Що входить в поняття «духовна культура»
Духовна культура – це система знань і світоглядних ідей, властивих конкретному культурно-історичному єдності або людству в цілому.
Поняття «духовної культури» сходить до історико-філософських ідей німецького філософа, лінгвіста і державного діяча Вільгельма фон Гумбольдта. Згідно з виробленою ним теорії історичного пізнання, всесвітня історія є результатом діяльності духовної сили, що лежить за межами пізнання, яка проявляє себе через творчі здібності та особисті зусилля окремих індивідів. Плоди цього співтворчості складають духовну культуру людства.
Духовна культура виникає завдяки тому, що людина не обмежує себе лише чуттєво-зовнішнім досвідом і не відводить йому переважного значення, а визнає основним і керівним духовний досвід, з якого він живе, любить, вірить і оцінює всі речі. Цим внутрішнім духовним досвідом людей визначає зміст і вищу мету зовнішнього, почуттєвого досвіду.
Духовна культура – сфера людської діяльності, що охоплює різні сторони духовного життя людини і суспільства. Духовна культура включає в себе форми суспільної свідомості і їх втілення в літературні, архітектурні та інші пам’ятки людської діяльності.
Духовна культура на відміну від матеріальної не втілено в предметах. Сфера її буття – не речі, а ідеальна діяльність, пов’язана з інтелектом, емоціями, почуттями.
Інтегрують форми духовної культури з’єднують розрізнені елементи громадського та індивідуального свідомості в цілісний світогляд. На перших етапах розвитку людства такий регулюючої і об’єднує формою виступали міфи. В сучасності її місце зайняли релігія, філософія і в деякій мірі – мистецтво.
Суб’єктивна духовність є переломлення об’єктивних форм в індивідуальній свідомості кожної конкретної людини. В цьому відношенні можна говорити про культуру окремої людини (його багажі знань, здатності до морального вибору, релігійних почуттях, культурі поведінки і т.д.).
З’єднання духовного і матеріального формує загальний простір культури як складної взаємозалежної системи елементів, постійно переходять один в одного. Так, духовна культура – ідеї, задуми художника – може втілюватися в матеріальних речах – книгах або скульптурах, а читання книг або спостереження предметів мистецтва супроводжується зворотним переходом – від матеріальних речей до знань, емоцій, почуттів.
Якість кожного з цих елементів, а також тісний зв’язок між ними визначають рівень морального, естетичного, інтелектуального, а в підсумку – культурного розвитку будь-якого суспільства.
Знання, цінності та проекти як форми духовної культури. Знання є продукт пізнавальної діяльності людини, що фіксує отриману людиною інформацію про навколишній світ і саму людину, його погляди на життя і поведінку. Можна сказати, що рівень культури як окремої людини, так і суспільства в цілому визначається обсягом і глибиною знань. Сьогодні знання купуються людиною в усіх сферах культури. Але отримання знань в релігії, мистецтві, повсякденному житті і т.д. не є першочерговим завданням. Тут знання завжди пов’язані з певною системою цінностей, яку вони обґрунтовують і захищають: крім того, вони носять подібний характер. Тільки наука як спеціальна сфера духовного виробництва має на меті отримання об’єктивних знань про навколишній світ. Виникла вона в античності, коли з’явилася потреба в узагальнених знаннях про навколишній світ.
Цінності – ідеали, до досягнення яких прагне людина і суспільство, а також предмети і їх властивості, що задовольняють певні людські потреби. Вони пов’язані з постійною оцінкою всіх предметів і явищ, які оточують людину, яку він виробляє за принципом добре-погано, добро-зло, і виникли ще в рамках первісної культури. У збереженні і передачі цінностей наступним поколінням особливу роль грали міфи, завдяки яким цінності ставали невід’ємною частиною обрядів і ритуалів, а через них людина ставала частиною суспільства. Внаслідок розпаду міфу з розвитком цивілізації ціннісні орієнтації стали закріплюватися в релігії, філософії, мистецтві, моралі і праві.
