Словник української мови

1. Здатність людини мислити, відображати і пізнавати об’єктивну дійсність. Розум — скарб людини (Українські народні прислів’я та приказки, 1963, 318) ; Коли наш розум має розвиватись і йти вперед, чому наше почуття має йти назад і приймати те, що відкинув давно наш народний гумор. (Леся Українка, VIII, 1965, 245) ; [Ханенко:] Гарно, нічого й казати, Вмієш ти слова складати. Грає кров, а розум чахне (Іван Франко, XIII, 1954, 364) ; Народ вірить у те, що поступиться природа перед розумом людським, перед людською енергією. (Остап Вишня, День. 1950, 12) ; Розум і почуття людини невіддільні одне від одного. І тому інтелектуальну сторону публіцистики не можна розглядати без зв’язку з емоціональною (Комуніст України, 6, 1967, 68) ;
// з означ. Певний склад, характер мислення. — Ой, Іване. Хіба в тебе розум дівочий, що вповав на теперішнії часи, а що буде послі [потім], не подумав (Марко Вовчок, I, 1955, 26) ; Це був актор [М. Кропивницький] стихійного темпераменту і величезного аналітичного розуму (Збірник про Кропивницького, 1955, 324) ; В Адаменка був гострий розум, план.. бою цілком постав у його голові (Юрій Яновський, II, 1958, 253) ; Партійна організація оточує увагою й піклуванням новаторів виробництва, людей допитливого розуму (Комуніст України, 12, 1963, 63) ;
// Загальний інтелектуальний розвиток, рівень пізнання, знань кого-небудь. Коли б той розум наперед, що потім! (Українські народні прислів’я та приказки, 1963, 320) ; Якби наш панич мали Розуму доволі, То нічого їм би було Вчитися у школі! (Степан Руданський, Тв., 1956, 143) ; — Щоб машину скасувати, треба розуму та ще й неабиякого (Панас Мирний, IV, 1955, 245) ; Недарма в народі кажуть: «Хліб живить тіло, а книга — розум» (Вітчизна, 4, 1967, 169) .
♦ Бистрий на розум див. бистрий; Бідний на розум — те саме, що На розум небагатий хто (див. небагатий); Братися за розум див. братися; Взятися (узятися) за розум — почати жити, діяти розумно, як слід. [Виборний:] Час би, Наталко, взятись за розум: ти уже дівка, не дитя. — Кого ж ти дожидаєшся? (Іван Котляревський, II, 1953, 20) ; Чіпка пішов, Грицько з Христею завели розмову про його.. — Молодий був, дурний, а постаршав, за розум узявся, — одказує Христя (Панас Мирний, I, 1949, 355) ; Виживати (вижити) з розуму див. виживати; Держати (мати) розум у (в) голові (голівоньці) — бути розсудливим, розважливим. Не потурай, дівчинонько, та моїй розмовоньці, держи розум та ум добрий в своїй головоньці (Словник Грінченка) ; Мелашка не маленька, а коли зосталась у Києві, то вона мала свій розум у голові для того (Нечуй-Левицький, II, 1956, 339) ; Добиратися до розуму див. добиратися 1; Добрати [до] розуму — те саме, що Добрати діла (ума, толку, глузду і т. ін.) (див. добирати). Він і зараз ніяк до розуму не добере — хто б таки його [листа] міг [знайти]? (Андрій Головко, II, 1957, 143) ; Добрий розум див. добрий; Добувати (добути, доскочити і т. ін. ) розуму — те саме, що Набиратися (набратися) розуму (уму-розуму) (див. набиратися). Хлопчика опекун [опікун] віддав у бурсу розуму добувати (Панас Мирний, I, 1949, 