Урок 19. Як діяти, аби поміж людьми меншало бар’єрів?

Словом інклюзія, запозиченим з англійської мови, позначають заходи із залучення до активного суспільного життя якомога більшої кількості людей, зокрема тих, хто має особливі потреби чи обмежені можливості. Наприклад, інклюзивна освіта передбачає рівні можливості в залученні до якісного навчання всіх без винятку дітей. Через різні життєві обставини деякі діти не мають змоги тривалий час відвідувати школу, тож потребують особливих умов, аби реалізувати своє право на освіту. Інклюзивні заходи мають на меті подолати різні вияви дискримінації, тобто будь-які відмінності, обмеження або переваги, що заперечують або зменшують рівність у реалізації прав.

ДО СКАРБНИЧКИ СЛІВ

Інклюзія – процес збільшення ступеня участі всіх громадян у суспільстві.

Прикладом інклюзії є паралімпійські ігри. Зародженням паралімпійського руху вважають змагання поранених солдатів Другої світової війни у лікарні містечка Стоук-Мандевіль у 1944 р. У день відкриття Лондонської 14-ї Олімпіади 1948 р. відбулися демонстраційні змагання зі стрільби з лука, у яких брали участь 16 учасників у колісних візках. Статус міжнародних змагання набули 1952 р. і відбуваються щороку.

Перші ж паралімпійські ігри відбулися 1964 р. Зараз вони включають близько 20 видів спорту. На зимовій Паралімпіаді 2022 р. в Пекіні українські спортсмени посіли друге місце, завоювавши 29 медалей. Проведення паралімпіад утверджує ідею побудови безбар’єрного суспільства, тобто суспільства необмежених можливостей, у якому немає місця дискримінації та враховуються інтереси кожного.

Проте спорт – не єдина царина, де люди стикаються з обмеженнями в реалізації своїх прав. Наприклад, впровадження засобів, що дають можливість усім людям незалежно від можливостей мати доступ до інформації, називають інформаційною безбар’єрністю. Забезпечення інформаційної безбар’єрності досягають використанням шрифту Брайля та великошрифтового друку (для людей з порушеннями зору). До таких засобів належить і переклад жестовою мовою, субтитрування тощо.

МОРАЛЬНИЙ ПРАКТИКУМ

НЕПОХИТНИЙ ОЛОВ’ЯНИЙ СОЛДАТИК

Жили колись двадцять п’ять олов’яних солдатиків. Усі солдатики були подібні один до одного, лише двадцять п’ятий відрізнявся від своїх братів: у нього була тільки одна нога. Його виливали останнім, і олова не вистачило. Але і на своїй одній нозі він стояв рівно і твердо, як решта на своїх двох.

На столі, де поставили солдатиків, було багато інших іграшок, а найбільше впадав в око чудовий палац із паперу. Наймилішою там була маленька панна, яка стояла на порозі відчинених дверей палацу. Панна була балериною. Вона стояла на одній нозі, простягнувши руки вперед, а другу свою ногу підняла так високо, що олов’яний солдатик не міг її побачити і подумав, що в панни, як і в нього, тільки одна нога. «От дружина для мене, – подумав він. – Я повинен з нею познайомитися!». І він сховався за табакеркою, звідти міг спостерігати.

Коли настав вечір, іграшки почали гратися. Зчинився такий галас! Тільки двоє не рушили з місця – це були олов’яний солдатик і балерина. Вона трималась рівно на пальчиках, розкинувши обидві руки. Він був теж непохитний на своїй одній нозі, і його очі й на мить не відривалися від неї. Годинник пробив дванадцять – і раптом із табакерки вистрибнув маленький чорний гном.

– Олов’яний солдатику! – промовив гном. – Не дивися на те, що тебе не стосується!

Але олов’яний солдатик удав, ніби нічого й не чує.

– Ну, добре ж, почекай до ранку! – лиховісно промовив гном.

Зранку олов’яного солдатика поставили коло вікна. І чи то гном зробив, чи протяг, але раптом вікно відчинилося – і солдатик полетів униз. Служниця і маленький хлопчик одразу побігли його шукати, проте не знайшли.

