Внутрішньовенні ін’єкції

На сьогоднішній день повторні внутрішньовенні ін’єкції виконуються, так само, як і крапельні та безперервні введення, через катетер (канюлю), що введений у периферичну вену →розд. 24.5.2, а при необхідності — через катетер, який введений у порожнисту вену. Нижче описане введення у периферичну вену із використанням звичайної голки, що виконується найчастіше тоді, коли ін’єкція буде одноразовою або при відсутності катетера.

Протипокази

Не слід пунктувати вену в ділянці, яка уражена інфекцією або опіком, а також вени верхньої кінцівки із фістулою створеною для гемодіалізу.

Ускладнення

Флебіт, гематома, інфікування, позасудинне введення ЛЗ.

Забезпечення

Рукавички, серветки, дезінфікуючий засіб, джгут (пов’язка), голка (зазвичай, Ø 0,9 мм [20 G]), шприц, голка для набору ЛЗ.

Місце ін’єкції

У дорослих, зазвичай, на передпліччі, тильній стороні кисті, рідше — на тильній поверхні стопи; в ургентних ситуаціях — також ліктьова ямка або зовнішня шийна вена.

Техніка

1. Виберіть відповідну поверхневу вену.

2. Накладіть (частіше, на передпліччя) джгут, щоб наповнити вени кров’ю. Виявлення та пункцію вени можна полегшити шляхом зігрівання кінцівки та масажу (поплескування) місця ін’єкції. Натягніть шкіру, потягуючи її великим пальцем або пальцями однієї руки нижче місця ін’єкції; можна також попросити пацієнта про кількаразове затискання руки в кулак і її розслаблення.

3. Обробіть та дезінфікуйте місце ін’єкції серветкою, що змочена дезінфікуючим засобом.

4. Натягніть шкіру, потягуючи її великим пальцем або пальцями однієї руки нижче місця ін’єкції. Вводьте голку (сполучену зі шприцом) під кутом ≈30º до шкіри, підтягуючи поршень шприца (аспіруючи).

5. Після появи крові у шприці, слід негайно звільнити джгут і ввести (зазвичай, повільно) ЛЗ, після чого видаліть голку.

6. Місце пункції слід стиснути, щоб зупинити кровотечу; накладіть невелику пов’язку або наклейте пластир.

Як гормони впливають на нас, наше тіло та життя. Розповідає ендокринолог

На ці інші питання відповідає кандидатка медичних наук, лікарка-ендокринолог, науковий секретар науково-практичного центру ендокринної хірургії, трансплантації ендокринних органів і тканин МОЗ України Марія Черенько.

ПРО ГОРМОНИ ТА ЗАЙВУ ВАГУ

Гормональні проблеми у людей із зайвою вагою визначають лише в 5-10 % випадків.

Серйозний набір ваги може спричинити гіпотиреоз – нестача гормонів щитовидної залози, або хвороба Кушинга: коли через аденому гіпофізу наднирники виробляють надмірну кількість гормону стресу кортизолу.

У першому випадку людина, окрім зайвої ваги, страждає на втому, слабкість, зниження серцебиття, набряклість, погіршення стану шкіри. Тобто, зайва вага – не єдина проблема.

При хворобі Кушинга зайва вага має особливий розподіл: руки та ноги у людини худі, а плечі, обличчя, живіт – збільшуються.

Навіть діабет не викликає зайву вагу.

Часто гормональні стани призводять до втрати маси тіла, наприклад гіпертиреоз – стан, коли щитовидна залоза виробляє надмірну кількість гормонів.

ЯК ГОРМОНАЛЬНІ ПРЕПАРАТИ ВПЛИВАЮТЬ НА НАШУ ЗОВНІШНІСТЬ

Більшість гормонів, які прописує ендокринолог – замісна терапія, коли людині не вистачає певного гормону. Наприклад, інсуліну при діабеті чи тироксину (гормон, що виробляє щитовидна залоза – авт.) при гіпотиреозі.

