Кримінологія: Загальна та Особлива частини

§1. Поняття злочинності та основні наукові підходи щодо її розуміння і визначення

«Злочинність» – центральне поняття кримінології. Це і науковий термін, і термін щоденної мови, і практичної політики, що створює суттєві складнощі в його однозначному розумінні. Немалу роль при цьому відіграють, певно, і концептуальні принципи кримінології у поясненні злочинності, які сформувалися у процесі розвитку цієї науки.

Індетерміністський філософський принцип «свобода волі» діючої людини, перенесений у сферу кримінального права, виключав як саме поняття злочинності, так і розуміння її суті як цілісного соціального явища. Кримінальна реальність мислилася у вигляді одиничних злочинів – результат прояву злої волі окремих осіб, мотив до дії у яких виникає довільно, за власним міркуванням. З точки зору раціонального XIX ст. важко було б інакше пояснити поведінку людини, яка вчиняє явно іраціональні вчинки – злочини.

Антропологічний детермінізм з його головною ідеєю «уродженого злочинця» приводить до висновку щодо існування кримінальної реальності як набору заздалегідь відомих злочинів, котрі вчиняються хворими особами. Злочин і навіть його вид заздалегідь запрограмовані природою. При такій концепції злочинність як неминуче зло еволюції людства, його атавізмів, сприймалася у виді більшого чи меншого прояву біологічних «уроджених програм».

З середини XIX століття злочинність почала розглядатися не просто як набір індивідуальних злочинних актів, які породжуються свідомими егоїстичними устремліннями деяких людей, їх злою волею або осіб з уродженою злочинною програмою, а як соціальне явище, обумовлене суспільством. Соціальний детермінізм (позитивізм) за допомогою статистики і математики зафіксував, що злочинність, складовими частинами якої є окремі злочини, стала явищем, оскільки був установлений її зв´язок з різними соціальними протиріччями. Суспільство містить у собі зародки усіх злочинів, що мають вчинитися, оскільки у ньому існують умови, які сприяють їх розвитку (А. Кетле).

Визнання того факта, що злочинність – соціальне явище, є, безперечно, видатним відкриттям науки XIX століття. Воно мало і має далекоглядні висновки. Одним з таких висновків було те, що злочинність – явище, притаманне будь-якому суспільству, незалежно від рівня його цивілізованого розвитку, тобто воно вічне (Ю.М. Антонян). Дійсно, злочинність супроводжує людство. Якщо неупереджено звернутися до історії, то далеко не гармонія інтересів члена роду і авторитету старшин панувала у первісному суспільстві. Дикі масові людські жертвопринесення, ритуальні вбивства, спалення, винищувальні війни, грабування, насильство, нещадність і крайня жорстокість, варварські звичаї тощо були сопутниками людства з моменту його появлення. Це були витіки багатьох насильницьких, корисливих насильницьких та інших злочинів. Злочинність змушувала людську спільноту шукати різні види захисту від руйнівних суспільно небезпечних дій (табу, звичаї, заборони, приписи, та ін.), які з часом склали основу кримінального права.

У вітчизняній кримінології існує декілька наукових підходів до розуміння і визначення злочинності.

1. Сумарно-статистичний: злочиннність – відносно масове, історично мінливе соціальне явище, яке має кримінально-правовий характер і складається із сукупності злочинів, які вчинюються у відповідній державі за певний період часу (Н.Ф. Кузнецова, І.М. Даньшин та ін.).

2. Деструктивний: злочинність – масовий прояв деструктивної поведінки людей, яка виражається у системі злочинів, вчинених на даній території протягом певного часу (А.Ф. Зелінський).

3. Девіантологічний, або релятивно-конвенціональний. Під злочинністю тут розуміється відносно розповсюдене (масове) статистично стале соціальне явище, різновид девіантності (відхилення), яка визначається законодавцем у кримінальному законі. При цьому припускається, що в дійсності немає об´єкта, який був би «злочинністю» за своїми внутрішніми якостями. Злочин і злочинність – поняття відносні, договірні, тобто штучні соціальні конструкти (Я. Й. Гілинський).

4. Особистісно-активністний. Злочинність – це соціальний феномен суспільного життя у вигляді несхвальної і опасної для суспільства кримінальної активності частини його членів. Численні фактори, які обумовлюють вчинення злочинів і злочинності як соціального феномену, у різні часи і різні періоди життя суспільства неоднакові не тільки за змістом, але й за інтенсивністю, стійкістю та глибиною впливу. Цими показниками визначаються такі риси злочинності як мінливість, відносна масовість, інтенсивність, міра суспільної небезпеки (А.П. Закалюк).

5. Інституціоналіський (суспільно установлений функціонально пов´язаний з суспільством). Злочинність розглядається як один із різновидів соціальної практики, як сукупність кримінальних практик. Вона – не особливий вид людської поведінки, що знаходиться поза соціальної діяльності, а є самою цією діяльністю, але поза правового поля (В.М. Дрьомин).

Є і інші підходи до поняття та визначення злочинності. Усі вони свідчать про спроби вчених розкрити предметну сутність злочинності, знайти відповіді на актуальні питання сучасності, науково адекватно відобразити цей фрагмент реальності. Доцільно із наведених визначень злочинності виявити найбільші характерні її ознаки.

До таких ознак відносяться:

– історична обумовленість і мінливість злочинності;

– соціальна природа злочинності;

– територіально-часовий і кількісно-якісний її вимір.

Отже, злочинність – це історично обумовлене і мінливе соціальне явище, яке проявляє себе у виді множинності злочинів, має територіально-часовий та кількісно-якісний вимір.

В деяких наукових роботах пропонується віднести до ознак злочинності її системність. Злочинність – це система, що складається зі злочинів, сукупність і взаємозв´язок яких підкорена системним принципам. З цієї точки зору, злочинність розглядається як порівняно самостійна, динамічна, ймовірна соціальна система, елементами якої є конкретні злочини, а також окремі види злочинів, об´єднаних в однородні групи. Специфічний зв´язок цих елементів створює вже не просту сумарну сукупність, а якісно інше за своїм змістом явище – злочинність (І.М. Даньшин, Н.Ф. Кузнецова та ін.)

Але немало і тих вчених, які спростовують це положення. На їх думку, злочинності не притаманні властивості системи. Злочинність можна віднести до класу так званих уявних систем або статистичної множинності. Ледве чи доцільно накидати системний камуфляж на конгломерат різнородних ізольованих елементів, які не мають єдиного системостворюючого стрижня (І.П. Рущенко, В.В. Голіна та ін.)

Питання залишається відкритим для подальшої дискусії.

ПОНЯТТЯ ЗЛОЧИННОСТІ ТА ЇЇ ВИДИ

Злочинність – історично мінливе, соціальне явище, яке являє собою систему передбачених кримінальними законами діянь, що вчинюються на певній території або серед членів певних соціальних груп упродовж певного проміжку часу.

Характерні кримінологічні ознаки злочинності:

• – це явище негативне: дане явище завдає шкоди суспільству загалом, так і конкретним його членам зокрема;
• – злочинність має соціальну природу: мова йде про те, що вона існує тільки у людському суспільстві: особи, які вчиняють злочин та особи, на інтереси яких вчинюються посягання – члени суспільства;
• – кримінально-правова ознака злочинності: оскільки злочинність є сукупністю злочинів, то при її дослідженні ми, в першу чергу, керуємось кримінальним законом, тому що і поняття злочину, і їх вичерпний перелік надається кримінальним правом. Криміналізація чи декриміналізація у праві є єдиним легальним способом зміни кола діянь, що визнаються злочинами;
• – історична мінливість злочинності: стан злочинності не є однаковим в різних соціально-економічних формаціях. Її рівень та структура змінюються і на окремих етапах розвитку певної формації: з ускладненням суспільних відносин збільшується і загальна кількість видів злочинів; окремі злочині були декриміналізовані, натомість з’явилися нові різновиди злочинних посягань;
• – масовість злочинності – це умова того, щоб на злочинність поширювався закон великих чисел, тобто при достатньо великому числі одиниць об’єкт набував нової природи, нових властивостей порівняно з окремими злочинами;
• – усталеність злочинності означає, що вона має властивості з року в рік відновлюватися приблизно в однакових обсягах;
• – іррегулярність злочинності – відсутність внутрішніх зв’язків, тобто нові події злочинів не пов’язані з раніше вчиненими у часі й просторі;
• – територія і період часу: вивчаючи злочинність, ми досліджуємо її в межах певної території за конкретний проміжок часу.

Існують різні види класифікації злочинності, але найбільш поширеними є наступні:

за кількістю вчинених злочинів:

• – первинна (сукупність злочинів, вчинених уперше),
• – рецидивна (сукупність повторних злочинів) – професійна (сукупність злочинів, що вчинюються постійно і є для злочинця основним джерелом існування);

за мотивацією діяння:

• – економічна;
• – екологічна;
• – організована;
• – корупційна;
• – необережна.

Можливо виділити види злочинності і за розділами Особливої частини Кримінального кодексу України.

Така класифікація допомагає, по-перше, конкретизувати вивчення багатьох проблем, а по-друге, є важливою для вирішення практичних завдань боротьби зі злочинністю загалом та окремими її видами.

КІЛЬКІСНІ ПОКАЗНИКИ ЗЛОЧИННОСТІ

Злочинність, як і будь-яке інше соціальне явище, можна оцінювати за допомогою кількісних та якісних критеріїв (показників). При цьому слід мати на увазі, що вивчення кількісної сторони явища обов’язково доповнює і якісні властивості сукупності, оскільки кількість завжди переходить в якість при достатньо значній кількості одиниць сукупності. Кількісна сторона суспільних явищ – перш за все їх розміри. Коли змінюється кількість, то обов’язково змінюється і якість, і цей процес є невідворотним.

