Постанова від 03.02.2022 по справі 910/11418/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т.М. (головуючий), Бенедисюка І.М., Колос І.Б.,

за участю секретаря судового засідання Барвіцької М.Т.,

представників учасників справи:

позивача Компанії Монстр Енерджі Компані (Monstr Energy Company) – Горбань О.В. (адвокат),

відповідача 1 Міністерства економіки України (скаржник) – Запорожець Л.Г. (адвокат),

відповідача 2 Державного підприємства “Український інститут інтелектуальної власності” (далі – ДП “Український інститут інтелектуальної власності”) – Запорожець Л.Г. (самопредставництво),

розглянув касаційну скаргу Міністерства економіки України

на рішення Господарського суду міста Києва від 24.03.2021 (суддя Зеленіна Н.І.),

постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.11.2021 (головуючий – суддя Копитова О.С., судді: Остапенко О.М., Сотніков С.В.),

за позовом Компанії Монстр Енерджі Компані (Monstr Energy Company)

до Міністерства економіки України,

Державного підприємства “Український інститут інтелектуальної власності”,

про визнання незаконними та скасування рішень, зобов’язання вчинити дії,

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Компанія Монстр Енерджі Компані (Monstr Energy Company) звернулася до господарського суду з позовом до Міністерства економіки України та Державного підприємства “Український інститут інтелектуальної власності” про визнання незаконним та скасування рішення Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 06.06.2017 за заявкою № m2015 21017 на знак для товарів і послуг «PIPELINE PUNCH»; визнання незаконним і скасування рішення Апеляційної палати Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 20.12.2017 року за заявкою № m2015 21017 на знак для товарів і послуг «PIPELINE PUNCH», затверджене наказом Першого віце-прем’єр-міністра України С.І. Кубіва від 24.01.2018 року №87; зобов’язання Міністерства економічного розвитку і торгівлі України провести повторну кваліфікаційну експертизу позначення «PIPELINE PUNCH» за заявкою №21017 у якості знаку для товарів і послуг для заявленого переліку товарів 32 класу МКТП.

1.2. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що спірні рішення про оманливість заявленого позначення «PIPELINE PUNCH» для частини заявлених товарів 32 класу МКТП таких як: «безалкогольні напої, а саме енергетичні напої, спортивні напої, фруктові соки та фруктові сокові напої, прохолодні напої, що містять пунш або сік» не відповідають вимогам чинного законодавства і є такими, що зроблені внаслідок неналежного та неповного з’ясування всіх обставин, що мають значення для справи.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.03.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.11.2021: позовні вимоги Компанії Монстр Енерджі Компані (Monstr Energy Company), Корпорація штату Делавер задоволено частково; визнано незаконним і скасовано рішення Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 06.06.2017 за заявкою №m2015 21017 на знак для товарів і послуг “PIPELINE PUNCH”, визнано незаконним і скасовано рішення Апеляційної палати Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 20.12.2017 за заявкою №m2015 21017 на знак для товарів і послуг ” PIPELINE PUNCH”, затверджене Наказом від 24.01.2018 №87; зобов’язано Міністерство економічного розвитку і торгівлі України повторно розглянути заявку Монстр Енерджі Компані, Корпорації штату Делавер, №m2015 21017 на знак для товарів і послуг “PIPELINE PUNCH” з урахуванням висновків викладених Господарським судом міста Києва у даному рішенні від 24.03.2021 у справі №910/11418/19.

2.2. Рішення судів попередніх інстанції мотивовано тим, що суд прийняв до уваги наданий позивачем висновок експерта №130 за результатами проведення судової експертизи об’єктів інтелектуальної власності від 26.03.2018 та визнав його належним, допустимим і достовірним доказом у справі. За результатами експертного дослідження, проведеного за заявою адвоката Горбань О.В., судовим експертом встановлено, що позначення ” PIPELINE PUNCH” за заявкою № m2015 21017 на видачу свідоцтва України на знак для товарів і послуг не є оманливим або таким, що може ввести в оману стосовно товарів 32 класу Міжнародної класифікації товарів і послуг “безалкогольні напої, а саме енергетичні напої, спортивні напої, фруктові сокові напої, прохолодні напої, що містять пунш або сік”.

Суд зазначив про те, що Апеляційною палатою Міністерства економічного розвитку і торгівлі України під час прийняття спірного рішення не було досліджено усіх обставин справи та належним чином не обґрунтовано правомірність їх прийняття.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. У касаційній скарзі до Верховного Суду Міністерства економіки України просить скасувати повністю рішення Господарського суду міста Києва від 24.03.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.11.2021 у справі № 910/11418/19; ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог в повному обсязі.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. Касаційна скарга обґрунтована, зокрема тим, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права, зокрема статті 6, 10 Закону України “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг”, пунктів 4.3.1.9, 4.5.3, 4.5.6 Правил складання, подання та розгляду заявки на видачу свідоцтва України на знак для товарів і послуг, затверджених Держпатенту України від 28.07.1995 № 116 та порушено норми процесуального права, зокрема статті 73, 74, 76, 77, 78, 86, 236, 237 ГПК України, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень у даній справі.

4.2. При цьому, на обґрунтування своєї правової позиції скаржник у поданій касаційній скарзі із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України вказує, що судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосовано норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 15.12.2020 у справі №914/1667/18.

5. Позиція інших учасників справи, викладена у відзивах на касаційну скаргу

5.1. Від Компанії Монстр Енерджі Компані (Monstr Energy Company) 20.01.2022 через «Скриню» Верховного Суду надійшов відзив, у якому Компанія просить залишити без задоволення касаційну скаргу, а оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій – без змін. Компанія просить продовжити строк для надання відзиву, враховуючи отримання ухвалу суду про відкриття касаційного провадження 11.01.2022. Верховний Суд протокольною ухвалою продовжив строк для подання відзиву на касаційну скаргу та прийняв поданий відзив до розгляду.

5.2. Від Компанії Монстр Енерджі Компані 02.02.2022 через «Скриню» надійшли пояснення стосовно ефективності способу правового захисту.

5.3. Від Мінекономіки 03.02.2022 надійшли письмові пояснення у справі, у яких відповідач підтримує свою касаційну скаргу.