Після дощу двоє хлопчаків знайшли солдатика, зробили з газети човника, поставили посередині солдатика, і він поплив униз рівчаком. Паперовий кораблик гойдався, нахилявся і кружляв так швидко, що олов’яний солдатик аж тремтів, та лишався непохитним. Раптом човник спинився під довгим містком. І ось уже великий водяний пацюк, що мешкав там, клацає зубами.

Почувся страшенний шум: то рівчак спадав у великий канал. Це для солдатика було так страшно, як для нас кинутися у водоспад. Він був так близько, що човна уже ніщо не могло зупинити. Бідний олов’яний солдатик тримався непохитно, як міг. Човен закрутився, наповнився водою по вінця і став тонути. Олов’яний солдатик стояв по шию у воді. Він згадав маленьку чарівну балерину. І в цю мить його проковтнула велика риба.

Ох, як темно було в риб’ячому животі! Але олов’яний солдатик лишався непохитним і рівно лежав із рушницею в руках. Риба металася на всі боки, виробляла жахливі стрибки. Нарешті, вона зовсім затихла. І раптом ніби блискавка майнула. Стало несподівано світло, і хтось закричав голосно: «Олов’яний солдатик!».

Річ у тім, що рибу впіймали, понесли на базар, продали, звідти вона потрапила на кухню. Отак і виявили солдатика. Тепер він став знаменитим! Але не загордився.

Олов’яний солдатик опинився в тій самій кімнаті, де був раніш; він бачив тих самих дітей, і ті самі іграшки стояли на столі і розкішний палац із чарівною маленькою балериною. Вона так само трималася на одній нозі, а другу підняла високо в повітря. Вона також була непохитна. Це зворушило олов’яного солдатика, він мало не заплакав оловом, а це ж йому не личило.

Ганс Крістіан Андерсен. Подано зі скороченнями

1. Об’єднавшись у групи, проаналізуйте текст за запитаннями та підготуйте повідомлення для обговорення в загальному колі.

• 1. Хто автор казки? Які інші казки цього письменника читали? Чи подобаються вони вам? Чим саме?
• 2. Хто є головним героєм казки? Як ви думаєте, чому письменник саме цього солдатика зробив основним персонажем?
• 3. Що вирізняло непохитного олов’яного солдатика серед його братів у зовнішності? А в рисах характеру?
• 4. Як вважаєте, що саме спричинило пригоди непохитного олов’яного солдатика?

• 1. Яким уявляєте непохитного олов’яного солдатика? Чому саме він став головним героєм казки?
• 2. Намалюйте непохитного олов’яного солдатика та схарактеризуйте його за планом: 1) незвичайна зовнішність; 2) особливості вдачі; 3) дивовижні пригоди; 4) палке серце.
• 3. Перекажіть казку від першої особи. Обговоріть у загальному колі, чи з’явилися за такого переказу нові деталі в оповіді. Як ви думаєте, із чим це пов’язано?
• 4. Що відчуваєте до непохитного олов’яного солдатика?

• 1. Як ставилися до головного героя казки інші персонажі? Які деталі в тексті на це вказують?
• 2. Чому чорний гном із табакерки заявив, що солдатикові не гоже задивлятися на балерину? Чи вважаєте таке ставлення справедливим?
• 3. Як ви думаєте, чи легко було солдатикові виявляти непохитність?
• 4. Перекажіть казку від особи чорного гнома або кухарки. Чи змінилося від цього ваше ставлення до героя?

• 1. Чи подобається вам історія, яку розказав данський казкар? Чим саме?
• 2. Чому впродовж оповіді автор постійно наголошує на непохитності свого героя?
• 3. Чого навчає казка про непохитного олов’яного солдатика? Чи знаєте інші казки Г. К. Андерсена, які утверджують ту саму або схожу ідею?
• 4. Які загальнолюдські цінності, на вашу думку, утверджує казка? Чи вважаєте такі цінності важливими для себе?

