“Росіяни мають дані по кожній вивезеній українській дитині”

Чому складно точно встановити, скільки українських дітей викрала РФ, і що має робити міжнародна спільнота, щоб всі діти повернулися, – в інтерв’ю DW розповіла голова спецкомітету ПАРЄ Олена Хоменко.

Фото: Mikhail Voskresenskiy/SNA/IMAGO

У Парламентській асамблеї Ради Європи (ПАРЄ) наприкінці минулого року створили спеціальний комітет щодо ситуації українських дітей. Про те, чим він займатиметься і які завдання перед собою ставить, DW розповіла голова нового комітету, представниця української делегації в ПАРЄ Олена Хоменко.

Deutsche Welle: Пані Хоменко, з якою метою у ПАРЄ вирішили створити спецкомітет щодо ситуації українських дітей?

Олена Хоменко: Цей комітет Бюро ПАРЄ створив для того, щоб мати майданчик для вирішення питань українських дітей, які постраждали внаслідок агресії РФ. І цих питань дуже багато. Це і проблеми дітей у родинах, які були переміщені або в межах України, або які виїхали за кордон, і, звичайно, питання депортованих у Росію дітей і дітей-сиріт. Комітет доноситиме ці проблеми до наших колег по ПАРЄ, а це парламентарі, які представляють 46 країн-членів Ради Європи, і спільно з ними шукатиме шляхи їх вирішення. Зазвичай, період діяльності спецкомітету обмежений в часі. Але ми розуміємо, що не зможемо швидко вирішити всі ці питання, тому сподіваємося, що він існуватиме доти, поки всі найболючіші проблеми наших дітей не будуть вирішені.

Один з напрямків діяльності вашого комітету – сприяння поверненню викрадених Росією українських дітей. Це – надскладне завдання, і, попри всі зусилля, Україні на сьогодні вдалося повернути небагатьох дітей. Які механізми сподівається задіяти комітет для того, щоб цей процес став швидшим і ефективнішим?

Важливо розуміти, що наразі на постійній основі не існує єдиного дієвого механізму, який використовувався б для повернення депортованих українських дітей. Про це свідчать цифри, які говорять самі за себе. Зареєстровано факти депортації 19 546 дітей, з них повернуто – 387. Повернення кожної дитини – це окрема операція, і ми, звісно, не можемо, рухатися такими темпами. З іншого боку, ми також розуміємо, що навіть якщо такий механізм у площині міжнародного права і буде розроблений, це не означатиме, що Росія його дотримуватиметься. Оскільки зараз РФ – найбільший і найбрутальніший порушник міжнародного права. Але ми все одно маємо рухатися у цьому напрямку і залучати якомога більше міжнародних партнерів: окремі країни, міжнародні організації, щоб посилювати тиск на Росію, аби вона стала поступливою у питанні повернення наших дітей.

Олена ХоменкоФото: Privat

Про який саме тиск на Росію йдеться?

Міжнародний кримінальний суд вже видав ордер на арешт Володимира Путіна (президент РФ – Ред.) та Марії Львової-Бєлової (уповноважена при президенті РФ з прав дитини. – Ред.) як головних підозрюваних у злочині незаконного примусового переміщення українських дітей. Але у Росії вибудувана ціла схема, до якої залучено багато організацій і приватних осіб, які також беруть участь у скоєнні цього злочину. Йому також сприяє і Білорусь. Тому необхідні додаткові санкції і проти цих осіб, і тут має значення підтримка партнерів і міжнародних організацій. Звичайно, для нас важливі заяви та резолюції, які ухвалюють парламенти інших країн. Але цього недостатньо, потрібні конкретні дії.

Окрім того, щодо залученості міжнародних організацій до питання повернення українських дітей, у нас є нарікання, зокрема, на Міжнародний комітет Червоного Хреста. Під час першого засідання нашого спецкомітету ПАРЄ ми провели закриту зустріч з представниками цієї організації. Ми побачили з їхнього боку бажання рухатися на зустріч, але ми оцінюватимемо це бажання по конкретних діях.

Чи пообіцяли вам представники МКЧХ відвідати викрадених українських дітей у місцях, де їх утримують росіяни?

