10 фактів про донорство та переливання крові

Донації не лише допомагають рятувати життя реципієнтів, але й приносять користь самим донорам. У людей, що регулярно здають кров, знижується ризик утворення злоякісних пухлин та розвитку тромбозу, й загалом збільшується тривалість життя.

Факт 2: Переливання крові використовується при різних методах лікування

У країнах з високим рівнем доходу найчастіше кров переливають пацієнтам від 60 років — це близько 79% від усіх переливань. Також переливають кров у серцево-судинній хірургії, трансплантології, в хірургії при тяжких травмах та при лікуванні гематологічних злоякісних новоутворень. У країнах з низьким і середнім рівнями доходу переливання крові спостерігається при лікуванні ускладнень, пов’язаних з вагітністю, малярією у дітей, важкою анемією та тяжкими травмами.

Факт 3: Добровільне регулярне безоплатне донорство — єдиний шлях для вчасного забезпечення необхідною кількістю донорської крові

Своєчасне переливання крові напряму залежить від кількості регулярних безоплатних та добровільних донорів крові. Всесвітня організація з питань охорони здоров’я закликає країни розробляти національні системи крові на основі популяризації добровільного безоплатного донорства крові, щоб досягнути мети — самозабезпечення безпечною кров’ю та її препаратами.

Факт 4: Лише у 57 країнах світу переважає 100% добровільне безоплатне донорство

У 2013 році 74 країни повідомили, що понад 90% донацій відбувається від добровільних безоплатних донорів крові, серед яких 57 країн мають 100% добровільне безоплатне донорство. Та все ж залишається 71 країна, де менш як 50% запасів крові поповнюють добровільні безоплатні донори, а більша частина поповнення запасів залежить від родинного чи платного донорства.

Факт 5: Кількість доз крові у світі на рік становить 112,5 мільйонів

Близько 112,5 млн доз здають донори в усьому світі щорічно. Із них 47% заготовляють у країнах з високим рівнем доходу, де проживає менш як 19% населення світу. Та все ж залишається багато пацієнтів, котрі потребують переливання і не мають своєчасного доступу до крові та її препаратів.

Факт 6: Кількість донацій в центрах крові варіюються залежно від доходів населення

Близько 10 000 центрів крові в 168 країнах показують статистику у 83 млн донацій на рік. Середня кількість донацій на центр крові у розвинених країнах становить 15 000, і майже у 5 разів менше донацій у країнах з середнім та низьким рівнями доходів — 3100.

Факт 7: Населення розвинених країн охочіше здає кров, ніж у інших країнах

Середній рівень донацій в країнах із високим рівнем доходів становить 32,1 доза на 1000 людей в рік. Що не порівняти із 7,8 дози на 1000 людей у країнах з середнім рівнем доходів та 4,6 дози на 1000 у країнах з низьким рівнем доходів.

Факт 8: Донорська кров завжди має обстежуватись

Вся донорська кров завжди має бути обстежена на ВІЛ/СНІД, гепатит B, гепатит C та сифіліс перед переливанням. Однак, 35 країн не можуть із цим впоратись в повній мірі. Тестування може бути ненадійним через дефіцит персоналу, тести низької якості або погану оснащеність лабораторій.

Факт 9: Одна доза крові може принести користь декільком пацієнтам

Розподіл крові на різні компоненти дозволяє з однієї дози крові забезпечити потреби декількох пацієнтів і кожному перелити лише один з необхідних компонентів (еритроцити, тромбоцити або плазму). Близько 97% донорської крові, зібраної в країнах з високим рівнем доходів, 75,5% з країн із середнім рівнем доходів та 50% з країн із низьким, розподіляються на компоненти крові.

Факт 10: Непотрібні переливання крові спричиняють непотрібний ризик для пацієнта

Переливання крові інколи призначають замість простих та безпечних альтернативних методів лікування, котрі можуть бути так само ефективними. Проте введення донорської крові створює певне навантаження на організм реципієнта і може нести в собі ризик зараження чи імунної реакції, тому краще вдаватися до цієї процедури лише за необхідності.

Підпишись на нашу розсилку, щоб бути в курсі всіх новин та активностей:

Червоний ‒ то любов. Як і навіщо ставати донорами крові

Як і коли варто здавати кров? Чи можна бути донором, якщо ви перехворіли на ковід чи вакцинувалися? З’ясовуємо сьогодні!

Бригада екстреної медичної допомоги доставила до хірургічного відділення пацієнта з проникаючим пораненням грудної клітки. Його систолічний артеріальний тиск низький і падає далі, тоді як частота серцевих скорочень невпинно збільшується. Коли він потрапив до стаціонару, вона становила вже 120 ударів на хвилину.

Всі ознаки вказують на те, що у чоловіка масивна кровотеча. Якщо терміново не виконати переливання крові, він загине.

У цю саму мить спокійно спить п’ятирічна Марлі. Коли їй було три, дівчинці діагностували аутоімунний енцефаліт та епілепсію. Це означає, що власні антитіла атакують головний мозок Марлі, а з періодичністю від декількох годин до декількох тижнів у дівчинки трапляються напади судом. Найдовший епізод тривав 39 годин, і тоді Марлі потрапила у відділення інтенсивної терапії; її ввели в штучну кому та інтубували.

Зархворювання Марлі – аутоімунне, тому судоми не вилікувати звичайними протисудомними препаратами. Але лікарі знайшли вихід.

Єдине, що дозволяє тримати стан Марлі під контролем – це регулярні внутрішньовенні інфузії імуноглобулінів 1 . Їх виготовляють з великої кількості плазми крові, яку отримують від сотень донорів 2 . Якби не донори крові, Марлі б не змогла отримувати лікування.

Чому переливання крові – одне з найважливіших відкриттів у медицині?

У 1901 році австрійський лікар Карл Ландштайнер відкрив існування груп крові у людини. Наразі відомо про понад 30 систем групування крові, але найбільше клінічне значення має саме система Ландштайнера – AB0. Вона ґрунтується на наявності певних антигенів на поверхні еритроцитів та антитіл у плазмі крові. Вже через шість років лікарі провели перше переливання крові, використовуючи знання про групи крові та проби на сумісність донора і реципієнта. Ще трохи згодом, у 1939–1940 роках, той самий Ландштайнер з групою науковців відкрив існування резус-фактора. Це створило стійку основу для вивчення трансфузії крові.

Дуже важко підрахувати, скільки життів врятували ці відкриття. Але щороку люди у всьому світі здають 18,5 мільйона доз крові (450 мл) 3 , а кожні дві секунди хтось потребує її переливання 4 , тож можна хоча б приблизно уявити загальний стан.

Препарати крові

Наука про переливання крові пішла далі, й у 1940 році американський вчений Едвін Кон відкрив холодне фракціонування етанолом, що дозволило отримувати з цільної крові окремі елементи, зокрема альбумін. Суть методу полягає у тому, що альбумін, порівняно з рештою складових плазми крові, має іншу розчинність і випадає в осад, якщо підвищити концентрацію етилового спирту та знизити pH. Збільшуючи концентрацію спирту та знижуючи температуру, можна отримати заморожену плазму, розділену на п’ять фракцій. П’ята, остання, і буде альбуміном 5,6 . Відкриття вченого врятувало тисячі життів під час Другої світової та після неї. Річ у тім, що альбумін відіграє важливу роль в утриманні рідини всередині кровоносного русла, яке забезпечує повноцінну доставку крові до органів та тканин, що особливо важливо під час кровотеч.

Трохи пізніше, у 1972 році, з’явилася технологія аферезу: кров донора по закритій системі надходить до апарату, який відділяє окремі компоненти крові, після чого залишок цільної крові повертається назад в організм донора 7 .