Розглядаючи основні показники злочинності, слід мати на увазі їх відносність, неповноту та умовність поділу, оскільки кожен з них характеризує лише ту або іншу сторону злочинності. Так, зауважимо, що статистика оперує даними стосовно не всіх, а лише зареєстрованих злочинів та виявлених злочинців.

Кількісні показники злочинності характеризують її загальні обсяги та мають кількісне виявлення. До них відносять рівень злочинності, рівень судимості, ціну злочинності, коефіцієнти злочинності та динаміку злочинності.

Рівень злочинності – це її кількісна характеристика, яка являє собою абсолютну кількість зареєстрованих злочинів та осіб, що їх вчинили, на певній території за конкретний проміжок часу (за місяць, квартал або рік).

Дані про рівень злочинності містяться у статистиці. З метою узагальнення цих даних всі правоохоронні органи України проводять первинний облік і реєстрацію вчинених злочинів за уніфікованими формами статистичних облікових документів. Сьогодні найбільш повну інформацію про кількісні та якісні показники злочинності здебільшого можна отримати з ЄРДР (Єдиний реєстр досудових розслідувань), ЄССА (Єдина система статистика та аналізу роботи органів прокуратури), статистичних звітів Державної судової адміністрації України. На даний час до обов’язкових для заповнення системою визначено відомості, на підставі яких формуються витяг з Реєстру, інформаційна картка на особу у кримінальному провадженні, а також звіти за формами № 1 “Єдиний звіт про кримінальні правопорушення”, № 2 “Єдиний звіт про осіб, які вчинили кримінальні правопорушення”, № 5 “Звіт про кримінальні правопорушення, вчинені на підприємствах, установах, організаціях за видами економічної діяльності”, № 1-03 “Звіт про результати боротьби з організованими групами та злочинними організаціями”, затверджені наказом Генерального прокурора України № 101 від 23.10.2012.

Проте, показники, які містяться у цих формах статистичної звітності часто не співпадають, оскільки:

• – приблизно третина зареєстрованих злочинів залишаються нерозкритими, і, як наслідок, винні у їх вчиненні особи не виявлені та не враховані;
• – біля 8-10 % злочинів вчиняються групами;
• – існують і багатоепізодні кримінальні провадження з одним обвинуваченим.

Рівень судимості – абсолютна кількість злочинів та осіб, які їх вчинили, стосовно яких винесений обвинувальний вирок суду, на певній території за певний проміжок часу. На основі даних, які містяться в “Статистичній картці на підсудного (обвинуваченого)”, органами Державної судової адміністрації складаються звіти про роботу судів, аналізуються дані про судимість, її рівень, структуру і динаміку в Україні в цілому або окремих регіонах, містах, районах, а також про причини і умови вчинення злочинів. Цей показник завжди нижчий, ніж рівень злочинності.

Ціна злочинності – фізична, майнова, економічна, моральна та інші види шкоди від вчинених злочинів. Ціна злочинності дає уявлення про обсяг і характер прямого і непрямого збитку, який завдає злочинність суспільству.

Фізична шкода – шкода від злочинів насильницького характеру (кількість осіб, яким була заподіяна смерть, тілесні ушкодження різного ступеня тяжкості тощо).

Майнова шкода – безпосередні збитки від злочинів, які вираховуються у грошовому еквіваленті.

Економічна шкода – втрати внаслідок недоотримання валового внутрішнього продукту; витрати держави на утримання судових, правоохоронних органів, установ виконання покарань; виплати потерпілим пенсій, компенсацій, витрати на їх лікування.

Моральна шкода – шкода яка заподіюється як самому потерпілому (визначається ним самим в залежності від вчиненого злочину та витрат, пов’язаних з усуненням його несприятливих наслідків) так і морально- психологічному здоров’ю всього суспільства. За даними ООН, держави витрачають від 5 до 14 % свого ВВП на боротьбу зі злочинністю та ліквідацію її шкідливих наслідків.

Коефіцієнти злочинності – це відносні статистичні показники, що застосовуються з метою коректного аналізу стану та динаміки злочинності в різних регіонах або країнах шляхом співставлення відомостей про злочинність з даними про населення. Серед коефіцієнтів злочинності виділяють коефіцієнт злочинної інтенсивності та коефіцієнт злочинної активності.

Коефіцієнт інтенсивності злочинності дозволяє порівнювати рівень злочинності в регіонах з різною кількістю населення. Обчислюється шляхом відношення кількості вчинених злочинів до загальної кількості всього населения і розраховується на єдину розрахункову базу населення (1000, 10000, 100000), відповідно до якої проводиться розрахунок, за наступною формулою:

З – загальна кількість зареєстрованих злочинів на певній території за певний період часу;

Н – загальна кількість населення, що мешкає на певній території;

Е – єдина розрахункова база – визначена кількість мешканців регіону (1000,10000,100000 осіб).

Коефіцієнт злочинної активності відображає частоту вчинення злочинів жителями певного регіону і розраховується як відношення кількості осіб, що вчинили злочини за певний період часу на певній території, до кількості населення, яке проживає на цій території та досягло віку кримінальної відповідальності, на єдину розрахункову базу населення (1000, 10000, 100000), відповідно до якої проводиться розрахунок, за наступною формулою:

О – кількість осіб, виявлених за вчинення злочинів;

– кількість населення регіону, віком старше 14 років (вік, з якого настає кримінальна відповідальність);

Е – єдина розрахункова база – визначена кількість мешканців регіону (1000, 10000, 100000 осіб).

Кількісні показники злочинності відіграють значну роль при її вивченні. їх використовують:

• – при порівнянні злочинності та території одного регіону протягом різних періодів часу;
• – при порівнянні злочинності та в різних регіонах протягом однакового періоду часу;
• – при порівнянні проявів одного виду (групи) злочинності з іншим.

Динаміка злочинності відображає зміни її кількісних та якісних показників протягом певного часового проміжку (один, два, п’ять, десять років і т.д.). Залежно від того, за який період часу проводиться порівняння показників злочинності, виділяють наступні види аналізу:

• – поточний аналіз проводиться шляхом співставлення даних злочинності за рік з даними за попередній рік і забезпечує поточні потреби правоохоронної практики;
• – систематичний аналіз проводиться послідовно в хронологічному порядку за певний інтервал часу (5-10 років) і використовується за необхідності ґрунтовних наукових або прикладних досліджень;
• – аналіз сезонних коливань допомагає встановити загальні тенденції злочинності в залежності від пори року і є особливо актуальним для курортних місцевостей, де рівень злочинності суттєво зростає під час туристичного сезону.

Найбільш суттєво на динаміку злочинності впливають соціальні та правові фактори. Зниження або зростання злочинності відбувається як в результаті соціальних змін рівня та структури злочинності, так і в результаті правових змін у законодавчій характеристиці кола кримінально караних діянь, у повноті реєстрації та інших юридичних факторах.

Група соціальних факторів включає в себе причини та умови злочинності, демографічну структуру населення, зміни соціальної, економічної, політичної ситуації в державі або регіоні та інші соціальні процеси і явища, які впливають на злочинність. Оскільки злочинність – не тільки соціальне, але й кримінально-правове явище, дія правовий: факторів (тобто законодавчих та правозастосовчих) на її динаміку неминуча. Під законодавчими факторами розуміють зміни у кримінальному законодавстві, які криміналізують або декриміналізують ті чи інші діяння, змінюють класифікацію і кваліфікацію злочинів, тим самим впливаючи на зміни рівня злочинності. Ослаблення або активізація боротьби зі злочинністю (правозастосовчі фактори) також відбивається на динаміці злочинності.

При вивченні злочинності в динаміці обчислюються абсолютне зростання (зниження), темп зростання (зниження) та темп приросту (зменшення), які залежно від мети і завдань дослідження, розраховуються двома способами: базисним і ланцюговим.

У випадку, коли потрібно проаналізувати зміни явища за тривалий проміжок часу, як правило, використовується базисний спосіб. При цьому всі показники злочинності за обраний період часу порівнюються з першим (початковим), обраним за базис. За допомогою ланцюгового способу аналізуються зміни явища, як правило, за короткий проміжок часу, оскільки одержані в результаті дані характеризують зміну кожного показника порівняно з попереднім.

Абсолютне зростання (зниження) – це показник, який характеризує, на скільки одиниць (у абсолютному значенні) явище за певний період часу зросло або зменшилось. Абсолютне зростання (зниження) – ΔΡ – визначається як різниця між рівнем ряду динаміки певного року та рівнем ряду попереднього або першого року взятого за базу порівняння. Даний показник може бути визначений за наступною формулою:

– абсолютне зростання (зниження) – ланцюговий;

– абсолютне зростання (зниження) – базисний;

де – рівень певного ряду динаміки; – рівень базисного ряду динаміки; – рівень попереднього ряду динаміки.

Темп зростання (зниження) – відносний показник, який характеризує, у скільки разів більше чи менше або скільки відсотків складає злочинність порівняно з аналогічним показником, обраним за базовий. Він може обчислюватись у коефіцієнтах або відсотках. Темп зростання (зниження) – Тр – визначається як відношення рівня ряду динаміки певного року та рівня ряду попереднього або першого року взятого за базу порівняння і помножене на

• 100 %. Даний показник може бути визначений за наступною формулою:
  • – темп зростання ланцюговий;
  • – темп зростання базисний.

