§ 7. Масонство і декабристи в Україні. Польський визвольний рух. Соціальні протести

ЗГАДАЙТЕ 1. Коли в Україні почали селитися росіяни й поляки? У яких районах їх було найбільше? 2. Яких рис набуло соціально-економічне становище українців у Російській імперії на початок XIX ст.?

Суспільно-політичний рух в Україні не обмежувався виявами національного пробудження. Певного поширення набуло масонство, що прийшло з Європи. Але особливо помітними були російська й польська течії суспільного руху, які виражали інтереси російського та польського населення Російської імперії. Соціально-економічне становище в Україні породжувало й соціальні рухи різної інтенсивності.

1. Масонство. В Україну через Росію і Польщу в кінці XVIII ст. прийшов ще один різновид суспільного руху — масонство. Воно мало багатовікову історію. Члени Ордену масонів, чи «вільних каменярів» (від англ. Mason – каменяр, муляр; франц. francmasonerie – вільномулярство), сповідували ідею Бога – Великого Майстра Всесвіту, про єдину людську спільноту: «Весь світ – це одна велика республіка, де всі народи – одна сім’я». Основне масонське гасло – «Свобода, Рівність, Братерство». Наприкінці XVIII ст. ложі (гуртки) масонів діяли в Житомирі, Одесі, Харкові, Полтаві, Львові, Самборі та інших містах. Центром масонського руху в Україні останньої чверті XVIII ст. став Київ. Після наполеонівських воєн рух значно активізувався.

Членами лож стали лікарі, архітектори, літератори, купці тощо. Серед масонів України було багато представників старшинсько-шляхетських родин. Зрозуміло, що гасла масонства приваблювали в його ряди незадоволених кріпацтвом. Хоча масонство заперечувало національні кордони, але дух вільнодумства в умовах України не міг не формувати протесту проти національного гніту. Тому серед українських масонів поширювались й ідеї слов’янської федерації, у якій українці були б рівними серед рівних, і навіть державності України.

Знак полтавської масонської ложі «Любов до істини». Місяць у верхньому куті знака – символ Христа та істини; всевидяче око символізує розумовий і духовний розвиток. Циркуль біля основи знака – символ вищого розуму і нагадування про зобов’язання перед ложею вести обдумане життя відповідно до принципу істинної любові (сердечко)

Основний наголос на національні проблеми України робила полтавська ложа «Любов до істини» (1818-1819). До цієї ложі належало 20 осіб, у тому числі І. Котляревський. Чутки про цю організацію дійшли до Петербурга, і цар закрив її особистим указом. Поступово деякі масони переходили від пасивної до дієвої опозиції царизму. Так, зокрема, зробила частина членів Полтавської ложі. На її базі в 1821 р. утворилося таємне «Малоросійське товариство», душею якого був предводитель дворянства Переяславського повіту Полтавської губернії Василь Лукашевич (бл. 1783-1866). Товариство діяло в умовах посиленої активності поліцейських властей після виходу царського указу 1822 р. про закриття всіх масонських організацій на території Російської імперії. В. Лукашевич і його однодумці відстоювали ідеї державної незалежності України як головної передумови вільного розвитку національної культури, скасування кріпацтва й запровадження європейської форми державного устрою. Малоросійське товариство справило помітний вплив на пробудження національної свідомості української інтелігенції.

2. Діяльність декабристів. Важлива сторінка суспільно-політичного руху в Наддніпрянській Україні пов’язана зі спробою офіцерів російської армії збройною силою встановити в Росії конституційний лад.

У 1816 р. в Петербурзі виникла офіцерська таємна організація «Союз порятунку» (з 1818 р. «Союз благоденства»). Її очолювала Корінна управа, якій підпорядковувалися місцеві управи в гарнізонних містах. В Україні вони були в Тульчині і Полтаві. Особливо активно діяла Тульчинська управа, яку очолював полковник Павло Пестель.

У 1821 р. «Союз благоденства» розпався. Члени Тульчинської управи проголосили створення Південного товариства. Провідна роль у товаристві належала П. Пестелю. Утворилося й Північне товариство із центром у Петербурзі. Обидва товариства мали спільну мету — шляхом військового перевороту повалити самодержавний лад і ліквідувати кріпосне право. Але щодо майбутнього устрою держави погляди революціонерів розділилися. Це чітко виявилося в їх програмних документах.

