Урок “Державотворчі процеси. «Партія влади». Особливості багатопартійної системи. Прийняття Конституції України 1996 рік.”

Мета: Розкрити особливості державотворчих процесів в 1991—1994 рр. З’ясувати їх здобутки і прорахунки. Схарактеризувати перебіг політичної боротьби. Розвивати в учнів¬ уміння аналізувати, зіставляти, робити виснов¬ки. Виховувати учнів у дусі поваги до історії свого народу. Тип уроку: вивчення нових знань. Основні поняття і терміни: державотворчий процес, державні інтереси, дострокові вибори. Основні дати: 24 серпня — прийняття Акта проголошення незалежності України; 1 грудня 1991 р. — підтвердження Акта проголошення незалежності України на всеукраїнському референдумі; вибори Президента України; 6 грудня 1991 р. — прийняття Закону про Збройні Сили України; 19 жовтня 1993 р. — прийняття військової доктрини України; 27 березня 1994 р. — позачергові вибори до Верховної Ради України; червень—липень 1994 р. — позачергові вибори Президента України. Перемогу здобув Л. Кучма.

Клас: 11 Дата: 13.01

Предмет: Історія України

УРОК № 3 3

Тема : Державотворчі процеси. «Партія влади». Особливості багатопартійної системи. Прийняття Конституції України 1996 рік.

Мета : Розкрити особливості державотворчих процесів в 1991—1994 рр. З’ясувати їх здобутки і прорахунки. Схарактеризувати перебіг політичної боротьби. Розвивати в учнів ­ уміння аналізувати, зіставляти, робити виснов ­ ки. Виховувати учнів у дусі поваги до історії свого народу.

Тип уроку: вивчення нових знань.

Основні поняття і терміни: державотворчий процес, державні інтереси, дострокові вибори.

Основні дати: 24 серпня — прийняття Акта проголошення незалежності України; 1 грудня 1991 р. — підтвердження Акта проголошення незалежності України на всеукраїнському референдумі; вибори Президента України; 6 грудня 1991 р. — прийняття Закону про Збройні Сили України; 19 жовтня 1993 р. — прийняття військової доктрини України; 27 березня 1994 р. — позачергові вибори до Верховної Ради України; червень—липень 1994 р. — позачергові вибори Президента України. Перемогу здобув Л. Кучма.

ХІД УРОКУ

І. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

1. Державотворчий процес.

Державотворчий процес – процес становлення державності, формування державних органів влади, визначення їх функцій.

Розповідь учителя пар. 22-23 п.№ 1.

З 2000 р. запроваджено нову систему відліку скликань ВРУ. З ХІІ скликання (1990-1994) почався новий відлік скликань. У 2002 –2004 рр. працює ВРУ І V скликання. Також було прийнято рішення про заміну радянської символіки на будівлі ВРУ на національну. Що і було реалізовано.

2. Здобутки і прорахунки процесу державотворення в 1991—1994 рр. Президентство Л. Кравчука.

Самостійна робота за підручником.

Користуючись матеріалом підручника, заповнити таблицю «Державотворчий процес в 1991—1994 рр.: здобутки і прорахунки».

Складові державотворення

Характеристика

Формування державних органів влади

Формування законодавчої бази. Конституційний процес

Вироблення зовнішньополітичного курсу

Становлення національної економіка

Чинники, які сприяли державотворчому процесу

Чинники, які негативно впливали на державотворчий процес

1. Державотворчі традиції;

2. Мирний шлях здобуття незалежності;

3. Підтримка з боку населення;

4. Демократичний вибір;

5. Міжнародне визнання України;

6. Підтримка з боку США та інших держав.

1. Економічна криза;

2. Корупція вищих ешелонів влади;

3. Тривала відсутність видимих позитивних зрушень сприяла поширення апатії в суспільстві;

4. Деформованість і незавершеність формування української нації;

5. Невиробленість національної ідеї;

6. Втручання Росії, яка не змогла змеритись з втратою України.

