Материнка: посадка і догляд, сорти

Автор і редактор: Олена Н. https://floristics.info/ua/index.php?option=com_contact&view=contact&id=21 Правки: 05 лютого 2023 Опубліковано: 02 березня 2019 Перша редакція: 02 лютого 2019 🕒 3 хвилини 👀 11894 рази 💬 0 коментарів

Материнка (орегано) поширена практично по всій території Європи та Росії, крім заполярних районів. Прийшла вона із Середземномор’я і швидко набула популярності як на присадибних ділянках, так і в сільському господарстві. Використовують материнку і як прянощі, і як лікарську, і як декоративну рослину.

Материнка на городі

Опис

Рід, до якого належить материнка, представлений більше ніж п’ятдесятьма видами. У висоту материнка звичайна може сягати 50 см. Вирізняється рослина сильним характерним ароматом. Холодостійкість дозволяє материнці починати вегетацію навіть під час лютневих заморозків. Материнка не вимоглива до складу ґрунту, але в умовах підвищеної кислотності зростає гірше. Погано зносить рослина спеку, затінення й надмірну вологість. І якщо в місцях природного зростання таке трапляється не так уже й часто, то в саду цілком може статися.

Де краще вирощувати

До вибору місця для вирощування материнки слід поставитися дуже відповідально, оскільки на одному місці ця культура може рости дуже довго. При виборі ділянки важливо врахувати й естетику, і практичні цілі, і потреби самої материнки.

Сусідство материнки з городніми грядками небажане, оскільки її коріння здатне розростатися горизонтально та захоплювати не призначені для неї території.

Якщо ж ви обмежені у виборі місця, то подбайте про встановлення обмежувачів для коренів материнки. Невибагливість материнки дозволяє вирощувати її в будь-якому ґрунті, але все ж бажано, щоби ґрунт був добре зволожений. Ділянка має бути сонячною, хоча припустима й незначна затіненість.

Якщо ви хочете підкреслити привабливість материнки, продумайте, які рослини могли б підкреслити її декоративні якості. Творчий підхід в оформленні саду може зробити його неповторним.

Про те, як виростити корисну та красиву рослину в своєму саду, ви можете дізнатися з відеоматеріалу:

Сорти материнки

Материнка – культура, що становить великий інтерес для селекціонерів, якими було виведено цілу низку сортів, що прекрасно адаптовані для садового вирощування і вирізняються декоративністю та стійкістю до шкідників і хвороб без шкоди для корисних властивостей.

До найвідоміших сортів материнки належать:

• Кудесниця –запашна та стійка до холодів рослина з численними мініатюрними сизими квітками, яку завдяки невеликим розмірам можна вирощувати і на балконі, і на ділянці;
• Біла материнка– мініатюрний кущик, увесь усипаний білими квітками. Листя цієї рослини нічим не примітне. Добре росте на сонці або в притінку;
• Надія – невеликі кущикиз темно-зеленим листям і пурпуровими квітками. Стебла рослини злегка опускаються вниз;
• Карамелька – медоносний запашний сорт із сильно розгалуженими стеблами, що нагадує Надію. Здалеку посадка Карамельки виглядає, як зелений килим;
• Запашний пучок – невеликий кущзаввишки та діаметром до півметра. Вирізняється сорт оригінальним виглядом і може застосовуватися для приготування чаю, як зелень до столу або прянощі для ароматизації консервів і випічки. Пурпурові квітки рослини дуже привабливі;
• Фея – материнка зяйцеподібним, матовим від опушення листям. Квітки у цього сорту малиново-рожеві, з чітко сформованими щільними суцвіттями;
• Північне сяйво – високорослий декоративний сорт із невеликими квітками та темно-зеленим листям;
• Круглолиста материнка – один із найбільш незвичайних сортів: невисокі кущі сильно розростаються в ширину, дугоподібно вигнуті стебла всипані суцвіттями з рожево-бузкових квіток так густо, що не видно листя. Листя приховане великою кількістю квіток, але відтіняє загальний декоративний вигляд у якості тла. Рослина вирізняється високою декоративністю та користується підвищеним попитом.

