Основні класифікації порід великої рогатої худоби

Зазвичай велику рогату худобу (далі – ВРХ) класифікують за різними ознаками та об’єднують у декілька груп. Існує три класифікації порід худоби: краніологічна, господарська, географічна.

За краніологічною класифікацією, що ґрунтується на відмінностях у будові черепа, виділяють такі типи ВРХ:

• • вузьколобий (до нього зараховують голландську, холмогорську, сіру українську, ярославську, тагільську, червону степову та ін.);
• • лобатий (симентальська і всі похідні від неї породи);
• • короткорогий (швіцька, джерсейська, костромська, лебединська та ін.);
• • короткоголовий (тирольська, герефордська, червона горбатовська, казахська білоголова та ін.);
• • пряморогий (калмицька, монгольська худоба).

Крім цього, виділяють комолий тип – усі безрогі породи, поширені в Північній Європі.

В основу господарської класифікації покладено переважну продуктивність тварин. Із порід молочного напряму продуктивності найбільш поширеною у багатьох країнах є голландська чорно-ряба; у деяких країнах вона відома під назвою голштино-фризька (Канада, Японія, США) або фризька (Австралія, Нова Зеландія, Великобританія, Франція).

У Швеції, Польщі, Італії, колишньому СРСР та інших країнах голландську худобу використовували для створення різних порід чорно-рябої худоби. Добре поширена джерсейська порода. У СНД поширені такі породи молочного напряму: червона степова, чорно-ряба, холмогорська, бура латвійська, англерська (ангельнська), айрширська, істобенська, червона естонська, червона литовська, червона данська та ін.

Із порід комбінованого напряму продуктивності в багатьох країнах Європи, Північної та Південної Америки, Африки розводять швіцьку буру, симентальську, шортгорнську м’ясо-молочного типу та ін.; у СНД, крім перерахованих, – бестужевську, алатауську, костромську, синівську, лебедин- ську, курганську, червону горбатовську, карпатську буру, кавказьку буру, юрінську, пінцгау.

Найбільш поширені у світі породи худоби м’ясного напряму: абердіно-ангуська та герефордська (Австралія, Нова Зеландія, Північна й Південна Америка, багато країн Європи), шортгорнська м’ясного типу (Австралія, Нова Зеландія, Аргентина, США, Данія та ін.), шароле (Аргентина, Бразилія, США, Данія, Франція та ін.), санта-гертруда (Аргентина, Бразилія, США та ін.). У країнах колишнього СРСР, крім перелічених вище м’ясних порід, розводять казахську білоголову, калмицьку, лімузин, групи казахської та монгольської худоби.

Згідно з географічною класифікацією, розрізняють породи худоби:

• • низинні;– переважно молочні;
• • гірські – тирольська, швіцька;
• • степові – українська степова, червона степова та ін.

Ця класифікація умовна, тому багато порід поширені в різних географічних районах.

Найважливішою характеристикою будь-якої породи, чи то м’ясної, чи то молочної, чи то комбінованої, є її пристосованість до напряму господарства, а також до клімату місцевості розведення. Під час розведення корів необхідно знати і враховувати індивідуальні особливості та недоліки породи, розведеної на фермі.

Основні породи великої рогатої худоби

Холмогорська порода великої рогатої худоби, молочного напряму. Виведена в Холмогорському та Архангельському повітах Архангельської губернії поліпшенням місцевої худоби. Здавна розводять у районах нижньої течії річки Північна Двіна; у XVIII–XIX ст. худобу холмогорської породи покращували схрещуванням із голландською породою.

Будова тіла типова для молочної худоби. Тулуб довгий, на високих ногах, лінія спини та попереку рівна, крижі трохи підняті, груди недостатньо глибокі, ноги правильно поставлені. Мускулатура щільна, суха, шкіра тонка, еластична. Масть чорно-ряба, трапляється червоно-ряба, червона, чорна, біла. Бики важать 800–900 (іноді 1000) кг, корови – 500–550 (іноді до 700) кг. Середній річний надій – 3500– 5000 кг, жирність молока 3,7–3,8 %, максимально – до 5 %.

Худоба добре акліматизується, завдяки чому поширена у багатьох районах. Розводять переважно в північних та північно-східних областях Європейської частини Росії та в Сибіру.

Породу використовували під час виведення істобенської й тагільської порід.

Бура латвійська порода великої рогатої худоби, молочного напряму. Виведена наприкінці XIX – на початку XX ст. схрещуванням місцевої худоби та різних її помісей із ангельнською, північношлезвізькою та червоною данською породами.

Тулуб розтягнутий, загривок рівний, широкий, груди глибокі, спина і поперек прямі, широкі, крижі довгі, прямі й широкі, іноді звислі, задні кінцівки часто шаблісті. Масть червона різних відтінків. Кінець морди, щоки, вуха, нижня частина шиї, ніг і хвоста майже чорні. Жива маса бугаїв – 800–850, корів – 500 кг. Надої 3500–4000 кг у рік, жирність молока – 3,9–4,0 %. М’ясні якості задовільні.

Буру латвійську породу розводять у Латвії, Білорусі, Псковській, Новгородській, Ленінградській областях.

Чорно-ряба порода великої рогатої худоби, молочного напряму. Виведена в СРСР схрещуванням місцевої худоби, розведеної в різних зонах, з остфризькою, чорно-рябою шведською та іншими породами аналогічного походження.

У тварин чорно-рябої породи тулуб дещо подовжений, пропорційний; вим’я об’ємисте, шкіра еластична. Масть чорно-ряба. Через відмінності властивостей вихідної місцевої худоби, природні умови, рівень племінної роботи у породі утворилося кілька груп і типів, що різняться за екстер’єрними особливостями, надоєм, жирномолочністю. Тварини великі (бики важать 900–1000, корови – 550– 650 кг), високої молочної продуктивності (середній річний надій – близько 4000, у племінних господарствах – до 6000 кг), але поступаються іншим групам за жирністю молока (3,6–3,7 %).

