Фізіотерапевтичний кабінет: організація приміщень та охорона праці

Медичні працівники у фізіотерапевтичних відділеннях здебільшого використовують складну медичну апаратуру. Якщо користуватися нею без дотримання вимог охорони праці, вона становить небезпеку і для медиків, і для пацієнтів.

Небезпечні і шкідиві чинники в кабінеті фізіотерапії

При експлуатації відділень, кабінетів фізіотерапії на персонал впливає багато небезпечних і шкідливих чинників.

Небезпечні і шкідливі чинники в фізкабінеті

• підвищений рівень
  • шуму на робочих місцях
  • вібрації
  • ультразвуку
  • інфразвукових коливань
  • статичної електрики
  • електромагнітних випромінювань
  • ультрафіолетового випромінювання
  • інфрачервоного випромінювання
  • зовнішнього гама-випромінювання
  • лазерного випромінювання
  • напруга електричного поля
  • напруга магнітного поля
  • температура повітря робочої зони
  • вологість повітря
  • іонізація повітря
  • підвищений вміст
    • сірководню
    • вуглекислого газу
    • скипидару
    • озону, азоту, окислів азоту, йоду тощо
    • радону і його дочірніх продуктів
    • метану
    • хлору
    • радону і його дочірніх продуктів
    • технологічно і санітарно-гігієнічно обгрунтоване розміщення, планування та оздоблення приміщень
    • раціональна організація роботи та робочих місць
    • використання обладнання, що відповідає вимогам безпеки,додержання правил експлуатації електроустановок, комунікацій та обладнання
    • навчання персоналу безпечних методів та прийомів роботи

    У нормативних документах зазначено, що відділення і кабінети фізіотерапії призначені для електролікування, лікування ультразвуком, світлолікування, теплолікування, водолікування, грязелікування, аероіоно-, аерозоль- і електроаерозольтерапії, масажу.

    Для проведення процедур по кожному виду лікування потрібно обладнувати окремі приміщення. Допускається розміщувати в одному приміщенні електро- і світлолікування, у тому числі стаціонарні ультрависокочастотні та надвисокочастотні генератори, які експлуатують виключно в екранованих кабінетах.

    Обов’язки медсестер фізіотерапевтичного відділення

    Вимоги безпеки у кабінетах електро- і світлолікування

    Склад і площа приміщень відділень, кабінетів електро- і світлолікування, вимоги до вентиляції, опалення, кондиціювання повітря, газопостачання, освітлення приміщень мають відповідати чинним будівельним нормам і правилам.

    Вимоги до приміщень

    Площа кабінету електро- і світлолікування приймається з розрахунку 6 м 2 на кожну кушетку, при цьому мінімальна площа кімнати має бути не менше ніж 2 м 2 .

    Площа окремого кабінету для проведення внутрішньополосних процедур приймається з розрахунку 18 м 2 на 1 гінекологічне крісло.

    Апарати електросну потрібно розміщувати в приміщенні з урахуванням звуко- і світлоізоляції (тамбур з подвійними дверима тощо).

    Апарати з дистанційним, у тому числі і з універсальним, розташуванням конденсаторних пластин випромінювачів (апарати «Екран-1», «Екран-2», «Імпульс-3», «Волна-2», «Луч-58» тощо) необхідно розміщувати у спеціально виділених приміщеннях або кабінах, екранованих тканиною з мікропроводом. Апарати встановлюють так, щоб випромінювач був спрямований у бік зовнішньої стіни. Апарати тільки з контактним розташуванням випромінювачів не вимагають екранування.

    Щоб знизити напругу електричного поля ультрависоких частот при роботі генераторів потужністю 100 Вт і вище, їх необхідно розташовувати в екранованих кабінах. У разі наявності чотирьох і більше малопотужних апаратів ультрависоких частот для них виділяють окрему кімнату площею не менше ніж 24 м 2 . Ця кімната має бути суміжною з іншими приміщеннями електро- та світлолікувального кабінету.

    Якщо в одному приміщенні працюють кілька стаціонарних мікрохвильових апаратів (сантиметрових і дециметрових хвиль), необхідно запобігти поширенню дії установок одна на одну шляхом обладнання окремих захисних кабін або ширм. Перебування медичного персоналу в зоні прямого випромінювання апаратів сантиметрових і дециметрових хвиль забороняється.

