Від чого помирають люди у світі?

У 1950 році очікувана середня тривалість життя становила лише 46 років.

У деяких країнах прогресивні зміни не завжди були легкими. Хвороби, епідемії і непередбачувані події нагадують про те, що зростання тривалості життя не слід сприймати як належне.

Між тим, частка смертності через терористичні напади, війни і стихійні лиха – менше 0,5% всіх смертей загалом.

При цьому багато людей досі помирають надто рано і з причин, яким можна запобігти.

Історія про те, коли люди помирають, – це історія про те, як вони помирають, і як це змінювалося з часом.

Причини смертності

2017 року у світі померло 56 мільйонів людей.

Це на 10 мільйонів більше, ніж 1990 року, оскільки населення Землі зросло, а люди в середньому живуть довше.

Понад 70% померли від неінфекційних і хронічних захворювань. Вони не передаються від людини до людини і, як правило, прогресують повільно.

Серцево-судинні захворювання є найчастішою причиною смерті у світі. Вони вражають серце та судини і є причиною практично кожної третьої втрати життя.

Онкологічні захворювання – друга з основних причин смертності. Рак забирає життя кожної шостої людини у світі.

Інші неінфекційні захворювання, як діабет, деякі захворювання органів дихання і деменція також серед головних причин смерті.

Можна запобігти

Що, можливо, шокує ще більше, – це кількість людей, що продовжують вмирати від причин, які можна попередити.

У 2017 році близько 1,6 млн померли від захворювань, пов’язаних з діареєю, яка потрапила до першої десятки в рейтингу причин смертності. У деяких країнах це – одна з головних вбивць.

Неонатальні розлади – смерть дитини протягом перших 28 днів – забрали життя 1,8 млн новонароджених у 2017 році.

Показники смертей значною мірою різняться між країнами. В Японії в перші 28 днів життя померла менш ніж одна дитина з тисячі, в той час як у найбідніших країнах світу – одна дитина з двадцяти.

Середня тривалість життя в Японії – одна з найвищих у світі

Автомобільні аварії є причиною великої кількості смертей як в найбагатших, так і в найбідніших країнах світу. У 2017 році на дорогах загинуло 1,2 млн людей.

Попри те, що в багатьох країнах з високим рівнем доходів в останні десятиліття спостерігалось значне зниження смертності на дорогах, на загальну картину це не вплинуло.

Водночас від самогубств загинуло майже вдвічі більше людей, ніж від вбивства однієї людини іншою.

У Великій Британії рівень самогубств був у 16 разів вищий; це – головна причина смерті чоловіків віком від 20 до 40 років.

Про що розповідає смерть

Причини смертності людей змінюються з часом і поступовим розвитком країни, в якій вони мешкають.

У минулому інфекційні хвороби відігравали більш значну роль, ніж сьогодні.

У 1990 році кожна третя смерть була результатом інфекційних захворювань. 2017 року цей показник впав до однієї п’ятої.

Особливо вразливі до інфекційних захворювань діти. Ще у XIX столітті кожна третя дитина в світі помирала у віці до п’яти років.

Дитяча смертність з того часу значно знизилася завдяки вакцинам та покращенню рівня гігієни, харчування, охорони здоров’я та доступу до чистої води.

Сьогодні в багатих країнах діти вмирають доволі рідко, в той час як у найбідніших регіонах дитяча смертність наздоганяє показники Великої Британії і Швеції в першій половині XX століття.

Зниження дитячої смертності на світовому рівні – одна з найбільших історій успіху сучасної медицини.

Кількість дітей, які вмирають щороку, за останні десятиліття зменшилась більш ніж удвічі. Людство навчилося краще боротися з інфекційними хворобами.

Однак це змістило показники смертності в бік незаразних захворювань серед людей похилого віку.

У багатьох країнах зростає занепокоєння щодо збільшення навантаження на родичів і систему охорони здоров’я в міру старіння людей і розвитку в них хронічних захворювань.

Це стійке покращення можуть змінити непередбачувані події.

Яскравим прикладом цього є криза ВІЛ/СНІД 1980-х років.

Епідемія поширилася на всі регіони світу, але найбільш помітний вплив на динаміку тривалості життя зафіксовано в Африці, на південь від Сахари.

Після десятиліть стійкого поліпшення тривалість життя істотно знизилась в багатьох країнах регіону.

Лише за останні десять років антиретровірусна терапія, лікування та медична просвіта знизили показник глобальної смертності від хвороб, пов’язаних зі СНІДом, удвічі – з 2 мільйонів на рік до 1 мільйона.

Очікувана тривалість життя в цих країнах почала зростати, але лише зараз поступово повертається до докризового рівня.

Навіть у найбагатших країнах прогрес не слід сприймати як належне.

Очікувана тривалість життя в США дещо знизилась в останні кілька років, здебільшого через опіоїдну наркотичну кризу.

Тривалість життя молодих матерів також постійно зростає.