М’ясні якості чорно-рябої породи задовільні. За інтенсивного вирощування середньодобові прирости молодняку– 800–1000 г, до 15–16-місячного віку тварини важать 420–480 кг. Забійний вихід – 50–55 %. Племінна робота спрямована на вдосконалення породи методом чистопородного розведення з урахуванням місцевих умов у різних зонах. Для поліпшення конституції тварин і’ підвищення молочної продуктивності в господарствах використовують биків голландської голштино-фризької породи.

Основні райони розведення: північно-західні області Росії, Україна, Білорусь, Прибалтика, Узбекистан, Урал, Західний і Східний Сибір, Далекий Схід.

Костромська порода великої рогатої худоби, молочно- м’ясного напряму. Виведена в радгоспі “Караваєво” та племінних фермах Костромської області схрещуванням ярославської та місцевої худоби з альгауською та швіцькою породами. Затверджена 1945 р.

Одна з найбільш високопродуктивних порід молочно- м’ясного напряму. Тварини великі, широкотілі, з міцним кістяком і добре розвиненою мускулатурою. Вирізняються інтенсивним зростанням і добрими м’ясними якостями. Масть від світло- до темно-сірої. Бики важать 850–950 (іноді до 1000) кг, корови – 550–650 кг. Середній річний надій – 4000–5000 кг, жирність молока – 3,7–3,9 %. Від- годівельні кастрати у 18 місяців важать 450–500 кг, Забійний вихід – 60 % і більше.

Костромську породу широко використовують для поліпшення продуктивних якостей багатьох порід та місцевої худоби.

Цю породу також використовували під час виведення алатауської породи.

Бестужевська порода великої рогатої худоби, молочно-м’ясного напряму. Батьківщина – село Реп”івка (нині Новоспаський район Ульянівської області). Виведена в кінці XVIII – на початку XIX ст. схрещуванням місцевої худоби зі шортгорнською, голландською, симентальською та іншими породами. Назву дістала за прізвищем заводчика Бестужева, який започаткував племінну роботу з породою.

Худоба велика, з глибоким подовженим тулубом і міцним кістяком. Масть червона, різних відтінків (від світло-червоної

Повна енциклопедія тваринництва до вишневої), трапляються білі відмітини на голові, грудях, череві, вимені. Жива маса биків – 750–900 кг, корів – 500–550 кг. Надої – 3000–3800, до 4500 кг, жирність молока – 3,8–4,1 %, найбільша – 5,5 %. Худоба скоростигла, добре нагулюється і відгодовується. Забійний вихід – до 60 %.

Симентальська порода великої рогатої худоби (від нім. Simmental – Симентальська долина), молочно-м’ясного напряму. Виведена в Швейцарії поліпшенням місцевої та завезеної у V ст. скандинавської худоби. Завдяки високим продуктивним якостям і гарній акліматизації поширилася в багатьох країнах. Тривалим поглинальним схрещуванням корів місцевих порід із різних країн із симентальськими биками, вивезеними зі Швейцарії, створено родинні породи, які в деяких країнах мають інше призначення (у ФРН та Австрії – флекфи, у Франції – монбельярдська, в Угорщині – угорська строката та ін.), і різні напрями – від молочного до м’ясного.

У Росію симентальську породу завозили з другої половини XIX ст. Биків використовували для схрещування з місцевою худобою – сірою українською, поліською, калмицькою, казахською та ін. У СРСР вже завозили, крім швейцарської, німецьку, угорську, австрійську симентальську худобу. Завдяки схрещуванню з різними місцевими породами утворено кілька зональних типів симентальської породи (синівський, степовий, український, приволзький,. приуральський, сибірський, далекосхідний).

Масть худоби палева, палево-строката, рідше червоно- ряба, голова і кінець хвоста білі; носове “дзеркало” рожеве, роги й копита світло-воскового кольору. Бики важать 800–1100, корови – 550–600 кг. Середній річний надій – 3500–4500 кг, жирність молока – 3,8–3,9 %. Тварини добре відгодовуються. Бички до 12 місяців важать 400–420 кг, до 18 місяців – 500–600 кг. Забійний вихід – 58–62 кг.

Калмицька порода великої рогатої худоби, м’ясного напряму. Виведена тривалим вдосконаленням худоби, приведеної кочовими калмицькими племенами близько 350 років тому із західної частини Монголії.

Тварини міцної конституції, гармонійно складені. Масть червона, різних-відтінків (іноді з білою смугою на спині й білими мітками на тулубі), рідше руда. Бики важать 750–900, корови – 420–500 кг. Худоба невибаглива до кормів та умов утримання, добре використовує зимові пасовища, швидко нажировується навесні й восени і стійко зберігає вгодованість під час літніх посух та тривалих зимівель. До 1,5-річного віку племінні бички досягають маси 400–450 кг, бички-кастрати – 380–420 кг. За інтенсивної стійлової відгодівлі бички-кастрати віком 18– 19 місяців досягають живої маси 530 кг. Забійний вихід – 57–60 %. М’ясо має високі смакові якості. Середній річний удій – 650–1000 кг, жирність молока – 4,2–4,4 %.

Калмицьку породу використовують для поліпшення м’ясних якостей молочних і молочно-м’ясних порід, а також для промислового схрещування.

Абердино-ангуська порода великої рогатої худоби, м’ясного напряму. Виведена в Шотландії (графства Абердин (Aberdeen) та Ангус (Angus)) вдосконаленням місцевої чорної комолої худоби.