Учасники Київського з’їзду Південного товариства схвалили написану П. Пестелем програму – «Руську правду», яка передбачала скасування кріпацтва, перетворення всіх селян на рівноправних громадян, недоторканність приватної власності.

Росія мала стати республікою. Однак програма містила дискримінаційні щодо українців положення. Вона визнавала право на самовизначення лише для поляків і відмовляла в ньому українському та іншим народам Російської імперії. Проголошувалася провідна роль росіян у співжитті з іншими народами в межах однієї держави.

Дещо інший підхід до розв’язання національних проблем мала таємна організація Товариство об’єднаних слов’ян, утворена в 1823 р. у Новограді-Волинському братами-офіцерами Андрієм і Петром Борисовими (1798-1854; 1800-1854). У документах Товариства ставилася мета боротися проти самодержавства і кріпацтва. Передбачалося визволення слов’янських народів і створення їх федеративного союзу. Проте Україна в планах товариства не фігурувала як член федерації народів. Із часом Товариство об’єднаних слов’ян злилося з Південним.

1. Павло Пестель – керівник Південного товариства. 2. Кіндрат Рилєєв – співкерівник Північного товариства, поет, який оспівував Гетьманщину й був одним з небагатьох російських прихильників ідеї національного самовизначення України.

Микита Муравйов-Апостол – командир Чернігівського полку. Важко пораненого в бою його ув’язнили в Петропавловській фортеці, а згодом стратили.

За програмними документами Південного товариства щодо майбутнього Російської імперії передбачалось встановлення конституційної монархії і федеративного устрою майбутньої держави.

У проект Конституції Північного товариства (автор Микита Муравйов) було включено положення, які передбачали часткове відновлення прав українського народу на власну державу. Планувалося утворити Українську, Чорноморську й Бузьку держави із центрами у Харкові, Одесі й Києві. Однак ці положення не задовольняли членів товариства, і проект Конституції не затвердили.

Місцем державного перевороту обрали Україну. Члени Південного товариства планували заарештувати Олександра І влітку 1826 р. під час військових маневрів в Україні. Але царю не судилося дожити до того часу. У листопаді 1825 р. він несподівано помер у Таганрозі. Довелося спішно міняти плани й виступати негайно. Повстання відбулося 14 грудня 1825 р. у Петербурзі й закінчилося поразкою. Незважаючи на це, 29 грудня все ж піднявся Чернігівський полк, що розташовувався на Київщині, але і його виступ 3 січня 1826 р. придушили.

Рух за переворот отримав назву «декабристський», від російської назви місяця — «декабрь».

3. Пропаганда волелюбних ідей у навчальних закладах. Хоча декабристів і розгромили, опозиційний самодержавству рух не зник. Серед освічених верств населення продовжувалося поширення антикріпосницьких ідей, не припинялися спроби організуватися для протистояння політиці царизму. Не маючи конкретної програми дій і чіткої політичної мети, члени таємних гуртків і груп уважали себе продовжувачами справи декабристів, обговорювали уроки грудневого повстання й намагалися намітити шляхи оновлення Росії.

Такий характер мав гурток у Харківському університеті, що виник на початку 1826 р. На таємних зібраннях обговорювали політичну обстановку в імперії, сперечалися з приводу шляхів можливої зміни суспільно-політичного ладу Російської держави. Члени гуртка переписували твори антицарського спрямування й поширювали їх серед знайомих. Діяльність гуртка тривала до початку 1827 р., поки поліція не розгромила його.

1. Іван Орлай – директор Ніжинської гімназії вищих наук. Під його керівництвом гімназія стала одним із центрів суспільного руху проти деспотизму в Україні. 2. Ніжинська гімназія вищих наук. Вільнодумство серед професорів і студентів цього навчального закладу продовжило визвольні традиції декабристів.