І ми компенсуємо потрібну кількість гормону пігулками. При правильній дозі та схемі лікування це ніяк не впливає на вагу, зовнішність та інші органи й системи.

У невеликого відсотка пацієнтів збільшується апетит при прийомі Л-тироксину. Але набір ваги йде через їжу. Це можна контролювати.

Все, чого бояться пацієнти – набір ваги, підвищення артеріального тиску, зміни в зовнішності – наслідки лікування глюкокортикоїдними гормонами.

Це дуже серйозні й ефективні ліки. Але навіть якщо їх прийому не уникнути, можна знизити побічні ефекти.

Наприклад, приймати великі дози стероїдних гормонів у пульсовому режимі, так звана пульс-терапія. Тоді пацієнти не набирають вагу, немає специфічних змін зовнішності.

ЩО ТАКЕ ГІПЕРДІАГНОСТИКА

Майже кожен мій пацієнт, що має підозри щодо порушення роботи щитовидної залози, приходить з УЗД щитовидної залози. Хоча УЗД – друга ланка діагностики, й призначати її має саме лікар.

Коли людина приходить з пакетом аналізів, вона точно знайде у себе якусь патологію. Або навпаки: УЗД чудове – і людина вважає, що перевіряти гормони не слід. Але функції та структура – не завжди пов’язані.

Раніше, коли я тільки закінчила університет, людей з патологіями наднирників було мало. Збирали групи, щоб подивитися на цю патологію – пухлину або надниркову недостатність.

Тепер, через масове призначення КТ та МРТ, пацієнти часто звертаються з “патологіями” наднирників, які насправді виявляються лише анатомічними особливостями, що є нормальними для цієї людини.

Як і у випадку з щитовидною залозою, структурні та гормональні порушення – різні речі. Гормональне дослідження наднирників вимагає дуже простих правил, зокрема, виключення препаратів, що впливають на рівень гормонів, але це скрізь не виконують.

Коли лікар призначає пацієнту аналіз, він має розуміти – для чого це. Наприклад, зараз дуже модно визначати рівень гормону жирової тканини, що впливає на апетит – лептин. Але навіщо? На сьогодні ми не маємо жодних доказових ліків, що можуть скорегувати рівень цього гормону.

Коли нам треба виключити небезпечні новоутворення у людей в зоні ризику, скажімо, у тих, хто були дітьми під час аварії на ЧАЄС, лікар скеровує на УЗД. В інших випадках рівня ТТГ ( тиреотропний гормон гіпофізу –авт.) та аналізу на антитіла до пероксидази для початку цілком достатньо.

ДІАГНОЗ, ЯКОГО НЕ ІСНУЄ

“Улюблений” діагноз в ендокринології, під який можна записати будь-яку проблему – гіпоталамічний синдром. Такого діагнозу не існує.

Під ним може ховатись вже згаданий синдром Кушинга, коли аденома гіпофізу настільки мала, що ми не можемо її виявити.

Або порушення рівня гормонів вищого рівня, ліберини, які наука також ще не вміє виміряти лабораторно. Під цей діагноз записують все, що невідомо або не зрозуміло.

Ми справді багато чого не знаємо в медицині. В ендокринології навіть недоречно використовувати підручники: кожні декілька років повністю змінюються поняття щодо причин виникнення захворювань, їх перебігу й лікування.

Часто можна почути: якщо щитовидна залоза вийшла з ладу, страждати будуть всі органи та системи. Це міф. Щитовидній залозі просто не пощастило бути розташованою так близько до наших рук.

Якщо людина отримує необхідну кількість Л-тироксину і рівень гормонів в нормі, не треба списувати інші проблеми зі здоров’ям на щитовидну залозу.

ЯКІ ЛІКИ ВАС НЕ ВИЛІКУЮТЬ

Гінекологічна ендокринологія просто рясніє неефективними ліками.