Тулуб глибокий і округлий, на коротких ногах, шия коротка, непомітно зливається з плечем, і головою, поперек і крижі добре виповнені, мускулатура окосту опускається до скакального суглоба. Кістяк тонкий, шкіра тонка, еластична. Тварини комоді. Масть чорна. Жива маса биків – 750–800 кг, іноді до 1000 кг, корів – 500–550 кг, іноді до 700 кг, бичків-кастратів до 15–16 місяців за інтенсивного вирощування та відгодівлі – 450–460 кг. Забійний вихід близько 60 %. М’ясо вирізняється мармуровістю. У разі схрещування з іншими породами тварини добре передають потомству м’ясні якості.

Розводять абердино-ангуську породу у Великобританії, США, Канаді, Новій Зеландії, Аргентині, Австралії та ін.

На території колишнього СНД використовують для схрещування з калмицькою худобою (помісі мають високі м’ясні якості), а також для промислового схрещування з молочними та молочно-м’ясними породами.

Червона степова порода великої рогатої худоби, молочного напряму. Формувалася з кінця XVIII ст. на території сучасної Запорізької області України. Застосовували схрещування сірої степової худоби з червоною остфрисландською, червоною німецькою, ангельнською та ін. До кінця XIX ст. помісі в Україні розводили “в собі”, в інших районах їх схрещували з місцевою худобою. З 20-х pp. XX ст. ведеться планомірна робота з розведення породи.

Тварини сухої, щільної, міцної конституції. Масть червона, різних відтінків; у багатьох тварин білі відмітини на голові й тулубі. Дорослі племінні бугаї важать 800– 900 кг (іноді 1200), корови – 450–550 кг (іноді до 700). Середній річний надій – 3800–4500 кг, жирність молока – 3,6–3,8 %.

Тварини пристосовані до жаркого клімату, добре акліматизуються..

Тагільська порода великої рогатої худоби, молочного напряму. Виведена у XVIII–XIX ст. на Уралі (райони, прилеглі до Нижнього Тагілу) шляхом схрещування місцевої худоби з холмогорською та голландською породами і систематичного відбору тварин за молочною продуктивністю.

Тварини середніх розмірів, із дещо подовженим тулубом, глибокими, але неширокими грудьми, довгою тонкою шиєю, сухою головою. Кістяк міцний, шкіра щільна, еластична. Трапляються обвислий зад, вузький таз, неправильна постановка ніг. Масть чорно-ряба і чорна, рідше червона, червоно-ряба, бура, буро-строката. Бики важать 800–900, корови – 450–520 кг. Середній річний удій – 3500–4500 кг, жирність молока – 14–4,2 %, іноді до 5,3 %.

Тварини добре пристосовуються до суворих кліматичних умов.

Айрширська порода великої рогатої худоби, молочного напряму. Виведена в кінці XVIII ст. у графстві Айр у Шотландії шляхом поліпшення місцевої худоби “приливом крові” тисватерської, голландської, фламандської та олдернейської худоби, розведеної на островах протоки Ла-Манш. Відбір і підбір проводили за екстер’єром, молочною продуктивністю та жирномолочністю.

У тварин айрширської породи будова тіла правильна, кістяк міцний, груди глибокі, широкі. Роги світлі, направлені в боки, вгору і трохи назад. Вим’я добре розвинено. Масть червоно-ряба (від білої з невеликими червоними плямами до темно-червоної з білими плямами). Жива маса биків – 700–800 кг, корів – 420–500 кг, телиць до 12 місяців – 240 кг, до 18 місяців – 300–350 кг. Надої – 4000– 4500 кг на рік, жирність молока – 4–4,4 %.

Поширена в багатьох країнах Європи, в США, Канаді, Австралії. У Росію худобу айрширської породи почали завозити в XIX ст., але поширення вона не набула. У 60-х pp. XX ст. тварин айрширської породи завозили до СРСР із Фінляндії.

Ярославська порода великої рогатої худоби, молочного напряму. Виведена в XIX ст. в Ярославській губернії тривалим відбором найбільш продуктивних місцевих тварин і розведенням кращої худоби “в собі”.

У тварин яскраво виражений молочний тип будови тіла, голова суха, легка; груди глибокі, розтягнутий глибокий тулуб. Вим’я середньої величини, залозисте. Масть переважно чорна; голова біла, часто з чорними “окулярами”, черево та кінцівки білі. Бики важать 770–860, корови – 450– 550 кг. Середній річний удій – 3500–4000 кг, жирність молока – 4,0–4,2 %, найбільша – до 6 %. Ярославську породу використовували під час виведення костромської та істобенської порід.

Швіцька порода великої рогатої худоби, молочно-м’ясного напряму. Виведена в гірських районах Швейцарії тривалим відбором тварин, що походили від короткорогої худоби, завезеної в стародавні часи зі Сходу.

У породі розрізняють молочно-м’ясний, молочний та м’ясо-молочний типи.

Тварини молочно-м’ясного типу пропорційної будови, великі, з глибокими й широкими грудьми, прямою і широкою лінією верху, розвиненою мускулатурою.

Тварини молочного типу вирізняються великою розтягнутістю тулуба, незграбністю форм та плоскоребрістю.

М’ясо-молочна худоба характеризується добре розвиненою мускулатурою, компактною будовою тіла, має широкий, порівняно короткий тулуб, добре розвинуті груди, виповнений трикутник, недостатньо розвинене вим’я.

Масть від світло-сірої до темно-бурої, по верхній лінії тулуба від холки до кореня хвоста світліше забарвлення, навколо темно-свинцевого носового “дзеркала” світлий волосяний покрив.

