§ 50. Природні зони України. Зона мішаних і широколистих лісів

1. ГЕОГРАФІЧНЕ ПОЛОЖЕННЯ ПРИРОДНОЇ ЗОНИ МІШАНИХ І ШИРОКОЛИСТИХ ЛІСІВ. Зону мішаних лісів в Україні ще називають Українським Поліссям. Колись ця територія була суцільно вкрита лісом, а нині лісистість території коливається від 10 до 60%. Вона простяглася на півночі держави від кордону з Польщею на заході до кордону з Росією на сході. На півдні межа зони приблизно проходить по лінії населених пунктів із заходу на схід: Рава Руська — Жовква — Львів — Золочів — Кременець — Ізяслав — Шепетівка — Полонне — Чуднів — Житомир — Корнин — Київ — Ніжин — Батурин — Кролевець — Глухів, а на півночі збігається з державним кордоном Білорусі (мал. 1).

За мал. 1 та картою адміністративно-територіального поділу України в атласі назвіть адміністративні області країни, у межах яких розташована лісова природна зона.

Зона широколистих лісів розташована на південний захід від зони мішаних лісів. Сама її назва вказує на те, що ці ліси помірного поясу утворені листопадними деревами. Сучасні палеоботанічні дослідження довели, що широколисті ліси не є корінною природною системою. Їх формування є результатом зміни мішаних лісів під тиском тривалого антропогенного впливу. Це яскравий приклад саморозвитку антропогенного ландшафту. Людина донині не здатна до кінця розуміти наслідки своїх дій із перетворення природи.

Мал. 1. Лісова зона України та її межі.

2. ОСОБЛИВОСТІ РЕЛЬЄФУ ТЕРИТОРІЇ. На формування рельєфу зони мішаних лісів великий вплив мало Дніпровське зледеніння. Льодовики, які то наступали, то знову танули й відступали, неначе бульдозери, насунули з півночі та залишили після себе пісок і кам’янисті відклади, принесли валуни й гальку, відклали їх на місцевості у вигляді валів. У наш час тут поширені довгі піщані вали ози, моренні горби, лесові останці тощо.

Ви вже знаєте, що серед боліт і лісів Житомирщини височить Словечансько-Овруцький кряж — скелястий виступ північної частини Українського щита. Поєднання ґрунтів, рослинності й тваринного світу тут відрізняється від сусідніх ділянок Полісся. На сірих лісових ґрунтах ростуть не характерні для зони мішаних лісів рослини, наприклад, скельний дуб, субтропічний рододендрон жовтий, або азалія понтійська.

Рододендрон жовтий на Житомирщині звуть дряпоштаном. Досі ніхто не може пояснити, як він потрапив сюди із субтропічних територій Закавказзя й Малої Азії та зберігся впродовж багатьох тисяч років, ще з того часу, коли клімат тут був набагато теплішим.

Рельєф зони широколистих лісів більш височинний, ніж на Поліссі. Окремими масивами тут здіймаються Кременецькі гори (найвища точка — гора Драбаниха, 408 м), Гологори (найвища точка — гора Камула, 671 м) та Вороняки (найвища точка — гора Високий Камінь, 440 м) — частина Гологоро-Кременецького кряжу, на навітряних, західних схилах яких випадає більше опадів, ніж на майже сусідніх територіях. А Вороняки є ще й північною межею природного поширення буків. На кордоні з Польщею простягнулося Східне (Українське) Розточчя — мальовниче ерозійне низькогір’я з нагромадженнями лесу, яругами та балками льодовикового походження. На крайньому півдні природної зони в межиріччі Пруту та Дністра розкинулася незначна за площею, але найвища з височин України — Хотинська (найвища точка рівнинної частини України — гора Берда, 515 м). Тут поширені корінні букові ліси.

На Поділлі (Тернопільщина) у вапнякових і гіпсових породах поширений карст. Це явище утворило понад 100 зазвичай склепінчастоподібних печер із вузькими проходами між ними, які лежать на глибині від 10 до 60 м.

Тут розташована найдовша гіпсова печера у світі — Оптимістична (240,5 км), а також інші печери — Озерна (120 км), Попелюшка (80 км), Млинки (27 км), Кришталева (22 км), Славка (9 км), Перлина, Опільська, Жолоби, Музейна, Голубі Озера тощо. Поділля багате на каолін, вапняки, гіпс, суглинки.