Кожна друга пацієнтка приходить до мене від гінеколога з приписаним їй відомим гомеопатичним перпаратом.

Через щитовидну залозу багато маніпуляцій з селеном та йодом: їх призначають абсолютно недоречно.

Призначення йоду – обов’язкове для вагітних. За всіма міжнародними рекомендаціями, кожна вагітна та мама, що годує грудьми, має отримувати 250 мкг йоду на добу.

З харчуванням вона цього не отримує ніколи. Але призначати йод тільки тому, що в людини є щитовидна залоза, не потрібно.

Інша популярна тема – препарати селену. В настановах Європейської Тироїдної Асоціації чи Американської Тироїдної Асоціації немає їх регламентованого призначення, за виключенням ендокринної орбітопатії. Це єдине захворювання, де селен прописаний в міжнародних рекомендаціях.

Моя спеціалізація – ендокринна орбітопатія. Антитіла, що руйнуть щитовидну залозу, часто вражають і очі. Існують міжнародні схеми лікування, які працюють, але лікарі часто ігнорують їх і призначають все, що завгодно, тільки не те, що працює.

Щодо діабету, то тут існує улюблена практика – “прокапатись”. Це не практикують ніде в світі. Ніхто просто так у вену не лізе. Вени необхідно берегти.

У наших людей в 40 років вени в такому стані, що неможливо взяти аналіз. Чому так? Тому що роками людині капали гомеопатію, вітаміни, ноопротектори та інші препарати, які мають 0% ефективності.

Людський організм – не машина, якій раз на півроку треба проводити заміну всіх мастил та рідин. Найважливіше, що ми можемо зробити у випадку з цукровим діабетом – щоденний контроль цукру. Ваша щоденна поведінка набагато важливіша за “прокапування” раз в півроку. Ви будете краще почуватися після крапельниці. Навіть якщо це звичайний фізрозчин. Ми всі зневоднені і 200 мл фізрозчину, що потрапляють відразу у вену, покращать самопочуття, але ефект буде короткотривалий.

Народні цілителі обожнюють наживатися на темі цукрового діабету.

Є препарат з доведеною ефективністю, але певними обмеженнями – за дозуванням, побічними ефектами, кінцевими результатами.

Зараз більшість препаратів на ринку мають не лише єдину дію – знизити рівень гормонів щитовидної залози або нормалізувати рівень цукру в крові, але і ряд додаткових факторів.

Лікар при призначенні має це враховувати: цьому пацієнту краще захистити нирки і прописати цей препарат, а ось цей препарат сприяє схудненню.

Прихильники альтернативної медицини беруть таблетки, подрібнюють їх та дають пацієнтові у вигляді гранул чи в іншій формі. Там є діюча речовина, але часто без урахувань особливостей окремої людини.

При діабеті другого типу – це нормалізація ваги тіла.

Від неї багато залежить і в плані жіночого здоров’я: при зайвій вазі порушується робота жіночих гормонів, збільшується ризик розвитку полікістозу яєчників, підвищується тестостерон, що унеможливлює вагітність.

Для профілактики роботи щитовидної залози призначають йод тим, хто в групах ризику. Але багато ендокринних захворювань є генетичними. І тут методів впливу не існує.

А от людині в депресії слід замислитись про перевірку щитовидної залози, а також рівню кальцію в крові. Гіперпаратериоз, тобто підвищення паратгормону, що регулює рівень кальцію в крові, серйозно впливає на психіку. Це розповсюджене захворювання, яке рідко діагностують в Україні.

Наталія Бушковська, журналіст, спеціально для УП.Життя

Варикозне розширення вен — лікування

Translated from American Family Physician Vol. 99, No 11, Varicose Veins: Diagnosis and Treatment. Copyright © 2019, with permission from American Academy of Family Physicians.
All rights reserved.

