Гриб Мокруха ялинова: опис, їстівний чи ні, фото

Мокруха ялинова входить в число грибів із родини гомфидиевых. Вона має і інші назви — клейка і слимак. Родове назву отримала від грецького, що в перекладі означає «кілочок». У перекладі з латині — «клейкий».

Ботанічна характеристика

У мокрухи ялинової грибну капелюшок від 4 до 13 см в діаметрі. За структурою м’ясиста. Форма змінюється в залежності від віку гриба:

• у молодих мокрушек капелюшок має вигляд напівкулі з загорнутими в напрямку до грибний ніжці краями, з’єднана по краях з ніжкою частим, покритим слизом велумом, який зовні схожий на прозору плівку з пучків волокон,
• пізніше капелюшок набуває вигляд опуклого конуса, зберігаючи залишки покривала,
• дорослий гриб має розпростерту капелюшок з невеликим горбком у центральній частині або трохи вдавленную по центру.

Поверхня грибний капелюшки гладка і вкрита рясною слизом, при висиханні якої стає блискучою. Колір сірий, сіро-коричневий або сіро-синій, іноді краю пофарбовані у фіолетовий відтінок, середина світла. У дорослої гриба шляпочная поверхня покривається чорними крапками.

Сезон збору мокрушек починається з кінця літа і триває всю осінь, аж до перших жовтневих заморозків.

М’якоть мокрушки м’ясиста, тендітна по структурі. Колір грибний м’якоті білий, ближче до основи ніжки жовтий, у деяких представників з рожевим відтінком. У старих грибів м’якоть набуває сірий колір. Смак солодкуватий або з легкою кислинкою, класичний грибний запах.

Грибні пластинки мають форму спадної дуги, сильно розгалужені, шириною по 3-6 мм рідко Посаджені, з інтервалом 8-10 шт. на 1 див. Колір пластинок білий або сірий, з часом темніє до бурого, зберігаючи білими краю. У перестиглих мокрух колір грибних пластинок стає коричневим з пурпурним відтінком, аж до чорного.

Масове плодоношення сімейства гомфидиевых припадає на другу половину серпня і триває до останніх чисел вересня.

Грибна ніжка виросте в довжину до 5-11см, в товщину — до 1-2,5 см, масивна. У молодих мокрушек товста і роздута, у дорослих стає циліндричної форми, потовщення біля основи. Поверхня грибний ніжки гладка, слизова, покрита темними лусочками. Колір підстави лимонний або яскраво-жовтий. У верхній частині на відстані 1/3 на грибний ніжці присутній слабо виражене слизуваті кільце. У зрілих мокрушек ніжка над кільцем забарвлюється в темний відтінок і при механічному впливі темніє.

Схожі різновиди

У мокрухи ялинової немає схожих за описом їстівних і неїстівних різновидів. Вона має низку схожих характеристик з їстівними представниками свого сімейства:

• мокрушкой плямистої, від якої відрізняється червоніючої на зламі м’якоттю і кольором спорового порошку,
• мокрушкой пурпуру, грибну капелюшок якої має більш яскраве забарвлення.

Представники з темними капелюшками мають деяку схожість в описі з осіннім масленком, у якого немає грибних пластинок.

Географія розповсюдження

Мокруха ялинова воліє селитися в хвойних, частіше ялинових або змішаних з ялинами лісових масивах, вибирає покриті мохом лісові підстилки, особливо в місцях зростання вересу. Частіше росте невеликими групами.

Мокруха ялинова здатна утворювати грибокорень (мікоризу) з ялинами, іноді соснами.

Гриб широко розповсюджений в північних і центральних регіонах Росії.

Практичне застосування

Їстівну ялинову мокруху відносять до 4 категорії. Вона підлягає вживання в їжу після термічної обробки на протязі не менше 15 хв. Придатна для варіння, соління, маринування і консервування. Підходить в якості інгредієнта при приготуванні соусів.

Перед тепловою обробкою з капелюшка мокрушки слід видалити слизову шкірку, зняти слиз з грибною ніжки.

В процесі термічної обробки гриб змінює колір на темний, що не впливає на його якісні гастрономічні характеристики та поживні властивості.