За картами в атласі назвіть корисні копалини, родовища яких знайдено в межах лісової зони.

Більше про печери України читайте на сайті: speleo.land.kiev.ua/.

Прикрасою лісостепової Тернопільщини є печера Кришталева завдовжки майже 22 км. У промінні світла на її стінах переливається й дивовижно виблискує різними кольорами веселки гіпсовий кришталь.

3. КЛІМАТИЧНІ УМОВИ ТА ВОДИ СУХОДОЛУ. Континентальність клімату зон мішаних і широколистих лісів зростає із заходу на схід. Середня температура січня знижується із заходу на схід від -4 до -8 °С. Натомість середня температура липня в цьому ж напрямку зростає від +17 до +20 °С. На захід зони тепле й вологе повітря з Атлантики приносить більше опадів. Зима на сході Полісся довша, ніж на заході, на 20 днів (мал. 2).

Оскільки в природі все взаємопов’язане, то зміни температури повітря й зволоження із заходу на схід спричиняють зміну й інших компонентів природи. Наприклад, у зоні широколистих лісів у цьому ж напрямку зменшуються густота річкової мережі, повноводність річок, заболоченість місцевості. Із деревної рослинності спочатку зникає бук, а потім і граб, для яких стає вже надто холодно.

Мал. 2. Кліматодіаграми природної зони мішаних і широколистих лісів.

За рік на Поліссі випадає до 700 мм опадів. Це найвологіша природна зона рівнинної частини України. Коефіцієнт зволоження змінюється із заходу на схід від 2,7 до 1,9, а отже, опадів тут випадає більше, ніж випаровується вологи. Більшість опадів випадає на початку літа (70% у теплий сезон), спостерігаються затяжні дощі. Узимку частими є відлиги, які в західній частині супроводжуються зимовими повенями.

Надлишкове зволоження, неглибоке залягання ґрунтових вод, рівнинний рельєф та геологічна будова території Полісся призвели до накопичення тут чималих запасів вологи, формування густої річкової мережі, утворення озер і боліт.

Проаналізуйте за мал. 2, як змінюються особливості клімату природної зони мішаних і широколистих лісів у напрямку із заходу на схід. Зробіть висновки.

Значна кількість опадів сприяла утворенню добре розвиненої річкової мережі з озерами-старицями. Незначний похил рівнинної поверхні викликає меандрування річок із їхніми широкими долинами. Тут розташований також вододіл між річками басейну Чорного та Балтійського морів, який проходить Розточчям. Танення снігового покриву та збільшення (починаючи з березня-квітня) опадів викликає тривалу весняну повінь і широкі розливи річок після зимової межені. Річки Полісся не пересихають навіть у найбільш посушливі роки, адже мають додаткове джерело живлення — підземні води.

Пригадайте, що таке повінь та межень. У який час і чому вони настають на річках Полісся?

Долини річок на Подільській височині мають вигляд каньйонів, прорізаних в осадових породах на глибину 50—250 м. Головні річки: праві притоки Прип’яті (Стир, Горинь, Случ, Уборть, Уж), Десна, Дністер із численними притоками (Стрий, Золота Липа, Стрипа, Серет, Збруч та інші). Дніпро перетинає лісову зону незначною ділянкою, на якій було створене Київське водосховище (площа 922 км 2 ). Найдовшою річкою зони лісів України є права притока Прип’яті Горинь. Її загальна довжина — 659 км (у межах України — 577 км). Річка бере початок на висоті 345 м у межах масиву Вороняки та впадає в Прип’ять на території Білорусі. Її сильно звивисте русло частково заболочене.

Полісся багате на озера, найвідоміші з яких — Шацькі — мають карстове походження, а озеро Світязь є унікальним за хімічним складом води. Найзаболоченішими є західні й північні райони Полісся, де поширені різні типи боліт, але переважають низинні з річковим живленням. У 60—80-х рр. XX ст. тут було проведено масштабні меліоративні роботи з осушення значних площ боліт. На Поділлі також зустрічаються маленькі карстові озера.