Скорочення: CEAP — міжнародна класифікація хронічних захворювань вен, ЕВЛА — ендовенозна лазерна абляція, NICE — National Institute for Health and Care Excellence, RCT — рандомізоване дослідження, RFA — радіочастотна абляція

Лікування

Класифікація CEAP важлива для постановки діагнозу, але не дає вказівок щодо рішень, які стосуються вибору лікування. Варіанти лікування варикозного розширення вен включають консервативне лікування та інтервенційні методи, такі як термоабляція, ендоваскулярна абляція, пінна склеротерапія або хірургічне лікування (таблиця 1). 7,15,18 Рішення про початок лікування і вибір методу лікування залежать від симптомів і побажань пацієнта. Інші чинники, які слід врахувати, включають: вартість лікування, ризик ускладнень, доступність даного методу, компенсацію страховиком і кваліфікацію лікаря. Наявність або відсутність недостатності глибоких вен та характеристика уражених вен також можуть бути корисні під час вибору методу лікування. 17

За останні 10 років відбулися значні зміни в рекомендаціях щодо лікування симптоматичного варикозного розширення вен. Багато в чому це пов’язано з відсутністю наукових доказів на підтримку використання компресійних панчіх і з розвитком мінімально інвазивних ендоваскулярних методів.

компресійна терапія (напр. бандажі, компресійні панчохи, обладнання для переміжної пневматичної компресії)

Компресійні панчохи можуть зменшувати дискомфорт, хоча щодо цього недостатньо наукових даних; компресійна терапія становить лікування першої лінії лише у вагітних жінок.

елевація ураженої нижньої кінцівки

У деяких пацієнтів може спричинити покращення щодо симптоматики.

Напр. уникання тривалого перебування у положенні стоячи або перевантаження, фізичні вправи, уникання тісного одягу, модифікація факторів серцево-судинного ризику та втручання, що скеровані на зменшення периферичних набряків).

Зниження маси тіла може спричинити поліпшення щодо симптоматики у пацієнтів із ожирінням.

флеботропні лікарські засоби

У Сполучених Штатах Америки більшість флеботропних лікарських засобів є доступною і відпускається без рецепту як біологічно активні добавки (часто як декілька речовин з цієї групи у формі однієї біологічно активної добавки); екстракт насіння кінського каштана (Aesculus hippocastanum) може полегшувати симптоми, проте щодо цього немає досліджень із тривалим періодом спостереження.

лазерна термоабляція без порушення цілісності шкіри

Найефективніша у випадку телеангіектазій.

ендоваскулярна термоабляція (лазерна або радіочастотна)

Застосовується у випадку більших судин, зокрема великої підшкірної вени.

Для склеротерапії можна використовувати багато різних склерозуючих агентів, в тому числі: гіпертонічний розчин хлориду натрію, натрію тетрадецилсульфат і полідоканол.

хірургічне лікування (лігація та стрипінг або флебектомія з численними невеликими розрізами)

Хоча в історичному аспекті операція була найчастіше рекомендованим терапевтичним варіантом, все більше літературних даних не підтверджують у повторювальний спосіб того, що хірургічне лікування є найкращим методом інтервенційної терапії; більш новітні хірургічні технології використовують менші розрізи з метою обмеження утворення рубців, крововтрати та ускладнень, а також обмежується видалення основних стовбурів поверхневих вен з ділянки від пахвинної ділянки до коліна. Їх можна проводити під місцевою або регіонарною анестезією.

Передрук за згодою: Jones R.H., Carek P.J.: Management of varicose veins. Am. Fam. Physician, 2008; з додатковою інформацією з 7-ї та 15-ї позицій літератури

Консервативна терапія

Консервативні методи лікування включають: компресійну терапію, зміну способу життя, наприклад уникання тривалого перебування у положенні стоячи або перевантаження, фізичні вправи, уникання тісного одягу, модифікацію факторів серцево-судинного ризику та втручання, що скеровані на зменшення периферичних набряків, елевацію ураженої нижньої кінцівки, зниження маси тіла, а також флеботропні лікарські засоби. Цей підхід рекомендується особам, які не є кандидатами на ендоваскулярне або хірургічне лікування, не дають згоду на інвазивне лікування або у вагітних жінок. 7,15