Завдяки високим продуктивним якостям швіцька порода доволі розповсюджена. У Францію, Італію, США, Канаду, країни Північної та Південної Америки й Африки завозили худобу переважно молочно-м’ясного типу, у Німеччину, Австрію, Румунію – м’ясо-молочного. У кожній із цих країн ведуть подальше вдосконалення типів швіцької породи. Так, у США створено молочний тип із середнім річним удоєм понад 5000 кг та жирністю молока 4,5 %.

Схрещуванням місцевої худоби з різних районів зі швіцькою створені великі масиви бурої худоби, з яких виділено породи: костромська, алатауська, лебединська, кавказька бура, бура карпатська.

Герефордська порода корів великої рогатої худоби, м’ясного напряму. Виведена у XVIII ст. в Англії (графство Герефордшир) відбором і підбором місцевої худоби.

Тварини з бочкоподібним, приземистим, широким і глибоким тулубом, сильно випнутим підгруддям, добре обмускуленими плечима. Волосяний покрив влітку короткий, взимку довгий, кучерявий. Масть темно-червона, голова, загривок, підгруддя, черево, нижня частина кінцівок і кисть хвоста білі. Жива маса бугаїв – 850–1000, корів – 550– 600 кг. Худоба добре відгодовується і нагулюється, дає високоякісне “мармурове” м’ясо. Забійний вихід – 60–65 %, іноді до 70 %. Тварини скороспілі, витривалі, пристосовані до різних природних умов, тривалого утримання на пасовищах, добре переносять довготривалі перегони.

Порода широко розповсюджена у Великобританії, США, Канаді, Австралії, Новій Зеландії та ін.

Казахська білоголова порода великої рогатої худоби, м’ясного напряму. Виведена у 30-40-і pp. у колгоспах і радгоспах Казахстану, Оренбурзької та Волгоградської областей схрещуванням місцевої казахської та частково калмицької худоби з герефордською породою. Затверджена в 1950 р.

Тварини з добре вираженою будовою тіла м’ясного типу. Масть червона, різних відтінків; голова, груди, черево, нижня частина ніг і кисть хвоста білі, трапляються білі відмітини на, загривку і крижах. Улітку волосяний покрив короткий, гладкий, блискучий, до зими тварини обростають густою, довгою шерстю, у багатьох із них трапляється кучерявість. Бики важать 850–1000, корови – 500–550 кг. Худоба вирізняється скоростиглістю. За інтенсивного вирощування молодняк до 15–18 місяців досягає маси 450–470 кг. Тварини добре нагулюються і відгодовуються. Забійний вихід – 55 % і більше.

Казахську білоголову породу схрещують із молочною худобою для поліпшення її м’ясних якостей.

Шароле – порода великої рогатої худоби м’ясного напряму. Виведена у XVIII ст. у Франції, у районі Шароле, поліпшенням місцевої худоби; у XIX ст. проводили схрещування шароле з шортгорнами.

Тварини великі, тулуб довгий і глибокий, голова коротка й широка, роги довгі, закруглені, спина пряма, м’язиста, крижі широкі, обмускулені, окости добре виповнені. Волосяний покрив тонкий, довгий, часто з кучерявістю. Масть кремово-біла, носове “дзеркало” рожеве, роги й копита воскового кольору. Для породи звичною є крупноплідність, через що у деяких тварин спостерігаються складні отелення. Бики важать 1000–1200 кг (іноді до 1500), корови – 700–800 кг (іноді до 1150), бички до 12 місяців – до 525, до 18 місяців – 600–650 кг. Забійний вихід – 60–70 %. Телят вирощують на підсосі.

Тварини невибагливі, стійко передають цінні якості потомству. Помісі від промислового схрещування биків шароле з коровами інших порід вирізняються великою енергією росту і добре вираженими м’ясними якостями.

Розводять породу в багатьох країнах. У США схрещуванням шароле з браманською худобою виведено породу м’ясної худоби – чербрей, у Бразилії схрещуванням шароле із зебу виведено породу каншем.

На території колишнього СНД породу розводять у частоті й використовують у схрещуванні для поліпшення м’ясних якостей інших порід.

Шортгорнська порода. Породу було виведено на території Англії (у долині річки Tie) у XVI ст. шляхом схрещування місцевої худоби й голландської породи. У Росію завезено в першій половині XX ст. Породу розводять за двома напрямами – м’ясним та молочно-м’ясним.

Шортгорнська порода м’ясного типу має міцну конституцію. Масть червона, червоно-ряба, біла. Зрілі корови досягають за масою живої ваги 550–650 кг, бики – 850–1200 кг. Телята при народженні мають масу в 27–35 кг і за інтенсивного годування дають приріст на добу 1200 г. Молочна продуктивність не перевищує 1700 кг. Забійний вихід м’яса становить 68–72 %.

Шортгорнська порода досить вимоглива до умов утримання й корму, але завдяки своєму високоякісному “мармуровому” м’ясу популярна в багатьох господарствах світу.

Як вивести тваринництво із кризи?

Галузь тваринництва (ВРХ, МРХ, свинарство, вівчарство, козівництво) в Україні переживає не найлегші часи. Фахівці відзначають критичне скорочення поголів’я ВРХ та кризу в роботі молочного та м’ясного скотарства. Програми держпідтримки допомагають окремим напрямам триматися на плаву. Однак, коли мова заходить про відновлення галузі тваринництва, лише цих кроків недостатньо. Актуальність проблеми зросла настільки, що постала на порядку денному вищого керівництва держави. Як стало відомо, Володимир Зеленський планує зустріч з представниками асоціацій тваринників, щоб з перших вуст почути про стан галузі та знайти шлях виходу з кризи. AgroPolit.com вже проаналізував стан галузі у першій частині аналітичного матеріалу. Тепер пропонуємо коментарі від представників профсфери про конкретні кроки, які повинна зробити держава, щоб врятувати ВРХ, свинарство, молочну галузі.