  Темп приросту (зменшення) – також відносний показник, який характеризує, на скільки відсотків зросла або знизилась злочинність порівняно з аналогічним показником, обраним за базовий. Темп приросту (зменшення) – Тпр може визначатися як різниця між значеннями темпу росту Тр і 100 %, зокрема, Тпр = Тр-100 %, або ж як відношення різниці між рівнем ряду динаміки певного року та рівнем ряду початкового (базисного) чи попереднього року, поділена на рівень ряду динаміки початкового або попереднього років і помножене на 100 %. Даний показник може бути визначений за наступною формулою:

  Також динаміку злочинності можна зобразити у вигляді лінійної координатної діаграми. На горизонтальній осі в прийнятному масштабі відкладається час, а по вертикальній осі – рівні ряду динаміки. По відмітках на обох осях визначають місцезнаходження точок на полі діаграм. Послідовно з’єднуючи їх прямими відрізками, одержуємо ламану лінію.

  Завдяки оцінці динаміки злочинності і порівняння її з соціальними процесами в суспільстві є можливість вивчати не тільки зміни самої злочинності, а і її криміногенних факторів (причин та умов): економічних, політичних, соціальних, демографічних тощо). Цей показники використовується при здійсненні кримінологічного прогнозування.

  3.1. Кількісні показники злочинності

  Дослідження історичного розвитку злочинності, що продемонструвало складні ідеолого-політичні та соціальні процеси, в яких формувалось поняття злочинності, аналіз можливих методологічних шляхів вивчення злочинності, визначення умовних меж і наукових підходів до цього поняття, нове визначення і класифікація злочинних проявів – все це надає можливість і має кінцевим результатом побудову і аналіз інформаційної моделі злочинності, яка представлена кількісними, якісними показниками, а також «ціною» злочинності.

  Проблема дослідження і визначення кількісних показників злочинності і різних її проявів знаходила своє вирішення у наукових працях таких вчених, як В.С. Батиргареєва, А.М. Бойко, В.В. Голіна, Б.М. Головкін, І.М. Даньшин, В.М. Дрьомін, А.П. Закалюк, О.Г. Кальман, О.Г. Кулик, В.М. Попович, І.П. Рущенко, В.І. Шакун, О.Ю. Шостко та багатьох інших. Кількісні показники злочинності стали предметом дослідження для таких російських вчених, як Ю.М. Антонян, А.І. Долгова, С.В. Іванцов, С.М. Іншаков, Є.П. Іщенко, Л.О. Колпакова, Л.В. Кондратюк, В.М. Кудрявцев, В.Д. Ларичев, В.В. Лунєєв, В.С. Овчинський, Л.І. Романова, О.В. Старков, О.В. Тюменев, Д.А. Шестаков та інші. Поняття та аналіз моделювання, методологічні підходи до моделювання злочинності і злочинної поведінки у кримінологічній науці і в юриспруденції розкриваються у роботах вчених Ю.М. Антоняна, Ю.Д. Блувштейна, С.Є. Віцина, О.О. Гаврилова, Ю.М. Гаврильца, К.К. Горяінова, В.П. Казимирчука, Л.В. Кондратюка, Л.Л. Кругликова, В.О. Мінаєва, А.Я. Мініна, В.С. Овчинського, В.Д. Рудашевського, О.Є. Спиридонової, М.М. Тарасова, О.Ф. Черданцева та

  Вважаємо за необхідне перед аналізом кількісних (підрозділ 3.1 дисертаційного дослідження), якісних показників (підрозділ 3.2) і визначення «ціни» злочинності (підрозділ 3.3) коротко зупинитися на визначенні самої інформаційної моделі, з’ясуванні значення поняття «модель» у юридичній науці взагалі і кримінологічній зокрема.

  Інформаційна модель злочинності є складовою механізму загального інформаційного процесу та інформаційних відносин, що існують у суспільстві [41, с. 16-19]. Термін «модель» походить від латинського слова «modulus», що означає «міра». Сам термін має багато значень і застосовується у різних сферах людської діяльності. У науковому значенні слід виходити з того, що моделювання – це метод наукового пізнання, а модель – форма, засіб наукового пізнання. Метод моделювання є цінним саме тому, що дозволяє отримати знання про досліджуваний об’єкт не шляхом безпосереднього вивчення, а шляхом вивчення його моделі. І та обставина, що між дослідником і об’єктом дослідження знаходиться проміжна ланка – модель – є специфічним для методу моделювання. Моделі соціальних явищ (а злочинність, безумовно, є соціальним явищем) можуть бути виражені у вигляді систем рівнянь і нерівностей, кореляційних і дисперсійних коефіцієнтів, інших узагальнюючих показників, статистичних групувань і т.д. Форма моделі визначається конкретною ціллю моделюванню. А сам метод моделювання є універсальним у тому сенсі, що його можна застосовувати як на емпіричному, так і на теоретичному рівні дослідження. На емпіричному рівні цей метод має вимірювальну, описову функцію, а на теоретичному – інтерпретаційну, пояснювальну, прогностичну, критеріальну функції, а також функцію у мисленнєвому експерименті. Найбільш суттєвими і складними функціями моделей є ті з них, що виконуються на теоретичному рівні дослідження [38, с. 8-21].

  Метод моделювання належить до сучасних методів дослідження у науці і практиці. Багатозначність самого терміна «модель» вимагає тлумачення залежно від мети дослідження. У широкому розумінні модель визначають як будь-який пізнавальний образ емпіричного і теоретичного рівней пізнання. Теоретичне пізнання (у нашому випадку теоретичне пізнання злочинності) при цьому виступає як дискретне моделювання, в якому пізнавальні образи (поняття, судження, умовиводи) також розглядаються як своєрідні моделі. У юридичній науці термін «модель» застосовується відносно норм права і правовідносин як структурна модель дійсності.

  Але крім того, що модель є формою відображення дійсності, спрощеним образом досліджуваного об’єкта, до її характерних рис належать і такі ознаки: 1) модель створюється у результаті процесу абстракції (при створенні моделі дослідник абстрагується від безмежної сукупності властивостей, ознак, відносин досліджуваних об’єктів, відволікається від окремих, часткових ознак, виділяючи лише ті ознаки, властивості, зв’язки і відносини, які мають бути предметом дослідження); 2) модель і досліджуваний об’єкт знаходяться між собою у відносинах відповідності. Модель є аналогом досліджуваного об’єкта. Проте вона не є тотожнім повторенням того чи іншого процесу, явища, адже тоді модель втратила б свою специфіку; 3) модель є засобом відсторонення і вираження внутрішньої структури складного явища. Об’єкти, що досліджуються шляхом моделювання, повинні бути складними, мати систему, складатися з елементів. Слід також зазначити, що модель може і не мати дослідницького характеру, а виконувати спеціальне завдання опису, демонстрації. Так, В.О. Штофф розумів під модельною інтерпретацією випадки, коли за допомогою моделей надається тлумачення явищ, що спостерігаються, їх внутрішньої динамічної і статичної структури, бо модель є демонстрацією певної структури [272, с. 249]. У межах кримінологічного дослідження моделюванню підлягають насамперед типові соціальні явища і процеси, на які можливо і потрібно впливати силами правоохоронних органів [174, с. 45].

  Модель – це умовний образ, що відображує суттєві властивості досліджуваного об’єкта (або процесу) так, що його вивчення породжує нову інформацію про об’єкт, який моделюється. Сутність моделювання соціальних процесів, явищ полягає в умовному відтворенні досліджуваних об’єктів з наступним вирішенням завдань за аналогією. Інформаційна модель – маломірне уявлення про багатомірний інформаційний простір. Інформаційна модель злочинності – портрет злочинності як сукупності злочинів. У процесі вирішення можливості і проблеми математичного моделювання злочинності дослідниками ставляться наступні завдання: виявлення тенденції динамічного ряду; прогнозування рівня злочинності у регіоні на підставі статистичних вимірювань; побудову функції, що характеризує розвиток процесу вчинення злочинів; типологізація (класифікація) кримінологічних об’єктів (людей) на підставі визначальних характеристик та інше.

  У науковій літературі зазначається, що поняття інформаційної і математичної моделей дуже близькі, оскільки вони є знаковими системами. У якості об’єктів моделювання у кримінологічних дослідженнях виступають взаємозв’язок різних соціальних явищ із станом, рівнем і динамікою злочинності, структурно-динамічні коливання злочинності. Так, за методикою С.Є. Віцина матричні моделі злочинності дозволяють знаходити і кількісно виражати залежність між видами, групами злочинів і характеристиками контингенту злочинців. Він пропонував використовувати для опису злочинності або окремих груп злочинів узагальнений показник кількісної оцінки різних злочинів за ознакою їх суспільної небезпеки [174, с. 38-43].

  На думку Ю.М. Антоняна і Ю.Д. Блувштейна, математичні моделі у кримінології можуть бути класифіковані за принципом їх «роботи» наступним чином: 1) моделі розподілу; 2) моделі взаємозв’язку; 3) моделі імітаційні; 4) моделі розпізнавання образу. Найбільш перспективне використання цих моделей для прогностичного моделювання злочинності, особи злочинця і злочинної поведінки. Прикладом моделі взаємозв’язку (залежності) є дослідження рівня освіти засуджених і тяжкості вчинених ними злочинів. Емпіричний матеріал для побудови моделі – відомості про освітній рівень N=1000 засуджених (проста випадкова вибірка) і тяжкості вчинених ними злочинів, що були зареєстровані правоохоронними органами [174, с. 40-41].

