«Перемога у 2024-му». Чому прогнози політиків щодо війни РФ проти України змінюються?

Чому прогнози офіційних осіб щодо закінчення війни дедалі змінюються і відрізняються? Від чого залежить перемога України і чи йдеться лише про зброю? Чому вихід на кордони 1991 року може не означати закінчення війни і що потрібно для безпеки українців після перемоги? Про все це – в матеріалі проєкту Радіо Свобода «Новини Приазовʼя».

• Війна з Росією закінчиться перемогою Києва до літа наступного року, і після цього Україна може отримати запрошення на вступ до НАТО, заявив міністр оборони України Олексій Резніков в інтерв’ю телеканалу CNN, опублікованому 24 липня. При цьому він зазначив, що це лише його прогноз. Резніков сказав, що контрнаступ українських військових відстає від графіка, але йде за планом. За словами міністра, думка про те, що кожен контрнаступ має бути швидким, є хибною.
• Він також перерахував кілька причин, чому контрнаступ може бути повільнішим, ніж очікувалося, включно з боєприпасами, артилерійськими снарядами та артилерійськими системами. Міністр оборони зазначив, що це питання протиповітряної оборони. Також проблема у дуже довгій лінії фронту і в тому, що проти України воює велика кількість російських військових.
• Ситуація на південному фронті в Україні значною мірою сповільнилася через складні замінування, створені російськими військами. За словами Резнікова, «українським військовим довелося розчищати вручну стежки через поля».
• У жовтні минулого року керівник Головного управління розвідки Міністерства оборони України Кирило Будановзаявив, що Збройні сили України зайдуть до окупованого РФ Криму до кінця весни 2023 року. А на початку січня він сказав, що 2023 рік стане роком перемоги України у війні з російськими окупантами. Про це Буданов говорив в ефірі «1+1». Під «завершенням» війни він мав на увазі вихід на кордони 1991 року.
• 8 червня цього року представник Головного управління розвідки Міністерства оборони Андрій Юсов розповів «Українській правді», чому звільнення Криму не відбулося до кінця весни, як це прогнозував Буданов. За словами Юсова, такий термін був лише ймовірним сценарієм, який може зазнавати корективів. Втім, представник ГУР зазначив, що загальна ситуація і загальна оцінка залишаються без змін: «Україна безумовно поверне Крим. І в цій ситуації слова Буданова точно будуть пророчими», – сказав Андрій Юсов.
• Міський голова МаріуполяВадим Бойченко прогнозував, що Збройні сили України у грудні 2022-го – січні 2023 року звільнять місто від російських окупантів. Про це він говорив в інтерв’ю виданню «Букви», опублікованому у липні минулого року. Головнокомандувач Збройних сил України Валерій Залужний, своєю чергою, заявляв, що окупований Маріуполь буде звільнений 2023 року.

«Деокупації Криму 2023 року не буде»

«Новини Приазовʼя» намагалися розібратися, чому прогнози офіційних осіб щодо звільнення українських територій і термінів закінчення війни відтерміновуються.

Так, військово-політичний оглядач групи «Інформаційний спротив» Олександр Коваленко зазначив, що свій прогноз він не змінює і вважає, що Україна ще не звільнить Крим цього року, війна теж ще не закінчиться. Деокупація Криму, на думку експерта, може початися 2024 року.

У Сил оборони України на сьогодні є всі можливості для того, щоб звільнити південь

«Я не кажу, що ми у 2024-му звільнимо всю Україну. Я кажу, що сам сценарій звільнення тимчасово окупованого півострова Крим розпочнеться саме у 2024 році. Тому що, на мій погляд, у Сил оборони України на сьогодні є всі можливості для того, щоб звільнити південь Запорізької області, лівобережну Херсонщину, як мінімум, в найкращому випадку до кінця 2023 року. В нас є такий потенціал, і з урахуванням того, як зараз просувається наш наступ, я думаю, що ми до кінця 2023 року зможемо вийти до адміністративної межі півострова Крим. Або, як максимум, в найгіршому випадку це буде початок, перший квартал 2024 року», – зазначив він.