Проекти – плани майбутніх людських дій. Їх створення пов’язане з сутністю людини, його здатність виробляти свідомі цілеспрямовані дії по перетворенню навколишнього світу, що неможливо без попередньо складеного плану. У цьому реалізуються творча здатність людини, його можливість вільного перетворення реальності: спочатку – у власній свідомості, потім – на практиці. Цим людина відрізняється від тварин, які здатні діяти лише з тими предметами і явищами, які існують до сьогодення і важливі для них до тепер. Тільки людина володіє свободою, для нього немає нічого недоступного і неможливого (по крайней мере, в фантазії).
технічне (інженерне), нерозривно пов’язане з науково-технічним прогресом, що займає все більш важливе місце в культурі. Його результатом є світ матеріальних речей, що створюють тіло сучасної цивілізації;
педагогічне зі створення моделей людини, ідеальних образів дітей і учнів, які формуються батьками і вчителями.
Знання, цінності та проекти складають фундамент духовної культури, яка включає в себе крім названих результатів духовної діяльності і саму духовну діяльність з виробництва духовних продуктів. Вони, так само як і продукти матеріальної культури, задовольняють певні людські потреби і перш за все необхідність забезпечення життя людей в суспільстві. Для цього людина набуває необхідні знання про світ, суспільство і себе самого, для цього ж створюються системи цінностей, що дозволяють людині усвідомити, вибрати або створити схвалювані суспільством форми поведінки. Саме так формувалися існуючі сьогодні різновиди духовної культури – моральність, політика, право, мистецтво, релігія, наука, філософія. Отже, духовна культура є багатошаровим утворенням.
При цьому духовна культура нерозривно пов’язана з матеріальною. Будь-які предмети або явища матеріальної культури в своїй основі мають проект, втілюють певні знання і стають цінностями, задовольняючи людські потреби. Іншими словами, матеріальна культура завжди є втіленням певної частини духовної культури. Але і духовна культура може існувати, тільки будучи виражена, опредмеченной, що отримала ту чи іншу матеріальне втілення. Будь-яка книга, картина, музична композиція, як і інші твори мистецтва, які є частиною духовної культури, потребують матеріальному носії – папері, полотні, фарбах, музичних інструментах і т.д.
Схожі статті
2. Адміністративне правопорушення: поняття, юридичний склад та характеристика
Поняття адміністративного правопорушення в законодавстві України визначено ст.9 КУпАП, яка розкриває його сутність, юридичну природу, зміст та найважливіші ознаки.
Адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність (стаття 9 КУпАП). У цьому визначенні названо три характерні ознаки правопорушення (проступку): протиправність, винність та адміністративна караність. У теорії адміністративного права крім цих трьох ознак визнається ще й суспільна шкідливість (суспільна небезпечність, антигромадська спрямованість).
Тобто, наявність цих чотирьох ознак і складає фактичні підстави адміністративної відповідальності.
Під протиправністю проступку необхідна розуміти заборону дій, яка передбачена конкретною адміністративною нормою. Тобто проступок спрямований проти норм права, у нашому випадку проти норм, які врегульовуються адміністративною відповідальністю.
Винність означає, що адміністративним проступком може бути тільки дія, яка вчинена особою умисно або з необережності, в межах порушеної норми.
Адміністративна караність проступку, як його ознака полягає в тому, що за його вчинення особа повинна нести лише адміністративну відповідальність. Наслідком вчинення проступку повинна бути негативна реакція з боку державних органів у вигляді застосування до винної особи стягнення, передбаченого адміністративним законодавством. Необхідно зауважити, що з цього правила існують деякі винятки. Наприклад, якщо встановлені правила порушила особа, на яку поширюється дія дисциплінарних статутів (військовослужбовець, працівник органів внутрішніх справ), або неповнолітній віком від 16 до 18 років, до них застосовується не адміністративне стягнення, а інші заходи впливу. Тобто в цих випадках адміністративна караність проступку відсутня, хоча він і не перестає бути адміністративним.
Суспільна шкідливість (небезпечність, антигромадська спрямованість) як ознака означає, що адміністративний проступок завдає або створює загрозу заподіяння певної шкоди об´єктам адміністративно-правової охорони.
Для того щоб виникли правовідносини відповідальності одних фактичних підстав недостатньо, тому що необхідні ще й правові підстави, якими є конкретні юридичні факти (юридичні підстави), тобто наявність в діях особи складу адміністративного проступку.