    Підлога може бути дерев’яною або покрита спеціальним лінолеумом, який не створює статичну електрику і не має пошкоджень або вибоїн.

    Стіни приміщень мають бути пофарбовані масляною фарбою світлих тонів на висоту двох метрів від підлоги, інша частина стін та стеля — обклеєні шпалерами. Облицювання стін керамічною плиткою забороняється.

    У приміщеннях, де працює лазерна установка, стіни та стеля мають мати матове покриття.

    Для лікування електросном виділяють кімнату з розрахунку 6 м 2 на одну процедурну кушетку, при цьому мінімальна площа кімнати має бути не менше 12 м 2 .

    Температура повітря в кабінетах для електро- і світлолікування має бути не нижче +20 °С.

    Приміщення для електро- і світлолікування мають бути обладнані припливно-витяжною вентиляцією з подачею повітря, що забезпечує 3−4-кратний обмін повітря на годину, та віконними фрамугами.

    Процедурні кабіни

    Для проведення лікувальних процедур необхідно обладнати кабіни, каркаси яких виготовляються з пластмасових або добре відполірованих дерев’яних стійок, або металевих (нікельованих чи покритих масляною фарбою) труб.

    Металеві конструкції кабін необхідно ізолювати від кам’яних стін і підлоги шляхом встановлення фланців на підкладках з ізолювального матеріалу товщиною не менше 40−50 мм (підкладки з дерева попередньо проварюють у парафіні та фарбують масляною фарбою). Шурупи (болти) для кріплення фланців мають бути не довше висоти підкладки.

    Для покриття підлоги та виготовлення занавісок процедурних кабін забороняється застосовувати синтетичні матеріали, які можуть створювати статичні електричні заряди.

    Законодавством також визначено розміри кабін: висота 2 м, довжина — 2,2 м, ширина кабіни для апаратів індуктотермії, мікрохвильової терапії, потужних ультрависокочастотних генераторів, апаратів для загальної гальванізації з ваннами для кінцівок і стаціонарних світлолікувальних апаратів — 2 м, для інших апаратів — 1,8 м.

    У кожній кабіні має встановлюватися тільки один стаціонарний фізіо-терапевтичний апарат, одна дерев’яна кушетка з підйомом для голови і обладнанням місцевого освітлення.

    Бокси для підготовки до проведення лікувальних процедур

    В електро- та світлолікувальному кабінеті необхідно виділити спеціальний ізольований бокс площею не менше 8 м 2 для підготовки до проведення лікувальних процедур, зберігання і оброблення прокладок, приготування лікарських розчинів, стерилізації тубусів тощо.

    • сушильно-витяжною шафою
    • раковиною для миття з холодною та гарячою водою
    • дезінфекційними кип’ятильниками
    • робочим столом
    • медичною шафою
    • пральною машиною

    Для кип’ятіння інструментів, прокладок тощо застосовують баки, дезінфекційні кип’ятильники виключно із закритим підігрівачем.

    NB! Прокладки для кожного виду ліків необхідно кип’ятити окремо.

    Забороняється проведення процедур ультрависокочастотної терапії без ретельного налаштування терапевтичного контуру в резонанс з генератором і при сумарному зазорі під обома конденсаторними пластинами (враховуючи від поверхні металевих пластин електрода до поверхні шкіри) більше 6 см. Розлагодження вихідного контуру для зменшення вихідної потужності апарату не допускається.

    Вимоги безпеки при роботі з апаратами ультрависокої і надвисокої частоти

    Також заборонено перебування персоналу у зоні прямого випромінювання апаратів сантиметрових і дециметрових хвиль.

    З метою зменшення випромінювання у навколишнє середовище високу напругу на генератор необхідно подавати тільки після встановлення випромінювача у потрібне положення відносно ділянки тіла, яка опромінюється. Перед припиненням процедури необхідно вимкнути високу напругу. Розміри і форма випромінювача мають відповідати ділянці тіла, яка опромінюється.

    Кабінети ультрависокочастотної терапії, мікрохвильової терапії мають бути обладнані припливно-витяжною вентиляцією з 4−5-кратним обміном повітря на годину.

