З історії створення “Катюші”

Грізна зброя Великої Вітчизняної війни легендарна “Катюша” – мобільна реактивна установка залпового вогню (УЗВ). Саме їй встановлювали пам’ятники, їй присвячували свої твори письменники і поети. Навічно увійшла вона і в історію війни, і в історію техніки. В той же час мало кому відомі імена її творців. Справа в тому, що “Катюша” створювалася протягом великого відрізка часу, створювалася різними авторами і колективами, створювалася, так би мовити, поетапно.

На першому етапі вирішувалося фундаментальне питання одержання палива для реактивних снарядів. У нашому випадку це був колоїдний бездимний порох. На другому етапі розроблявся власне снаряд. Снаряд було створено і випробувано ще до війни, але застосовувався він на літаках для знищення авіації і наземних цілей.

Виходячи з досвіду застосування реактивних снарядів, зробили висновок, що при всіх позитивних якостях, у цих снарядів є і негативні. Насамперед – проблема прицілювання: одиночним снарядом було дуже важко влучити в ціль. Саме це питання вирішувалося на третьому й останньому етапі. Це була задача, як говорять винахідники, на “застосування”. В результаті “Катюша” відбулася, або “пішла” за термінологією технічної творчості.

Етап перший. Головною дійовою особою цього етапу був професор Михайлівскої артилерійської академії полковник Іван Платонович Граве (1874-1960). Хоча історія розпочалася у 1884 р., коли французький інженер Поль В’ель винайшов бездимний порох. При використанні цього пороху артилерія збільшила дальність польоту снаряда в декілька разів. І.П.Граве вдалося в 1916 р. удосконалити винахід французького інженера: одержати бездимний порох на іншій основі – так названий колоїдний, або желатиновий, порох, який можна формувати у вигляді стержнів різноманітного діаметра і навіть обробляти на токарному верстаті. Застосовувався такий порох у шашках.

Після революції І.П.Граве залишився в Радянській Росії і 5 листопада 1926 р. отримав перший радянський патент на бездимний порох (№ 122, реєстр. № 144/44). Усього ж винахідник одержав 9 патентів, 7 із яких мали відношення до військової техніки. Проте як людина, що має дворянське походження, до подальшої практичної роботи з реактивними снарядами не залучався. І.П Граве займався науковими дослідженнями й у 1942 р. за капітальну працю “Балістика замкнутого простору”, присвячену реактивній зброї, одержав Сталінську премію І ступеня. Підтверджує його авторство у розробці пороху і снаряда для “Катюші” такий авторитетний свідок, як Головне артилерійське управління (ГАУ) у своєму висновку від 14 лютого 1951 р. Ось так! Не було б пороху, винайденого І.П.Граве, не було б і “Катюші”!

Другий етап проходив у Газодинамічній лабораторії (ГДЛ) інженера М.І.Тихомирова, одного з головних конструкторів порохових ракет. До кінця свого життя (1930 р.) М.І. Тихомиров керував ГДЛ. Помічником у нього був В.А.Артем’єв, розробкою пороху займався І.І.Кулагін. У його команді були і такі конструктори, як Д.А.Вентцель, Р.В. Богомолов, Г.Е. Лангемак, а в 1929 р. приєднався Б. С. П етропавловський. У ГДЛ розробили і засвоїли технологічний процес виробництва порохових шашок, вивчили їхні балістичні можливості. Тут були відкриті закони горіння в камерах із соплом, проведені перші етапи льотних іспитів. У лабораторії широко проводилися роботи зі створення ракет різноманітних калібрів, призначення і застосування. Були випробувані різноманітні варіанти пускових установок: змінювали кількість і довжину труб, кількість снарядів, склад пороху і, головне, засоби стабілізації ракет у польоті. Розробка реактивних снарядів калібру 82 і 132 мм почалася в 1930 р., а 1932 р. провели льотно-конструкторські стрільби снарядами цього калібру з літака. У цьому ж році почалися роботи з озброєння реактивними снарядами літака “Р-5” і бомбардувальника “ТБ-1” снарядами РС-132 і РС-245.