Каллізія: вирощування вдома, види і сорти

Автор і редактор: Олена Н. https://floristics.info/ua/index.php?option=com_contact&view=contact&id=21 Правки: 20 серпня 2023 Опубліковано: 01 березня 2019 Перша редакція: 29 грудня 2018 🕒 7 хвилин 👀 15654 рази 💬 2 коментарі

• Посадка й догляд за каллізією
• Рослина каллізія – опис
• Догляд за каллізією в домашніх умовах
  • Як доглядати за каллізією вдома
  • Полив і підживлення каллізії
  • Пересадка каллізії
  • Розмноження каллізії
  • Хвороби каллізії та їх лікування
  • Шкідники каллізії та боротьба з ними
  • Каллізія елегантна (Callisia elegans)
  • Каллізія човникоподібна (Callisia navicularis)
  • Каллізія повзуча (Callisia repens)
  • Каллізія запашна (Callisia fragrans)
  • Коментарі

  Каллізія (лат. Callisia) – рід вічнозелених трав’янистих багаторічників родини Коммелінові, які ростуть у вологому притінку тропіків і субтропіків Антильських островів, а також країн Центральної та Південної Америки. У роду 12 видів, і деякі з них вирощуються в кімнатній культурі.

  Назва рослини походить від двох грецьких слів, які перекладаються як «гарний» і «лілія», хоча найближчим родичем каллізії є не лілія, а традесканція.

  Посадка й догляд за каллізією

  • Цвітіння: в кімнатній культурі цвіте нечасто, зазвичай у кінці літа або на початку осені.
  • Освітлення: яскраве розсіяне світло або притінок.
  • Температура: в період активного росту – 20-24 ºC, восени й узимку – 16-18 ºC. Нижня температурна межа – 14 ºC.
  • Полив: у період вегетації – у міру висихання верхнього шару субстрату. Взимку між поливаннями субстрат має висихати на третину глибини.
  • Вологість повітря: підвищена. У спеку рекомендується регулярно обприскувати листя з дрібнодисперсного розпилювача.
  • Підживлення: з квітня по жовтень – 2 рази на місяць розчином комплексного мінерального добрива. В інші пори року можна добрива не вносити.
  • Період спокою: з листопада по березень.
  • Пересадка: молоді рослини – щорічно, дорослі – один раз на 2-3 роки.
  • Розмноження: верхівковими живцями, відсадками, поділом кореневища.
  • Хвороби: втрата декоративності в результаті поганого догляду або порушення умов утримання.
  • Шкідники: трипси та павутинні кліщі.
  • Властивості: рослина не терпить тютюнового диму.

  Рослина каллізія – опис

  Каллізія в домашніх умовах – рослина декоративно-листяна, хоча і має здатність до формування квіток. У кімнатній культурі поширені чотири види: каллізія повзуча, каллізія човноподібна, каллізія витончена та золотий вус, або каллізія запашна. Їх вирощують зазвичай як ампельні рослини, а каллізія запашна, окрім декоративних, має ще й лікарські властивості. Детальний опис видів каллізії ми наведемо трохи нижче.

  Догляд за каллізією в домашніх умовах

  Як доглядати за каллізією вдома

  Квітка каллізія вимагає утримання під яскравим розсіяним світлом, але із затіненням від прямих сонячних променів. У добре освітленій кімнаті каллізію можна помістити навіть віддалік від вікна. Кімнатна рослина каллізія – квітка не для кухні: вона не терпить тютюнового диму, випарів, домішок і потребує постійного притоку свіжого повітря, тому літо домашня каллізія любить проводити на балконі або в саду. Цю рослину можна вирощувати не тільки в житлових приміщеннях, а й в офісах, організовуючи провітрювання без протягів, які шкодять квітці навіть більше, ніж задушливе повітря.

  Каллізії цілком підходить звичайна кімнатна температура: улітку 20-24 ˚C, узимку – 16-20 ˚C. Однак слід берегти каллізію від різких перепадів температури і холоду: нижня межа для рослини в зимовий час – + 14 ˚C.

  Полив і підживлення каллізії

  У період активного росту, тобто з весни по осінь, каллізію поливають м’якою водою кімнатної температури, щойно висохне верхній шар ґрунту в горщику. Узимку полив скорочують, особливо якщо період спокою каллізії минає в прохолоді.