Тваринництво — м’ясне скотарство

Як розповів у коментарі AgroPolit.com голова Української асоціації розвитку тваринництва та технологій Ігор Клименок, вітчизняне тваринництво перебуває у глибокій кризі, особливо скотарство та вівчарство.

За даними Держслужби статистики, станом на 1 серпня загальне поголів’я ВРХ (промислове поголів’я і тварини в господарствах населення) скоротилося на 6,4% в порівнянні з 1 серпня 2020 року — до 3,2 млн голів (в тому числі поголів’я корів — на 5,9%, до 1,66 млн голів). Промислове поголів’я ВРХ на зазначену дату скоротилося на 1,2% в порівнянні з 1 серпня 2020 року — до 1,01 млн голів.

«Це зумовлено тим, що окупність інвестицій у тваринництві, особливо м’ясному, є дуже довготривалою, і в поточних умовах ним займатися не вигідно, і відповідно, на м’ясо здається худоба з числа молочних корів», — каже Клименко.

Наразі на держпітримку у тваринництві та переробці у 2021 році було спрямовано 1,6 млрд грн в загальній структурі державної підтримки.

У 2022 році в рамках тих фондів коштів, які є в обсязі 4,5 млрд грн, за результатами першого та другого кварталів передбачається розширення державної підтримки в першу чергу за напрямом «Тваринництво». Оскільки цей сектор 30 років демонструє падіння показників, і без високого рівня державної підтримки тваринництва ми не забезпечимо стабілізації ситуації», — анонсував зміни міністр аграрної політики Роман Лещенко.

Він додав, що запит на програми підтримки з тваринництва є найбільшим за обсягом. Тобто українські аграрії готові вкладати і розвивати тваринництво, але за умови довгострокової прогнозованої державної політики з відповідним фінансуванням.

Причому інвестувати хочуть як українські, так і закордонні інвертори. Так, США можуть погодитися інвестувати в розвиток українського тваринництва по $250 млн протягом чотирьох років (2022/25 років). Інвестиційний проєкт передбачає будівництво 20 ферм із загальним поголів’ям 100 тис. голів великої рогатої худоби, що дозволить наростити промислове поголів’я в країні на 20%. Відповідний проєкт входить до Плану трансформації України, презентованого Президентом Володимиром Зеленським під час робочої поїздки в США.

Яких кроків чекають від держави?

Секретар аграрного комітету Іван Чайківський назвав три кроки для розвитку м’ясного скотарства (ВРХ), які випливають із того, що тваринництво — це вже додана вартість (тварини споживають зерно, комбікорми і на виході дають білок).

Перший — запровадити нульове мито при ввезенні та вивезенні великої та малої рогатої худоби (ВРХ та МРХ) за виключенням телят вагою до 300 кг (на них 10% вивізного мита). Відповідний законопроєкт наразі підготував КМУ — він перебуває на розгляді відомств, і дуже сподіваємося, що на початку 2022 року його подадуть до парламенту. Потрібно якнайшвидше прибрати це злочинне, на мою думку, імпортне мито, щоб дати поштовх тваринництву», — пояснює він.

Другий — спецрежим доданої вартості в АПК.

Нагадаю його суть: зниження ставки ПДВ до 7% з теперішніх 20% на всіх етапах виробництва — від сільгосптоваровиробника до прилавку. На кожному етапі виготовлення аграрної продукції має діяти ставка ПДВ 7%. Тваринникам і переробникам їхньої продукції це дозволить акумулювати додаткові фінансові ресурси і направити їх на розвиток тваринництва (м’ясного чи молочного). Споживач — отримає зниження кінцевих цін. Держава — збільшені доходи, нарощення обсягів виробництва агропродукції з доданою вартістю та імпортозаміщення за багатьма позиціями виготовлення харчів», — говорить секретар аграрного комітету Іван Чайківський.

Третій — ухвалити закон про торгівлю. «Його завдання — навести лад із вартістю входу для національного чи місцевого товаровиробника у мережу супермаркетів та магазинів. Адже ми всі бачимо, що ритейл активно зловживає на так званих вхідних цінах, на платі за розміщення на полиці — і це можна продовжувати», — підсумував нардеп.

Президент Української асоціації розвитку тваринництва та технологій пропонує такий перелік заходів для стимулювання розвитку скотарства, вівчарства та козівництва:

1. Оптимізація митної політики України: прибравши мито на ввезення ВРХ та МРХ всіх вагових категорій ми будемо стимулювати створення нових відгодівельних комплексів та відповідно збільшення поголів’я;

2. Скасування ПДВ при імпорті товарної ВРХ та МРХ зменшить потребу в «замороженні» на понад один рік обігових коштів в державному бюджеті для бізнесу, що дасть змогу закупити більшу кількість тварин. Цей механізм показав свою ефективність при імпорті племінної ВРХ та МРХ.

3. Впровадження довгострокової державної підтримки, мінімум на 3-4 роки, де до наявних програм державної підтримки доцільно додати:

3.1. Відшкодування вартості об’єктів з виробництва кормів для ВРХ та МРХ для власних потреб господарства, бо у структурі собівартості витрати на корми складають в межах від 60 до 70%. При закупівлі у стороннього постачальника собівартість кормів відповідно збільшується на 20-30%, що, в свою чергу, підвищує собівартість готової продукції. А створення власних кормоцехів, відповідно, зменшить собівартість готової продукції на 15-25%.