Окрім просто цільної крові, від донора можна отримати:

Плазму (рідку частину крові без формених елементів) або її компоненти (альбуміни, фактори згортання, імуноглобуліни). Також існує кріопреципітат – препарат крові, що виготовляється зі свіжозамороженої плазми та особливо багатий на фактори згортання.

Еритроцити (еритроцитарну масу). Це червоні кров’яні тільця, основна функція яких – транспорт кисню. Донор може здавати еритроцити один раз на 16 тижнів (рідше, ніж здавати цільну кров, тому що за допомогою аферезу еритроцитів забирається більше).

Тромбоцити (тромбоконцентрат) – однією з основних функцій цих формених елементів є згортання крові.

Гранулоцити – клітини імунної системи, які захищають організм від чужорідних агентів.

Поділ крові на окремі складові дозволяє надати пацієнту лише ті елементи, яких він потребує, а також використати одиницю крові для допомоги кільком людям 8 .

Наприклад, пацієнт із гострим лейкозом (злоякісним новоутворенням крові) може потребувати переливання лише тромбоконцентрату, а пацієнт з важкою анемією – лише еритроцитарної маси. Сьогодні цільну кров переливають не часто, хіба що у випадках, коли пацієнт з масивною кровотечею потребує переливання великої кількості еритроцитарної маси 9 .

фінансова вигода* . Мотиви осіб, які хотіли б вперше здати кров у майбутньому, мало чим відрізнялися від мотивів осіб, які кров вже здавали.

Деякі центри забору крові можуть пропонувати інші «привілеї» людям, які хочуть здати кров – наприклад, безкоштовне проведення лабораторного тестування. У 1980-ті роки, на початку епідемії ВІЛ, це була велика проблема, адже багато хто хотів здати кров лише з метою безкоштовно пройти тестування на ВІЛ 12,13,14,15 .

Резолюція Асамблеї Всесвітньої Організації Охорони Здоров’я закликає всі держави-члени до розвитку національної системи донорства, заснованої на добровільному донорстві крові без будь-якої винагороди.

Протипоказання

Отже, людина вирішила стати донором крові. Чи підходить вона на цю роль?

Згідно з Наказом МОЗ України, бути донором крові може будь-яка особа, яка досягла віку 18 років (з 60 років – з дозволу лікаря), має масу тіла понад 50 кг та не має критеріїв відсторонення від донорства (вони також є в тексті закону).

Існує цілий перелік як постійних, так і тимчасових протипоказів до донорства, але якщо дуже коротко, то їх можна звести до двох основних принципів:

1. Донор має почувати себе достатньо добре, аби здача крові або її компонентів не нанесли йому шкоди (наприклад, не мати важкої серцево-судинної патології, респіраторних захворювань з порушенням газообміну, патології системи згортання крові тощо). Під час вагітності та протягом шести місяців після пологів здавати кров також не дозволяється (за винятками екстраординарних обставин).

2. У донора не повинно бути захворювань, які можуть передатись реципієнту під час трансфузії (гепатит B, гепатит С, ВІЛ, малярія, хвороба Кройцфельда-Якоба та інші). 16

ВООЗ рекомендує перевіряти всю кров на наявність вірусу гепатиту B, C, вірусу імунодефіциту людини та збудника сифілісу перед трансфузією. 17

Якщо критеріїв для відсторонення немає, людина може бути донором. Безпосередньо перед здачею крові донору зазвичай проводять опитування про ризики наявності у нього певних інфекційних захворювань, що можуть становити загрозу для реципієнта, а також для захисту донора від можливих побічних реакцій.

Для деяких інфекційних захворювань (наприклад, для варіанту хвороби Кройцфельда-Якоба або малярії) опитування донора – це єдиний спосіб підвищити безпеку трансфузії. Також донорів можуть запитати про нещодавні подорожі, вакцинації.

До слова, навіть одразу після вакцинації проти COVID-19 можна здавати кров. В Україні відстороненню від донорства крові (за відсутності інших протипоказань) на чотири тижні підлягають лише особи, які отримали «живу» (атенуйовану) вакцину 18 . Це, наприклад, щеплення проти туберкульозу (БЦЖ) та кору, краснухи, паротиту (КПК). Всі зареєстровані в Україні (та й у світі) вакцини проти COVID-19 не є атенуйованими. Рівень антитіл до COVID-19 не знижується після донації крові чи її компонентів 19 .

Чи можна здавати кров після захворювання на COVID-19? Так, якщо симптоми зникли більше ніж 14 днів тому або (якщо хворіли безсимптомно) з моменту отримання позитивного тесту на COVID-19 пройшло більше ніж 14 днів.

Потенційні ускладнення

Процес здачі крові – це медична процедура. Ускладнення після неї вкрай рідкісні, але можливі. Через прокол вени може виникнути, наприклад, синець у місці ін’єкції. У разі забору цільної крові можуть виникнути вазовагальні (такі, що пов’язані із розширенням периферійних судин, зниженням їхнього опору та падінням артеріального тиску) та/або гіповолемічні (такі, що пов’язані із втратою рідини) реакції – втрата свідомості, нудота, запаморочення. Зазвичай вони виникають у людей, які під час здачі крові мають дискомфорт, пов’язаний із застосуванням голок, появою крові, можливим болем, а також у молодих осіб, які здають кров вперше та мають малу масу тіла. Аби запобігти появі таких реакцій, варто випити 1,5–2 л води за день до здачі крові, а за 15–30 хвилин перед здачею – ще 300-500 мл. Корисно з’їсти солону закуску або випити ізотонічний напій (наприклад, спортивний ізотонік): сіль (зокрема, іони Na+) допомагає утримувати рідину всередині організму та зменшує виділення рідини нирками. Під час процедури здачі корисно скорочувати м’язи: схрещувати ноги, часом напружувати м’язи стегон і живота протягом п’яти секунд. Так можна швидко підвищити артеріальний тиск 20 . Варто також відмовитись від здачі більше ніж 15% об’єму циркулюючої крові та особам молодшим за 23 роки із приблизним об’ємом циркулюючої крові меншим за 3500 мл.

Також після процедури у донора може виникнути анемія – стан, що характеризується зменшенням кількості еритроцитів та, як наслідок, гемоглобіну – молекул всередині еритроцитів, які транспортують кисень до тканин. Одна донація призводить до тимчасового зниження концентрації гемоглобіну в середньому приблизно на 10% (приблизно 14 г/л). Зазвичай таке зниження є безсимптомним, а рівень гемоглобіну відновлюється протягом наступних тижнів. Згідно з критеріями Міністерства охорони здоров’я України, здавати кров можуть жінки із концентрацією гемоглобіну не менше ніж 125 г/л, а чоловіки – щонайменше 135 г/л . Така концентрація забезпечує не лише безпеку донора, але й гарантію того, що реципієнт отримає достатню кількість еритроцитів та гемоглобіну.

У 25–35% донорів, частіше – в молоді, трапляється дефіцит заліза без анемії. До складу кожної молекули гемоглобіну входить чотири іони заліза (феруму – Fe), кожен з яких може зв’язати одну молекулу кисню. Тобто зменшення кількості заліза призведе до зменшення можливості еритроцитів (гемоглобіну) переносити кисень. Вживання глюконату заліза (40 або 20 мг на добу) після здачі крові може пришвидшити відновлення рівня гемоглобіну та феритину (індикатор запасів заліза в організмі). Але даних поки недостатньо, тому це не є загальною практикою у багатьох країнах. У США, де в багатьох штатах дозволено здавати кров з 16 років (у деяких з 17), можуть виміряти рівень феритину особам 16–19 років та відсторонити від донорства на 6–12 місяців, якщо показники низькі. В Україні для запобігання розвитку залізодефіцитних станів рівень феритину в сироватці або плазмі крові вимірюють у регулярних донорів крові чи еритроцитів після кожної четвертої послідовної донації. Якщо виявляють дефіцит, донора мають тимчасово відсторонити. До донацій можна повернутися, коли рівень феритину крові більший за 15 мкг/л, а рівень гемоглобіну – щонайменше 125 г/л для жінок та 135 г/л для чоловіків.