Компресійна терапія вже віддавна рекомендується в якості початкового методу лікування варикозного розширення вен. Однак немає достатньої доказової наукової бази щодо ефективності компресійних панчіх при лікуванні варикозного розширення вен за відсутності активних або загоєних венозних виразок. 7,19-21 У клінічних настановах NICE (National Institute for Health and Care Excellence) з 2013 р. рекомендується пропонувати пацієнтам компресійну терапію тільки в тому випадку, якщо хірургічне лікування неефективне, а як метод першої лінії — лише у вагітних жінок. 15

У деяких випадках страхові компанії (в США — прим. ред.) можуть зажадати, щоб перед хірургічним лікуванням була проведена пробна компресійна терапія. Хоча оптимальна тривалість і тиск для ефективної компресії не встановлені, зазвичай рекомендується носити еластичні компресійні панчохи, що створюють тиск 20–30 мм рт. ст., який поступово знижується від дистальної до проксимальної частини кінцівки. 22

Флеботропні лікарські засоби доступні у формі для перорального або місцевого застосування. Вони можуть підвищувати венозний тонус, знижувати проникність капілярів і в’язкість крові з метою полегшення симптомів хронічної венозної недостатності. 23 Ці препарати включають флавоноїди та інші сполуки, які часто є екстрактами рослин (напр. рутин [рутозид], діосмін, гідросмін), динатрій флаводат, екстракт кори морської сосни, екстракт виноградних кісточок і екстракт насіння кінського каштана (Aesculus hippocastanum). (. ) 23

При прийомі протягом 2–16 тижнів екстракт насіння кінського каштана здається безпечним і ефективним для зменшення болю, набряку та свербежу, пов’язаних із хронічною венозною недостатністю. Здебільшого використовується доза 300 мг 2 × /добу або 50 мг есцину, тобто активної речовини цього екстракту. 24 Є середньої якості наукові дані, які підтверджують, що інші флеботропні лікарські засоби можуть зменшувати набряк і, можливо, полегшувати такі симптоми, як м’язові спазми, відчуття неспокійних ніг і парестезії. 25

Більшість флеботропних лікарських засобів доступні в США у вигляді біологічно активних добавок, а багато препаратів містять кілька речовин цієї групи у вигляді однієї біологічно активної добавки. Довгострокових досліджень щодо безпеки та ефективності флеботропних лікарських засобів при лікуванні варикозного розширення вен не проводилось. 25

Інтервенційна терапія

Термоабляція. В результаті термічної абляції руйнуються пошкоджені вени: лазером — без порушення цілісності шкіри або через катетер, введений в вену (ендовенозна лазерна абляція — ЕВЛА), а також радіохвилями (радіочастотна абляція — RFA). Лазерна термоабляція без порушення цілісності шкіри дає найкращі результати при телеангіектазіях. При цьому методі гемоглобін поглинає лазерне світло, що призводить до термічної коагуляціі. 26 Ендоваскулярна термічна абляція може використовуватися для більших судин, включаючи велику підшкірну вену. Під контролем УЗД у вену в напрямку від дистальної до проксимальної її частини вводять лазерне оптоволокно або радіочастотний катетер. Тепло від лазера або радіохвиль коагулює кров у вені, що призводить до її оклюзії і перенаправлення кровотоку в вени, які залишаються прохідними. 26, 27

Ендоваскулярна абляція виконується після ін’єкції місцевого анестетика в область навколо вени. Після операції пацієнти можуть ходити і можуть бути виписані додому в той же день. Вони можуть швидко повернутися до роботи і інших занять. Існує ризик (близько 7 %) пошкодження прилеглого нерва через термічну травму, але в більшості випадків воно має тимчасовий характер. 27 Ендоваскулярна термічна абляція рекомендується в якості лікування першої лінії для чоловіків і невагітних жінок з симптоматичним варикозним розширенням вен і підтвердженим клапанним рефлюксом; не слід відкладати її проведення через спроби застосування компресійної терапії. 7,15

