Повноцінне годування тварин: норми, раціон, основи харчування та способи контролю

До системи нормованого годування тварин належать такі компоненти: норма, структура раціону, тип годування та його режим, методи контролю повноцінності кормів та інші. Постійно розширюється перелік показників, що включаються до розрахунку рецептів. Завдяки нормованому годуванню вдалося суттєво підвищити продуктивність сільськогосподарських тварин.

• Поняття
• Основні показники, що враховуються при дозованому харчуванні
• Класифікація кормів
• Тварина походження кормів
• Поняття про норми
• Поняття про раціони годування
• Вимоги до годування
• Контроль повноцінності кормів
• Оцінка поживності кормів
• Фактори, що впливають на перевірність
• Насамкінець

Поняття

Повноцінне годування тварин має для них першорядне значення, оскільки за рахунок нього представники фауни отримують поживні елементи, вітаміни та енергію, що забезпечують їх життєдіяльність.

Ті корми, які надходять в організм тварини, під дією різних соків переробляються. Одна частина з них використовується для побудови їх тканин, заміни деяких клітин. Інша необхідна для підтримки роботи внутрішніх органів і збереження певної температури тіла.

Неповноцінне годування тварин і корми низької якості сприяють зниженню їх продуктивності, ведуть до різних розладів і захворювань.

Основні показники, що враховуються при дозованому харчуванні

Норми годування тварин встановлюють, виходячи з таких основних показників:

1. Вміст сухої речовини, яка визначає обсяг дачі корму. Його потрібно враховувати для того, щоб тварина отримувала достатнє і невибіркове харчування. Так корові на 100 кг живої маси повинні давати 2-3 кг сухої речовини.
2. Кількість отримуваних з кормом кормових одиниць. Використовують їх різні розмірності. В даний час застосовуються вівсяні кормові одиниці (к. од.), енергетичні (ЕКЕ), обмінна енергія (ОЕ).
3. Вміст азоту в перетравлюваних речовинах. У сільськогосподарських тварин зазвичай враховують перетравлюваний, а у птиці – сирий протеїн. І в тих, і в інших в норми і раціони годування включають вміст амінокислот.
4. Також враховують зоотехнічну забезпеченість 1 к. од перетравлюваним протеїном, яка для ВРХ коливається від 100 до 110 г.
5. Крім цього, враховують потребу в сирому жирі, клітковині, цукрі та крохмалі в нормах і раціонах годування тварин.
6. Підлягає нормуванню та вмісту макро- та мікроелементів у кормі. З перших основних враховуваних є кальцій, магній і фосфор, а з других – цинк, мідь, кобальт, йод та ін.
7. Розраховують забезпеченість раціону вітамінами: А, Д, Е, каротином, для свиней і птиці враховують наявність вітамінів групи В.

Класифікація кормів

При годуванні та утриманні тварин використовуються такі групи кормових засобів:

• комбікорму;
• соковиті корми: корне- і клубнеплоди, баштанні, силосовані і зелені корми;
• грубі: м’якіна, солома, сіно;
• вітаміни та антибіотики;
• мінеральні добавки;
• протеїнові наповнювачі;
• тварини корму: рибні, м’ясні, молочні;
• харчові залишки;
• такі від технічних виробництв: бурякоцукрового, пивоварного, спиртового, крохмального та інших;
• концентрати.

• тварини сухі продукти;
• барда;
• пивна дробина;
• борошняний пил;
• відруби;
• шроти;
• макухи;
• комбікорму.

Їх віднесення до цієї класифікаційної групи обумовлено тим, що вони містять найбільшу кількість кормових одиниць при зіставленні з іншими кормовими засобами.

Тварина походження кормів

Раціон годування тварин передбачає у своєму складі такі корми. Вони містять повноцінний протеїн, багаті мінеральними речовинами, деякі – вітамінами, добре засвоюються і переробляються худобою і птахом.