У 1935 р. вийшла книга Г.Е. Лангемака і В Л. Глушко “Ракети, их устройство и приме-нение”. “Звичайно, ніяких противідткатних пристосувань для станка не потрібно. Ця особливість ракетного озброєння дозволяє використовувати його на таких апаратах, що не можуть витримати віддачі, властивої звичайним гарматам, тобто на літаках, невеликих суднах, автомобілях і т.д. Головна область застосування порохових ракет – озброєння легких бойових апаратів. “. Не виключаючи застосування РС з інших транспортних засобів, автори віддавали перевагу авіації. Підводячи результати другого етапу, констатуємо, що розпочата у ГДЛ М.І.Тихомировим робота завершилася видатними інженерами Б.С. Петропавловским, Г.Е. Лангемаком, В.А. Артем’євим і ін. створенням порохових ракетних снарядів, що застосовувалися в авіації.

Третій етап. У березні 1932 р. відбулася неординарна подія, що значно вплинула на весь подальший хід науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт. ГДЛ і московська “Группа по изучению реактивного движения” (ГИРД) були об’єднані в Ракетний інститут під керівництвом І.Т.Клейменова. Поки йшла реорганізація інституту, з’їжджалися працівники і конструктори, створювалися нові відділи і лабораторії в країні, набирав швидкості маховик єжовщини. У 1937 р. були заарештовані і незабаром розстріляні начальник інституту І.Т.Клейменов і його заступник Г.Е. Лангемак. У 1938 р. заарештовані і засуджені В.П.Глушко і С.П.Корольов. Проте роботи в інституті продовжувалися. У 1937 р. новим начальником інституту призначили Б.М.Слонімера, а головним інженером – Андрія Григоровича Костікова, що пізніше обійме посаду начальника інституту.

У 1938 р. до ГАУ надійшов проект багатозарядної установки для залпової стрільби 24 реактивними снарядами, підписаний головним інженером інституту А.Г.Костіковим і начальником відділу цього інституту Іваном Сидоровичем Гваєм. До проекту додавалися докладні розрахунки й об’рунтування. ГАУ дало дозвіл на проведення випробувань і 1 листопада 1938 р. установка зробила перший залп.

Начальник ГАУ дав високу оцінку новій зброї. Пізніше, 14 лютого 1939 р., у доповідній записці А.Г. Костіков напише: “У другій половині 1938 р., завдяки вдалому поєднанню ракетно-хімічного снаряда з залповим агрегатом, установленим на автомашині, намітився шлях широкого і дуже ефективного використання реактивних снарядів у наземних умовах” .

17 червня 1941 р. А.Г. Костіков продемонстрував членам По літ б юро, уряду роботу УЗВ. 21 червня 1941 р., в останній довоєнний день, УЗВ була прийнята на озброєння. Бойове хрещення УЗВ прийняла під Оршею 14 липня 1941 р. З 7 перших машин, що брали участь, 5 були дослідними зразками. їх узяли прямо з майстерень інституту. Надалі московський завод “Компресор” стане головним підприємством по їхньому серійному випуску.

У березні 1939 р. І.С.Гвай, А.Г. Костіков і В.В.Аборенков направили у відділ винаходів Народного комісаріату оборони заявку на пусковий устрій залпового вогню й одержали авторське посвідчення. “Катюша” відбулася! З трьох авторів проекту цієї установки двоє – наші земляки, родом з України.

І.С.Гвай (1905-1969) -начальник відділу ракетних двигунів на твердому паливі – народився у Дніпропетровську в сім’ї залізничника. У 1923 р. закінчив Дніпропетровський залізничний технікум, через рік вступив у Дніпропетровський інститут інженерів залізничного транспорту. Після закінчення третього курсу, як кращий студент, був направлений у Ленінградську електротехнічну академію. Після її закінчення працював у ГДЛ, а пізніше – у Ракетному науково-дослідному інституті. У 1942 р. одержав Сталінську премію й вчену ступінь кандидата технічних наук без захисту дисертації. Коли І.С.Гвая у Вищій атестаційній комісії запитали: “А де ж Ваша дисертація? У нас її немає”, то у відповідь почули: “Стріляє на фронті!”