  Однак повного висихання субстрату в горщику допускати не можна: рослина може загинути. При поливі вода не має потрапляти в центр розетки: це може викликати утворення гнилі.

  Тропічна квітка каллізія вимагає підвищеної вологості повітря, особливо в літню спеку та взимку, коли в квартирі на повну потужність працюють опалювальні прилади. Щоб рослина не потерапала від сухого повітря, її доведеться часто обприскувати з дрібнодисперсного розпилювача або використовувати побутовий зволожувач. Як доглядати за рео в умовах наших квартир

  Із квітня по жовтень каллізію 2 рази на місяць підживлюють розчином комплексного мінерального добрива, у решту часу рослина підживлень не потребує.

  Пересадка каллізії

  Молоду каллізію пересаджують щороку, дорослу – один раз на 2-3 роки. Рослину перевалюють у заповнений на одну чверть обсягу керамзитом або галькою горщик, який у діаметрі має бути більшим за старий посуд на 2 см, і заповнюють простір, що залишився, сумішшю рівних частин дернової землі, перегною, піску й листової землі. Після пересадки каллізію поливають.

  Деякі квітникарі вважають, що пересаджувати каллізію безглуздо, краще виростити з живців нову рослину. Якщо ваша каллізія в нижній частині стебел сильно оголилася, то, напевно, краще дійсно замість пересадки провести живцювання. Однак при гарному догляді рослина старіє і вироджується не так уже швидко.

  Розмноження каллізії

  Розмножують каллізію впродовж усього року тими ж способами, що й традесканції, плющ або хойю. Наприклад, зрізають верхівковий живець із 3-4 міжвузлями, опускають зрізом у воду й чекають, коли відростуть корінці. Укорінені живці висаджують по кілька штук у горщик із субстратом. Легко розмножувати каллізію також відсадками: пагін прикопують на рівні другого або третього вузла, просто в горщику з рослиною, якщо дозволяє місце, або ставлять поруч інший горщик із субстратом і прикопують відсадок у ньому. Щойно пагін пустить коріння, його відокремлюють від материнської рослини.

  При пересадці можна розділити каллізію на частини й розсадити їх по різних горщиках.

  Шкідники та хвороби каллізії

  Хвороби каллізії та їх лікування

  Інфекції каллізію майже не уражають, але якщо рослина раптом починає хворіти, то в цьому виключно ваша провина: мабуть, ви не створили для неї необхідних умов утримання або погано за нею доглядали.

  • Наприклад, якщо кінчики листя каллізії стали сохнути, це означає, що рослина відчуває хронічну нестачу вологи й потерпає від сухого повітря.
  • Погане освітлення призводить до витягування пагонів і втрати листя каллізії.
  • Застій води в коренях через поганий дренаж або дуже частий полив може закінчитися опаданням листя та гниттям коренів.

  Прочитайте ще раз розділ про умови утримання каллізії й рекомендації з догляду за рослиною, після чого виправте виявлені помилки.

  Шкідники каллізії та боротьба з ними

  Зі шкідників каллізію можуть атакувати трипси і павутинні кліщі. Обидва ці шкідники харчуються соком рослини через прокуси в листі, через що воно жовтіє й опадає, і рослина поступово хиріє. Трипсів можна знищити інсектицидними препаратами, а кліщів – акарицидними. Обробки бажано проводити на відкритому повітрі, оскільки ці препарати токсичні для людей і домашніх тварин.

  Види та сорти каллізії

  Каллізія елегантна (Callisia elegans)

  Або каллізія витончена – мініатюрна рослина з колінчастими повзучими стеблами завдовжки понад півметра, які спочатку ростуть прямо, а потім опускаються. Ця рослина дуже схожа на традесканції. У висоту вона сягає 30-40 см. І листя, і стебла каллізії витонченої вкриті оксамитовим опушенням. Овальні, загострені на кінцях, безчерешкові, завдовжки до 6 см листові пластини рослини з нижньої сторони забарвлені в фіолетово-зелений відтінок, а з верхньої – в темно-зелений зі сріблястими смугами. Цвіте цей вид білими квітками, що формуються на кінцях пагонів. Живе рослина не дуже довго: десь за два роки листя втрачає яскравість забарвлення і вже не так щільно вкриває пагін, тому квітникарі відновлюють ліану живцюванням або відсадками.