371) ; — Просте дуже діло, небого: така більшовицька політика — вчилися колись багачі, хай ще бідні розуму доскочать! (Григорій Косинка, Новели, 1962, 93) ; Доводити (довести) до розуму: а) (кого) див. доводити; б) (що) те саме, що Доводити (довести) до пуття (до ладу) (див. доводити). — Не скупись, Овраме, — пристає Лушня: — ми тобі його [жито] вимолотимо, до розуму доведемо (Панас Мирний, I, 1949, 267) ; [До] розуму доходити (дійти) див. доходити; [До] розуму по доходити див. по доходити; Доходити (дійти) своїм (власним) розумом — самостійно осмислювати, усвідомлювати що-небудь. Карпо Свербивус.. дивився на все надто серйозно і намагався дійти до всього своїм розумом (Микола Ю. Тарновський, День. 1963, 344) ; Любить Іван Іванович до всього власним розумом дійти, руки свої докласти (Вечірній Київ, 2.XII 1971, 2) ; Дурний розум див. дурний; Жити своїм (чужим) розумом — дотримуватись у житті власних (або чужих) поглядів, переконань і т. ін. — Ти своїм розумом живеш. Але як? — закричав старий і сердито заворушив бородою (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 76) ; — Нічого не скажу зараз. Бо нічого ще до пуття не знаю. А чужим розумом жити не хочу. Розберуся трохи в цьому сам, тоді й поговоримо (Андрій Головко, II, 1957, 502) ; З великого розуму , ірон, — необдумано, нерозумно; З дурного розуму див. дурний; З розумом: а) розумно, як слід (жити, робити і т. ін.). З хмелем треба з розумом жити (Номис, 1864, № 11455) ; — З Глибокої Долини теж є нам чому повчитися. Аби тільки з розумом. От перша наука така, братця, — що ждати треба ворога не тільки з-за горба із степу, а з-за кожного рогу (Андрій Головко, II, 1957, 328) ; б) (хто) тямущий, розумний. Новопризначеному голові троянівці були раді: хлопець молодий, з розумом, такий діло поведе (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 25) ; в) (що) такий, як треба, як належить. — З розумом фата! — тріумфував Йон і ігриступивсь ближче до дівчини (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 235) ; Зростати розумом див. зростати; [І] розуму не стає (не стало, не стане) у кого — не вистачав (не вистачило, не вистачить) у кого-небудь знань, уміння, здібностей. — Іди, тебе обрали на кошового. — Та в мене і розуму не стане на таке діло, — відступив трохи Кирдяга (Олександр Довженко, I, 1958, 234) ; Короткий розум див. короткий; Курячий розум — те саме, що Короткий розум (див. короткий). [Харитошка:] Наука говорить: у здоровому тілі — здоровий дух.. [Куць:] А я чув інакше: сила воляча, а розум курячий (Яків Мамонтов, Тв., 1962, 436) ; Макітра розуму див. макітра; Мати свій розум — жити, діяти самостійно, дотримуватися своїх поглядів на кого-, що-небудь. Людей питай, а свій розум май (Українські народні прислів’я та приказки, 1963, 322) ; Набиратися (набратися) розуму (уму-розуму) див. набиратися; Наводити (навести) на розум див. наводити; Навчати добру і розуму див. добро; На розум кволий див. кволий; На розум навертати див. навертати; На розум небагатий див. небагатий; Наставляти (наставити) на [добрий] розум див. наставляти2; Не з твоїм (моїм і т. ін. ) розумом