5.4. Верховним Судом протокольною ухвалою від 03.02.2022 названі пояснення долучено до матеріалів справи.

5.5. Від Державного підприємства “Український інститут інтелектуальної власності” відзиву на касаційну скаргу на адресу Верховного Суду не надходило.

6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

6.1. Компанії Монстр Енерджі Компані (Monstr Energy Company) 20.11.2015 звернулася до ДП «Державний інститут інтелектуальної власності» із заявою про реєстрацію словесного позначення «PIPELINE PUNCH» у якості знака для товарів і послуг. Заявці Позивача був присвоєний номер № m2015 21017. Позначення було заявлене для товарів 32 класу МКТП, таких як: «безалкогольні напої».

6.2. За заявкою №m2015 21017 проведена формальна та кваліфікаційна експертиза, під час якої заявлене до реєстрації позначення перевірялося на відповідність умовам надання правової охорони, визначених Законом України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг».

6.3. Із висновку формальної експертизи заявки на знак для товарів і послуг за вих. №6931/ЗМ/16 від 03.02.2016, заявка № m2015 21017 від 20.11.2015 року відповідає вимогам статті 7 Закону України «Про охорону прав на знак для товарів і послуг».

6.4. Згідно з висновком про відповідність позначення умовам надання правової охорони за результатами кваліфікаційної експертизи за вих. №54786/ЗМ/17 від 06.06.2017 року, який затверджено Міністерством економічного розвитку і торгівлі України, за результатами кваліфікаційної експертизи за заявкою № m2015 21017 від 20.11.2015 року встановлено, що заявлене позначення відповідає умовам надання правової охорони відносно частини товарів і послуг на підставі: «Заявлене словесне позначення є оманливим для товарів 32 класу, які не відповідають певному виду товару «Пунш», зазначення щодо якого наявне у складі позначення. «Пунш – зігрівальний напій, що має приємний смак. Він належить до мішаних напоїв, переважно алкогольних, які готуються з вина, рому або коньяку. Проте пунш буває і безалкогольним, до складу якого входять фрукти, сік, мед, чай та прянощі».

6.5. За результатами кваліфікаційної експертизи встановлено, що заявлене позначення відносно частини товарів і/або послуг не відповідає умовам надання правової охорони, оскільки заявлене позначення є оманливим для товарів 32 класу МКТП, які не відповідають певному виду товару «пунш», зазначення щодо якого («PUNCH») наявне у складі позначення позивача («PIPELINE PUNCH»), про що заявнику було надіслано повідомлення від 10.03.2017 року про можливу відмову в реєстрації заявленого позначення відносно частини товарів 32 класу МКТП.

6.6. Заявник (позивач) після отримання повідомлення про можливу відмову в реєстрації знака надав у встановлений законом строк відповідь з доводами на користь реєстрації. Проте, така відповідь не була визнана обґрунтованою.

6.7. На підставі висновку закладу експертизи Міністерства економічного розвитку і торгівлі України прийнято рішення від 06.06.2017 року про реєстрацію знака «PIPELINE PUNCH» відносно частини товарів і послуг за заявкою №m2015 21017, оскільки заявлене словесне позначення відповідає умовам надання правової охорони відносно частини товарів і послуг на підставі – «Заявлене словесне позначення є оманливим для товарів 32 класу, які не відповідають певному виду товару «Пунш», зазначення щодо якого неявне у складі позначення».

6.8. У порядку та строки, визначені чинним законодавством, заявник (позивач) оскаржив рішення Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 06.06.2017 року за заявкою № m2015 21017 на знак для товарів і послуг “PIPELINE PUNCH” до Апеляційної палати Міністерства економічного розвитку і торгівлі України.

6.9. Рішенням Апеляційної палати Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 20.12.2017 року, яке затверджено наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України №87 від 24.01.2018 року, вирішено відмовити Компанії Монстр Енерджі Компані, корпорація штату Делавер, США, у задоволенні заперечення, рішення Мінекономіки від 06.06.2017 року про реєстрацію знака “PIPELINE PUNCH” відносно частини товарів і послуг за заявкою № m2015 21017 залишено чинним.

6.10. Колегія Апеляційної палати зазначила, що заявлене позначення містить слово «punch» (пунш), яке прямо вказує на товар, оскільки є його назвою. Апеляційна палата Міністерства економічного розвитку і торгівлі України вважає, що для таких товарів, як «безалкогольні напої, а саме енергетичні напої, спортивні напої, прохолодні напої, що містять пунш або сік», що не відповідають такому виду товару, як «пунш», заявлене позначення буде однозначно сприйматися споживачем як неправдиве, а тому воно є оманливим.

6.11. Не погоджуючись із вказаними рішеннями, вважаючи їх протиправними та незаконними, позивач звернувся до місцевого суду із позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

6.12. В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що спірні рішення про оманливість заявленого позначення «PIPELINE PUNCH» для частини заявлених товарів 32 класу МКТП таких як: «безалкогольні напої, а саме енергетичні напої, спортивні напої, фруктові соки та фруктові сокові напої, прохолодні напої, що містять пунш або сік» не відповідають вимогам чинного законодавства і є такими, що зроблені внаслідок неналежного та неповного з’ясування всіх обставин, що мають значення для справи.

6.13. До матеріалів справи позивачем додано висновок експерта №130 за результатами проведення судової експертизи об’єктів інтелектуальної власності від 26.03.2018.

За результатами експертного дослідження, проведеного за заявою адвоката Горбань О.В., судовим експертом встановлено, що позначення “PIPELINE PUNCH” за заявкою №21017 на видачу свідоцтва України на знак для товарів і послуг не є оманливим або таким, що може ввести в оману стосовно товарів 32 класу Міжнародної класифікації товарів і послуг “безалкогольні напої, а саме енергетичні напої, спортивні напої, фруктові сокові напої, прохолодні напої, що містять пунш або сік”.

Судовим експертом у своєму висновку зазначено, що словосполучення «PIPELINE PUNCH», яке є об’єктом досліджуваного позначення, в перекладі на українську мову найбільш вірогідно означає «енергія (сила) Пайплайн(у), де «Пайплайн» є назвою однією з найбільш відомих у світі хвиль, що використовуються для серфінгу. Зазначений елемент «PUNCH» є словом англійської мови та є багатозначним.