4. ҐРУНТОВИЙ ПОКРИВ. У зоні мішаних лісів, на рівнинній території з її супісками, в умовах перезволоження та близько до підземних вод виросли соснові й дубово-соснові ліси. Під ними утворилися дерново-підзолисті, а під болотами — болотні ґрунти. У зоні широколистих лісів на підвищених ділянках типовими ґрунтами є сірі, темно-сірі й бурі лісові ґрунти, рідше чорноземи (мал. 3).

Для дерново-підзолистих ґрунтів цієї природної зони характерний невеликий вміст гумусу (до 1,5%), чітко виражений так званий підзолистий горизонт, із якого поживні речовини вимиваються вглиб. Сірі лісові ґрунти утворюються на лесоподібних покривних суглинках, карбонатних моренах та інших материнських породах, багатих на кальцій, в умовах надмірно вологого клімату та промивного водного режиму.

5. РОСЛИННІСТЬ І ТВАРИННИЙ СВІТ. У соснових і дубово-соснових лісах зони мішаних лісів знайшли притулок тварини, для яких це середовище є найкращим: лісова куниця, білка, заєць, дика свиня, лось тощо.

Своєрідний рослинний і тваринний світ сформувався на численних заболочених ділянках зони. Утворення боліт тут відбувалося шляхом заростання озер водяною рослинністю з подальшим заболочуванням і заторфуванням суходолу. Переважають низинні болота, поширені в долинах річок та на межиріччях. Тут ростуть тростина, півники, ряст, рогіз, латаття, тілоріз тощо. Весняною прикрасою боліт є калюжниця й білокрильник. На болотах, у річках та озерах мешкають видри, бобри, кулики, качки тощо.

У зоні широколистих лісів добре виражена ярусна структура рослинності. Деревний ярус із граба, дуба, бука, липи, клена, ясена, в’яза сягає 30 м. Під ним розкинувся чагарниковий підлісок — ліщина, черемха, польовий і татарський клени, бересклет і трав’яно-чагарниковий покрив — пролесник, медунка, копитняк, снить, зеленчук тощо.

Листопадні широколисті ліси не пристосовані до суворих зим. До того ж і коефіцієнт зволоження тут дорівнює 1, тобто води випаровується стільки, скільки випадає у вигляді опадів — до 550 мм на рік.

Тваринний світ тут представлений великою кількістю ссавців, серед яких багато копитних: олені, лосі, козулі, кабани. Із гризунів — білки, ондатри, бобри, нутрії. Багатим є світ хижаків: лисиці, вовки, тхори, куниці. Зустрічаються кажани. Із птахів мешкають сичі, пугачі, сови, тетеруки, глухарі, кулики, журавлі, вальдшнепи, качки, чаплі тощо.

За картою тваринного світу України в атласі назвіть рослини й тварин природної зони мішаних і широколистих лісів, що занесені до Червоної книги України.

6. ЗМІНА ПРИРОДНОЇ ЗОНИ ЛЮДИНОЮ ТА ОХОРОНА ЇЇ ПРИРОДИ. Зверніть увагу, як добре в зоні мішаних лісів усі компоненти природи пов’язані між собою. На пісках чудово ростуть сосна, підлісок із ліщини, глоду та інших кущів, що дають їжу білці, яка живе в затишному дуплі старих дерев. Дуб годує жолудями дику свиню. Для рисі доброю поживою є заєць, який знаходить собі їжу на галявинах і поблизу боліт. Рись призвичаїлася лазити по деревах. Вовк чатує на лося чи козулю. Доброю здобиччю для хижаків є й птахи: рябчик, глухар, тетерук. Чудовими є умови для життя на болотах, у річках і в озерах серед лісів для видр, бобрів, куликів, качок тощо. У річках водиться різноманітна риба. Однак варто висушити болото або вирубати ліс — і все зміниться. Опуститься рівень ґрунтових вод, вітер почне здувати, а дощі — розмивати закріплений у минулому корінням дерев пісок, зникнуть зайці й козулі, а з ними й вовки та рисі. У багатьох місцях так і сталося.

Замглай — болотна система в Чернігівській області в межиріччі Дніпра й Десни. Її загальна площа становить близько 10 тис. га. Це одна з найбільших в Україні болотних систем. Тут розташований один із найпотужніших у світі відкладів торфу — близько 8 м.