Волелюбні настрої охопили й Гімназію вищих наук у Ніжині. Важливу роль у цьому зіграв її директор Іван Орлай (1770-1829), людина демократична й високоосвічена. Перебуваючи в масонських ложах Києва, він познайомився з прогресивними викладачами й після переїзду до Ніжина запросив їх до себе. Чимало гімназистів сприйняло світогляд своїх наставників. Серед них був і майбутній геніальний письменник Микола Гоголь (1809-1852).

Вільнодумство Гімназії виходило далеко за межі Ніжина. Влада, отримавши доноси, провела слідство і в 1830 р. звільнила з посад вільнодумних професорів. П’ятьох з них було заслано.

Однак спинити поширення волелюбних ідей не вдавалося. Надто сильно укорінилися вони у свідомості інтелігенції, живлячись як західноєвропейською, так і українською дійсністю.

4. Польське повстання 1830-1831 рр. та Україна. У листопаді 1830 р. у Варшаві почалося повстання, яке очолювали польські офіцери, що ставили за мету відродити державність Польщі. Росіяни змушені були залишити Польщу. Щоб залучити на свій бік пригноблені народи, поляки висунули гасло: «За нашу і вашу свободу». Створений повстанцями національний уряд виробив програму відновлення Польщі в кордонах 1772 р. і звернувся по допомогу до населення Литви, Білорусії та України. У лютому 1831 р. польські повстанці спрямували на Правобережну Україну кавалерійський корпус, який повинен був підняти антиросійський виступ.

Марцін Залевський. Взяття арсеналу. Польське повстання 1830-1831 рр.

Польська шляхта українських земель висловлювала готовність до повстання й сподівалася залучити до своїх дій українське селянство. Однак керівники повстання не захотіли дати кріпакам волю, і ті відмовилися їх підтримати. Лише кілька десятків офіцерів – нащадків козацької старшини – приєдналися до виступу. Повстанців розгромили, і російські війська в кінці серпня 1831 р. зайняли Варшаву.

Після цих подій царизм почав рішуче викорінювати польський вплив на Правобережній Україні. Закривались польські школи (українських не було). Навчання переводилося на російську мову. У Кременці закрили відомий польський ліцей. Натомість у Києві заснували Університет Св. Володимира. Завданням нового університету міністр освіти Сергій Уваров визначив: «Поширювати російську освіту і російську національність на спольщених землях Західної Росії». 60 тис. польських шляхтичів в Україні було позбавлено дворянства. Багатьох заслали у глиб Росії.

Документ про відкриття Університету Св. Володимира. Університет у Наддніпрянській Україні виховав сотні патріотів, які залишили слід у науці, освіті й культурі.

При цьому, всупереч намірам влади, деякі заходи принесли українцям несподівані вигоди. Так, Київський університет із часом перетворився в центр, якому належала надзвичайно важлива роль у відродженні української культури. Намагаючись здобути прихильність селян Правобережжя, щоб мати їх за союзників у боротьбі проти польської шляхти, царизм дещо поліпшив їх становище.

5. Соціальна боротьба. Відомо, що занепад кріпосницьких відносин виявив себе перш за все у кризі поміщицького господарства. Замість того, щоб перебудувати господарство на рейки ринкової економіки, поміщики посилювали експлуатацію кріпаків. Це змушувало селян захищати свої права. Уся перша половина XIX ст. була сповнена постійними зіткненнями з поміщиками.

Соціальні виступи селянства

Десятки осередків заворушень породило насадження військових поселень. Першими повстали в липні 1817 р. бузькі козаки на Херсонщині. Лише у вересні 10-тисячне військо придушило бунт. Найбільше повстання проти режиму військових поселень вибухнуло 1819 р. в Чугуєві. Уряд вислав туди два піхотні полки і дві гарматні сотні. Для керування розправою над ними прибув сам начальник військових поселень О. Аракчеев. Повстанці трималися більше місяця. Після того як їх примусили капітулювати, почалася розправа, жертвами якої стало майже 80 осіб.

Селяни в першій половині XIX ст. також досить часто вдавалися до відкритих збройних виступів. їх за цей період відбулося декілька сотень. Значний селянський рух охопив у 1818-1820 рр. ряд повітів Катеринославської губернії. Проти повсталих уряд кинув великі військові сили. Кріпосники, розправляючись з повстанцями, влаштовували масові екзекуції, після яких відправляли покалічених селян на поселення до Сибіру або на каторжні роботи на Луганський ливарний завод.