Також судовим експертом встановлено, що підстави стверджувати про те, що елемент позначення є таким, що може вводити в оману стосовно місця походження товару – відсутні. Елемент «PUNCH» досліджуваного позначення, і зі сторони сприйняття його як назви напою «Пунш», не може розглядати оманливим стосовно товарів 32 класу МКТП, оскільки в назві цих товарів присутня безпосередня вказівка на наявність у їх складі пуншу або його основного компоненту – соку.

7. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції

7.1. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.12.2021 для розгляду касаційної скарги у справі № 910/11418/19 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т.М. – головуючий, Бенедисюка І.М., Колос І.Б.

7.2. Ухвалою Верховного Суду від 21.12.2021 відкрито касаційне провадження у справі № 904/138/21 на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.

7.3. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

7.4. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

7.5. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8. Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

8.1. Причиною виникнення спору стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання незаконним та скасування рішення Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 06.06.2017 за заявкою № m2015 21017 на знак для товарів і послуг «PIPELINE PUNCH»; визнання незаконним і скасування рішення Апеляційної палати Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 20.12.2017 року за заявкою № m2015 21017 на знак для товарів і послуг «PIPELINE PUNCH»; зобов’язання Міністерства економічного розвитку і торгівлі України провести повторну кваліфікаційну експертизу позначення «PIPELINE PUNCH» за заявкою №21017 у якості знаку для товарів і послуг для заявленого переліку товарів 32 класу МКТП.

8.2. Верховний Суд у контексті доводів касаційної скарги, про неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 15.12.2020 у справі №914/1667/18, із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначає таке.

8.3. Вирішуючи питання визначення подібності правовідносин, Верховний Суд звертається до правового висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 (яка оприлюднена 14.12.2021 у Єдиному державному реєстрі судових рішень).

8.4. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов’язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття «подібні правовідносини», що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об’єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов’язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об’єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб’єктним і об’єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб’єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов’язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

8.5. При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін «подібні правовідносини» може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб’єкти, об’єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов’язки цих суб’єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб’єктним та об’єктним критеріями.

8.6. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов’язків учасників) є основним, а два інші – додатковими.

8.7. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов’язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, – суб’єктний склад спірних правовідносин (види суб’єктів, які є сторонами спору) й об’єкти спорів.

8.8. Для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов’язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

8.9. Задовольняючи позовні вимоги у справі що розглядається (№910/11418/19), суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції виходив, зокрема, з того, що: матеріали справи містять висновок експерта від 26.03.2018 №130; висновок експерта №130 є належним, допустимим і достовірним доказом у справі; у названому висновку судовим експертом встановлено, що позначення за заявкою №m2015 21017 на видачу свідоцтва України на знак для товарів і послуг не є оманливим або таким, що може ввести в оману стосовно товарів 32 класу Міжнародної класифікації товарів і послуг “безалкогольні напої, а саме енергетичні напої, спортивні напої, фруктові сокові напої, прохолодні напої, що містять пунш або сік”.

8.10. У справі № 914/1667/18, на яку посилається скаржник, предметом позову (з урахуванням клопотання про зміну предмета позову) була заборона ТОВ “Перша приватна броварня” та ПАТ “Пиво-безалкогольний комбінат “Радомишль” здійснювати використання позначення яке є схожим настільки, що його можна сплутати із зареєстрованими знаками для товарів і послуг за свідоцтвами України №242319 та №244894, зокрема, шляхом нанесення такого позначення (маркування) на продукцію 32 класу Міжнародної класифікації товарів і послуг (для товарів пиво, пиво спеціальне) та її етикетку або іншу упаковку (стікер, споживчу тару, контретикетку, кольєретку, ярлик, пробку), її зберігання із нанесеним позначенням, пропонування продукції із нанесеним позначенням для продажу, продаж; зобов’язання ТОВ “Перша приватна броварня” та ПАТ “Пиво-безалкогольний комбінат “Радомишль” вилучити з виробництва та знищити всю наявну етикетку, контретикетку або іншу упаковку пива спеціального, які містять позначення “HARD CITRUS”, яке є схожим настільки, що його можна сплутати із зареєстрованими знаками для товарів і послуг за свідоцтвами України №242319 та №244894.

8.11. Позовна заява з посиланням, зокрема, на приписи, статті 432 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), та статті 20 Закону України від 15.12.1993 № 3689-ХІІ «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» (далі – Закон № 3689) мотивована тим, що відповідачі при виробництві пива спеціального на етикетці застосували позначення “Hard Citrus”, яке є схожим до зареєстрованих у встановленому законом порядку знаків для товарів і послуг “Hardmix Citrus”, власником яких є ПАТ “Оболонь”. Також ПАТ “Оболонь” зазначало, що позначення “Hard Citrus”, яке нанесено на етикетку для маркування пива спеціального та застосовується відповідачами є таким, що може ввести в оману споживача щодо товару та особи, яка виробляє товари 32 класу МКТП.