    Для захисту очей пацієнта при опроміненні зони голови надвисокими частотами (окрім офтальмологічних захворювань) необхідно застосовувати захисні окуляри.

    Персонал, який перебуває під дією надвисокочастотних або ультрависокочастотних електромагнітних полів, повинен проходити попередні та періодичні медичні огляди згідно з Порядком проведення медичних оглядів працівників певних категорі, затвердженим наказом МОЗ від 21.05.2007 № 246.

    Апарати ультрафіолетового та інфрачервоного випромінювання

    При організації групового профілактичного ультрафіолетового опромінювання необхідно передбачити такі приміщення:

    • фотарій
    • кімната для роздягання
    • робоче місце (пульт управління) медичної сестри

    Площу фотарію визначають залежно від обладнання. Приміщення для опромінювання має становити 16−50 м 2 , приміщення для роздягання — 10 м 2 , пульт управління — 4 м 2 . У разі наявності УГД-3 з лампами ДРТ-1000 (ПРК-7) площа фотарію має становити 45−50 м 2 , УГД-2 з лампами ДРТ-375 (ПРК-2) — 16−25 м 2 .

    Робоче місце медичної сестри (пульт управління) обладнують за межами фотарію і забезпечують звуковою сигналізацією. Спостереження за пацієнтами здійснюється через скляне оглядове вікно площею не менше 0,5 м 2 .

    Фотарій для ультрафіолетового опромінювання з люмінесцентними еритемними лампами ЕГД-5 і для індивідуального опромінення ЕОД—10 не потребує великих спеціальних приміщень, тому що при горінні цих ламп озон та окисли азоту виділяються у незначній кількості.

    При роботі ультрафіолетових випромінювачів очі персоналу і пацієнтів мають бути захищені закритими захисними окулярами зі світлофільтрами.

    У період між лікувальними процедурами рефлектори ртутно-кварцових випромінювачів з лампами мають бути закриті заслонками, які є на них, або щільними чорними матерчатими «юбками» довжиною 40 см, які надягають на край рефлектора випромінювача. Під’єднана до електромережі, але не ввімкнена, лампа має бути опущена до рівня кушетки.

    Персоналу забороняється піддавати очі шкідливому впливу інфрачервоного випромінювання, тобто тривалий час дивитися на ввімкнену лампу. Під час опромінювання інфрачервоними променями зони обличчя пацієнта йому на очі надягають окуляри з товстої шкіри або картону.

    ✎ Заборонено розташовувати лампи інфрачервоного і ультрафіолетового випромінювання безпосередньо над хворим. Вони мають бути під кутом, що виключає можливість потрапляння осколків на тіло хворого. Лампи необхідно забезпечувати запобіжними сітками з дроту з розміром клітинок сітки 4−5 мм.

    При використанні ртутно-кварцових випромінювачів очі хворого і обслуговуючого персоналу необхідно захищати окулярами з темним забарвленням скла з боковим захистом оправи.

    Фотарії з лампами ДРТ (ПРК) мають бути обладнані припливно-витяжною вентиляцією з 4−5-кратним обміном повітря на годину.

    Кабінети лікування ультразвуком

    У разі систематичної роботи з контактним ультразвуком протягом більш як 50% робочого часу не можна забувати про обов’язкові перерви на 15 хвилин кожні 1,5 години, які можуть бути заповнені іншою роботою, не пов’язаною з ультразвуком.

    Необхідно запобігти безпосередньому контакту рук персоналу з середовищем, у якому є ультразвукові коливання. Зокрема, при проведенні ультразвукових процедур персонал повинен працювати у бавовняних рукавицях. Для уникнення шкідливого впливу ультразвукових коливань на руки персоналу при проведенні підводних ультразвукових процедур медичні працівники мають зверху бавовняних рукавиць надягати гумові.

    Персоналу забороняється торкатися робочої частини ультразвукового випромінювача ввімкненого апарата.

    Кабінети ультразвукової терапії мають бути обладнані припливно-витяжною вентиляцією з 4−5-кратним обміном повітря на годину.

    Персонал повинен проходити попередні та періодичні медичні огляди згідно з Порядком проведення медичних оглядів працівників певних категорій, затвердженим наказом МОЗ від 21.05.2007 № 246.