Особливості державного будівництва в Україні

– становлення й утвердження незалежної держави відбувалося одночасно із завершенням процесів формування української політичної нації та національної самосвідомості;

– тяжке соціально-економічне становище перших років незалежності призвело до розчарування частини населення в ідеї суверенності, чим прагнуть скористатись відкриті і приховані противники незалежності.

3. Дострокові вибори до Верховної Ради України і Президента України 1994 р.

Перехід до ринкових відносин викликав загострення соціально-економічної ситуації в країні, що в свою чергу потягло за собою загострення політичної ситуації. Населення висловлювало невдоволення діяльністю Верховної Ради і Президента України. Зрештою було прийнято рішення провести дострокові вибори Президента і Верховної Ради України.

27 березня 1994 р. відбулись вибори до Верховної Ради України. Було обрано 338 народних депутатів, половина з яких були членами політичних партій. Більше всього місць отримала КПУ — 96 (до них слід додати ще 5 членів Компартії Криму), СПУ — 14, Сел ПУ — 18, Рух — 20. Інші партії спромоглися провести у Верховну Раду від 1 до 9 своїх представників. Отже, вибори засвідчили домінування лівих сил у Верховній Раді. 18 травня 1994 р. Головою Верховної Ради було обрано О. Мороза. Новий парламент Прем’єр-міністром затвердив В. Масола.

Процес зміни політичної влади в Україні завершили президент ­ ські вибори, що відбулись в червні—липні 1994 р. У другому турі виборів перемогу здобув Л. Кучма. Його кандидатуру підтримали східні й південні регіони України та Крим. 9 липня новообраний Президент України приніс присягу.

Вибори 1994 р. стали свідченням того, що Україна стоїть на демократичному шляху розвитку. Україна стала першою серед країн CНД, де зміна влади відбулася мирним демократичним ­ шляхом.

3. Конституційний процес в Україні. Конституція 1996 р.

Конституційний процес.

Конституція — політичний, нормативно-правовий акт держави, який закріплює основи суспільного ладу, державний устрій, систему, порядок утворення, принципи організації та діяльності державних органів, права та обов’язки громадян. Конституція — могутній засіб політичного управління суспільством, юридична база всього законодавства держави, основа наукових розробок у сфері права, найважливіше джерело права.

Після проголошення незалежності певний час мала чинність Конституція УРСР у тій частині, яка не суперечила законам України, прийнятим після 24 серпня 1991 р. Це було зумовлено обставинами перехідного періоду. Проголошення незалежності та референдум 1 грудня 1991 р. дещо активізували конституційний процес. У 1992 р. було підготовлено офіційний проект, який у липні того ж року було винесено на всенародне обговорення. Доопрацьований проект Конституції в травні 1992 р. було подано до Верховної Ради, а другий раз — в жовтні 1993 р. З різних причин, як об’єктивних, так і суб’єк ­ тивних, всі ці проекти так і не стали Основним Законом України. Так закінчився перший етап сучасного конституційного процесу в Україні.

Позачергові вибори народних депутатів і Президента України (1994) дещо сповільнили конституційний процес. 10 листопада 1994 р. Конституційну комісію було переформовано, очолили її Л. Кучма та О. Мороз.

Життя вимагало невідкладного розв’язання багатьох складних проблем державотворення. У результаті виникла ідея «Малої Конституції України», яка знайшла своє втілення у проекті закону «Про державну владу і місцеве самоврядування в Україні», та Верховна Рада України відхилила його. У зв’язку з цим виникла певна колізія між Президентом України, виконавчою і законодав ­ чою ­ владами.

11 березня 1996 р. Конституційна комісія схвалила проект Конституції і передала його на розгляд Верховної Ради. 24 квітня ­ проект було прийнято за основу. 5 травня 1996 р. було створено Тимчасову спеціальну комісію з доопрацювання проекту Конституції, до якої увійшли представники всіх депутатських фракцій і груп. У черв ­ ні комісія завершила свою роботу.