Ускладнення, що можуть виникнути після здачі крові методом аферезу, пов’язані з втратою донором окремих формених елементів крові.Наприклад, може знизитися рівень тромбоцитів у крові, хоча за одну донацію цього статися не повинно. Також ймовірне зниження рівня лімфоцитів (клітин, які відіграють важливу роль у роботі імунної системи та захисті організму). Але ці проблеми можуть стати клінічно значущими, тільки якщо здавати кров дуже часто. Саме тому максимальна кількість донацій тромбоцитів – не частіше, ніж один раз на два тижні.

Щоб кров не згорталася, використовують цитрат, тому може виникнути цитратна токсичність 21 . Внаслідок цього у донора можуть з’явитися відчуття поколювання в тілі, спазми м’язів та нудота. Лікування – зменшення швидкості інфузії цитрату та/або вживання продуктів із високим вмістом кальцію 22 .

Ну що ж, кров здали, побічні реакції якщо й були, то швидко зникли, і донор зі спокійною душею може повернутися до буденних справ. Можливо, якби не він, чоловік з пораненням загинув би. Хоч би якими вправними були хірурги, без донорів у них немає шансів врятувати життя пораненого. А можливо, без цієї крові Марлі б не змогла отримувати лікування. Дівчинка та її батьки залишились би без надії. Але чоловік виживає, а Марлі посміхається.

Посилання:

1. Історія Марлі
2. Імуноглобуліни з плазми крові
3. ВООЗ про донорство
4. Компоненти крові
5. Що таке альбумін
6. Історія переливання крові
7. Донорство: посібник для пацієнтів
8. ВООЗ про переливання крові
9. Компоненти крові: показання та дозування у дорослих
10. Безпека переливання крові
11. Чому німці стають донорами
12. Що треба знати про донорство крові
13. Донорство плазми
14. Факти про донацію плазми
15. рекомендації щодо оцінки придатності донора до здачі крові
16. Скринінг донора крові: історія хвороби
17. Доступність і безпечність крові
18. Порядок медичного обстеження донорів крові та компонентів крові
19. Вакцинація і донорство
20. Як вдало здати кров
21. Рекомендації з переливання крові від Червоного хреста
22. Як захистити реципієнта та донора

Переливання крові (гемотрансфузія): показання, типи, підготовка, перебіг, реабілітація

Іноді онкологічним хворим потрібне переливання крові. Якщо лікар сказав, що планує призначити гемотрансфузію, у пацієнта зазвичай виникає безліч питань. Навіщо потрібна процедура? Сталося щось страшне? Наскільки безпечним є переливання крові — чи можна заразитися від донора ВІЛ та іншими небезпечними інфекціями? Як організм відреагує на чужу кров? Чи не виникнуть ускладнення? Чи можна відмовитися від процедури чи замінити її на щось інше?

Нижче ви знайдете відповіді на багато запитань.

• Що потрібно знати про кров?
• У яких випадках онкологічні хворі потребують переливання крові?
• Які бувають види переливання крові?
• Переливання еритроцитарної маси
• Переливання плазми
• Переливання тромбоцитарної маси
• Переливання кріопреципітату
• Переливання лейкоцитарної маси
• Як відбувається процедура переливання крові?
• Від кого можна переливати кров?
• Як перевіряють кров донорів?
• Чи є альтернативи?
• Наскільки це безпечно?
• Чи можна відмовитись від переливання крові?
• Вартість

Що потрібно знати про кров?

Лікарі та вчені часто називають кров внутрішнім середовищем організму. Вона омиває усі органи. Кров виконує багато важливих функцій: переносить кисень, поживні речовини та гормони, видаляє відпрацьовані продукти обміну речовин, забезпечує імунний захист, допомагає регулювати температуру тіла.

Кров складається з двох основних частин:

• Рідка частина – плазма. Являє собою розчин солей, іонів, білків та інших речовин.
• Клітини крові. Еритроцити (червоні кров’яні тільця) містять гемоглобін та забезпечують транспорт кисню. Лейкоцити (білі кров’яні тільця) забезпечують неспецифічний та імунний захист. Тромбоцити (кров’яні пластинки) утворюють тромб, коли слід зупинити кровотечу.

Запис на консультацію цілодобово

У яких випадках онкологічні хворі потребують переливання крові?

Причиною може стати сама злоякісна пухлина чи побічні ефекти протипухлинного лікування.

Деякі види раку, особливо пухлини шлунково-кишкового тракту, пухлини жіночої статевої сфери (піхви, шийки матки, матки) здатні викликати внутрішні кровотечі.

При тривалому перебігу онкологічного захворювання на організмі виникають різні порушення, які викликають так звану анемію хронічного захворювання.

Деякі злоякісні пухлини вражають червоний кістковий мозок (головний орган кровотворення), або органи, які необхідні підтримки нормальної кількості кров’яних клітин (селезінка, нирки). При таких формах раку може знадобитися переливання крові.

Донорська кров потрібна пацієнтам після складних операцій, що супроводжуються великою крововтратою.

Хіміопрепарати і променева терапія діють не тільки на пухлинні, але і на інші клітини, що швидко діляться в організмі. Іноді вони завдають досить великої шкоди червоному кістковому мозку. У ньому порушується вироблення кров’яних тілець, це загрожує анемією, кровотечами, важкими інфекціями і натомість зниження імунітету. Переливання крові допомагає нормалізувати стан пацієнта та запобігти ускладненням.

З чим допомагає впоратися переливання?

До значних змін у системі кровотворення призводять солідні пухлини. Під їх дією може розвинутися анемія та відхилення в системі згортання крові.

Розпад пухлин веде до виснаження кровоносного русла та кров’яного резерву організму. Хірургічне лікування також призводить до масивних кровотеч. Усі перелічені чинники ведуть до того що, що власний резерв організму виснажується і потрібно переливання крові від донора. Через недостатній обсяг крові лікування може бути відкладено, т.к. при анемії та тромбоцитопенії проводити хіміотерапію не можна.

Хіміопрепарати можуть мати побічний ефект на кров’яний паросток і посилювати тромбоцитопенію. Саме тому необхідний постійний контроль за показниками червоної та білої крові та згортаючих властивостей. Якщо відзначаються будь-які відхилення від норми, призначають гемотрансфузію згідно з усіма правилами.

Переливання еритроцитарної маси

Головна функція еритроцитів (червоних кров’яних тілець) – доставка кисню до тканин та зворотний транспорт вуглекислого газу до легень. Стан, у якому кількість еритроцитів у крові зменшується, називається анемією. Власне, воно є показанням до переливання еритроцитарної маси. Лікар приймає рішення в залежності від того, як швидко наростає анемія:

• При хронічній анемії, яка наростає поступово, поспіх не потрібний. Лікар спостерігає за станом пацієнта, контролює рівень еритроцитів та гемоглобіну. Якщо ці показники сильно знижуються або погіршується стан хворого, переливають еритроцитарну масу. При захворюваннях серця та легень, через які кисень гірше доставляється до тканин, переливання може знадобитися навіть за відносно невеликого зниження рівня гемоглобіну.
• Гостра крововтрата потребує негайних заходів. Зазвичай це відбувається під час хірургічних втручань. Якщо лікар планує складну операцію, під час якої пацієнт втратить багато крові, гемотрансфузію можна провести заздалегідь.

Як довго зберігається ефект після переливання крові?