А.Г. Костіков – випускник Київської військово-інженерної школи 1926 р., Герой Соціалістичної праці, член-кореспондент Академії наук, Лауреат Сталінської премії І ступеня, генерал-майор інженерно-авіаційної служби. Народився 30 жовтня 1899 р. у містечку Козятин Київської губернії. З 19 років воював у Червоній Армії, був поранений, потрапив у полон до білополяків, але звідти втік. Відряджений у 3 Київську військово-інженерну школу. Навесні 1930 р. вступив до Військово-повітряної академії імені Жуковського, яку він закінчив у 1933 р. Сім випускників академії, утому числі й А.Г.Костіков, направлені в Ракетний науково-дослідний інститут. З 1936 р. він – начальник відділу реактивних двигунів. У 1938 р.

У 1938 році А.Г.Костікова призначають головним інженером інституту, а надалі він стає начальником інституту. У листі в МКГ ВКП(б) А.Г.Костіков обґрунтовує пропозицію: “. у даний час дослідницька робота в області реактивних двигунів показала реальну можливість розробки літака, що протягом 1. 5 хв. міг би рухатися зі швидкістю, що перевищувала б звукову. ” 26 липня 1942 р. вийшла постанова Державного комітету оборони про доручення інституту разом із Наркомавіапромому короткий термін розробити реактивний винищувач-перехоплювач. Інститут під керівництвом А.Г.Костікова береться за цю роботу. На проектування, будівництво і наземне опрацювання в умовах військового часу виділялося менше восьми місяців.

Восени 1943 р. був по будований перший екземпляр літака, але встановлений урядом термін був зірваний. 18 лютого 1944 р. А.Г. Костікова звільняють з роботи, потім заарештовують. Вісім томів кримінальної справи. Допити, обвинувачення в шпигунстві і шкідництві. Висновки безіменних рецензентів: “Роз’яснення автора. вірні. Автора доцільно залучити до більш поглибленої розробки”. Його було звільнено з-під варти 28 лютого 1945 р. У постанові про закінчення слідства відзначено, що “в. справі ворожого наміру в діях А.Г.Костікова, що був великим спеціалістом своєї справи, не встановлено”. Попереду було п’ять років життя (помер він у грудні 1950 р.), нові праці, учні. Але була і смертельна хвиля брудної піни. А.Г.Костікова обвинувачували в тому, що за його доносом були заарештовані С.П. Корольов і В.П. Глушко.

Для з’ясування цього й інших подібних питань у 1989 р. була призначена спеціальна комісія. Головні висновки цієї комісії: “Прокуратура СРСР за №13/4-1032 від 12.06.89 р. підтверджує факт, що в кримінальних справах у відношенні С.П. Корольова, В.П. Глушко відсутні дані, що підтверджують те, що вони були заарештовані за доносом А.Г. Костікова”.

Нападам піддавався не тільки сам А.Г. Костіков, але й авторське посвідчення на УЗВ. Це питання також обговорювалося комісією. І от її висновки: “Наша комісія вивчила сотні пов’язаних з цим питанням документів. Висновки однозначні: авторами винаходу механічної установки для залпової стрільби реактивними

снарядами й авторами нової зброї – реактивних систем залпового вогню – є А.Г. Костіков, І.С. Гвай і В.В.Аборенков. Не знайдено такої особи, яка б могла об’рунтовано претендувати на включення її до складу цього авторського колективу”.

Про третього учасника й автора пускової установки залпового вогню В.В.Аборенкова, на жаль, достовірної інформації не знайдено. Відомо, що він був командуючими гвардійськими реактивними підрозділами “Катюш” під час Великої Вітчизняної війни.

На закінчення хочеться висловити сподівання, що у ВІТІ на будинку, де учився А.Г.Костіков, йому буде відкрита меморіальна дошка. Щоб ми могли впевнено сказати: “Ніхто не забутий – ніщо не забуте”!