  Каллізія човникоподібна (Callisia navicularis)

  Мінлива рослина, декоративність якої залежить від різновиду й умов утримання. Це сукулент із повзучими стеблами, що швидко вкорінюються у вузлах, і соковитим, ланцетним, сильно увігнутим дворядним листям із поздовжньою улоговинкою, забарвленим із верхньої сторони в бронзово-зелений колір із червоним вилиском на сонці, а з нижнього – в коричнево-фіолетовий. Голе, але по лінії, висхідній від пазухи, укрите торочками дрібних волосинок листя сягає в довжину 2, а в ширину – 1,5 см.

  Каллізія повзуча (Callisia repens)

  • Б’янка – каллізія з червоно-фіолетовими ніжними стеблами і дрібним яскраво-зеленим листям;
  • Рожева пантера – сорт зі смугастим рожево-зеленим листям.

  Популярністю також користуються сорти каллізії повзучої Пінк Леді, Ноум Поп’юла та Тортл.

  Каллізія запашна (Callisia fragrans)

  Або каллізія тайська, або золотий вус може зустрічатися також під назвами «далекосхідний вус», «живий волос», «домашній женьшень» і «кукурудзка». Це більша рослина, ніж, наприклад, вирощувана в домашніх умовах каллізія дрібнолиста повзуча. У висоту каллізія запашна може сягати півтора метра, але їй обов’язково потрібна опора, інакше ліана може зламатися під власною вагою. У каллізії фрагранс два види стебел: короткі, м’ясисті вертикальні, що завершуються великою розеткою листя, і довгі, трубчасті горизонтальні відростки, суглобисті вуса, якими рослина захоплює нові площі. Листя у цього виду запашне, велике, шкірясте, темно-зелене, завдовжки до 30 і завширшки до 6 см. Із верхнього боку воно глянцеве, знизу – матове, при вирощуванні на яскравому світлі листя рожевіє.

  Верес: вирощування в саду, види і сорти

  Автор і редактор: Олена Н. https://floristics.info/ua/index.php?option=com_contact&view=contact&id=21 Правки: 02 серпня 2023 Опубліковано: 13 лютого 2019 Перша редакція: 13 серпня 2015 🕒 12 хвилин 👀 96746 разів 💬 3 коментарі

  • Прослухати статтю
  • Посадка й догляд за вересом
  • Рослина верес – опис
  • Вирощування вересу з насіння
    • Посів насіння вересу
    • Саджанці вересу
    • Де і коли висаджувати верес
    • Як саджати верес
    • Вирощування вересу
    • Хвороби та шкідники вересу
    • Розмноження вересу

    Із вересового квіту
    Пікти варили давно
    Трунок, за мед солодший,
    Міцніший, аніж вино.

    Трава верес звичайний (лат. Calluna vulgaris) – вічнозелена рослина, єдиний вид роду Верес родини Вересові, що нараховує сьогодні близько 500 сортів, багато з яких мають високі декоративні якості. Верес росте в Європі, простягаючись від тундри до зони хвойно-широколистяних лісів, у Гренландії, Північній Африці, на Азорських островах, у помірному поясі Азії і на Атлантичному узбережжі Північної Америки, полюбляючи ліси, торф’яні болота і згарища.

    Старовинна шотландська легенда розповідає, що верес виявився єдиною рослиною, котра погодилася на прохання Творця рости на голих скелястих пагорбах, які продуваються вітром, в нагороду за що був наділений витривалістю, невибагливістю, приємними пахощами і скромною, але вабливою чарівністю. І по сьогоднішній день там, де росте верес, не росте більше нічого – великі площі, охоплені вересом, заведено називати вересовими пустками.

    До речі, саме верес дав назву вересня в українській, білоруській та польській мовах – вересень, верасень, wrzesien.