Всім відомо, що переливання крові – лікувальна процедура, яка рятує життя багатьом пацієнтам в екстремальних та важких ситуаціях та продовжує її онкологічним хворим. Але система переливання крові дуже складна. На першому етапі вводиться 250-300 мл еритроцитарної маси та ведеться спостереження за життєво важливими показниками організму. Якщо еритроцити та гемоглобін прийшли в норму, наступне переливання крові проводиться не раніше ніж через 18-30 днів, за умови, що за цей проміжок часу червоний кров’яний паросток не відновився.

У ситуації, коли через постійне руйнування патологічних тканин новоутворення має місце щоденна крововтрата, переливання проводиться у розмірі 2-3 доз еритроцитарної маси кожні 5-7 днів. Така ситуація характерна для раку шийки матки чи піхви. Процедура повторюватиметься, доки не вдасться створити умови, що підходять для емболізації судин, що живлять пухлину, або проведення хірургічного лікування чи хіміотерапії.

Переливання плазми

Плазма – рідка частина крові – виглядає як прозора рідина жовтуватого кольору. Вона містить фактори згортання крові – речовини, які необхідні для утворення кров’яного згустку та зупинки кровотечі. Також у плазмі знаходяться речовини, що захищають організм від інфекції.

Плазму можна зберігати у замороженому стані до 12 місяців. Коли потрібно, її розморожують та переливають отриману свіжозаморожену плазму хворому.

Основне показання до переливання плазми у онкологічних хворих – підвищена кровоточивість. Також процедура необхідна при ДВС-синдромі (синдром дисемінованого внутрішньосудинного згортання) – тяжкому стані, при якому в дрібних судинах утворюються тромби, в результаті витрачається весь запас тромбоцитів і факторів згортання крові, виникає ризик важких кровотеч.

Переливання тромбоцитарної маси

Тромбоцити, або кров’яні пластинки, беруть участь в утворенні тромбу та зупинці кровотечі. Їх рівень може впасти через хіміотерапію, променеву терапію, або якщо пухлина витіснила нормальну тканину червоного кісткового мозку. Переливання тромбоцитарної маси зазвичай потрібне онкологічним хворим в одному з трьох випадків:

• якщо рівень тромбоцитів у крові впав нижче критичного значення;
• якщо є підвищена кровоточивість, ризик кровотечі;
• якщо має бути хірургічне втручання, під час якого передбачається велика крововтрата.

Як відбувається процедура переливання крові?

Хоча переливання крові формально і прирівнюють до хірургічних втручань, ця процедура зовсім не страшна і практично безболісна. Гемотрансфузію проводять через голку, яку вводять у вену. Це не болючіше, ніж звичайна внутрішньовенна ін’єкція. Якщо пацієнт вже має центральний венозний катетер, донорську кров можна ввести через нього.

Процедура може тривати різний час, залежно від того, які компоненти крові переливають: від 30-60 хвилин (переливання тромбоцитарної маси) до 2-4 годин (переливання еритроцитарної маси).

Види гемотрансфузії

Розрізняють 4 види переливання крові:

Пряме переливання крові

Переливання цільної крові безпосередньо від донора до реципієнта. Перед процедурою донор відбувається стандартне обстеження.

Проводиться як за допомогою апарата, так і за допомогою шприца.

Непряме переливання крові

Кров попередньо заготовляється, поділяється на компоненти, консервується та зберігається у відповідних умовах до застосування.

Така гемотрансфузія це найпоширеніший вид трансфузій. Вона виконується за допомогою стерильної системи для внутрішньовенного введення. У такий спосіб вводять свіжозаморожену плазму, еритроцитарну, тромбоцитарну та лейкоцитарну маси.

Обмінне переливання

Заміщення власної крові реципієнта на донорську у достатньому обсязі. Кров реципієнта одночасно видаляється із судин частково чи повністю.

Аутогемотрансфузія

Для переливання використовують кров самого реципієнта, заготовлена ​​заздалегідь. За такого методу виключено несумісність крові, а також введення інфікованого матеріалу.

Шляхи введення в судинне русло:

1. Внутрішньовенно – основний спосіб переливання, коли препарат вводиться безпосередньо у вену – венепункція, або через центральний венозний катетер до підключичної вени – венесекція. Центральний венозний катетер встановлюється на тривалий час і потребує ретельного догляду. Поставити ЦВК може лише лікар.
2. Внутрішньоартеріальна та внутрішньоаортальна гемотрансфузія – їх використовують у виняткових випадках: клінічна смерть, спричинена масивною крововтратою. При такому способі рефлекторно стимулюється серцево-судинна система та відновлюється кровотік.
3. Внутрішньокісткове переливання – введення крові здійснюють у кістки з великою кількістю губчастої речовини: грудина, кістки п’яти, крила клубових кісток. Спосіб застосовують за неможливості знайти доступні вени, часто використовують у педіатрії.
4. Внутрішньосерцеве переливання – введення крові в лівий шлуночок серця. Застосовується вкрай рідко.

Як перевіряють кров донорів?

Людина, яка здає кров вперше, має заповнити анкету, пройти огляд терапевта, дерматовенеролога, здати аналізи на групу крові, резус фактор, на інфекції: ВІЛ, вірусний гепатит B та C, сифіліс, цитомегаловірус. Іноді програму обстеження можна розширити.

Якщо в крові донора будуть виявлені ознаки тієї чи іншої інфекції, її відбраковують та надалі не використовують.

Сумісність крові донора та реципієнта перевіряють за допомогою спеціального аналізу – перехресної проби на сумісність крові.

Чи є альтернативи?

Іноді порушення крові можна скоригувати лікарськими препаратами. Наприклад, збільшення кількості лейкоцитів застосовують колониестимулирующие чинники.

Однак, у випадках, коли потрібне переливання крові, альтернатив немає. Немає кровозамінників, які б забезпечити аналогічні ефекти. Саме тому в усіх країнах світу, включно з Україною, постійно проводиться пропаганда донорства, періодично минають дні донора. Це важливо. Це допомагає врятувати життя багатьох людей.

Наскільки це безпечно?

Чи можна заразитися інфекцією від донорської крові? Донорська кров проходить ретельну перевірку, і все ж таки ризики існують, хоча вони і нікчемні. Так, ймовірність заразитися ВІЛ через донорську кров нижча, ніж ймовірність того, що протягом життя вдарить блискавка. Ризик зараження гепатитом C – 1 до 2 000 000. Лікарі та вчені постійно працюють над тим, щоб звести ризики до нуля.

Чи можуть перелити несумісну кров? Перед гемотрансфузією у реципієнта обов’язково визначають групу крові та резус-фактор, лікар повинен переконатися, що кров донора та реципієнта сумісні.

Але кров різних людей може відрізнятися не лише за групою AB0 та резус-фактором. Усі нюанси врахувати дуже складно. Тому є незначний ризик алергічної реакції. Найчастіше вона проявляється у вигляді підвищення температури тіла, ознобу, висипу. Такі ускладнення рідко бувають небезпечні життя. Для того, щоб у разі потреби надати пацієнтові допомогу, під час процедури за його станом постійно спостерігає медичний працівник.

Алергічна реакція може виникати не тільки безпосередньо під час переливання, але й протягом 48 годин після нього. Потрібно негайно повідомити лікаря, якщо у вас піднялася температура тіла вище 38 ° C, з’явилися озноб, висипання, свербіж, почервоніння шкіри, задишка, утруднення дихання, нудота, біль у попереку, кров у сечі, слабкість. Найнебезпечніший симптом — біль у грудях, він потребує негайних заходів. Якщо ви знаходитесь вдома, потрібно відразу викликати швидку допомогу.

Глава 6: переливання крові

Трансфузіологія (transfusio -переливання,logos -вчення) – наука про переливання крові, її компонентів і препаратів, кровозамінників з лікувальною метою шляхом впливу на склад крові, біологічних рідин організму.