Зона широколистих лісів зазнала великих антропогенних змін. Більшість лісів було вирубано для здійснення господарської діяльності, будівництва міст, прокладання транспортних магістралей, ведення сільського господарства та випасання худоби. Природа цієї зони сьогодні сильно порушена, багато видів рослин і тварин перебувають на межі вимирання.

Важливе природне багатство зони мішаних лісів — ягоди та гриби.

Мал. 3. Ґрунтові розрізи: а) дерново-підзолисті ґрунти; б) сірі лісові ґрунти.

Великої шкоди природі цієї зони завдала Чорнобильська катастрофа. Радіоактивні елементи потрапили в ґрунт, воду, а звідти — у рослини. Постраждали люди і тварини. Нині Полісся — найзабрудненіша радіонуклідами територія України та світу.

У зоні мішаних лісів виділено кілька природоохоронних територій, де зберігаються типові та унікальні ландшафти, рідкісні види рослин і тварин. Це Поліський і Рівненський природні заповідники, Шацький і Деснянсько-Старогутський національні природні парки тощо. Також є багато заказників, заповідних урочищ і заповідних лісомисливських господарств.

Проаналізуйте причини необхідності подальшого створення заповідних територій на Поліссі.

За картою природно-заповідного фонду України назвіть природоохоронні території зони мішаних і широколистих лісів. Підготуйте коротке повідомлення про одну з них і презентуйте його на наступному уроці географії.

• Українське Полісся займає понад 17% території України.
• Сучасна природа зони мішаних лісів сформувалася під впливом Дніпровського зледеніння, помірно континентального клімату з надмірним зволоженням і господарської діяльності людини.
• Природа зони широколистих лісів сильно порушена людиною й потребує охорони та відновлення.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

• 1. Доведіть, що всі компоненти природи в зоні мішаних лісів взамопов’язані.
• 2. Спрогнозуйте подальші зміни природного комплексу в Чорнобильській зоні.
• 3. Порівняйте рослинний світ мішаних і широколистих лісів України. Зробіть висновки.

Природні зони мішаних і широколистих лісів

• оцінює природні ресурси лісової зони, наслідки впливу господарської діяльності людини на природні особливості ландшафтів зони.

Фізико-географічне положення. Зони мішаних і широколистих лісів розташовані на півночі та заході рівнинної частини України. Вони займають близько 24 % території країни. Зони лісів займає: мішаних 17 % площі, а широколистих лісів 7 % площі.

Підзону мішаних лісів у нас часто називають Українським Поліссям. Її південна межа визначається за умовною лінією, що проходить поблизу міст: Володимира-Волинського — Луцька — Житомира — Києва — Ніжина — Кролівця — Глухова. На півдні поступово переходить у лісостепову зону. Українське Полісся є частиною великої Поліської низовини, що простягається на територію ще трьох держав — Білорусі, Польщі та Росії. Тому чітких природних меж Українського Полісся не існує.

Фізико-географічне положення природних зон мішаних лісів і широколистих лісів

Підзона широколистих лісів займає західну частину України від Українських Карпат на схід до лінії: Шепетівка — Хмельницький — Новодністровськ. Донедавна цю частину України відносили до лісостепової зони. Сучасні ландшафти тут справді подібні до лісостепу, але до активного розорювання земель 90 % території займали листяні ліси, від яких нині майже нічого не лишилося. Тому в історичному плані це крайня східна межа поширення у Європі широколистих буково-дубових лісів.

Тектонічні структури, форми рельєфу та корисні копалини. Лісова зона має неоднорідний рельєф у зв’язку з розміщенням у межах кількох тектонічних структур Східноєвропейської платформи.

Підзона мішаних лісів займає північну частину Українського щита та Дніпровсько-Дорнецької западини в межах так званого Прип’ятського прогину. Тому для поверхні характерний низовинний рельєф. Тут виділяються Поліська низовина та північна частина Придніпровської низовини. Пересічні висоти становлять 150-200 м. На північ і на схід висоти зменшуються до 110-135 м, територія стає похилою у бік річок. Переважають гравійні, піщані та піщано-глинисті відклади. Найвищою частиною Полісся є Словечансько-Овруцький кряж на Житомирщині з максимальною позначкою 316 м. Земна кора тут створена із твердих порід Українського щита: пірофілітових сланців, пісковиків, рожевих і червоних кварцитів, вік яких — 1,3—1,5 млрд років. Камінь, який тут видобувався, застосовували під час спорудження Софійського собору, Києво-Печерської лаври та Золотих воріт у Києві.