3.2. Спеціальна бюджетна дотація на 1 га окультурених пасовищ, бо в Україні стрімко зменшуються площі, виділені під пасовища. Ще меншою є кількість окультурених пасовищ, які ефективно зрошуються і на яких забезпечено планування випасу худоби. Варто відзначити, що саме наявність достатньої кількості пасовищ робить прибутковим утримання та розведення м’ясних порід ВРХ, значно підвищує рентабельність утримання МРХ. Це стимулює як сільгосппідприємства, так і населення займатися розведенням худоби.

3.3. Спеціальна бюджетна дотація на відгодівлю бичків низьковагових категорій, адже спеціальні умови годівлі та утримання молодняка ВРХ, високі ризики його загибелі значно збільшують собівартість дорощування телят, тому дуже часто їх забивають у низько-вагових кондиціях. Це призводить до втрати потенційного прибутку, який би могла принести їх подальша відгодівля. Особливо нерентабельною здається відгодівля бичків молочних порід, які непридатні для розведення. І особливо це є актуальним для сільського населення, яке вирощує худобу в невеликій кількості, і отримання таких дотацій стимулюватиме догодовувати молодняк ВРХ до більшої кондиції і, відповідно, отримувати більше коштів при його реалізації.

3.4. Спеціальна бюджетна дотація на утримання корови або телички до 1,5 річного віку при переході з господарювання у фізичному секторі в юридичний або реєстрації ФОП для стимулювання розвитку підприємництва в сільській місцевості.

Такі першочергові кроки мають на меті створення умов для збільшення поголів’я ВРХ та МРХ, що, у свою чергу, збільшить надходження податків до державного бюджету та дасть поштовх до створення нових робочих місць, особливо у сільській місцевості. Загалом, це позитивно позначиться на розвитку не лише тваринництва, а і суміжних галузей — м’ясопереробної, молочної, рослинництва тощо. І в комплексі від цього виграє загалом Україна і всі українці», — вважає Ігор Клименок.

Тваринництво — свинарство

Держстат зафіксував двовідсоткове збільшення кількості свиней в Україні. На початок 2021 року в Україні нараховувалося 5,8 млн свиней (на 113 тис. голів більше, ніж на початку 2020-го). Така позитивна динаміка відбулася завдяки більшому поголів’ю свиней у сільськогосподарських підприємствах. Промислове свинарство розпочало 2021-ий із загальним поголів’ям, яке було на 320 тис. гол. чи 9,7% вищим за 2020 рік — 3,6 млн гол.

Наразі, як пояснили AgroPolit.com у асоціації «Свинарі України» (АСУ), 2021 рік став для промислового свинарства особливо складним. Так, нижчі ціни закупівлі свиней забійних кондицій в останньому кварталі 2020-го та впродовж 2021-го на тлі збільшення витрат на годівлю через подорожчання кормових інгредієнтів на понад 50%, які в структурі собівартості продукції тваринництва у середньому займають 65-70%, істотно знизили показник рентабельності.

За попередніми оцінками, вітчизняні виробники свинини завершать рік зі збитками близько 10%. Унаслідок такої ситуації низка свиногосподарств, які спеціалізуються на відгодівлі товарних поросят, уже призупинили свою діяльність, а окремі виробники закритого циклу змушені скорочувати маточне поголів’я та обсяги виробництва, щоб забезпечити себе обіговими коштами. Негативно на галузі позначилися і податкові зміни — повернення 20%-ої ставки при операціях з постачання живих свиней спричинило диспропорцію між податковим кредитом та податковим зобов’язанням, змушуючи підприємства частково покривати цю різницю з обігових коштів. Така ситуація посилила позиції виробників нелегального ринку свинини, частка якого оцінюється у 30% від обсягів промислового виробництва», – йдеться у коментарі AgroPolit.com президента асоціації «Свинарі України» (АСУ) Оксани Юрченко.

В умовах, що склалися, вітчизняне свинарство потребує комплексної підтримки з боку держави, щоб зупинити стагнацію, стимулювати детінізацію ринку та сприяти розвитку галузі.

Якщо ви сьогодні спитаєте виробника, що варто змінити в українському свинарстві, найчастіше почуєте дві відповіді: запровадження зниженої ставки ПДВ по всьому ланцюгу виробництва свинини (а в ідеалі, такий підхід має поширюватися на весь продовольчий кошик) та сприяння у відкритті ринків збуту свинини», — заявила Оксана Юрченко.

Вона пояснила, що «сьогодні виробники свинини опинилися в ситуації «розлому», коли на кормову сировину мають 14% ставку ПДВ, а продукцію реалізують — з ПДВ 20%.

«Однакова знижена ставка на весь ланцюг — не лише засіб зменшити податкове навантаження, а й здешевити продукцію для кінцевого споживача, який в Україні міг би споживати щонайменше вдвічі більше м’яса. Більше споживання — більший попит і, відповідно, нарощування потужностей», — каже вона

Другий крок (збільшення експорту продукції свинарства) теж потрібен, пояснює у розмові з AgroPolit.com президент Асоціації «Свинарі України» (АСУ) Оксана Юрченко.

Адже через африканську чуму свиней і втрату шансу впровадження регіоналізації Україна перебуває в експортній ізоляції. Поставки вітчизняної свинини з 2016-го лише одного року перевищили 5 тис. т, а імпорт, навпаки, щороку зростає. АЧС впливає не тільки на зовнішню торгівлю, а насамперед на інвестиційну привабливість бізнесу. Хто захоче вкладати гроші в розвиток свинарства, коли ризики ураження надзвичайно високі, а захист у цій ситуації дорівнює нулю? І йдеться не тільки про відсутність механізму компенсації чи вимогу сплатити ПДВ за усе ліквідоване через спалах АЧС поголів’я. Виробник свинини в Україні не має вибору страхових продуктів. Щонайменше 40% свиней вирощується і б’ється подвірно, транспортується країною і реалізується через базари та м’ясні магазинчики, отже про простежуваність і контроль за поширенням хвороб в таких умовах говорити складно. Наш споживач не боїться купувати м’ясо з «газетки» в місцях несанкціонованої торгівлі, бо так може або заощадити кілька гривень на кілограмі, або ж вірить, що це «органічна» та здорова продукція. А поки є попит, є і пропозиція», — нагадує вона.