Звільнення Криму буде відбуватися не шляхом наступу, а через ізоляцію півострова, вважає Коваленко.

На його думку, це також досить довготривалий процес, який щонайменше займе з пів року. Отже, зауважив експерт, якщо тимчасово окупований півострів і буде звільнений у 2024-му, то тільки наприкінці.

«І з цього робимо відповідні висновки. Крим буде звільнятися набагато швидше, ніж Донецька та Луганська області», – сказав оглядач.

Які є переваги в ЗСУ?

На сьогодні Збройні сили України мають деяку перевагу в артилерії і ефективно використовують дрони, розповідає Коваленко. Українські військові залежать переважно від постачання західної зброї, оскільки виробництво власної суттєво ускладнене.

Те чи інше виробництво інколи навіть виносять за межі України

«Наш військово-промисловий комплекс зазнав серйозних втрат після повномасштабного вторгнення в Україну росіян, які масово завдавали ударів по підприємствах військово-промислового комплексу. Другий момент, якщо налагоджувати виробництво, велике серійне виробництво будь-чого, це ризик для цього виробництва – бути, знову ж таки, під ударом російських ракет. Тому те чи інше виробництво інколи навіть виносять за межі України. Наприклад, якщо ми кажемо про артилерійські снаряди 152-го міліметра, у нас є виробництво 122-го, вже є, навіть 155-го, це виробництво відбувається за межами України», – розповів експерт.

Майстер Rheinmetall працює над артилерійськими снарядами, призначеними для України

Оглядач також зазначив, що без авіації, зокрема, західних винищувачів F-16, просування на фронті не може бути швидким. «Це аксіома», – додав Коваленко.

«F-16 суттєво не змінять фронт»

Авіаексперт, провідний науковий співробітник Національного авіаційного університету Валерій Романенко розповів «Новинам Приазов’я», що від отримання літаків F-16 фронт суттєво не зміниться. Українські сили отримають деякий паритет у повітряних боях і трохи полегшать наступ військ.

«Добре, якщо до кінця наступного року ми отримаємо 3-4 десятки літаків. Проти нас росіяни виставляють 400-500 літаків, тобто в 10-15 разів більше, бо в них резерви є. І, попри втрати, в них є ударні гелікоптери, в нас їх геть обмаль залишилось і ніхто нам нових не дасть. Ми повноцінну авіацію зможемо отримати років за п’ять, так що, ми весь час маємо чекати?» – зауважив експерт.

Авіацію у сучасних умовах зможуть замінити ударні безпілотні апарати та далекобійні ракетні системи, каже експерт.

«Ударні безпілотники, на жаль, їх нема. У союзників ударних безпілотників такого класу теж нема. Ракети ATACMS, які б закрили цю нішу, ну, по-перше, їх потрібно буде забагато, по-друге, їх теж поки що не дають. Радикально ситуацію могли б змінити ударні безпілотники, але, на жаль, ми згаяли понад пів року, може навіть вісім місяців часу. «Шахеди» з’явилися в серпні минулого року. З того самого моменту потрібно було його вивчити або скопіювати, або створити власне», – вважає Романенко.

Для виробництва таких літальних апаратів не потрібно особливих зусиль, стверджує Романенко. Основні компоненти можна замовляти у західних виробників.

В Ірані випускають до 5 типів ракет і до 10-15 типів безпілотників

«Іран не може розробляти далекобійні ракети, але він розробив далекобійні безпілотники. Я вважаю, що ми маємо піти тим самим шляхом, і взагалі, не лише безпілотники далекі, а і коли в нас не вистачало артилерії, ми мали закидати ворога маленькими ударними безпілотниками, так званими баражуючими боєприпасами. Якісь в нас роботи були в тому напрямі, але масовості, такої, як у росіян з «Ланцетом», я не бачу. Іранці, які 30 років під санкціями, випускають до 5 типів ракет і до 10-15 типів безпілотників. Україна, яка позиціонувала себе як ракетна, авіаційна, космічна держава, не може зробити примітивний безпілотник», – наголосив він.

Україні потрібно робити ставку на власну оборонну промисловість і розвивати її, впевнений експерт.

