінії Редкліффа, відчули надзвичайне збентеження та жах. Що ще гірше, більшість людей не мали доступу до друкованого документа, і вони просто не знали свого найближчого майбутнього. Понад рік після присудження нагороди прикордонними громадами поширювалися чутки, що вони прокинуться й побачать, що кордони знову змінилися.

Насильство після поділу

З обох боків люди намагалися потрапити на «правильний» бік кордону або були вигнані з домівок їхніми колишніми сусідами. Щонайменше 10 мільйонів людей бігли на північ чи південь, залежно від їхньої віри, і понад 500 000 були вбиті в рукопашній сутичці. Потяги, наповнені біженцями, були піддані бойовикам з обох сторін, а пасажири були вбиті.

14 грудня 1948 року Неру та прем’єр-міністр Пакистану Ліакат Алі Хан (1895–1951) підписали Угоду між домініонами у відчайдушній спробі заспокоїти води. Трибуналу було наказано розв’язати межові суперечки, що виникли в результаті арбітражного рішення «Лінія Редкліффа», його очолили шведський суддя Алгот Багге та двоє суддів вищого суду, К. Айяр з Індії та М. Шахабуддін з Пакистану. Цей трибунал оголосив про свої висновки в лютому 1950 року, знявши деякі сумніви та дезінформацію, але залишивши труднощі у визначенні та управлінні кордоном.

Наслідки поділу

За словами історика Чаттерджі, новий кордон розірвав сільськогосподарські громади та розділив міста від внутрішніх районів, на які вони зазвичай покладалися для забезпечення своїх потреб. Ринки були втрачені, і їх потрібно було реінтегрувати або винаходити заново; головки залізниць постачання були розділені, як і сім’ї. Результат був безладним: транскордонна контрабанда стала процвітаючим підприємством і посилила військову присутність з обох сторін.

30 січня 1948 року Мохандас Ганді був убитий молодим індуїстським радикалом за його підтримку багатоконфесійної держави. Окремо від поділу Індії, Бірма (нині М’янма) і Цейлон (Шрі-Ланка) отримали незалежність у 1948 році; Бангладеш отримав незалежність від Пакистану в 1971 році.

З серпня 1947 року Індія та Пакистан вели три великі війни та одну меншу війну через територіальні суперечки. Особливо проблемна лінія кордону в Джамму і Кашмірі. Ці регіони формально не були частиною Британського Раджу в Індії, а були квазінезалежними князівствами; правитель Кашміру погодився приєднатися до Індії, незважаючи на те, що на його території більшість складають мусульмани, що призвело до напруги та війни донині.

У 1974 році Індія випробувала свою першу ядерну зброю. Пакистан послідував у 1998 році. Таким чином, будь-яке загострення напруженості після розділу сьогодні, наприклад, придушення Індією незалежності Кашміру в серпні 2019 року, може бути катастрофічним.

Джерела

• Ахмад, Нафіс. « Трибунал із прикордонних спорів Індії та Пакистану, 1949–1950 рр .» Географічний огляд 43.3 (1953): 329–37. Роздрукувати.
• Брасс, Пол Р. « Поділ Індії та каральний геноцид у Пенджабі, 1946–47: засоби, методи та цілі 1 ». Журнал досліджень геноциду 5.1 (2003): 71–101 . Роздрукувати.
• Чаттерджі, Джоя. « The Fashioning of a Frontier: The Redcliffe Line and Bengal’s Border Landscape, 1947–52. » Modern Asian Studies 33.1 (1999): 185–242. Роздрукувати.
• Хан, Ясмін. «Великий поділ: створення Індії та Пакистану». New Haven: Yale University Press, 2017. Друк.
• Вілкокс, Вейн. « Економічні наслідки поділу: Індія та Пакистан ». Журнал міжнародних справ 18.2 (1964): 188–97. Роздрукувати.