В.П.Никонов,ст.н. с. Державного політехнічного музею при НТУУ “КПІ”

Від БМ-21 «Град» до «Верби»: еволюція наймасовішої РСЗВ на озброєнні ЗСУ

БМ-21 «Град» — наймасовіша реактивна система залпового вогню на озброєнні Збройних сил України. Вона вже відсвяткувала своє 60-річчя, проте, попри поважний вік, успішно нищить російських окупантів.

Chas News розповідає історію створення та бойового застосування РСЗВ БМ-21 «Град», її тактико-технічні характеристики та сучасні українські модернізації.

Історія створення РСЗВ БМ-21 «Град»

Друга світова війна призвела до появи на полі бою багатьох нових озброєнь. Деякі з них, як то ядерні бомби, міцно увійшли в арсенал найпотужніших держав світу, але, на щастя, за призначенням не використовуються. Інші ж стали невід’ємною складовою більшості військових конфліктів сучасності. Зокрема, це і реактивні системи залпового вогню.

Однією з перших РСЗВ стала радянська БМ-13, більш відома як «Катюша». Перші екземпляри були представлені керівництву СРСР 17 червня 1941 року, а вже 14 липня вони наносили удари по німецьким військам.

Усього ж за період Другої світової виготовили більше трьох тисяч «Катюш». При цьому приблизно у половині з них пускові установки були встановлені на шасі американських вантажівок Studebaker US6, переданих по ленд-лізу. Інші екземпляри використовували здебільшого колісне шасі від вантажівки ЗІС-6 чи гусенечне від тягача СТЗ-5.

Саме «Катюші» задали тренд, якому слідують сучасні РСЗВ — коли пускові установки встановлюються на колісні чи гусеничні шасі. Німецький же аналог, Nebelwerfer 41, представляв собою причіпну реактивну систему, яка буксировалася як звичайна гармата.

Після Другої світової війни більшість країн, розуміючи ефективність нової зброї, розпочали розробляти та модифікувати власні моделі РСЗВ.

В СРСР на початку 1950-х років на заміну «Катюші» прийняли на озброєння БМ-14, БМ-24 та БМД-20. Перші дві випускали відповідно 12 та 16 ракет на відстань 10-15 км. БМД-20 могла стріляти на відстань до 20 км, але не більше чотирьох снарядів за раз.

Наприкінці десятиліття жодна з цих них вже не влаштовувала радянське керівництво і було вирішено розробити нову РСЗВ, яка б поєднувала масований залп та далекобійність. В 1959 році у Москві затвердили тактико-технічні характеристики нової системи, яка отримала назву «Град», а в 1960 році відповідно до рішення Ради міністрів розпочалася її активна розробка.

Вже у березні 1962 року розпочалися полігонні випробування, а наступного року «Град» прийняли на озброєння.

Бойове хрещення нової РСЗВ відбулося у березні 1969 року. Тоді саме «Гради» відіграли головну роль у прикордонному радянсько-китайського військовому конфлікті на острові Даманський .

У майбутні десятиліття географія застосування БМ-21 стрімко розширювалася — Афганістан, Близький схід, Ангола, Сомалі, Лівія, Чечня, Карабах, Південна Осетія.

«Гради» активно застосовувалися і під час першої фази російсько-української війни в 2014-2015 роках, як Збройними силами України, так і російськими військами. З початком повномасштабного вторгнення вони знов постійно завдають ударів по обидві сторони від лінії фронту.

Тактико-технічні характеристики РСЗВ БМ-21 «Град»

БМ-21 — головна складова реактивної системи залпового вогню «Град». Також до неї входять некеровані реактивні снаряди та транспортна машина (в оригіналі —9Т254 чи інша вантажівка, яка перевозить боєкомплект)

В «класичному» варіанті БМ-21 «Град» складається з пускової установки, встановленої на шасі «Урал-375Д» чи «Урал 4320». Артилерійська частина складається з пакета 40 напрямних труб на платформі, яка може обертатись у вертикальній та горизонтальній площинах.