«Я розумію, наші підприємства були під ударами. Але ми можемо провідних співробітників евакуювати хоча б у ближні країни і розмістити там. Ми маємо дбати про власну зброю, розумієте, не очікувати, що нам хтось її дасть», – підкреслив Романенко.

Літаки F-16 можуть зʼявитися на озброєнні ЗСУ не раніше весни 2024 року – Politico

«Зупинити РФ тільки силою»

Президент Центрe глобалістики «Стратегія ХХI» Михайло Гончар зазначив, що у середовищі західних політиків досі поширена думка, що з Росією можна проводити мирні переговори у випадку певної переваги України на полі бою.

Віy нагадав про торішній успіх наступальних дій ЗСУ на Харківщині та правобережжі Херсонщини. Тоді в США заговорили про те, що Україна зміцнила свої позиції й, можливо, варто було б вести переговори з більш потужної позиції.

Росія не збиралась і зараз не збирається припиняти свої агресивні дії, й зупинити її можна лише силою

«Але це хибний підхід, по одній простій причині, що Росія не збиралась і зараз не збирається припиняти свої агресивні дії, й зупинити її можна лише силою. А для цього потрібно мати кількаразову перевагу над збройними силами агресора, а це не було забезпечено. Тому зараз в західних країнах йдуть суперечки, що, з одного боку, були висловлювання на високому рівні з боку американської адміністрації, що, мовляв, Україна отримала все, що необхідно для контрнаступу. А з іншого боку, ми розуміємо, особливо зараз, що все, що необхідно, не було отримане», – пояснив експерт.

Досягти оперативної переваги на тих чи інших напрямках можливо за наявності відповідного обсягу озброєння, підкреслив він. Питання додаткового матеріально-технічного забезпечення ЗСУ зараз стоїть гостро.

«А коли закінчиться війна? Чи закінчиться вона через рік? Відповіді на це питання ніхто не знає, як ніхто не знав і відповіді на аналогічне питання рік тому. Росія взяла курс на тривалу, виснажливу війну. Зазнавши краху бліцкригу, переконавшись в тому, що, так би мовити, в якійсь перспективі місяців чи року переваги над ЗСУ не досягти, взято курс на тотальне знищення України не тільки шляхом ударів по угрупованню ЗСУ вздовж фронтової лінії, але і через знищення економічної, транспортної, енергетичної інфраструктури України. Це те, що вони розпочали робити минулого року, але теж у них не так сталося, як гадалося», – зазначив експерт.

Про успіхи України у воєнному виробництві

Для того, щоби збільшити власне виробництво ракет і дронів, потрібен тривалий час, вважає Гончар. Втім, є причини припускати, що Україна в цьому потрохи досягає успіхів.

Ми мобілізували наш внутрішній оборонно-промисловий потенціал і використовуємо його

«Розробка, випробування, введення в дію серйозних ракетних комплексів, для цього потрібні не місяці, навіть не роки. Це робиться роками. І тому зараз звичайно доопрацьовуються ті проєкти, які були започатковані раніше. Ми бачимо успіх українського «Нептуна» минулого року, коли був знищений флагман Чорноморського флоту і російський флот і зараз ховається за Кримом, не ризикує з’являтися в північно-західному секторі Чорного моря. Наші безпілотники працюють по території Росії. Ми бачимо, як горять нафтобази, нафтопереробні заводи на території Краснодарського краю. Все це говорить про те, що ми мобілізували наш внутрішній оборонно-промисловий потенціал і використовуємо його. Інша справа, що його недостатньо», – наголосив експерт.

Переговори, які Україна зараз проводить із західними партнерами, повинні бути спрямовані лише на переконання в тому, що Збройні сили України мають бути забезпечені всім необхідним озброєнням, без жодних винятків і обмежень, додав він.

Як має закінчитися війна?

Журналіст, політичний оглядач Радіо Свобода Віталій Портников зазначив, що закінчення війни – це комплексний процес, який передбачає не лише військові дії й залежить від багатьох обставин.