8.12. Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та передаючи справу на новий розгляд, Верховний Суд у постанові від 15.12.2020 у справі № 914/1667/18 виходив з того, що причиною спору зі справи стало питання про наявність або відсутність підстав для задоволення позовних вимог щодо заборони ТОВ «Перша приватна броварня» здійснювати використання позначення “Hard Citrus” та знищення такого зображення або позначення на упаковці продукту. Попередні судові інстанції визнали доведеним схожість позначення “Hard Citrus”, яке нанесено на етикетку для маркування пива спеціального та застосовується відповідачами із зареєстрованим знаком для товарів і послуг “Hardmix Citrus” за свідоцтвами України від 25.05.2018 №242319 та від 25.07.2018 №244894 настільки, що їх можна сплутати, а також те, що використання позначення “Hard Citrus” може ввести споживача в оману щодо товару та особи яка виробляє товари 32 класу МКТП. Верховний Суд зазначив, що словесні позначення, заявлені як знаки, порівнюються з словесними та комбінованими позначеннями, до композиції яких входять словесні елементи. При встановленні схожості словесних позначень враховується звукова (фонетична), графічна (візуальна) та смислова (семантична) схожість. Комбіновані позначення, заявлені як знаки, порівнюються з комбінованими позначеннями та з тими видами позначень, які входять до складу комбінованого позначення, що перевіряється, як елементи. При цьому, наявність у знака оригінальних графічних елементів впливає на загальне враження, яке передається за цим знаком. Схожість до ступеня змішуваності базується на загальному враженні, що створюють знаки для товарів і послуг. Графічного елементу достатньо щоб виключити схожість. Ступінь фонетичної схожості у деяких випадках є менш важливим фактом, оскільки під час купівлі товару споживач зазвичай візуально сприймає знак, що позначає товари. Споживач сприймає упаковку та не аналізує окремо слова. Касаційний суд зазначив, що слід було дослідити: поширеність знака для товарів і послуг “Hardmix Citrus” за свідоцтвами України №242319 та №244894; загальний рівень освіти в Україні; обізнаність населення України щодо використання іноземної мови, іншомовних слів та транслітерації; обізнаність звичайного пересічного споживача із змістом та зовнішнім виглядом слів (“Hard” ” Hardmix” “Citrus”), їх поширеність та загальновживаність у різноманітних варіантах у повсякденному застосуванні.

8.13. З наведеного вбачається, що справа № 914/1667/18 та справа, що розглядається (№ 910/11418/19), суттєво відрізняються предметом і підставами позовів, позовними вимогами та характером (суттю) спірних правовідносин, у ціх справах судами досліджувались різні обставинами справи та докази у справі, які оцінені судами і, у залежності від яких (обставин і доказів) й прийнято судове рішення, що виключає подібність названих справ.

8.14. Верховний Суд зазначає, що рішення у справах № 910/11418/19 та №914/1667/18 ухвалювались за іншої фактично-доказової бази (обставин справи та зібраних у них доказів), ніж у справі, що розглядається, тобто зазначена справа і справа, судові рішення в якій переглядаються, є відмінними за істотними правовими ознаками, що свідчить про неподібність правовідносин у них за змістовним критерієм.

8.15. За таких обставин доводи скаржника про неврахування судами попередніх судових інстанцій у розгляді справи відповідних висновків Верховного Суду є безпідставним, оскільки висновки щодо застосування норм права, які викладені у постанові Верховного Суду від 15.12.2020 у справі № 914/1667/18 стосується правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі 910/11418/19.

8.16. За таких обставин наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження.

8.17. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

8.18. Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі № 910/11418/19 (у частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України) на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.

8.19. Верховний Суд враховує те, що Суд зобов’язаний керуватись завданням господарського судочинства, яке превалює над будь -якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частина друга статті 2 ГПК України). До основних засад (принципів) господарського судочинства, зокрема належить принцип верховенства права (пункт 1 частини третьої статті 2 ГПК України).

8.20. Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.

8.21. Відповідно до частини четвертої статті 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VIII єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики (пункт 4).

8.22. Згідно з частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VII та частини четвертої статті 236 ГПК України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права. Беручи до уваги приписи статей 13, 17, 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», частину четверту статті 300 ГПК України Верховний суд зазначає таке.

8.23. Іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов’язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України (стаття 365 ГПК України).

8.24. Згідно з статтею 15 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Таким чином, у розумінні закону суб’єктивне право на захист – це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Отже, до господарського суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено, не визнається, оспорюється, тобто має значення лише суб’єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту.

Звертаючись до суду з відповідним позовом, позивач самостійно визначає предмет, підстави позову, обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, зазначає суб’єктний склад у судовому процесі та спосіб захисту своїх прав.

Позовом є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмета і підстави позову. Предметом позову як вимоги про захист порушеного або оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу є спосіб захисту цього права чи інтересу. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Предмет і підстава позову сприяють з’ясуванню наявності та характеру спірних правовідносин між сторонами, суб’єктний склад цих конкретних спірних правовідносин, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов’язку.

Верховний Суд з огляду на вище вказані міркування висновує, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення – гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Адже, рішенням суду має вирішуватись питання про захист свого цивільного права та охоронюваних законом інтересів учасників господарських правовідносин, тобто ним мають усуватись перешкоди, які виникли на шляху здійснення особою, яка звернулася з позовом, свого права та інтересу.

Під час розгляду справи суд має перевірити вищевказане у розрізі доводів та доказів як позивача так і відповідачів, з огляду на тягар доказування, ураховуючи принцип змагальності та диспозитивності, завдань господарського судочинства в цілому.

Верховний Суд окремо відзначає, що поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у господарському (судовому) процесі»: сторонами в господарському (судовому) процесі є такі її учасники: позивач і відповідач, особи, які вказані у статті 4 ГПК України (частина перша статті 45 ГПК України); тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 14.11.2018 у справі №183/1617/16 (пункт 70), від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц (пункт 66), від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17 (пункт 27)).

Визначення відповідачів як одного із видів суб’єктів господарського процесу є правом позивача. Проте саме суд на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені ГПК України, ураховуючи завдання господарського судочинства має визначити характер спірних правовідносин та суб’єктів, які є учасниками цих правовідносин (сторони спору), і за результатами цього вирішити відповідний спір.

За змістом наведених норм сторони – це суб’єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів і на яких поширюється законна сила судового рішення. Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем – особа, яка повинна виконати зобов’язання (боржник). При цьому відповідач має бути такою юридичною чи фізичною особою, за рахунок якої, в принципі, можливо було б задовольнити позовні вимоги.

З огляду на зміст наведених норм захисту в судовому порядку підлягають порушене право й охоронювані законом інтереси саме від відповідача (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 910/17792/17).

Отже, належним відповідачем є така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, тоді як неналежний відповідач – це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред’явленим позовом за наявності даних про те, що обов’язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі – належному відповідачеві.

Звідси належним суб’єктним складом відповідачів є склад відповідачів, який дійсно є суб’єктом порушеного, оспорюваного чи не визнаного матеріального правовідношення за рахунок якої, в принципі, можливо було б задовольнити позовні вимоги.

