У 1928 шотландський вчений Александер Флемінг виявив антибактеріальну дію плісняви Penicillium notatum, а в 1940 Г. Флорі (Florey) добув стійкий препарат пеніциліну. Поглиблене вивчення антибіотиків розпочалося в 1940-х після виділення пеніциліну і стрептоміцину.
Антибіотики треба приймати лише тоді, коли у вас бактеріальна, а не вірусна інфекція. Це можна зрозуміти за симптомами, що відрізняються для кожної хвороби, зробити тест на наявність бактерій чи аналіз крові та сечі.
Антибіотики — це ліки, які борються з інфекційними хворобами, що спричинені саме бактеріями, вбиваючи їх або ускладнюючи їхній ріст і розмноження, і зовсім не впливають на віруси. У вірусів просто фізично відсутні «мішені», на які діють антибіотики.
Антибіотики – це потужні ліки, що використовуються для боротьби з інфекціями, які спричинюють бактерії. Однак, їх не можна вживати без рецепта лікаря і самостійно. Одна з причин полягає в тому, що неправильне використання антибіотиків може призвести до антибіотикорезистентності.
Вчений і британський мікробіолог Александер Флемінг в 1928 році відкрив перший в світі антибіотик – пеніцилін, який змінив розвиток сучасної медицини.
Винахід антибіотиків можна назвати революцією в медицині. Першими антибіотиками були пеніцилін та стрептоміцин. У другій половині XX століття в практику найбільше увійшли антибіотики, добуті з актиноміцетів, — стрептоміцин, левоміцетин, біоміцин, тераміцин, тетрациклін, …