Вважаючи неприпустимим затягування конституційного процесу, Президент України підписав Указ, яким призначав на вересень 1996 р. Всеукраїнський референдум з питань затвердження нової Конституції. 27 червня Верховна Рада відновила роботу, змінивши технологію розгляду Конституції. Було створено робочі групи з найболючіших питань — власності, символіки, організації влади тощо. Надвечір було відновлено пленарне засідання, яке тривало всю ніч. 28 червня 1996р. нову Конституцію Украї ­ ни було прийнято.

Україна одержала Основний Закон, без якого державність є невизначеною. Конституція юридично закріпила політичний і економічний суверенітет Української держави, її територіальну цілісність, основні права і свободи українських громадян.

Таким чином, у конституційному процесі можна виділити такі етапи:

– жовтень 1990 р. – утворення Конституційної комісії;

– червень 1991 р. – схвалення Верховною Радою концепції нової Конституції України;

– липень 1992 р. – винесення на всенародне обговорення офіційного проекту Конституції України;

– жовтень 1993 р. – подано доопрацьований проект Конституції України;

– листопад 1994 р. – утворення нової Конституційної комісії (на чолі з Л.Кучмою і О.Морозом);

– 8 червня 1995 р. – прийняття Конституційного договору між Верховною Радою України та Президентом України;

– 20 березня 1996 р. – проект нової Конституції України передано Верховній Раді України;

– 28 червня 1996 р. – V сесія Верховної Ради України прийняла Конституцію України.

Конституційний процес в Україні виявився суперечливим, складним і надзвичайно тривалим (з країн, що постали після розпаду СРСР, Україна прийняла Конституцію останньою). Прийняття Конституції завершило період державного становлення, закріпило правові основи незалежної України.

ІІ. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВИХ ЗНАНЬ

Бесіда за запитаннями.

1. Що таке державотворчий процес?

2. Яку дату можна вважати відправною у цьому процесі?

3. Які ви можете назвати здобутки державотворчого процесу на першому етапі?

4. Які, на вашу думку, були допущені прорахунки?

5. Чи можна вважати конституційний процес в Україні завершеним? Свою думку обґрунтуйте.

ІІІ. ПІДСУМКИ УРОКУ

Заключне слово вчителя.

Нова суспільна ситуація, що виникла в Україні в результаті розпаду СРСР і проголошення незалежності України, поставила перед українським народом нові завдання і, перш за все,— будівництво власної суверенної держави. Перші кроки на цьому шляху засвідчили серйозність намірів українського народу відродити власну державу. Проте, цей шлях виявився нелегким.

ІV. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1. Опрацювати матеріал підручник а : § 22-23 п. №1-2.

2. Підготувати повідомлення за темами «Л. Кравчук — Президент України», «Проблеми розбудови української держави».

3. Підготувати повідомлення за темою «Конституційні традиції українського народу» .

Тема 14. Громадянська війна у США і Реконструкція Півдня

На початку XIX ст. США були федерацією штатів, що простягалася вздовж Атлантичного узбережжя Північної Америки. У 1803-1867 рр. територія країни збільшилася з 2,1 до 9,3 тис. км 2 . Швидке зростання території та дух вільного підприємництва, який панував у США, робили їх привабливими для переселенців: у 1820-1856 рр. до країни емігрувало понад 4,2 млн осіб.

Переважна більшість населення США в першій половині XIX ст. займалася сільським господарством: на Півночі переважали сімейні ферми, на Півдні — плантаторські господарства. У першому десятилітті XIX ст. на півночі США розпочалася промислова революція. У її результаті сформувалися нові верстви американського суспільства — промислова буржуазія та наймані робітники. Американське суспільство було дуже динамічним. Американці легко змінювали місце проживання та заняття, якщо бачили можливість отримати більший прибуток.