– потужний засіб лікування різних захворювань, а при ряді патологічних станів (кровотеча, анемія, шок, великі хірургічні операції та ін) – єдиний і поки незамінний засіб порятунку життя хворих. Кров, її компоненти та препарати, отримані з крові, широко застосовують не лише хірурги, травматологи, акушери, гінекологи, а й терапевти, педіатри, інфекціоністи, лікарі інших спеціальностей.

Інтерес лікарів до переливання крові для лікування хворих відомий давно — такі спроби згадують Цельс, Гомер, Пліній та інших.

У Стародавньому Єгипті за 2000-3000 років до н. намагалися переливати кров здорових людей хворим, причому ці спроби мали часом курйозний, іноді трагічний характер. Великий інтерес представляло переливання крові молодих тварин, частіше ягнят, хворому чи немічному старому. Кров тварин віддавали перевагу з тих міркувань, що вони не схильні до людських вад – пристрастей, надмірностей в їжі, питво.

В історії переливання крові можна виділити три періоди, що різко різняться в часі: 1-й період тривав кілька тисячоліть – з давніх часів до 1628, коли з відкриттям Гарвеєм кровообігу почався 2-й період. Нарешті, третій — найкоротший, але найзначніший період, пов’язані з ім’ям К. Ландштайнера, який відкрив 1901 р. закон ізогемагглютинації.

Другий період історії переливання крові характеризувався вдосконаленням техніки гемотрансфузії: кров переливали з вени у вену, використовуючи срібні трубочки, і навіть використовували шприцевий метод; об’єм крові, що переливається, визначали за спадною вагою ягняти. На основі вчення Гарві французький вчений Жан Дені в 1666 р. вперше зробив переливання крові людині, хоча і невдало. Емпіричний підхід до переливання крові дозволив все ж таки накопичити певний досвід. Так, поява занепокоєння, почервоніння шкірних покривів, ознобу, тремтіння розцінювалося як несумісність крові, і переливання крові одразу припиняли. Число вдалих гемотрансфузій було невелике: до 1875 описано 347 випадків трансфузії крові людини і 129 – крові тварин. У України її перше успішне переливання крові після кровотечі під час пологів здійснив 1832 р. Р. Вольф у Дніпрі.

Про велику перспективу гемотрансфузій 1845 р. писав І.В. Буяльський, вважаючи, що згодом вони займуть гідне місце серед операцій в екстреній хірургії.

У 1847 р. вийшла робота А.М. Філомафітського «Трактат про переливання крові як про єдиний засіб у багатьох випадках врятувати життя, що згасає», в якій з позицій науки того часу викладалися показання, механізм дії, методики переливання крові. Природно, і викладений механізм, і практичні рекомендації ґрунтувалися переважно на емпіричних методах дослідження та не забезпечували безпеки переливання крові. З 1832 до кінця XIX століття було проведено всього 60 гемотрансфузій, з них 22 – С.П. Коломніним, сучасником Н.І. Пирогова.

Сучасний період у вченні про переливання крові починається з 1901 – часу відкриття К. Ландштайнером груп крові. Виявивши різні ізоаглютинаційні властивості крові людей, він встановив три різновиди (групи) крові. Я. Янським у 1907 р. було виділено IV групу крові. У 1940 р. К. Ландштайнер та А.С. Вінер відкрили резусфактор (Rh-фактор).

Групи крові поділяють з урахуванням наявності в еритроцитах людини антигенів (аглютиногенів А та В) і відповідно у сироватці крові антитіл (аглютинінів α та β). При контакті однойменних аглютиногенів та аглютинінів відбувається реакція аглютинації (склеювання) еритроцитів з подальшим їх руйнуванням (гемолізом). У крові кожної людини можуть бути лише різноіменні аглютиноген і аглютинін. За Янським виділено чотири групи крові, у клінічній практиці використовують поняття «група крові за системою АВ0».

Важливий етап у гемотрансфузіології – відкрита А. Юстеном (Hustin А, 1914) властивість цитрату натрію (лимоннокислого натрію) запобігати згортання крові. Це послужило основною передумовою для розвитку непрямого переливання крові, оскільки з’явилася можливість заготовляти кров про запас, зберігати її і використовувати при необхідності. Цитрат натрію як основна частина консервантів крові використовується і досі.

Питанням переливання крові нашій країні приділялося багато уваги — відомий внесок хірургів ХІХ століття Р. Вольфа, С.П. Коломніна, І.В. Буяльського, А.М. Філомафітського, а також які жили за радянських часів В.М. Шамова, С.С. Юдіна, А.А. Багдасарова та ін. Наукова розробка питань переливання крові та практичне застосування методу розпочалися в нашій країні після перших публікацій В.М. Шамова (1921). У 1926 р. було організовано Інститут переливання крові у Києві. У 1930 р. у Харкові та 1931 р. у Ленінграді почали працювати аналогічні інститути, нині такі інститути є і в інших містах. В обласних центрах методичну та організаційну роботу виконують обласні станції переливання крові. Особливий внесок у розробку та впровадження у практику методу переливання трупної крові зробили В.М. Шамов та С.С. Юдін.

В даний час трансфузіологія оформилася в самостійну науку (вчення про переливання крові) та виділилася в окрему лікарську спеціальність.

Чи можна відмовитись від переливання крові?

Пацієнт завжди має право відмовитися від призначеного лікування, чи то хіміотерапія, операція чи переливання крові. Але треба пам’ятати про деякі моменти:

• Лікар не призначатиме процедуру, особливо таку серйозну, як переливання крові, просто так. Якщо лікар вирішив провести гемотрансфузію – значить, на те є вагомі причини, і насамперед це на користь пацієнта.
• Велика крововтрата під час операції та значні порушення з боку крові можуть призвести до смерті чи серйозних ускладнень, погіршити ефективність протипухлинного лікування.
• Під час гемотрансфузії є деякі ризики, але вони незначні, при цьому процедура часто допомагає врятувати життя пацієнта.

Клініки «Євроонко» офіційно співпрацюють із найбільшими банками крові країни. Ми працюємо на підставі ліцензії на “трансфузіологію в амбулаторних та стаціонарних умовах”, видані департаментами охорони здоров’я Києва та Дніпроа.

Протипоказання до переливання крові

Гемотрансфузія це введення в організм людини чужорідних клітин, а це збільшує навантаження на серце, нирки та печінку. Після переливання активізуються всі метаболічні процеси, що зумовлює загострення хронічних захворювань.

Тому перед процедурою потрібно ретельно зібрати анамнез життя та хвороби пацієнта.

Особливо важливі відомості про алергію і раніше проведені трансфузії. За наслідками з’ясованих обставин виділяють реципієнтів групи ризику.

До них відносяться:

• жінки з обтяженим акушерським анамнезом – викидні, народження дітей із гемолітичною хворобою;
• пацієнти, які страждають на захворювання системи кровотворення або з онкологією в стадії розпаду пухлини;
• реципієнти, яким проводилася трансфузія.

Абсолютні протипоказання:

• гостра серцева недостатність, що супроводжується набряком легень;
• інфаркт міокарда.

При станах, що загрожують життю пацієнта, кров переливають, незважаючи на протипоказання.

Відносні протипоказання:

• гостре порушення мозкового кровообігу;
• вади серця;
• септичний ендокардит;
• туберкульоз;
• печінкова та ниркова недостатність;
• тяжкі форми алергії.

Можливо, вам буде цікаво прочитати – Як проводиться операція з пересадки серця.

Вартість

• Консультація лікаря-трансфузіолога – 4 500 грн.
• Загальний аналіз крові (CITO) – 1800 р.
• Проба на сумісність перед переливанням крові – 2300 р.
• Еритроцитна завись, збіднена лейкоцитами (фільтрована) – 21 760 р.
• Переливання компонентів крові – 3 900 грн.
• Вартість свіжозамороженої плазми (1 доза 250 мл) – 20 100 грн.
• Тромбоцитарний концентрат (1 доза) – 68 000 грн.