робити що — у когось недостатньо знань, уміння, здібностей для здійснення чого-небудь. Не з її розумом, тонким та гнучким, руйнувати було ту башту кріпкої волі. (Панас Мирний, I, 1949, 399) ; Не повно розуму у кого — те саме, що Несповна розуму (див. несповна); Несповна розуму див. несповна; Питати розуму див. питати; Питатися чужого розуму — звертатися до кого-небудь за настановою, порадою, як жити, діяти і т. ін. Щоб часом дарма не блудить, чужого розуму питайся (Українські народні прислів’я та приказки, 1963, 321) ; Повертати (повернути) [своїм] розумом див. повертати 1; Прикласти (приложити) розум — зрозуміти, збагнути. Кривоніс думав і не міг прикласти розуму, де б дістав її [Ярину] Єремія в поході? (Петро Панч, Гомон. Україна, 1954, 285) ; Стояв-стояв пан Уласович довгенько і розуму не приложить, що йому теперечки на світі й робити! (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 217) ; Природний розум — закладена від народження здатність людини мислити. [Батура:] Романюк дуже інтересна, я б сказав, колоритна постать. У нього великий природний розум (Олександр Корнійчук, Калин. гай, 1950, 43) ; Приходити (прийти) до розуму див. приходити; Розуми поїсти див. поїдати; Розумом високий хто — хтось дуже розумний. — Гордий, пишний і розумом високий гетьман! — подумав Петро (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 166) ; Розумом зрілий хто — хтось має великий життєвий досвід; мудрий. Перший Лелег серед всіх, нарешті, мовчання порушив, Розумом зрілий і віком (Микола Зеров, Вибр., 1966, 325) ; Розуму випитувати у кого — дізнаватися про чиїсь знання в якійсь галузі. — А ще як, Василинко, можна взяти добрий взяток [меду]. — Дядю, а ви не смієтесь з мене? Ви ж, десь-то, все знаєте, а в мене розуму випитуєте? — прокидається в дівчинки недовіра (Михайло Стельмах, II, 1962, 79) ; Розуму вчитися (учитися) — набиратися досвіду, уміння, знань. — Чоловік на те й родився, щоб весь вік, скільки живе, розуму вчитися (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 214) ; Розуму не позичати кому — хто-небудь дуже розумний, тямущий. — Він і освічений, і говорить красно, та й розуму йому не позичати (Спиридон Добровольський, Очаківський розмир, 1965, 406) ; Розуму палата див. палата; Розуму (уму-розуму) вчити (учити) кого — давати кому-небудь настанови, поради, як треба жити, діяти за тих чи інших обставин. Марта ще молода; ще Марту треба розуму вчить (Марко Вовчок, VI, 1956, 249) ; Хівря з серця почала Цаталцю бити — уму-розуму вчити, щоб мовчала. не в своє діло не лізла (Грицько Григоренко, Вибр., 1959, 113) ; Своїм розумом — самостійно. — Зметикуй своїм розумом: робітник тепер — господар життя (Микола Ю. Тарновський, День. 1963, 5) ; Старий (старечий) розум — здатність мислення і пізнання, як у старої людини. Хоч і молодий ще, а старечий розум має (Українські народні прислів’я та приказки, 1963, 320) ; Темний розум — здатність мислити, характерна для неосвіченої або розумово обмеженої людини. Тітки пороззявляли роти. Вони полякались, В них розум був такий темний, як і в сільських бабів (Нечуй-Левицький, II, 1956, 68) .