Словничок

Федерація — назва союзної держави, що складається з кількох державних утворень, кожне з яких, зберігаючи власні органи влади, підпорядковується загальним органам влади.

У 1803-1867 рр. американський уряд різними засобами здійснював територіальну експансію в Північній Америці. У результаті території США збільшилися у 3,5 раза.

Зростання території США, 1803-1867 рр.

Якій державі належала

Рік приєднання до США

Нова Мексика та Верхня Каліфорнія

Аляска та Алеутські острови

• Підготуйте короткі повідомлення про набуття США різних територіальних володінь на вибір.

22 грудня 1823 р. президент США Джеймс Монро, реагуючи на війну за незалежність країн Латинської Америки, виголосив заяву, що увійшла в історію як «доктрина Монро». Доктрина базувалася на таких засадах: світ поділяється на сфери впливу — Західна півкуля відводиться США, а Східна — європейським державам; США не стосуються конфлікти європейських держав та їхніх колоній, але і їхні спроби втручання у внутрішні справи держав Північної та Південної Америки розглядатимуться як акт агресії безпосередньо проти США. Надалі «доктрина Монро» використовувалась США як привід для втручання до справ країн Латинської Америки.

• Охарактеризуйте суть «доктрини Монро».

2. Корінні народи та проблема рабства у США

Характерною рисою американського життя XIX ст. стало заселення переселенцями Дикого Заходу. На його неосвоєних землях вони засновували нові господарства та ставали фермерами. Активне освоєння Заходу супроводжувалося появою тут поселень, які з часом виростали у великі міста. Захід ставав ринком збуту для промисловості північних штатів, а також джерелом сировини й продуктів харчування. Освоєнню країни сприяв розвиток транспорту. На початку XIX ст. з’явилося багато річкових пароплавів. Численні канали об’єднали річки між собою та з узбережжям Атлантичного океану. У 1830 р. відкрилася перша залізниця, а на кінець 50-х рр. XIX ст. США вийшли на перше місце у світі за її загальною протяжністю.

Чарльз «Барт» Бартоломеу «Його капелюх в кільці», Міннеаполіс Джорнал, 1912 р. Карикатура висміює втручання США до внутрішніх справ країн Латинської Америки. Напис на капелюсі: «Доктрина Монро», на карті — «Західна півкуля»

З рухом американських поселенців на захід корінне населення Америки — індіанців — різними шляхами позбавляли їхніх земель і, попри їхній опір, поступово витісняли на захід. У 1834 р. окремим законом всіх індіанців, що залишилися на схід від річки Міссісіпі, силою переселили до резервацій — територій, відведених для проживання індіанців, за межами яких їм заборонялося перебувати. Території для резервацій обиралися такі, які не можна було використовувати для фермерства. Чим далі колонізатори просувалися на захід, тим частішими ставали сутички з корінним населенням, які зрештою вилились у численні війни між американцями та індіанцями.

Цікаво знати

У 1830-х рр. індіанські племена, які доти мали права самоуправління і через те, що вони перейняли спосіб життя та технічні винаходи колонізаторів, їх називали «п’ять цивілізованих племен», було силою переселено на захід. Дорогою індіанці страждали від відсутності даху над головою, хвороб та голоду, що призвело до тисяч смертей. Це насильницьке переселення увійшло в історію як «дорога сліз». Разом з індіанцями було переселено їхніх темношкірих рабів, також за ними рушили і вільні темношкірі, наприклад ті, що мали шлюб з індіанцями.

Із XVII ст. до Північної Америки з Африки завозилися чорношкірі раби. У 1808 р. було запроваджено заборону на ввезення нових рабів до США, але їхня кількість все одно зростала: якщо у 1800 р. тут мешкав 1 млн осіб, то у 1860 р. їх було 4,4 млн. Примусову рабську працю використовували на плантаціях бавовни, цукрової тростини, рису й тютюну.