Однак у близько 10 країнах світу, зокрема у США, молода жінка сьогодні з більшою ймовірністю помре під час пологів або одразу після них, ніж її мати.

Попереду ще багато роботи

Сьогодні загальна картина виглядає доволі позитивно: ми живемо довше, і менше людей, особливо дітей, вмирають від причин, які можна попередити.

Однак попереду ще багато роботи.

Покращення санітарних умов, гігієни, харчування, вакцинації та базової медицини є вирішальними.

Те саме можна сказати про підвищення рівня безпеки та профілактику і лікування психічних захворювань.

Розуміння причин смертності є надзвичайно важливим, якщо ми хочемо, щоб прогрес не зупинявся.

Хочете отримувати найважливіші новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Як пережити втрату близької людини. Поради психологів

“Горе залишиться, але можна заново створити собі нове майбутнє”

Маріанна Ткалич, доктор психологічних наук та психотерапевт

Найбільша можлива втрата – це смерть коханого чоловіка чи дружини або дитини.

У цих випадках людина втрачає не лише близьку людину, але також втрачає своє очікуване майбутнє, в цей момент у неї немає мети в житті.

Є ситуація гострого горя – це раптова смерть близької людини. В таких випадках люди можуть потребувати психотерапевтичної допомогти, можливо, навіть медикаментозної допомогти. Але це не найважчий етап. Найважче в психологічному сенсі на людину чекає пізніше, коли приходить усвідомлення.

Головне завдання – щоб гостре горе стало інтегрованим. Тут не стоїть питання, що життя має стати таким, як до трагедії. Воно таким не стане. Але воно має стати іншим життям, в якому ця втрата інтегрована.

Важливо, щоб померла людина зайняла своє місце в пам’яті. З нею можна розмовляти, її можна пам’ятати, ви маєте право на емоції, але ви маєте усвідомити її смерть, а не жити минулим і страждати від почуття провини.

Другий варіант – це ускладнене горе. У таких випадках обов’язково потрібна спеціальна терапія.

У кожного свій рівень особистісного ресурсу, у кожного свій темперамент, свій досвід, свій рівень зв’язку з померлим.

У нормі в перші пів року після втрати повинні з’явитись перші позитивні емоції. Глибоку депресію людина повинна пройти протягом місяця.

Жінкам легше переживати горе, тому що в нашій культурі жінки проявляють емоції. Чоловіки, навпаки, повинні бути мужніми і тримати все в собі. Хоча вони насправді важче переживають втрати, ніж жінки.

Жінки здатні поділитися горем і прийняти підтримку іншого. А це як раз треба виплакати і виговорити. Тому потрібен психотерапевт, психолог. Потрібні близькі люди. Про це треба говорити, це з себе треба витягати і віддавати, плакати.

Правила і ритуали також існують не просто так. Це і поховання, і траур, і роковини. Ритуал дозволяє нам прийняти втрату.

Похорон – це дуже важка ситуація, але вона також терапевтична. Людину, яка померла, треба поховати спершу фізично, щоб потім психологічно знайти їй місце у своїй пам’яті.

Депресія, розлади сну, горювання. Всі ці емоції треба виплеснути.

При чому горе – це процес. Він може бути циклічним, може бути хаотичним. Буває, що людина начебто прийняла факт втрати, але потім стається якась подія – свято, ювілей, річниця шлюбу – і криза розгортається знову.

Найкращий лікар – це час. Це банальність, але так і є. З часом відчуття притупляються, але вони нікуди не подінуться.

Цих емоцій позбутися неможливо, але можливо заново створити собі нове майбутнє.

Часто люди, які переживають горе, не дають собі відчувати позитивні емоції, їм за них соромно. Це дуже шкідливо і не дає перейти на наступний етап.

Важлива роль близьких в такий момент. Спочатку в період гострого горя ви не можете зробити нічого особливого. Можете лише бути поряд і забезпечити безпечний простір для горювання. Щоб людина нічого собі не заподіяла в афективному стані.

Це може тривати один-два тижні, місяць. Потім бажано відволікати, але з розумінням ставитися до будь-яких проявів емоцій. Казати: “Та ну! Скільки можна?” – це не підтримка.

Не підтримка також, коли людині постійно нагадують про втрату чи вимагають, щоб вона постійно горювала.

Дуже важливо підтримувати одне одного батькам, у яких померла дитина. Відомо, що після смерті дитини розлучаються 50% пар. Батьки повинні підтримувати одне одного, без звинувачень. Наприклад, якщо чоловік після такого цілими днями пропадає на роботі, можливо, це його спосіб справлятися з горем, а не вияв байдужості.

Дуже важко дітям, у яких помер один з батьків. Особливо, якщо батько чи мама потім занурюється у своє горе і залишає дітей наодинці з їхніми переживаннями. Дорослим треба набратися ресурсу і підтримати своїх дітей.