  Моделювання як специфічний метод є синтетичною формою елементарної логіки і загальнонаукових методів порівняння, аналізу, синтезу, аналогії та ін. [163, с. 149-151]. Модельний опис ґрунтується переважно на емпіричному знанні про об’єкт. При цьому воно полягає не в перерахуванні елементів, властивостей, характеристик, а в логічно впорядкованому їх поданні, вираженому в абстрактній формі. Пояснювальна функція моделі має на своїй меті розкрити зв’язки між описаними фактами, залежністю і вже відомими законами, теоріями, гіпотезами (так, наприклад, існують зв’язки і залежності між такими кількісно-якісними показниками, як рівень, динаміка і структура злочинності).

  Інформаційна модель може створюватися за допомогою соціологічного інструментарію – анкет, матеріалів для інтерв’ю, формалізованих карток для контент-аналізу документів, за допомогою статистики і т.д. У сфері права параметри такої моделі частіше за все є кількісно-якісними, виникає соціально-правовий модельний опис оригіналу дослідження. При створенні інформаційної моделі можуть використовуватися готові моделі збору інформації. Кожна модель будується поетапно, дослідник проходить стадії постановки проблем, створення та дослідження моделі [160, с. 39-43]. Так, у кримінології при моделюванні кримінологічно значущих зв’язків між конкретними формами злочинного насильства і соціальними феноменами можуть бути використані методи парного регресійно-кореляційного аналізу, дисперсійного аналізу і вирахування коефіцієнтів еластичності для лінійної функції [226, с. 68].

  В юридичних науках можуть застосовуватися як матеріальні (наприклад, кібернетичні), так і ідеальні (уявні) моделі [272, с. 218-232, 239, 255]. У цьому дисертаційному дослідженні нас більше цікавлять ідеальні моделі. Злочинність є ідеальною моделлю, що має власний матеріальний вираз, який ґрунтується на системі статистичних показників. Сам термін модель використовуємо у широкому значенні – як певний уявний образ, що має теоретичний та емпіричний рівні пізнання, – і не обмежуємось поняттям моделі у вузькому значенні, у якому вона використовується у спеціальних джерелах по моделюванню. Створюється ідеальний об’єкт (модель), якого в реальному житті немає. Якщо ж створювати модель злочинності, то слід відображувати її систему зв’язків, а саму злочинність представляти у вигляді складноорганізованої структури, що складається із взаємопов’язаних елементів, що є кількісними і якісними показниками злочинності. А уявлення про злочинність як юридичну конструкцію призведе до більш повного, зрозумілого і детального з’ясування її змісту. Юридична конструкція злочинності буде своєрідним каркасом, який формується за допомогою статистичних показників.

  Соціально-правове моделювання розглядається як засіб опису, пояснення і прогнозування соціально-правових систем, явищ і процесів за допомогою аналізу інформаційних моделей соціальної реальності.

  Моделювання соціально-правових явищ і процесів – це метод пізнання, у процесі якого використовується допоміжний штучно створений об’єкт – модель, представлений у вигляді схем, алгоритмів, математичних формул, і тому подібне, який, будучи аналогічним досліджуваному об’єкту (деяким соціальним явищам, процедурам або процесам), відображає і відтворює в простішому вигляді властивості, взаємозв’язки і стосунки між його елементами. Модель в процесі пізнання дозволяє отримати нову інформацію про сам об’єкт дослідження – соціальне явище, процедуру або процес [157, с.

  При моделюванні соціально-правових явищ найбільший інтерес представляють моделі, що не претендують на детальний опис особливостей кожного конкретного випадку, а що дозволяють узагальнювати і одночасно враховувати істотну конкретику [157, с. 8].

  Поняття злочинності, як і будь-яке поняття, має зміст і обсяг. Зміст же як оціночних, так і неоціночних понять, утворюють суттєві, загальні, у сукупності відмінні (відмітні) ознаки тих предметів, що вони відображують [85, с. 130-131]. Інформаційна модель злочинності буде вираженням самого змісту і обсягу злочинності. Загальні принципи побудови такої моделі передбачають і роблять можливим використання інформаційних методів у кримінологічних дослідженнях та інформаційного аналізу кримінологічної інформації [174, с. 4-7], використання інтелектуального аналізу даних (Data Mining) у кримінологічних дослідженнях [27, с. 32-33]. На основі вивчення значних обсягів інформації відбувається вивчення не відомих досі, прихованих структур, автоматичний пошук закономірностей. Сфера застосування інтелектуального аналізу даних не обмежується лише кримінологією, а й посідає належне місце у логічному аналітичному процесі, що забезпечує синтез та інтерпретацію даних, прогнозування майбутніх подій з метою досягнення організаційних висновків. Кримінологія може використовувати ці засоби у своєму методологічному апараті. За допомогою методів інтелектуального аналізу даних (технології Data Mining) можна вирішити, зокрема, такі завдання: виявити підозрілі трансакції; типологізувати організовані злочинні групи; здійснити кримінологічну класифікацію територіальних одиниць; визначити чинники інтенсифікації процесу залучення населення у вживання наркотиків; опрацювати прогнози з розвитку криміногенної обстановки залежно від демографічної, економічної, політичної ситуацій. Пошук логічних закономірностей є одним із найперспективніших напрямів багатомірного статистичного аналізу кримінологічної інформації [27, с. 33-34]. В Україні мають бути розроблені відповідні автоматизовані інформаційні системи, а згодом і об’єднана Державна автоматизована система кримінологічної інформації (ДАСКІ) [91, с. 51].

  Підсумком аналізу кримінальної деструктивності сьогодення має стати зареєстрована і врахована злочинність (повна та актуальна злочинність). Досвід кримінологічного аналізу злочинності дозволяє представити її стан (під яким розуміється інтегрована оцінка) у вигляді інформаційної моделі – системної картини стану злочинності, що виражена статистичними оцінками елементів і властивостей злочинності [122, с. 117-119]. До інформаційної моделі злочинності зараховуємо кількісні, якісні показники, показники, що мають змішаний кількісно-якісний характер і окремо виділяємо такий показник, як «ціна» злочинності, що, на нашу думку, має самостійне кримінологічне значення у дослідженні злочинності. Головне призначення інформаційної моделі полягає у тому, що вона є виміром злочинності. За допомогою кількісно-якісних показників створюємо модель, певну інформаційну імітацію, що не повністю відповідає дійсності, бо існування латентної злочинності не дозволяє визначити дійсну картину злочинності у державі. Також постає питання про можливість визначення дійсного і реального стану злочинності.

  Аналіз злочинності має бути побудований на виявленні її реальних якісних і кількісних характеристик у їх діалектичному взаємозв’язку. Зміст якості включає, по-перше, визначеність явища у певних межах, просторово- часових властивостях; по-друге, дослідження структури злочинності, взаємозв’язку різних злочинів і їх суб’єктів, вивчення стійкості та мінливості злочинності. Кримінальна статистика при цьому залишається важливим джерелом інформації і при її змістовному аналізі можна отримати навіть певні відомості про латентність злочинів. Кількість – це просторово-часова властивість явища (величина у просторі, тривалість існування, темпи приросту і т.п.). У процесі аналізу враховуються ті закономірності злочинності та її змін, котрі уже були виявлені кримінологами і відображені у літературі. Це дозволяє точніше оцінювати особливості злочинності у конкретних умовах, своєчасно відкривати нові тенденції і специфічне співвідношення різних її структурних елементів [139, с. 111-112].

  Завдання кримінологічного аналізу кількісних показників злочинності вирішується за допомогою використання пізнавального інструментарію – узагальнюючих показників (сумарних абсолютних, відносних і середніх величин), що характеризують злочинність у певному просторово-часовому вимірі. Оперування кількісними ознаками вимірювання статистичних даних дасть змогу охарактеризувати її рівень і динаміку [61, с. 165].

  Кількісно-якісне вимірювання злочинності проводиться шляхом виявлення таких основних статистичних показників, як: рівень злочинності, коефіцієнти злочинності, структура злочинності, динаміка злочинності, відомості про латентність злочинності [136, с. 23]. Кожен із цих названих показників вимагає окремого розгляду. Безперечно, наведений перелік показників потребує вдосконалення і сучасної кримінологічної інтерпретації. Кількісні показники (ознаки) характеризують стан і динаміку злочинності. Першим і узагальнюючим кількісним показником злочинності є її стан. Стан злочинності у звичному і спрощеному розумінні є загальною врахованою кількістю злочинів і осіб, які їх вчинили, за певний період часу і на певній території. У такому розумінні визначення стану злочинності стає подібним до такого кількісного показника, як рівень злочинності. Цю ситуацію не можна вважати кримінологічно правильною. Характеристика стану злочинності вимагає професійної оцінки, що буде включати в себе не тільки зареєстровану, а й латентну злочинність, структурні параметри злочинності і сукупність правопорушників, відсотки, коефіцієнти, індекси та інші узагальнюючі і відносні показники [169, с. 305-307]. У широкому розумінні стан злочинності неможливо об’єктивно оцінити і поза її реальною динамікою, темпами її зростання чи зниження, темпами зростання (зниження) окремих груп і видів злочинів. Наприклад, при одному й тому ж рівні злочинів у двох різних регіонах стан злочинності буде оцінюватися по- різному, якщо в одному спостерігається інтенсивне зростання тяжких злочинів, а в іншому – їх зниження. При такому розгляді стан злочинності є поняттям збірним. Однак лише при комплексному підході і можливо оцінити реальний стан злочинності у державі, регіоні або населеному пункті. Під станом злочинності розуміємо найбільш узагальнюючий показник злочинності, до якого відносимо всі кількісні, якісні, кількісно-якісні показники злочинності, а також латентні злочини. Так, Б.М. Головкін під станом корисливої насильницької злочинності пропонує розуміти сформовану в узагальнених оцінках кількісних та якісних характеристик інформаційну модель явища, що відбиває внутрішні і зовнішні взаємозв’язки, закономірності функціонування й основні тенденції розвитку [63, с. 56]. Стан корисливої насильницької злочинності вчений визначає як узагальнену оцінку її найбільш кримінологічно значущих статистичних величин, що відображають основні тенденції розвитку, характерні риси нинішнього прояву, обсяги латентності та соціальні наслідки. До системи основних кримінологічно значущих показників слід віднести узагальнюючі показники: сумарні абсолютні величини (рівень), відносні величини (структури, інтенсивності, порівняння, динаміки, коефіцієнтів) та середні величини (абсолютний приріст, темп зростання, середній темп зростання за період), що комплексно дають загальну характеристику явища корисливої насильницької злочинності на певному етапі розвитку. Категорія «стан» характеризує реальне буття (форму існування) явища і спосіб вияву, що спонукає досліджувати не тільки відображену в обліково-статистичній звітності виявлену сторону, а й націлює пізнати латентний обсяг, темну цифру [58, с. 16].