У президента РФ Володимира Путіна не змінилося жодного уявлення в голові, як має продовжуватися війна

«Від ресурсів сторін, від існування можливостей для політичних рішень, від гарантій безпеки, насамперед від гарантій безпеки для України. Все це питання наступних навіть не місяців, а років. У президента РФ Володимира Путіна не змінилося жодного уявлення в голові, як має продовжуватися війна. Він досі вважає, як сказав держсекретар США Ентоні Блінкен, переживе Україну і важливим політичним завданням є переконати президента Росії, що це не відбудеться. Однак, скільки часу потрібно буде для цього переконання – рік, два, п’ять, не знає сьогодні ніхто», – каже оглядач.

Країни Заходу будуть продовжувати підтримувати Україну, як це і обіцяють, вважає журналіст. Втім, у Росії можуть бути ресурси для тривалої війни.

«Є у Росії ресурси для такої довгої війни, очевидно, що для інтенсивної війни ресурсів на багато років не вистачить. Війна високої інтенсивності може закінчитися вже у 2023-2025 роках. Скільки у Росії ресурсів для війни низької інтенсивності при відсутності політичних угод, ми не знаємо. Це залежить від багатьох складових, від енергоносіїв, від закупівлі цих енергоносіїв країнами Глобального Півдня, від загальної ситуації в Росії», – зазначив Портников.

«Гарантії безпеки»

Вихід українських військових на державні кордони 1991 року не буде означати автоматичного закінчення війни, каже Портников. Для України будуть важливими гарантії подальшої безпеки.

Вихід на державні кордони не означає, що Росія закінчить війну, що вона не буде обстрілювати українські території

«Потрібен буде пошук політичного рішення безпеки. Тому що вихід на державні кордони не означає, що Росія закінчить війну, що вона не буде обстрілювати українські території, що українці не будуть прокидатися під сирени повітряної тривоги, просто у всій повноті своїх кордонів, що вони не будуть жити з закритим повітряним простором і заблокованими портами, що звільнені території не будуть стерті з обличчя землі так, як сьогодні росіяни стирають Херсон. Це не просто контроль армії над певною територією, але навіть небезпека цієї території. Хіба змогли ми забезпечити безпеку Херсону після його звільнення?» – зауважив журналіст.

Харсон після чергового російського обстрілу, грудень 2022 року

Російські військові можуть нищити й інші звільнені українські міста, якщо не будуть знайдені комплексні політичні рішення, додав журналіст.

Закінчення війни пов’язане з політичними домовленостями, з гарантіями безпеки, з вичерпанням ресурсів РФ

«Значить саме такою може бути відповідь про безпеку Донецька, Луганська, Сімферополя, Севастополя, Ялти, якщо Росія буде здатна продовжувати воєнні дії, вона може перетворити ці міста на згарища. Тому закінчення війни пов’язане з політичними домовленостями, з гарантіями безпеки, з вичерпанням ресурсів РФ, з її готовністю припинити війну, з політичними змінами у Росії. Це багатокомпонентне рішення, яке може знайтися тільки згодом. А наше завдання – звільнити якомога більше своєї території від ворога і знайти можливості для забезпечення безпечного існування цієї території після звільнення», – зазначив Портников.

• Українські військові досягли успіху в напрямку населеного пункту Старомайорське на Бердянському напрямку – на південь від Великої Новосілки. Про це 25 липня повідомив в ефірі телемарафону речник Генштабу Збройних сил України Андрій Ковальов. Українські війська «закріплюються на досягнутих позиціях», сказав він, додавши, що російські сили «чинять потужний опір».
• Міністерство оборони США 25 липня оголосило про додаткову військову допомогу для України на суму 400 мільйонів доларів. Як повідомила пресслужба Пентагону, цей пакет включає додаткові боєприпаси для протиповітряної оборони, артилерії, бронетехніку, протитанкову зброю та інше обладнання.
• Президент України Володимир Зеленський на початку січня заявляв, що 2023 рік має бути й обовʼязково роком перемоги України.

«Щоб настав кінець імперії, потрібна перемога України»: інтерв’ю із Майклом Макфолом

Знищити надію Росії на перемогу: що треба для ефективного контрнаступу і перелому у війні

Масштабна війна Росії проти України

24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.

Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.

Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.

На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п’яти.

Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.

11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.

Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.

Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.

Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.

З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.

6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.

ООН від початку повномасштабного вторгнення РФ підтвердила загибель в Україні 9 701 цивільного, йдеться у звіті за 25 вересня 2023 року. Реальна кількість жертв, вказують аналітики, є набагато більшою.

Усього із 24 лютого 2022 року ООН зафіксувала в Україні 10 582 випадків загибелі цивільних людей, а також щонайменше 19 875 випадків поранення цивільних. Про це заявив верховний комісар ООН із прав людини Фолькер Тюрк 22 лютого 2024 року.

«Ймовірно, що реальна кількість втрат серед цивільних осіб є набагато вищою», – кажуть в місії.

Дочасний кінець сезону праймериз? Трамп залишається чемпіоном

Учорашня переконлива (54,6 проти 43,2%, згідно з попереднім підрахунком) перемога Дональда Трампа на праймериз у штаті Нью-Гемпшир практично забезпечила висунення його кандидатури на посаду президента США від Республіканської партії.

Єдина (після сходження з дистанції Рона ДеСантіса) суперниця колишнього президента — Ніккі Гейлі — заявила про намір продовжувати свою виборчу кампанію, зробивши ставку на праймериз у рідній для неї Південній Кароліні (вона була губернаторкою цього штату). Втім, це виглядає здебільшого марною справою. Надто враховуючи популярність Трампа й тотальну підтримку його кандидатури керівництвом місцевих республіканців.

Праймериз у Нью-Гемпширі становили для Гейлі найкращу можливість для «розкрутки» своєї кандидатури з огляду на характерну для місцевого виборця непередбачуваність і більшу кількість у тутешньому республіканському електораті людей із поміркованими поглядами порівняно з партійною «базою» в інших штатах. До того ж правила організації праймериз у Нью-Гемпширі дозволяють участь у них «незалежних» кандидатів, тобто тих, хто не належить до жодної з двох головних політичних партій США.

Гейлі вдалося здобути перевагу над «поміркованими» й «незалежними» учасниками виборів, заручитися підтримкою виборців із вищою освітою, проте, як і очікувалося, цього виявилося недостатньо. Ядерний республіканський електорат підтримав свого «чемпіона». До трампівських фанатів долучилися ті, хто довіряє йому (навіть критично ставлячись до його особистості) в економічних питаннях і поділяє його підхід до подолання імміграційної кризи, — а це питання, що їх члени Республіканської партії відносять до пріоритетних.

Поразка Гейлі має значення, що виходить за межі її власного політичного майбутнього . Фактично вона є додатковим свідченням того, що трампізм став новою ідеологією Республіканської партії, на відміну від традиційних поглядів, які включають фіскальну дисципліну й активну зовнішню політику. Гейлі перебувала в меншості учасників республіканських праймериз, послідовно й жорстко обстоюючи необхідність підтримки України Сполученими Штатами.

Показово, що на підтримку Трампа, навіть не дочекавшись підбиття підсумків останніх праймериз, висловлюється дедалі більше представників республіканського істеблішменту, включно з тими, хто раніше дошкульно критикував його. Можна очікувати, що команда Трампа та республіканський істеблішмент чинитимуть посилений тиск на Гейлі, аби переконати її відмовитися від подальшої боротьби. Висловлюється думка, що Гейлі доцільно зняти свою кандидатуру й для того, щоби зберегти політичний капітал у перспективі виборів 2028 року.

Можна констатувати, що процес добору кандидата на посаду президента США від Республіканської партії або фактично завершився, або дуже близький до завершення. У демократів він має офіційно розпочатися 3 лютого в Південній Кароліні (таку зміну вніс до відбіркового календаря Національний комітет демократів), але кандидатура Байдена є безальтернативною, незважаючи на формальну присутність у списках двох інших претендентів. Отже, двобій політичних динозаврів, про який ми писали раніше, трансформувався з вірогідності в майже невідворотну реальність. Долю цього поєдинку визначать американські виборці попри небажання більшості з них бачити матч-реванш Дональда Трампа та Джо Байдена.