У 1832-1833 рр. селянські виступи охопили Харківщину, Чернігівщину й Херсонщину. Якраз на ці роки припав неврожай і голод, під час якого влада залишила селянство сам на сам зі стихією. Для придушення виступів було застосовано військову силу.

Значного розмаху й гостроти набрав селянський рух, пов’язаний з іменем Устима Кармалюка (1787-1835), на Поділлі. Устим народився в сім’ї кріпаків. У 25-річному віці поміщик віддав його в солдати, хоча як батько двох дітей У. Кармалюк мав законне звільнення від рекрутчини. Новобранець утік з армії і в 1813 р. повернувся в рідні місця. Організувавши групу невдоволених, він почав боротьбу, що тривала майже чверть століття, вчинив більше як сто нападів на поміщиків, купців, шинкарів. У загоні, яким керував Кармалюк, в окремі періоди налічувалося кілька тисяч осіб.

Упродовж 1814-1830 рр. владі вдавалося кілька разів заарештувати У. Кармалюка. Він витримав жорстокі тортури, заслання до Сибіру. Кожного разу він утікав, повертався на Поділля й знову очолював повстанський рух. Урешті його вбили із засідки.

Устим Кармалюк – героїчна і водночас трагічна особистість. Його жертвами іноді були й невинні люди. Такі постаті найчастіше з’являються в умовах загострення соціальних суперечностей, коли суспільство ще не встигло виробити цивілізованих форм розв’язання конфліктів.

В. Тропінін. Портрет літнього українського селянина. 1820 р. Частина мистецтвознавців вважає, що художник зобразив У. Кармалюка.

ВИСНОВКИ ТА УЗАГАЛЬНЕННЯ

Суспільно-політичний рух в Україні на початку XIX ст. розгортався під впливом європейських революційних ідей. Західна Європа, де процеси модернізації розвивалися інтенсивніше, ніж у Російській імперії, була прискорювачем як національного, так і загальнодемократичного рухів. Проявом останнього стала діяльність в Україні масонських лож. У 20-30-х роках XIX ст. Україна стала ареною російського і польського суспільно-політичних рухів. Російські революціонери-декабристи прагнули до оновлення Російської держави, знищення самодержавства і кріпацтва. Поляки ставили перед собою завдання національного визволення й відновлення незалежності Польщі. Українських патріотів насторожувало те, що ні російські, ні польські революціонери не погоджувалися на відродження Української держави. Вони вважали, що інтереси українців цілком можуть бути задоволені в оновленій демократичній Росії чи у відродженій Польській державі. Ця помилкова точка зору послаблювала й російський декабристський, і польський національний рухи, хоча серед декабристів і польських повстанців були також й українці.

Перша половина XIX ст. була сповнена й селянськими протестами, які набували різних форм: від письмових скарг на поміщиків до збройної боротьби. Усе свідчило про те, що кріпосництво віджило свій вік.

Перевірте себе

1. Яку роль відіграла діяльність масонських лож в Україні?

2. Які поділ пов’язані з назвами: а) Південне товариство; б) Північне товариство; в) Товариство об’єднаних слов’ян? У яких роках вони існували і на що спрямовували свою діяльність?

3. Яке майбутнє відводилось Україні в проекті Конституції М. Муравйова та «Руській правді» П. Пестеля?

4. Які поділ відбувалися в Україні під час повстання декабристів у Петербурзі? Яку роль відповідно до планів повстанців мав відіграти Чернігівський полк у разі успіху його виступу?

5. Якими причинами можна пояснити наявність в Україні російської та польської течій у суспільно-політичному русі?

6. Які наслідки для України мало польське повстання 1830-1831 рр.?

7. Яких форм набував протест проти посилення соціального гніту?

8. Де і коли відбулися найбільші антикріпосницькі виступи селян, козаків та військових поселенців?

9. Чи справедливо стверджувати, що соціальні протести були даремними й не мали жодних позитивних наслідків?