Висновок

Гриб мокруха ялинова відноситься до їстівних з сімейства гомфидиевых. Він зустрічається в центральних і північних російських регіонах. Період збору — серпень-жовтень. Схожих за описом різновидів серед отруйних та їстівних представників не має.

Гриб Мокруха

Мокруха отримала свою назву через свою особливість укриватися мокрим, слизовим “покривалом”, так що на дотик цей гриб завжди слизький. Така особливість цих грибів викликає підозру у грибників і, тому, мокрухи майже ніхто не збирає, залишаючи їх грибникам з великим стажем, які знають толк в грибах. У природі існують три основні різновиди гриба мокрухи. Це – мокруха ялинова, мокруха плямиста і мокруха соснова (або пурпурова). Вони між собою трохи відрізняються, як зовнішнім виглядом, так і місцями свого основного проживання. Мокруха плямиста відрізняється від мокрухи ялинової меншими розмірами свого капелюшка з темними плямами. І, якщо мокруха плямиста і мокруха ялинова воліють рости в ялиннику, то мокруха соснова (або пурпурова) любить рости в молодих соснах (а звідси її назва), правда з меншим успіхом. Гриби мокруха ялинова, плямиста і соснова (пурпурова), за своїми споживчими і смаковими характеристиками, відносяться до їстівних грибів четвертої категорії. Але в західній класифікації ці гриби вважаються їстівними грибами дуже хорошої якості.

Мокрухи – поширені гриби. Вони вважають за краще рости в хвойних лісах, найчастіше безпосередньо під ялинами у моху (як мокруха ялинова і мокруха плямиста) або під соснами (як мокруха соснова (або пурпурова)). І ростуть вони або поодинці, або ж невеликими групами, а відбувається це, як правило, починаючи десь з першої декади липня і триває до середини жовтня.

Мокрухи відносяться до пластинчастих грибів. Пластинки у них дуже рідкісні і розгалужені, спадні до ніжки, білого кольору, а потім темніють майже до чорного. У молодих грибів вони покриті товстим шаром слизу, який, у міру зростання гриба, відривається і сповзає на ніжку. Капелюшки мокрух спочатку опуклі (у мокрухи ялинової і мокрухи плямистої) або ж вони конічні (у мокрухи соснової (або пурпурової)), потім розпростерті і вдавлені по центру, із опущеними вниз краями, коричнево-сірувато-фіолетового кольору (у ялинової і плямистої мокрух ) темно-рудого кольору (у соснової ). М’якоть капелюшка у мокрухи ялинової і плямистої біло-сірого кольору, а у соснової вона оранжево-бура і на зламі червоніє. а ніжки у всіх мокрух масивні і потовщені до їх основи, такі ж слизові як капелюшки, білувато-кремового кольору. М’якоть в ніжці щільна, біля основи вона жовтуватого, а ближче до капелюшка – сірувато-білого кольору. Мокрухи використовують в їжу як у “свіжому” вигляді, так й в солоному або маринованому . А ще їх з успіхом сушать.

Печеня з мокрухами і картоплею.

Спочатку гриби перебираємо, добре миємо, ріжемо на шматочки і відварюємо п’ятнадцять хвилин, відкидаємо на друшляк. Чистимо картоплю, ріжемо на тонкі кружальця. А очищену цибулю на півкільця. На деко або жаровню наливаємо олію, викладаємо шар цибулі, шар картоплі, а зверху гриби. Звичайно ж зовсім не обов’язково брати мокруху, підійдуть будь-які гриби. Зверху скроплюємо ще соняшниковою олією і ставимо у розігріту духовку, на саму нижню позицію. Якщо картопля, в процесі запікання буде підсихати, можна полити її грибним відваром. Коли печеня буде майже готова, включаємо тільки верхній вогонь і ставимо деко на самий верх, щоб картопля зарум’янилася. Виймаємо із духовки і викладаємо на блюдо або прямо на тарілки. Картопля виходить хрустка, і просочена грибним смаком. В цю страву можна й не додавати ніяких приправ або прянощів, щоб не перебити грибний аромат.