Якщо поняття правопорушення (проступку) офіційно визначено в адміністративному законодавстві України, то визначення його юридичного складу існує лише в теорії права. Ці два поняття близькі за своїм змістом, але не тотожні. Термін “правопорушення” містить у собі як елементи складу, так і ознаки, які не мають значення для вирішення питання про можливість притягнення до юридичної відповідальності. Склад же правопорушення завжди конкретний і становить сукупність головних, визначальних ознак, які виділені законодавцем як типові, необхідні і в той же час, достатні для притягнення особи до юридичної відповідальності. Відсутність хоча б одного з елементів складу виключає правову відповідальність.
Адміністративне правопорушення – це конкретне діяння (факт, явище, подія), що відбулося (мало місце) у реальній дійсності. В той же час склад адміністративного правопорушення – це абстрактний опис діяння (події, факту, явища), що являє собою фіксацію в законі найтиповіших, що частіше трапляються, характерних ознак проступку. Це опис ще не скоєного, а тільки передбачуваного чи можливого діяння.
Юридичні склади конкретних проступків мають свої особливі ознаки, однак серед них є такі, які властиві кожному з них.
Ці ознаки традиційно об´єднуються у чотири групи – ознаки, які характеризують:
Виходячи з цього, склад адміністративного проступку можна визначити як сукупність встановлених законом об´єктивних і суб´єктивних ознак, які характеризують діяння як адміністративне правопорушення.
Адміністративний проступок неможливий, якщо відсутній об´єкт, проти якого він спрямований.
Об´єктом адміністративного проступку є суспільні відносини, тобто відносини, які складаються в різних галузях діяльності людей. Розрізняють такі об´єкти: загальний; родовий; безпосередній.
Якщо загальний об´єкт адміністративного проступку як сукупність суспільних відносин, які охороняються нормами адміністративного законодавства, на кваліфікацію проступку не впливає, то родовий та безпосередній об´єкти є тими елементами, від чіткого й повного визначення яких залежить точне встановлення ознак конкретного правопорушення, обумовлення його місця в Особливій частині КУпАП. Встановлення родового та безпосереднього об´єкта має також важливе значення для з´ясування характеру і ступеня шкідливості посягання, його правильної кваліфікації, відмежування від інших протиправних дій. Представники загальної теорії права та адміністративно-правової науки прийшли до висновку, що загальним суб´єктом адміністративних проступків служать відносини в сфері виконавчо-розпорядчої діяльності держави.
Родовий об´єкт – це групи тотожних, однорідних суспільних відносин, які в сукупності складають загальний суб´єкт, охороняються комплексом адміністративно-правових норм і містяться в Особливій частині Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Одним з різновидів родового є видовий об´єкт, тобто самостійна група суспільних відносин, загальних для ряду проступків.
Безпосередній об´єкт – це конкретні суспільні відносини, поставлені під охорону закону, яким спричиняється шкода певним правопорушенням. Але посягання на суспільні відносини може здійснюватися шляхом протиправного впливу на предмети, які мають суттєве значення для визначення характеру проступку, для правильної його кваліфікації і вказуються в законі як обов´язкова сторона складу правопорушення (наприклад, наявність холодної або вогнепальної зброї в організаторів чи учасників мітингу, демонстрації тощо). Ці суспільні відносини мають свої особливості і обумовлені тим, що в адміністративному законодавстві їх не визначено. Для з´ясування більшості з них необхідний ретельний юридичний аналіз конкретних норм, а положення деяких з них відсилають до інших норм права – правил торгівлі (ст.155 КУпАП), правил адміністративного нагляду (ст.187 КУпАП), правил дорожнього руху (ст.125 КУпАП). Останні в свою чергу становлять розгалужену систему правових приписів, кожен з яких, при його порушенні, має свій юридичний склад і безпосередній об´єкт.