Відповідно до законодавства Української (Закон від 9 червня 1993 р. N 5142-I «Про донорство крові та її компонентів»), заготівля крові, отримання кровокомпонентів та їх зберігання здійснюється виключно державними бюджетними установами. Переливання крові нашим пацієнтам здійснюється на підставі ліцензій на «трансфузіологію в амбулаторних та стаціонарних умовах».

Запис на консультацію цілодобово +7+7+78

Несприятливі ефекти переливання крові

Kathleen Sazama MD, JD

Аллегенський університет наук про здоров’я, Філадельфія, Пенсільванія.

Ускладнення та побічні ефекти зустрічаються менш ніж у 0.2% випадків усіх переливань препаратів крові (цей рівень вищий у пацієнтів, які регулярно одержують гемотрансфузії). Найчастіше вони є незначними та минущими. Однак певні побічні ефекти можуть призвести до значних порушень життєвих функцій і навіть смерті. Оскільки гемотрансфузія не може бути абсолютно безпечною, до виконання переливання має бути отримана поінформована згода пацієнтів, побудована на їх розумінні ризику, переваг та можливих альтернатив. Системи для швидкої ідентифікації та лікування загрозливих для життя побічних ефектів переливання кожного компонента крові, включаючи заготівлю аутологічної крові та реінфузію, повинні бути доступні в будь-якому стаціонарі. Нові федеральні інструкції наказують повідомляти про такі події щорічно та періодично, кожні 45 діб, як про помилки та нещасні випадки. Передача інфекційних захворювань, які в ряді випадків можуть бути фатальними, надалі не обговорюватиметься, крім наступного:

1. Ризик трансфузії, якого найбільше бояться пацієнти, а саме зараження вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), є одним із найменш ймовірних побічних ефектів гемотрансфузії (1 випадок на 800 тисяч трансфузій). Ризик передачі вірусів гепатиту, гепатиту В (1 випадок на 50-250 тисяч) та гепатиту С (1 випадок на 10-100 тисяч трансфузій), набагато вищий.
2. Бактеріальне зараження тромбоцитів, виявлене конкурентними методами в 1 із 900-2000 випадків, але що викликає якісь симптоми набагато рідше, є предметом поточного національного дослідження Центру з контролю та запобігання захворюванням. Методи виявлення бактерій у тромбоцитах до їхнього випуску як препарату для трансфузії перебувають у активному вивченні.
3. Про передачу таких агентів, як збудники сифілісу, малярії, бабешіозу (піроплазмоз), хвороби Чагаса (південноамериканський трипаносоміаз) та парвовірусу В-19 періодично повідомляється, але це не поширене явище.

Більшість реакцій на гемотрансфузію можна розділити за часом початку симптомів і механізмами їх виникнення, імунологічними або не імунологічними. Ці реакції виникають при використанні алогенних і аутологічних компонентів крові, останні зазвичай пов’язані з помилками в ідентифікації пацієнта, але навіть правильне використання аутологічної крові може призвести до несприятливих ефектів, включаючи фатальні.

Таблиця 1. Несприятливі ефекти гемотрансфузії

Таблиця 2. Негайне лікування гострих несприятливих ефектів гемотрансфузії.

Провести та документувати

перевірку та звірення даних пацієнта з інформацією, прикріпленою до судини з компонентом крові.

Від’єднати посудину з компонентом крові та систему для її переливання та позбутися їх, як порадить служба переливання крові, або відповідно до вимог вашої установи.

Отримати зразки крові пацієнта; деякі установи також потребують аналізу сечі.

Надіслати аналізи, результати тестів і повідомлення про реакцію на гемотрансфузію (і на вимогу систему для переливання і компонент крові, що переливається) в службу переливання крові.

*Якщо єдиним проявом реакції є уртикарний висип, гемотрансфузія може бути відновлена ​​після дозволу висипу. У деяких установах трансфузія відновлюється після введення антипіретиків пацієнтам із фебрильною реакцією, але така практика не рекомендується.

гострі несприятливі ефекти

Фебрильна негемолітична реакція на трансфузію (ФНГРТ)

ФНГРТ – діагноз виключення. Гарячка, що найчастіше спостерігається побічний ефект трансфузії всіх компонентів крові (від 0.1 до 1% випадків), може бути незначним симптомом, який легко проходить на тлі антипіретиків, або сигналом початку серйозних наслідків, включаючи смерть від сепсису або гемолізу. Тому поява лихоманки під час переливання будь-яких компонентів крові повинна розглядатися як загрозлива ознака. Переливання має бути зупинено на час виявлення можливої ​​гемолітичної або септичної реакції. Хоча деякі установи дозволяють відновити трансфузію після виключення гемолізу і сепсису, більшість все ж таки рекомендують відмовитися від компонента крові, що викликав лихоманку. Зараз вважається, що механізм лихоманки при гемотрансфузії зазвичай пов’язаний з цитокінами (інтерлейкін-6 і тумор-некротизуючий фактор), що вводяться, які накопичуються через метаболізм лейкоцитів у компонентах крові при зберіганні, але також може відігравати роль взаємодія антитіл реципієнта (HLA або гранулоцитів). з лейкоцитами. Від широко поширеної практики проведення премедикації всім пацієнтам для запобігання ФНГРТ, ймовірно, слід відмовитись тепер, коли може бути вибірково застосовано ефективніше втручання. Оскільки лише близько 15% реципієнтів зазнають повторної ФНГРТ, використання будь-яких превентивних заходів не рекомендується до повторного випадку лихоманки. При документованих випадках повторних фебрильних реакцій рекомендується застосовувати лейкоредукцію або за допомогою попереднього зберігання, або за допомогою фільтрації біля ліжка хворого залежно від місцевої вартості таких методів. Визначення лихоманки варіює у різних установах і може сприяти розбіжностям у випадках. Використання визначення підйому температури вище за норму (її рівня до трансфузії) більш ніж на 1.5-2° С (більш ніж на 2.7-3.8° F) дозволить проводити відповідне лікування пацієнта і ефективніше використовувати кров. Коли лихоманка є єдиним симптомом, можна використовувати антипіретики. Якщо є озноб, особливо приголомшливий озноб, для симптоматичного лікування може знадобитися меперидин (демерол).

Уртикарний висип без інших ознак або симптомів

Поява висипу, що свербить під час переливання компонентів крові (при переливанні тромбоцитів або плазми) – поширене явище. Механізм пов’язаний з вивільненням гістаміну після дегрануляції базофілів або опасистих клітин через взаємодію імуноглобуліну Е (Ig E) з перелитими білками плазми. Оскільки місцева або генералізована висипка зі свербінням швидко проходить при призначенні антигістамінних препаратів, зазвичай для лікування цього побічного ефекту використовують 50 мг дифенгідраміну (Бенадрила). Як тільки висип та/або свербіж пройшли, трансфузія може бути безпечно завершена. Це єдиний несприятливий ефект переливання, коли поновлення трансфузії вважається безпечним після вирішення симптомів. Оскільки ці реакції є проявом ідіосинкразії, премедикація не рекомендується. Тільки зрідка у пацієнтів може спостерігатися рецидив подібної реакції, зазвичай, при використанні компонентів крові того ж донора.