Схожі пости:

• Заготівля грибів. Рецепти
• Загадковий мухомор
• Білий гриб
• Види “пельменів”
• Гриби Павутинники
• Природні антибіотики
• Сім чудес світу
• Польський гриб
• Гриб Свинушка (піддубник)
• Гриб дощовик (порхавка)
• Сироїжки
• Історичні курьйози-2

Мікруха, Мокруха і дівчинка, яка забула помити руки

Жили собі на білому світі Мікруха й Мокруха. Були вони такі маленькі, що не тільки простим оком, а навіть крізь окуляри не розгледиш. Ось які маленькі! Роздивитися як слід їх можна було хіба що в мікроскоп, бо збільшує він у багато-багато разів. Ті, хто бачили Мікруху й Мокруху під мікроскопом, казали, що Мікруха схожа на кульку, а Мокруха – на джгутик. Взагалі – нічого, мовляв, особливого. Та хоч і маленькі Мікруха з Мокрухою, хоч і схожі на кульку та джгутик, але дуже вони шкідливі та підступні істоти. «Якщо люди нас не помічають, будемо їм шкодити, – вирішили вони, – хай знають, що ми є!».
Відтоді й никають вони по білому світі – літають на порошинках та мухах, липнуть до фруктів та овочів, де є хоч найменший недогляд, і дуже багато завдають людям лиха: там, де вони побувають, різні хвороби з’являються. Так було й того ранку. Лиш прокинулись – одразу й почали змовлятись, що б його встругнути капосне та лихе. Спіймали собі по порошинці, всілися на них та й полетіли тишком-нишком понад містом. Аж гульк – іде вулицею старенька бабуся, у кошику яблука несе. Спустилися Мікруха з Мокрухою на своїх порошинках, мов на парашутах, та й розсілися на яблуках.
Принесла бабуся ті яблука додому, дістала з кошика, у друшляк поклала. А Мікруха з Мокрухою сидять собі на яблуках та хихотять: сподіваються, що вдасться їм яблука зіпсувати, що не минути старенькій біди – неодмінно захворіє. А бабуся наче здогадалася про їхні підступні наміри: взяла друшляк з яблуками – та під кран з водою.
– Ой-ой-ой! – заверещала Мікруха. – Потонемо!
– Ряту-у-уйте! – зарепетував Мокруха.
Отак, лементуючи, вибралися вони з води, а тоді як дременули, наче їх вітром здуло. Знов порошинки осідлали. Летіли вони, летіли, аж бачать – вікно пилюкою припало.
– Це якраз те, що нам треба, – зраділа Мікруха.
Сіли вони на підвіконня. Бачать – у кімнаті брудно й темно. Зраділи обоє: дуже подобається їм, коли насмічено, темно і безлад у хаті. Пролізли крізь шпаринку до кімнати й вирішили тут оселитися. Та тільки зібралися новосілля святкувати, як зайшов до хати господар з рюкзаком за плечима.
– Фу!. – втомлено мовив. – Ого, скільки пилюки та бруду назбиралося, поки я мандрував.
Скинув господар рюкзак, вікно розчинив. Увірвалися сонячні промені до кімнати. А Мікрусі з Мокрухою це не сподобалось, не люблять вони сонячних променів. Набурмосились, зіщулились, у куток забилися. Витяг господар із шафи машину з довгим-предовгим носом, натиснув на кнопку. Машина загуділа, довгим носом по кутах стала нишпорити. Злякалися Мікруха з Мокрухою, під диван залізли, але довгий ніс їх і там знайшов.
– Ой-ой-ой! – залементувала Мікруха, чіпляючись за підлогу.
– Ряту-у-уйте! – зарепетував Мокруха.
Не встигли вони отямитись, як потягло їх аж у брезентовий мішок, у тісноту й темряву. А скільки там пороху назбиралося! На що вже любили Мікруха з Мокрухою порох, просто-таки не могли без нього жити, а й ті розкашлялись.
– Еге, – зажурилась Мікруха, – тут не пострибаєш.
– Апчхи! – погодився Мокруха. – Головне, й нашкодити нікому.
Та не довго вони журилися, бо скоро господар мішечок витяг, витрусив з нього пил на смітнику, а разом з ним – і Мікруху з Мокрухою. Тут раптом вітерець налетів, підхопив їх і виніс із смітника. Вони, звичайно, зраділи й зразу ж почали радитися, що їм далі робити.
