Що насправді мотивує людей

Мотивація (від лат. movēre «рухати») – причина діяти. Насправді, ми завжди вмотивовані виконуючи ту чи іншу справу, якщо ми за щось взялися, значить в нас був на це мотив, мотив діяти в цьому напрямку або ради, якоїсь місії, яка може навіть для нас нічого не означати. Мотивація є важливою у досягненні результатів, як в роботі, так і в особистому житті, часто ми неправильно розуміємо чому ми за щось взялися, а потім на половині дороги покинули справу, яка могла принести користь нам чи суспільству.

Розберемо мотивацію займатись спортом або фізичною терапією і спробуємо розібратись, на якому рівні ми знаходимося коли починаємо займатись, коли закидуємо наші заняття і коли ми продовжуємо, і досягаємо успіху та задоволення від них.

Якщо говорити про фізичну терапію то вибором займатись будуть такі трігери, як: біль, деформація, захворювання, травми та (на жаль) рідше профілактика. Фізична терапія переважно стає другим вибором у лікуванні вище перелічених трігерів, а першими виступають таблетки та процедури на яких не потрібно сильно напрягатися. Так, ми звикли лікуватись таблетками і ментально нам важко ще сприймати, що рухи та вправи можуть мати кращий лікувальний ефект. Вибір замінити таблетки на фізичні вправи (чи робити це в поєднанні) приходить до нас по-різному: дитина у якої наприклад є порушення постави і батьки вирішили її записати на заняття з фізичним терапевтом буде на іншому рівні мотивації ніж дитина, яка займається футболом і знає, що Роналдо має свого особистого фізичного терапевта; Чоловік, якого записала на заняття дружина, бо у нього болить спина та коліна буде відвідувати заняття на іншому рівні мотивації ніж чоловік, який сам прийняв рішення записатись на заняття та забути про «чудо трави», які він безкорисно втирав в болючі місця. Жінка, яка пішла за компанію з подругою, переважно керується нав’язаною мотивацією та залишаючись на цьому рівні мотивації висот не досягнути.

Як бачите, не завжди причиною займатись з фізичним терапевтом чи просто спортом є нашим прями вибором. Інколи ми хочемо краще для наших рідних та близьких і даруємо їм абонемент та запрошуємо на тренування з собою надіючись, що хоч так ми підсадимо лінивого друга на щось корисне для його здоров’я, але одних нав’язувань може бути недостатньо.

Насправді, немає ніякої шкали мотивації, яка схожа на іконку заряду на наших смартфонах, але ми можемо виділити шість мотиваційних орієнтирів.

Розберемо за 6 спектрами мотивації (орієнтирами), на якому рівні ми та наші близькі знаходимось і спробуємо вплинути, щоб досягнути найвищого рівня мотивації та ефективності.

Якщо запитатись чи вмотивовані ви займатись та виділяти на це по 2 години вдень, то таке запитання буде сформульовано неправильно. На нього можна відповісти «так» або «ні», «трохи» або «дуже». Про суть мотивації не йдеться. А, якщо запитатись про причини відвідувати заняття, то це нас підведе до спектрів мотивації – шести мотиваційних орієнтирів.

Поміркуйте, який з нижче перелічених мотиваційних орієнтирів найточніше описує вашу ситуацію. Ці орієнтири не статичне поняття, ви можете переходити з орієнтира на орієнтир будь-коли й за будь-яких обставин. У різні періоди та при різних ситуаціях у вас може виникати один або водночас усі шість орієнтирів.