8.25. Верховний Суд виходить з того, що суди мали встановити, які матеріально правові правовідносини існують на момент звернення до суду між учасниками справи, чи відбулася/не відбулася заміна сторони зі спірних правовідносин з огляду на предмет спору; і якщо так, то в якому обсязі та які саме обов’язки перейшли до іншої особи, та хто і за якими позовними вимогами є належним відповідачем.

8.26. Вирішуючи спір, суд надає об’єктивну оцінку наявності визначених, конкретних порушених прав чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Питання належності та ефективності обраного позивачем способу захисту порушеного права або законного інтересу підлягає вирішенню судами після повного встановлення усіх фактичних обставин справи, а також після з’ясування того, чи існує у позивача право або законний інтерес та чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем (близька за змістом правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 17.06.2020 у справі № 922/2529/19).

8.27. Згідно із частинами першою та другою статті 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону

8.28. Відповідно до частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов’язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

8.29. Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції – на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред’явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом захисту певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

8.30. Захист цивільних прав – це застосування компетентним органом передбачених законом способів захисту цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

8.31. Як способи захисту суб’єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

8.32. Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором.

8.33. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц та від 4 червня 2019 року у справі № 916/3156/17.

8.34. Разом із цим у пункті 42 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 вказано, що, розглядаючи справу, суд має з’ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах його позовні вимоги не підлягають задоволенню.

8.35. Верховний Суд наголошує, що завдання судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а у гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Принцип розподілу влади заперечує надання суду адміністративно-дискреційних повноважень – єдиним критерієм здійснення правосуддя є право, тому завданням судочинства завжди є контроль легальності.

Завдання та основні засади господарського судочинства, які закріплені у статті 2 ГПК України (які є суттєво відмінними від завдань та основних засад кримінального та адміністративного судочинства), норм процесуального права щодо компетенції суду, дають підстави дійти висновку, що суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесенні до компетенції цього органу.

Відтак, під час розгляду цієї справи саме в межах предмета та підстав позову, доводів позовної заяви та заперечень до неї, перевіряючи дії відповідачів на відповідність законодавству України, Суд, не втручаючись у дискрецію (вільний розсуд) відповідача 1 та відповідача 2 має з’ясувати і визначити:

– в чому саме полягає порушення прав позивача,

– наявність / відсутність, доведеність / недоведеність, обґрунтованість / необґрунтованість позовних вимог у цьому випадку, зокрема, через призму: наявності / відсутності оманливості позначення за заявкою № m 2015 21017, та наявність / відсутність умов надання правової охорони відповідно до вимог Закону України «Про охорону прав на знаки та товарів і послуг» (у редакції чинній на момент спірних правовідносин).

Саме таким чином, суд і здійснює перевірку на відповідність реалізації дискреції закону (праву), так і на узгодженість рішень/дій, прийнятих на підставі дискреції, з правами особи, загальними принципами публічної адміністрації, процедурними нормами, обставинами справи тощо.

8.36. До юрисдикції господарських судів відносяться справи щодо прав інтелектуальної власності, зокрема, справи у спорах щодо реєстрації, обліку прав інтелектуальної власності, визнання недійсними, продовження дії, дострокового припинення патентів, свідоцтв, інших актів, що посвідчують або на підставі яких виникають такі права, або які порушують такі права чи пов’язані з ними законні інтереси (стаття 20 ГПК України).

Відповідно до пункту 16 частини першої Розділу XI «Перехідні положення» ГПК України до початку роботи Вищого суду з питань інтелектуальної власності справи щодо прав інтелектуальної власності розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, судами відповідно до правил юрисдикції (підвідомчості, підсудності), які діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позовні вимогу у цій справі заявлені до відповідачів: Міністерства економічного розвитку і торгівлі України [яке в подальшому було перейменовано на Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України (ухвала Господарського суду міста Києва від 23.10.2019) та на Міністерство економіки України – зміна назви, яку була врахована судом апеляційної інстанції у судовому засіданні 10.11.2021] та Державного підприємства “Український інститут інтелектуальної власності” (ухвала Господарського суду міста Києва від 23.10.2019 (про залучення в якості третьої особи) та ухвала Господарського суду міста Києва від 09.12.2020 (про залучення до участі як співвідповідача).

При цьому, рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін постановою суду апеляційної інстанції, визнано незаконним і скасовано рішення Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 06.06.2017 за заявкою №m2015 21017 на знак для товарів і послуг “PIPELINE PUNCH”, визнано незаконним і скасовано рішення Апеляційної палати Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 20.12.2017 за заявкою №m2015 21017 на знак для товарів і послуг ” PIPELINE PUNCH”, затверджене Наказом від 24.01.2018 №87; зобов’язано Міністерство економічного розвитку і торгівлі України повторно розглянути заявку Монстр Енерджі Компані, Корпорації штату Делавер, №m2015 21017 на знак для товарів і послуг “PIPELINE PUNCH” з урахуванням висновків викладених Господарським судом міста Києва у даному рішенні від 24.03.2021 у справі № 910/11418/19.

8.37. Згідно з частиною першою статті 52 ГПК України у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов’язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу.

Публічне правонаступництво органів державної влади є окремим, особливим видом правонаступництва. Під таким терміном розуміється перехід в установлених законом випадках прав та обов’язків одного суб’єкта права іншому. При цьому обов’язок щодо відновлення порушених прав особи покладається на орган, компетентний відновити такі права. Такий підхід про перехід до правонаступника обов’язку відновити порушене право відповідає принципу верховенства права, оскільки метою правосуддя є ефективне поновлення порушених прав, свобод і законних інтересів.

У спорах, які виникають з публічних правовідносин, де оскаржуються рішення (дії, бездіяльність) державного органу, пов’язані зі здійсненням функції від імені держави, стороною є сама держава в особі того чи іншого уповноваженого органу. Функції держави, які реалізовувалися ліквідованим органом, не можуть бути припинені та підлягають передачі іншим державним органам, за винятком того випадку, коли держава відмовляється від таких функцій взагалі.

Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постановах від 13 березня 2019 року (справа № 524/4478/17) та від 20 лютого 2019 року (справа № 826/16659/15).