Як пояснила очільниця АСУ, у таких умовах, щоб захиститися від ризиків занесення небезпечних хвороб, промислові свинарі інвестують мільйони в біобезпеку комплексів. Однак таких зусиль недостатньо — вся система виробництва свинини в Україні має бути прозорою та простежуваною. Запровадити такі правила — відповідальність держави.

«У цьому контексті не можна не згадати про потребу запровадження електронного документообігу, зміни ветеринарного законодавства та вимог до простежуваності. Адже ТТН (товаро-транспортна накладна) дозволяє реалізовувати різні «схеми», — заявила Юрченко.

Також вона нагадала, що окремою темою йде потреба змін до нормативної бази, що регулює екологічну царину. Закони ми ухвалюємо європейські, а от реалізовуємо їх, посилаючись на норми, що прописували для колгоспів у 1960-х роках.

«Це наче запчастини старого «Москвича» прикручувати до «Мерседеса» останньої моделі. Навряд чи така машина поїде… А виробник змушений в таких умовах працювати та ще й намагатися розвиватися», — нарікає Юрченко.

Однак, за її словами, якщо не вдаватися до деталей, а повернутися до проблем глобальних, мабуть, один з найбільших недоліків, який треба виправити, — відсутність стратегічного бачення розвитку сектору АПК і свинарства зокрема (хоча так можна сказати про кожну галузь) на рівні держави.

Звідси всі наслідки… Візьміть для прикладу історію зі зниженою ставкою ПДВ: у березні свинарі її отримали, проте вже у серпні змушені були з нею попрощатися. Такі рішення на п’ять місяців не ухвалюються! От і маємо перелік проблеми галузі, розписаний на десятки сторінок. На жаль, зусиллями самого бізнесу вирішити ці питання не вдасться. Тут потрібне втручання держави і співпраця з владою, щоб АПК дійсно було «локомотивом» економіки», — заявила Юрченко.

Тваринництво — молочне скотарство

Найбільш тяжко сьогодні почувається молочне скотарство. Молочний ринок останнім часом працює в умовах дефіциту сировини. Як стверджують фахівці, сьогодні ми бачимо найгірші показники галузі за весь час історії країни, і без державної підтримки Україна втратить молочне тваринництво.

Так, валовий надій молока за 10 місяців 2021 року впав на 6% і склав 7 млн 528,4 тис. т. Це відбулося за рахунок значного падіння виробництва в господарствах населення. Наразі співвідношення промислового та молока від населення складає 30,6% і 69,4%.

Загалом же картина падіння молочки в Україні з року в рік погіршується. Вже в 2020 році кількість поголів’я корів в Україні сягнула найменшої величини — 1,7 млн голів. Навіть у післявоєнні часи в 1946 році було 4,6 млн корів. Тож перший мінус — 1,7 млн поголів’я корів в Україні. Другий — найменша за всі роки кількість виробництва молока. Офіційно Україна начебто виробляє 9,8 млн т молока, із них 2,7 мл т — це молоко з господарств, решта (7,1 млн т) — від населення. Однак статистичні дані відрізняються від реальних показників, адже практично все молоко від господарств (2,7 млн т) переробляється.

Статистика свідчить про виробництво щороку понад 7 млн т молока у приватному секторі (в особистих селянських господарствах). Стільки молока немає. Чому? За радянських часів в Україні було 2,2 млн поголів’я корів (5,5 млн т молока, виробленого одноосібними господарствами). А зараз поголів’я корів — 1,3 млн, але виробництво молока чомусь зросло і сягнуло більш ніж 7 млн т. Як стверджують представники молочної галузі, приватний сектор (одноосібники) дає нині 3,5-4 млн т молока. Загальна кількість молока в Україні разом із господарствами — 6,2-7 млн т.

Також на ситуацію негативно впливають різні чинники.

Як пояснив ситуацію голова правління групи компаній «Формула смаку» Андрій Табалов, якість молока українського походження в середньому нижча, ніж у сусідніх країн, тому його збір і переробка обходиться дорожче. Це перший чинник, який впливає на нашу рентабельність.

Другий — ринок збуту, експорт.

Після всім відомих подій в Криму та на Донбасі російський ринок для нас був повністю закритий. Наразі цей ринок повністю забрала Білорусь, яка останнім часом дуже сильно розвинула молочну галузь. А також російська молочна промисловість наростила свої обсяги завдяки державній підтримці та програмі імпортозаміщення. Якщо раніше з казахським ринком ми працювали досить добре, то зараз доводиться конкурувати з росіянами. І через їхнє краще логістичне плече не завжди успішно», — зауважив Табалов.

Третій фактор, за словами Табалова, — це європейський імпорт молочної продукції, в першу чергу польський. Їхня продукція у нас на полицях коштує практично тих же грошей, що і наша завдяки експортним дотаціям виробникам в країнах ЄС.

І четвертий момент, який негативно впливає на рентабельність виробництва, — робота мереж, які диктують свої умови. І з кожним роком бонуси, які ми платимо, стають дедалі більшими. Плюс постійний брак оборотних коштів, особливо в сезон великого молока.