Айра Кроу. «Раби, що очікують на продаж: Річмонд, Вірджинія», 1861 р.

З кінця XVIII ст. у США поширився рух аболіціоністів, які вважали рабство аморальним і виступали за його скасування. У 1816 р. вони придбали землі на узбережжі Африки та заснували державу Ліберія. Аболіціоністи збиралися викуповувати в плантаторів рабів, звільняти їх і перевозити сюди. Однак ця ідея не набула розвитку: рабовласники не бажали відмовлятися від дешевої робочої сили, а більшість чорношкірих, що народилися в Америці, не бажали залишати її. Аболіціоністи також вели роз’яснювальну роботу, видаючи книжки, газети й організовуючи мітинги. Нерідко аболіціоністи надавали перевагу радикальним засобам боротьби, вдаючись до нападів на фермерів-рабовласників, також вони допомагали втечам рабів до вільних від рабовласництва штатів і Канади.

Словничок

Аболіціонізм (від лат. abolitio — скасування) — суспільний рух у США наприкінці XVIII — у XIX ст. за ліквідацію рабства чорношкірих.

• Кого називали аболіціоністами?

У 1828 р. утворилася Демократична партія, а у 1854 р. — Республіканська партія. Першим лідером республіканців був Авраам Лінкольн (1809-1865). Республіканців підтримували фермери, підприємці та наймані робітники Півночі, а демократів — плантатори Півдня.

Ставлення обох партій до рабства суттєво відрізнялося. Демократи вважали, що кожен штат має самостійно вирішувати, чи дозволяється на його території рабство. Республіканці не вимагали негайного скасування рабовласництва, однак виступали за його непоширення на щойно заселених землях на заході.

• Яким було становище корінних народів у США?

Постать в історії

Авраам Лінкольн

Шістнадцятого президента США Авраама Лінкольна (1809-1865) у цій країні вважають національним героєм, перш за все тому, що у 1863 р. він підписав Прокламацію про звільнення рабів, яка поклала край рабству на території США. Іншим важливим його здобутком стало ухвалення у 1862 р. Гомстед-акта, який сприяв розвиткові фермерства та заселенню американських Великих рівнин. Лінкольну належить формулювання основної мети демократії: «Уряд, створений народом, з народу і для народу», яке він виголосив 19 листопада 1863 р. у своїй знаменитій Геттісберзькій промові.

Александр Гарденер. Фотопортрет Авраама Лінкольна, 8 листопада 1863 р.

Лінкольн народився у фермерській родині, і перш ніж стати політиком, випробував чимало різних професій. У 1854 р. Лінкольн став одним із засновників Республіканської партії США, а 1860 р. переміг на президентських виборах. Одразу після того він був змушений керувати країною в умовах громадянської війни, що тривала упродовж 1861-1865 рр.

Лінкольн мав надзвичайне здоров’я та високий зріст — 193 см. Останнє завжди виділяло його з натовпу. Сучасники згадували і про особливу енергійність, що привертала до нього серця людей.

11 квітня 1865 р. Авраама Лінкольна було вбито, за найбільш поширеною версією, прихильником конфедератів.

3. Громадянська війна

У 50-х рр. XIX ст. розвиток США призвів до загострення відносин між північними та південними штатами. З поступом промислової революції Північ ставала дедалі більш урбанізованим та технічно розвиненим; місцеві мешканці цінували підприємливість, вміння заробляти гроші, прогресивність; тоді як південь лишався аграрним, а цінності місцевого суспільства нагадували Європу «старого порядку». На півдні вірили, що «чорношкірий не є рівним білій людині, а рабська покірність вищій расі — це його природний і нормальний стан», а північан уважали метушливими особами, яких цікавлять лише гроші. Самі північани бачили у населенні півдня випещених аристократів, що живуть у надмірній розкоші.