2. Те саме, що мислення 1. Розум.. є мисленням, яке свідомо чи несвідомо керується певними світоглядними принципами, певним баченням світу (Наука і життя, 7, 1971, 40) ; Активність розуму слід розглядати як органічний, нерозривний зв’язок його з цілеспрямованою діяльністю людини, з працею, з виробничими процесами (Микола Холодний, Вибрані праці, 1970, 404) ; Білява людина. схилившись плечем на стіну, метикувала. Її розум, як губка, хапав кожне слово Курбали і, поєднавши їх із тим, що знав раніш, уважно, обережно вибирав з хаосу цих всіх речень окремі моменти (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 280) ; [Гаврило:] Щоб витлумачити знак, який узрів я, велике напруження розуму і серця потрібне (Олександр Корнійчук, I, 1955, 230) ;
// Нормальний стан мислення, психіки людини. А біс йому в обидва вуха Все шепче: «Утікай. » І розум в голові покривсь чудним туманом. (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 142) ; В його карих очах світився розум, в погляді промайнула тяма (Нечуй-Левицький, VII, 1966, 268) ; Як мандрівник, що зібрався в дорогу, сіла [Тайах] до книжки.. Очі сумлінно читали кожне слово, кожний рядок, та розум був далекий від розуміння (Юрій Яновський, II, 1958, 143) ;
// перев. з означ. Практичне, розсудливе мислення; розсудливість. Хоч він і говорив, що у нього все сім раз одміряно, але як людина тверезого розуму, він припускав, звичайно, можливість всяких ускладнень та несподіванок (Андрій Головко, II, 1957, 567) ; — Заспокойтеся. Вам потрібний холодний розум, на вас відповідальність за долю людей (Юрій Яновський, I, 1954, 200) ;
// розм. Інстинкт тварини;
// розм. Норов, характер поведінки тварини. Наче нитка в’ється [дорога] понад кручі.. Кінь гуцульський тут господар повний. Тут показує увесь свій розум (Іван Франко, XIII, 1954, 331) .
♦ Брати (взяти, узяти) розумом над ким — перевершувати кого-небудь у здатності мислити логічно, правильно і т. ін. — А що ж Сомко? Хоть він і розумом, і славою узяв над усіма, да й йому не дають гетьмановати [гетьманувати] (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 56) ; Брати (взяти, узяти) [собі] на розум — мати на увазі, усвідомлювати, запам’ятовувати. [Конон:] Нам треба до того прислухатись та брати на розум. То люде вчені, котрі про все, що коїться промеж людьми, довідуються і записують у книги (Марко Кропивницький, III, 1959, 211) ; Про таке жіноче вередування слухав наш Пархім та й узяв собі на розум (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 473) ; Втрачати (втратити, губити, загубити, погубити, стратити, тратити, утратити і т. ін. ) розум — позбуватися здатності ясно, чітко, правильно мислити, ставати психічно ненормальним. Говорили поміж себе люди, що дід зовсім розум втратив, де ж таки — ходить та й ходить. як той Марко по пеклу (Юрій Яновський, II, 1954, 162) ; З ним ніхто не хотів сідати за стіл, тому що від чарки Псякревський губив розум (Казки Буковини. Казки Верховини, 1968, 41) ; — Вона стратила розум, збожеволіла, — загомоніли молодиці (Нечуй-Левицький, III, 1956, 359) ; [Орест:] Сам я, може, й не піду на риск. але коли мене захопить яка стороння стихійна сила, тоді я трачу розум! (Леся Українка, II, 1951, 28) ; Глузд за розум завернув див. глузд; Заднім розумом жити див. задній; Зайти за розум див. заходити; Замутити розум див. замутити; Затемнювати (затемнити) розум див. затемнювати; Затоплювати (затопляти, затопити) розум у чарці (горілці) див. затоплювати 2; Затуманювати (затуманити) розум див. затуманювати; Зашити розум див. зашивати; Збивати (збити) з розуму див. збивати; Звихнутий розумом (з розуму) див. звихнутий; Звихнутися розумом (з розуму) див. звихнутися; Зводити (звести) з розуму див. зводити; Здоровий розум — те саме, що Здоровий глузд (див. глузд). Всупереч живим фактам, наперекір здоровому розуму ці горе-теоретики твердять про «відмирання народної творчості» (Максим Рильський, III, 1956, 142) ; Май розум! — уживається у знач. спонукання до мислення. Вгорі над кручею вибухає снаряд, і безсилі осколки