– Давай полетимо в дитячий садок, – сказала Мікруха. – Малята люблять усякий непотріб із землі підбирати й у рот тягнути. Там уже нам буде роздолля!
– Давай, – зрадів Мокруха. Та й полетіли.
Але кругом дитячого садка дерева та кущі росли. Хоч як крутилися Мікруха з Мокрухою на своїх порошинках, а крізь густе листя не пробилися. Покружляли – покружляли і геть полетіли.
– Щось не щастить нам сьогодні, братухо, – каже Мікруха. – То стара нас ледве не втопила, то в машину разом з пилом затягло, а в дитячий садок дерева та кущі не пустили… Кругом невдачі, аж злість розбирає!
– Не сумуй, – втішає її Мокруха. – Бачиш, нова школа стоїть? Ні кущів, ні дерев круг неї нема – ще не встигли вирости. Летімо туди мерщій.
– Полетіли, звичайно, можна, – погодилась Мікруха, – та тільки школярики – народ дуже вчений: якщо із землі щось і піднімуть, то в рот не тягнуть. А як сідають їсти, руки миють. Моя знайома Бактерія, ну, та сама, що теж із нашої родини мікробів, казала, що нібито цих школярів нічим уже не проймеш.
– То Бактерія, а нас вони не обдурять. Летімо скоріше. Окрилені надією, подалися Мікруха з Мокрухою до школи. Підхопило їх вітром, понесло, закружляло. Примчали до школи і – пурх у вікно. Аж тут і дзвоник на перерву задзеленчав. Веселою юрбою вибігли на подвір’я діти. Лиш одна дівчинка у класі зосталася, чергова. Взяла вона віник і заходилась підлогу підмітати. Віник у руках так і танцює, так і танцює, а курява клубами так і в’ється, так і в’ється. А все через те, що забула чергова намочити віника та підлогу побризкати. Мікруха з Мокрухою тут як вродилися, на пилинках туди-сюди ширяють, вибирають місце, куди б сісти. Нарешті вибрали – всілися на вказівний палець дівчинці. Знову дзвоник задзеленчав, тепер уже на урок. Діти за парти хутко посідали, і чергова з ними. Урок почався.
– Ой, – схаменулася дівчинка, – я ж забула руки помити, – і подивилася на свої брудні пальці, навіть не здогадуючись, що Мікруха з Мокрухою аж підстрибують з нетерплячки, бо дуже хочеться їм якусь капость зробити.
– Та, подумаєш, – безтурботно махнула рукою дівчинка, – на перерві помию, якщо знову не забуду.
– Мікрухо, – зіщулився Мокруха, – а що, як вона й справді помиє руки?
– Тоді нам кінець, – зітхнула Мікруха. – Змиє нас водою і занесе хтозна-куди. Розмовляють вони, а дівчинка не чує нічого, бо ж мікробів ані помітити, ані почути неможливо.
Отож сидить вона на уроці й геть собі не відає, які злостиві та лукаві істоти причепилися до її брудних рук. Відкрила вона підручник, послинила пальця, щоб сторінку перегорнути, та й злизнула Мікруха з Мокрухою. А їм тільки того й треба було. Хоч і проковтнула їх дівчинка, вони живі-живісінькі зосталися, навіть ще більше повеселішали. Минуло кілька днів, і не прийшла дівчинка до школи, тяжко захворіла. То її в жар кидає, то морозить, голова болить і все тіло ломить. Лежить вона в ліжку, а Мікруха з Мокрухою з радощів аж танцюють. І чим більше вони танцюють, тим дівчинці гірше стає. Тільки рано почали вони радіти, бо кожен знає: не смійся з другого, щоб тобі не було того. До дівчинки викликали лікаря, він призначив їй ліки, від яких самі оті мікроби зачмихали та закахикали, а як побачили шприц, яким дівчинці медсестра укол зробила, то й дременули геть так хутко, що тільки загуло за ними. А дівчинка одужала й до школи повернулася. Кажуть, тепер вона вже не забуває мити руки, бо знає які лихі та лукаві істоти на порошинках літають, замазур вишукують.

Сподобався твір? Залиш оцінку!

“Пригоди на землі та під водою”