2. Придумайте своє завершення історії про непохитного олов’яного солдатика.

3. Укладіть перелік цінностей, які давали силу олов’яному солдатикові виявляти непохитність. Наведіть приклади вияву цих цінностей у реальному житті.

У тихих людей – найгучніші думки.

Про які правила спілкувального етикету не варто забувати?

На уроках етики ви не раз обговорювали думку про те, що всі люди народжуються для радості. Проте на долю кожного випадає чимало випробувань і смутку.

Багато горя принесла в Україну війна. І хоч народне прислів’я каже, що горе нікому не мед, але часто саме в тяжку годину людина виявляє найкращі свої риси. Адже, якою б великою не була печаль, вона відлягає від серця, коли ще хтось переймається нею, підтримує та втішає, бере на себе бодай крихту переживань.

Тож загальнолюдським моральним правилом є настанова: «Не будь байдужим до чужого горя». Щоправда, чуйність потрібно вміти виявляти тактовно, з відчуттям міри – так, щоб не завдати зайвого болю, не образити людину, не створити їй незручностей. Цього допомагають досягти правила етикету.

Серйозним випробуванням є хвороба. Часом ми нездужаємо самі, часом – наші близькі та друзі. Етикет рекомендує певні правила для цих ситуацій. Зокрема, неввічливо говорити про своє нездоров’я в товаристві. Так само неввічливо вимагати від інших турботливого та поблажливого ставлення через нежить чи застуду. Не вважають вихованою людину, яка надмірно розпитує про здоров’я, цікавиться подробицями лікування (це можуть дозволити собі лише найближчі люди).

Доброзичливість і тактовність – риси, що допомагають у спілкуванні з будь-ким. Виявляйте ці риси завжди, і тоді вам не доведеться ніяковіти через те, що неуважністю сприкрили людину з особливими потребами. Пам’ятайте про принцип суспільної та громадянської безбар’єрності. Він передбачає дотримання умов для рівних можливостей участі всіх людей у житті громад і держави, рівного доступу до культурного життя, створення сприятливого середовища для фізичного розвитку та самореалізації.

Деякі люди мають долати проблеми, що супроводжують їх усе життя. Це, приміром, вади зору чи слуху, пологові травми, що ускладнюють рух, різні травми.

Щоб осягнути, що відчувають такі люди, виконайте вправу «Текст у дзеркалі». Для цього скористаймося віршиком із повісті-казки Льюїса Керрола «Аліса в Задзеркаллі». Спробуйте прочитати спершу «перевернутий варіант». Чи легко вам було це зробити? Уявіть, що за текстом вірша ви отримали завдання на уроці, яке мали б виконати за 3 хвилини: більшість дітей працювала б із звичайним текстом, а двоє-троє учнів – із «перевернутим». Хто швидше впорався б із завданням? Із якими почуттями ви поставитеся до тих, хто працював із дзеркальним відображенням тексту? Ніколи не забувайте про ці свої відчуття.

Сучасні норми спілкувального етикету передбачають обмеження в уживанні на людях слів, які стосуються фізичних характеристик (рудий, старий, клишоногий, огрядний, гаркавий, шульга тощо). Порадники з культури мови пропонують коректні вислови, якими варто замінювати ті, що можуть сприйматися як дискримінаційні: замість слова дальтонік радять уживати фразу людина з порушенням сприйняття кольору, замість слова пенсіонер – людина старшого віку.

ДО СКАРБНИЧКИ СЛІВ

Такт – почуття міри, що підказує правильне розуміння або оцінку явищ життя.

Тактовний – який володіє почуттям міри, такту, делікатний, ввічливий.

• 1. Наведіть приклади перешкод, з якими стикалися самі або були свідками, як із ними стикаються інші люди.
• 2. Чому такі перешкоди створюють нерівність у забезпеченні прав?
• 3. Якими сферами життя варто доповнити схему? Запропонуйте назви для таких проявів безбар’єрності.
• 4. Чому подолання бар’єрів сприяє поступу суспільства?

Стівен Гокінг. Фото NASA. 2008 р.