хурчать над головою.. — Е, май розум! — гукає Хома, розважаючи всю роту, — куди ти стріляєш? Чого ти хочеш? (Олесь Гончар, III, 1959, 54) ; Не вашого (твого, його і т. ін. ) розуму діло див. діло; [Не] при [своєму (своїм, доброму і т. ін. )] розумі — (не) в нормальному психічному стані. [Матушка гуменя:] Що то старий чоловік, що то при розумі доброму (Панас Мирний, V, 1955, 110) ; Він тоді був не при своєму розумі (Ганна Барвінок, Опов. 1902, 282) ; — Це дурний Тодосик, — догадався дід. — Від народження не при своєму розумі (Олесь Донченко, VI, 1957, 61) ; Паморочити розум див. паморочити; Повертати (повернути) [своїм] розумом див. повертати 1; Позбутися розуму див. позбуватися 1; Позводити з розуму див. позводити; Приходити (прийти) на розум див. приходити; Рішатися (рішитися) розуму див. рішатися; Розкидати (розкинути) розумом див. розкидати 2; Розум бог (господь, страх і т. ін. ) відбирає (одібрав, відняв і т. ін. ) кому; Розум десь дівся (одібрало і т. ін. ) у кого, кому — хто-небудь втратив здатність нормально, логічно мислити. [Євдокія Корніївна:] Що це з тобою сьогодні сталося! Та нащо ж ти мене брав, коли в мене і ніс, яку чорногуза, і язик, як колода, і розум десь дівся? (Нечуй-Левицький, IX, 1967, 222) ; Тоді як іншим страх одняв розум, засліпив очі, Підпара не боявся нічого (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 97) ; Розум тьмариться (тьмарився, потьмарився, гасне, мутиться, туманіє і т. ін. ) кому, у кого; Розум потьмарило (помутило) що кому, чий — хтось втрачає ясність думки, мислення. Сміх так вразив Свирида Яковлевича, що він, задихаючись, став біля воріт, не знаючи, чи не тьмариться йому розум (Михайло Стельмах, II, 1962, 211) ; Стис мені серце холод льодовий. розум потьмарився, І від тяжкого жаху я прокинувсь (Леся Українка, IV, 1954, 118) ; — Як я здумаю про те [минуле], то в мене розум мутиться, в очах плями замріють. (Панас Мирний, I, 1949, 363) ; Страшні думки вставали в Зіньковій голові. вони пекли його, палили, що аж розум йому туманів (Борис Грінченко, II, 1963, 445) ; Чи це так вино помутило твій розум, чи завжди В тебе такий він, що ти без кінця нісенітниці мелеш? (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 315) ; Спадати (спасти) на розум кому — те саме, що Приходити (прийти) на розум кому (див. приходити). Я і сам додумався, і з стариками радився, так нікому така думка не спала на розум (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 400) ; Спадати (спасти, сплисти і т. ін. ) з розуму — збожеволіти. Ні, наші козаки ще з розуму не спали, Щоб Вовка од біди сховали! (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 6) ; [Рябина:] Чи ти, старий, одурів, чи з розуму сплив? Та за що дерево путаєш? (Іван Франко, IX, 1952, 388) ; Стратитися розуму; Стерятися розумом — збожеволіти. Боронь боже, хто з людей почув би Стефана, то подумав би, що стратився розуму (Степан Чорнобривець, Пісні. 1958, 45) ; Прокинувшись від жару та диму і усвідомивши, що його майно горить, Суліман стерявся розумом (Ірина Вільде, III, 1968, 225) ; Сходити (зійти) з розуму див. сходити; Чи ти (він, вона) при [в (не в) своєму (своїм)] розумі (розумові)? ; Чи ти (він, вона) сповна розуму (з розумом)? — уживається при вираженні здивування, застереження, коли хтось діє необачно, необдумано. [Матушка гуменя:] Свят! Свят! Чи ти при своєму розумові, чоловіче? (Панас Мирний, V, 1955, 93) ; [Мальванов:] Та чи ти при розумі. Чого ти приїхала! Тобі ж не можна виходити, та ще в таку жахливу погоду! (Іван Кочерга, II, 1956, 47) ; Коли стурбована Христинка стала на порозі, він одразу пригорнув її до себе. — Чи ти, Левку, не в своєму розумі? — зашипіла дівчина і вислизнула з його рук (Михайло Стельмах, I, 1962, 536) ; — Опам’ятайсь, Карпе! Що ти вигадав: по-панському схотів жити, кров свою одмінити? Чи ти сповна розуму? (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 302) ; «Отак, боса, в опорках?» Давид занепокоївся: «Та чи ти, дівчино, з розумом? Біжи, біжи прямо на піч» (Андрій Головко, II, 1957, 181) .