Деякі з адміністративних проступків можуть заподіювати шкоду не одному, а кільком об´єктам. У цьому випадку один з об´єктів визначається головним, інші – додатковими. Наприклад, якщо головним безпосереднім об´єктом адміністративного проступку, передбаченого ст.1602 КУпАП (незаконна торговельна діяльність), є відносини щодо здійснення угод купівлі та продажу товарів, то додатковим безпосереднім об´єктом виступають суспільні відносини в галузі фінансів та оподаткування суб´єктів підприємницької діяльності. У даному випадку додатковий безпосередній об´єкт, на відміну від головного, не належить до структури цих відносин, хоча нерозривно з ними пов´язаний. При цьому головним безпосереднім об´єктом виступають ті суспільні відносини, які законодавець поставив під адміністративно-правову охорону в першу чергу і які більше, ніж інші об´єкти, визначають характер шкідливості проступку.
В теорії права під предметом адміністративного проступку прийнято вважати речі, предмети матеріального світу, гроші, цінні папери, з приводу яких виникають суспільні відносини. Тобто предмет проступку необхідно розглядати як складову частину його об´єкта.
Предмет проступку, якщо його названо в конкретних нормах КУпАП , виступає обов´язковою ознакою їх об´єкта, відсутність якої свідчить про відсутність юридичного складу проступку.
Об´єктивна сторона адміністративного проступку – це сукупність зовнішніх ознак проступку, які визначають акт зовнішньої поведінки правопорушника. Це система передбачених нормою адміністративного права ознак, які характеризують зовнішній бік правопорушення. Вона дає характеристику суспільної шкідливості проступку, його спрямованості, містить ряд ознак, які прийнято поділяти на основні та факультативні.
До ознак об´єктивної сторони відносяться:
– До основних відноситься адміністративно-правове діяння (дія або бездіяльність);
– Факультативні: а) шкідливі наслідки діяння; б) причинний зв´язок між протиправним діянням та наслідками; в) час: г) місце; д) умови; е) способи та знаряддя вчинення проступку.
Адміністративно-правова дія – це протиправна, активна, свідома і вольова поведінка особи, яка завдає або може створити реальну можливість завдання шкоди об´єкту, що охороняється нормами адміністративного права. Більшість проступків вчиняється шляхом протиправних дій. Наприклад, незаконна торговельна діяльність (ст.1602 КУпАП), передбачає вчинення протиправних дій у вигляді здійснення угод купівлі-продажу товарів чи інших предметів.
Частина проступків вчиняється у формі пасивної бездіяльності – коли особа, для того щоб не допустити протиправної поведінки, повинна вчинити позитивні дії, але вона з якихось причин це не робить. Це, наприклад, неявка громадянина на виклик у військовий комісаріат без поважних причин (ст.2111 КУпАП). Необхідними умовами бездіяльності є обов´язковість і можливість особи діяти в конкретній обстановці.
Всі інші ознаки є факультативними. На відміну від головних вони враховуються при кваліфікації вчиненого лише у випадках, коли їх прямо передбачено законом, а їх відсутність не завжди виключає наявність складу проступку. До таких ознак можна віднести шкідливі наслідки діяння; причинний зв´язок між протиправним діянням та наслідками; час; місце; умови; способи та знаряддя вчинення проступку.
Так, шкідливі наслідки і причинний зв´язок обов´язкові лише в матеріальних складах. Для більшості адміністративних проступків, передбачених КУпАП, ці ознаки не є характерними. Тобто більшість складів є формальними, в яких проступком визнається саме вчинення протиправних дій. Причинний зв´язок у більшості випадків проходить через свідомість людей, визнаючи при цьому мотиви їх поведінки, спрямовані на досягнення певної мети. Більшість же адміністративних правопорушень характеризується недодержанням різноманітних правил, коли в протиправному діянні присутній склад правопорушення незалежно від настання шкідливих наслідків. Це так звані формальні склади правопорушень.
Шкідливі наслідки в правопорушеннях з формальним складом хоча і можуть наставати, але лежать поза межами їх юридичного складу і на кваліфікацію проступку майже не впливають.
Для деяких проступків обов´язковою ознакою є така ознака, як місце вчинення проступку (порушення правил торгівлі на ринках (ст.159 КУпАП), торгівля з рук у невстановлених місцях (ст.160 КУпАП), нецензурна лайка у громадських місцях (ст.173 КУпАП) тощо. Для інших проступків ця ознака при кваліфікації відіграє додаткову роль.