На крайньому північному сході Полісся заходить на незначні площі порізаної ярами Середньоруської височини.

Тут все свідчить про давнє дніпровське зледеніння, яке було в четвертинному періоді. Довгі моренні пасма — ози — тягнуться на 20-30 км і вказують напрям руху льодовикового язика. Льодовикові горби — ками — один за іншим тягнуться рядами. Вони складені валунами, галькою, гравієм, піском, принесеними язиком давнього льодовика. Між горбами розташовані широкі річкові долини та болота. Талі води відступаючого льодовика принесли пісок, утворивши широкі плоскі поверхні — зандрові рівнини. Вітер, перевіюючи пісок, сформував дюни, на яких тепер ростуть сосни.

Серед паливних корисних копалин на Поліссі здавна були відомі поклади торфу. Але у зв’язку з широкомасштабними меліоративними роботами, спрямованими на осушення боліт, торфовища опинилися на межі знищення. Рудні копалини пов’язані з неглибоким заляганням фундаменту платформи або виходами його на поверхню. Наприклад, на Житомирщині відомі поклади титанових руд (Іршанське родовище), на Рівненщині — самородної міді (Рафалівське родовище). На щиті видобувають будівельне каміння — рожеві та сірі граніти, лабрадорити, габро, базальти. Розробляються поклади виробного каміння: яшми, топазів, турмаліну. У корі вивітрювання є чималі поклади білої глини — каоліну, що використовується в порцеляно-фаянсовій галузі. Значні поклади гончарних глин, піску, крейди. У скам’янілих решках прадавніх соснових лісів є бурштин.

Підзона широколистих лісів лежить переважно в межах Волино-Подільської плити та Галицько-Волинської западини, які в рельєфі відповідають Подільській і Волинській височинам. Пересічні висоти тут 220-320 м. Подільська височина порізана ярами та річковими долинами. Окремі пасма тут навіть називають горами: Гологори (з найвищою точкою горою Камула, 471 м), Кременецькі гори, Вороняки, Розточчя, Опілля. Скелясте вапнякове пасмо Товтри (Медобори) за своєю природою не має аналогів у світі. Це бар’єрний риф, складений не зі скелетів коралів, як сучасні рифи, а з решток вапнякових водоростей, молюсків, морських черв’яків та інших організмів, які жили на мілководді теплого моря у неогеновий період. У гіпсових і вапнякових породах поширений карст: тут відомо понад 100 печер, які знаходяться на глибині від 10 до 60 метрів. Учені вважають, що їх поки відкрито лише 1/5. На Тернопільщині відома найдовша гіпсова печера в світі — Оптимістична (240,5 км), а також печери Озерна (близько 120 км), Попелюшка (80 км), Млинки (27 км), Кришталева (22 км), Славка (9 км), Перлина, Печера Жолоби, Голубі Озера й інші. Поділля багате на вапняки, гіпс, суглинки, каолін.

Волинська височина невелика за площею. Пересічні висоти 220-250 м. Найвища точка — Мізоцький кряж (342 м.). Поверхня розчленована ярами, балками, річковими долинами. У крейдових породах поширений карст. На кордоні з Польщею знаходиться Львівсько-Волинський кам’яновугільний басейн.

Кліматичні умови та води суходолу. Зона мішаних і широколистих лісів розташована у межах атлантико-континентальної області помірного кліматичного поясу. Літо тепле та вологе. На початку осені тривалий час стоїть суха і тепла погода. Дощі починаються наприкінці жовтня, які поступово переходять у сніг. Зима м’яка, з частими відлигами. Весна затяжна та прохолодна. Через наявність лісу сніг тане довго. З кінця березня відчувається потепління, але заморозки можливі до середини травня.