До молочних кормів належать такі:

• цільне молоко – необхідно молодняку в перші тижні життя;
• молозиво – секрет молочних залоз при лактації тварин у перші дні її проходження, містить менше цукру, але більше вітамінів, мінеральних речовин, протеїну та жиру порівняно з молоком, використовується при годуванні новонароджених для звільнення від первородного кала;
• обрат – цільне молоко після видалення жиру, в основному використовується в раціонах телят, поросят-відйомишів і сосунів;
• пахтання – побічний продукт маслобійного виробництва (в основному отримують з солодких вершків), за поживністю близькі до звороту, використовується в годуванні старших телят і свиней;
• сироватка – побічний продукт сироваріння, за поживністю поступається зверху і пахтанню, використовують при відгодівлі.

Також в якості тварин кормів в раціони сільськогосподарських тварин включають наступні види борошна:

• з гідролізованого пера;
• кров’яну;
• м’ясо пір’яну;
• м’ясокісткову;
• м’ясну;
• рибну.

Остання і м’ясокістна багаті фосфором і кальцієм. У всіх тварин кормах підвищений вміст сирого протеїну порівняно з іншими кормами.

Поняття про норми

Якщо під час годування тварин у раціоні спостерігається нестача тих чи інших поживних речовин або елементів, це може призвести:

• до розвитку авітамінозів;
• затримці зростання та розвитку;
• зниження продуктивності;
• появи вірусних захворювань.

Якщо тварини годуються досхочу, то вони можуть з’їсти більше, ніж їм потрібно, і перевищити ту кількість, яку може переробити і засвоїти організм. У результаті можуть з’являтися травні розлади, інші патології, які можуть призводити до їх смерті. Для племінних тварин ожиріння в результаті перекорму шкідливо.

Норма годування – це вміст енергії та поживних речовин, які повністю задовольняють потреби певної тварини конкретної половозрастної групи. Якщо годування здійснюється відповідно до їх потреб, воно називається нормованим. Воно має бути повноцінним і збалансованим.

Поняття про раціони годування

На підставі дозованої кількості складають кормові раціони, під яким розуміють сукупність усіх кормів, що споживаються конкретною твариною в деякому часовому проміжку. У зв’язку з цим розрізняють їх добові, сезонні та річні норми.

Підібрати правильний раціон самостійно – досить важке завдання, оскільки вони нормуються за великою кількістю показників, які потрібно збалансувати. Тому існують спеціальні програми, які для кожного виду і статевозрастної групи тварин розраховують раціони залежно від наявних кормів у господарстві.

Вони мають свої назви залежно від того, які види кормів у них переважають:

• об’ємістий – якщо на концентрати припадає до 10% к. од.;
• сухий – якщо основними кормами є солома і сіно;
• соковитий – якщо більшу частину раціону становлять коренеплоди і силос.

У свинарстві переважають концентратний, концентратно-коренеплодний і концентратно-картопляний типи раціонів.

Вимоги до годування

Як і для людей, для тварин має бути визначено точний час прийому корму. Це пов’язано з тим, що невчасно вироблене годування несприятливо відбивається на діяльності травних залоз, перетравленні та засвоєнні поживних речовин.

Іншими принципами здійснення годування є такі:

• кількість разів видачі корму для насичення тварин;
• раціон повинен містити різні кормові засоби, їх потрібно давати худобі і птиці в такій послідовності, щоб стимулювати їх апетит;
• нові види кормів у нього вводяться поступово, оскільки їх різке додавання може призвести до розладу травлення і відмови тварин від годування.

Контроль повноцінності кормів

Його здійснюють такими методами:

За допомогою перших досліджують молоко, сечу, кров для встановлення стану здоров’я тварин і порушень метаболічних процесів.

Використовуючи зоотехнічні методи, встановлюють кмітливість кормів вимогам відповідних документів щодо стандартизації, а також з довідником «Норми та раціони годування сільськогосподарських тварин».