3. розм. Зміст, значення чого-небудь. Невже не можна краще писати. А то — поки того розуму добереш — то й голову затуманиш (Панас Мирний, V, 1955, 377) ;
// Доцільність, сенс у чому-небудь. Бесіди багато, а розуму мало (Номис, 1864, № 13028) ; Який тут розум — землю рить Та розкидать пашню без діла? (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 29) .

4. перен. Людина, група людей, що характеризується високими розумовими, інтелектуальними здібностями. В зеленому ханському наметі сидить Богдан, похиливши голову.. Хан держить в неволі розум України (Нечуй-Левицький, III, 1956, 308) ; Різноманітність інтелектів, що доповнюють і спрямовують один одного у загальній праці по дослідженню природи та оволодінню її силами, дає нам право говорити про колективний розум як про справжнього творця наукових і технічних цінностей (Микола Холодний, Вибрані праці, 1970, 416) ; В. І. Ленін створив партію, яка втілила в собі розум, честь і совість епохи (Комуніст України, 2, 1970, 9) .

розум

Іменник, неістота, чоловічий рід, II відміна (тип відмінювання 1a за класифікацією А. А. Залізняка).

Вимова ред.

Семантичні властивості ред.

Значення ред.

1. здатністьлюдинимислити, відображатиіпізнаватиоб’єктивнудійсність. [≈ 1][≠ 1][▲ 1][▼ 1] ◆ Народ вірить у те, що поступиться природа перед розумом людським, перед людською енергією… (Вишня О. Твори (I том), 1956, с. 396)
2. те ж саме, що мислення. [≈ 2][≠ 2][▲ 2][▼ 2] ◆ « розум » — у широкому значенні — те саме, що мислення, у вузькому — вищий рівень мислення порівняно з інтуїцією й розсудком, – вища пізнавальна здатність людини (Карамишева Н. Логіка, 2011)
3. людина, групалюдей, щохарактеризуєтьсявисокимирозумовими, інтелектуальнимиздібностями. [≈ 3][≠ 3][▲ 3][▼ 3] ◆ Різноманітність інтелектів, що доповнюють і спрямовують один одного у загальній праці по дослідженню природи та оволодінню її силами, дає нам право говорити про колективний розум як про справжнього творця наукових і технічних цінностей (Микола Холодний, Вибрані праці, 1970, 416)
4. зміст, значеннячого-небудь. [≈ 4][≠ 4][▲ 4][▼ 4] ◆ Невже не можна краще писати?… А то — поки того розуму добереш — то й голову затуманиш (Панас Мирний, V, 1955, 377)

Синоніми

Антоніми

Гіпероніми

Гіпоніми

Холоніми ред.

Мероніми ред.

Усталені та термінологічні словосполучення, фразеологізми ред.