Отже, правонаступництво у сфері управлінської діяльності органів державної влади (публічне правонаступництво) передбачає повне або часткове передання (набуття) адміністративної компетенції одного суб’єкта владних повноважень (суб’єкта публічної адміністрації) іншому або внаслідок припинення первісного суб’єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення його адміністративної компетенції.

Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 12 червня 2018 року у справі № 2а-23895/09/1270.

У такому разі також відбувається вибуття суб’єкта владних повноважень із публічних правовідносин.

Особливістю публічного правонаступництва є те, що подія переходу прав та обов’язків, що відбувається із суб’єктами владних повноважень, сама собою повинна бути публічною та врегульованою нормами адміністративного права.

При цьому можна виділити дві форми адміністративного (публічного) правонаступництва: 1) фактичне (або компетенційне адміністративне правонаступництво), тобто таке, де вирішуються питання передачі фактичних повноважень від одного до іншого органу, посадової особи (або повноважень за компетенцією) та 2) процесуальне адміністративне (публічне) правонаступництво.

Фактичне (компетенційне) адміністративне (публічне) правонаступництво – це врегульовані нормами адміністративного права умови та порядок передання адміністративної компетенції від одного суб’єкта владних повноважень (суб’єкта публічної адміністрації) до іншого, який набуває певні владні повноваження внаслідок ліквідації органу чи посади суб’єкта владних повноважень, припинення первісного суб’єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення компетенції органу публічної адміністрації чи припинення повноважень посадової особи.

Процесуальне адміністративне (публічне) правонаступництво – це унормована можливість заміни адміністративним судом (на будь-якій стадії процесу судового розгляду справи в суді першої, апеляційної та касаційної інстанцій (крім випадків перегляду справи за винятковими чи нововиявленими обставинами)) сторони чи третьої особи іншим суб’єктом, коли права та обов’язки суб’єкта владних повноважень перейшли від сторони (в адміністративній справі) до іншого суб’єкта владних повноважень, а також можливість суб’єкта публічної адміністрації (правонаступника) вступити в судовий процес як сторона чи третя особа.

При визначенні процесуального адміністративного (публічного) правонаступництва суд повинен виходити з того, хто є правонаступником у спірних правовідносинах, і враховувати таке: якщо під час розгляду справи буде встановлено, що орган державної влади, орган місцевого самоврядування, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржуються, припинили свою діяльність, то суд повинен залучити до участі у справі їхніх правонаступників.

У разі ж відсутності правонаступників суд повинен залучити до участі у справі орган, до компетенції якого належить ухвалення рішення про усунення порушень прав, свобод чи інтересів позивача. У разі зменшення обсягу компетенції суб’єкта владних повноважень, не пов’язаного з припиненням його діяльності, до участі у справі як другого відповідача суд залучає іншого суб’єкта владних повноважень, до компетенції якого передані або належать функції чи повноваження щодо вирішення питання про відновлення порушених прав, свобод чи інтересів позивача.

Отже, підставою для переходу адміністративної компетенції від одного суб’єкта владних повноважень до іншого (набуття адміністративної компетенції) є події, що відбулися із даним суб’єктом.

Вказана правова позиція викладена у постанові Велика Палата Верховного Суду від 08.12.2021 у справі № 9901/348/19, яка була опублікована у Єдиному державному реєстрі судових рішень 22.12.2021.

Згідно з пунктом 51 рішення Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ, Суд) від 13 січня 2011 року у справі «Чуйкіна проти України» (Chuykina v. Ukraine) (заява № 28924/04) ліквідація державної установи без правонаступництва не може звільнити державу від необхідності виконання рішення щодо ліквідованого органу. У цій справі Суд також зазначив, що «інший висновок дозволить державі використовувати такий підхід, щоб уникати сплати боргів своїх органів, особливо беручи до уваги те, що потреби, які змінюються, змушують державу часто змінювати свою організаційну структуру, включаючи формування нових органів та ліквідацію старих».

8.38. Ухвалюючи оскаржувані рішення суди попередніх інстанцій мали з’ясувати обсяг компетенції кожного з відповідачів щодо ухвалення рішення про усунення порушень прав, свобод чи інтересів позивача та наявність/відсутність підстав для задоволення позовних вимог щодо кожного з відповідачів враховуючи компетенцію кожного з них.

Суди попередніх інстанцій не врахували висновків викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.12.2021 у справі № 9901/348/19, щодо фактичного правонаступництва, обсягу компетенції кожного з відповідачів, наявності/відсутності підстав для задоволення позовних вимог щодо кожного з відповідачів, враховуючи компетенцію кожного з них та належного і ефективного способу захисту, ураховуючи компетенцію суду, яка дає підстави дійти висновку, що останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесенні до компетенції цього органу.

При цьому, задовольняючи позовну вимогу про зобов’язання Міністерства економічного розвитку і торгівлі України повторно розглянути заявку Монстр Енерджі Компані, Корпорації штату Делавер, №m2015 21017 на знак для товарів і послуг, суд не дослідив компетенцій названого органу, не встановив наявності/відсутності владних повноважень органу для вчинення цих дій, не встановив можливість/відсутність можливості виконання такого рішення.

З огляду на викладене доводи касаційної скарги, викладені у пункті 4.1 цієї Постанови частково знайшли своє підтвердження. При цьому, суд касаційної інстанції, враховуючи постанову Великої Палати Верховного Суду від 08.12.2021 у справі №9901/348/19, вважає за необхідне, з урахуванням викладених мотивів вийти за межі вимог касаційної скарги відповідно до положень частини четвертої статті 300 ГПК України.

8.39. Верховний Суд наголошує на тому, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (стаття 300 ГПК України).

8.40. З огляду на викладене, враховуючи те, що суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі вагомі, ключові та доречні питання, порушені у касаційній скарзі, які мають значення для вирішення даного спору під час нового розгляду.

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

9.1. Пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України встановлено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

9.1. Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Міністерства економіки України у частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.