  Під час оцінки стану злочинності у абсолютних показниках крім зареєстрованих злочинів слід також враховувати латентні (приховані) діяння, число яких може у 4 – 5 разів перевищувати рівень офіційно зареєстрованих. Так, наприклад, за експертними оцінками В.В. Лунєєва, загальна кількість зареєстрованих і латентних злочинів у Росії в останні роки складає близько 15 млн. діянь (а за іншими оцінками близько 22 – 25 млн. діянь), проти 3 млн., що відображені у офіційній статистиці [169, с. 306]. Подібні тенденції спостерігаємо і в Україні, а у наукових виданнях і засобах масової інформації постійно з’являються повідомлення про те, що рівень зареєстрованої злочинності і реальна криміногенна ситуація в Україні суттєво різняться. Зокрема, за даними Генеральної прокуратури України стверджується, що «реальну картину злочинності міліція приховує», в Україні залишаються нерозкритими понад 1 млн. 962 тис. злочинів, із яких більше 6 тисяч – умисні вбивства, невідомою залишається доля майже 5 тис. осіб, зниклих безвісти [214, с. 5]. Окремі автори говорять навіть про повернення сьогодні 90-х років минулого століття, які запам’яталися засиллям злочинності, адже кожного дня грабують банки, ювелірні крамниці, пункти обміну валют із застосуванням зброї [10, с. 19]. Зареєстровані і латентні злочини визначають стан реальної злочинності. При детальній оцінці стану злочинності необхідно звертатися до зареєстрованої і латентної злочинності, до кількості правопорушників, структурних параметрів злочинності, що виражаються у відсотках, коефіцієнтах, індексах, до тенденцій злочинності та до інших узагальнюючих і відносних показників. Інформаційна невизначеність розуміння стану злочинності поглиблюється тим, що показники, які публікуються кримінальною статистикою під рубрикою «Стан злочинності», відображають не дійсні кількісні параметри злочинності, а лише підсумки реєстрації і обліку злочинів [158, с. 86]. Між тим, зареєстрована злочинність – це лише видима частина усієї злочинності. Невидиму її частину складає латентна злочинність. Саме «темна цифра», що неминуче присутня у статистиці, створює найбільш серйозну проблему для кількісної оцінки злочинності. Вона не виникає самостійно, а найчастіше є породженням різних обставин, що пов’язані із позицією жертв і обліком злочинності правоохоронними органами. Кількість злочинів, що реєструється, значною мірою залежить від обраного правоохоронними органами методу контролю над злочинністю [260, с. 72-74].

  Рівень злочинності – один із важливих кількісних показників злочинності, це загальна кількість злочинів і осіб, які їх вчинили, за певний проміжок часу в країні або в її окремому регіоні. Цей показник виражається в абсолютних цифрах. При визначенні рівня злочинності беруться два об’єкти обліку: кількість злочинів і кількість осіб, які вчинили ці злочини. Рівень злочинності не можна ототожнювати з рівнем судимості, оскільки до даних про судимості не включаються відомості про осіб, які вчинили злочин, але кримінальні справи по яких припинені на законних підставах до суду або щодо них ухвалено виправдувальний вирок. За межами судимості за звітний період залишаються, природно, нерозкриті кримінальні справи [136, с. 2324]. До того ж, якщо злочинність вимірюється фактами, то судимість, як і виявлені злочинці, вимірюється особами [169, с. 377].

  Так, В.С. Батиргареєва стверджує, що під рівнем злочинності потрібно розуміти кількісну характеристику злочинності у конкретно взятій державі або суспільстві на конкретну дату або за певний період часу, яка включає в себе кількість вчинених злочинів і кількість осіб, які їх вчинили (абсолютні показники), та коефіцієнти злочинності (відносні показники) [16, с. 35].

  Кримінологи зазначають, що хоча рівень зареєстрованих злочинів і рівень правопорушників співвідносяться між собою, все ж порівнювати їх не можна. У них можуть бути навіть різні тенденції: зареєстрована злочинність може зростати, а кількість осіб, що вчинили злочини, знижуватися. Подібна тенденція спостерігається, зокрема, у Росії [169, с. 306]. Кількість зареєстрованих злочинів і кількість правопорушників свідчать про загальні тенденції розвитку злочинності та про криміногенний потенціал осіб, що вчиняють злочини. В Україні за період 2007 – 2012 років ці показники розвивалися за такою тенденцією: збільшувалася кількість зареєстрованих злочинів і, відповідно, збільшувалася кількість злочинців, а якщо зменшувалася кількість злочинів, то і зменшувалася кількість злочинців (за винятком 2010 і 2011 років). У 2010 році правоохоронними органами було зареєстровано 500902 злочини і 226385 осіб, які вчинили злочини, у 2011 році – 515833 злочини і 225517 осіб, які вчинили злочини. Із наведених даних виходить, що у 2011 році було вчинено на 14931 злочин більше, ніж у 2010 році (динаміка складає 3%), при цьому осіб, як вчинили злочини у 2011 році було виявлено на 868 осіб менше (динаміка є негативною і становить – 0,4%). Кількість злочинів і осіб, що їх вчинили, відображено у табл. 1.

  Кількість злочинів і осіб, які їх вчинили в Україні за період 2007 – 2012

  Сучасна система обліку злочинів у звітності правоохоронних органів дозволяє визначити і ймовірність бути виявленим як особа, що винила злочин [122, с. 96]. Вважається, що ймовірність бути виявленим у вчиненні злочину є показником, який характеризує результативність правоохоронної і правозастосовної діяльності. Однак ця ймовірність не стільки осмислена, скільки інтенціонально (духовно) впливає на мотиваційну сферу поведінки і, отже, є одним з чинників не тільки індивідуального, а й масового вибору кримінальних варіантів поведінки. Таку ймовірність бути виявленим як особа, що вчинила злочин (Рв), можемо розрахувати за формулою:

  NB – чисельність осіб, виявлених за вчинення злочину у звітному періоді;

  Nn – чисельність злочинів, зареєстрованих у звітному періоді.

  Зазначаючи у чисельнику кількість осіб, що вчинили злочин, а у знаменнику кількість зареєстрованих злочинів, можемо розрахувати показник Рв за 2007 – 2012 рр.:

  Динаміка ймовірності бути виявленим за вчинення злочину починаючи з 2009 року зменшується і ризик бути покараним у 2009 – 2012 р. становив менш як 50%. Так, В.В. Голіна зазначає, що хоча ми не знаємо ні кількості фактично вчинених в Україні злочинів (латентність), ні кількість осіб, які їх вчинили, але отримані математичним шляхом дані характеризують, нехай і опосередковано, рівень ефективності реалізації принципу невідворотності покарання. І це – не проста статистика. Така ситуація означає, що в країні кожен другий злочинець може розраховувати на безкарність [53, с. 98-99]. Безумовно, така ситуація є криміногенно небезпечною і породжує вчинення нових злочинів як особами, що вже вчинили злочини і уникнули покарання, так і особами, які тільки планують злочинну діяльність. А якщо враховувати і те, що рівень зареєстрованої злочинності не повною мірою відображає криміногенну ситуацію, що склалася в суспільстві, то значна частина злочинності залишається поза реєстрацією, тобто латентною. За даними міжнародного опитування щороку від 60 до 70%, а за даними лабораторії кримінологічних досліджень НДІ НАВСУ – понад 60% осіб, постраждалих від злочинів, не зверталися із заявою до міліції. З високою ймовірністю можна стверджувати, що більше половини реально вчинених у м. Києві злочинів залишаються поза реєстрацією, є латентними. Можна припустити, що приблизно така ж частка злочинів, вчинених на території України, також залишається латентною [150, с. 12-13]. І, відповідно, кількість осіб, які щороку не потрапляють до орбіти правосуддя і уникають покарання, навіть за приблизними розрахунками становить близько 70%, а це означає, що криміногенний потенціал українського суспільства є надзвичайно потужним. А наша обізнаність про рівень існуючої у суспільстві злочинності є досить умовною. Навіть ідеальний облік всіх злочинів, що стали відомими правоохоронним органам, які ведуть боротьбу зі злочинністю, не дає можливість вирішити завдання створення міцного фундаменту фактів, які складаються із усієї сукупності злочинних проявів, що мали місце на певній території, у певний проміжок часу. Справа в тому, що за межами зареєстрованих злочинних проявів залишаються латентні злочини. Хоча виявлення латентної злочинності необхідне для: а) встановлення реального стану злочинності у певній адміністративно-територіальній одиниці у певний проміжок часу; б) визначення дійсної структури злочинності; в) встановлення тенденцій у динаміці злочинності; г) визначення розміру збитку, що був спричинений злочинністю суспільству і його громадянам; д) встановлення обставин, що сприяють злочинності, і визначення шляхів їх усунення; є) прогнозування руху злочинності. Виявлення латентної злочинності і заходи щодо її скорочення позитивно впливають на зміцнення правосвідомості громадян і посилюють запобіжну дію кримінального покарання [285, с. 98-99]. При вивченні кримінальної, судової статистики завжди повинно ставитися завдання визначення ступеня латентності злочинності [139, с. 144-146]. Наприклад, при аналізі змін злочинності визначити, збільшилася чи зменшилася латентність і як вона вплинула на зміну статистичної картини злочинності. Латентна частина злочинності включає приховані і ті, що приховуються, злочини. Прихована частина злочинності утворюється за рахунок злочинів і їх різних сукупностей, які були вчинені, але про які не стало відомо правоохоронним органам, суду. Частина злочинності, що приховується, включає злочини і їх сукупності, які стали відомі правоохоронним органам, але які з різних причин не знайшли відображення у статистиці злочинності. Це і фактичний нерозгляд заяв про злочини, і неправильна оцінка діянь як незлочинних, і неправильне процесуальне рішення, і неоформлені картки первинного обліку злочину, і прорахунки у формуванні статистики, і навіть збої ЕОМ. Проте, як правило, більш тяжкі злочини все ж таки стають більш очевидними, ніж інші, хоча б тому, що їх наслідки складніше приховати. Наприклад, вбивства завжди були менш латентними, ніж легкі тілесні ушкодження. Розкрадання особливо цінних предметів швидше виявлялися, ніж незначні крадіжки. Особливо цінні предмети завжди були на особливому рахунку. Інша справа, що розкриття таких злочинів відбувалося далеко не відразу і не завжди. Однак кримінальна статистика фіксує не лише розкриті, а всі зареєстровані злочини.