Пінна склеротерапія. При склеротерапії під контролем УЗД в поверхневі вени вводиться агент, який викликає ендотеліт, що призводить до фіброзу і оклюзії вени. 27 Склеротерапію зазвичай проводять на дрібних (1–3 мм) і середніх (3–5 мм) венах або як лікування рецидивуючого варикозу після операції. Однак не був точно визначений діаметр вен, на основі якого можна було б приймати терапевтичні рішення. 28

У просвіт вени вводиться голка, а потім через неї вводиться склерозуючий агент, часто з додаванням повітря — для утворення піни. Піна виштовхує кров і вступає в реакцію з ендотелієм судин, щільно закриваючи вену і призводячи до її рубцювання. Можна використовувати різні склерозуючі агенти, в тому числі: гіпертонічний розчин хлориду натрію, натрію тетрадецилсульфат або полідоканол. Немає доказів щодо переваг будь-якого з цих агентів з точки зору ефективності або задоволеності пацієнтів. 29
Хірургічне лікування. У минулому операція лігації і стрипінгу великої підшкірної або малої підшкірної вени була стандартом лікування варикозного розширення вен після неефективності консервативної терапії. Однак все більше даних літератури дають неоднозначну інформацію щодо того, чи хірургічне лікування є найкращим варіантом інвазивного лікування, а в клінічних настановах NICE з 2013 року хірургічне втручання рекомендується в якості методу третьої лінії — після ендоваскулярної термоабляції і склеротерапії. 15,30,31

Сучасні хірургічні методи використовують невеликі розрізи, щоб зменшити утворення рубців, крововтрату і ускладнення, а також обмежують видалення основних стовбурів поверхневих вен в області від пахвинної ділянки до коліна. Деякі з цих процедур можуть виконуватися під регіонарною або місцевою анестезією. 7 Можливо, найбільш відомими процедурами є лігація і стрипінг великої підшкірної і малої підшкірної вен. Зазвичай вену перев’язують проксимально (безпосередньо нижче її впадання в стегнову вену — прим. ред.), а зонд для видалення вени проштовхується дистально до розрізу, який робиться близько коліна, щоб отримати доступ до кінчика зонда. Проксимальний кінець стрипера прикріплюють до вени, яку потім видаляють, потягнувши зонд дистально. Інші вени, окрім великої підшкірної і малої підшкірної вен, а також дрібніші судини можуть бути видалені за допомогою флебектоміі, під час якої з використанням скальпеля або голки великого діаметра виконуються проколи кожні 2–3 см уздовж варикозно розширеної вени. Ділянки пошкодженої вени видаляють щипцями або гачками.

Дані щодо результатів лікування

Кокранівський огляд, опублікований у 2014 році, показав, що ЕВЛА, RFA і пінна склеротерапія настільки ж ефективні при лікуванні варикозного розширення великої підшкірної вени, як і хірургічне лікування. 30 Дані з раніше опублікованої літератури показали, що традиційне хірургічне лікування варикозного розширення вен шляхом лігації великої підшкірної вени на рівні її впадання в стегнову вену і стрипінгу були пов’язані з 5-річною частотою рецидивів на рівні 20–28 %. 30 Клінічний рецидив протягом 5-ти років оцінювався тільки в одному дослідженні, включеному в Кокранівський огляд, а результати не показали різниці між ЕВЛА і хірургічним лікуванням. 30