Напрямні мають довжину близько 3 метрів, діаметр гладкого ствола дорівнює 122,4 мм. Для надання снаряду обертального руху в стінці напрямної труби зроблено П-подібний паз, в якому ковзає штифт снаряду.

РСЗВ «Град» не має автоматизованої системи зарядження. Транспортна машина лише перевозить снаряди на спеціальних стелажах, а вставляє їх у напрямні труби вручну вже розрахунок бойової машини.

Час повного залпу складає 20 секунд. Керувати ним можна як з кабіни, так і за допомогою виносного пульту.

БМ-21 «Град» може використовувати різні типи боєприпасів — осколково-фугасні, касетні, запалювальні, освітлювальні, димові тощо. Наймасовіший снаряд — осколково-фугасний 9М22У з максимальною дальністю польоту в 20,4 км. Проте у разі використання інших боєприпасів далекобійність може зрости до 40 км.

Зокрема, КБ «Південне» в Україні розробило новий реактивний снаряд «Тайфун-1» до РСЗВ «Град» з дальністю стрільби до 40 км. Однак він ще перебуває на стадії випробувань, останні з яких прошли напередодні вторгнення — 23 лютого.

Залпові пуски «Тайфун-1»

↓ Please scroll down for English ↓ 🇺🇦 Тривають дослідні пуски за програмою попередніх випробувань українських реактивних снарядів калібру 122 мм «Тайфун-1» до РСЗВ «Град», що розробило ДП «КБ «Південне» ім. М.К. Янгеля». 23 лютого 2022 року відбулися вдалі ❗️ залпові пуски реактивних снарядів, ❗️ вже оснащених штатними бойовими частинами. Пуски проведено на загальновійськовому полігоні «Широкий лан», що в Миколаївській області, з використанням штатної бойової машини БМ-21 під технічним керівництвом ДП «КБ «Південне». ☑️ Поставлені перед новими реактивними снарядами завдання виконано, мета випробувань досягнута. *** Test firings are under way according to the program of preliminary testing of the Ukrainian 122 mm artillery missiles Taifun-1, developed in Yuzhnoye SDO for Grad multiple rocket launcher system. On February 23, 2022, successful salvo launches of the artillery missiles, equipped with the flight warheads, took place. Missiles were fired from the all-arms test facility Shyrokyi Lan in Mykolaiv Oblast, using the BM-21 combat vehicle under the technical supervision of Yuzhnoye SDO. Test firings were successful; test goals for the new artillery missiles have been achieved. #yuzhnoye #yuzhnoyesdo #pivdenne #південне #кбпівденне #южное #кбю #ukraine #україна #армія #зсу #зброя #missile #бм21

Posted by Yuzhnoye State Design Office on Wednesday, February 23, 2022

Випробувальні пуски ракет «Тайфун-1» 23 лютого 2022 року

Основні технічні характеристи РСЗВ БМ-21 «Град»

• Калібр — 122 мм;
• Дальність стільби — 5-40 км;
• Час повного залпу — 20 с;
• Кількість напрямних — 40;
• Маса основного ракетного снаряду (9М22У) — 66,6 кг;
• Площа враження одним залпом — 14,5 кв км;
• Маса БМ-1 у бойовому положенні — 13,7 т;
• Максимальна швидкість — 75 км/год (по шосе).

РСЗВ БМ-21 «Град» на озброєнні ЗСУ та її українські модернізації

В СРСР встигли випустити близько семи тисяч одиниць БМ-21 «Град». Частину з них експортували союзникам, проте більшість поповнила запаси радянської армії. А після розпаду СРСР вони перейшли у спадок до збройних сил нових незалежних держав.

Так, Україні дісталося як мінімум 375 установок БМ-21 «Град» та її радянської модифікації «Град-1». Згодом не менше 70 з них продали за кордон і в результаті на початок російсько-української війни на озброєнні ЗСУ перебувало близько 300 «Градів».