У південних штатах використовували майже безкоштовну примусову працю рабів, і таким чином плантатор міг отримувати величезні прибутки за мінімальних витрат. Вони поставляли бавовну для європейських, особливо британських споживачів, й отримували звідти більшість машин та обладнання. Це руйнувало внутрішній ринок США, зачіпало інтереси підприємців Півночі, які прагнули самі збувати свою продукцію на Півдні. Уряд США увів великі тарифи на торгівлю з Європою, що викликало незадоволення південних штатів: крім прямих економічних збитків, втручання федерального уряду, що розташовувався на півночі, у Вашингтоні, дратувало південців, які прагнули жити за гаслом «живи як знаєш, не заважай іншим», і де існувати сильні традиції самоуправління.

З приєднанням до США нових територій на заході конфлікт поглиблювався: плантатори півдня скуповувати тут кращі ділянки землі, що викликало обурення фермерів. Вони почати вимагати від влади заборонити поширення рабства і, відповідно, плантаторства у західних штатах.

У 1861 р. президентом США став лідер Республіканської партії Авраам Лінкольн. Республіканці були прибічниками обмеження рабства територією південних штатів, уважаючи, що із часом це призведе до краху плантаторських господарств. Плантатори Півдня вбачали в цих планах загрозу своєму існуванню, тому взяли курс на відокремлення від США й створення окремої держави, де буде узаконене рабство. Проте питання рабства було лише одним із переліку глибоких суперечностей між цінностями та способом життя і ведення господарства Півдня та Півночі.

У лютому 1861 р. 11 південних штатів створили Конфедерацію Американських Штатів й оголосили про вихід зі складу США. Своїм президентом вони обрали Джефферсона Девіса, який заявив, що на цих землях рабство існуватиме «вічно», а столицею було проголошено місто Річмонд у Вірджинії. Штати Конфедерації займали 40 % всієї території США, мали населення 9,1 мли осіб, з якого понад 3,6 мли становили чорношкірі.

Словничок

Конфедерація — союз окремих суверенних держав, об’єднаних спільними керівними органами, створений із певною метою, переважно зовнішньополітичною та воєнною.

12 квітня 1861 р. конфедерати захопили форт Самтер, який не визнав владу Конфедерації, попри те, що знаходився на території належного до неї штату. У відповідь на це Лінкольн оголосив про призов до армії США 75 тис. добровольців і запровадив морську блокаду Півдня. Ці події стали початком Громадянської війни у США (1861-1865).

На той час за кількістю населення та економічним потенціалом Північ мав перевагу над Півднем. До США входило 23 штати, у тому числі три рабовласницькі, його населення перевищувало 22 мли, тут розташовувалась майже вся промисловість та 70 % залізниць. Проте після початку війни на бік конфедератів перейшло близько третини офіцерів і генералів армії США (федератів), які походили з Півдня.

Словничок

Громадянська війна в США 1861-1865 рр. — війна між 11 рабовласницькими штатами Півдня, які вийшли зі складу Союзної федерації (конфедератами), і федеральним урядом Сполучених Штатів (федератами).

На першому етапі війни, в 1861-1862 рр., конфедерати, армію яких очолював талановитий генерал Роберт Лі (1807-1870), зуміли досягти суттєвих воєнних успіхів і навіть створити загрозу столиці США — Вашингтону. Найбільшим досягненням півничан стало здобуття одного з найбільших портових міст Півдня — Нового Орлеана — у квітні 1862 р.

Тоді ж, у 1862 р., стало очевидним, що війна між Північчю та Півднем буде тривалою. Виявилось, що економіка Конфедерації не здатна витримувати тягар затяжної війни. Військові видатки призвели до інфляції, падіння рівня життя. У південних штатах було запроваджено загальну військову повинність, але водночас армія стикнулася з проблемою дезертирства, неодноразово повставали раби. У той час на Півночі економіка розвивалась завдяки військовим замовленням від держави. Північна армія була вдвічі численнішою за південну.