Збереження оклюзії великої підшкірної вени або малої підшкірної вени через 6 місяців є менш ймовірним при застосуванні склеротерапії, ніж ЕВЛА або хірургічного втручання (43% vs 80 %). 31 Використання ендоваскулярної термоабляції в порівнянні з хірургічним лікуванням варикозного розширення малої підшкірної вени, викликаного недостатністю сафено-підколінного співустя, через рік було пов’язано з нижчою частотою рецидивів венозного рефлюксу. 27
Повернення до роботи і одужання можуть відбутися швидше при використанні нехірургічних методів, ніж після хірургічного лікування. ЕВЛА може переноситися краще, ніж склеротерапія і хірургічне втручання, з меншою частотою побічних ефектів і такою ж ефективністю. 30,31 Для всіх трьох методів частота розвитку незначних і серйозних ускладнень, зокрема відчуття оніміння, персистуючої синюшності або підвищеної пальпаторної чутливості, виразок на шкірі, гіперпігментації шкіри і потовщень відносно невелика (1–7 %). 31 Гематоми частіше виникають після хірургічного втручання, ніж після пінної склеротерапії або RFA. Вважається, що ЕВЛА має перевагу над хірургічним лікуванням з точки зору частоти технічних помилок і неоваскуляризації. Хоча застосування всіх інтервенційних методів призводить до симптоматичного поліпшення, через 6 місяців поліпшення може бути більш очевидним при застосуванні ЕВЛА і хірургічному втручанні, ніж у випадку пінної склеротерапії. 31

Ця стаття є оновленням більш ранньої роботи Jones і Carek з цього питання. 18

1. Eklöf B., Rutherford R.B., Bergan J.J. і співавт.; American Venous Forum International Ad Hoc Committee for Revision of the CEAP Classification: Revision of the CEAP classification for chronic venous disorders: consensus statement. J. Vasc. Surg., 2004; 40 (6): 1248–1252

2. Eberhardt R.T., Raffetto J.D.: Chronic venous insufficiency. Circulation, 2014; 130 (4): 333–346

3. Kaplan R.M., Criqui M.H., Denenberg J.O. і співавт.: Quality of life in patients with chronic venous disease: San Diego population study. J. Vasc. Surg., 2003; 37 (5): 1047–1053

4. McLafferty R.B., Passman M.A., Caprini J.A. і співавт.: Increasing awareness about venous disease: The American Venous Forum expands the National Venous Screening Program. J. Vasc. Surg., 2008; 48 (2): 394–399

5. Clarke G.H., Vasdekis S.N., Hobbs J.T., Nicolaides A.N.: Venous wall function in the pathogenesis of varicose veins. Surgery, 1992; 111 (4): 402–408

6. Bergan J.J., Schmid-Schönbein G.W., Smith P.D. і співавт.: Chronic venous disease. N. Engl. J. Med., 2006; 355 (5): 488–498

7. Gloviczki P., Comerota A.J., Dalsing M.C. і співавт.: The care of patients with varicose veins and associated chronic venous diseases: clinical practice guidelines of the Society for Vascular Surgery and the American Venous Forum. J. Vasc. Surg., 2011; 53 (5 supl.): 2S–48S

8. Beebe-Dimmer J.L., Pfeifer J.R., Engle J.S., Schottenfeld D.: The epidemiology of chronic venous insufficiency and varicose veins. Ann. Epidemiol., 2005; 15 (3): 175–184

9. Sadick N.S.: Advances in the treatment of varicose veins: ambulatory phlebectomy, foam sclerotherapy, endovascular laser, and radiofrequency closure. Dermatol. Clin., 2005; 23 (3): 443–455, vi

10. Teruya T.H., Ballard J.L.: New approaches for the treatment of varicose veins. Surg. Clin. North Am., 2004; 84 (5): 1397–1417, viii-ix

11. Langer R.D., Ho E., Denenberg J.O. і співавт.: Relationships between symptoms and venous disease: the San Diego population study. Arch. Intern. Med., 2005; 165 (12): 1420–1424

12. Bradbury A., Evans C., Allan P. і співавт.: What are the symptoms of varicose veins? Edinburgh vein study cross sectional population survey. BMJ, 1999; 318 (7180): 353–356