    Кабінети аероіонної, аерозольної і електро-аерозольної терапії та в інгаляторіях

    Площу кабінету для групової аероіонної, аерозольної і електроаерозольної терапії визначають з розрахунку 4 м 2 на 1 місце, але не менше 12 м 2 . Площа кабінету для індивідуальної аероіонної, аерозольної і електроаерозольної терапії має бути не менше 12 м 2 .

    Щодо інгаляторіїв, то приміщення групової інгаляції має бути ізольованим. Стіни приміщення мають бути облицьовані на висоту двох метрів глазурованою плиткою, підлога вкрита лінолеумом, стеля — вапном.

    Площа приміщення має становити 4 м 2 на 1 місце, але не менше 12 м 2 у разі наявності хоча б 1 місця.

    Компресор необхідно встановлювати у підвальному або напівпідвальному приміщенні.

    В індивідуальному інгаляторії електричний дезінфекційний кип’ятильник для кип’ятіння наконечників і масок встановлюють у витяжній шафі.

    Кабінети аероінолікування мають бути обладнані припливно-витяжною вентиляцією з 4−5-кратним обміном повітря на годину.

    Масажні кабінети

    Для проведення масажу виділяють окрему кімнату з розрахунку 8 м 2 на робоче місце, але не менше 12 м 2 у разі наявності лише 1 місця.

    Кабінет масажу має бути обладнаний умивальником з холодною та гарячою водою.

    У разі наявності декількох масажистів робоче місце кожного з них обладнують в кабінах з матерчатими занавісками.

    У кабінеті потрібно розташувати спеціальні меблі для масажу, індивідуальні шафи для одягу масажистів, вішалки для одягу хворих, ширму і декілька стільців.

    Масажний стіл має бути стандартних розмірів: висота — 0,8 м, довжина — 1,95−2 м, ширина — 0,65 м з клейончастими валиками різних розмірів для підкладання під голову, спину або коліна.

    Приміщення для масажу має бути сухим, світлим, мати природнє освітлення. Кабінети обладнуються припливно-витяжною вентиляцією.

    Для масажу рук використовують столик з напівм’яким покриттям висотою 70−80 см (бажано з можливістю регулювання), довжиною 55 см та шириною 35 см.

    Кабінети теплолікування

    Для парафіно- та озокеритолікування виділяють ізольоване приміщення площею 6 м 2 на 1 кушетку, але не менше 12 м 2 у разі наявності хоча б однієї кушетки.

    Підлога у приміщенні має бути покрита лінолеумом.

    Приміщення обладнують припливно-витяжною вентиляцією з обміном повітря на годину: приплив +4, витяжка –5.

    Враховуючи, що парафін і озокерит легко займаються, їх підігрів необхідно проводити у витяжній шафі у спеціально виділеній кімнаті («кухні») площею 8 м 2 .

    Стіни «кухні» мають бути покриті на висоту двох з половиною метрів від підлоги глазурованю плиткою, а підлога — метлаською плиткою. Стіл, на якому встановлені підігрівачі, вкривають вогнестійким матеріалом.

    Приміщення для підігріву парафіну і озокериту необхідно забезпечити вогнегасником ОУ-2.

    Підігрів парафіну й озокериту необхідно проводити тільки в спеціальних підігрівачах або на водяній бані. Використання для цього відкритого вогню забороняється. Нагрітий парафін і озокерит розливають у ванночки на столах, покритих вогнестійким матеріалом (оцинкованим залізом, алюмінієм тощо).

    Вимоги до персоналу, який допускають до роботи у фізіотерапевтичних кабінетах чи відділеннях

    Експлуатація фізіотерапевтичного обладнання вимагає підвищених вимого до кваліфікації медичного персоналу, а також працівників, які зайняті технічним обслуговуванням і ремонтом фізіотерапевтичної апаратури. Відповідно до Типового положення про порядок проведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці (НПАОП 0.00-4.12-05), затвердженого наказом Держнаглядохоронпраці України від 26.01.2005 № 15, медичний та технічний персонал відділень, кабінетів фізіотерапії, повинен пройти спеціальне навчання безпечним методам роботи, інструктаж з охорони праці на робочому місці.