Не маючи необхідності інвестувати навіть мінімальні зусилля в праймериз, члени команди з переобрання чинного президента протягом певного часу зосередилися на пошуку найбільш виграшної для нього теми виборчої кампанії. Спершу акцент було зроблено на досягненнях Байдена в галузі економіки: приборканні інфляції, створенні нових робочих місць, подоланні негативного впливу епідемії COVID-19, відновленні індустріальної бази, модернізації інфраструктури, розвитку новітніх технологій. Для цього навіть було позитивно переформатовано термін, який запустили консервативні опоненти, — «байденоміка». Всупереч очікуванням, ці аргументи не «зайшли» виборцям, які в масі своїй відчувають ностальгію за економікою ери Трампа й вважають його вправнішим економічним менеджером . Ці позитивні емоції нерідко суперечать показникам економічної статистики: вочевидь, йдеться про такий соціологічний феномен, як розрив між реальною ситуацією та її сприйняття у суспільній свідомості. Демократам залишається сподіватися, що протягом виборчого сезону інфляційні процеси помітно сповільняться, а купівельна спроможність пересічних мешканців США зросте.

З урахуванням цих обставин демократичні стратеги обрали новий «кут атаки» — загрозу, яку становитиме Трамп для американської демократії та індивідуальних свобод американців у разі його повернення до Білого дому з огляду на його дії під час перебування на президентській посаді та останні заяви на кшталт тієї, що його нове президенство буде «президенством помсти». В центр кампанії поставлено питання відповідальності Трампа за обмеження репродуктивних прав жінок унаслідок скасування Верховним судом США конституційного права американок на аборти. Відповідну постанову було ухвалено 2022 року завдяки голосам суддів, призначених до складу верховної судової інстанції США президентом Трампом, який підтримав це рішення. В цьому випадку демократи вдаються до тактики, яка була використана під час останніх проміжних виборів до Конгресу США та сприяла здобуттю їхньою партією набагато кращого, ніж очікувалося, результату. Саме захисту репродуктивних прав було присвячено спільний захід Джо Байдена та Камали Гарріс 23 січня, який став початком їхньої кампанії з переобрання.

Наступний листопад покаже, наскільки ефективною виявиться ця тактика в нинішньому політичному циклі. Наразі Байден не може вийти з кола непопулярності та сприйняття його американським загалом як слабкого президента : згідно з останніми опитуваннями, індекс його підтримки знизився до 38,8% (в аналогічний період у президента Трампа він становив 42,8%).

У міру інтенсифікації в США виборчої кампанії зростає її влив на питання подальшої підтримки України . Судячи з інформації, яка надходить із Вашингтона, Сенат досить близький до досягнення компромісу з питань регулювання міграції завдяки згоді адміністрації Байдена на серйозні поступки республіканцям. Це рішення, на мою думку, поряд із бажанням сприяти ухваленню пакету стратегічної допомоги Україні та іншим країнам-партнерам обумовлене розумінням серйозності ситуації в міграційній сфері та її можливого негативного впливу на результати виборчої боротьби для президента й Демократичної партії.

Це добре розуміють і республіканці. Очікувана опозиція сенатському законопроєкту в Палаті представників пояснюється не лише жорсткішим підходом до регулювання імміграції членів тамтешньої республіканської фракції, а й небажанням дати чинному президенту можливість записати в свій політичний актив стабілізацію ситуації на південному кордоні. «Вишенькою на торті» для таких «симпатиків» України, як конгресвумен Тейлор Грін, є можливість блокувати надання допомоги нашій державі, яку вона зробила одним із головних гасел своєї політичної діяльності.

Торпедувати угоду дедалі настійливіше закликає республіканців і Дональд Трамп. До його думки дослухаються не лише конгресмени-трампісти, включно зі спікером Майком Джонсоном, який свого часу отримав від Трампа «благословення» на посаду, а й республіканці в Сенаті. Це відбувається в той час, коли, за висловом лідера сенатської більшості Чака Шумера, «вирішується доля війни в Україні. Вирішується доля західної демократії».