    Прослухати статтю

    Посадка й догляд за вересом

    • Посадка: посів насіння на розсаду проводиться в кінці березня (або на початку квітня), а через два роки підрослі саджанці висаджують у ґрунт у другій половині квітня (або на початку травня), але все ж краще це зробити в кінці вересня (або на початку жовтня).
    • Цвітіння: липень-серпень.
    • Освітлення: яскраве сонячне світло або легкий притінок.
    • Ґрунт: вологі торф’яні або сухі піщані ґрунти з pH 4,5-5,5. У вапнованих ґрунтах верес не вирощують.
    • Полив: один раз на півтори або два тижні.
    • Вологість повітря: вища за звичайну. У спеку рослина вимагає вечірніх обприскувань.
    • Підживлення: у квітні або травні повним мінеральним добривом.
    • Розмноження: поділом куща, верхівковими живцями, відсадками й насінням.
    • Шкідники: практично не уражається.
    • Хвороби: сіра гниль, борошниста роса, іржа, вірусні інфекції.
    • Властивості: трава вересу заживляє рани, має очищувальну, протизапальну, сечогінну, відхаркувальну, дезінфікуючу, антикислотну та заспокійливу властивості.

    Рослина верес – опис

    Рослина верес – сильно розгалужений, сланкий вічнозелений чагарник заввишки від 30 до 70 см із маленькими тригранними листочками, ніби згорнутими в трубочку, і дрібними, запашними, схожими на дзвіночки рожево-ліловими квітками, зібраними в однобокі китиці. Зацвітає верес у середині літа, а піку своєї краси досягає після перших заморозків, коли його листя набуває жовтих та бордових відтінків. Верес оспівано в баладі Роберта Льюїса Стівенсона «Вересовий мед», яку ми знаємо з дитинства. І нехай хтось вважає, що історія, описана у віршах, художній вимисел, але те, що верес – прекрасний медонос, і мед із нього перевершує за цілющими якостями будь-який інший – щира правда. Ландшафтні дизайнери вважають за краще висаджувати верес уздовж садових доріжок, на альпійських гірках, у бордюрах, на тлі карликових хвойників.

    Вирощування вересу з насіння

    Посів насіння вересу

    Вирощування вересу з насіння процес досить тривалий і трудомісткий, але оптимізм вселяє високий ступінь прорісності насіння – близько 90 %. Насіння вересу розміщують у мисочці поверх зволоженого субстрату тонким шаром, не присипаючи, і тримають під склом доти, доки не з’являться сходи. Найкращий субстрат для пророщування насіння – суміш хвойної землі, піску і торфу у співвідношенні 1:1:2. Утримувати посіви потрібно при температурі близько 20 ºC, причому перший тиждень необхідно створювати для насіння високий рівень вологості. Паростки починають з’являтися за місяць. Як тільки з’являться сходи, їх починають загартовувати, ненадовго піднімаючи скло для провітрювання. Як тільки сіянці розростуться і почнуть один одному заважати, їх пікірують у контейнери або горщики.

    Саджанці вересу

    З настанням літа розсаду виносять до саду і поміщають у притінок, поливаючи за необхідності, а з настанням холодів контейнер вносять у приміщення, де температура повітря підтримується в межах 10-12 ºC. На постійне місце саджанці вересу висаджують за два роки. Слід пам’ятати, що верес із насіння не успадкує батьківських характеристик, зате в результаті ваших зусиль може з’явитися новий сорт, який, цілком можливо, стане вашим особистим досягненням.

    Посадка вересу у відкритий ґрунт

    Де і коли висаджувати верес

    Найкращий час для посадки вересу у відкритий ґрунт – часові відрізки з кінця вересня до початку жовтня і з другої половина квітня до початку травня, однак весняна посадка вересу краща за осінню. Верес любить відкриті сонячні ділянки, хоча може рости і в притінку. Не любить верес вапнованих ґрунтів, віддаючи перевагу сухим піщаним або вологим торф’янистим ґрунтам. Верес не претендує на родючість ґрунту, однак водневий показник ґрунту на ділянці повинен бути зрушений у кислотну сторону – рН приблизно 4,5-5,5. Оптимальний склад ґрунту для вересу – торф, пісок, хвойний ґрунт або компост деревної кори у співвідношенні 3:1:2. Ділянка, де росте верес, має бути захищеною від сильного вітру. Для підкислення ґрунту в нього вносять рудий верховий торф.