  Так, М.А. Неклюдов ще у далекому 1865 році обстоював погляд, що статистика не доводить постійності кількості злочинів, і спростовував положення теорії А. Кетле. Вчений стверджував, що кримінальна статистика є виражений цифрами звіт про злочинні або аморальні дії певного народу або народів. Будь-яке число або цифра має ту характерну властивість, що вона може виражати собою не тільки кількість, але і якість, не лише суму діянь, але і їх характер. Зміни кількісні відбуваються постійно, між тим як зміни якісні набуваються значним проміжком часу. Якщо статистика відображає одні й ті ж числа, значить, умови життя залишаються незмінними за характером свого впливу. Якщо статистика свідчить про збільшення числа злочинів, значить, умови життя погіршилися. Якщо ж число злочинів зменшилося, то, відповідно, і умови життя покращилися [177, с. 3, 20, 24]. Вважаємо, що такі кримінологічні роздуми залишаються актуальними і у наш час.

  У свою чергу В.Ф. Оболенцев наголошує на тому, що при визначенні динаміки латентної злочинності в Україні за сучасних умов практичний інтерес становлять: а) тенденції фактичної злочинності і б) обґрунтованість показників зниження рівня зареєстрованої злочинності за певний період. Щодо рівня фактичної злочинності вчений констатує, що за умов стабілізації (чи навіть підвищення) рівня фактичної злочинності і зниження рівня зареєстрованих злочинів рівень латентної злочинності у другій половині 90-х років ХХ ст. підвищувався пропорційно зменшенню числа зареєстрованих злочинів [179, с. 62-65]. Офіційно зареєстрована злочинність у зарубіжній кримінології розуміється як індикатор для кримінально-правового і соціального контролю, вона містить лише фрагмент всієї дійсності. Ще у 1976 році Г. Кайзер зазначав, що дійсні розміри злочинності невідомі, і ми можемо визначати їх тільки приблизно. Залишається лише можливість у рамках кримінологічного аналізу виявляти межі змістовності як кримінально- статистичних матеріалів, так і результатів вивчення «темної цифри» і нейтралізувати можливі викривлення [103, с. 166-167]. Досліджуючи фактори, що ведуть до спотворення статистики, Г.Й. Шнайдер доводив, що орієнтація офіційної кримінальної статистики на потреби існуючого порядку призводить до приховування або невиявлення важливих кримінологічних моментів. Адже один склад злочину охоплює безліч форм його прояву (наприклад, крадіжка або шахрайство мають безмежну кількість різних форм). У той же час юридичні розбіжності між окремими типами деліктів інколи нічого не значать для кримінолога. Чистий принцип частотності у підході до злочинів (простий підрахунок діянь) залишає неврахованими мотивацію делікту, його тяжкість і різні форми його проявів. Через те, що юридичній оцінці надається перевага, дійсний потенціал злочинності у тому чи іншому районі і у той чи інший проміжок часу може просто залишитися не врахованим офіційною статистикою. До того ж у такій статистиці суттєво проявляються зміни, що були внесені у законодавство і в судову практику. Кримінолог Х. Там, вивчаючи зв\’язок злочинності із рівнем життя,

  стверджував, що рівень злочинності, який реєструється офіційно і який виявляється у результаті опитувань, суттєво різняться [249, с. 77].

  Досліджуючи латентний вимір корисливої насильницької злочинності в Україні, Б.М. Головкін зазначає, що на сьогодні відкритою залишається і проблема визначення кримінологічних індикаторів, котрі дозволяють уявити дійсні обсяги поширення явища корисливої насильницької злочинності в суспільстві із урахуванням латентних нашарувань [59, с. 111].

  Злочини виявляються і реєструються у різний час. Реакція на них також має місце у різний час. Дані по них оброблюються не в один встановлений строк, скажімо, одразу після вчинення злочину. Тому оцінити розвиток злочинності, користуючись офіційною кримінальною статистикою, складно. Дані про злочинність не дають задовільної картини масштабів, структури, розвитку і розподілу злочинності, якщо вони не співвіднесені з даними про чисельність і структуру всього населення або населення у певних районах [286, с. 114-115]. Все це змушує нас замислитися над необхідністю створення системи змістовного кримінологічного аналізу, яка охоплювала б кількісні і якісні показники злочинності і мала перш за все кримінологічну спрямованість.

  Так, Л.В. Кондратюк зазначає, що рівень (розміри) злочинності як і будь-якого соціального процесу повинен характеризуватися абсолютними розмірами, тобто кількістю злочинів, кількістю злочинців і потерпілих, обсягом збитку. Рівень злочинності є одним із найважливіших кримінологічних показників. За його допомогою можна характеризувати структуру, інтенсивність і динаміку злочинності, що обумовлено існуючою системою реєстрації злочинів [121, с. 6, 11]. Вважаємо, що кількість потерпілих осіб і обсяг збитку слід відносити до такого самостійного кримінологічного показника, як «ціна» злочинності, у межах якого і можливо проводити якісний аналіз жертв злочинів і завданих збитків матеріального і морального характеру за різними категоріями злочинів. Зв\’язок же між рівнем злочинності і системою реєстрації злочинів є беззаперечним. Так, у рішенні Ради національної безпеки і оборони України від 11 вересня 2009 року «Про стан злочинності у державі та координацію діяльності органів державної влади у протидії злочинним проявам та корупції» зазначається, що «особливо тривожним показником є щорічне зростання розриву між кількістю заяв та повідомлень про злочини і числом зареєстрованих злочинів. Реальний рівень злочинності в Україні значно перевищує офіційні показники, що не дає змоги адекватно протидіяти їй. Існуюча в Україні система реєстрації злочинів спотворює дійсну картину стану злочинності, підриває довіру громадян до держави. Усе це призводить до порушення конституційних прав людини і свідчить про неспроможність держави забезпечити їх належний захист. . Як наслідок, на фоні зростання числа зареєстрованих тяжких та особливо тяжких злочинів останнім часом відзначається тенденція до зменшення кількості розслідуваних злочинів цієї категорії. Залишаються не розслідуваними понад 2 млн злочинів минулих років, у тому числі надзвичайно резонансні. Стрімко зростає кількість крадіжок, грабежів, розбійних нападів, фактів бандитизму тощо.» [212]. У той же час за кількістю зареєстрованих правопорушень (за даними Eurostat та інформаційно-довідкової служби журналу Кореспондент) Україна знаходиться на останньому місці у Європі, проте це не свідчить про низький рівень злочинності у країні, стверджують експерти [257, с. 32-34]. Середній показник по Україні складає 81,5 злочинів на 10 тис. населення і, відповідно, українська держава є найбільш спокійною країною у Європі. Так, наприклад, у Німеччині щорічно фіксують 739 правопорушень на 10 тис. населення, у Франції – 563, у Швейцарії – 868, у Норвегії – 572, а у Росії – 253, 4. Система реєстрації заяв потерпілих у країнах ЄС значно простіша, ніж в Україні, розповідає консультант Ради Європи Е. Сванідзе, і саме це сприяє більш високим показникам європейської статистики, так само як і більш суворе європейське кримінальне законодавство. «Достатньо зателефонувати до міліції, і все фіксується», – відзначає експерт. Всі поліцейські протоколи ведуться у електронній формі, тоді як українська міліція тільки планує вводити подібну новацію. Так, О.М. Костенко впевнений, що українська статистика досить далека від реальності, а міліція підлаштовує свою роботу під гарні показники. З 2003 року рівень злочинності в Україні знизився на 26%, тоді як у Німеччині – на 5%, у Франції – на 12%. Насправді ж, стверджує О.М. Костенко, кримінал в Україні лише змінив свою структуру – менше його не стало. Статистика злочинності, за крилатим висловом Б. Дізраелі, є «дуже великою брехнею». У більшій мірі це характерно для країн, що утворилися на пострадянському просторі. Злочинність має відносно високі показники і у державах, що належать до романо-германської і англосаксонської правових сімей (медіана – 6693), у мусульманських країнах вона характеризується найбільш низькими показниками (медіана – 333). Відносно невеликі показники злочинності реєструються у країнах далекосхідної правової сім’ї, наприклад, у Китаї вони більш ніж у п’ять разів нижче у порівнянні із Японією. Злочинність має більш високі показники у європейських країнах, що реформуються (медіана – 1890), ніж у країнах на пострадянському просторі (медіана – 1042). У цілому можна констатувати, що у країнах із ліберально-демократичною ідеологією показники злочинності значно вищі, ніж у тих, що реформуються, і вищі, ніж у країнах, що спираються на традиціоналістські цінності. Порівнюючи кримінологічні показники у розвинутих країнах і у країнах, де ще достатній вплив традиціоналізму, вчені роблять висновок, що рух у напрямку засвоєння західних цінностей неминуче буде супроводжуватися посиленням напруженості кримінологічної обстановки. Іншими словами, зростання злочинності – це свого роду плата за демократію і ринкову економіку. Хоча у дійсності справа не у демократії і не у ринковій економіці, а у політичній і правовій атмосфері [117, с. 329]. Вивчення кримінологічного досвіду зарубіжних країн буде, безумовно, сприяти побудові виваженої і кримінологічно обґрунтованої системи обліку злочинів. І перші кроки у реформуванні системи реєстрації злочинів уже зроблені.