Контроль проводиться при здійсненні диспансеризації тварин і при виявленні відхилень від нормальних значень тих чи інших показників. Перша проводиться навесні і восени. Поточні обстеження тварин повинні здійснюватися щомісяця.

Оцінка поживності кормів

Її в основному виробляють за перетравлюваними речовинами. Під останніми розуміють ті з них, які при закінченні процесу травлення надходять в лімфу і кров. Переварена організмом речовина розраховується, як різниця між її вмістом в кормі і її масовою концентрацією в калі.

Існує поняття «коефіцієнтів переваримості», під яким розуміють ставлення перевареної поживної речовини до загальної спожитої її кількості. Корми вважаються кращою поживністю при великих цих показниках по відношенню до вуглеводів, жирів і білків.

Фактори, що впливають на перевірність

Насамперед, на цей процес впливають види тварин і птиці. Зернові та соковиті корми найкраще перетравлюються жуйними: вівці, кози, ВРХ. Грубі корми в найгіршій мірі піддаються цьому процесу у свиней і коней. Птах погано перетравлює клітковину.

Крім цього, цей показник може бути різним у однакових тварин однієї статевої групи. Це особливо характерно для змішаних раціонів. Чим тварини стають більш старими, тим гірше переробляються поживні речовини.

При збільшенні в раціоні кількості клітковини переварність раціону знижується. Також на неї впливають рівень і доступність протеїну. Для контролю раціону визначають їх протеїнове утримання, що являє собою відношення суми перетравлюваних клітковини, БЕВ і жиру, помноженого на 2,25 до перетравлюваного протеїну. Для свиней воно має бути 12:1, для жуйних – 10:1, для молодняка – 5-6:1.

Корми різного ступеня переробки засвоюються тваринами різно. Вони повинні згодовуватися не окремими інгредієнтами, а кормовими сумішами, які є повноцінними і збалансованими.

Переварність кормів залежить і від класу їх якості, який визначають після зберігання перед роздачею тваринам. У багатьох кормових засобах знижується кількість поживних речовин, що знижує їх перетравлення і кормову цінність.

Насамкінець

У статті розглянуто засади годування тварин. Більш детальна інформація наведена в спеціалізованих підручниках для зоотехніків і ветеринарів. Раціони балансуються за вмістом енергії та основних поживних речовин: сирого протеїну, жиру, клітковини, амінокислотного складу, вмісту макро- і мікроелементів, вітамінів. Дані по кожному інгредієнту підсумовуються і отримані, в результаті порівнюються з нормами для кожної групи тварин певної статевої групи.

Зміст, види, методи і форми контролю

Змістом контролю в сучасній школі є комплексна перевірка навчальної діяльності учнів, у процесі якої здійснюється засвоєння змісту загальної середньої освіти: формуються знання, загально навчальні та предметні уміння і навички, розвиваються творчі здібності, оцінні судження.

На різних етапах навчання зміст контролю визначається дидактичними завданнями, специфікою навчальних предметів, рівнем підготовки і розвитку учнів.

Видами контролю є попередній, поточний, тематичний і підсумковий.

Попередній контроль проводиться перед вивченням нового курсу або нового розділу курсу з метою визначення знань учнів з найважливішого матеріалу попереднього навчального року, півріччя. Попередня перевірка поєднується з так званим компенсаційним (реабілітаційним) навчанням, спрямованим на ліквідацію прогалин у знаннях, уміннях учнів.

Поточний контроль здійснюється учителями в ході вивчення кожної теми. При цьому діагностується засвоєння учнем лише окремих елементів навчальної програми. Основні функції поточної перевірки-навчаюча, стимулююча.

З огляду на те, що повноцінне засвоєння знань і умінь не можна забезпечити протягом одного уроку, поточний контроль за навчальною діяльністю учнів на кожному уроці зараз вважається необов’язковим, хоча й може здійснюватися за бажанням учителя чи з урахуванням особливостей навчального предмету.