13. Racette S., Sauvageau A.: Unusual sudden death: two case reports of hemorrhage by rupture of varicose veins. Am. J. Forensic Med. Pathol., 2005; 26 (3): 294–296

14. Kim J., Richards S., Kent P.J.: Clinical examination of varicose veins – a validation study. Ann. R. Coll. Surg. Engl., 2000; 82 (3): 171–175

15. National Institute for Health and Care Excellence. Varicose veins: diagnosis and management. Clinical guideline 168. July 2013. www.nice.org.uk/guidance/cg168 (доступ: 21.05.2018)

16. Labropoulos N., Tiongson J., Pryor L. і співавт.: Definition of venous reflux in lower-extremity veins. J. Vasc. Surg., 2003; 38 (4): 793–798

17. Coleridge-Smith P., Labropoulos N., Partsch H. і співавт.: Duplex ultrasound investigation of the veins in chronic venous disease of the lower limbs – UIP consensus document. Part I. Basic principles. Eur. J. Vasc. Endovasc. Surg., 2006; 31 (1): 83–92

18. Jones R.H., Carek P.J.: Management of varicose veins. Am. Fam. Physician, 2008; 78 (11): 1289–1294

19. Shingler S., Robertson L., Boghossian S., Stewart M.: Compression stockings for the initial treatment of varicose veins in patients without venous ulceration. Cochrane Database Syst. Rev., 2013; (12): CD008819

20. O’Meara S., Cullum N., Nelson E.A., Dumville J.C.: Compression for venous leg ulcers. Cochrane Database Syst. Rev., 2012; (11): CD000265

21. Nelson E.A., Bell-Syer S.E.: Compression for preventing recurrence of venous ulcers. Cochrane Database Syst. Rev., 2014; (9): CD002303

22. Lam Ey, Giswold M.E., Moneta G.L.: Venous and lymphatic disease. [W:] Dries D.J. (red.): Schwartz’s Principles of Surgery. Wyd. 8. New York, NY: McGraw-Hill; 2005: 823–825

23. Bush R., Comerota A., Meissner M. і співавт.: Recommendations for the medical management of chronic venous disease: the role of micronized purified flavonoid fraction (MPFF) [published correction appears in Phlebology, 2017; 32 (10): NP36]. Phlebology, 2017; 32 (1 supl.): 3–19

24. Pittler M.H., Ernst E.: Horse chestnut seed extract for chronic venous insufficiency. Cochrane Database Syst. Rev., 2012; (11): CD003230

25. Martinez-Zapata M.J., Vernooij R.W., Uriona Tuma S.M. і співавт.: Phlebotonics for venous insufficiency. Cochrane Database Syst. Rev., 2016; (4): CD003229

26. Reichert D.: Evaluation of the long-pulse dye laser for the treatment of leg telangiectasias. Dermatol. Surg., 1998; 24 (7): 737–740

27. Paravastu S.C., Horne M., Dodd P.D.: Endovenous ablation therapy (laser or radiofrequency) or foam sclerotherapy versus conventional surgical repair for short saphenous varicose veins. Cochrane Database Syst. Rev., 2016; (11): CD010878

28. Tisi P.V., Beverley C., Rees A.: Injection sclerotherapy for varicose veins. Cochrane Database Syst. Rev., 2006; (4): CD001732

29. Schwartz L., Maxwell H.: Sclerotherapy for lower limb telangiectasias. Cochrane Database Syst. Rev., 2011; (12): CD008826

30. Nesbitt C., Bedenis R., Bhattacharya V., Stansby G.: Endovenous ablation (radiofrequency and laser) and foam sclerotherapy versus open surgery for great saphenous vein varices. Cochrane Database Syst. Rev., 2014; (7): CD005624

31. Brittenden J., Cotton S.C., Elders A. і співавт.: A randomized trial comparing treatments for varicose veins. N. Engl. J. Med., 2014; 371 (13): 1218–1227