    До самостійного проведення фізіотерапевтичних процедур допускаються особи тільки з закінченою вищою або середньою медичною освітою, які мають посвідчення про проходження спеціалізації з фізіотерапії за відповідними програмами.

    Молодшому медичному персоналу заборонено проводити фізіотерапевтичні процедури. Особи молодше 18 років до робіт з електромедичною апаратурою на стаціонарних ультрависокочастотних та надвисокочастотних генераторах не допускаються.

    До самостійної роботи з технічного обслуговування і ремонту фізіотерапевтичної апаратури можуть бути допущені особи, які мають посвідчення на право проведення цих робіт.

    Медичний та технічний персонал відділень, кабінетів фізіотерапії повинен знати та виконувати вимоги експлуатаційної документації, інструкцій з охорони праці. Медичний персонал повинен мати необхідні навички експлуатації фізіотерапевтичного обладнання, технічний персонал — технічного обслуговування фізіотерапевтичних апаратів для забезпечення безпеки пацієнтів, персоналу, навколишнього середовища.

    Під час проведення медичних процедур медичні сестри зобов’язані стежити за роботою апаратів і станом хворого та не мають права покидати лікувальне приміщення під час проведення лікувальних процедур.

    Медичний персонал відділень, кабінетів фізіотерапії, а також особи, зайняті технічним обслуговуванням і ремонтом фізіотерапевтичної апаратури, повинні бути підготовлені для надання першої допомоги при ураженні електричним струмом і світовим випромінюванням.

    Медичний та технічний персонал відділень і кабінетів фізіотерапії повинен проходити попередні при прийомі на роботу та періодичні медичні огляди.

    ФІЗІОТЕРАПІЯ

    ФІЗІОТЕРАПІЯ (грец. physis — природа + therapeia — лікування; син.: фізіатрія, фізична терапія, фізикальна терапія, фізична медицина, фізичні методи лікування) — напрям медицини, який вивчає дію на організм людини штучно створених, природних, а також фізичних факторів і їх застосування з метою профілактики, лікування і реабілітації. Термін «Ф.» був прийнятий на Міжнародному конгресі фізіотерапевтів у 1905 р. Розвитку Ф. сприяло вивчення вченими різних фізичних процесів (електричного струму, впливу магнітного поля, струмів ВЧ, інших видів хвиль тощо на організм людини). Відкриття фізиків були впроваджені у медичну практику, завдяки чому з’явилися різні фізіопроцедури. Дія фізичних факторів на організм визначається сукупністю фізико-хімічних змін у клітинах, а також обмінних процесів, які у них відбуваються. При цьому мають значення реакції, що виникають у різних функціональних системах під впливом фізичних чинників. Частіше за все фізіологічною реакцією на дію фізичних факторів є розширення кровоносних судин і місцеве посилення кровотоку. Останнє сприяє усуненню надлишку тепла або вивільненню у цій зоні БАР.

    Ф. чинить знеболювальну дію, здатність покращувати центральний, периферичний і регіонарний кровообіг, трофіку тканин, нормалізувати нейрогуморальну регуляцію та порушені реакції імунітету. Вона також стимулює функції органів і систем, має адаптогенний вплив. Це визначає широке застосування Ф. при захворюваннях у людей різного віку. Використання Ф. при захворюваннях серцево-судинної системи покращує нервову регуляцію серцевої діяльності, сприяє нормалізації обмінних процесів у міокарді, тонусу судин, регіонарного і периферичного кровообігу. Ф. застосовується також для розвантаження міокарда, його тренінгу. При захворюваннях нервової системи Ф. спрямована на нормалізацію функцій ЦНС та периферичної нервової системи шляхом безпосереднього впливу на нервові структури, а також поліпшення кровообігу і трофіки нервової тканини. Особливе значення має застосування Ф. для відновлення або компенсації порушених рухових функцій при захворюваннях або травмах нервової системи. При захворюваннях ШКТ Ф. покращує трофіку і функціональний стан органів, сприяє відновленню або компенсації втрачених або пригнічених унаслідок хірургічних втручань функцій травлення. При захворюваннях і травмах опорно-рухового апарата Ф. спрямована на нормалізацію кровообігу, трофіки тканин (кісткової, хрящової, м’язової), усунення больового синдрому та запалення, стимуляцію процесів регенерації ушкоджених тканин, відновлення їх іннервації, збільшення амплітуди рухів у суглобах. Ф. ефективна при лікуванні хронічного запалення і спайкових процесів урогенітального тракту. Її застосовують в акушерстві і гінекології при деяких патологіях вагітності, ускладненнях у клімактеричний період, та комплексному лікуванні хронічних захворювань матки, придатків, при безплідді тощо.