Середні температури на заході зони в січні -4,5. -5 °С, на сході -7. -8 °С; у липні — відповідно +17° на заході та +19,5 °С на сході. Але екстремальні показники температур дуже відрізняються від середніх: відповідно -39 °С та +39 °С. Безморозний період триває 160-210 днів. У підзоні мішаних лісів випадає 500-600 мм опадів на рік, у зоні широколистих лісів — 700-600 мм. Їх спричиняє надходження атлантичних циклонів із західними вітрами. Близько 75 % опадів випадає у теплий період. Випаровуваність не перевищує 400-450 мм, тому зволоження надмірне. Сніговий покрив утримується 90-100 днів. Кліматичні умови лісової зони сприятливі для життя та господарської діяльності людини.

Річкова мережа усієї лісової зони добре розвинена. На Поліській низовині у зв’язку з незначним похилом поверхні річки сильно меандрують. Мають широкі річкові долини. Часто трапляються озера-стариці. Височина Розточчя є вододілом між річками басейну Чорного та Балтійського морів. Для річок Полісся характерні тривала весняна повінь після танення снігу з широкими розливами та зимова межень. Окрім снігу, важливим джерелом живлення для річок є підземні води. Тому річки не пересихають навіть у найбільш посушливі роки.

Річки на Подільській височині виглядають інакше. їх долини мають вигляд каньйонів, які прорізують осадові породи на глибину 50-200 м.

Головними річками є праві притоки Прип’яті, Десна, Дністер із численними притоками. Ряд річок судноплавні. Дніпро перетинає лісову зону незначним відтинком, на якому було в 1964-1966 рр. створене Київське водосховище площею 922 км 2 . На думку експертів, водосховище становить потенційну небезпеку для Києва через поганий технічний стан дамби та високу забрудненість радіоактивними речовинами внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.

Найдовшою річкою лісової зони України є Горинь — права притока Прип’яті. З загальної довжини 659 км у межах України — 577 км. Річка бере початок із джерела на Подільській височині на висоті 345 м у межах масиву гори Вороняки. Звідси й походить назва річки: від староруського «горина» — гориста місцевість. У давнині річку так і називали. За 28 км від гирла річка розгалужується на два рукави та впадає в Прип’ять на території Білорусі на висоті 127 м. У середній і нижній течії русло заболочене. Русло надто звивисте: радіус кривизни меандр місцями досягає 20-40 м. Ширина річки зростає за течією від півметра до 60 м. Глибини коливаються від 1,4 до 11 м. Швидкості течії незначні: від 0,1 до 1,3 м/с.

Живлення річки переважно снігове з помітною участю ґрунтового. У період весняного водопілля заплава Горині затопляється на висоту від 0,5 до 3,3 м на 1-2 тижні; на знижених ділянках вода утримується протягом 1-3 місяців. Льодостав найчастіше настає в середині грудня, подекуди залишаються ополонки. Річка скресає у лютому-березні. Річка використовується як джерело гідроенергії та для риборозведення. З промислово-цінних риб трапляються лящ і щука. На окремих ділянках річка судноплавна.

Полісся — край чистих проточних прісних озер. Найвідоміші з них — Шацькі озера карстового походження. Серед них виділяється унікальною за хімічним складом водою озеро Світязь. В озерах багато риби. У долинах річок чимало озер-стариць: Тур, Нобель, Любязь та інші. На Поділлі трапляються маленькі карстові озера. їх береги — улюблене місце відпочинку.

Чимале поширення на Поліссі мають різні типи боліт. Найширше представлені низинні болота з річковим живленням. Найбільше заболочені західні та північні райони Полісся. У 60-80-х роках XX ст. на Поліссі були проведені радикальні меліоративні роботи, в результаті яких було осушено значні площі боліт.

Ґрунтово-рослинний покрив. Типовими зональними ґрунтами мішаних лісів є дерново-підзолисті, а широколистих лісів — сірі лісові та чорноземи опідзолені.

На лісовій зоні сформувалося кілька азональних типів ґрунтів. У заплавах річок і біля озер утворилися торфово-болотні та лучні ґрунти з продуктивними сіножатями. Болотні ґрунти після проведення меліоративних заходів використовують під ріллю. Найбільш родючими є перегнійно-карбонатні ґрунти, поширені в південній і південно-західній частині Волинської області на крейдових породах. Ці ґрунти мають від 3 до 12 % гумусу.