Документи та матеріали

З «Руської правди» Павла Пестеля

. Володіти іншими людьми як власністю своєю, продавати, закладати, дарувати в спадщину людей, подібно до речей, використовувати їх по власній своїй сваволі без попередньої з ними угоди і єдино тільки для власного свого прибутку, вигоди, а іноді і примхи є справа ганебна, супротивна людству, супротивна законам природним, противна святій вірі християнській, суперечить, нарешті, заповідній волі Всевишнього, який гласить у Святому письмі, що люди перед ним усі рівні і що одні лише діяння їх і доброчинності різницю між ними роблять. І тому не може далі в Росії існувати дозвіл одній людині мати і називати іншу своїм кріпаком. Рабство повинне бути рішуче знищено і дворянство повинно неодмінно відмовитися від мерзенної переваги володіти іншими людьми.

Увесь російський народ складає один стан – громадянський; всі сучасні стани знищуються і зливаються в один стан – громадянський. Всі різні племена, з яких складається Російська держава, визнаються російськими і, складаючи різні свої назви, становлять один народ російський.

. Постановляється корінним законом Російської держави, що будь-яка думка про федеративний устрій відкидається цілком, як найзгубніший злочин і найбільше зло. Уникати належить усього того, що безпосередньо чи опосередковано, прямо чи непрямо, відкрито чи таємно до такого устрою держави вести б могло.

Джерело: Освободительное движение и общественная мысль в России XIX в. – М., 1991. – С. 87, 90.

Запитання і завдання

1. Порівняйте положення «Руської правди», у яких ідеться про ліквідацію кріпосного права та принципи організації міжнаціонального співжиття в майбутній демократичній державі. Чи згодні ви з пропозицією П. Пестеля саме таки.м чином розв’язати національне питання?

2. Порівняйте пункти «Руської правди» і зміст Конституції М. Муравйова щодо розв’язання національного питання.

Запам’ятайте дати

• 1813—1835 — селянський рух на Поділлі під керівництвом Устима Кармалюка.

• 1816—1825 — діяльність декабристських організацій.

• 1817-1818 — повстання бузьких козаків на Херсонщині. 1818—1819 — діяльність масонської ложі «Любов до істини».

• 1819 — повстання військових поселенців у Чугуєві.

• 29 грудня 1825 – 3 січня 1826 – повстання Чернігівського полку.

• 20-ті роки XIX ст. – пропаганда волелюбних ідей у Харківському університеті та Гімназії вищих наук у Ніжині.

• 1830—1831 – польське повстання.

Словник термінів

• Федерація (від лат. foederatio – союз, об’єднання) – 1) форма державного устрою, за якої територіальні одиниці – члени федерації – мають власні органи влади і поряд із цим утворюють спільні для них державні органи; 2) союз, об’єднання громадських організацій.

Декабристи в Україні. Історіографічні студії / The Decembrists in Ukraine. Historiography studies

У книзі вміщено дослідження з історіографії декабристського руху в Україні. Це збірник статей автора різних років, об’єднаних декабристською тематикою, які публікувались у виданнях України і Росії. Особливий акцент зроблено на концепції українського декабризму. Розрахована на студентів, аспірантів, викладачів вищої школи, усіх, хто цікавиться вітчизняною історією.

Related Papers

In this article, the author deals with the notion of dignity and its influence on human studies in Ukraine. The author suggests that Revolution of Dignity had a big impact on the transformation of understanding the relation between a human being and a state in Ukraine as well as a human being who has freedom, rights, and own subjectivity. These concepts are very important for European Civilization since Renaissance and Age of Enlightenment because they derived from the central notion of the dignity of a human being or a human nature. Revolution of Dignity showed the rise of a subject of Ukrainian man who recognises himself as the ​independent and free entity. It denied any form of authoritarian rule and therefore desacralized post-soviet state in Ukraine that considered by Ukrainians as the symbiosis of oligarchy, state bureaucracy and criminals. Revolution of Dignity formulated new understanding that state exists for people and it must respect people as the subject.