    Як саджати верес

    Посадка вересу здійснюється зі щільністю приблизно 6-10 екземплярів на 1 м², залежно від сорту. Глибина посадки вересового кущика 25-35 см, коренева шийка повинна бути врівень із поверхнею ділянки. Якщо ґрунт на ділянці глинистий, в кожну ямку потрібно помістити шар дренажу з битої цегли або піску шаром 5-10 см. При посадці вересу внесіть у ямки по 20-30 г нітрофоски і по 30-50 г рогового борошна. Після посадки полийте саджанці вересу з розрахунку 5-6 літрів води під кожен кущик і обов’язково замульчуйте ділянку торфом або тріскою хвойних порід. Залишилося додати, що верес погано зносить пересадку, тому постарайтеся продумати всі дії і дотримати всіх вимог агротехніки, щоб верес не довелося пересаджувати.

    Догляд за вересом

    Вирощування вересу

    Коріння вересу коротке і не в змозі добувати вологу з глибини ґрунту, тому при відсутності регулярних опадів верес потребує поливу підкисленою водою – ґрунт на ділянці має весь час перебувати в дещо вологому стані. Саме ця причина і робить необхідним мульчування ґрунту у посадках вересу. Крім того, мульча оберігає ґрунт на ділянці від перегріву в спекотні дні. Полив здійснюють один раз на півтора-два тижні. Після зволоження бажано провести розпушування ґрунту на глибину 10-15 см із одночасним видаленням бур’яну. Розпушування і прополювання здійснюють крізь мульчу. У спекотну пору верес може потерпати від занадто сухого повітря, тому чудово відгукується на щовечірнє обприскування. Що ж до підживлень, то щорічно навесні (у квітні-травні) слід вносити у ґрунт повне мінеральне добриво з розрахунку 20-30 г/м² або 1,5-2 столових ложки на кожну дорослу рослину. Робиться це таким чином: сухі добрива розсипають по ділянці, намагаючись не потрапити на листя і квіти вересу, інакше на них можуть з’явитися опіки. Потім добрива закладають у мульчу, а ділянку рясно поливають. Верес потребує щорічного весняного обрізування, що підтримує потрібну форму і стимулює зростання молодих пагонів. Однак інтенсивно обрізати верес починають тільки з третього року з моменту посадки. Намагайтеся зберігати форму крони. Стрижку роблять так: лівою рукою тримають суцвіття вересу за верхівку, а правою обрізають 2/3 або половину суцвіття. Рослинні обрізки можна подрібнити і розсипати по ділянці в якості додаткової мульчі.

    Хвороби та шкідники вересу

    Вереси стійкі до хвороб і шкідників і вражаються рідко, переважно грибками або вірусами. Найчастіше верес хворіє на сіру гниль, і виникає це від застою води в коренях, якщо ґрунт на ділянці не відрізняється хорошою водопроникністю, а навесні танення снігу проходить занадто швидко. Проявляється сіра гниль нальотом на пагонах, їхнім відмиранням і опаданням листя. Як боротьбу із захворюванням використовують обробку вересу фунгіцидами, серед яких краще діють фундазол, топаз, а при сильнішому враженні використовують обприскування рослин одновідсотковим розчином мідного купоросу. Така обробка проводиться триразово з інтервалом у 5-10 днів. Гарні результати дає профілактичне обприскування вересу фунгіцидами навесні, після зняття з нього укриття, і пізньої осені, перед підготовкою вересу до зимівлі.

    При ураженні вересу борошнистою росою починають всихати молоді пагони, а листя вкривається білястим пухким нальотом. Червоно-коричневі плями на листі свідчать про зараження вересу іржею. І борошниста роса, й іржа – грибкові захворювання, тому боротися з ними потрібно фунгіцидами, як і з сірою гниллю.

    Якщо ви помітили на вересі деформовані пагони або квітки, якщо забарвлення квіток і листя стало нерівномірним і нехарактерним для сорту вересу, ви, найімовірніше, маєте справу з вірусним захворюванням, яке, на жаль, невиліковне. Викопайте хворі кущі і спаліть їх, а місце, де вони росли, пролийте міцним розчином марганцівки.

    Але якщо ваш верес росте на підходящому йому ґрунті та отримує відповідний агротехніці догляд, ніякі захворювання йому не страшні.