Сучасна природна рослинність лісової зони України формувалася протягом кайнозойської ери. У палеогені тут панували ліси з пальм, евкаліптів, лавра, секвої, болотного кипариса. У неогені почали поширюватися широколистяні ліси з бука, дуба, каштана, горіха. Наступ льодовиків у четвертинний період спричинив відступ широколистих лісів і поширення хвойних. Там, де не було льоду, збереглися деякі дольодовикові види: рододендрон жовтий, меч-трава звичайна.

Наприкінці XIX ст. лісистість підзони мішаних лісів становила 42 %, а широколистих — майже 90 %. Через заготівлю деревини та зведення лісів під орні землі нині ліси займають близько 25% території Полісся та 13% Поділля. Головними лісотвірними породами дерев є: сосна, дуб, береза, вільха, осика, граб. Зустрічаються також липа, клен, ялина, тополя, в’яз. На бідних дерново-підзолистих піщаних ґрунтах переважають соснові ліси (бори), на більш родючих супіщаних і суглинистих — сосново-дубові (субори). На родючих сірих лісових ґрунтах поширені дубово-грабові (груди) та буково-дубові ліси. До них домішуються ясен, явір. Подекуди трапляються дубово-липові ліси. На більш вологих ділянках ростуть ліси з вільхи. На вирубках соснових і дубово-соснових лісів сформувалися вторинні ліси з берези. У підліску ростуть горобина, крушина ламка, бруслина бородавчаста, ліщина, глід, терен, бузина чорна та червона, жимолость.

Близько половини території лісової зони займають сільськогосподарські угіддя. На дерново-підзолистих ґрунтах після проведення меліорації вирощують жито, гречку, хміль, картоплю, льон-довгунець, горох, люпин, зернові колосові культури, кукурудзу. На сірих лісових і чорноземах опідзолених ростуть пшениця, ячмінь, цукрові буряки. Повсюдно культивують овочеві та ягідні культури, займаються садівництвом.

Тваринний світ. Для природної зони характерні типово лісові тварини. Серед травоїдних ссавців поширені лось, козуля, благородний олень, заєць-біляк. Серед гризунів часто зустрічаються лісова миша, водна землерийка та найменший ссавець України — землерийка-бурозубка. Ця крихітка важить 1,8-2,9 г за довжини тіла 4 см. Біля водойм живуть бобер, норка, видра. Акліматизована ондатра. Зрідка трапляється зубр. Серед хижаків зустрічаються вовк, лисиця, рись, дикий кіт, куниця, уссурійський собака. У лісовій зоні живуть усеїдні ссавці, такі як дикий кабан, бурий ведмідь.

Багата фауна птахів: тетеруки, глухарі, рябчики, сови, пугачі. На болотах, озерах і річках живуть качки, кулики, лебеді, чаплі, бугаї. Символом Полісся стали лелека білий і журавель сірий.

У лісі живе безліч комах. Із метеликів — бражники липовий, сосновий, тополиний, шовкопряд дубовий. Чимало жуків: короїд, скрипун (вусач), жук-носоріг, жук-олень, бронзівка, турун, ковалик та інші. Живуть лісові клопи, комарі, мухи. У водоймах відомо понад 30 видів риб, серед яких промислове значення мають короп, лящ, карась, щука, окунь.

Природне районування й охорона ландшафтів. Підзона мішаних лісів в Україні представлена однією природною провінцією (краєм) — Поліською. За особливостями поєднання ландшафтів її поділяють на такі фізико-географічні області: Волинське Полісся, Житомирське Полісся, Київське Полісся, Чернігівське Полісся, Новгород-Сіверське Полісся.

Підзона широколистих лісів в Україні має одну природну провінцію (край) — Західноукраїнську, яка поділяється на фізико-географічні області: Волинське Опілля, Мале Полісся, Розточчя й Опілля, Західноподільську, Північноподільську, Прут-Дністровську.

З метою збереження й охорони природних компонентів ландшафтів у межах лісової зони створені природні заповідники: Поліський, Рівненський, Черемський і Древлянський у підзоні мішаних лісів, Медобори та Розточчя — у підзоні широколистих лісів. Найвідомішими національними природними парками лісової зони є Шацький, Деснянсько-Старогутський, Мезинський, Голосйвський, Подільські Товтри, Яворівський.