У фермерів ми закуповуємо молоко за ціною близько 12 грн/л. Плюс 2-3 грн — це наш прибуток. Далі йдуть різні націнки: фонд заробітної плати, енергоносії, логістика та інше. Ми увійшли в своєрідний круговорот, за якого до нас хлинув імпорт молочної продукції. А при ціні 12 грн/л ринок більш-менш збалансований. Підвищення ціни на молочну сировину понизить конкурентоспроможність з імпортними продуктами, тому що в ЄС існує програма підтримки. Тому імпортні продукти будуть ще дешевшими», — пояснив Андрій Табалов.

Попит на молочні продукти в Україні вже починає падати, і передусім це пов’язано зі зниженням купівельної спроможності українського споживача. В умовах карантину відбувається зниження попиту через закриття каналу HoReCa, бюджетних установ, а відновлення попиту на молочні продукти в майбутньому буде відбуватися повільно.

У Мінагро проблему бачать і обіцяють протидіяти.

Як міністр я все буду робити для того, щоб укріпити позиції не тільки з точки зору землі, а й з точки зору скотарства. Ми зараз напрацьовуємо відповідну програму, і коли вийдемо на фінальний її варіант, то представимо наше бачення розвитку молочної галузі. Сьогодні у нас є чітке розуміння, що нам потрібно вийти на виробництво 6 млн тонн молока у промисловому секторі та 2 млн т –у секторі малих сімейних ферм. При системних інвестиціях в п’ятирічному циклі ми можемо розгорнути цю всю парадигму, відійти від імпорту і розвивати внутрішнього виробника», — зазначив міністр Роман Лещенко.

За його словами, наразі гостро стоїть питання захисту ринку від імпорту. Роман Лещенко зазначив, що налаштований у цьому напрямку категорично.

«Ми проводимо відповідні розслідування, дивимось аналітику, але я хочу сказати, що ми точно будемо захищати свій ринок. Особливо гостро це стосується сирної продукції, імпорт якої зростає в геометричній прогресії. У нас протягом січня-квітня цього року імпортовано сирної продукції на 120 млн грн, це при тому, що минулого року станом на цей час імпорт складав 90 млн грн. На жаль, існує недобросовісна конкуренція, і ми абсолютно серйозно розглядаємо питання захисних мит для нашої молочної галузі. Не по усій групі товарів, а по окремих. В першу чергу йдеться про сирну продукцію. Без захисту ринку, без внутрішньої підтримки ми не зможемо зупинити цю інтервенцію», — наголосив міністр.

Для відновлення молочної галузі України фахівці радять провести такі заходи:

1. Розробити та затвердити на рівні Кабінету Міністрів Національну програму розвитку молочного скотарства та переробної галузі на період 2020-2030 рр.

2. Розробити та затвердити Державну програму підтримки молочної галузі, якою необхідно передбачити фінансування для:

• збільшення поголів’я ВРХ;
• покращення селекційно-племінної роботи особистих селянських господарств, сімейних молочних ферм, промислових господарств;
• будівництва та реконструкції МТФ;
• відкриття сімейних тваринницьких ферм потужністю 10-50 голів ВРХ;
  здешевлення коротко- та довгострокових кредитів за рахунок бюджетних коштів у молочному скотарстві та молочній переробці;
• будівництва та модернізації молокопереробних підприємств;
• фінансування виробництва нішевих молочних продуктів.

3. Фінансове забезпечення Державної Програми підтримки молочної галузі здійснювати за рахунок:

1. фонд розвитку тваринництва, який створюється за рахунок відрахувань щодо норми утримання поголів’я корів (25 голів на 100 га);
2. відновлення попереднього механізму дотації товаровиробникам за рахунок спеціального режиму ПДВ;
3. акумуляція коштів за рахунок введення митних тарифів при перевиконанні квот імпортної молочної продукції;
   скасування сплати ПДВ на імпортне технологічне обладнання.

Для розвитку молочного скотарства та переробної галузі на період 2020-2030 рр. необхідним є інвестування у розмірі 90 млрд грн (частка державного фінансування — щонайменше 50%, як у Європейському Союзі).

Виконання програми дозволить до 2030 року:

• довести чисельність поголів’я корів до 3,0 млн голів у всіх категоріях господарств;
• довести обсяги виробництва молока до 10 млн т на рік (виробництво сімейними фермерськими господарствами — не менше ніж 1 млн т);
• довести обсяги переробки молока до 8 млн т на рік;
• створити 60 тис. робочих місць в молочному скотарстві та 500 тис. нових робочих місць в суміжних галузях;
• забезпечити конкурентоспроможність молочної галузі на експортних ринках;
• довести споживання молока і молочних продуктів на 1 особу до 250 кг.

Також для підтримки молочної галузі можливо ввести субсидіювання експорту (виділення дотацій на 1 т сухого знежиреного молока — $300). Для цього необхідно виділити $3 млн на підтримку експорту. Це можна робити через Експортно-кредитне агентство України.

«Молочний ринок останнім часом працює в умовах дефіциту молока. Тому дуже багато виробників використовують сухі компоненти — сухі суміші. Така продукція в основному йде на експорт. Більш того, в країнах Близького Сходу є підприємства, які виробляють величезну кількість молокопродуктів, при тому що сирого молока у них невелика частка від реальної потреби. Ясна річ, що така молокопродукція виробляється з сухих сумішей, які ввозяться з європейських країн. Це світова тенденція. Однак нам би не хотілося рухатися в цьому напрямку. Краще мати достатню кількість власного свіжого молока хорошої якості», — зазначив Олександр Табалов.

Наталія Білоусова, Віталій Хворостяний AgroPolit.com

Дізнавайтесь першими про всі найважливіші події в аграрній політиці з нашого Facebook, Twitter, Telegram та підписуйтесь розсилку . Обіцяємо надсилати тільки найцікавіші новини!