  З 19 листопада 2012 року, коли набув чинності новий Кримінальний процесуальний кодекс України від 13.04.2012 року, українська міліція почала вести детальний облік правопорушень. У Інструкції про порядок ведення єдиного обліку в органах і підрозділах внутрішніх справ України заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події, затвердженої Наказом МВС від 19.11.2012 року № 1050 [99], зазначається, що прийняття заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події, незалежно від місця і часу їх учинення, повноти отриманих даних, особистості заявника, здійснюється цілодобово негайно тим органом внутрішніх справ, до якого надійшла заява чи повідомлення про вчинені кримінальні правопорушення та інші події, або самостійне виявлення слідчим або іншою службовою особою органу внутрішніх справ з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення. При особистому зверненні заявника до органу внутрішніх справ, який обслуговує обласні центри та інші міста з територіальним поділом, із заявою чи повідомленням про вчинене кримінальне правопорушення та інші події цілодобово оформляються протоколи усних заяв оперативним черговим або іншою службовою особою в кімнаті для приймання громадян і відразу реєструються в журналі єдиного обліку заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події (п. 2.1 Інструкції). У зв’язку із досить коротким проміжком часу з моменту прийняття даної Інструкції, вважаємо, що робити наукові висновки і оцінювати ефективність нової системи реєстрації зарано. Автором будуть зроблені відповідні висновки щодо нової системи реєстрації кримінальних правопорушень у наступних наукових роботах.

  Згідно з довідкою про внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про кримінальні правопорушення, наданою Управлінням статистики, організації та ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань Генеральної прокуратури України від 24.04.2013 р., у період з 20.11.2012 по 31.12.2012 р. було зареєстровано 245760 кримінальних правопорушень (проваджень), з них було закрито 60347 кримінальних правопорушень (проваджень).

  Рівень злочинності визначається абсолютним показником, тобто загальною кількістю злочинів, що були вчинені (статистично зареєстрованих) у певних просторово-часових межах, або загальною кількістю осіб, що вчинили злочини. А показники, що характеризують рівень злочинності, абстрагуються від різнорідності складових її елементів, оскільки вони відображають злочинність як цілісність. Кожен із показників рівня злочинності, зображуючи специфічні властивості злочинності, має певне аналітичне навантаження. Досліджуючи рівень злочинності, необхідно всі показники застосовувати у їх єдності і взаємозв’язку [87, с. 45, 56]. Абсолютні і відносні відомості про злочини і осіб, що їх вчинили, важливі і показові, але вони не завжди дають можливість об’єктивно оцінювати і порівнювати злочинність у різних країнах або регіонах, бо у порівнюваних державах або регіонах може проживати різна кількість жителів. Для подолання вказаної непорівнюваності показників розраховується коефіцієнт злочинності, кількість злочинів і осіб, що їх вчинили на одну й ту саму кількість населення. Коефіцієнт злочинності є більш об’єктивним показником рівня злочинності. Цей коефіцієнт і рівень злочинності невипадково іноді використовують у кримінології як синоніми, хоча вони і не ідентичні один одному. Коефіцієнт злочинності, розрахований на населення, є не тільки більш об’єктивним показником, але й показником, який можна співставити, він дозволяє порівнювати злочинність у різних країнах, регіонах, містах та інших населених пунктах [169, с. 308-309]. Коефіцієнт злочинності – конкретний узагальнюючий показник загальної кількості зареєстрованих злочинів, що співставлена із чисельністю населення. Він розшифровується як число злочинів на 100 тис., 10 тис., або 1 тис. населення і є об’єктивним вимірювачем злочинності. Коефіцієнт злочинності розраховується за формулою:

  де КЗ – коефіцієнт злочинності, З – абсолютна кількість зареєстрованих злочинів, Н – абсолютна чисельність всього населення.

  Обидва показники беруться в одному й тому ж територіальному і часовому обсязі. Число злочинів, як правило, розраховується на 100 тис. населення. Однак при незначній кількості злочинів і населення (у місті, районі, на підприємстві) КЗ може розраховуватися на 10 тис. або на 1 тис. жителів. Але протягом року може виникнути необхідність розрахунку коефіцієнта злочинності за один, два, три і т.д. місяці. Коефіцієнт злочинності у такому випадку розраховується по зміненій формулі

  де КЗ_П – коефіцієнт злочинності за n місяців; З_п – абсолютна кількість злочинів, зареєстрованих за n місяців; 12 – постійний коефіцієнт, що дорівнює 12 місяцям у році; 100 000 – розмірність коефіцієнта злочинності; Н – абсолютна чисельність всього населення; n – кількість місяців, за які проводиться розрахунок КЗ.

  У кримінології також розрізняють наступні види коефіцієнтів: коефіцієнт злочинної інтенсивності, коефіцієнт злочинної активності, коефіцієнт судимості, коефіцієнт криміногенної активності злочинів, коефіцієнт тяжкості злочинів, коефіцієнт віктимізації (кількість потерпілих), коефіцієнт призонерсті (від англ. prison – ув’язнений) – кількість ув’язнених на визначену чисельність населення [173, с. 195-196]. Вони обчислюються за формулами:

  \’ Населення старше 14 років

  К Libia сть засуджених за вироками судів Усе населення

  Ці показники характеризують той або інший бік злочинності. Так, коефіцієнт, обчислений тільки за кількістю засуджених, буде

  характеризувати судимість, а не злочинність, що далеко не одне й те саме, а за кількістю злочинців – інтенсивність розповсюдженості злочинців серед населення у віці 14 років і старше. Важливе значення в аналізі рівня злочинності мають також похідні від коефіцієнта злочинності показники:

  • Коефіцієнт криміногенної активності злочинів, який являє собою відношення кількості зареєстрованих злочинів до осіб, що їх вчинили. Цей показник характеризує активність злочинців, тобто скільки злочинів вчиняє в середньому один злочинець;

  • Коефіцієнт тяжкості злочинів (відношення кількості зареєстрованих тяжких і особливо тяжких злочинів до усього населення) характеризує рівень їх суспільної небезпеки.

  У кримінологічній літературі нерідко застосовується і такий кількісний показник, як індекс злочинності. Його часто ідентифікують із коефіцієнтом злочинності, але це не зовсім правильно. У США індексом вважають вісім видів серйозних злочинів, що реєструються на федеральному рівні. У широкому розумінні слово «індекс» (від лат. index – покажчик, список, реєстр) означає будь-який узагальнюючий показник, що характеризує досліджуване явище. Індекс злочинності – узагальнюючий показник двох і більше сукупностей, що складаються із елементів, які не піддаються сумуванню [169, с. 307, 313]. У кримінології індекс злочинності використовується для відображення ступеня суспільної небезпеки (тяжкості) різних злочинів, що вчиняються у різних регіонах у різні роки. Такі індекси розраховують на підставі загальної кількості зареєстрованих діянь, санкцій за їх вчинення та інших ознак, що впливають на суспільну небезпеку (тяжкість) злочинів. У теорії можуть також використовуватися загальні індекси якісних і кількісних показників, прямі та побічні методи побудови територіальних індексів [102], а також відповідні таблиці обчислення середньорічних темпів росту, приросту і зниження (такі таблиці дозволяють без будь-яких розрахунків отримувати готові показники середньорічних темпів росту або зниження за 2 – 70 років) [3].

  Під час характеристики рівня злочинності слід зазначити, що нині існують спроби проаналізувати рівень злочинності з точки зору системноструктурного аналізу. Так, О.М. Ігнатов підкреслює, що сьогодні рівень зареєстрованих злочинів в Україні відповідає не стільки реальному рівню враженості злочинністю нашого суспільства, скільки фактичним можливостям (їх межам) правоохоронних органів розслідувати (опрацьовувати відповідну інформацію і ухвалювати рішення) зареєстровані злочини. Відбувається штучна «регуляція» рівня злочинності в країні як засобу самозбереження правоохоронної системи [98, с. 230]. Вчений зазначає, що рівень латентності вбивств (виходячи із рівня судимості) складає 1:16. При цьому, як мінімум, 3 вбивства від 16 стають латентними у зв’язку із «діяльністю» правоохоронних органів [97, с. 131].