    Розмноження вересу

    Процес насіннєвого розмноження вересу ми вам уже описали. Розмножується верес і вегетативно – поділом куща, відсадками і живцями. Верхівкові живці беруть наприкінці літа з найсильніших неквітучих гілок і вкорінюють їх у горщиках із сумішшю піску з торфом (1:3), підтримуючи температуру в приміщенні в межах 15-18 ºC, а ґрунт у трохи вологому стані. Раз на місяць-півтора підживлюйте живці розчином сечовини з розрахунку 1 г на 1 л води і мікродобривами. Навесні вкорінені живці можна висаджувати у відкритий ґрунт.

    Відсадками верес часто розмножується сам, без усіляких зусиль з вашого боку: з часом його старі гілки вилягають на землю і вкорінюються самі. Якщо ви хочете здійснити цей вид розмноження, пригніть найнижчі зі зрілих пагонів, пришпильте їх до ґрунту і накрийте сантиметровим шаром торфу, а через рік відокремте готовий саджанець від материнського куща і пересадіть на нове місце.

    Найпростіший спосіб розмноження вересу – поділ кореневища. Здійснити його можна теж у кінці літа: викопайте зрілий кущ і, не очищаючи коріння від землі, розріжте на частини таким чином, щоб у кожній частинці була молода парость і корінці. Старі стебла перед посадкою обрізають, а частинки розсаджують по окремих ямках, попередньо обробивши зрізи товченим вугіллям.

    Верес після цвітіння

    У теплих районах верес зимує без укриття, однак якщо у вас трапляються морозні зими, та ще й без снігу, то краще перестрахуватися і підготувати верес до зимівлі. Для цього після настання холодів розкладіть по ділянці навколо кущів вересу торф, а самі кущики накрийте ялиновим гіллям, яке не дасть їм замерзнути взимку, а на початку весни захистить від сонячних опіків. Знімають укриття з вересу у квітні.

    Види і сорти вересу

    У роді всього один вид – верес звичайний (Calluna vulgaris). Дуже часто вересом називають споріднену йому еріку, а також її види і сорти, але хоч би як були еріки схожі на верес, це все ж інші рослини. Вид верес звичайний представлений величезною кількістю прекрасних сортів – їх на сьогоднішній день близько п’ятисот. Садівники поділяють їх на шість груп.

    Група перша. Сорти вересу із зеленим забарвленням листя:

    • Алегро – вічнозелений чагарник заввишки до 60 см, з діаметром крони близько півметра. Кора темно-бура, крона щільна, компактна, листя темно-зелене, лускоподібне. Цвіте з кінця липня до кінця жовтня простими блискучими карміново-червоними квітками в довгих суцвіттях. Сорт зимостійкий, вимагає укриття на зиму тільки у молодому віці;
    • Кармен – голландський гібридний сорт, популярний в Європі. Крона округлої форми, висота куща 30-40 см, кора темно-бура, листя дрібне, темно-зелене, квітки прості, фіолетово-рожеві, на квітконосах довжиною більше 10 см. Зимостійкий, але на зиму краще вкрити.

    Крім описаних сортів цієї групи, популярні також Раднор, Дакнесс, Росс Хаттон, Мазурка, Марко, Барнетт Енлі, Хукстоун та інші.

    Група друга. Сорти із зеленим кольором листя і білими квітками.

    • Альба – прямостоячий кущ до 40 см заввишки з діаметром крони до 55 см, з висхідними гілками, яскраво-зеленим листям і щільними китицями білих квіток;
    • Олександра – кулясті кущі висотою до 30 см і діаметром крони до 40 см із темно-зеленим листям і кремуватими квітками, які до кінця цвітіння набувають темно-червоного відтінку.

    Відомі також такі сорти групи: Вайт Лон, Хампті-Дампті, Лонг Вайт, Алек Мартін, Альба Джей та інші.

    Група третя. Сорти зі сріблястим листям.

    • Сільвер Найт – англійський сорт заввишки до 30 см, із компактною кроною у формі подушки діаметром до 45 см, темно-бурою корою, пухнастим, сріблясто-сірим листям, що набуває взимку бордового відтінку. Квітки прості, бузкові або світло-лілові, суцвіття завдовжки до 20 см. Зимостійкий, але в холодні зими вимагає укриття;
    • Пітер Спаркс – теж англійський сорт заввишки до півметра і діаметром до 60 см. Крона овальна, кора темно-бура, листя дрібне, лускоподібне, влітку і восени темно-зелене, а навесні і взимку сіро-зелене. Квітки махрові, темно-рожевого кольору, густо зібрані в суцвіття до 30 см завдовжки. Помірно зимостійкий.