1. Брак зацікавленості. Заняття не мають для вас жодної цінності, ви відчуваєте, що гаєте даремно час. Переважно на цьому рівні знаходяться діти, яких записали батьки проти їхньої волі.
2. Зовнішній вплив. Це ваш вплив на ситуацію, ви маєте можливість вибити кошти зі страхової і відвідати заняття чи масаж безкоштовно, для вас не так важливі заняття, як можливість отримати кошти, які дає страхова. Або у вас є безкоштовне подароване заняття і ви готові відвідувати тільки тому, що це безкоштовно і, як тільки за послугу прийдеться заплатити ви перестанете займатися.
3. Нав’язування. Ваша дружина/чоловік купила вам абонемент і ви відвідуєте заняття, щоб її не засмутити, або весь ваш офіс відвідує заняття чи масаж і, щоб підтримувати розмови про здоров’я ви теж вирішили записатись.
4. Значущість. Заняття пов’язані з чимось значимим, наприклад ви плануєте пробігти марафон і ви розумієте, що в вашій команді має бути фізичний терапевт, чи ви отримали травму і хочете повернути свою самостійність та незалежність і заняття для вас стають головним інструментом одужання та реабілітації.
5. Взаємозв’язок. Заняття дає вам можливість реалізувати, якусь життєву, або професійну мету, наприклад: досягнути висот у спорті або розбавити емоційне навантаження, яке ви отримуєте на роботі за рахунок занять з фізичним терапевтом та релакс процедур ви робитимете роботу ефективніше.
6. Особистий орієнтир. Вам подобаються заняття, ви свідомо, самостійно дійшли до розуміння важливості занять у вашому житті. Ви переконанні, що займаючись ви зберегли своє здоров’я і підняли його на кращий рівень, відсутність занять – це відсутність того здоров’я, яке ви отримали в процесі тренувань.

Перших три орієнтири мотивації є субоптимальними: брак зацікавленості, зовнішній вплив і нав’язування. Ці орієнтири слід вважати мотиваційним «фаст-фудом», бо вони призводять до низького рівня мотивації. Інші три орієнтири є оптимальні: значущість, взаємозв’язок, особистий орієнтир. Їх можна назвати здоровою, мотиваційною їжею, яка сприяє високому рівню мотивації.

Обіцяючи гроші, нагороди й подарунки чи погрожуючи покаранням ми не змусимо людину перейти на вищий рівень мотивації, натомість ми будемо годувати «фаст-фудом» від якого стане ще гірше. Висновок до якого можна дойти – це те, що людей не можна мотивувати, вони вже вмотивовані але є декілька способів, які допоможуть прийняти рішення перейти на вищий рівень мотивації.

Виділимо три психологічних потреби людини – автономність, близькість, вдатність. Автономність – це потреба мати вибір; відчувати, що робиш усе з власної волі та керуєш своїми діями. Автономність дуже добре демонструють маленькі діти, які ще добре не навчились самостійно їсти, але вже вихоплюють ложку, щоб контролювати цей процес. В дорослому віці нам теж важливо задовольняти психологічну потребу в автономності. Наприклад, продуктивність праці робітників на заводах суттєво зростає, коли вони мають право зупиняти конвейер. Так само зростатиме ефективність тренування, коли ми самостійно приймемо рішення відвідувати його (звичайно нас це одразу на 4-6 рівень не переведе, але вже щось. ). Люди почуваються автономно, коли тримають під контролем роботу якою займаються, і мають вибір. Автономність – це свого роду ініціатива прийняти вибір і діяти, робити щось, коли ініціативи немає, хтось почне вказувати, що ви маєте зробити. Для декого це нав’язування, для іншого це мотиваційний копняк почати лікувати свою спину, але копняка, як мотиваційного «фаст-фуду» на довго не вистарчає. Тому, потрібно допомогти людині самостійно прийняти рішення, що їй це потрібно, щоб почуватися краще.

Друга психологічна потреба це – близькість. Близькість з людиною, яку ми хочемо залучити у здоровий спосіб життя, позбавляє скритих мотивів у відносинах. Близькість – це про відносини між тренером, який допомагає знайти сенс у заняттях і клієнтом, який невпевнено дивиться на запропоновану програму. У дослідженнях поведінки тренерів прийшли до висновку, що тренер, який без перестану кричить, щоб мотивувати команду радше мотивує себе, а тренера, які поводяться спокійно і є більш мовчазні більше мотивують команду чи окремого спортсмена. Близькість у відносинах фізичного терапевта та клієнта, відіграють важливу роль в досягненні поставленої мети, звичайно, що вони будуються впродовж певного часу і потребують постійної підтримки.