    У сучасній Ф. виділяють такі розділи: електролікування, світлолікування, механолікування, фізіофармаколікування (напр. електрофорез), водолікування (гідротерапія) і теплове лікування. Кожен з цих розділів включає групу методів, заснованих на дії певних фізичних чинників. Так, у групу методів електролікування входять методи, в яких використовується електричний струм (гальванізація, ампліпульстерапія, електросон, електростимуляція, дарсонвалізація та ін.). До електролікування також належать методи, засновані на дії магнітного поля, створеного дією електричного струму (магнітотерапія, індуктотермія, УВЧ-терапія, мікрохвильова терапія та ін.). Світлолікування об’єднує методи, які використовують світлові та близькі до них за діапазоном хвилі (УФ, ІЧ). Водолікування передбачає методи, засновані на застосуванні прісної води (бальнеотерапія, різні види душів, обливання, обтирання, укутування, підводний душ-масаж). Теплове лікування включає методи, які використовують тепло нагрітих матеріалів: парафіну (парафінолікування), озокериту (озокеритолікування), піску (піскові ванни), грязей (грязелікування) та ін. Механолікування об’єднує методи, які використовують вплив механічної енергії (різні види масажу, мануальна терапія, вібротерапія, ультразвукове лікування, а також використання різних апаратів). Фізіофармаколікування передбачає вплив на організм людини фізичних чинників з одночасним використанням ЛП. До нього відносять електрофорез (препарати йоду, новокаїн), фонофорез, електроаерозольтерапія. Окрім цього, до Ф. відносять використання мінеральних вод, особливостей клімату (кліматотерапія) для лікування захворювань різних систем та органів людини.

    Проте при застосуванні Ф. слід дотримуватися певних умов. У похилому віці через зниження витривалості організму до навантажень, зменшення адаптаційних можливостей і підвищення чутливості до дії чинників навколишнього середовища потрібно зменшити інтенсивність, тривалість, а також частоту повторення фізіотерапевтичних процедур у порівнянні з людиною середнього віку. Дітям фізіотерапевтичні процедури призначають і дозують з урахуванням анатомо-фізіологічних особливостей організму дитини. Новонародженим і дітям грудного віку фізіотерапевтичні дії проводять з великою обережністю через незавершеність формування багатьох органів і систем (перш за все нервової), недостатньо розвинутих реакцій пристосування, інтенсивного росту. При проведенні фізіотерапевтичних процедур підліткам слід мати на увазі стан формування у них нервової, ендокринної та серцево-судинної систем.

    Як правило, методи Ф. використовуються в комплексі з іншими методами лікування, проте у деяких випадках вони можуть бути основними методами лікування. Дослідження і аналіз досвіду використання Ф. показують, що її методи дозволяють зменшити кількість використання ліків, призначати їх у нижчих дозах, скоротити тривалість курсу лікування. Перевага фізичних чинників визначається універсальністю їх дії, яка проявляється в тому, що один і той самий фактор може застосовуватися при найрізноманітніших захворюваннях у всіх вікових груп пацієнтів. Для фізичних чинників характерна фізіологічність їх дії, які звичні для організму як подразники, а їх дія проявляється через ті самі механізми, що склалися при взаємодії організму із зовнішнім середовищем у процесі еволюції. Окрім цього, завдяки покращанню трофіки тканин, кровообігу, а також опірності всього організму застосування Ф. сприяє швидшому одужанню пацієнта.

    БМЭ / Под ред. Б.В. Петровского. — М., 1985. — Т. 26; Пономаренко Г.Н. Физические методы лечения. Справочник по физиотерапии для врачей. — СПб., 2002; Улащик В.С., Лукомский И.В. Общая физиотерапия. — М., 2004.