• Бистрий на розум, бідний на розум, братися за розум, взятися (узятися) за розум, держати (мати) розум у (в) голові (голівоньці), добиратися до розуму, добрати [до] розуму, добрий розум, добувати (добути, доскочити і т. ін.) розуму, доводити (довести) до розуму, (до) розуму доходити (дійти), (до) розуму подоходити, доходити (дійти) своїм (власним) розумом, дурний розум, жити своїм (чужим) розумом, з великого розуму, з дурного розуму, з розумом, зростати розумом, (і) розуму не стає (не стало, не стане) у кого, короткий розум, макітра розуму, мати свій розум; набиратися (набратися) розуму (уму-розуму); наводити (навести) на розум; навчати добру і розуму; на розум кволий; на розум навертати; на розум небагатий; наставляти (наставити) на [добрий] розум; не з твоїм (моїм і т. ін.) розумом робити що; не повно розуму у кого; несповна розуму; питати розуму; питатися чужого розуму; повертати (повернути) [своїм] розумом; прикласти (приложити) розум; природний розум; приходити (прийти) до розуму; розуми поїсти; розумом високий хто; розумом зрілий хто; розуму випитувати у кого; розуму вчитися (учитися); розуму не позичати кому; розуму палата; розуму (уму-розуму) вчити (учити) кого; своїм розумом; старий (старечий) розум; темний розум.
• Брати (взяти, узяти) розумом над ким, брати (взяти, узяти) [собі] на розум, втрачати (втратити, губити, загубити, погубити, стратити, тратити, утратити і т. ін.) розум, глузд за розум завернув, заднім розумом жити, зайти за розум, замутити розум, затемнювати (затемнити) розум, затоплювати (затопляти, затопити) розум у чарці (горілці), затуманювати (затуманити) розум, зашити розум, збивати (збити) з розуму, звихнутий розумом (з розуму), звихнутися розумом (з розуму), зводити (звести) з розуму, здоровий розум, не вашого (твого, його і т. ін.) розуму діло див. діло, (Не) при (своєму (своїм, доброму і т. ін.)) розумі, паморочити розум, повертати (повернути) [своїм] розумом, позбутися розуму, позводити з розуму, приходити (прийти) на розум, рішатися (рішитися) розуму, розкидати (розкинути) розумом, розум бог (господь, страх і т. ін.) відбирає (одібрав, відняв і т. ін.) кому, розум десь дівся (одібрало і т. ін.) кому/у кого, розум тьмариться (тьмарився, потьмарився, гасне, мутиться, туманіє і т. ін.) кому/у кого, розум потьмарило (помутило) що кому, чий, спадати (спасти) на розум кому, спадати (спасти, сплисти і т. ін.) з розуму, стратитися розуму, стерятися розумом, сходити (зійти) з розуму, Чи ти (він, вона) при [в (не в) своєму (своїм)] розумі (розумові)? Чи ти (він, вона) сповна розуму (з розумом)?

Споріднені слова ред.

• зменш.-пестливі форми: зневажл.розумо́к, зневажл.розумо́чок
• ін. іменники: ум, безрозумність, вирозумілість, зарозумілець, зарозумілість, зарозуміння, зрозумілість, зрозуміння, незрозумілість, непорозуміння, нерозум, нерозуміння, нерозумність, розуміння, недорозум, порозуміння, розумака, розумаха, розумець, розуміння, розумник, розумнеча, розумування.
• прикметники: безрозумний, вирозумілий, зарозумілий, зрозумілий, незрозумілий, нерозумний, нерозуміючий, прерозумний, прирозумілий, розумненький, розуміючий, розумний, розумовий.
• дієслова: ви́розуміти, ви́розумітися, врозуми́ти, врозумля́ти, дорозуміва́тися, дорозумі́тися, зарозуміватися, зарозумітися, зрозуміти, нарозуми́ти, нарозумі́ти, непорозумі́ти, оброзу́митися, прирозуми́ти, прирозумі́ти, порозуміватися, порозумітися, порозумніти, порозумнішати, розуміти, розумітися, розумнішати, розумувати.
• прислівники: безрозумно, зарозумі́ло, зарозумно, зрозуміло, незрозуміло, нерозумно, нерозуміюче, розуміюче, розумно.

Етимологія ред.

Слово, похідне від прасл. umъ (сучасного укр. ум ), де виділяється корінь ṷ- (походить від іє. *aṷ- , тобто сприймати органами чуття, розуміти) і суфікс -m-