Вдатність. Чому люди падають? Для того, щоб навчитися підніматися.
Томас Вейн (фільм Темний лицар Народження легенди)

Вдатність чудово можна описати на прикладі дітей, які навчаються ходити. Під час цього навчання діти багато падають, але їхня мотивація завжди змушує їх піднятися і спробувати ще раз до поки не получиться ідеально. Потреба у вдатності – це стремління долати повсякденні випробовування й використовувати можливості; досягати прогресу; відчувати, що розвиваєшся і досягає успіхів. Діти мають психологічну потребу (мотивацію) вчитись та розвиватись, яку ми в дорослому віці помилково замінюємо на мотиваційний «фаст-фуд» де за невиконану роботу нас чекає покарання, а за те, що не вчишся погана оцінка. Мотивація вставати кожного разу коли ми падаємо, оправдана великою цілою – навчитись бігати, якщо ми не розуміємо, яка ціль та винагорода нас чекає після регулярних занять, бути на рівні оптимальної мотивації неможливо.

Щоб мати оптимальну мотивацію слід задовільнити психологічні потреби на всіх рівнях. Тобто, якщо задовольняють ся потреби в автономності, близькості та вдатності, людина працює чи займається спортом, виходячи зі значущості, взаємозв’язку, й особистого орієнтиру.

Стаття написана по мотивам книги “Націлені на результат. Що насправді мотивує людей” автор Сьюзан Фаулер
Автор Юра Геряк

Хочете досягти мети – подумайте, що насправді вас мотивує

На початку нового року важко утриматися від того, щоб не запланувати собі на найближчі місяці реалізацію тієї чи іншої мети. Але експерти радять звернути увагу не лише на самі цілі, а й на те, чому саме ми їх обираємо.

Наприклад, якщо ви збираєтесь написати роман, чи робите ви це заради чистого задоволення від створення вигаданого світу, населеного цікавими персонажами? Або ви робите це тому, що любите літературу та хочете зробити цінний внесок у свою культуру? Можливо, ви просто хочете довести собі, що здатні на публікацію, або ви просто прагнете слави, а написання бестселера здається чудовим шляхом до визнання?

За “теорією самовизначення”, кожне з цих запитань є окремим джерелом мотивації з різними наслідками – хорошими та поганими – для нашої продуктивності та добробуту.

Дослідження свідчать, що, обираючи правильні цілі з правильних причин, ви будете більш залученими та рішучими в їхній реалізації, а також отримаєте більше задоволення від свого успіху.

Нагорода

В основі теорії самовизначення лежить оптимістичне уявлення про те, що багато людей мають природне бажання навчатися та розвиватися, пояснює Аня Ван ден Брок, професорка факультету економіки та бізнесу Католицького університету Левена в Бельгії.

Ви мрієте написати роман, щоби втілити пристрасть, чи тому, що прагнете визнання?

Орієнтація на зростання найбільш помітна в ненаситному інтересі маленьких дітей до навколишнього світу, але дорослі також можуть відчувати захоплення та цікавість до певних видів діяльності, і отже, виконання завдання стає нагородою само по собі.

Згадайте випадки, коли ви були так поглинені якоюсь справою, що не помічали, як минав час. Це називають “внутрішньою” мотивацією.

Однак досить часто для виконання певного завдання нам не вистачає внутрішньої мотивації. І тоді нам потрібно заохочувати себе різними формами “зовнішньої”.

Ідентифікація: Хоча вам може не подобатися сама діяльність, вона відповідає вашим ширшим цінностям і цілям. Для вчителів це може бути визнання важливості освіти та її ролі в покращенні майбутнього учнів. Для романістів-початківців це може бути відчуття, що вони створюють значущий літературний твір, який змушує їх редагувати і покращувати свій рукопис, навіть якщо сам процес писання часом може здаватися важким.

Інтроєкція: іноді ми тиснемо на себе, щоб зберегти своє его та самооцінку. “Ви переживаєте, що якщо не досягнете своєї мети, відчуватимете сором і вважатимете себе невдахою”, – каже Аня Ван ден Брок.

Зовнішнє регулювання: іноді мотивація походить виключно від зовнішніх винагород, таких як слава та багатство. У деяких компаніях зовнішнє регулювання може мати вигляд бонусів та премій. Ви продовжуєте докладати зусиль, щоб отримати гроші, навіть якщо ви вважаєте самі завдання нудними та безглуздими.

А іноді люди відчувають амотивацію. У такому разі їхня продуктивність і залученість у справу буде низькою. Найбільш очевидний приклад – у навчанні, коли студенти пропускають заняття за будь-якої нагоди та не мають наміру докладати зусиль до навчання.

Психологи, які вивчають теорію самовизначення, розробили різні опитувальники для вимірювання кожного з цих типів мотивації у багатьох різних контекстах. І протягом останніх двох десятиліть виявили деякі чіткі закономірності.