Це все-таки була закрита частина засідання, і я не можу говорити про контекст нашої розмови. Але з обох сторін є бажання взаємодіяти і рухатися вперед. Це було наше перше спілкування у рамках комітету ПАРЄ, але ми сподіваємося, що воно продовжиться, ми перебуваємо на зв’язку і намагатимемося шукати шляхи, щоб Червоний Хрест став більш дієвим у питанні повернення вивезених дітей. У нього для цього є всі можливості.

Повідомляючи про кількість примусово депортованих українських дітей, російська сторона називає вражаючу цифру у понад 700 тисяч. Українська сторона офіційно зареєструвала близько 20 тисяч таких випадків, при цьому в Києві визнають, що ця цифра може бути значно більшою – понад 300 тисяч. Чому українській владі складно встановити точні дані вивезених до Росії дітей?

Зафіксовані факти депортації становлять 19 546 дітей. Але ми не знаємо, скільки було вивезено дітей, про яких не повідомили і не заявили. Тому що їх вивезли з окупованих територій, і доступу туди ми не маємо. Ці діти та їхні родини також не мають зв’язку з Україною, тому це і є таким складним питанням. Звісно, наша мета знайти всіх дітей, верифікувати, де вони знаходяться, що з ними і створити такі умови для Росії, щоб у неї не залишилося іншого варіанту, окрім як погодитися повернути нам дітей.

Коли ми знаємо про факт депортації, коли ми можемо зв’язатися з дітьми, тоді, звичайно, і наші громадські організації, і Офіс омбудсмена, і державні органи, які задіяні до порятунку дітей з депортації, докладають всіх зусиль, щоб їх повернути. Або як було у випадку з Богданом Єрохіним, коли дитина самостійно публічно заявила, що хоче повернутися додому. А скільки таких випадків, коли діти не можуть цього зробити, бояться чи не мають можливостей вийти на зв’язок. Саме тому нам важко встановити точну цифру депортованих дітей.

Але у росіян ці дані є?

Звісно, у росіян є дані по кожній вивезеній українській дитині.

Ви сказали, що ваш комітет займатиметься також проблемами і тих українських дітей, які зараз перебувають на території країн-членів Ради Європи у статусі тимчасового захисту чи як тимчасово переміщені. Про які проблеми йдеться?

Під час першого засідання нашого комітету ми говорили про проблеми з доступом до медицини та освіти, з якими стикаються українські діти за кордоном. Наші діти опинилися у складному становищі, коли вони повинні виконувати навчальні програми країни перебування і водночас й української освітньої системи. Це так само стосується і медицини. Хоча вітчизняна система охорони здоров’я адаптовується і змінюється, проте вона все одно відмінна від європейської. Тому наш комітет прагне стати інструментом для пошуку шляхів вирішення цих проблем.

Нещодавно уповноважений Верховної Ради із прав людини Дмитро Лубінець заявив про існування проблеми, коли соціальні служби європейських країн вилучають дітей з українських родин, які перебувають на їхній території. Чи займається цією проблемою ваш комітет?

Так, з цих питань до роботи нашого спецкомітету залучений голова Національної соціальної сервісної служби України Василь Луцик. Ми намагатимемося ці проблеми вирішувати. Ми виходимо з того, що діти, які перебувають у статусі переміщених, не можуть прирівнюватися до біженців. Саме через це виникають проблеми. Крім того, українські родини, які перебувають у європейських країнах, не знають особливостей національних законодавств. Ми триматимемо це питання у фокусі нашої уваги.

Дети Дмитрия Харатьяна

Знаменитый российский актер, Дмитрий Харатьян, запомнившийся поклонницам благодаря выдающейся роли гардемарина в одноименном фильме, всегда был одним из самых привлекательных актеров отечественного кинематографа. Несмотря на то, что в окружении такого красавца всегда находились толпы поклонниц, артист неоднократно доказывал свою верность. Харатьян – прекрасный семьянин. От первого брака у него осталась дочь, а от второго – сын, как две капли воды похожий на своего отца. Младшему сыну 9-го марта исполнилось 23 года. Он такой же белокурый, как и отец. Популярному актеру 21 января исполнится 62 года. Вместе отец и сын смотрятся как братья-близнецы.