Англійський фізик-теоретик, дослідник космосу Стівен Гокінг (1942-2018) належить до кола вчених, які визначають розвиток фундаментальних наук. Уславився він і як натхненний популяризатор науки. Його книжку «Коротка історія часу», (1988) перекладено 35 мовами. За 20 років її купили понад 10 мільйонів читачів у різних країнах. Через важку хворобу більшу частину життя С. Гокінг провів у інвалідному візку, не мав змоги ані писати, ані говорити. Учений міг спілкуватися лише так: він підіймав брову, коли хтось вказував на потрібну літеру на картці з алфавітом. Згодом для нього було створено програму, яка давала змогу за допомогою перемикача в долоні вибирати на екрані потрібні слова з меню; слово вимовляв синтезатор мовлення. «Переконаний, моя інвалідність має стосунок до того, чому я широковідомий. Людей зачаровує контраст між дуже обмеженими фізичними можливостями та широченною природою Всесвіту, з якою я маю справу», – зауважував Гокінг. Життєвий досвід професора втілено у численних афоризмах: Я поняття не маю, який мій рівень IQ. Люди, які хваляться своїм IQ, – лузери; Якби мені довелося обирати супергероя, яким я хотів би бути, я б обрав Супермена. Він – це все, чим я не є; Перше: не забувайте дивитися на зірки, а не під ноги. Друге: ніколи не здавайтеся. Робота дає вам сенс і мету, і життя без неї порожнє. Третє: якщо вам пощастило знайти любов, пам’ятайте, що вона у вас є, і не кидайте її.

• Скориставшись додатковими джерелами інформації, довідайтеся про відкриття та популярні книжки вченого.

• Доведіть на прикладі життя Стівена Гокінга сутність поняття «рівноцінність». Чому професора вважають символом непохитної сили волі?

1. Що називають інклюзією, безбар’єрністю?

2. Чи пов’язані ці поняття? Поясніть, у чому ви вбачаєте цей зв’язок.

3. Як ви думаєте, що потрібно, аби принципи інклюзії та безбар’єрності набули поширення в усіх сферах життя?

4. Доведіть, що опрацьовані на уроці поняття постали з розвитком моралі.

5. Завершіть речення прикладом, який уважаєте найпереконливішим: Для мене суспільство рівних можливостей – це суспільство, у якому.

6. Скориставшись додатковими джерелами інформації, підготуйте повідомлення про людину, життєвий приклад якої переконує у здатності долати найскладніші перешкоди.

Ми справляємо краще враження на людей, ніж нам здається

Дослідження свідчать, що більшість людей недооцінює свої навички спілкування й враження, яке вони справляють на інших.

Розбіжність між тим, як ми оцінюємо свою взаємодію, і тим, як нас насправді сприймають люди, називають “розривом вподобань”.

Ця упередженість може заважати нам встановлювати корисні зв’язки й перешкоджати взаємовигідній співпраці.

Утім, виправити її та позбутися соціальної тривоги, хоча й непросто, але цілком можливо. Ось що треба зробити.

Особистий досвід

Психологи з Пенсільванського університету Еріки Бутбі та Гас Куні почали досліджувати “розрив вподобань” після особистого досвіду.

Одного разу Бутбі розмовляла з новим знайомим, коли Куні сидів поруч. Для чоловіка було очевидним, що розмова пройшла добре, але Бутбі засмутилася, що справила не надто гарне враження.

Навіть якщо у це важко повірити, дослідження свідчать, ми справляємо краще враження на людей, ніж нам здається

Підозрюючи, що це звичайне явище, вони розробили серію експериментів, щоби перевірити, що відчувають люди після знайомства з іншими.

Психологи провели дослідження спочатку зі студентами, а потім і з ширшим колом людей.

Як вони й припускали, уявлення більшості людей про розмову з незнайомцями були надзвичайно песимістичними. І це не відповідало дійсності.

Кожен учасник експерименту справив краще враження, ніж вважав.