У наступні роки старі радянські РСЗВ пройшли капітальний ремонт. Крім того, ще з початку 2000-х років в Україні розробили кілька вітчизняних модернізацій БМ-21 «Град». Щоправда масове виробництво цих модифікацій так і не запустили.

БМ-21К — перша українська модернізація «Граду»

БМ-21К — ерша виготовлена в незалежній Україні система залпового реактивного вогню. Вона представляла собою перенесення пускової установки на шасі вістизняного виробництва — КрАЗ-260 з 4-х дверною кабіною підвищеного комфорту.

Відповідну роботу в 2001 році розпочали Харківське КБ ім. Морозова (ХКБМ ) та Харківський завод спеціальних машин. Розробка тривала вісім років, але врешті машину на озброєння так і не прийняли. Все через застаріле шасі КрАЗ-260, яке зняли з виробництва у середині 1990-х років.

«Бастіон-01» та «Бастіон-02»

В 2008 році у Харкові розпочали розробку нової української модернізації РСЗВ БМ-21 «Град» під назвою «Бастіон-01». Її головна відмінність від оригіналу, як і у випадку з БМ-21К, полягала у заміні шасі. Тільки цього разу обрали КрАЗ-6322, який в 2006 році прийняли на озброєння ЗСУ.

Згодом була представлена ще одна модифікація — «Бастіон-02», яка відрізнялася подовженою колісною базою, де розміщувался додатковий боєкомплект, та системою швидкої перезарядки.

В 2014 році на військовому параді з нагоди Дня Незалежності продемонстрували по три одиниці «Бастіон-01» та «Бастіон-02» зі складу 55-ї окремої артилерійської бригади, проте їх серійне виробництво так і не розпочалося. Хоча наявні екземпляри на фронті зараз працюють.

РСЗВ “Бастіон-02” палко жарить окупантів🔥🔥🔥

Posted by Інформагентство АрміяInform on Sunday, April 24, 2022

БМ-21У «Верба»

В 2015 році ХКБМ представило ще одну вітчизняну модифікацію «Граду» — БМ-21У «Верба». В 2021 році її офіційно прийняли на озброєння. Щоправда, ще в 2019 році Укробронпром звітував про початок сирійного виробництва, однак чи розпочалось воно тоді насправді невідомо.

«Верба» отримала не лише нове шасі (все теж КрАЗ-6322), але й нову цифрову систему розрахунку ведення вогню, стабілізатор платформи, супутникову навігацію та інші прилади, які покращують точність стрільби.

Також було розроблено нову транспортно-заряджальну машину, яка може перевозити 80 снарядів та має механічні засоби завантаження, що спрощує підготовну бойової машини до стрільби.

В Укробронпромі стверджували, що «Верба» може виконувати перезаряджання свого боєкомплекту лише за 5 хвилин та знищувати цілі на відстані до 40 кілометрів.

БМ-21УМ «Берест»

Згадані вище вітчизняні РСЗВ («Бастіони» та «Верба») розроблялися в Харкові, проте виготовлялися на Хмельниччині — на Шепетівському ремонтному заводі. А в 2018 році завод на виставці «Зброя та безпека» представив власну модернізацію БМ-21 «Град» під назвою «Берест».

Нова машина отримала більш сучасне шасі КрАЗ-5401, а кількість напрямних труб у пусковій установці збільшили до 50 (замість 40 штук у базовому варіанті).

«Берест» оснастили інтегрованою системою обміну інформації на полі бою, що дозволяє екіпажу у режимі реального часу отримувати координати цілі, а завдяки навігаційній системі СН-4215 від ДП «Оризон-Навігація» пришвидшилась підготовка машини до стрільби.

У квітні 2020 року розробник відзвітував про завершення заводських випробувань нової РСЗВ (повна назва — БМ-21УМ «Берест»), однак про початок тестувань на полігоні не повідомлялося.

Щодня Сhas News відбирає для вас найважливіші новини. Приєднуйтесь до нас у Facebook та Telegram, щоб нічого не пропустити.

AGM-88 HARM проти ППО: що відомо про американські ракети в Україні