  Вважаємо, що сьогодні розуміння показника рівня злочинності вимагає нового кримінологічного розуміння і вдосконалення. До того ж виникає питання про те, чи відображає зареєстрована кількість злочинів і осіб, що їх вчинили, реальну криміногенну ситуацію у державі. Критерії того, які показники мають включатися до визначення рівня злочинності, до кінця наукою кримінології не вивчені. При кримінологічному аналізі рівня злочинності мають враховуватися і такі показники, як кількість розглянутих кримінальних справ судами України, кількість засуджених осіб, кількість нерозкритих кримінальних справ. Так, наприклад, якщо порівняти кількість зареєстрованих правоохоронними органами злочинів і кількість кримінальних справ, що були розглянуті судами України (табл. 2), і кількість осіб, що вчинили злочини, із загальною кількістю засуджених осіб (табл. 3), то побачимо, що загальний показник зареєстрованої кількості злочинів не повністю відображає реальну криміногенну ситуацію. Залишається і високим рівень нерозкритих злочинів, а його співвідношення із рівнем зареєстрованих злочинів вимагає кримінологічного аналізу. Так, у 2007 році нерозкритими залишилися 133221 тис. злочинів, у 2008 – 118814, у 2009 – 165576, у 2010 – 218949, у 2011 – 237224, у 2012 – 205506 тис. злочинів. А відповідно до відомостей статистичного звіту форми № 1 «Про злочинність» (станом на 20 листопада 2012 року), залишок нерозкритих злочинів минулих років на початок 2012 року становив 6446417 млн. злочинів, а на кінець звітного періоду 2012 року – 5882150 млн. злочинів. Кримінологи відзначають також неповне охоплення органами кримінальної юстиції усього масиву правопорушень (органами досудового слідства розслідується менше третини злочинів, що стали їм відомими). Вони наголошують і на високому рівні латентності, що обумовлений корупцією у правоохоронних і судових органах [105, с. 35]. Існує різниця у розумінні таких етимологічно близьких, але різних за значенням термінів, як розкриття злочинів і їх розкриваємість (розкриваність злочинів). Розкриття злочину – поняття, що застосовується до окремого злочину і означає, що були виявлені обставини даного злочину та особи, які його вчинили. Розкриваємість представляє виражене, як правило, у відсотках відношення числа розкритих злочинів до загальної кількості зареєстрованих злочинів. Виникає питання «ціни» такого показника, як розкриваємість злочинності. Цей показник може бути представлений у вигляді математичної дробі, чисельник якої – кількість розкритих злочинів, а знаменник – кількість зареєстрованих злочинів. У ідеальному випадку – при тотожності чисельника і знаменника (усі зареєстровані злочини розкриті) показник розкриваємості дорівнює одиниці. Вчені відзначають, що використання показника розкриваємості у якості критерія оцінки оперативно- розшукової і слідчої роботи призводить до порушення конституційних прав людини і громадянина, стимулюючи всупереч презумпції невинуватості позасудове визнання підозрюваного винним і сприяє корупції [158, с. 85-87]. Показник розкриваємості можемо використовувати при загальному аналізі стану злочинності, але не у якості оцінки ефективності роботи правоохоронних органів, а як факт того, що окрім невидимої латентної злочинності (певної кількості злочинів, про існування якої нам невідомо) існує і частина «видимої латентності» (було вчинено злочин, але обставини цього злочину і особи, які його вчинили, залишаються невідомими). Така ситуація, як ми вже зазначали раніше, може породжувати у злочинців відчуття безкарності і впевненості у власних силах, що у майбутньому призведе до вчинення нових злочинів. Отож, використання такого показника є доцільним при аналізі стану злочинності як критерія криміногенного потенціалу суспільства, адже до загальної кількості осіб, що вчинили злочини, які залишаються невідомими, додається і певна кількість осіб, про злочини яких відомо, але самі особи залишаються при цьому невиявленими.

  Вчені і практичні працівники правоохоронних органів стверджують, що можливість виявлення слідів злочину залежить від низки чинників об’єктивного і суб’єктивного характеру. Через це досить актуальним є питання про те, чому злочини залишаються нерозкритими, зокрема й убивства. Зазвичай зусилля вбивці впливають на ймовірність своєчасного виявлення й розкриття вчиненого злочину. Тому правильним уявляється упорядкування причин не розкриття вбивств з урахуванням характеру обставин, що ускладнюють досудове слідство. Із цієї точки зору їх можна поділити на такі: а) обставини, що не пов’язані з недоліками й помилками працівників правоохоронних органів – слідчих та оперативних працівників (об’єктивні чинники); б) обставини, що виникли у зв’язку з допущеними помилками і недоліками працівників правоохоронних органів (суб’єктивні чинники) [198, с. 111-113].

  Кількість злочинів і загальна кількість розглянутих кримінальних справ судами України за період 2007 – 2012 рр.

  Кількість осіб, які вчинили злочини, і загальна кількість засуджених осіб в Україні за період 2007 – 2012 рр.

  Рік	Кількість осіб, які вчинили злочини	Кількість засуджених осіб судами України (місцевими та апеляційними загальними судами)
  2007	214093	165459
  2008	207740	169494
  2009	212090	164474
  2010	226385	192833
  2011	225517	187143
  2012	194992	185286

  Сьогодні перед нами постає досить важливе теоретико-практичне питання: що ж треба, щоб рівень злочинності відповідав дійсному її рівню?

  Що необхідно зробити, щоб зменшити латентність злочинів і тим самим підвищити «дійсність» рівня злочинності? Вважаємо, що вирішення окреслених питань потрібно розпочинати із формування Єдиного реєстру досудових розслідувань, введення додаткового коефіцієнта латентності, які будуть ґрунтуватися на прозорості звітності. Актуальним питанням є також створення Національного інституту латентної злочинності, який буде сприяти кримінологічним дослідженням і формуванню дійсного рівня злочинності в Україні.

  Суспільно-правові явища розвиваються в часі, постійно змінюються. Вивчення змін, що відбуваються при цьому, є однією з необхідних умов пізнання закономірностей їх динаміки. Динамізм соціально-правових явищ є результатом взаємодії різноманітних причин і умов як соціального, так і природного детермінуючого характеру. Оскільки сукупна дія цих детермінант відбувається в часі, то при статистичному вивченні динаміки суспільно-правових явищ час постає як збірний фактор розвитку. Основна мета статистичного вивчення динаміки суспільно-правових явищ полягає у виявленні й кількісному вимірюванні закономірностей їх розвитку в часі і стосовно окремих територій. Наприклад, кожного року змінюється кількість зареєстрованих в Україні злочинів. Різнобічний аналіз цих змін надзвичайно важливий, тому що він дозволяє правильно організувати наявні правоохоронні сили держави, спроектувати необхідні зміни до законодавства тощо [202, с. 133].

  Динаміка злочинності – це комплексний якісно-кількісний показник. Він відображає зміну злочинності у часі. У часі змінюється як стан (рівень) злочинності (кількісний показник), так і її структура (якісний показник). У кримінології виділяють декілька видів аналізу злочинності у її динаміці: поточний (співставлення відомостей про злочини за поточний рік із даними за попередні роки); систематичний (вивчення злочинності послідовно, за роками, при цьому виділяються певні періоди (5, 10, 15, 20 років)); сезонний (аналіз злочинності за порами року у співставленні із раніше отриманими відомостями за відповідні періоди минулих років або у регіонах країни із непостійним складом населення – сезонними працівниками, трудовими мігрантами, туристами і т.д.) [119, с. 111-112]. Динаміка рівня злочинності, що виражений у абсолютному числі зареєстрованих злочинів за роками, може бути представлена у вигляді статистичного часового ряду, а також графічно [169, с. 316-317]. Нами було обрано саме графічний метод зображення динаміки злочинності за 1991 – 2012 роки. Часовий проміжок було обрано невипадково, адже саме такий тривалий часовий проміжок дозволить вивчити рух злочинності у часі і її зміну залежно від соціально- економічних умов розвитку нашої держави. На рис. 1 ця інформація відображена графічно. А на рис. 2 той самий часовий проміжок представлено графічно за допомогою інтервальних рядів динаміки (методом укрупнених періодів).

  Динаміка свідчить про статистичні коливання, більш реальне урахування злочинів. Графічне зображення динаміки злочинності на рис. 1 (хаотична лінія) доводить, що злочинність – складна статистична множинність. Система, на наш погляд, так швидко не змінюється.

  Динаміка злочинності в Україні за період 1991-2012 рр.

  СГ)СГ)СГ)СГ)СГ)СГ)СГ)СГ)СГ)0000000000000 т—І т—І т—І т—І т—І т—І т—І т—І т—l(N(N(N(N(N(N(N(N(N(N(N(N(N

  Рис. 1. Динаміка зареєстрованої злочинності за період 1991 – 2012 рр.

  Рис. 2. Динаміка зареєстрованої злочинності за період 1991 – 2012 рр. (метод укрупнених періодів)

  Виникають питання оцінки і цінності такого показника, як динаміка злочинності при стабільних і нестабільних умовах соціального життя. Динаміка злочинності повинна відповідати сучасним вимогам і враховувати соціально-юридичні фактори. Вважаємо, що в українському суспільстві, яке переживає постійні законодавчі і соціальні зміни, доцільно досліджувати злочинність періодами, як це зображено на рис. 2.

  Як ми зазначали на початку розділу, всі кількісні і якісні показники злочинності перебувають у діалектичній єдності. Тому після аналізу кількісних показників злочинності слід навести аналіз і якісних показників злочинності (структури і характеру злочинності), а також деякі основні тенденції злочинності у сучасному суспільстві.