Девід Гейстер. «Солдати армії США», 2009 р.

Щоб знайти нових прихильників, у травні 1862 р. конгрес США схвалив закон, названий Гомстед-акт, за яким будь-який американець, що не воював проти Півночі, міг отримати землю з державного фонду і за умови, що оброблятиме її протягом п’яти років, стати її власником. Цей закон забезпечив підтримку федерального уряду в аграрних штатах Заходу.

Морт Кюнстлер. «Атака Пікетта», 1982 р. Картина зображає епізод битви при Геттісберзі. На думку багатьох істориків, невдача цієї атаки призвела до поразки конфедератів спочатку у битві, а згодом — у всій війні

22 вересня 1862 р. Авраам Лінкольн оголосив, що із 1863 р. рабство у повсталих південних штатах скасовувалося, а тамтешні колишні раби як вільні громадяни можуть вступати до федеральної армії. Оскільки раби були власністю своїх господарів, які за американськими законами вважалися недоторканними, Лінкольн був змушений використати повноваження головнокомандувача й підписати 1 січня 1863 р. Прокламацію про звільнення рабів.

Завдяки звільненню рабів і наданню їм дозволу вступати до війська на кінець війни у федеральній армії перебувало близько 200 тис. чорношкірих. Із цього часу громадянська війна стала боротьбою не лише за збереження єдності країни, а й проти рабства.

Здійснені заходи дозволили федератам у 1863-1865 рр. досягти перелому впродовж війни й узяти до своїх рук воєнну ініціативу. 1-3 липня 1863 р. в битві під Геттісбергом у Пенсильванії федеральна армія генерала Вілісса Ґранта (1822-1885) завдала вирішальної поразки конфедератам і змусила їх відступити. Ця битва стала поворотним пунктом війни. У 1864-1865 рр. війська Ґранта розгромили конфедератів у чотирьох одночасних операціях. У результаті цього генерал Роберт Лі був змушений 9 квітня 1865 р. поблизу містечка Аппоматтокс підписати акт про капітуляцію головної армії конфедератів.

Ендрю Рассел. Фотографія руїн Ричмонда, 1865 р.

Громадянська війна стала найкривавішим конфліктом в історії США і, як пишуть історики, «найважчим випробуванням для американської демократії». Конфедерати втратили в ній 258 тис. осіб, а армія Півночі — 360 тис. осіб. Північ продемонструвала свою економічну та політичну перевагу над південними штатами. Було зруйновано основи плантаційного господарства і, завдяки Гомстед-акту, остаточно визначено фермерський шлях розвитку американського сільського господарства. У результаті війни США зберегли свою цілісність як єдина держава.

• Назвіть головнокомандувачів військ Півночі та Півдня.

4. Реконструкція Півдня

Після завершення Громадянської війни, відповідно до законів, схвалених конгресом США, у південних штатах розпочалися перетворення — так звана Реконструкція Півдня. Це рішення було ухвалене без участі представників південних штатів.

Словничок

Реконструкція Півдня — період в історії США 1867-1877 рр., у ході якого в колишніх штатах Конфедерації було проведено системні перетворення, спрямовані на ліквідацію рабовласницького устрою.

За «Законом про воєнну реконструкцію» 1867 р. територію колишніх штатів Конфедерації було поділено на п’ять військових округів, очолюваних генералами федеральної армії. Під їхнім наглядом у кожному штаті на основі загального виборчого права (включно з чорношкірими) обиралися місцеві законодавчі збори, які розробляли нові демократичні конституції. Вони мали затвердити 14-ту поправку до Конституції, за якою право голосу надавалося всім чоловікам — жителям США віком від 21 року (за винятком індіанців) і 13-ту поправку про скасування рабства. Після цього «бунтівні штати Півдня» знову приймалися до Союзу, а військова адміністрація ліквідувалася. Цей процес тривав до 1876 р.