Гостре ушкодження легень, пов’язане з трансфузією

Різкий початок, зазвичай протягом 2-4 годин після трансфузії, гострого респіраторного дистрес-синдрому, артеріальної гіпотонії та лихоманки із зафіксованою гіпоксемією та двостороннім набряком легень може свідчити про виникнення потенційно загрозливого життя ускладнення, званого пов’язаним з трансфузією гострим. Ці симптоми визначають респіраторний дистрес-синдром дорослих (РДСВ), який може виникнути у численних клінічних ситуаціях. У випадку, пов’язаному з трансфузією, прогноз РДСВ набагато сприятливіший у порівнянні з іншими причинами, летальний кінець обмежений 10% при правильній діагностиці та лікуванні. Необхідне швидке підключення респіраторної підтримки з механічною вентиляцією та оксигенотерапією. Механізм цієї реакції остаточно не зрозумілий. Вважається, що антитіла HLA та/або антитіла гранулоцитів донора вступають у реакцію з клітинами легеневих судин реципієнта, викликають активацію комплементу та агрегацію гранулоцитів з подальшим пошкодженням паренхіми легень.

Гострий гемоліз перелитих еритроцитів зазвичай пов’язані з помилкою в ідентифікації крові пацієнта, найчастіше під час флеботомії перед лабораторним аналізом чи момент призначення крові. У переважній більшості випадків помилка полягає в невідповідності АВО, хоча іноді винні інші антигени (повідомлялося про антитіла Kell, Kidd і Rh). Звичайна клінічна ситуація – переливання крові А(ІІ) групи пацієнту з О(І) групою, але відомі й інші варіанти. Ці помилки відбуваються з частотою 1 на 20 тисяч трансфузій, з ймовірністю смерті при такій помилці 1 на 12-30 випадків. Про всі подібні помилки в США незалежно від результату необхідно повідомляти Комісію з харчових продуктів та лікарських препаратів. Гемоліз може бути без клінічних проявів, тільки з незрозумілою гіпербілірубінемією чи анемією. Однак, він також може бути важким і загрозливим для життя через дисеміноване внутрішньосудинне згортання, шок, артеріальну гіпотонію або гостру ниркову недостатність. Опубліковано випадки класичної картини раптового початку гострого болю в боці, появи яскраво-червоної сечі, лихоманки та часто слів пацієнта «щось не так». Часто спостерігаються лихоманка (температура тіла більш ніж на 1° З вище за нормальну) і озноб. У пацієнтів під наркозом або в комі ознаками гемолізу може бути початок нез’ясованих кровотеч із місць ін’єкцій та поява гемоглобінурії. У деяких пацієнтів з не цілком зрозумілих причин дуже маленький об’єм (менше 25 мл) несумісних еритроцитів може спричинити важкий гемоліз та летальний кінець, тоді як інші переносять множинні переливання без видимих ​​клінічних симптомів. Якщо виникають ознаки гемолізу, потрібно діяти згідно з вищезгаданими ступенями. Кожна установа повинна мати офіційний протокол реакції на трансфузію, яким керуються персонал, який переливає кров, лікар і адміністрація лікарні (або еквівалентна група людей при переливанні крові поза стаціонаром). Можуть допомогти швидка та активна гідратація та застосування вазоактивних препаратів, таких як допамін. Оскільки переважна більшість таких ускладнень пов’язана з неправильною ідентифікацією пацієнта, настійно рекомендується покращити системи ідентифікації пацієнта.

— це загрозливий для життя несприятливий ефект, який зазвичай виникає в перші хвилини від початку трансфузії, що характеризується раптовим респіраторним дистресом, шоком, артеріальною гіпотонією та ангіоневротичним набряком, іноді — гастроінтестинальними симптомами. Необхідне швидке введення адреналіну (0.3 мл у розведенні 1:1000 внутрішньом’язово) та підтримка дихання. Найбільш частий механізм цієї реакції – введення плазми, що містить Ig-A, пацієнту з недоліком Ig-A і антитіла, що має анти-Ig-A. Дефіцит Ig-A відносно поширений у 1 людини з 200-500 в США, але мало хто з них має анти-Ig-A антитіла. Оскільки це рідкісна ситуація, більшість випадків діагностується лише за розвитку реакції. Наступні альтернативи лікування включають використання компонентів крові зі зниженим вмістом плазми або плазми з дефіцитом Ig-A.

Крім проблеми бактеріального зараження тромбоцитів, інші несприятливі ефекти зустрічаються рідко. Їх слід розглядати у відповідних клінічних ситуаціях, як описано нижче.

Бактеріальне зараження тромбоцитів

Проводиться національне дослідження у зв’язку з цим побічним ефектом, яке має принести додаткові дані щодо виявлення та уникнення цієї проблеми.

Ця проблема зазвичай виникає у двох клінічних ситуаціях: під час масивного кровозаміщення для контролю кровотечі та у дуже юних чи літніх пацієнтів. Клінічними ознаками є задишка, тахікардія та гіпертензія від набряку легень у зв’язку із застійною серцевою недостатністю, характерним є початок симптомів протягом 6 годин після трансфузії. Лікування слід проводити діуретиками та оксигенотерапією; іноді може знадобитися лікувальна флеботомія.

Інтоксикація цитратом – рідкісний несприятливий ефект. Цитрат – це антикоагулянт, який використовується при збиранні цільної крові та її компонентів, оскільки він зв’язує кальцій і запобігає згортанню. При масивних трансфузіях, коли компоненти крові переливають по 1 упаковці за 5-10 хвилин, у реципієнта може виникнути гіпокальціємія, що проявиться аритміями, спазмами м’язів і тетанією. Таким пацієнтам потрібно проводити ретельний кардіомоніторинг та іноді повільну інфузію бікарбонату кальцію.

Гіперкаліємія та гіпокаліємія

Гіперкаліємія може виникнути тільки у дуже маленьких дітей, яким переливають еритромасу з терміном придатності, що закінчується. При масивних гемотрансфузіях можна також зустрітися з гіпокаліємією; її лікують призначенням калію. Механізм розвитку гіпокаліємії пов’язаний із метаболізмом цитрату в бікарбонат, який переводить калій усередину клітин.

Гіпотермія та коагулопатія

У пацієнтів із сильною кровотечею, які отримують масивне кровозаміщення, що зазвичай визначається як заміщення всього об’єму крові за 24 години, можна передбачати коагулопатію розведення. У практиці це зустрічається нечасто, ймовірно тому, що існують екстраваскулярні резервуари необхідних факторів згортання, здатні підтримувати їх рівень щонайменше 20-25% від норми, наприклад, фактори згортання тромбоцитів і плазми, такі як фактор Віллебранда, V, VIII фактори і фібриноген. Якщо це є, слід швидко зробити лабораторні тести для оцінки необхідності заміщення факторів згортання. Однак, за наявності шоку та тяжкої крововтрати з гіпотермією деякі установи продовжують використовувати стандартний протокол кровозаміщення для уникнення мікроваскулярної коагулопатії.

У пацієнтів може бути гематурія з лихоманкою або без неї, оскільки еритроцити, що переливаються, руйнуються зовнішніми факторами під час або до надходження в кровотік пацієнта. Еритроцити лізуються під впливом несприятливих хімічних (наприклад осмотичних) або термічних факторів. Тому еритроцити слід переливати, використовуючи лише 0.9% фізіологічний розчин або іншу, схвалену Комісією з харчових продуктів та лікарських препаратів, ізоосмотичну рідину. Наприклад, застосування 5% розчину глюкози протипоказане, оскільки при змішуванні з еритроцитами швидке поглинання ними глюкози викликає внутрішньоклітинну гіперосмоляльність зі швидким накопиченням води, що призводить до лізису. Також при заморожуванні еритроцитів без використання відповідних доз кріопротектантів або при нагріванні їх вище рекомендованих температур відбувається їх лізис. Для зберігання еритроцитів існують суворі температурні вимоги, які можна здійснити тільки при використанні ретельно моніторованих холодильників і затверджених транспортних контейнерів.

Хоча, як і раніше, повідомляється про захворюваність і смертність від бактеріально заражених еритроцитів, частота такого явища становить менше 1 на 1000 000 випадків. Однак відомо, що цей ризик вищий для аутологічних компонентів крові, і він повинен враховуватися при їх ретрансфузії.