Так, внутрішня мотивація у вашій професійній діяльності – інтерес чи задоволення від процесу, – передбачає кращу задоволеність від роботи і є надійним захистом від вигорання.

Ідентифікація – відчуття того, що робота є важливою чи значущою – також корисна для добробуту. Можливо, вона є навіть важливішою для продуктивності роботи.

Результат інших типів мотивації – більш неоднозначний.

Інтроєкція (пов’язування вашої роботи з вашою самооцінкою), здається, забезпечує кращу ефективність роботи, але вона також збільшує стрес і ризик вигорання, що є високою ціною за професійний успіх.

Зовнішнє регулювання – суто фінансові стимули роботи – виявилися найгіршими. Якщо це основна мотивація, її вплив на такі речі, як залученість і продуктивність, є обмеженим і призводить до погіршення добробуту.

Існують навіть деякі докази того, що люди, мотивовані суто зовнішніми винагородами, більш схильні діяти нечесно, наприклад, брехати про свою роботу, щоб отримати визнання, якого вони бажають.

Чого ти насправді хочеш?

Потрібно приймати ці висновки з важливим застереженням, каже Ян Макрей, психолог праці та автор книжок про мотивацію і продуктивність.

На думку психолога, важливість різних видів мотивації залежить від ширших обставин.

Якщо людина переживає фінансові труднощі, зовнішня мотивація, як-от перспектива підвищення зарплати, може справді змінити ситуацію.

Проте, коли ваші базові потреби задоволені, внутрішня мотивація стає набагато важливішою, каже Макрей.

Отже, якщо ваша фінансова ситуація відносно стабільна, ви можете передумати братися за новий проєкт або подаватися на нову посаду виключно заради додаткових грошей. Хіба що ці речі дійсно викликають у вас цікавість або дають вам відчуття сенсу і мети.

Ви вивчаєте нову мову через щиру цікавість до іншої культури чи тому, що хочете, щоб ваше резюме було приголомшливим?

“Одна з ключових речей — зрозуміти, чого ви насправді хочете від роботи — чи це стосується ваших робочих стосунків з іншими людьми, чи це, наприклад, навчання та розвиток”. А потім ви можете спробувати знайти користь з цих елементів.

Менеджерам варто уважно слухати, що мотивує їхніх співробітників, і їм варто докладати щирих зусиль, щоб дозволити їм реалізувати свої інтереси. Це може бути набагато ефективнішим способом заохотити людей, ніж пропозиція премії наприкінці року найпродуктивнішому члену команди.

Ван ден Брок погоджується. Вона каже, що співробітники повинні мати певну автономію у виборі діяльності, а також їм важливо розуміти мету завдань. Таким чином вони зможуть усвідомлювати місію команди.

Принцип задоволення

Теорію самовизначення можна застосувати не лише на роботі, а й у ваших захопленнях.

Наприклад, ви прагнете вивчити мову тому, що це вразить інших? Або вам дійсно цікава культура іншої нації, чи ви маєте потребу спілкуватися з носіями цієї мови? Якщо вас мотивує друге, ви помітите, що важка робота з опанування іноземної мови здається набагато меншим випробуванням.

У заняттях спортом ви можете змушувати себе виконувати найважчі речі тільки тому, що хочете довести собі чи іншим, що здатні на це. Або тому, що відчуватимете себе невдахою, якщо не досягнете максимуму.

Однак жодна з цих причин не відбиває внутрішньої мотивації. То чому б не вибрати діяльність, яка є приємнішою?

Дослідження показують, що люди, які обирають улюблені заняття спортом, саме таким чином виявляють більшу наполегливість, ніж ті, хто не враховує свій інтерес або задоволення від занять.

Навіть якщо кожне окреме заняття буде не таким виснажливим, але ви займатиметесь улюбленим видом спорту регулярно, у тривалій перспективі це принесе більше дивідендів.

Зрештою, життя коротке, і за відведений нам час ми не можемо досягти усього.

Теорія самовизначення нагадує нам, що ми повинні обирати розумно. Якщо ви зосереджуєтеся на цілях, які є найбільш значущими та приємними для вас, і ігноруєте ті, які були нав’язані іншими, самовдосконалення стане джерелом радості.

Хочете отримувати головні новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!