Первый брак Харатьяна

Первой женой Дмитрия стала актриса Марина Буримова. Молодые построили отношения еще в студенчестве. Марина и Дмитрий познакомились в Щепкинском театральном училище. Как потом признался сам актер, это был брак по расчету. Харатьян таким образом оказывал Марине поддержку на пути ее карьерного роста. Замужество спасло девушку от перевода в другой регион. 21 января 1984 года на свет появилась дочь Александра, в день рождения своего отца. Когда Саше исполнилось 6 месяцев, Дмитрия забрали в армию. По возвращении актера задействовали в съемках легендарного фильма «Гардемарины». Именно это кино положило начало блестящей карьере Дмитрия. Но роль Алексея Корсака принесла актеру не только бешеную популярность, но и большие проблемы с алкоголем.

Персонажа хотели видеть в каждой точке России, поэтому Харатьян пустился в изматывающие гастроли. В итоге у артиста развилась депрессия. Последним ударом для актера стал кризис в кино. Ведь на то время казалось, что образ Корсака – это потолок для артиста.

Актер начал часто выпивать и только после развода с Буримовой в 1988 году он смог избавиться от пагубной привычки. Впоследствии Саша сказала, что, несмотря на алкоголизм и развод родителей, ей всегда хватало внимания отца. Хоть он и не был с ней каждую минуту, когда требовалась помощь, он всегда оказывался рядом. Несмотря на семейный разлад, актер сохранил теплые отношения с бывшей женой.

Александра Харатьян, 37 лет

• выучила шведский;
• придумала проводить авторские экскурсии по стране;
• создала программу поддержки и мотивации русскоговорящих женщин, с помощью которой помогала эмигранткам найти работу и освоиться в Швеции.

После неудачных попыток завести ребенка, у Александры развилась жуткая депрессия, и пара вскоре рассталась. Сегодня Харатьян полностью сконцентрирована на новой профессии. Она активно изучает коучинг.

Как говорит девушка: «У меня очень непростой, переломный период в жизни… Работа – это то, чем я живу, и что мне помогает двигаться дальше».

Второй брак Дмитрия Харатьяна

С Мариной Майко артист познакомился спустя полгода после развода. Но с новой пассией Дмитрий не спешил узаконивать отношения. На момент знакомства девушка не знала, кто такой Харатьян. К тому времени Марина выиграла конкурс красоты в городе Тирасполь и некоторое время работала в качестве учителя. За годы совместной жизни Марина развила успешную актерскую карьеру и спасла любимого от бутылки.

Молодые расписались спустя 6 лет, после знакомства. До рождения сына у пары был сложный период борьбы с алкогольной зависимостью. Марина Майко пыталась помочь любимому. Но в один момент она не выдержала и съехала от Харатьяна. Девушка поставила Диме жесткий ультиматум: или она, или алкоголь. Харатьян бросил пагубное пристрастие и женился на Майко. 9 марта 1998 года у пары появился сын Иван. Сын знаменитостей похож не только на папу, но и на маму. Поклонники утверждают, что в чертах супругов есть много сходства, будто они брат с сестрой.

Иван Харатьян, 23 года

Уже в 8 лет сын Харатьяна появился в фильме «Андерсен. Жизнь без любви» в роли юного сказочника. Позже он вместе с отцом сыграл в нескольких эпизодах сериала «Иван Подушкин. Джентльмен сыска».

• Ваня окончил русскоязычную школу на Мальте и свободно говорит по-английски.
• Сегодня сын Харатьяна – выпускник ВГИКа. Он окончил режиссерский факультет.
• Также актер играет на барабанах в кавер-группе Aivazovsky.
• Харатьян-младший знает несколько иностранных языков.
• Любит заниматься дайвингом.
• Также Ваня режиссирует фильм «Душа», сценарий к нему написал сын знаменитого актера Ивана Охлобыстина – Василий.

Знакомые Вани утверждают, что он полностью отверг помощь отца в поступлении во ВГИК и самостоятельно готовился к вступительным экзаменам.

Сын Харатьяна не афиширует свою личную жизнь, стараясь держаться от прессы подальше. Но поклонники недавно узнали, что у молодого человека есть девушка Полина и Иван уже познакомил возлюбленную с родителями. Девушка – студентка Лингвистического университета из Краснодара. Сперва девушка перевелась в московский ВУЗ. Некоторое время жила у своих подруг, но затем переехала к Ивану. Полина увлекается поэзией, пишет стихи под псевдонимом Канилопа.