9.2. Проте, з огляду на те, що суди попередніх інстанцій не встановили обставин, що є визначальними і ключовими у цій справі, ураховуючи мотиви цієї постанови та доводи сторін, Суд вважає за можливе з огляду на повноваження, визначені частиною четвертою статті 300 та 310 ГПК України, направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

9.3. Під час нового розгляду справи судам необхідно: врахувати викладене у цій постанові; надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з оцінки доказів здійсненим за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів за правилами статті 86 ГПК України; ураховуючи принципи господарського судочинства, перевірити вагомі (визначальні) аргументи сторін у справі, і в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір з належним обґрунтуванням мотивів та підстав такого вирішення у судовому рішенні, ухваленому за результатами судового розгляду.

10.1. Відповідно до статті 129 ГПК України питання про розподіл судових витрат суд розглядає лише, якщо вирішено спір по суті і ухвалено остаточне рішення у справі. Оскільки судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд, то розподіл судових витрат у справі, у тому числі й судового збору, сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги здійснює господарський суд, який ухвалює рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 296, 308, 310, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Міністерства економіки України задовольнити частково.

2. Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Міністерства економіки України на рішення Господарського суду міста Києва від 24.03.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.11.2021 у справі № 910/11418/19 у частині, передбаченій пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.

3. Рішення Господарського суду міста Києва від 24.03.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.11.2021 у справі № 910/11418/19 скасувати.

Справу № 910/11418/19 направити до Господарського суду міста Києва на новий розгляд.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Кому належить Вайбер і як з’явилася ця програма? Хто є творцем та розробником самого популярного месенджера?

Viber – один з найпопулярніших месенджерів у світі, розробка ізраїльської компанії Viber Media. Він дозволяє дзвонити та писати повідомлення, використовуючи Wi-Fi і мобільний інтернет. «Спілкування, яке раніше відбувалось у соцмережах, зараз йде в месенджери», – сказав один з творців Вайбера.

Про те, хто придумав і запустив цей продукт, як розвивалася фірма, про її досягнення та перспективи – читайте далі.

1. Історія створення Вайбера
2. Ідея
3. Розробка
4. Етапи розвитку
5. Монетизація
6. Що означає слово viber?
7. Хто власник
8. Тандем Магазинника і Талмонових
9. Фінансові нюанси
10. Конкуренція з Skype
11. WhatsApp або Viber?
12. Розробник – про переваги Вайбера
13. Плани і перспективи розвитку додатка

Історія створення Вайбера

У свій час журнал Bloomberg Businessweek опублікував статтю про «вбивцю Skype».

Винахід ізраїльського походження та білоруського виробництва не витіснило його повністю, але подекуди перегнав по популярності й стало з’являтися в гаджетах користувачів все частіше.

Ідея

Думка написати програму для мобільних платформ прийшла ізраїльтянам Тальмону (Талмону) Марко і Ігорю Магазиннику. Саме ці молоді люди були тими, хто створив Viber. Познайомилися вони на службі в армії. ІТ-освіта і любов до гаджетам призвели до того, що із загальних інтересів почала народжуватися дружба, а потім ділове партнерство.

Історія майбутнього успішного бізнесу почалася з того, що з часом друзі роз’їхалися по різних континентах і витрачали чималі суми на міжнародні розмови. Використовували і Skype, і різні VoIP додатки (голосова та відеотелефонія з допомогою комп’ютерних мереж).

Так з’ясувалося, що простого, доступного і безкоштовного продукту для власників смартфонів не існує. Необхідно було самим винаходити утиліту для мобільних пристроїв, щоб користувачам не довелося спочатку додавати один одного в списки контактів для дзвінків і повідомлень.

Тальмона Марко називають тим, хто придумав Вайбер саме на противагу Skype.

Розробка

З самого початку розробка велася на території Білорусі. Зробили це з міркувань економії. Розцінки американських, китайських, або навіть індійських фахівців, були б на порядок вище. З програмістів, що працювали над проектом, можна назвати прізвище білоруса Сергія Гончарика.

Над першою експериментальною версією працювала невелика група айтішників. На її створення пішло 2 місяці. Через рік остаточний варіант розмістили в ізраїльському AppStore.

Етапи розвитку

• 2 грудня 2010 р. запустили додаток на iPhone. Спочатку його писали саме під операційну систему цих пристроїв.
• У 2011 − 2012 – вихід версії для Android.
• У травні 2012 – для BlackBerry, Bada та Windows Phone.
• У 2013 запущена десктопна версія для ПК на Windows і OS X.
• У 2014 з’явилися безкоштовні відеочати (до цього – тільки в комп’ютерній версії)
• У 2015 заснована процедура грошових переказів.
• У 2016 додали функцію пересилання файлів різних форматів.
• З 11 серпня 2017 вирішили проблему збереження всіх настройок і листувань при зміні номера.
• У 2018 запустили можливість онлайн покупок в США і Великобританії, з 2019 – в Росії.

Монетизація

Довгий час всі функції були безкоштовними. Перші гроші від користувачів власники отримали в листопаді 2013 р. Тоді був запущений магазин стікерів – барвистих малюнків та анімацій, які можна прикріплювати до повідомлень. Був і набір безкоштовних стікерів, але кількість була дуже обмежена.

Згідно звітності за цей період, компанія тільки почала заробляти: її прибуток склав 1,5 млн доларів.

В лютому 2014 р. сервіс купив японський холдинг «Rakuten» за 900 млн доларів. У грудні запустили другу платну послугу – сервіс Viber Out, дозволяє подзвонити навіть тим, чий апарат не мав цього додатка. При цьому дзвінки були набагато дешевше стільникових операторів.

Липень 2014 – офіційна дата, коли з’явився Вайбер в Росії. В Москву приїхав один з партнерів Ігор Магазіннік. На прес-конференції він оголосив про відкриття російського офісу компанії. З тих пір кількість користувачів у нас виросло в кілька разів.

Що означає слово viber?

Це назва месенджера. Воно придумано творцями, нічого не означає і перекладу на російську не існує. Коли програма була готова, залишалося придумати ім’я для неї і домену сайту. Пошуки могли затягнутися, але допоміг випадок. Один з дизайнерів давно зареєстрував домен viber.com. Сам їм так і не скористався, а ось Тальмону та Ігорю ця ідея сподобалася.