У період Реконструкції армія фактично займається охороною афроамериканців та нових органів місцевої влади від насильства з боку секретних організацій колишніх рабовласників. Найвідомішою з них став заснований у 1866 р. Ку-клукс-клан — таємна організація, метою якої було поширювати переконання у перевазі білої людини. Члени товариства, одягнені в білі балахони з каптурами, залякували афроамериканців. Інші подібні організації вдавалися до набагато більш жорстоких методів, у тому числі й убивств. На вулицях південних штатів, особливо у час місцевих виборів, нерідко траплялися криваві збройні сутички між республіканцями і чорношкірими з однієї сторони та расистськими організаціями — з іншої.

Завданнями Реконструкції було залучення афроамериканців до політичного життя. Тепер вони могли брати участь у виборах. У цей період Реконструкції у південних штатах близько 1,5 тис. афроамериканців було обрано до місцевих органів влади. Багато з них були неграмотними, тому вони винаймали собі освічених представників, ще 137 з них переселилися на Південь з північних штатів.

Альфред Вауд. «Перше голосування», журнал «Харперс віклі», 1 листопада 1867 р.

• Поясніть, як ви розумієте назву цієї ілюстрації.

Водночас політичних прав було тимчасово позбавлено посадовців та колишніх військових Конфедерації — всього, за різними підрахунками, від 10 до 15 тис. осіб.

Під час Реконструкції Півдня землі всіх плантаторів, які брали участь у війні, було примусово продано з аукціонів. У результаті на Півдні значно збільшилася кількість фермерських господарств. Одночасно з цим чимало колишніх рабів, не маючи освіти, конкретної професії чи землі для обробітку, були приречені на злидні. У результаті цього афроамериканці, як тепер називали колишніх чорношкірих рабів, втрачали політичну активність.

Навчання шиттю у промисловій школі у Ричмонді. Подібні школи створювались для колишніх рабів, аби навчити їх заняттям, які дозволяють заробляти собі на життя. Вчителі для таких шкіл зазвичай приїжджали з Півночі. Автор зображення Джеймс Тейлор, 1866.

На президентських виборах 1876 р. кандидати від демократів та республіканців набрали майже однакову кількість голосів. Щоб уникнути нової громадянської війни, на початку наступного 1877 р. ці дві політичні сили домовилися визнати перемогу кандидата-республіканця в обмін на виведення федеральних військ з території Півдня. Компроміс демократів і республіканців 1877 р. вважається датою завершення Реконструкції Півдня. У наступні роки тисячі афроамериканців, побоюючись за свої життя, покинули території південних штатів.

• Коли розпочалася Реконструкція Півдня?

Закріплення знань, умінь та навичок

• 1. За що боролися аболіціоністи?
• 2. Коли було оголошено про скасування рабства?
• 3. Хто став першим лідером Республіканської партії?
• 4. Назвіть останнє велике територіальне надбання США, здійснене в 1867 р.
• 5. Що таке «доктрина Монро»?
• 6. Скільки штатів у лютому 1861 р. утворили Конфедерацію?
• 7. Як відрізнявся соціально-економічний устрій південних та північних штатів США?
• 8. За яких обставин у США розпочалася Громадянська війна 1861-1865 рр.? Назвіть її причини.
• 9. Коли та за яких обставин у США було скасовано рабство?
• 10. Якими були наслідки Громадянської війни для США?
• 11. Висловіть власні припущення: з якою метою було розпочато Реконструкцію Півдня? Свою думку обґрунтуйте.
• 12. Групове обговорення. Чи на момент завершення Реконструкція Півдня виконала свої завдання?

Тим часом в Україні

1863 р. — Валуєвський циркуляр.

1865 р. — відкриття перших на території України залізниць: Львів — Перемишль та Одеса — Балта.

1868 р. — заснування у Львові товариства «Просвіта».

1875 р. — створення Південно-Західного відділу Російського географічного товариства.