Зрештою, гостре горе повинне стати інтегрованим горем, але воно не зникне. Якщо в людини померла дитина, то що зміниться за рік чи два? Горе залишиться. Питання в тому, чи залишиться ця дитина світлим образом в спогадах, чи людина житиме своїм горем, буде нескінченно його перетравлювати та залишиться абсолютно дезадаптованою.

“Не варто думати, що краще відійти в сторону і почекати, дуже важливо бути поряд”

Тіна Берадзе, лікар, психіатр, психотерапевт, клінічний психолог, ментор

Все залежить, наскільки смерть несподівана. Якщо відомо, що близька людина хворіє, психіка до цього готується. Це не значить, що ми не переживаємо, але в мозку є захисна реакція, він готує людську психіку до цієї втрати.

Якщо людина загинула раптово, несподівано – це гостре переживання горя.

Автор фото, IAN ESPINOSA / UNSPLASH

Адекватне горювання – це шок, потім заперечення, агресія, депресія, а потім поворотна точка – прийняття і формування нової ідентичності. І це нормальний процес, якщо людина не пройшла ці процеси, значить вона не прожила це горе.

Цікаво, що у кожної культури є свій підхід до переживання смерті, це накопичувалося сторіччями.

Перша стадія шоку триває десь 7-9 днів, і в нашій культурі ми маємо традицію 9-го дня.

Всі процеси аж до прийняття закінчуються приблизно через рік – у нашій культурі ми маємо роковини.

Весь цей час людина може стикатися зі зміною сну, апетиту, нападами страху, плачу, різкими змінами настрою, недостатньою мотивацією. Виникає сильне бажання усамітнитися. Все це – ознаки клінічної депресії. Але в цій ситуації це нормальне проживання горя. І це потрібно прожити.

Є і патологічне переживання горя, коли людина не проходить всі етапи. І там можуть бути величезні проблеми, коли без спеціаліста просто не обійтися.

Тоді людина не приймає втрату, у неї можуть з’являтися соматичні захворювання, навіть симптоми хвороби померлого, міняються стосунки з людьми, які переростають в соціальну ізоляцію, ворожість до окремих людей.

У нашому суспільстві, якщо вдова за місяць після смерті чоловіка не носить траур, не переживає і починає зустрічатись з іншими, суспільство це осуджує, але це також може бути виявом патологічного горя, коли психіка просто не справилась.

Коли стається таке горе, люди довкола часто не знають, як поводитись, що і як сказати. Але навіть, коли людина реагує на вас агресивно, не хоче спілкуватись, не варто думати, що краще відійти в сторону і почекати, дуже важливо бути поряд.

Якщо людина переходить в стадію патологічного горя, обов’язково треба шукати допомоги спеціалістів.

“Горе треба переживати і прогорювати”

Галина Кравченко, психолог, психотерапевт, працювала з військовими та ветеранами

Від того, як померла людина, залежить і переживання горя близькими. Якщо людина померла природною смертю, тривалий час хворіла, близькі в принципі можуть це проговорити, підгодовуватись, попрощатись, подякувати. Тоді переживання смерті відбувається м’якше.

Але якщо людина помирає раптово, то це геть інші переживання, до яких близькі люди не готові.

Найголовніше – бути поряд з тими, хто зазнав втрати, до двох тижнів. Не потрібно чогось особливого говорити, головне бути поряд і давати підтримку.

У такій шоковій ситуації людина може не до кінця сприймати реальність. І через мозок достукатись до неї дуже важко, тому найкраще в цей момент – тактильні дотики: обняти, взяти за руки. Через тіло можна повернути людину до відчуття реальності тут і зараз.

Не треба зупиняти людину, коли вона виговорюється. Під час проговорювання відбувається переживання горя, його треба переживати, прогорювати.

І чоловікам, і жінкам важливо поплакати, проговорити якісь деталі. Стадії можуть змінюватись, людина може заспокоїтись, а потім знову впасти у відчай і гострі переживання. Бути поряд – найголовніше.

Шок нормальний до двох тижнів. Якщо стан не покращується довше двох тижнів, треба звертатися до фахівців, щоб якомога швидше вивести людину з цього стану. Тривожні ознаки – це апатія, воскова гнучкість, коли людина зависає в неприродних позах, або коли не розуміє, що відбувається і де вона.

Загалом траур у конкретної людини може тривати і рік, і два, і три.

Дуже важливо правильно допомогти пережити втрату тата чи мами дитині.

Я стикалася з тим, що, коли чоловік гинув на війні, мама ставала такою кам’яною стіною для дитини і не дозволяла собі горювати.

Діти не бачать переживань в таких ситуаціях, але вони дуже добре відчувають, що відбувається з батьками. Якщо батьки приховують свій біль, то діти теж не дозволяють собі переживати ці емоції, тоді переживання горя може розтягтися на роки. Не відбувається прощання, відпускання, примирення з втратою.

Хочете отримувати головні новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!