Відстрочені несприятливі ефекти

Найчастіший несприятливий ефект, що виникає через дні або місяці після трансфузії, – це виявлення алоантитіл до антигенів, присутнім на клітинах перелитої крові і чужорідними для реципієнта. Оскільки ми зазвичай проводимо проби на сумісність тільки еритроцитів (не тромбоцитів) і тільки найбільш поширеними і сильно реагують антигенів, а саме А, В і D, інші антигени (більше 50), представлені на цих клітинах, потенційно можуть викликати імунну відповідь. Фактично, у багатьох завантажених травматологічних центрах є звичайною практикою призначення D-позитивних еритроцитів D-негативним (або D-невідомим) пацієнтам чоловічої статі або D-негативним жінкам старше за дітородний вік. Ця практика викликана хронічною нестачею D-негативних еритроцитів (які зберігаються для D-негативних жінок молодше 45-50 років з метою запобігання гемолітичній хворобі новонароджених). Алоімунізація може також розвинутись у жінок у зв’язку з вагітністю. Просто наявність алооантитіл зазвичай не шкодить пацієнтові (як у разі наявності імунно-стимульованих антитіл до різних дитячих інфекцій), але такі антитіла можуть спричинити проблеми у двох клінічних ситуаціях. У першому випадку, якщо антитіла є, але не виявлені до трансфузії, і перелиті еритроцити, що містять відповідний антиген, такі еритроцити будуть зруйновані, і може виникнути відстрочена гемолітична реакція на трансфузію (що далі обговорюється). Друга клінічна ситуація пов’язана з виявленням алоантитіл до трансфузії, що веде до відстрочки переливання у зв’язку з пошуком відповідного антиген-негативного компонента. Найчастіше це відбувається у пацієнтів із гемоглобінопатіями (наприклад, серповидноклітинна анемія або таласемія), яким часто переливають кров. Зазвичай служба переливання крові повідомляє лікаря та/або пацієнта про наявність алоантитіл, щоб могло бути сплановане відповідне лікування. У більшості випадків трансфузія алоімунізації проводиться без відстрочки, але іноді тільки компоненти крові від дуже рідкісних донорів можуть забезпечити терапевтичний ефект аллоиммунизированным пацієнтам. У цьому випадку можуть знадобитися ретельне планування та співробітництво.

Коли у пацієнта виникає незрозуміла гіпербілірубінемія, анемія або відсутність підвищення гемоглобіну через 5-10 днів адекватної трансфузії еритроцитів, слід підозрювати відстрочений гемоліз. Якщо алоантитіла не були виявлені до початку трансфузії антиген-содержащих еритроцитів, вони будуть реагувати з антигенами на поверхні еритроцитів. Цей комплекс антиген-антитіло на еритроцитах, який зазвичай не приєднує комплемент, видаляється з судинного русла. (Зрідка виникає короткочасний внутрішньосудинний гемоліз). Позитивний результат прямого антиглобулінового тесту (ПАТ) або наявність алоантитіл, тепер достатньо імуностимульованих, щоб бути виявленими часто виявляються службою переливання крові при дослідженні нових зразків крові. Зазначені антитіла часто спрямовані проти антигенів систем Kidd (Jka), Duffy (Fya) або Rh (E, c, C). Зазвичай відстрочена реакція гемолізу не вимагає лікування, але всі наступні переливання повинні проводитися з використанням еритроцитів, які не містять зацікавлених антигенів.

При певних захворюваннях, які зазвичай пов’язані з гематологічною або онкологічною патологією, пацієнти можуть регулярно отримувати переливання тромбоцитів. Зазвичай проби на сумісність або підбір антиген-негативних донорів не проводяться до того, як у пацієнта з’являється рефрактерність тромбоцитів. Пацієнти, у яких рівень тромбоцитів не підвищується після трансфузії відповідної дози, можуть бути рефрактерними до переливання тромбоцитів з імунних або неімунних причин. Якщо джерела втрати, деструкції або споживання тромбоцитів (наприклад, кровотеча, сепсис, лихоманка) виключені, може відбуватися їхня імунна деструкція через антитромбоцитарні (найчастіше анти-HLA-la) або анти-HLA антитіла. Для пацієнтів з неімунним руйнуванням тромбоцитів повинна проводитися підтримуюча терапія патологічного стану, що лежить в основі, і продовження переливання тромбоцитів від випадкових або єдиного донора. Якщо тривале переливання тромбоцитів показане пацієнту з відомою імунною деструкцією, показано консультацію з метою пошуку спеціальних пристроїв або тестів для отримання відповідних тромбоцитів.

Зростаючий потік літератури, що дискутується деякими дослідниками, передбачає, що трансфузії можуть змінити імунний статус у деяких хірургічних пацієнтів, про що свідчать більш ранні рецидиви злоякісних пухлин після резекцій та/або підвищений рівень інфекційних ускладнень у післяопераційному періоді. Нині єдиним підходом є стандартне лікування злоякісних утворень чи інфекції. Дискутується питання про використання «лейкоредукованих» еритроцитів та тромбоцитів.

У деяких пацієнтів може з’явитися висипання, лихоманка, нудота або блювання, незрозуміла цитопенія в периферичній крові через 3-15 днів після трансфузії; це прояви реакції трансплантат проти господаря (РТПХ). РТПХ, майже завжди фатальна у разі переливання крові, може виникнути, коли реципієнт імунологічно скомпрометований (наприклад, вроджені імунодефіцитні стани) або коли реципієнт одержує компоненти крові, що містять HLA-антиген, ідентичний одному з власних HLA-гаплотипів реципієнта. Якщо компонент крові гомозиготен за HLA-гаплотипом (наприклад, містить дві копії абсолютно однакового HLA-антигену), а реципієнт гетерозиготний за HLA-гаплотипом (має два різні HLA-антигени), може виникнути РТПХ. Єдиним ефективним заходом щодо РТПХ є її запобігання шляхом гамма-опромінення клітинних компонентів крові у досить високій дозі (2500 cGy) для придушення мітозу лімфоцитів донора. Оскільки особлива структура HLA імовірніше може зустрітися серед біологічних родичів, ніж у чужих людей, вся цілеспрямовано здана кров піддається опроміненню для запобігання цьому катастрофічному захворюванню. Ефективного лікування РТПХ немає.

Жінки, які були вагітні або отримували гемотрансфузії, мають найвищий ризик розвитку посттрансфузійної пурпури (ПТП) (співвідношення чоловіків та жінок становить 1:26). У пацієнтів з ПТП розвивається важка тромбоцитопенія (цифри зазвичай менше 10 тисяч мл) протягом 5-10 днів після трансфузії тромбоцитів або еритроцитів. Ця тромбоцитопенія може тривати від днів до тижнів і лікується обмінами плазми, внутрішньовенним введенням імуноглобуліну та/або високими дозами стероїдів. Зазвичай вважається, що анти-HPA-la (антитромбоцитарні) антитіла викликають імунну деструкцію і перелитих, і аутологічних HPA-la-негативних тромбоцитів (останніх за невідомим механізмом). Якщо потрібна трансфузія, рекомендується використання HPL-la-негативних тромбоцитів, хоча вони швидше зазнають деструкції.

У пацієнтів, які тривалий час отримують переливання еритроцитів, розвивається накопичення заліза (гемосидероз). Гемосидероз іноді проявляється кардіоміопатіями, цирозом та «бронзовим діабетом». 250 мг заліза після кожної перелитої дози еритроцитів накопичується в ретикулоендотеліальній системі до насичення тканин; потім залізо починає відкладатися в інших місцях, таких як серце, шкіра, підшлункова залоза та інші ендокринні органи. Деякий ефект може бути отриманий від застосування залізо-хелатуючого агента, дефероксаміну.

Conn’s Current Therapy 1999, 51st ed.