Обов’язковими видами контролю є тематичний і підсумковий.

Тематичний контроль проводиться після вивчення теми або розділу програми. Його метою є діагностування якості засвоєння учнями навчального матеріалу з окремої теми, встановлення відповідності рівня засвоєння програмовим вимогам.

Підсумковий контроль проводиться в кінці кожного семестру і навчального року. Його призначення – діагностування інтегрованого результату навчальної діяльності учнів відповідно до поставлених на даному етапі завдань навчання.

Методи контролю – це способи, за допомогою яких визначається результативність навчально-пізнавальної діяльності учнів і педагогічної роботи вчителя.

У сучасній дидактиці виділяються такі методи контролю:

щоденне спостереження за навчально-пізнавальною діяльністю учнів на заняттях, що дозволяє учителеві скласти уявлення про те, як учні сприймають і осмислюють навчальний матеріал, в якій мірі виявляють самостійність, кмітливість, творчість тощо;

усне опитування (індивідуальне і фронтальне, усні заліки, екзамени тощо) полягає в постановці перед школярами запитань за змістом вивченого матеріалу і оцінюванні повноти, логічності і обґрунтованості їхніх відповідей;

письмовий контроль знань і умінь здійснюється за допомогою письмових робіт (диктанти, перекази, класні й домашні твори, письмові відповіді на питання, реферати, вирішення різних задач і вправ) дозволяє виявити уміння послідовно викладати матеріал, висловлювати свої думки на письмі;

У зарубіжних школах проблема співвідношення усних і писемних форм контролю здебільшого вирішується на користь останніх. Вважається, що усний контроль не забезпечує належної об’єктивності, хоча він допомагає виробляти швидку реакцію на запитання, розвиває складну мову. Письмова перевірка забезпечує вишу об’єктивність, сприяє розвиткові логічного мислення, цілеспрямованості: учень при письмовому контролі зосередженіший. глибше вникає в суть питання, обдумує варіанти вирішення і побудови відповіді. Письмовий контроль привчає до точності, лаконічності, пов’язаного викладу думок.

Усна перевірка знань вважається лише допоміжним засобом контролю старанності учня в процесі поточної роботи, оцінки за неї майже ніколи не ставляться.

графічна перевірка у формі складання таблиць, схем, побудови діаграм, графіків, роботи з контурною картою, схематичного зображення різних предметів, механізмів, пристроїв тощо виявляє вміння учнів узагальнювати, систематизувати, класифікувати вивчений матеріал, сприяє розвитку їх абстрактного мислення;

практична перевірка проводиться шляхом виконання учнями певних досліджень, лабораторних дослідів, трудових операцій, створення виробів, моделей тощо. Вона дає можливість перевірити уміння учнів застосовувати набуті знання на практиці.

Тестовий контроль здійснюється за допомогою набору стандартизованих завдань, які дають можливість за порівняно короткий час перевірити засвоєння навчального матеріалу всіма учнями, виміряти обсяг і рівень конкретних знань, умінь і навичок.

У зарубіжних школах впровадження діагностичних тестів має давню історію. Вперше тести пам’яті, уваги, сприймання, інтелекту були впроваджені в США в період 1900-1915 років.

На сучасному етапі розвитку тестування в зарубіжних школах широко розповсюджуються діагностичні тести шкільної успішності. Ці тести використовують форми альтернативного вибору правильної відповіді з декількох запропонованих варіантів написання дуже короткої відповіді, вписування пропущених слів, букв, цифр, формул і под. За допомогою цих нескладних завдань можна нагромадити значний статистичний матеріал, обробити його, одержати об’єктивні висновки в межах тих завдань, які пред’являються до тестової перевірки. Тести друкуються у вигляді збірників, додаються до підручників, поширюються на комп’ютерних дискетах.