Дослідники також з’ясували, що розрив зберігався протягом кількох місяців, поки у людей не встановлювалися ближчі стосунки й судження про почуття іншого не ставали точнішими.

Попри очікування, результати у чоловіків і жінок були практично однаковими.

На останньому етапі експериментів, опублікованому на початку цього року, вчені з’ясували, що “розрив вподобань” відбувається як у групових зустрічах, так у бесідах віч-на-віч.

І це має важливі наслідки для професійного середовища. Що більше “розрив у симпатіях” між колегами, то складніше їм попросити про пораду або надати фідбек, тому вони менше зацікавлені у співпраці.

Пропущені сигнали

Розрив вподобань виникає через те, що ми надто зосереджені на собі. Ми переймаємось кожною помилкою, якої припустилися, не звертаємо уваги на позитивні сигнали від співрозмовника.

Ми не помічаємо сміх, обнадійливу посмішку чи теплоту в очах людини.

Схильність до цього виникає ще у дитинстві. Воутер Вулф та його колеги з університету Дьюка у США нещодавно провели експеримент з дітьми.

Вони попросили малюків побудувати разом вежу, а потім розпитали їх про те, чи сподобався їм їхній партнер і чи сподобалися вони йому.

Цікаво, що чотирирічні діти не виявили жодних ознак розриву вподобань – вони досить точно оцінили думку партнера про себе.

Однак уже в п’ять років діти почали недооцінювати шанси того, що їхній новий знайомий захоче з ними дружити.

Наша соціальна тривога заважає нам спілкуватися з тими, хто міг би дійсно нас цінувати

“Маленькі діти ще не мають поняття ввічливості”, – каже Вулф, який працює асистентом кафедри психології розвитку в Утрехтському університеті у Нідерландах.

Однак з віком дитина починає усвідомлювати, що люди можуть приховувати своє роздратування чи нудьгу.

“З’являється більше невизначеності у тому, як пов’язувати поведінку людини з тим, що вона насправді про вас думає”. І тоді ми починаємо вгадувати реакції інших людей.

Але багато хто з нас надто песимістичний. І ці судження заважають нам спілкуватися з людьми, які насправді можуть цінувати нас, попри нашу дещо незграбну розмову.

Страх незнайомців

Дослідження розриву вподобань перегукується з дослідженнями страху перед спілкуванням із незнайомцями, таксистами, офіціантами чи людьми у парку.

Нам загалом здається, що розмова з іншою людиною буде складнішою, ніж це насправді. І саме тому ми часто не починаємо розмову першими.

“Люди страшенно бояться ніякового мовчання, – каже Джилліан Сандстром з Університету Ессексу у Великій Британії.

Виглядає так, що й до, й після спілкування ми вмикаємо негативне мислення, яке затьмарює наші враження від цілком приємної зустрічі.

Сандстром припустила, що кілька порад щодо мистецтва розмови може полегшити нашу тривогу. Але в реальності це тільки погіршило ситуацію.

Автор фото, Kate Bezzubets/Unsplash

Нам загалом здається, що розмова з іншою людиною буде складнішою, ніж це насправді

Схоже, що поради лише привернули увагу до можливих помилок, давши додаткову поживу суворому внутрішньому критику.

Подальші дослідження Сандстром показали, що найкращий спосіб полегшити тривогу – це спілкуватися з незнайомцями.

Розуміння розриву вподобань допомогло Куні впоратися й з іншими соціальними страхами. Якщо ви відчуваєте страх перед розмовою, просто уявіть себе на місці вашого співрозмовника й подумайте, чи звернули б ви увагу на якісь незначні промахи.

Коли ж ви дійсно допустили ляп, вважайте його уроком, який допоможе уникнути помилки наступного разу.

Але у більшості випадків вам немає чого хвилюватися. Шанси великі, що співрозмовник поставився до вашого промаху з розумінням, а може й не помітив його.

Прочитати оригінал цієї статті англійською мовою ви можете на сайті BBC Worklife.

Хочете поділитися з нами своїми життєвими історіями? Напишіть про себе на адресу [email protected], і наші журналісти з вами зв’яжуться.

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!