Mykhaylo Gaukhman surveys the history of development of a new historical canon in independent Ukraine from 1991 to summer 2022. It was June 2022 when a group of Ukrainian historians came up with the concept of a “multifrontier” as the best way to structure the narrative of Ukrainian history. Gaukhman characterizes this concept as metamodernist in the sense of its combining modernist nation-centrism with the postmodernist deconstruction of any rigid identity politics. The latter point seems to be shared by leading Ukrainian historians, who insist on prioritizing a commonality of values over a single normative cultural identity as the foundation of Ukrainian society. They criticize ethnoconfessional particularity as delegitimizing the modern Ukrainian state project that embraces a regionally and culturally diverse society. In this respect, a “multifrontier” perspective fits the bill by combining a multitude of situational arrangements with the singular and all-embracing mode of their interpretation. Following Serhii Plokhy, Gaukhman prefers to speak of a new metanarrative as a new national history that transcends the ethnonational historical canon and engages in dialogue with the global, transnational, multiethnic, and regional histories.

POW`S OF THE CENTRAL POWERS AT THE ENTERPRISES OF THE SOUTH OF UKRAINE (1914–1917): ETHNICITY CHARACTERISTICS The article analyzes the ethnic groups of the POWs of the Central Powers during the First World War on the territory of the South of Ukraine. The author argues that prisoners of war played an important role in the economy of Russian empire, especially in heavy industry. The author described the specificity of work of POWs in the enterprises of the region. The article states the fact that because of political position of Russian government (so-called «friendly nations») the Slavs and the Romanians had better conditions in captivity. The activities of humanitarian societies were the important factors of better conditions for POWs. Since 1917 the new period with new possibilities for POWs has started. The Ukrainian POWs had got the possibility to be a new national military power. The multiethnic nature of the South of Ukraine has predetermined the specifics of the contacts of prisoners of war and the local population. У роботі проаналізовано етнічні групи військовополонених Центральних держав у роки Першої світової війни на території Півдня України. Автор вказує на важливе значення праці військовополонених для економіки Російської імперії, особливо для важкої промисловості. Дослідник також охарактеризував специфі-ку роботи військовополонених на підприємствах регіону. Зазначається, що через особливу політичну позицію російського уряду військовополонені з числа слов’ян і румунів мали кращі умови в полоні. Багатоетнічність Півдня України зумовлю-вала специфіку контактів військовополонених і місцевого населення. Ключові слова: військовополонені, етнічні групи, Перша світова війна, Пів-день України, підприємства. Вивчати питання військового полону в роки Першої світової війни на теренах Російської імперії не можна без урахування національних характеристик. Насамперед це пов’язано з державною політикою російського уряду щодо військовополонених Центральних країн. Однією з важливих характеристик, що визначала долю військовополоненого, була саме національна належність. З нею пов’язане питання «благонадійності» яке, зі свого боку, визначало різні умови перебування у військовому полоні представників одного й того самого підданства. Етнічна строкатість армій, особливо австро-угорської, визначала таку ж етнічну строкатість і середовища військовополонених. До категорії «неблагонадійних» народів зараховували передусім німців, австрійців та угорців. Надійнішими з погляду російського уряду були представники слов’янських народів, румуни.

In December 2013 and February 2014 the Center for Urban History of East Central Europe conducted two waves of express-interview survey with participants, activists and organizers of EuroMaidan in Kyiv, Lviv and Kharkiv. Among other things, the project “Voices of resistance and hope” was intended to reveal the vision of the ways in which values of EuroMaidan can be implemented in everyday life and the willingness of people to change something. On the basis of analysis of interviews the author offers her scheme of three-level space, in which values of EuroMaidan participants can be successfully realized.

Knowledge, Education, Law, Management

Проблеми вивчення історії Української революції 1917-1921 років. — Вип.9. — К.: Інститут історії України НАНУ, 2013. — С.234-249.

Author presents the review of the Borotbist leaders attempts to extend the influence of their organization on Western Ukrainian territory. Particular attention is paid to the activity of the UCP(B) (the Ukrainian Communist Party (Borotbists)) among the Ukrainian Galician Army soldiers who defected to the Red Army side and the establishment of the filial political organization — the Ukrainian Communist Party (Borotbists) of Naddnistrianshchyna (Galicia, Bukovina and Hungarian Ukraine)