Пошуки спеціалістів спрямовуються на підвищення об’єктивності тестів, створення безперервної системи шкільної тестової діагностики, нових більш досконалих засобів представлення і обробки тестів, накопичення і ефективного використання діагностичної інформації.

Залежно від специфіки організації контролю за навчальною діяльністю учнів використовуються такі форми контролю: фронтальна, групова, індивідуальна, комбінована, самоконтроль, взаємоконтроль.

При фронтальній формі організації учитель ставить питання до всього класу з метою залучення його до обговорення. Форма дозволяє вдало поєднувати перевірку знань з повторенням і закріпленням матеріалу. За порівняно короткий час учитель перевіряє знання у значної частини учнів класу. Зрозуміло, що на підставі коротких відповідей учнів важко судити про реальний рівень засвоєння ними знань.

Групова форма організації контролю використовується в тих випадках, коли перевіряються підсумки навчальної роботи або хід її виконання частиною, групою учнів класу, що одержала певне завдання. При цьому питання ставляться перед групою, в їх вирішенні беруть участь учні, які працювали в складі даної групи, і обов’язково залучаються інші учні класу.

Індивідуальний контроль застосовується для ґрунтовного ознайомлення учителя із рівнем навчальних досягнень окремих учнів. При цьому звертається увага на осмислений характер відповіді учня, логічність його суджень, доказовість положень, уміння застосовувати засвоєні знання. Цей вид контролю здійснюється на уроці, залежить від часу, що відводиться на контроль, характеру й обсягу вивченого матеріалу, рівня підготовки учнів.

Комбінована форма контролю поєднує індивідуальний контроль з фронтальним і груповим: учитель одночасно викликає для відповіді декількох учнів, один з них відповідає усно, 1-2 готуються до відповіді, виконуючи на класній дошці необхідну роботу, а решта учнів виконує індивідуальні письмові чи практичні завдання. Перевагою комбінованої (

Самоконтроль допомагає учневі самостійно розібратися в тому, як він оволодів знаннями, перевірити правильність виконання вправ шляхом зворотних дій, оцінити практичне значення результатів проведених дослідів, виконаних вправ, задач тощо. Сама перевірка сприяє стимулюванню учіння, більш повному сприйманню навчального матеріалу, викликає потребу в його глибокому осмисленні. В організації самоконтролю учнів застосовуються засоби машинного і безмашинного програмування.

Взаємоконтроль включає контроль і оцінювання з боку інших учнів, оцінювання самим учнем висловлювань та результатів діяльності інших учнів, відповідальність за оцінювання роботи товаришів.

Принципи організації контролю і діагностики за навчальною діяльністю учнів:

• 1. Об’єктивність, позбавлена суб’єктивних і помилкових оціночних суджень і висновків учителя. Об’єктивність забезпечується науково обґрунтованим змістом діагностичних тестів (завдань, питань), діагностичних процедур; рівним, дружнім ставленням педагога до всіх учнів; точним, адекватно установленим критерієм оцінювання знань, умінь. Об’єктивність означає, що виставлені бали збігаються незалежно від методів і засобів контролювання та педагогів, які здійснюють контроль.
• 2. Систематичність, регулярність проведення діагностичного контролю на всіх етапах процесу навчання. При цьому комплексно використовуються різні форми, методи і засоби контролювання, перевірки й оцінювання, що вилучає універсальність окремих методів і засобів діагностування.
• 3. Гласність, що полягає в проведенні відкритих випробовувана, усіх учнів за тим самим критерієм. Рейтинг кожного школяра, що встановлюється в процесі діагностування, відомий усім, оцінки оголошуються і мотивуються. Результати діагностичних зрізів, їх аналіз обговорюється відповідними педагогами (предметними комісіями). На цій основі складаються перспективні плани удосконалення викладання предмета.

Дотримання вищеназваних принципів забезпечить надійність діагностики і контролю та виконання учнями своїх завдань у процесі навчання.