    Популярні також сорти цієї групи Аннмарі, Велвет Фешінейшн, Ян Деккер, Глендвік Сільвер та інші.

    Четверта група. Сорти із золотистим листям.

    • Ендрю Праудлі – заввишки до 15 см і діаметром близько 25 см із тонкими широковисхідними гілками. Листя, в теплу пору помаранчеве з блідо-жовтими кінчиками, взимку набуває бронзового відтінку. Дрібні квітки рожевого кольору зібрані в пухкі суцвіття;
    • Боскуп – голландський сорт заввишки до 40 см, діаметром до 50 см із компактною кроною, темно-бурою корою, жовто-зеленим у літню пору листям, яке восени стає мідно-червоним. Квітки прості, рожево-лілові, зібрані в короткі, малорозгалужені суцвіття завдовжки до 10 см. Помірно зимостійкий.

    Зацікавленість викликають також сорти Аура, Арран Голд, Блейзевей, Крімзон Сансет, Голд Хейз, Коттсвуд Голд та інші.

    П’ята група. Сорти із махровими квітками.

    • Отем Глоу – розлогий чагарничок заввишки до 30 см, із діаметром крони близько 45 см з гілками на кінцях, що піднімаються. Листя темно-зелене, густо-махрові світло-лілові квітки зібрані в короткі щільні китиці;
    • Моніка – широкорозлогий кущ із діаметром до 80 см і висотою близько 55 см. Гілки сильні, широковисхідні, листя темно-зелене, взимку – з сірим нальотом. Дуже великі махрові квітки у щільних китицях рожево-червоного відтінку.

    Інші затребувані у культурі сорти: Ред Фейворіт, Дарк Стар, Альба Плена, Джоан Спаркс, Каунті Віклоу.

    Група шоста. Сорти з квітками, що не розкриваються.

    • Девід Ісон – кулястий кущик заввишки до 20 см, з діаметром крони до 25 см, численними висхідними гілками, темно-зеленим листям і рожево-ліловими квітками темного відтінку, зібраними в короткі китиці;
    • Марлін – німецький сорт заввишки до 30 см, діаметром крони до 50 см. Кора темно-бура, листя дрібне, темно-зелене. Бутони, що ніколи не розкриваються, яскраво-фіолетового або лілувато-рожевого кольору.

    Інші сорти: Роміна, Мініма, Фріц Кірхер.

    Властивості вересу

    Лікувальні властивості вересу затребувані як народною, так і традиційною медициною. Його використовують для лікування кашлю, хвороб нирок, циститу, пієліту, уретриту, дизентерії, діареї, гастриту, ентероколіту, ревматизму, подагри, а також шкірних захворювань. Квітучий верес заготовляють із кінця червня по вересень – саме в цей час він містить максимальну кількість корисних речовин: флавоноїди, мінеральні солі фосфору, калію, кальцію і натрію, органічні кислоти. Ці речовини наділяють верес дезінфікуючою, протизапальною, потогінною, ранозагоювальною, сечогінною, відхаркувальною, очищаючою, в’яжучою і заспокійливою дією.

    Відвар вересу застосовують при безсонні і розладах нервової системи, при атеросклерозі судин, хворобах шлунково-кишкового тракту, підвищеній кислотності, холециститі й ожирінні. Запалення ротової порожнини і горла знімають полосканнями відваром, а при туберкульозі вживають усередину спиртовий настій вересу. Порошком із подрібнених квіток вересу лікують виразки, рани, екземи та опіки. Ванни з вересом призначають при радикуліті. Настій квіток вересу, що втирається у шкіру голови, уповільнює процес випадання волосся і покращує його зовнішній вигляд.

    Протипоказань у вересу немає, проте перед прийомом препаратів з нього краще проконсультуватися з досвідченим лікарем. Не рекомендують вживати верес внутрішньо людям зі зниженою кислотністю шлункового соку.