Хто власник

Розповімо докладніше про тих, хто створив додаток і розвивав його, кому належить Вайбер зараз.

Тандем Магазинника і Талмонових

Про біографії Тальмона Марко відомо небагато. В англомовній версії Вікіпедії написано, що він народився в Тель-Авіві, отримав ступінь в області IT та управління в Тель-Авівському університеті. В армії обіймав посаду ІТ-директора Центрального командування ізраїльських сил оборони. Потім переїхав до США, де провів більшу частину свого дорослого життя.

Тальмон Марко і Ігор Магазіннік.

З 1997 по 2004 р. р. Марко був співзасновником і президентом ізраїльського провайдера Expand Networks. У 1998 р. відкрив фірму, яка розвивала файлообменную мережа iMesh, до 2010 був її президентом. У 2010 – заснував «Viber» разом з Ігорем Магазинником, де до 2014 був генеральним директором.

Ігор Магазіннік народився в СРСР, в місті Горький (нинішній Нижній Новгород). У 1991 році, в 16 років, переїхав з батьками в Ізраїль. Отримав IT-освіта в університеті імені Бар-Ілана в Ізраїлі і ступінь MBA (магістр з менеджменту) в Open University. Служив в Армії оборони Ізраїлю.

Допомагав Тальмону Марко засновувати його перший стартап – файлообмінник iMesh, потім Viber. Живе і працює в декількох країнах, має ізраїльське і білоруське громадянство.

Фінансові нюанси

Обсяг вкладень в «Вайбер» склав як мінімум 20 млн доларів, точна частка кожного з засновників невідома. Частка акцій належала родині Марко, решта розподілялася між сім’єю Шабтай і кількома американськими інвесторами.

Компанію зареєстрували як резидента білоруського Парку високих технологій. Це давало великі податкові пільги і допомогло обійтися без позики коштів.

Хіроші Микитани і Тальмон Марко.

З лютого 2014 контрольним пакетом акцій володіє холдинг з Японії, господарем якого є бізнесмен Хіроші Микитани. До цієї угоди ходили чутки, що підприємство збираються продавати за 400 млн доларів азійських фірмі.

Магазіннік і Марко керували організацією з дня заснування до 2015 року, потім пішли, зайнявшись проектом в іншій області.

Конкуренція з Skype

У своїх інтерв’ю засновники Вибер підкреслювали, що придумували додаток спочатку під мобільні пристрої. В той момент Skype (особливо мобільна версія) працював так, що потрібно було заздалегідь домовлятися про дзвінок (наприклад, по e-mail), щоб людина вийшла на зв’язок і не витрачав батарею смартфона, і тільки тоді зідзвонюватися.

До того ж, для дзвінок через «Скайп» потрібно попередньо потрапити в список контактів співрозмовника. Програма була створена для комп’ютерів, і на гаджетах зі слабкими характеристиками могла взагалі не працювати.

У Вайбере треба отримати секретний код для активації і можна відразу ж ним користуватися. Не треба запам’ятовувати логін і пароль для входу. Достатньо знати номер користувача, щоб відразу зателефонувати або написати йому. Заряду телефону вистачає надовго, тому що додаток постійно працює у фоновому режимі і використовує миттєві push-повідомлення.

Коли починали розробляти прототип, врахували помилки Скайпу, до ресурсів пристроїв підходили більш економно. Мобільність платформи стала великим плюсом.

З часу виникнення системи пройшло вже близько 10 років, компанії розмежували пріоритети. У нових версіях продовжують розроблятися функції для залучення нових клієнтів на свою сторону.

WhatsApp або Viber?

У цьому зв’язку можна згадати про ще одному популярному месенджері.

WatsApp з’явився на рік раніше, в 2009, але відеодзвінки в ньому були тоді недоступні. З часом багато функцій цих сервісів стали однаковими: текстові, голосові повідомлення, які можна пересилати або видаляти повністю з листування, відеозв’язок, передача файлів, фото і відео. Відмінність їх, в основному, в кольоровому тлі, доступності стікерів, швидкості роботи, способи захисту даних.

Одні користувачі воліють спілкуватися з колегами в більш строгому оформленні Ватсап, інші – галасливі і барвисті обговорення зі стікерами в Вайбер. Багато господарі мобільних воліють створювати акаунти в обох програмах.

Розробник – про переваги Вайбера

З початку 2019 року впровадили кілька новинок:

• З’явилася можливість створювати опитування для учасників.
• Темна тема оформлення – так званий «нічний режим».
• Кнопки «Чати» і «Виклики» для окремих екранів всіх ваших діалогів і дзвінків та контактів.
• В анонімних чатах можна спілкуватися, не розкриваючи свого номера.
• Функція “Спільноти” скасувала обмеження на кількість учасників, у них може спілкуватися до мільярда осіб.
• Можливість дивитися і купувати різні товари за допомогою однієї кнопки відразу в програмі.

Головною ж перевагою Viber залишається надійність і безпеку. Наскрізне шифрування не дозволить даними «витекти» в мережу.

Плани і перспективи розвитку додатка

У планах на найближчий час озвучується мета на монетизацію, пов’язану з платним сервісом масових розсилок бізнес-повідомлень, впровадження послуги «Місцевий номер» (підключення номера в іншій країні по абонентському тарифом), розвиток своєї кріптовалюти (поки діє тільки в Японії). Масова розсилка Вайбер буде платною тільки для бізнес-компаній.

При цьому розробники обіцяють, що для тих, хто віддає перевагу безкоштовну зв’язок і повідомлення, все залишиться таким же. Тільки краще: як щодо якості зв’язку, так і у відношенні до користувача.

Особливий акцент також робиться на рекламу. Розсилка Вайбер, ціна на яку залежить від кількості відправлених повідомлень і одержувачів, набирає популярності. Головними клієнтами виступають компанії, приватні особи, магазини. Розсилка по Вайбер відбувається в межах спільнот або бази даних замовників. Головне – щоб одержувач був користувачем утиліти. Мінімальні щомісячний пакет – 1000 листів в день.

Важливо: не ведіться на повідомлення, формату «Вайбер стане платним у цю суботу». Для простих користувачів програма завжди залишиться у вільному доступі.